Порадник батькам майбутніх першокласників (стр. 5 )

Коли я виявляю задоволення від того, що робить моя дитина, це підтримує її і стимулює продовжувати справу або робити нові спроби. Вона має задоволення від себе.

Лікарі-педіатри сьогодні відмічають різке зростання у дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Для сучасної дитини стресовою ситуацією стає все те, що є буденним життям для дорослого, який не може або не бажає створювати спеціального режиму для ще незміцнілого організму.

Сучасна література і практичний досвід психологів вказує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров'я дитини пов'язано тільки з тим, що дорослі "тягають" дитину з собою по місцях масового скопичення людей (варто згадати дні міста в Києві та інші подібні заходи), де поріг стресогенності оточення  значно вищий від дитячої норми.

Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина - це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається, у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зайвою зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями, характерними для їх спілкування. Все це не минає безслідно, і в дітей з’являються такі "дорослі" захворювання як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник у їх сварках і з’ясуваннях, то, можливо, ніхто не здивується, коли у дитини з'являться невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які, як відомо, будуть блокувати розвиток у дитини її таланту.

Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. І якщо дитина не готова до цієї зміни, то школа для неї перетворюється на пекло і дитина поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.

Що ж треба зробити батькам, щоб для їхньої дитини школа не перетворилася в "школу горя", а стала "школою радості", як казав ?

Перше - це та атмосфера, яка панує у вашому домі, родині. Якщо немає злагоди між батьками і дітьми, немає взаємоповаги, - щасливе, спокійне життя для дитини неможливе. Дитина повинна мати дитинство. Любіть своїх дітей, не шкодуйте зайвий раз казати дитині ласкаве слово, підтримуйте її, похваліть її навіть тоді, коли вона не зовсім на це заслуговує, і ви побачите, як на ваше добре лагідне слово дитина відповість своїм добрим, шанобливим ставленням до вас, своїми добрими вчинками. Учені, психологи вважають, що дитина, яка в дитинстві була обділена ласкою, не може розвиватися так, як ті діти, котрі мали її достатньо. Ця дитина буде закомплексована, тобто не зможе стати особистістю, а якщо навіть досягне чогось у житті, то її постійно будуть охоплювати сумніви, вагання, вона не буде впевнена в собі. Особливе значення має погладжування дитини по голові. Це дає їй впевненість, віру у свої сили і, головне, в те, що її люблять і вона не є чимось зайвим. Не забувайте про це.

Дитинство - важливий період життя людини, це не підготовка до майбутнього дорослого життя, дитинство - це і є яскраве, неповторне, самобутнє життя. І від того, як воно проходить, хто веде дитину за руку в дитячі та юні роки, що ввійшло в її розум і серце з навколишнього життя - залежить те, якою людиною в майбутньому вона стане.

Дитина фіксує все: і те, як ви себе поводите, що і як ви кажете. І вона, як губка, вбирає в себе все -  і добре, і погане. Будьте прикладом для своїх малят.

Друге - в дошкільному і молодшому шкільному віці формується характер, мислення дитини, розширюється і доповнюється словниковий запас, відбувається мовленнєвий розвиток.

Не забудьте про те, що саме дошкільні і молодші шкільні роки великою мірою визначають майбутнє дитини.

говорив, що перш ніж давати знання, потрібно навчити думати, сприймати, спостерігати. От і попрацюйте з дитиною трохи перед школою в плані її інтелектуального розвитку:

- читайте щоденно дитячі книжки;

- разом з дитиною спробуйте зробити невеличкі перекази того, що ви читали;

- дайте їй кілька запитань за текстом;

- дитина повинна володіти хоча б елементарними навичками говоріння, інакше на фоні інших вона буде відчувати себе неповноцінною і не зможе сприймати новий матеріал так, як інші діти;

- спробуйте розв'язувати маленькі задачі. Це можна робити у вигляді гри на подвір'ї, в лісі, де завгодно.

