Критика ІКТ ( Історично-Критичної Теології)

Критика ІКТ ( Історично-Критичної Теології)

Цей елаборат виник в Україні в добі, коли Україна відкривається сильному впливу Заходу. Християнство в Україні виставлене непомітному, але сильному тиску, який діє на Церкву, розкладаючи її не тільки ззовні, але і зсередини. Існує багато небезпек духовної отрути, серед цих, найрафінованішою і найнебезпечнішою, є духовна отрута, а це - історично-критична теологія - ІКТ. Тут дійсно йдеться про вічне спасіння або вічну погибель мільйонів душ, для яких, у результаті такого впливу, Христова смерть і жертва на Голгофті - була би марною. Тут йдеться про життя або духовну смерть цілого народу.

Елаборат також посилаємо на Конгрегацію Науки Віри, префект - кардинал Й. Рацінгер*, як імпульс до бою проти цієї єресі всередині Церкви в цілоцерковному вимірі.

Без правдивого навернення і конкретного рішення наслідувати Христа, без повної відкритості для Його Духа не тільки не зможемо боротися, але, навпаки, отруту ІКТ приймемо і будемо її поширювати. Тут не йдеться про якісь фрази, але про існуючий бій, бій духовний ( пор. Еф.6,11-19). Коли б то цей елаборат відкрив очі багатьох і дав їм імпульс до бою, до перенесення висміювань і терпінь за Христа та за Його кривавляче Містичне Тіло – Церкву! Якби хотілося, щоб на Україні створювались нові і нові групи безперервної молитви, які боролися б за охорону і за очищення від духовної отрути ІКТ, за місії, за духовне навернення і за воскресіння України!

Зміст:

I. Передмова

II. Навернення учениці Р. Бультманна

III. ІКТ змінює мислення студентів

IV. Декалог ІКТ

V. Шість засуджених єресей ІКТ

VI. Кардинал Рацінгер про ІКТ

VII. Актуальність енцикліки св. Пія Х.: Pascendi Dominici Gregis

VIII. Статистика і покаяння

IX. Візія, перспектива, проект духовного воскресіння

X. Підсумок

I. Передмова

У добі Христа релігійні духи, які, як паразити, вегетували на тому, що було Боже в Старозавітній Церкві, діяли через спільну основу, а це - пошуки власної слави. Відкриті для них теологи поділялися на законників, фарисеїв і садукеїв. Крім цього, ще й інші релігійні духи нищили Господній виноградник. Усі вони об’ єдналися і розіп’яли нашого Господа!

Що говорить Св. Письмо про садукеїв? Вони не вірили в ангелів (ані добрих, ані злих), не вірили у воскресіння з мертвих, не вірили в жодне чудо. Цей дух тотожний з духом, котрий сьогодні в Церкві репрезентується теологами історично-критичної теології (ІКТ), які практично заперечують Божество Христа. Мають іншу євангелію та іншого духа, ніж мали апостоли Павло, Іван та інші апостоли! Сюди відноситься: “Хто не має Духа Христового, той не є Його” (Рим. 8,9). “Та коли б вам і ангел з неба проповідував іншу євангелію… нехай буде проклятий!” (пор. Гал. 1,5-9). Можливим є проповідування іншої євангелії, іншого Христа і мати іншого духа. Однак це не веде до спасіння, а до погибелі! Апостол Іван пише, що у світ прийшло багато єретиків, які не визнають Христа. Перестерігає віруючих перед такими антихристами, щоб не приймали їх до хати і не вітали, щоб не брали участь у їхніх блудах ( пор. 2 Ів., 1).

ІКТ сьогодні привласнює собі право науково пояснювати Св. Письмо, а, таким чином, і ціле католицьке вчення, без того, щоб сама підкорилася авторитету і традиції Церкви в справах віровчення (догми) і моралі. Вона базується на атеїстичній філософії, не вірить у жодне чудо, скрито заперечує Христове воскресіння, не вірить, що Ісус Христос є правдивий Бог і правдивий чоловік, єдиний Спаситель, як це навчає Церква протягом 2000 років. ІКТ має нове вчення, яке Ісуса Христа поділяє на Христа історичного і Христа віри, якого нібито вимріяла собі перша спільнота віруючих. А це вже вчать і на Україні. Така старонова єресь поширюється із Заходу через студії теології і теологічну літературу, на жаль, деколи і з церковним схваленням. Якщо прийму блуди, які проповідує ІКТ, (без різниці: чи я є професор, чи студент теології - чи то на Україні, чи в Римі), то вже тим самим я внутрішньо - через скритий блуд – виключений зі спільноти Церкви! Це не є дрібничка!

