ПОЛУСТАНОК “ГЛИНСЬК – ЗАГОРА”
Залізничну колію, що перетинає Волинь від Бердичева до Білорусії під назвою БРЕСТ-ЛИТОВСЬКА почали прокладати в 1870 році. По першому проекту її напрямок з Кривина мав повертати наліво, проходити біля Острога через Межиріч, біля Новомалина з станціями в Бущі і Ступні, на сполучення у Семидубах, де проектувалась вузлова станція. Звідси мала йти головна лінія в напрямку Луцька з відділенням вітки на Радивилів і на Броди. А далі через Галичину до Австрійської границі. (Йосип Дунін-Карвіцкі).
На цьому напрямку було чимало значних природних перешкод, які треба було подолати. А це вимагало значних грошових затрат.
Інженери, що відповідали за це будівництво, запропонували інший напрямок, який пролягав “коритом” (жолобом), що утворився в льодовиковий період і довели, що його можна використати з найменшими грошовими і фізичними затратами, тому, що на цьому шляху найменше природних перешкод. Що потім і підтвердилось. У 1971 р. проект було змінено і затверджено новий напрямок залізниці.
Ця подія послужила до будівництва вузлової станції у Здолбунові, прискорила його економічний розвиток. До цього часу Здолбунів був маленьким поселенням.
Із Здолбунова через Рівне, Олику, Клевань головна лінія досягла Луцька. Вірніше до Ківерців, віддалених від Луцька на 14 миль. А в 1900 році під час військових маневрів з допомогою саперних військ станцію Ківерці з’єднали з Луцьком.
Про будівництво відрізку залізниці Здолбунів - Радивилів довідуємось із звіту Святоуспенської Глинської церкви за 1871 рік, де мовиться, що: “... из ознеченого количества земли ( церковной) отчуждено под Радзивиловскую ветвь железной дороги 7 десятин 420 саженей. Из вознаграждения за отлученую землю образован причтовый капитал в сумме 900 рулей в 4% - х Государсвенных билетах.” Тобто, в цьому році був зроблений план прокладки залізниці на Глинському відрізку, який проходив по землях, що належали церкві.
Підрядником по будівництві цього відрізку залізниці значився генерал Задлер. В більшості тут знаходився його замісник “ пан де Скроховські” .
Механізації не було, всі роботи виконувались вручну. Землю на насипи возили кіньми. Один їздовий управляв 5-8-ма одноконками. Було багато заробітчан з Полісся, Росії. Жили в землянках, мерзли, голодували, терпіли від різних хвороб, зносили брудні лайки від прикажчиків.
Дерево на шпали і станційні приміщення заготовляли з навколишніх лісів. Головним підрядником по доставці лісоматеріалів був мізоцький поміщик Йосип Дунін-Карвіцкі. ( Мав 1000 га землі, половина якої була під лісом.).
Перший поїзд через Глинськ прослідував у 1873 році.
По проекту зупинка поїздів у Глинську не передбачалась. Аж на кінець 30-х років (за Польщі) жителі села виявили бажання зробити в Глинську зупинку пасажирських поїздів.
Всі питання, що відносились до життя села українська і чеська громади рішали на цвинтарі біля церкви в перерві богослужіння. Так було і цього разу. І на другий день делегація з Глинська, яку очолював чех Полівка Еміл, підводою з запасом харчів виїхала до Ковеля в Управління залізничними дорогами. Делегатам наказали за всяку ціну добитися дозволу на зупинку пасажирських поїздів у Глинську.
Незабаром до Глинська з Ковеля приїхала комісія, розглянула цю справу на місці і зробила висновок, що зупинку поїздів у Глинську зробити неможливо, по тій причині, що в сторону Здолбунова на цьому відрізку колії крутий підйом і поїзд після зупинки не зможе зрушити з місця. Членів комісії задобрили подачками і вона дала розпорядження з кінця Дубенщина підняти залізничний насип. Це дасть змогу зменшити крутизну підйому. Після закінчення цих робіт Никанор Доманський поїхав до Рівного домовитись з машиністом, який у день експерименту вестиме поїзд. Приміський поїзд ходив сполученням Рівне-Львів.
У визначений день до Глинська прибула численна група різних чиновників від залізничного управління, з Рівного, Здолбунова. І ось відповідно за графіком зі сторони Ульбарова показався довгоочікуваний поїзд. Уповільнюючи швидкість, під’їжджав до наміченої зупинки, тут на нього чекали члени комісії і майже всі жителі села. Зупинився, пару хвилин постояв, подав сигнал і плавно рушив набираючи швидкість під схвальні вигуки присутніх.
Після цих доводів Ковельське управління залізничних комунікацій дало згоду на зупинку в Глинську приміських поїздів. На пероні злагодили невеличке приміщення для пасажирів і тут між українською і чеською громадами виникла неузгодженнісь відносно назви зупинки. Українська громада вимагала назвати полустанок “Глинськ”, а чехи, які у цій справі грали немаловажну роль – “Загора”, Після тривалих узгоджень зійшлися на назві – “Глинськ - Загора” ( Глинськ-Загура). Ця назва фігурувала до 1965 року. При будівництві в цьому році нового приміщення на фронтоні залишили назву “Глинськ”.
Під час війни німці залізницю зірвали. В 1944 році після приходу російських військ, одна колія була відбудована, в 1950 році відновили двосторонній рух, а в 1969-70р залізничну лінію Здолбунів-Львів перевели на електротягу.
За Польщі наші селяни мало коли користувались потягом, більше надавали перевагу підводам. Кіньми можна заїхати на самісінький ярмарок і товару поміщалось на віз більше, ніж можна було нести в руках на поїзд. Та й за проїзд з Глинська до Рівного і назад треба було заплатити один злотий 60 грошів. Таку розкіш не кожний міг собі в той час дозволити.
В даний час на Глинському полустанку поїзд зупиняється 5 разів в одну і другу сторони на день, це для наших селян створює велику зручність у спілкуванні з позаглинським світом.