Яка ж то буде радість для дитини, якщо вона зможе відповісти бодай на кілька запитань учителя та одержати його схвалення.

Успіхи вашої дитини у навчанні, інтерес до нього великою мірою залежать від вас самих.

Третє - і дуже важливе. Саме те, як ваша дитина буде навчатися, як вона буде сприймати і пізнавати навколишнє життя, як вона буде запам'ятовувати, мислити, читати, писати, розв'язувати задачі - усе це цілком залежить від стану її здоров'я. Учені дійшли висновку, що приблизно у 85% всіх відстаючих учнів головна причина відставання - погане здоров'я, яка-небудь хвороба, найчастіше навіть непомітна для інших: приховані, замасковані дитячою жвавістю хвороби серцево-судинної системи, дихальних шляхів, шлунково-кишкові захворювання та інші відхилення від нормального стану здоров'я.

У деяких дітей помітний блідий колір обличчя, брак апетиту. Батьки роблять аналізи, лікарі кажуть, що все в нормі, єдине, що може бути, — порушення обміну речовин. У чому ж причина? Очевидно дитина тривалий час знаходиться в приміщенні. У цьому разі вона втрачає не тільки апетит, вона втрачає інтерес до навчання, до розумової праці, без якої навчання неможливе.

Дитина повинна жити, працювати і навчатися в певним чином створених умовах. Тобто щоденно перебувати на свіжому повітрі, спати тільки при відчиненій кватирці, вранці вставати в один і той же час (07.00), увечері лягати в один і той час (оптимально о 21.00 – взимку, о 22.00 – влітку), їсти також слід в один і той же час, при цьому їжа має бути різноманітною, насиченою вітамінами та мікроелементами. Оскільки енергія, яка витрачається людиною в процесі діяльності відновлюється тільки за рахунок їжі; саме завдяки їжі дитина отримає поживні речовини, необхідні для роботи мозку, серця, легенів та інших органів.

Четвертий момент — стан фізичного розвитку дитини.

Діти постійно рухаються, вони люблять стрибати, бігати, гратися. Надайте цьому необхідну систему. Грайте з ними в рухливі ігри, які розвивають гнучкість, спритність і швидкість.

Влітку обов'язково привчайте дитину приймати літній душ, щоденно купатися в річці - це зміцнює нервову систему. Дитина загартовується, менше хворіє. Ці заходи сприятимуть правильному фізичному розвиткові вашої дитини, зміцненню її здоров'я.

Зверніть увагу на гіповітаміноз, що може виникнути в дитини навесні. Починаючи з березня, у всіх дітей збільшується стомлюваність, виникає вітамінна недостатність, послаблюється опір організму до захворювань, вона стає млява, сонна, знижується працездатність, бажання вчитися, різко змінюється ритм взаємодії всіх систем організму. А відбувається це тому, що в організмі вичерпується запас вітамінів, а довга напружена розумова діяльність приводить нервову систему до втоми.

Як зняти психологічне напруження дитини?

У “шкільному” житті  першокласники  стикаються з труднощами, невдачами, незаслуженими звинуваченнями, образами, допускають помилки, потрапляють в конфлікти, відчуваючи невпевненість.

Найбільш доцільними для зняття психологічного напруження учнів молодшого шкільного віку (як вважає В. І.Шахненко) є дихальна гімнастика, фізичні навантаження, домашній затишок, спілкування з четвероногим другом, живопис, художнє слово, театр, позитивні емоції, музика та спілкування з природою.

Способи зняття психічного напруження в дітей.

1. Глибоке дихання

Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьому діафрагми. Тепер трохи повільніше, видихаючи повітря до втягування живота всередину. При цьому дитина повинна уявляти, що вдихає цілющий кисень - здоров'я, спокій, а видихає повітря, непотрібне організмові, хворобливість і хвилювання.

