Як навчитися ефективно вчити та вчитися

, кандидат технічних наук, доцент, старший науковий співробітник, Заслужений працівник освіти України, старший науковий співробітник Інституту професійно-технічної освіти АПН України

директор Навчально-наукового

центру професійно-технічної освіти АПН України

Як навчитися ефективно вчити та вчитися

Вчитися треба весело. Мистецтво навчання - це мистецтво збуджувати в юних душах допитливість, а потім задовольняти її. А здорова жива допитливість буває тільки при хорошому настрої... Щоб переварити знання, треба ковтати його з апетитом

А. Франс.

Із приводу підвищення ефективності навчання написана багато книг і сказано дуже багато чого. Те, що ви прочитаєте нижче, ні в найменшому ступені не претендує на те, щоб стати ще однією теорією навчання. Дивіться на це просто як на короткі нотатки «з приводу», як на практичні рекомендації, що стосуються процесу навчання та які здатні полегшити й прискорити його - і не більше того.

Очевидно, що навчання будь-якого рівня вимагає часу й сил. Один із провідних сучасних спеціалістів в області нейролінгвістичного програмування, Джозеф О'Коннор, вважає, що на досягнення несвідомої компетентності (формування навички) потрібно близько 5000 годин. А для того, щоб досягти рівня майстерності, потрібно понад 25000 годин.

Звідси слідує, зокрема, проста й очевидна відповідь на питання, чому деякі люди так і не досягають рівня майстерності. Так просто тому, їм або набридає вчитися, або на повний курс навчання їм банально бракує часу. Занадто багато його потрібно, щоб стати сьогоденням майстром своєї справи.

Однак цю ситуацію можна змінити. Виявляється, можна скоротити цей довгий шлях до вершин ефективності й професіоналізму. Не будемо тут міркувати про очевидний спосіб скоротити даний шлях за допомогою гарного вчителя. Насамперед, тому, що, по-перше, по-справжньому гарні вчителі - така ж, по суті, рідкість, як і будь-які інші майстри своєї справи. Бо знайти гарного вчителя - непросте завдання.

Тому, згадаємо, що головне в розвитку людини – це «САМО»: самонавчання, самовиховання, саморозвиток. Це було усвідомлено великими педагогами вже давно. Так, А. Дістервег () писав: “Був час, коли вважали можливим повідомити освіту. Навіть знання у власному розумінні слова повідомити неможливо. Можна їх людині запропонувати, підказати, але оволодіти ними вона повинна шляхом власної діяльності... Вона повинна самостійно все охопити, засвоїти, переробити".

Таких же поглядів дотримувалися II.Ф. Каптеров, , інштейн, П.ІІ. Блонський і багато інших відомих педагогів та психологів минулого й нинішнього століття. Немає необхідності наводити вислови цих авторитетів. Бо майже всі вони досить чітко виражені в афоризмі Ж. Жакото (): “Навчати інших чому-небудь - означає показати їм, що вони повинні робити, щоб навчитися тому, чому їх навчають”.

А раз так, то ми в навчанні будемо наголошувати на самопізнанні й самовдосконаленні. У цьому контексті набагато цікавіше й логічніше буде навчитися саме самостійному ефективному й швидкому навчанню, тобто ефективному самонавчанню.

Перше й, мабуть, саме головне, що варто засвоїти, це положення про те, що помилки, які всі ми робимо, не є помилками. Це — зворотний зв'язок циклу навчання. Це той сигнал, за допомогою якого предмет вивчення або навичка «повідомляє» нам про наше положення на шляху від стану повного незнання й невміння (теперішній стан) до бажаного стану повного (умовно, звичайно) знання й уміння (майбутній стан). Тому звикніть, будь ласка, до того, що помилки корисні. Пригадаймо: «На помилках вчаться». Вони в жодному разі не применшують ваших досягнень і ні в найменшому ступені не принижують вас. Вони просто свідчать про те, що ви в чомусь ще не розібралися й чогось ви ще не навчилися робити. Ця точка зору на наші помилки випливає з того, як ми вчимося. А як, власне кажучи, ми робимо це?