Дію духа ІКТ можна порівняти до отруєння через ціаністий калій, що хімічно поєднується з кисневими рецепторами крові. Така взаємодія з отрутою, яка приносить смерть, проходить набагато швидше і легше, ніж взаємодія з киснем, який приносить життя. Смерть наступає з недостачі кисню. Подібно діє і дух, який є за ІКТ: підлещує мисленню старої людини, а її з’єднання з духом брехні проходить швидше і простіше, ніж з’єднання з Божим Словом і Духом правди. Природня, тілесна людина своїм чисто раціональним підходом до Св. Письма завжди породжувала і буде породжувати єресі, які з легкістю і великою швидкістю буде поширювати. Ціаністий калій має приємний запах мигдалю. Подібно і всі блуди разом з ІКТ приємно підлещують тілесній людині. Через їх приймання вона просто немилосердно і швидко задуситься, бо вже не може з повітря приймати життєдайний кисень, хоч би і вдихала його якнайглибше. Її організм уже не здатний до своєї структури його вбудувати, втілити. Те саме діється із студентом теології і з читачем літератури ІКТ. Кожен, хто відкрився і прийняв до своєї душі отруту ІКТ, вже не здібний приймати живе Боже Слово, і так настає духовна смерть через невіру. Особа, задурманена приємним запахом духовної отрути (єресі), за якою стоїть дух брехні і смерті (пор. Ів.8,44), внутрішньо ним задушиться.

Святий Василій ясно вказує, що Св. Письмо є для життя і кожен буде відповідати, чи в своєму житті керувався цією залежністю від Божого Слова, чи ні. Теологи ІКТ зовсім не розуміють сенсу Св. Письма, а таке ставлення, яке мають св. Отці, для них чуже. Яка тоді користь з ІКТ для Церкви? Коли б то була хоч нульова, але її вплив є цілком шкідливий, розкладний і вносить до душі затемнення і смерть.

Для Церкви вирішальним є не питання історії, але питання сучасності. Історія мусить зайняти лише те місце, яке їй належить, і треба її подавати в тому дусі, який підкоряється основній лінії, якою є слава Божа і спасіння душ. Цю лінію історія мусить тільки підкреслювати, а не усувати чи замінювати цілком неосновним, абсолютно шкідливим і штучним вирішуванням виконструйованих проблем, в яких реалізується людська гордість.

Якби щось подібне діялося, наприклад, у землеробстві, то метою перестала би бути висока урожайність, а замість того розводили б теорії, видумували б інтелектуальні проблеми “на високому рівні”, а в результаті люди померли б з голоду. Діяльність ліберальних теологів (ІКТ) для Церкви є тим, чим для землеробства був би вишкіл агрономів, які б плекали різні види шкідників, взаємно в цьому змагаючись, поки б не заморили весь урожай настільки, що врешті спричинили б світовий голодомор.

Св. Василій В. в добі, коли Церква була нищена з зсередини єрессю аріянізму, взиває: “…Будь-яка інтелігентність тих, хто вишколений у слові, є сповнена брехнею фальшивих і напівправдивих тверджень, як око наповнене порохом…” “Усі ці люди поражені невиліковною пошестю божевільної любові слави, так що кожен тужить бути вище, ніж другий, а в той же час їхній корабель насправді потопає на дно у глибінь…” “Кожен межовий знак отців (догма) порушено, кожну підвалину, кожний бастіон погляду правдивої віри потрясено… якщо наш ворог перший не вдаряє на нас, то нас ранить товариш, при нашому боці.” Такий стан є і сьогодні, але багато хто цього вже не бачить – духовно осліпли!

II. Навернення учениці Р. Бультманна

Професор Ета Ліннеманн (далі проф. Л.) дає таке свідчення: “Чому кажу: “Ні!” історично-критичній теології? Будучи ученицею Рудольфа Бультманна і E. Фухсе, Ф. Ґоґартена, і Ґ. Ебелінґа, я мала в цьому напрямку найсильніших, які тільки могли бути, вчителів, які мені викладали історичну теологію. В цьому напрямку я досягла великих успіхів. Моя перша книга сталася бестселером. Я працювала професором теології і методики навчання релігії в Технічному університеті в Брауншвайґу. Після габілітації мене титулували заслуженим професором Нового Завіту теологічного факультету Філіпсового університету в Марбургу і прийняли членом Товариства з вивчення Нового Завіту. Я втішалася зростаючим признанням своїх колег. Духовно закорінена в ІКТ, я була абсолютно переконана, що своєю теологічною працею служу Богові і проповідую Євангелію. Пізніше на основі окремих спостережень та інформацій і через власний досвід повинна була признати, що така праця не служить поширенню Євангелії.