2. Фізичні навантаження

Найкращим  способом зняття нервового напруження є  фізичні навантаження - фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри - футбол, волейбол, теніс.

3. Домашній затишок, спілкування з четвероногим другом. Дитина повинна знати, що коли їй дуже важко, її образами, треба йти додому. Домашній затишок, добре і лагідне слово рідних допоможуть їй. Учені вважають, що кішка та собака знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему.

4. Живопис

Живопис своїм розмаїттям кольорів, грою світла й тіні створює особливу музику картини. Так вважав французький художник Е. Делакруа. А російський вчений Ф. Шмідт писав, що колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача певний психофізіологічний вплив.

5. Художнє слово

Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.

6. Театр

Вважають, що він має магічну силу впливу на психіку. Якщо є така можливість, відвідайте з дитиною ляльковий театр, подивіться мультфільм.

7. Позитивні емоції

З давніх-давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження. Ю. Нікелін писав: "Я твердо вірю: сміх зміцнює здоров'я і подовжує життя". Почитайте з дитиною гуморески, відвідайте цирк.

8. Музика

Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і психіатр єрев довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвиткові організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.

9. Спілкування з природою

Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій - відпочиньте з нею серед природи.

(Матеріали для бесід підібрано за порадами В. І. Шахненка ).

10. Гра

Гра – явище феноменальне, вона притаманна всім дітям без винятку. Особливу значущість гра має  для першокласників,  оскільки це та діяльність, без  якої  дитина шести років  не може нормально жити і розвиватись. У навчальному процесі через його регламентованість не завжди є можливість  забезпечити  умови,  необхідні для розгортання справжньої гри: самоініціативність, добровільність, спонтанність,  необмежене мовне спілкування, невизначеність у часі. Тому  доцільно батькам  учнів першого класу  подбати про те, щоб діти достатньо гралися у вільний від шкільних занять час.  Причому,  чим більший вибір ігор, тим  легше  розкрити  індивідуальні  можливості  й обдарування кожної  дитини,  створити умови для її  повноцінного розвитку. 

Творчо, оригінально наслідуючи дорослих, дітей,  поведінку уявних персонажів, їх  ставлення до оточення, дитина засвоює моральні норми,  на чуттєвому рівні прилучається до  культури  середовища,  що її оточує. Другий фактор, яким  зумовлюється виховний вплив творчих ігор – реальні міжособистісні стосунки дітей  у процесі гри. Вони  мають величезне значення для подальшого розвитку особистості,  засвоєння норм поведінки в дитячому середовищі.

Міні-лекція «П'ять шляхів до серця дитини»

Кожна дитина потребує батьківської любові. І батьки повинні навчитися виявляти свою любов до неї. Спілкуючись із дітьми, батьки насамперед мають частіше нагадувати собі таке:
1. Перед вами — діти. 
2. Вони поводяться як діти. 
3. Буває, що їхня поведінка нервує батьків. 
4. Якщо я виконаю свої батьківські обов'язки і любитиму дітей, незважаючи на їхні провини, вони виправляться, коли подорослішають. 
5. Якщо я люблю їх незважаючи ні на що, вони відчуватимуть упевненість у собі і мою підтримку.
Дітям необхідна любов батьків — це одна з найголовніших потреб дитини. Висловлювати свою любов дитині батьки можуть через:
- дотик; 
- слова заохочення; 
- час; 
- подарунки; 
- допомогу.
Дотик — один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виявляєте свою любов за допомогою ніжних дотяків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».
Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам'ятайте, шо кожна похвала має бути обгрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно і м'яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини і частіше просити її: «Ти не міг би...», «Може зробиш...», «Мені буде приємно, коли ти...»
Якшо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.
Час — це ваш подарунок дитині. Ви нібито кажете їй: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути покараним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом — значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми спільного дозвілля в кожній сім'ї різноманітні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. І як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим своїм уподобанням, а передусім — своїй дитині.
Подарунок є символом любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які отримують такі подарунки, починають думати, що любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що річ не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу — це плата, якщо намагаєтесь підкупити її — це хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо то одяг. Подарунки не обов'язково купувати, їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки тощо. Головне — придумати, як його подарувати.
Допомога. Материнство та батьківство — це професії, й дуже нелегкі. З вами укладено контракт принаймні на 18 років; і робочий день у вас ненормований. Щодня діти звертаються до вас із різноманітними проханнями. Завдання батьків — почути ці прохання й відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки бурчать і сварять дитину, така допомога її не радує. Допомагати дітям — не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх усього, щоб і вони допомагали нам.
На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову»  (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.
(З книжки Гері Чепмената Росе Кемпбел «П 'ять шляхів до серця дитини»)