Ми вчимося переважно шляхом послідовного наближення: робимо щось, потім порівнюємо те, що вийшло, з тим, чого хочемо одержати або досягти. Майже напевно відразу ми не одержуємо бажаний результат, за винятком тих рідких випадків, коли все настільки просто й тривіально, що можливість зробити щось «не так» мала. Але навіть і в цьому випадку, як правило, виявляється, що все могло б бути зроблене ще краще, ніж вдається з першої спроби.

Ось на цій стадії (або стадіях) порівняння й виникає те, що ми називаємо словом «помилка». Тут все залежить від точки зору.

Якщо ми бачимо в майже неминучій на даному етапі навчання помилці щось таке, що нас принижує, применшує наші досягнення або що-небудь у цьому роді, то така точка зору блокує або, щонайменше, сильно утрудняє й сповільнює наші подальші зусилля або навіть змушує нас кинути почате навчання. А якщо така ситуація повторюється досить часто, те в учня може виникнути навчена безпорадність, що істотно ускладнить його життя.

Але якщо ми дивимося на помилки, як на корисне порівняння того, що в нас вийшло на даному етапі з тим, що повинне вийти «в ідеалі», це тоді вже цілком нормально. Помилка не блокує наші подальші зусилля, а заохочує їх, змушуючи прагнути довідатися про щось або навчитися чомусь ще краще. Тоді помилка є тим покажчиком, що уточнює й коригує наш рух до мети.

Все, про що говорилося вище, може бути представлене в наочній формі. Приблизно так, як це зроблено на рис. 1.

Рис.1

Це - загальна модель того, як стати більше ефективним не тільки в навчанні, але й взагалі в будь-якій справі. Головна ідея моделі полягає в наступному: ви порівнюєте те, що маєте, з тим, чого хочете, і дієте так, щоб зменшити розбіжність. Потім знову порівнюєте. І так доти, поки вас не задовольнить отриманий результат.

Цілком імовірно, що усередині цих своєрідних «петель научіння» будуть існувати більше дрібні петлі, тобто більше дрібні й значимі результати, які вам будуть потрібні, щоб досягти значимого результату.

На цьому шляху варто звернути особливу увагу на два моменти.

1. Вам здається, що ви повністю заплуталися, нічого не розумієте й не знаєте, що робити далі. Зупиніться! Ви перебуваєте в так званій зоні тривоги.

Відмінною рисою цього стану є те, що будь-які труднощі, що зустрілися, здаються набагато більш значними, ніж вони є насправді. Тому ваше відчуття, що вам нізащо не впоратися з виниклими труднощами, не більше ніж ілюзія. Для подолання цього стану:

а) подумки зробіть крок назад, повернувшись до того етапу, де ще була ясність і розуміння, де ви почували себе більш-менш упевнено;

б) заспокойтеся, глибоко вдихніть і відповідайте на наступні прості питання.

• Що вам потрібно для того, щоб перебороти «ситуацію застою»?

• Може вам не вистачає інформації?

• Або вам не вистачає практичних навичок і потрібний хтось, хто показав би, що саме і як саме потрібно робити?

• Або, може, ви просто утомилися й вам потрібна перерва й відпочинок?

2. Вам здається, що все дуже просто. Ви легко здатні впоратися із завданням або проблемою. Ви занадто розслаблені, вам нудно й нецікаво; здається, що все йде саме собою й здатне розв'язатися без вашої участі. Зверніть увагу, ви перебуваєте в так називаній зоні нудьги. Це свідчить про те, що ресурси і навички, якими ви володієте, набагато значніші розв'язуваного вами завдання. Знову зупиніться, але не тому, що подальший рух чреватий тим, що ситуація заплутається ще більше, як це було в першому випадку, а тому, що зараз рухатися вперед даремно й безперспективно. Дана ситуація або завдання, очевидно, для вас вичерпали себе. Вийдіть із цього стану в такий спосіб:

а) подумки зробіть крок назад, повернувшись до того етапу, коли багато що вам не було абсолютно ясно й просто, де ви ще не відчували такої всепоглинаючої впевненості в собі або нудьги, що охопила вас;

б) подумайте, що робити далі, відповівши на наступні питання.