Атеїстична історична наука має термін “pou stoo”, який означає, що можна Божим Словом оперувати, але при цьому ним, як Божим Словом, не займатися. І такий безглуздий підхід ще називають теологією – мовою про Бога. А це ж величезне спотворення. Боже об’явлення вчать пізнавати “професіонально” і “самостійно”, але так, що вже про Бога не говориться. Тут Бог уже не шанується як Бог, ані не проявляється Йому вдячність Божих дітей, охочих ревно служити Богові. Одну генерацію за другою ми “переводили через вогонь” і жертвували їх молохові атеїстичної теології. В результаті – маємо генерації спокушених спокусників. Коли вже нарешті навернемось і покинемо ці ідолослужіння?!

Кожен, хто піде цією дорогою безбожності, у своїх рішеннях вже не свобідний; тут є щось чи хтось, хто його змушує. Цей тиск здійснюється не тільки за посередництвом сформованих методів, але і демонськими силами, під тиском яких опиниться кожен, хто стане на цю дорогу. Від цієї хвилі вже не свобідний, але підлягає надзвичайній силі.

Непохитно вважаю за сміття все, що я викладала і написала аж до того часу, коли Ісусові відкрила своє життя. Хотіла би тут використати нагоду і перестерегти, що я засудила свої книги “Gleichnisse Jesu” і “Studien zur Passions-geschichte” і свої статті в газетах та збірниках. Усі ці мої праці, які ще мала в квартирі, в 1978 р. я власноручно викинула на сміття і прошу вас щиро: якщо маєте дещо з цього в своїй бібліотеці, зробіть те саме.”

5.7.1985 р. Проф. др. Ета Лінеманн.

III. ІКТ змінює мислення студентів

Проф. Л. пише: “Створювання гіпотез при вивченні Старого і Нового Завіту – це система, яка стабілізує сама себе.

- Це тільки жонглювання Божим Словом; не пошук Бога, і хоч деякі дослідники переконані, що тим служать Богу. Вкладають у це дуже багато праці і терпіння – 60-ти годинний робочий тиждень для таких дослідників цілком нормальний – і так ціле життя, поки вистачить їхніх фізичних і душевних сил.

-На основі своєї праці професор теології обов’язково дійде до абсолютного переконання, що неможливо зрозуміти Боже Слово, без освоєння системи гіпотез старозавітньої і новозавітньої науки. В цьому він дійсно переконаний, і тому здатний передати це переконання і своїм слухачам. Тому що такі “результати дослідів” осягнені ціложиттєвою працею, студенти не можуть освоїти в такому ж розмірі, стають розпачливими і попадають в залежність.

Переконання, набуте теологом, що лише єдина історично-критична теологія може розшифрувати Святе Письмо, він далі передає своїй спільноті і вчить її робити помилки, оскільки сам цього навчився під час навчання. Чим більше було докладено зусиль, щоб отримати такі відомості, тим дорожчими для нього вони є. Крім цього така праця приносить йому визнання, бо є “знавцем” перед своїми студентами чи членами спільноти. Щире ставлення до Божого Слова, яке веде до того, щоб стати виконавцем слова, такої почесті йому не дасть.

Ніде не вимагають стільки автоматичної віри, як при студіях теології (ІКТ). Поодинокі гіпотези, хоч і опираються на аргументах, однак середній, а навіть і старанний студент не здатний розрізнити ці аргументи, і тому 80-90% таких гіпотез приймає автоматично, а 40-50% гіпотез, можливо і більше приймає, не знаючи жодних аргументів.

Загальновідомі передумови ІКТ, хоч теоретично не є реальними, але практично їх так приймають. І це означає, що приймати їх треба так, ніби вони є реальними. Хто їх до свого мислення так прийме, той ними формується і перемінюється. Ризик студіювання теології є тому великим, що ці зміни відбуваються непомітно і неминуче. Людина вдихає атмосферу, котра є смертельна, як чадний газ, і той хто в ньому перебуває, його не зауважує. Якщо Церкви обумовлюють доступ до уряду пароха виключно студіями на цих теологічних факультетах, то тим дозволяють факультетам думати, що з ними все впорядку. Тому велику відповідальність перед Божим людом має кожний єпископ, який своїм мовчанням схвалює поширення ІКТ на теологічних факультетах і в єпархії!