Психологічні особливості навчання дітей з шести років

Надійна основа успішної організації навчання і виховання - врахування психофізіологічних особливостей і закономірностей розвитку учнів. В ефективному навчально-виховному процесі засвоєння дитиною знань, умінь і навичок здійснюється в єдності із всебічним розвитком її особистості. Обстоюючи це важливе положення психології про співвідношення між розвитком і навчанням, інштейн зазначав, що “дитина розвивається, виховується і навчається, а не розвивається і виховується, і навчається” . При цьому розвиваючим є не усяке навчання, а лише те, яке не тільки враховує доступне дитині в процесі самостійної діяльності, але і зорієнтоване на “зону найближчого розвизвитку”, тобто на те, що дитина може виконати під керівництвом і за допомогою дорослих.

У періодизації психічного розвитку дитини, яку наука пропонує на сьогоднішній день, дошкільний вік має визначені межі – від 3 до 7 років. Криза 7 років є перехідним періодом і ніби відокремлює молодший шкільний від дошкільного дитинства. Проте у зв’язку із реформою школи зараз багато дітей вступають до школи і включаються в навчальну діяльність не з 7, а з 6 років. Внаслідок цього виникає багато питань, що вимагають спеціального обговорення.

Якщо 6-річна дитина починає вчитися в школі, чи значить це, що вона розвивається швидше та перестає бути дошкільником і, таким чином, піднімається на наступний віковий щабель. Чи корисно в цьому віці в шкільне навчання і взагалі, яким це навчання має бути? Чи всі діти можуть вчитися з : 6 років?

Що таке психологічна готовність до школи? Ці та ряд інших питань хвилюють і вчителів, і батьків 6-річних дітей.

Усі психологи, що працюють з 6-річними дітьми доходять одного висновку: 6-літній першокласник за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником. Він зберігає особливості мислення, властивості дошкільного віку; у нього переважає мимовільна пам’ять (запам’ятовується, головним чином, те, що цікаво, а не те, що потрібно запам’ятовувати); специфіка уваги така, що дитина здатна продуктивно займатися тією самою справою не більше 10-15 хвилин.

Психологічні особливості розвитку 6-річних дітей створюють додаткові труднощі в процесі навчання. Пізнавальні мотиви, що зумовлюються ситуацією, коли дитині самій цікаво дізнатися про щось, ще хиткі та ситуативні, тому під час навчальних занять у більшості дітей вони з’являються та підтримуються тільки завдяки зусиллям учителя. Завищена самооцінка (а це зовсім не означає, що вчителю потрібно її знижувати, навпаки, потрібно дуже бережно ставитись до Я-концепції дитини) також характерна для більшості дітей. Це призводить до того, що дітям важко зрозуміти критерії педагогічної оцінки. Вони вважають оцінку своєї навчальної роботи оцінкою особистості в цілому, і, коли вчитель говорить: “Ти зробив неправильно”, - це сприймається як “Ти – поганий”. Негативні оцінки, зауваження викликають занепокоєність, стан дискомфорту, тому дуже часто значна частина учнів стає пасивною, кидає почату роботу або вимагає допомоги та підтримки вчителя. Дитина ні фізично, ані психічно не може повністю контролювати свою поведінку на уроці, великою мірою це залежить від емоційного стану дитини, що ускладнює як відносини з педагогом, так і колективну роботу дітей на уроці.