• Може варто поставити перед собою інше, більш складне завдання або почати рух до більш значимої й важливої мети?

• Може варто взагалі варто відмовитися від вивчення цього питання або освоєння цієї навички просто тому, що все це для вас не важливо й не цікаво?

• А може, ви втратили інтерес до справи просто тому, що переробили, перевтомилися й вам потрібні перерва й відпочинок?

Відзначені моменти, як легко помітити, є двома крайніми полюсами самого процесу ефективного навчання, що може бути в цьому випадку названий зоною навчання. Якщо постаратися зробити все це більше наочним, то взаємне положення зон навчання, тривоги й нудьги може виглядати приблизно так, як це представлено на рис.2

Рис.2

Зона тривоги - подолані труднощі значно перевищують наявні ресурси.

Зона навчання - подолані труднощі практично відповідають наявним ресурсам.

Зона нудьги - подолані труднощі значно менше наявних ресурсів.

Із усього сказаного очевидно, що стан, що відповідає вашому знаходженню в зоні навчання, можливий в тому випадку, якщо ви бадьорі й зацікавлені в тім, що робите, або в тім, чому навчаєтеся. Відсутність тривоги й занепокоєння або ж нудьги й втрати інтересу свідчить про те, що ви перебуваєте в зоні навчання, а не переходите в зону тривоги або в зону нудьги відповідно. Саме при виконанні зазначених умов процес навчання йде динамічно й ефективно. Тому одна з найважливіших (якщо не найважливіша) умова ефективного процесу навчання - емоційний стан учнів. Саме його повинен створювати кожний учень, який став на шлях самонавчання, самовиховання, саморозвитку, і, звичайно кожен педагог.

Взагалі, між відношенням до навчання та емоціями прослідковується достатньо чіткий зв’язок. Так негативне відношення до навчання зв’язане з негативними емоціями уникнення страху, образи, незадоволеністю собою і викладачем. Позитивне відношення до навчання зв’язане з позитивними емоціями подиву, переживання незвичності, невпевненості у своїх силах, гордості за себе. Емоційно забарвлені знання запам’ятовуються швидше і міцніше ніж знання, які позбавлені індивідуальності і залишають людину байдужою. Це постійно треба враховувати при вивченні учбового матеріалу. "Вчитися треба весело. Мистецтво навчання - це мистецтво збуджувати в юних душах допитливість, а потім задовольняти її. А здорова жива допитливість буває тільки при хорошому настрої... Щоб переварити знання, треба ковтати його з апетитом", - пише А. Франс. Дійсно, однією з найважливіших умов, при яких виникає і розвивається інтерес до навчання, підвищується активність учнів в яскравість, емоційність навчального матеріалу, схвильованість, захопленість самого викладача, які з величезною силою діють на учнів, на їх відношення до предмету. Емоційна ідея - один з найсильніших і найвірніших шляхів викликання інтересу. Краса, освіченість, емоційна напруга навчального матеріалу у вмілому викладанні педагога передаються учням, заряджають їх.

Таким чином, можна вважати, що важливою дидактичною умовою переводу знань у переконання є емоційне відношення учнів до вивчаємого предмету. Велике значення надається ролі емоцій і в автодидактиці. Так, одне з основних правил автодидактики полягає в тому, що не пізнавши хвилювання, ніхто не має права вважати пережитим розуміння. Дійсно, будь-яке знання треба вважати істинним тільки тоді, коли воно сплавлене в єдине з найбільш глибоким почуттям. Усе "наукове", "інтелектуальне", "літературне" треба навчитися читати, сприймати і усвідомлювати з любов’ю і високим хвилюванням. У цьому полягає одна з основних задач практичної автодидактики. Видатний сучасний філософ , даючи інтерв’ю у 90-річному віці, сказав: «Людина вчиться тільки, дякуючи подиву. Варто задуматися ще й ще раз, щоб зрозуміти, що процес навчання без такого простого предмету як подив - даремний труд, даремні зусилля протягом місяців, років життя». Отже, всю педагогіку треба будувати на технологічній базі, яку можна назвати "організацією подиву" організацією емоційного фону.