Література, якою користуються у семінаріях та університетських бібліотеках вже наперед профільтрована. Християнська література авторів вірних Біблії часто є під табу. Продукція багатьох таких видавництв вже наперед вважається недопустимою.

- Коротко кажучи, ІКТ спричинює втрату віри, яку, однак, спеціально називають “кризою віри” з підтекстом, нібито йдеться про її розвиток і вдосконалення, а не про її деградацію, як це насправді є. Професор теологічного факультету сказав студентам: “За деякий час прийде криза віри, але це нормальне. Після цієї кризи (це означає після втрати спасительної віри) отримаєте новий погляд не лише на Св. Письмо і Церкву, але і на інші релігії!” Під тиском інформації важко зберегти нормальне сприймання Божого Слова, якщо воно дискваліфіковується як “ненаукове”. Віруючі студенти часто наштовхуються на спротив викладачів, який проявляється такими способами гри:

Поблажливість:”‘Заспокійтесь, це ще будете вивчати!”

Спокуса: “А все-таки хоч теоретично станьте на цю позицію”.

Спокушування: “Невже ваша віра така слаба і так мало довіряєте Богу, що навіть не хочете займатися такими думками?”

І так студент змушений вважати своїми ті думки, які протистоять тому, чого раніше навчився в Божому Слові.

-Студент одночасно є під сильним тиском групи. Колеги, особливо старших курсів, або ті які мають виняткові здібності є “співвихователями”, вирішальними співносіями цієї соціалізації. Віруючий студент, який на основі свого відмінного ставлення до Божого Слова не охочий акцентувати методи чи висновки ІКТ, переважно дискримінований. З нього насміхаються і поступають з ним як з аутсайдером.

- Чим більше студент вникає до історично-критичного ходу мислення, тим більше відчужується від людей, з якими раніше мав єдність у вірі. “Вже разом не можуть розмовляти” і йому заважко їх слухати. Вже їх не розуміє, а вони не розуміють його. Попадає в ізоляцію і є в небезпеці, що стане зарозумілим і тим доступнішим для групового впливу викладачів і однокурсників.

- Студент мусить писати праці, в яких змушений доказати, що достатньо освоїв спосіб праці ІКТ. Змушенийний сам історично-критично думати, говорити і писати. Це веде до шкідливих змін в його мисленні і в його вірі, вже не є сам собою. Його відношення до Божого Слова докорінно міняється: чого навчився на студіях бере важливіше, ніж Боже Слово і перекриває йому доступ до нього.” (прим. Коли б то існувала на теологічних факультетах така система, яка би нас так пхала до святості, як ІКТ, скажімо відверто, пхає до пекла! Коли б то дійшло у студентів до євангелійної переміни мислення, як цього вимагає Христос [ Мр. 1, 15 ]. Коли б то вже вони не були самі собою, але міг в них уже жити Христос [пор. Гал 2,20]. )

Ще двадцять років тому нікому би на думку не прийшло, щоб жінки чи миряни студіювали теологію, а якраз вони найбільше диспоновані статися носіями і поширювачами зарази ІКТ!

Відразу, першого тижня навчання на теологічному факультеті (в Україні) нові теоложки дістали завдання задуматися над текстом Євангелія від Івана, 2 глава - весілля в Кані галилейській. Необхідно було пояснити, що жодного чуда не сталося, що все відбулося природньо, що Ісус не перемінив воду в вино. Однак, коли в такому напрямку будуть вишколювати розум, далі будуть так навчати і переглянуть усі чуда, включно з Воскресінням Христовим, то потім буде найбільше чудо, якщо не втратять спасительну віру! В Кані після цього чуда написано: “І повірили в Нього його учні.” Але що буде з тими бідними дітьми? Ті віру втратять!

Приклад з Праги: Богослови мали на екзамен з морального богослов’я написати про гомосексуалізм. Один студент процитував класичне місце з листа до Римлян. Професор не зарахував йому екзамен, пояснюючи це тим, що в Св. Письмі нема жодної згадки про гомосексуалізм. Студент запитав: “Так про що тут говориться, коли є написано: ‘… їхні жінки замінили природні вживання на протиприродні, так само і чоловіки, полишивши природні вживання з жінкою, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, чинячи ганьбу чоловіки на чоловіках.’ (Рим. 1,25-27).” Професор заперечував, кажучи, що студент собі щось видумав, що тут немає нічого про гомосексуалізм, бо так твердить наукова екзегеза ІКТ.

