Легітимізація більшовицької влади на Поділлі: історія прикордонного містечка Сатанів
У даному дослідженні автором робиться спроба аналізу та систематизації стратегічних подій, що вплинули на подальшу долю містечка на початку ХХ ст.
| |
| |
Перед початком Першої світової війни українські землі були поділеними між Російською та Австро-Угорською імперіями. По р. Збруч, зокрема, неподалік Сатанова проходила лінія фронту між австро-угорськими і німецькими військами з однієї сторони, та російськими з іншої. У роки війни Сатанів зазнав руйнувань, скоротилась кількість дворів, зменшилась чисельність населення.
Невдовзі айстро-угорські війська змушені були відступити. Під час відступу було захоплено євреїв у заручники.1 Солдати самовільно залишали війська. П. Слободянюк зауважує, що “одним із видів протесту євреїв проти бездумної участі у світовій війні було ухилення від військової служби. 1916 р. з 171 особи, затриманої за ухилення від військової служби в Подільській губернії, був 141 єврей. Найбільше дезертирів було з міст Проскурова, Вінниці, Сатанова, Жванця, Ориніна…”2
У 1916 р. російська армія внаслідок поглиблення політичної кризи, економічної нестабільності втратила свою боєздатність. Губернські установи з Кам’янця-Подільського перенесли до Вінниці. Серед населення Правобережної України посилилися антивоєнні настрої.
В Україні у березні 1917 р. відбулися вибори до Української Центральної Ради. Перша відозва Центральної Ради закликала український народ дотримуватися спокою, гуртуватися в політичні товариства. Подільського губернатора було мирно усунено з посади. Проте наприкінці року ситуація почала докорінно змінюватися. Революційні події не оминули Сатанів.
18 лютого 1918 р. німецькі війська перейшли в наступ по всьому фронту. Зайняту ними територію було поділено на дві частини, з яких Австро-Угорщина зайняла південно-західну Волинь, Подільську, Херсонську та Катеринославську губернії. У червні-серпні 1918 р. проти окупантів та гетьманської адміністрації почалися виступи населення. Більшовики зміцнювали свої позиції. У Подільській губернії розмах заворушень був незначним. Селянські виступи були зафіксовані у Станіславчику, Чернівцях, Сатанові, Вороновиці, Яришеві, Лучинцях, Смотричі, Дунаївцях.3 Активізували свою діяльність, створені ще у період Центральної Ради, партизанські загони. Активно діяли партизани Вовковинців, Деражні, Дунаївців, Зінькова, Сатанова, Віньківців, Меджибожа.4 Вони нападали на австро-угорські та німецькі гарнізони, гетьманські війська, що охороняли поміщицькі маєтки, перешкоджали вивозу хліба, худоби до Німеччини. Задокументовано вбивство 11 вартових у Сатанові.5
В архівних матеріалах зафіксовані випадки, коли австрійські солдати добровільно передавали зброю селянам. Подільський губернський староста Кисельов у телеграмі до Директора державної варти наголошував: “На кордоні австрійці передають селянам і військовополоненим зброю, яких у Гусятині, Сатанові скопилося декілька тисяч… Якщо не прибудуть німецькі війська, слід очікувати великих безпорядків.”6
На початку червня 1918 р. розпочалася нова хвиля селянських повстань проти німецьких окупаційних військ. Австро-угорські війська тримали нейтралітет в обмін на обіцянку Директорії повернути їх додому. Містечкове населення підтримало відозву Директорії “стати збройною дружною силою проти ворогів і злочинців народу”.7 18 єврейських сатанівських юнаків приєдналися до війська Директорії.8 Проте вже влітку влада Директорії втратила контроль над важливими сферами впливу, на противагу більшовикам, які після проведення активної військової агітаційної політики привернули на свій бік частину населення України.