Більш детально вплив емоцій на ефективність навчання (самонавчання) розглянемо на прикладі такої емоції, як радість (радісного стану учнів).

Для забезпечення такого стану учнів розробляв ідею "завтрашньої радості", а розвинув цей прийом у створеній ним "Школі радощів". Результати діяльності цих педагогів підводять нас до усвідомлення необхідності впровадження у навчальний процес сучасного навчального такої педагогічної технології, яка була б націлена саме на те, як викликати в учнів почуття радощів, забезпечити успіх у навчанні і тим самим відкрити шлях до розвитку творчості.

Радість являє собою дорогоцінний ключ до мобілізації прихованих ресурсів психіки й організму. Як показують результати численних лабораторних досліджень, радісний стан виявляється найбільш доцільним для інтенсифікації процесу засвоєння нового, будь-яких видів творчої діяльності. Радіюча людина сповнена конструктивним оптимізмом. Вона яскраво відчуває в своєму розпорядженні весь спектр найбагатших творчих можливостей і готова використати кожну з них заради досягнення бажаної мети.

Втім, багатьом властиво звично відмовлятися від приводів до переживання радості, що оточують нас практично щомиті. Помилкові ідеалізації, що обмежують уяву й мріяння людини сірими нудними ілюзіями якихось незбутно далеких досягнень, не дозволяють людям радіти в сьогоденні «тут і зараз».

Людина немов відчуває себе не вправі переживати радість на кожному кроці власного життя. Тим самим вона сама себе позбавляє чудового джерела світлої життєздатності, без якої життя виявляється більш сірим і сумовитим, менш барвистим і повнокровним, ніж могло й повинно була б бути. Для з'ясування цієї істини особливо повчальне спостереження за дітьми. Діти радуються будь-чому й з будь-якого приводу; вони перебувають у радісному, захопленому-творчому стані більшу частину часу свого життя.

Переживання радості завжди пов'язане з розширенням можливостей, зі сплеском життєздатності, з розкриттям внутрішніх ресурсів психіки й організму, які у звичайному нудному й звичному стані залишаються лише потенційно присутніми в нас. Саме радість викликає на поверхню високі сили, що дрімають у наших власних глибинах. Завдяки радості ми виявляємося багато на що здатні.

Переживання радості незмінно викликає розквіт самопочуття й прекрасно впливає на підвищення працездатності, причому не механічної, а саме творчої. Винахідливість радіючої людини не знає меж. Самосприйняття робиться більш цілісним, конструктивним і позитивним. Оцінка ситуації стає оптимістичною, що допомагає переборювати навіть ті перешкоди, які у звичайному стані сприймалися як нескоримі й навіть страхаючі.

Який механізм таких змін? Справа в тому, що нервові імпульси, викликані в мозковій тканині сигналами зовнішнього середовища, призводять до вироблення специфічних біоактивних речовин в організмі. Більшість із цих речовин вивчені давно й докладно, а деякі дотепер оточені ореолом таємничості, зокрема тому, що пов'язані з дивними психосоматичними ефектами. Так трапилося, приміром, з ендорфінами, які одними вченими йменуються гормонами радості, а іншими - реактивами навчання.

Люди давно помітили, що деякі емоційні стани людини, пов'язані з особливо приємними переживаннями, роблять людину не просто спокійною, радісною і задоволеною, але й іноді призводять до зниження чутливості до болю й розвитку особливого оптимістичного сприйняття життя. Нейрохімічні дослідження показали, що в глибоких структурах мозку у відповідь на радісний сміх або в результаті прослуховування улюбленої музики виробляються особливі речовини, за структурою й біологічною дією схожі до морфію.

Переживання радості, пов'язане з виділенням у кровоносне русло цих речовин, настільки ж інтенсивно, як і задоволення, одержуване при введенні в кров морфію. Однак на відміну від ззовні наркотичної речовини, що вводять, виділення ендорфінов організму шкоди не наносить, структури тіла не руйнує й звикання не викликає.