Не будемо перераховувати усі особливості розвитку дошкільника. Очевидно, що дітей 6 років навчати важко і таке навчання має будуватися з урахування специфіки їхнього розвитку. У світовій педагогічній практиці накопичено великий досвід навчання з 6 років і навіть більш раннього віку.

Присутність 6-річних дітей у школі припускає м’який та гнучкий режим – тривалість уроку має бути не більше 35 хвилин, у перервах між заняттями передбачаються фізкультурні розминки, ігри, прогулянки, денний сон, відсутність домашніх завдань тощо.

Справедливе зауваження про домашні завдання більше 100 років назад зробив відомий український педагог : для вчителя неприпустимо захоплюватися домашніми завданнями – це призводить до розумового та фізичного перевантаження дітей.

Обсяг навчального матеріалу має бути невеликим (знання й уміння, які діти опанують за три роки навчання в початкових класах, починаючи учитися з 7 років, практично ті самі, що в дітей, що навчаються з 6 років у 4-річній початковій школі). Важливу роль відіграє наявність великої кількості загальнорозвивальних занять (фізкультура, музика, ритміка, образотворче мистецтво, праця, екскурсії). Упродовж тижня рекомендується проводити 20 уроків, з них 8 мають відводитись на предмети естетичного циклу та праці. Не слід забувати також, що 6-річні діти потребують медичного контролю за станом здоров’я, особливих програм та методів навчання.

Комплексне дослідження різних аспектів розвитку 6-річних дітей показало, що вони почуваються спокійніше й впевненіше – психологічно комфортно – при навчанні у підготовчих групах дитячого садка або в окремому приміщенні початкової школи, порівняно з навчанням у загальному шкільному приміщенні. І справа тут не лише в тому, що умови дитячого садка більш звичні для дитини і цим полегшується процес її адаптації до нової, навчальної діяльності. І навіть не в тому, що сприятливі умови в силу об’єктивних причин змогли створити далеко не в усіх школах (доводиться перевищувати оптимальну наповненість класів через відсутність додаткових класних кімнат і вчителів, не вистачає приміщень для ігор і т. ін). Головна причина полягає в тому, що ритм життя в дитячому садочку, стиль спілкування дітей з дорослою людиною й між собою більше відповідає розвитку психіки дитини-дошкільника. Внаслідок своєї соціальної нестабільності, труднощів пристосування до нових умов і відносин 6-річна дитина відчуває гостру потребу в безпосередніх емоційних контактах, а у формалізованих умовах шкільного навчання ця потреба не задовільняється.

Психологи та педагоги наводять багато доводів “за” і “проти” шкільного навчання з 6 років. Найбільш серйозні заперечення проти шкільного навчання в цьому віці висував у свій час ін. Він писав, що перехід на наступний, більш високий етап розвитку у дітей визначається тим, наскільки повно прожитий попередній період, наскільки дозріли ті внутрішні протиріччя, що можуть розв’язуватися шляхом такого переходу. Якщо ж цей період буде зроблений для того, щоб ці протиріччя дозріли, тобто штучно форсуватиметься без урахування об’єктивних факторів, то істотно постраждає формування особистості дитини. Скорочення дошкільного дитинства на один рік може порушити сформований процес розвитку дітей і не принести користі. ів вважав, що замість організації навчання з 6 років доцільніше розширити мережу підготовчих груп дитячих садків, в яких зручніше готувати дітей до школи, оскільки дітям у дитячому садку краще, вони живуть більш повним, більш різноманітним життям і виглядають життєрадіснішими й здоровішими, ніж їх однолітки-школярі.