Ситуація на Поділлі дедалі погіршувалася. Масово займалися грабунками на території Подільської губернії денікінці. Складними виявилися взаємини між польськими військами та сатанівськими євреями. Розквартировані у містечку поляки підтримували порядок, ініціювали пожвавлення торгівлі з Галичиною, не забороняли сіоністський рух. Натомість євреї передавали полякам інформацію про “взаємини” галичан і “наддніпровців”, розташування їхніх сил.9 Але такі “стосунки” тривали недовго. Поляки почали заарештовувати євреїв та поводитися як окупанти. Архівні документи свідчать про польське “господарювання” у ряді містечок Поділля. Так, у Сатанові і Смотричі ними були заарештовані начальники міліції.10 Польські війська, “підтримуючи” місцевих землевласників поляків, на власний розсуд накладали на містечка контрибуції.
У рр. хвиля єврейських погромів охопила Поділля. У подільських містечках відбулося понад 190 погромів. У червні та грудні 1919 р. два єврейські погроми сталися у Сатанові. Євреїв було пограбовано на 1 млн. крб. та накладено на них контрибуції.11 Фізичних розправ над євреями у Сатанові не було документально зафіксовано. Єврейське населення масово покидало свої оселі та йшло у великі міста. Щоб оборонятися під час погромів, євреї створювали загони самооборони, нерідко до їх складу входили і православні жителі містечка. У Сатанові було організовано загін самооборони, куди ввійшли 25 євреїв і 5 християн.12 Євреї Городка, Сатанова просили залишити українські військові частини для охорони містечок від різних озброєних банд.13
Як слушно пишуть О. Завальнюк та О. Комарніцький у книзі “Подільські містечка в добу Української революції”, “містечка Подільської губернії в період Директорії УНР переживали досить таки суперечливі настрої. З одного боку, містечкове населення підтримувало державотворчі починання Директорії, її мобілізаційні заходи, надало моральну і матеріальну допомогу армії УНР, поліпшило роботу у просвітній і освітній сферах… З іншого боку, в Україні рр. мала місце значна анархія… ситуацію ускладнювала присутність іноземних і військових контингентів – польських, денікінських, більшовицьких.”14
Ситуація ставала сприятливою для активізації діяльності більшовиків. Петлюрівські війська змушені були перейти за Збруч. На початку листопада 1919 р. почався третій наступ більшовиків на Україну. У листопаді 1920 р. остаточно закріплюється їхня влада. По річці Збруч пройшов кордон між Польщею та Радянською Росією.
Відповідно до адміністративно-територіальних реформ радянської влади з 1923 р. Сатанів був центром Юринецького району Проскурівського повіту. У 1926 р. Сатанів стає центром Сатанівського району. У 1932 р. Сатанів входить до новоствореної Вінницької області.
Відповідно до класифікації міських поселень І. Вологодцева Сатанів можна було віднести до землеробсько-ремісничо-торгівельної групи населених пунктів.
|
У 1921 р. у Сатанові було обрано сільську раду, створено комнезам (комітет незаможних селян). Комітети незаможних селян створювалися як опора нової влади на селі. На комнезами покладалася функція контролю за діяльністю рад. Повітовим виконкомам дозволялося корегувати склад КНС. На першому етапі становлення радянської влади рр. діяльність комнезамів та сільських рад на Поділлі була взаємодоповнюючою. Бажаючи не допустити до участі у виборах заможних селян, саме КНС позбавляли їх виборчих прав.
П. Слободянюк зауважує, що “у багатьох місцях партійні організації очолювали євреї. Сатанівський ревком в січні 1920 р. очолив єврейський політичний діяч Шемберг, який проводив активну політику встановлення радянської влади.”15 Проте у 1923 р. в сатанівському партосередку налічувалося лише 16 комуністів.16
На початку ХХ ст. домінуючим етносом у Сатанові був єврейський. У 20-х рр. у Сатанові активізували свою діяльність єврейські партійні товариства “Гехалуц”, “Цеіре-Ціон”. Общини очолив сіоніст Р. Ледервергер. Активністю відрізнялися й сіоністи містечка Сатанів (Прим. авт. Перші осередки єврейських політичних партій “Бунду”, “Поалей Ціону” з’явились в Подільській губернії на початку ХХ ст. Партійні активісти у прикордонних районах проводили агітаційну діяльність та закликали євреїв до еміграції). Вони відкрили школу, вечірні курси івриту, організовували концерти і вистави. Під їхнім впливом перебували позичково-ощадна каса, кооператив, благодійні товариства “Бікур Холім”, “Лінат Цедек”, “Гекдеш”.17 Було організовано вечірні курси івриту на яких займалися 150 осіб, більшість з яких жінки.18 У 1926 р. до Євбюро при ЦК КП(б)У звернулась група дітей та підлітків Сатанова з проханням викладати предмети у єврейських школах давньоєврейською мовою. У 1927 р. було побудовано єврейську школу (за колір споруди її називали “червоною”).