Свідчення з Варшави: Коли професор почав навчати блуди ІКТ один студент заявив, що це не є вчення Католицької Церкви. Той усміхнувся і сказав, що він сам, коли спочатку, знайомився з ІКТ також мав великі проблеми і зовсім не було йому легко, але коли цю кризу поборов, то прийшов до висновку, що ІКТ відкриває двері не лише до пояснення Св. Письма, але цілої теології. Обіцяв, що на наступний раз підготує на цю тему лекцію. Підготував, а після двох годин студент сказав: “Пане професоре, тим ви мене не переконали,”- і поставив декілька запитань та аргументів. Професор образився і дав зрозуміти, що не припускається жодна дискусія, бо він мусить завжди мати правду. На цьому закінчилось. Студент зрозумів, якщо хоче закінчити навчання, мусить мовчати і не сміє в католицькому університеті обороняти католицьку віру! Він дійшов до висновку - просто є інша доба і інший дух.

Свідчення з Праги: Під час студій на соціально-педагогічній і теологічній вищій школі я часто зустрічалася з тим, що той чи інший проходить “кризою віри”. З тим “магічним терміном” я зустрілася вперше на початку навчання, коли ми від Th Dr. M.R. ( викладача Ст. З, Нов. З…)- de facto- ведучої особистості в інституті, довідалися, що протягом другого чи третього курсу студент проходить “ кризою віри ”, що це нібито необхідний етап у житті віри, це є якийсь початок “здорового” погляду на речі віри, на християнство. Людина повинна свою віру будувати на міцному фундаменті, який у нашому інституті була ІКТ. Біля особи, яка проходила “кризу віри” , ходили “на пальцях”, вона ходила на розмови з Th Dr. M. R., де їй ставало, ніби зрозуміло. Один товариш, який походив з католицької правовірної родини, на початку навчання пробував Th Dr. M. R. в її викладах (опертих на ІКТ) опонувати, але з часом мусів капітулювати (через власне незнання Св. Письма та науки Церкви) і накінець повністю прийняв учення ІКТ. Однокурсники, особливо однокурсниці, які прийшли віруючими, з бажанням займатися соціальною працею, а при цьому навчитися дечого з теології і Святого Письма, після, т. зв., “кризи віри” змінилися до невпізнання: молитвослов як і Св. Письмо на парті, замінили на пачку цигарок, прийняли спосіб, делікатно сказано, дуже послабленої моралі, почали пити алкоголь, курити, неформально одягатися і т. д. “Знайшли дорогу…”або “дозріли”.

IV. Декалог ІКТ:

1) Реальність Бога вже заздалегідь виключена. Деякі дослідники Його існування ще припускають, але то не є живий Бог, який сотворив, утримує і керує сотвореним.

Відповідь: св. Пій Х у своїй енцикліці (Pascendi Dominici Gregis) пише: “Направду є сліпими і сліпих ведуть, ті мужі чванливі гордим іменем “науки”, так далеко зайшли в своєму безумстві, що відвічне понятття правди і правдивий сенс християнської релігії перекручують і вводять нову систему. Забуттям святих і апостольських традицій сталося, що вишукуються (і пропагуються) інші, шкідливі і непевні, Церквою не схвалені, вчення”.

2) Найвищий авторитет - не Боже Слово, ані Церква, а “принцип науковості”.

Тим принципом, нібито науковості, є штучні гіпотези і теорії ІКТ. Рацінґер відповідає: “Екзегеза, яка не живе Біблією і не читає її в живому Тілі Церкви, стається археологією: “мертві ховають своїх мертвих”. У кожному разі при таких студіях Св. Письма останнє слово про Слово Боже вже не належить авторитету легітимних пастирів, учительському уряду, але експертам, різним професорам, з їхніми, постійно мінливими, висновками!”

3) Біблія і християнська віра є на одному рівні з поганськими релігіями і їхніми “священними” книгами.

Проф. Ліннеманн відповідає: “Поміщення Біблії на такий рівень є штучний витвір, який виник через відвернення від живого Бога. Поняття “Святе Письмо” в ІКТ релігіоністично релятивізовано. Згідно ІКТ, не можемо виходити з того, що Біблія є правдиве і єдине Святе Письмо! При цьому ігнорується, що такими прирівнюваннями Боже Слово редукується тільки до релігійних уяв і теологічних понять!”

4) Біблія, згідно ІКТ, не є Божим Словом.