Де б діти не навчались у свої 6 років, вчитель і вихователь повинні враховувати її вікові особливості. Наприклад, 6-річна дитина швидко втомлюється, виконуючи одноманітну роботу, тому в класі потрібно забезпечити зміну різних видів діяльності. Через те урок має складатися з декількох частин, об’єднаних загальною темою. Не можна давати завдання, типові для традиційного шкільного навчання, що потребують тривалого зосередження погляду на окремому предметі, виконання серії монотонних точних рухів (в першу чергу це стосується нічим не виправданого захоплення письмом на уроках) і т. п. Оскільки дитина прагне все вивчити в наочно-образному і наочно-дійовому планах, велика увага має приділятися практичним діям з предметами, роботі з наочним матеріалом. Відчуваючи велику потребу у грі та напружено-емоційній насиченості всього життя, 6-річна дитина значно краще засвоює програму в ігровій формі, ніж у стандартній ситуації навчального заняття. Тому необхідне постійне введення в урок елементів гри, проведення спеціальних дидактичних та розвивальних ігор.

Не будемо перелічувати всіх особливостей побудови уроку, відзначимо один принципово важливий момент. У 6 років ще існують значні труднощі з довільною поведінкою: у дошкільному віці доцільність лише починає формуватися. Звичайно, дитина вже може якийсь час керувати своєю поведінкою, свідомо прагнути виконання поставленої перед нею мети, але при цьому вона ще легко відволікається від своїх намірів, переключаючись на щось несподіване, нове, привабливе. Більше того, у 6-річних дітей недостатньо сформований механізм регуляції діяльності, яка спирається на соціальні норми та правила. Їхня активність, творча ініціатива не можуть виявлятися в умовах твердих вимог, суворо регламентованого спілкування. І якщо, наприклад, дитину сварять за те, що вона намалювала не червоне, як було потрібно, а зелене сонце з червоними променями – це красиво), у неї замість розуміння шкільних правил виникає здивування, образа, страх помилитися наступного разу. Авторитарний стиль спілкування із 6-річними дітьми не просто не бажаний, він неприпустимий! Що ж відбувається з дитиною, якщо вона все-таки потрапляє у формалізовану систему шкільного навчання, в якій недостатньо враховують її особливості? Як показали комплексні дослідження, що проводились у школах, за несприятливих умов часто погіршується стан здоров’я дітей: може знижуватися вага, зменшуватися кількість гемоглобіну в крові; знижується гострота зору, з’являються головні болі У зв’язку з погіршенням загального самопочуття дитина починає часто хворіти, знижується її і так невисока працездатність, що негативно позначається на навчанні. В окремих випадках виникають неврози, шкільна дезадаптація.

Цікаве в психологічному плані явище було встановлено науковцями під керівництвом іна. Виявилося, що в 6-річних дітей в умовах регламентованого спілкування швидше, ніж у дитячому садку, формується вміння підкорятися запропонованим правилам поведінки. Але при цьому переважає не задоволення від виконання цих правил, а острах їх порушити. У дітей підвищується тривожність, знижується рівень емоційного комфорту. У той же час аналогічний стиль спілкування не призводить до подібного ефекту в більшості 7-річних першокласників.

Що стосується початкового етапу пристосування до нового шкільного життя, слід зазначити: всі 6-річні діти переживають труднощі адаптації. Вони напружені не лише фізично, але й психологічно. У деяких з’являються млявість, плаксивість, порушується сон та апетит, інші перезбуджуються, стають дратівливими та запальними. Усі вони стомлюються внаслідок перевантаження, що характерно для кожної школи. А стомлення призводить до зривів у поведінці, до капризування.

За відносно сприятливих умов навчання психологічна напруженість зазвичай починає зменшуватися через 1,5-2 місяці. У більш жорстких умовах вона зберігається, викликаючи подібні ефекти як на психологічному, так і на соматичному рівнях.