Загалом у 1927 р. у Проскурівському окрузі були організовані 11 єврейських селищних та сільських рад Волочиського, Деражнянського, Меджибізького, Старосинявського та Сатанівського районів, де проживало 23052 євреї. Станом на 1934 р. єврейська Сатанівська сільська рада налічувала 2142 особи.19 Протягом рр. єврейську школу було закрито.2 0
Наприкінці 20-х рр. ХХ ст. становище радянської влади в Україні було вкрай невизначеним. Спалахували антирадянські повстання, селяни протестували проти вилучення продуктів (продрозкладки) та заборони торгівлі. Чимало євреїв Сатанова та представників інших національностей, що займалися торгівлею, ремісництвом не витримавши податкового тиску, конкуренції були приречені на напівголодне існування.
Сатанів як прикордонне містечко, з самого початку знаходилося під пильним контролем радянської влади. Адже за Збручем вже була територія іншої держави. Відразу було накладено заборону на проведення ярмарок. Вводився прямий продуктообмін між містом і селом. Відповідно до наказу № 1 від 22 березня 1921 р. Особливого відділу Київського військового округу “ярмарки в районі скорочуються до мінімуму. Продукти, котрі можна купити в радянських закладах торгівлі, кооперативах, категорично заборонено продавати на ярмарках. Продаж, купівля, обмін худоби заборонені. Заборонено торгівлю за іноземну валюту. За недотримання вимог передбачено суд, конфіскацію, трибунал.”21
Мешканцям Сатанова та навколишніх сіл було заборонено залишати містечко без спеціальних пропусків. Відповідно до наказів Проскурівської робітничо-селянської міліції “виїзд в нейтральну смугу заборонено. Особи, затримані у нейтральній смузі, будуть заарештовані та відправлені у концентраційні табори, майно конфісковано.”22 Усі іноземні піддані були взяті на облік. Станом на 7 травня 1921 р. у Юринецькій волості їх було зареєстровано 192 особи.23
Нова влада закликала населення до її підтримки та легітимізації. В архівних матеріалах знайдено наступний текст відозви, що мала бути доведена до усіх мешканців Сатанова: “Розмови у м. Сатанів про те, що кордон між Польщею і Росією річка Буг, а не Збруч, негайно припинити! Закликаю пам’ятати, що населення Сатанова є громадянами Радянської Росії і знаходиться під її владою до останньої краплини крові.”24
Однією із дієвих форм контролю настроїв населення була організація “десятихаток.”25 Вона дозволяла радянській владі контролювати появу дезертирів у прикордонних регіонах та ранжувати населення за ступенем прихильності до нової влади.
У 1921 р. відповідно до наказу №58 від 19 березня під гужову повинність потрапили і мешканці Сатанова. 50% підвод потрібно було надавати за першою вимогою нової влади для перевезення продуктів харчування та інвентаря, вивозу лісоматеріалів. Інші вільні підводи населення мало надавати за вимогою. Громадяни даним наказом попереджалися, що в разі невиконання повинності з села будуть братися заручники.26
Голод рр. оминув Сатанів. Від посухи найбільше постраждав Південь України. На дрібних заводах і фабриках ще допускалося приватне господарювання, що дозволило врятувати містечко від голоду. Під час запровадження нової економічної політики місцеві органи влади передавали в оренду невеликі підприємства бувшим власникам.