Новий Завіт пояснюється, як протилежність до Старого Завіту аж до такої міри, що виникає підозра, що Бог Нового Завіту не той самий, тому що Ісус нібито приніс нове поняття Бога. Павло протиставляється Якову. Також стверджується, що Павло з Діянь апостолів не той Павло, який написав листи до Римлян, Корінтян, Галатів і т. д. Діянням апостолів часто признають тільки літературну вартість, Луку не сприймають серйозно, листи до Ефесян і Колосян були позначені наклейками фальсифікації…

Теологи ІКТ не вірять в Божу інспірацію Св. Письма, а тому не приймають ані дійсності, що поодинокі книги Св. Письма взаємно доповнюються. ІКТ на них дивиться тільки як на літературні і теологічні твори, які нам нічого не обіцяють і до нічого не зобов’язують; як на такі, що є двох чи трьох тисячолітньої давності, написані античними авторами для античних читачів.

Що відповідає Церква на інспірацію і на зв’язок між книгами Святого Письма? ККЦ (Катехизм Католицької Церкви) 136: “Бог є автором Святого Письма, бо Він надихнув його авторів – людей; Він діє в них і через них. Таким чином, Він запевняє, що їхні тексти безпомилково навчають спасенної правди”. ККЦ 140: “Єдність обох Завітів випливає з єдності Божого задуму та Його Об’явлення. Старий Завіт підготовляє Новий, тим часом як Новий доповнює Старий; вони взаємно висвітлюють один одного. Обидва – правдиве Боже Слово.”

5) ІКТ – нове магістеріум, яке єдине може пояснювати Святе Письмо.

Р. Бультман і його школа ІКТ вважає себе новим магістеріумом, яке єдине має право в імені “науки” пояснювати Св. Письмо. Також заперечує правдивий Учительський Уряд, Апостольську і Церковну Традицію і їхнє ставлення до Св. Письма. ККЦ на це в ст. 85 відповідає: “Обов’язок автентичного тлумачення написаного чи усно переданого Божого Слова, було доручено лише живому Магістеріуму Церкви”. ІКТ хоч і не заперечує безпосередній підхід до Св. Письма, але вважає його суб’єктивним і делетантським. Правильним поясненням Св. Письма для інших осіб вважають тільки таке, яке подається методично, згідно правил ІКТ. Ніхто інший не може “правдиво” розуміти сенс Біблії.

Чи може віруючий католик читати свою Біблію, не звертаючи уваги на компліковані екзегетичні питання? Кардинал Рацінґер відповідає: “Звичайно, кожний католик обов’язково повинен мати відвагу вірити, що його віра (в злуці з вірою Церкви) перевищує кожне нове магістеріум спеціалістів та інтелектуалів. Думка, що текст Св. Письма можливо зрозуміти виключно на базі студіювання його виникнення і розвитку, є хибне твердження еволюційного походження. Сьогодні, як і вчора, правила віри базуються зовсім не на відкриванні біблійних джерел і шарів (правдивих чи гіпотетичних), але на Біблії такій, якою є, такій, яка в Церкві читається з часів Отців Церкви і по сьогодні. І власне, вірність такому читанню Біблії зродила нам святих, які часто були невчені і зовсім не спеціалісти з екзегетики а все-таки вони є тими, які розуміли Св. Письмо найкраще”.

6) Те, що написане в Святому Письмі, в жодному разі не могло так бути.

Екзегет спрямований на те, щоб в “біблійному тексті” знаходити і вирішувати “труднощі”. Чим кращий викладач, тим винахідливішим буде в цьому напрямку. Якщо професор хоче бути “на рівні”, повинен “працювати на ім’я”. Це його обов’язок, якщо він не хоче бути злодієм, який отримує професорську платню за ніщо. Він є під тиском: повинен старатися про свою честь від людей, хоч би своїм характером зовсім не був честолюбним.

Проф. Е. Ліннеманн свідчить: “ Мої колишні колеги своїм характером, переважно покірні і скромні, але в системі університетської теології є тиск, на те, щоб підняти своє ім’я і гнатися за признанням людей”.

Студент теології, який ще цілковито не позбувся бажання признання людей, є під таким самим тиском. Тому не дивно, що багато віруючих студентів теології за короткий час, мають з вірою серйозні труднощі. Часто так стається тому, що відхиляються від віри, не добачаючи цього. Завжди в голові залишається щось з того, що вчили, а інакше й не може бути. Вчаться: “пастирські листи не від Павла”, “автором Євангелії Івана, безперечно, не є Заведеїв Іван”, “п’ять книг Мойсея не належить йому, але позбирані з різних джерел”. Хто цього в шостому семестрі ще не навчився, той “недотепа”.