Крім позитивного емоційного ефекту характерним для эндорфінів виявився ефект конструктивного впливу на навчання. Одним з механізмів запам'ятовування нового й освоєння нових способів дії вважається пожвавлення біохімічного обміну в нових нейронних шляхах, по яким після навчання буде звично пробігати нервовий імпульс. Звичайно для запам'ятовування нового потрібне безліч повторень.

Але якщо ж процес засвоєння нового супроводжується інтенсивним виділенням ендорфінов, а виходить, і глибоко приємними емоційними переживаннями, то запам'ятовування виходить досить міцним навіть із першого разу. Ці «реактиви навчання» впливають на нервові клітини таким чином, що знову освоюваний нейронний шлях легко активується ледве чи не з першого разу!

Виходить, що сам по собі гарний настрій є потужним нейропсихологічним фактором, що інтенсифікує процес навчання й оптимізує запам'ятовування й освоєння нового без звертання до яких-небудь медикаментозних стимуляторів і зовнішніх прийомів. Прискорення навчання відбувається тільки за рахунок одного вироблення внутрішніх нейрохімічних речовин, які суб'єктивно сприймаються як інтенсивно приємні переживання.

Що може бути приємніше навчання із задоволенням! Спогади про матеріал, який був засвоєний із задоволенням і в радісному настрої не тільки відбуваються легко й вільно, але ще й обдаровують людини нечувано приємними переживаннями. Тим самим результати такого навчання в «радості» оздоровляють людину, розвиваючи її творчу винахідливість і підвищуючи ефективність її поводження. Міцність запам'ятовування пов'язана з генерацією «внутрішніх морфінів», які продукуются у випадку найсильніших переживань - негативних або приємних. За нами залишається право вибирати, які переживання будуть супроводжувати наше навчання. Зрозуміло, що ми надаємо перевагу саме приємним переживанням, які сприяють створенню особливо приємного емоційного тла сприйняття навчального матеріалу, що забезпечує засвоєння нової інформації досить швидко. Воно й зрозуміло - якщо якийсь новий матеріал асоціюється у свідомості людини з особливо приємним переживанням, то засвоєння не зустрічає ні найменшого опору, тому що нейрохимімічно й психофізіологічно воно розглядається як абсолютно безпечне, абсолютно приємне й бажане.

Приведені вище матеріали безсумнівно свідчать про велике значення емоцій для навчання та самонавчання, не дивлячись на те, що в книжках по педагогіці практично відсутні відомості з цього питання.

Повною мірою використовує позитивні емоції при навчанні відомий педагог-новатор В. Ф. Шаталов. У чому це проявляється? Тут можна привести цілий спектр прийомів: ліквідований страх перед оцінками - їх багато, їх можна виправити; форма опиту учнів залежить від рівня підготовки учнів - письмова, магнітофонна, відповідь вчителю особисто, відповідь перед усім класом; взаємна довіра; учні ставлять один одному і собі оцінки; віра в успіх учня і передача цієї віри йому; закріплення почуття особистої гідності в кожного учня та інші.

Інтересним девізом керується В. Ф. Шаталов при організації навчання: "Кожен учень вчиться з веселістю і відвагою".

Природно, що в цих умовах учням легко і інтересно вчитися і вони досягають хороших успіхів. Чисельність прийомів, які застосовує В. Ф. Шаталов, дають ефект тільки у атмосфері добра, любові до учня, поваги до його особистості. Однак, незважаючи на достатньо сильний вплив емоцій, на успіх у навчанні, більшість викладачів дотримуються думки, що головне в педагогіці - це добре знати свою науку та вміти послідовно і логічно її викласти, а інше - справа учнів. В результаті такого відношення до методики проведення занять, працездатність учнів знижується на 30-40%.

Неможливо, щоб викладач не знав навчальної інформації і не вмів її послідовно викласти, але знаючи її, повинен піднести на почуттєвій основі, тобто розгальмувати /збудити/ механізм сприйняття. Адже нікому не прийде в голову їхати на автомобілі з включеними гальмами, а от заняття без емоцій ми часто проводимо із спокійним сумлінням.