Для Сатанова стратегічним об’єктом економічного розвитку довгий час залишався цукровий завод (Прим. авт. Для Подільської губернії перед першою світовою війною цукроваріння відігравало провідну роль в її економіці. На Поділлі функціонували шістнадцять цукроварень. Прибутковість цукрової промисловості привертала увагу як купців так і поміщиків). До революції власниками акціонерного цукрового товариства була княгиня Тишкевич, промисловці Прошинський, Брокль та ін. Після революції конфлікт між новою владою та керівництвом заводу загострився. На керівництво зазначеного заводу неодноразово писалися скарги з боку представників радянської влади щодо їх небажання підтримувати нову владу. Голова Юринецького Волвиконкому “звертав увагу, що колегія сатанівського заводу не хоче допомагати народу, дискредитує радянську владу, нікого не визнаючи, негативно ставиться до місцевої влади.”27 Лише у 1926 р. у Сатанові повністю відновили роботу цукрового заводу.
Іншим стратегічним економічним об’єктом селища був сатанівський млин. Голова Волвиконкому звертався до Повітової РКІ м. Проскурова з інформацією про боротьбу, що точилася за млин, котрий стоїть “на самому кордоні, де є змога перепровадження зерна та муки за межі границі.”28 Сатанівський млин
На початку 20-х рр. активізувала свою роботу Юринецька “Просвіта.”29 Це дозволило більшовикам краще контролювати настрої місцевого населення та впливати через на думку населення через культурно-освітні процеси. У 1931 р. розпочала свою роботу Сатанівська районна бібліотека. Книг у бібліотеці було мало, проте було окреме приміщення.
Більшовики наприкінці 20-х рр. продовжили активну політику експропріацій. Великі за обсягами приватні споруди в першу чергу передавалися на потреби нової влади. Так, у будинку місцевої поміщиці Тишкевич розмістили спочатку їдальню, потім міліцію, пізніше народний суд. Відібрали під радянські установи приватний будинок Малиновського.30 У 1929 р. рішенням місцевої влади закрили Свято-Троїцький жіночий монастир (однією з перших ігумень якого була матушка Анатолія).
Із статті-довідки про селище Сатанів (1964 р.) дізнаємося, що у 1928 р. у Сатанові було організовано ТСОЗ “Колос”, пізніше його було перейменовано у колективне господарство “Велетень”. Першим головою був машиніст Проскурівського депо У 1929 р. організована Сатанівська МТС. Проте у 1935 р. колгосп було розформовано, а землі передано колгоспам сіл Зверхівці, Спасівка, Кам’янка.
У березні 1921 р. у Вінниці (тодішній адміністративний центр краю) було створено губернський комітет охорони пам’яток старовини, саме він допоміг скасувати “дивне” рішення місцевої влади Сатанова. У 1924 р. місцева влада постановила знести Сатанівську фортецю, бо вона загрожувала життю людей. Лише Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет після подання губернського комітету охорони пам’яток старовини постанову скасував.31 (Прим. авт. До врятування фортеці безпосередньо долучився Є. Сіцінський. Саме навколо нього тоді гуртувалися подільські краєзнавці. У 1930 р. Є. Сіцінський був заарештований разом з іншими викладачами Інституту народної освіти).
