Міфологізація історії та пам’яті як спосіб збереження минулого

ЮЛЯ МУЛЯР

Міфологізація історії та пам’яті як спосіб збереження минулого

ключові поняття: минуле, історія, пам’ять, міф, Моріс Гальбвакс, Ролан Барт, "Криївка", Львів

У центрі Львова, в одному з підвалів будинку на площі Ринок, розташувався чудернацький заклад. Вітаються там в найкращій патріотичній традиції «Слава Україні!», на що обов’язково потрібно відповісти «Героям Слава!». В тій же ж найкращій традиції тебе частують медовухою. Потім сакраментальне: «Москалі є?». Довкола ходять якісь люди в уніформі, все витримано в чорно-бордовій гамі і дуже багато шуму: сюди явно ніхто не прийшов ховатися, хіба що від негоди. Мимоволі виникає питання: «Де ти?»

Відповісти ніби легко: ти знаходишся в «Криївці». Та що таке «криївка»? З курсу історії України люди більш-менш освічені знають, що криївки – це сховки, які знаходились переважно під землею, де жили і ховалися (крилися) воїни Української повстанської армії. На жаль, чим ще вони там займалися, історія нам не розповіла, тому домислювати доводиться самостійно. Виникають різні версії, починаючи від серйозних наукових розвідок і закінчуючи кнайпою мережі концептуальних авторських ресторанів «!Фест». В якому контексті нам розглядати криївку чи Криївку?

Об’єктом наших роздумів буде величезний пласт життя, який називають минулим. Важко точно окреслити, коли це минуле розпочинається і коли воно закінчується. Минуле – це уся сукупність подій, які вже завершили своє життя в матеріальному світі, та наше уявлення про них (ми їх розповідаємо, записуємо, згадуємо і пам’ятаємо).

Можна виділити як мінімум два наративи про минуле – це історія і пам’ять. На думку Моріса Гальбвакса, історія – це зібрання тих фактів, які зайняли найбільш вагоме місце в пам’яті людей. Але разом з тим вона зафіксована і сконцентрована в іменах, датах і формулах, які можуть розповісти нам стільки ж, скільки «більшість надгробних надписів». Історія базується на відмінностях, разом з тим як пам’ять шукає спільних моментів. Історія, за Гальбваксом, починається там, де закінчує владарювати пам’ять: «Коли пам’ять про певну низку подій перестає підтримувати група, яка в них брала участь чи зазнала на собі їх наслідки (...), тоді врятувати ці спогади можна лише письмово, зафіксувавши їх у формі зв’язної розповіді, адже слова і думки помирають, а тексти залишаються» [5]. Тому історія насамперед є текстом. А будь-який текст має автора, котрий подає своє бачення минулого (автором тут не є конкретна особа). Через це ми маємо різні історичні дискурси УПА: дискурс героїв і дискурс бандитів. Коли пишуть історії, події схематизують, вони спрощуються і завмирають в тексті. Натомість пам’ять, а зокрема колективна пам’ять – це «неперервний хід думок, і в його неперервності не має нічого штучного, оскільки з минулого така пам’ять зберігає тільки те, що ще живе чи здатне жити у свідомості тієї групи, що її підтримує» [5]. В пам’яті подія є активною щодо суспільства. Вона постійно присутня в свідомості людини, є частиною її самої, частиною її колективу. Але, як ми вже зазначили раніше, пам’ять про ту чи іншу подію живе лише до того моменту, поки живе група, яка підтримує цю пам’ять. Після того, як група зникає, подія викреслюється з пам’яті і переходить в історію. Однак, можна припустити, що існує й інший перехід з історії, назад у пам’ять. Під час цього процесу певна історична подія потрапляє в коло живої пам’яті людей. Суспільство починає пригадувати і відчуває себе емоційно причетним до цієї події. Цей процес ми назвемо актуалізацією.

В історії України вже існує окремий дискурс, присвячений діям Української повстанської армії. І він активно обговорюється як в науковому колі, так і в громадському. Однак, досі живуть люди, котрі були безпосередніми свідками тих подій. Отже події, пов’язані з УПА, живуть і в пам’яті, і в історії одночасно.

Жодна пам’ять, як і історія, не може обійтися без міфологічного елементу оповіді. Міф – це універсальний наратив, в якому формується та відображається світогляд людини. Тому однією з основних стратегій більшості держав світу є створення і вкорінення національного міфу.