7) ІКТ встановлює, що в Біблії є правда, а що є брехня - міф.

Уже такий підхід до Біблії дуже образливий, навіть демонський. Духовні реальності судяться тілесно. Сюди відноситься: “Тілесна людина не може приймати того, що від Духа Божого походить, це глупота для неї. І не може вона його зрозуміти, воно бо Духом оцінюється” (1 Кор. 2, 14). Отже, все надприродне, усі чуда вважаються брехнею - міфом. Не зважається на Божу всемогутність. Одночасно чуда, які відбуваються сьогодні, достовірність яких обгрунтована і медично доказана, заперечуються. За ІКТ є дух атеїзму, який обманює і перекручує правду.

8) Відділення Церкви від Святого Письма.

Основою спасительної віри є Боже Слово, яке міститься в Біблії, оберігається і пояснюється Церквою. Рацінґер каже: “Зв’язок між Церквою і Біблією був перерваний. Такий розділ почався два століття тому в протестанському середовищі, звідки в недавньому часі проник і в кола католицьких теологів. Ідеться про історично-критичне пояснення Св. Письма (ІКТ). Відділення Церкви і Св. Письма створює тенденцію отримувати пізнання від кожного окремо. Насправді Церква без достовірного біблійного фундаменту стає випадковим історичним продуктом, однією з багатьох організацій з чисто людськими організаційними рамками. Однак ані Біблія без Церкви не є Божим Словом, а тільки збіркою літературних пам’яток з різних історичних джерел, збіркою різного роду книг, з яких людина може вибрати те, що хоче.”

9) Ісус, згідно з ІКТ, не є ані Богом, ані Спасителем.

Щораз більше у молодшої генерації теологів константується соціалістичне підгрунтя. Замість Божого плану спасіння і вічного відкуплення в Ісусі Христі появилися людські інтереси покращення світу, які прикрашують свавільно вишуканими словами: “історичний Ісус” після їхнього способу гри характеризується, як соціальний реформатор, або як революціонер. Назва “Син Чоловічий” в Мр.2,28 інтерпретується просто як “людина”. Те, що Ісус їв разом з митарями і грішниками (Мр. 2,15-17), вважають доказом того, що Він змінив несправедливі соціальні структури, і ми мали би Його в цьому наслідувати.

Рацінґер каже: “Йдеться про сумнівну христологію, в якій односторонньо наголошується на людську природу Ісуса. Божественне, пов’язане з людською природою в тій же особі, затемнюється, замовчується, або пояснюється недоступним способом. В цьому можна би добачити майже повернення до античної аріянської єресі. Звичайно, що важко сьогодні знайти “католицького” теолога, який би відкрито заперечував стару формулу, що характеризує Ісуса як Сина Божого. Усі будуть стверджувати, що її приймають, однак, зразу додають в якому сенсі її, згідно їхньої теорії, потрібно розуміти. І якраз тут часто оперується різними відмінностями, які ведуть до послаблення віри в Христа як Бога. Як я вже сказав, коли христологія відділена від надприродньої еклезіології і залишається тільки на соціологічному рівні, прямує до втрати Божого виміру, має тенденцію розкладатися до якогось “Проекту Ісус”, до проекту чисто історичного, отож людського спасіння. Між “історичним Ісусом” Бультмана та, так званим “Христом віри” існує велика прірва.” (Таке вчення про історичного Христа і Христа віри є єресь, вже віддавна засуджена Церквою).

10) Неважливість Декалогу, згідно ІКТ.

Старий Завіт відсувається далеко в бік, як те, що нас не торкається, повністю або частково сприймається, як якась духовна конструкція, яка є продуктом колишніх патріархальних суспільних структур і виробничих відносин, і яка мала завдання їх виправдати і стабілізувати. На основі такої теорії Декалог не є для нас зобов’язуючим.

Чи Декалог сьогодні є неважливим і вже нас не стосується?

Відповідь Катехизму: “Десять Заповідей зобов’язують християн і оправдана людина далі повинна їх дотримуватися”. (ККЦ 2068).

“Ніхто не може звільнити від них”. (ККЦ 2072) “(Ті заповіді) не були скасовані, лише розширені і розвинуті після втілення Господа”. (ККЦ 2063).

Це є вчення Церкви.