Окремо варто зупинитися на політичних настроях мешканців Сатанова 20-х – 30-х рр. Запровадження продрозверстки більшовиками різко погіршило стосунки із місцевим населенням. Радянська влада закликала голів сільрад, комнезамів, голів гуртків допомоги, керівників різних інспекцій розпочати нищівну боротьбу із спекуляціями і контрабандою у прикордонних районах.32 Нова влада розпочинає активні дії “по вилученню картоплі, овочів у населення. “Скарги на невірну розверстку не приймати, доки не виконано 60% від запланованого,”33 зазначалося у розпорядчих документах. Населенню було заборонено “вивозити речі, товари, худобу за р. Збруч. Особи, котрі відмовлялися користуватися радянськими грішми, вважалися “ворогами робітничо-селянської влади.”34 Культурне будівництво в УСРР у 20-х рр. тісно пов’язане з політикою українізації, яку проводила КП(б)У в цей період. У 20-х – 30-х рр. вагомих результатів було досягнуто в справі ліквідації масової неписьменності. У 1921 р. у Сатанові відкрито початкову школу (4 р.), у рр. побудовано семирічну школу (неповна середня освіта). У 1920 р. в колишньому будинку по вул. Жовтневій у приміщенні школи для дітей інженерно-технічних працівників і робітників Сатанівського цукрового заводу було відкрито школу для дітей мешканців міста. Школа була двокомплектною. Першими її вчителями були І. та Ловенчук ість парт стояли старі столи та лави зібрані місцевим населенням (Прим. авт. Інформацію подано за матеріалами Літопису Сатанівської середньої школи. У р. споруджено приміщення для середньої школи “білої” (10 р.).35 Архітектором цієї школи був чех по національності – Рафаель). 4 квітня 1935 р. ЦК КП(б)У було прийнято постанову “Про реорганізацію німецьких і польських шкіл в прикордонних районах”. Як наслідок, на українську мову викладання було переведено у Городоцькому районі три школи, та три у Сатанівському.
У голодний для України 1933 р. було відкрито Сатанівську ГЕС.35
Початок будівництва ГЕС
Проте не можна не зауважити, що надбання радянської влади “дорого обійшлися” місцевим жителям. Не оминули мешканців Сатанова сталінські кампанії з колективізації, розкуркулення, хлібозаготівель, голодомор рр. Близько сорока мешканців Сатанова постраждали від голодомору рр. Зимою 1932 р. економічне становище Сатанова знизилося до критичних показників. Почався масовий падіж худоби, фуражні запаси та запаси грубих кормів були вичерпані. Містечко було забрудненим, через недоїдання та антисанітарію поширювалися інфекційні хвороби.
Місцева жителька Король Євдокія 1925 р. народження згадувала, що у 1933 р. їй було вісім років, вона і ще троє дітей їхньої родини врятувалися від голоду завдяки наявності у господарстві корови. Євдокія Іванівна пам’ятала родину Білінських, які усі були спухлі від голоду.
Мочалова Ганна 1918 р. н. У 1933 р. їй було 15 р., вона пам’ятає як люди ходили з сапами по городах шукали гнилу картоплю, навіть не миючи її кидали в окріп. Здохлу худобу звозили мешканці Сатанова у рів біля єврейського кладовища. Заготовачі зрізали шкіри, а потім дорослі та діти розбирали по оселях м'ясо мертвечини. Висівки-луску замішували з мелясом і пекли “магі-гиги”.
Іваніцка Людмила 1919 р. н. згадувала, що у їхній сім’ї було семеро дітей, їхньої оселі забрали всі меблі та подушки. У рр. вона навчалася у Києві у Польському педагогічному технікумі, хліб отримували по картках, на навчання ходили босі.
Анікалов Іван 1924 р. н. згадував “як було важко, як лежали я і батько на печі, опухші від голоду, а мати наймалася в найми до партійних активістів за відерце лушпайки картопляної. Пам’ятаю як приходили активісти забирати з дому у них подушки, бо вже не було що брати”.36
У 30-х – 40-х рр. сталінські репресії торкаються усіх без винятку прошарків та груп населення. У 1936 р. три роки таборів отримав голова профспілки початкових та середніх шкіл Сатанівського району Айзан Йосип. Він був звинувачений у вільнодумстві. Й. Айзан відкрито виступив на загальному зібранні на підтримку Троцького. Протокол комсомольських зборів 1927 р. про “приховування троцькістської контрреволюційної діяльності Айзана” став першопричиною його трирічного заслання у 1937 р.37
Отже, до прикордонного містечка Сатанова “увага” радянської влади була підвищеною з самого початку її встановлення. Сатанів початку 20-х років характеризувався стійкими емігрантськими настроями серед місцевих мешканців та збільшенням кількості безробітних, головним чином, за рахунок збіднілих селян.