Пам’ять за своєю природою ближча до міфу. І міф, і пам’ять розповідають історії про минуле, які, переважно, мають цілісний характер. Пам’ять і міф не претендують на достовірність, але вони завжди мають безпосередньо-близьке відношення до тієї групи людей, яка є носієм міфологічної свідомості або культурної пам’яті. Пам’ять відображає світогляд людини, тому що пам’ятає людина тільки те, що для неї є важливим зараз. Пам’ять за великим рахунком і є носієм міфу, його турботливим зберігачем і оповідачем.

Історія, в свою чергу, покликана творити світогляд людини. Саме з історії ми дізнаємося, хто ми, звідки прийшли й куди прямуємо. Виникає питання: якщо історія покликана давати такі важливі відповіді, тоді чи доцільно від неї вимагати істини (якщо така існує)? Як не крути, а історія тісно пов’язана з ідеологією, а ідеологія в свою чергу з міфом.

Для французького дослідника-семіотика Ролана Барта міф – це текст, який має свою структуру. Щоб розглянути структуру міфу за Бартом, скористаємося таблицею:

На найнижчому рівні, мовному, є слово, яке складається з означника і означуваного. При їх асоціації утворюється знак. На наступному рівні мовний знак вже сам стає означником. Цій формі (знаку-означнику) надається змістове наповнення, тобто концепт (означуване). При асоціації форми і концепту виникає міф [2].

Повертаючись до історії і пам’яті, спробуємо уявити, як все відбувається. Адже і пам’ять, і історія є формою комунікації. Якщо жива пам’ять функціонує на комунікативному рівні, то вона рівнозначна мовному означуваному і означнику. Є правила й традиції, про які люди домовилися говорити, згадувати й пам’ятати. З часом вони стали знаковими подіями і перейшли у сферу історії, стали тільки формою. Після того, як пройшов певний період часу, цю подію наділили додатковим значенням – концептом. Концепт не породжений самою подією, а є додатковим смисловим нашаруванням, яке накладається на вже минулі події. І дуже часто ці нашарування можуть розповісти нам про сьогодення більше, ніж про минуле. Відбувається актуалізація пам’яті з залученням минулого в сучасні контексти. Але відновлена таким чином подія не є тією первинною подією, яка відбувалася в минулому. Це вже міфологізована історія, яка набуває нових обрисів, в залежності від контексту, в якому вона прочитується.

Під час другої світової війни, коли солдати УПА почали створювати собі сховки і називати їх криївками, вони долучилися до виникнення нового знаку, який складається з означника (власне того приміщення під землею) і означуваного (криївка означала прихованість, підпілля, укриття, домівку). Криївка стала формою, яку в ХХІ столітті концептуалісти мережі «!Фест» наділили ще одним значенням. Так, на запит слова «криївка» у Вікіпедії, ви отримаєте таке визначення: «ресторан-кнайпа у Львові».

Всі нові смислові нашарування довкола Української повстанської армії, які спровокувала кнайпа «Криївка», можна назвати міфологізацією історії. Стосовно цього львівській історик Василь Расевич написав так: «Львів захлиснула нова хвиля «відродження»: цього разу через кнайпи, ресторани і бари. Гастрономічно-сентиментальна тема є досить надійним засобом донести до мешканців та гостей міста особливості різнобарв'я культур його минулого» [4]. Такий підхід до історії має як переваги, так і недоліки. Актуалізація події може трансформувати саму подію до невпізнаваності, і зі знанням такої історії про Українську повстанську армію більшість відвідувачів буде жити далі. Добре, що ми пам’ятаємо, але пам’ятати можна в різний спосіб. Більшість вибирає найатракційніший.

Список використаної літератури:

1. Ассман, Ян. Культурная память: Письмо, память о прошлом и политическая идентичность в высоких культурах древности / Пер. с нем. . − Москва: Языки славянской культуры, 2004. − 368 с.

2. Барт, Ролан. Мифологии // Избранные работы: Семиотика: Поэтика: Пер. С фр. / Сост., общ. ред. и всуп. ст. . − Москва: Прогресс, 1989. − С.46-130.

3. Зайцев, Олександр. Скільки історій у Кліо? // Критика. - № 000. − С.8-11.

4. Расевич, Василь. Ale lakhn makhn fun mir shpas … [WWW document]. URL http:///article/26930/

5. Хальбвакс, Морис. Историческая и коллективная пам'ять // Журнальний зал [WWW document]. URL http://**/nz/2005/2/ha2.html