Існуюча професійна підготовка викладача дає йому деякі уявлення, як формуються знання, вміння, навички, але вона не дає ніяких відомостей про те, як створювати емоційний фон занять.

У зв’язку з тим досить рідко робляться спроби розбудити уяву учня, його фантазію, інтуїцію та емоції. Іншими словами, освітні інститути розвивають функції лівої півкулі мозку /аналітичної півкулі/, зневажаючи при цьому правою півкулею /інтуїтивною півкулею/, хоча відомо, що сумісна робота обох півкуль мозку значно підвищує розумову діяльність людини. При цьому не дивно, що існуюча освітня система з незвичайною послідовністю створює нудьгу і страх, дуже рідко – позитивні емоції, одержувані учнями в ній. Адже нічого не запам’ятовується так, як те, що в цей час було зв’язане з задоволенням /з позитивними емоціями/. У цьому немов відображується біологічне прагнення організму утримати і відтворити переживання, зв’язані з задоволенням. Отже, педагогічним правилом повинна стати вимога відомої емоційної схвильованості при подачі учням навчального матеріалу. Педагог кожного разу повинен турбуватися про те, щоб підготувати відповідні сили не тільки розуму, але й почуття. Від викладача, кажучи психологічною мовою, вимагається певний емоційний темперамент. Той, хто не гарячий і не холодний, а тільки теплий, ніколи не зуміє бути хорошим вчителем. А якщо викладач не відповідає цим вимогам? Тоді учень має діло з "роботом", "монбланом", "китайською стіною", іншими негативними моделями педагогічного спілкування. І ... навчання для нього стає важким тягарем. Як же змінити стан, що склався? Без усякого сумніву, найвищим каталізатором підвищення емоційного фону занять є застосування у викладацькій практиці гуманістичної психології навчання, яка припускає перебудову навчання за наступними напрямками:

· створення психологічного клімату довіри між викладачами і учнями;

· забезпечення співробітництва у прийнятті рішень між усіма учасниками навчального процесу;

· актуалізація мотиваційних ресурсів навчання;

· розвиток у викладачів особливих індивідуальних настанов, найбільш адекватних гуманістичному навчанню.

В цілому гуманістична психологія припускає наявність у викладачів своєрідної "педагогічної філософії", нероздільно зв’язаної з індивідуальним способом буття людини у світі. В цю систему цінностей входять переконання в особистій гідності кожної людини, у важливості і значимості для кожної людини здібностей і можливостей до вільного вибору, удосконаленню, відповідальністю за свої вчинки, творчому і радісному навчанню.

Щоб реалізувати таке навчання, від викладача вимагається крім інформаційного забезпечення також розробка відповідної емоційної партитури занять. Звичайно ж, її практичне застосування можливе при наявності у викладачів постійного зворотного зв’язку з аудиторією, внутрішнього психологічного і емоційного камертону. Крім того, викладач повинен вміти використовувати прийоми формування позитивних емоцій:

· створення творчих умов на заняттях;

· порівняння;

· зміни інтонації;

· використання міміки та жестів;

· піднесений настрій;

· схвалення дій учнів;

· позитивна настанова викладача до учнів;

· створення атмосфери розкутості, доброзичливості тощо.

Вище наведені матеріали про роль емоцій як в навчанні, так і самонавчанні, а також поради щодо використання емоцій в дидактиці. Для їх свідомого використання та конструктивного впливу на ефективність інтелектуальної праці викладачі та учні повинні володіти навичками позитивного мислення, управляти своїм емоційним станом, створювати актуалізований інтерес.

Література.

1. , , П’янковський автодидактики (психолого-педагогічний аспект): Навчально-методичний посібник. – К. ВГІ НАОУ, 2003. – 100 с

2. Калошин : сутність, здобутки, перспективи. - К.: Київська Русь, 2008, - 44 с.

3. Куринский . – П.: Автодидакт, 1994. – с.520.

4. Сельченок цветолечение. Гармонизация организма с помощью компьютерного психопроцессора «Ключ к будущему». – Минск: Харвест, 2007. – 656 с.

5. Сударенков думать оптимально. – Ростов н/Д: Феникс, 2007. – 364 с.