Примітки:
1. 100 еврейских местечек Украины (исторический путеводитель). – Вып. 1. Подолия с 111илюлюстрациями, 17 картами и планами. – Иерусалим – Санкт-Петербург, 1997. – С. 191; 2. Єврейські общини Правобережної України: Наукове історико-етнологічне видання. – Хмельницький, 2005. – С. 292; 3. , Комарніцький ільські містечка в добу Української революції рр. – С. 87; 4. , , Бондарчук рух на Поділлі проти німецько-австрійських окупантів// Матеріали ІХ Подільської історико-краєзнавчої конференції/ Ред. кол.: І. С.Винокур (гол.), , та ін. – Кам’янець-Подільський, 1995. – С. 249-250.; 5. , Комарніцький ільські містечка в добу Української революції рр. – С. 92; 6. ЦДАВО України. – Ф. 1216. – Оп. 1. – Спр. 76. – Арк. 240; 7. , Комарніцький ільські містечка в добу Української революції рр. – С. 93; 8. 100 еврейских местечек Украины (исторический путеводитель). – Вып. 1. Подолия с 111илюлюстрациями, 17 картами и планами. – С. 203; 9. Комарніцький ільські містечка в добу Української революції рр. – С. 162; 10. Там само; 11. Місцеве самоврядування Хмельниччини: історико-етнографічні витоки, сторінки минулого та сьогодення місцевих громад. – С. 78; 12 Комарніцький ільські містечка в добу Української революції рр. – С. 169; 13. Там само. – С. 168; 14. Там само. – С. 111-112; 15. Єврейські общини Правобережної України: Наукове історико-етнологічне видання. – Хмельницький, 2005. – С. 283; 16. Місцеве самоврядування Хмельниччини: історико-етнографічні витоки, сторінки минулого та сьогодення місцевих громад. – С. 178; 17. Єврейські общини Правобережної України: Наукове історико-етнологічне видання. – Хмельницький, 2005. – С. 292; 18. 100 еврейских местечек Украины (исторический путеводитель). – Вып. 1. Подолия с 111илюлюстрациями, 17 картами и планами. – С. 203; 19. Місінкевич Л. Єврейська і польська національні меншини Поділля (20-30-ті рр. ХХ століття). – К., 2001. – С. 43; 20. 100 еврейских местечек Украины (исторический путеводитель). – Вып. 1. Подолия с 111илюлюстрациями, 17 картами и планами. – С. 205; 21. Державний архів Хмельницької області (далі ДАХмО). – ФР.-2508. – Оп. 1. – Спр. 4. – Арк. 60; 22. ДАХмО. – Спр. 4. – Арк. 51; 23. ДАХмО. – Спр.4. – Арк. 91; 24. ДАХмО. – ФР.-2508. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк. 9.; 25. ДАХмО. – Спр. 5. – Арк. 26; 26. ДАХмО. – ФР.-2508. – Оп. 1. – Спр. 4. – Арк. 73; 27. ДАХмО. – ФР.-2508. – Оп. – Спр. 4. – Арк. 94; 28. ДАХмО. – ФР.-2508. – Оп. 1. – Спр. 4. – Арк. 152; 29. ДАХмО. – ФР.-2508. – Оп. – Спр.4. – Арк. 79; 30. ДАХмО. – ФР.-2508. – Оп.1. – Спр. 4. – Арк. 146; 31. Є. Сіцінський Оборонні замки Західного Поділля ХІV-ХVІІ ст. (історично-археологічні нариси). - С.48; 32. ДАХмО. – ФР.-2508. – Оп.1. – Спр. 4. – Арк. 79; 33. ДАХмО. – ФР.-2508. – Оп.1. – Спр. 4. – Арк. 146; 34. ДАХмО. – ФР.-2508. – Оп.1. – Спр. 4. – Арк. 100; 35. О. Степенко. Сатанів. Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область. – С. 202; 36. Книга пам’яті про жертви Голодомору років в Україні: Хмельницька область. Ч. 1./ Редкол.: Гавчук І. К., Гладуняк І. В., , та ін. – Хмельницький, 2008. – С. 460; 37. Єврейські общини Правобережної України: Наукове історико-етнологічне видання. – Хмельницький, 2005. – С. 300.