Після читання “нового Декалогу”, поданого новим магістеріум, людина шокована гордістю, яка проявляється зухвальством тих, які хочуть називатися вчителями християнської віри, але дивуємося і християнам, які є царським народом, але, на жаль, піддаються іншому виду гордості – страх бути висміяним. І так, ми християни, стаємо такими нерозумними, що зі страху, щоб не бути ненауковими і неосвіченими, дозволяємо себе обманювати і мовчимо.

Це нагадує одну казку: палац короля відвідали два шахраї, які сугестивно представилися, найкращими кравцями шиття і, що пошиють королю прекрасний одяг, якого ще ніхто на світі не шив. Король погодився, і шахраї взялися за працю. Коли придворні прийшли їх перевірити, то побачили, що вони тільки вдають, ніби шиють, хоча не мають жодної тканини. Хитруни їм це кмітливо пояснили, що тканину, з якої вони шиють, можуть бачати лише ті, які є на високому науковому та інтелектуальному рівні. Ніхто інший її не бачить. Тому відразу усі придворні, один поперед другим, почали вихваляти таку “прекрасну” тканину. Сказали про це і королю. І так, коли в неділю король з великим почтом йшов через ціле місто в своєму новому одязі під звук фанфар та під загальним захопленням усіх придворних і підданих (бо всі були ознайомлені з тим, при яких умовах є видимий прекрасний одяг короля), сталося щось неочікуване. Зовсім мала дитина з натовпу голосно закричала: “Король є нагий!”. В цей момент усі ніби протверезіли: “Так, дійсно, є нагий!”. І таким великим фіаско це закінчилось.

Ця казка характеризує дві ознаки гордості, а це : по-перше, зухвальство ІКТ, а по-друге, страх бути висміюваним, передовсім, у студентів теології і християнських інтелектуалів. Потрібно вже нарешті в цілій Церкві кричати: “ІКТ є нага, немає Духа Божого, немає вічного життя, але, навпаки, вносить смерть!” Нагим перед Богом є також і той, хто для неї відкрився і хто її захищає, хоч би він і займав високі позиції в Церкві. Ця казка не вказує на страшні наслідки ІКТ для Церкви, а це – ліквідація спасительної віри, а в результаті - втрата спасіння для мільйонів безсмертних душ. Через те, що ми з різних причин уникали правдивого покаяння, тому Бог за кару допустив, щоб ті, які прилюдно заперечують основні правди віри, зайняли високі місця в Церкві. Дух ІКТ заволодів більшістю Церкви, тому що ми не відвернулися від духа світу і гріха в нас (1 Кор. 15, 56), і не прийняли Духа правди і покаяння! На свій великий сором, мусимо признати, що ми нагі та убогі (Об. 3, 17), що ми дозволили себе обдурити духовними обманниками ІКТ. Тому що ми вигнали Духа Святого, який нас переконував у грісі (Ів. 16, 8-9), тому ми сліпі і боягузливі! Сліпі, щоб бачити системи брехні, і боягузливі, щоб назвати речі правдивими іменами. Коли будемо каятися особисто, і Церква в цілому?!

“… коли на вас зійде Дух Святий, будете моїми свідками.” (Ді. 1, 8).

Як народилася Церква? Господь Ісус сказав: “Коли на вас зійде Дух Святий, будете моїми свідками.”(Ді. 1,8).

Хто є свідок? Свідок - це той, хто особисто присутній на якійсь події, особисто її пережив. Ніколи не можна назвати свідком когось, хто не зустрівся з особою, про яку має свідчити.

Тому був даний Святий Дух, щоб кожен, хто Йому відкриється, міг з Ісусом зустрітися. Значить Дух Святий робить людей свідками Ісуса, а це означає, що Ісус є присутній в Святому Дусі. Святий Дух вводить до Ісусової присутності, відкриває внутрішні очі і вуха людини, щоб через живе Боже Слово бачила, що Ісус для неї зробив і робить, і таким чином була спасенна для вічного життя.

Отже, Церква – це Ісусові свідки, це ті, які живуть з Його присутності. Дух Святий є Дух правди, в жодному іншому дусі Ісус не присутній. Ні в дусі світу, ні в дусі брехні, чи якогось блуду, чи науки Ісус не присутній, там Його ніхто не знайде, не зустрінеться з Ним, цей дух ніколи нікого Ісусовим свідком не зробить, тому що Ісуса в ньому просто нема.

Запитуємо : “Чи викладачі ІКТ свідчать в силі про Ісуса?” Зовсім ні! Навпаки, скрито ставлять під сумнів найосновніші правди віри. Якщо вони не Ісусові свідки, то це означає, що вони ще не відкрилися силі з висоти – Духові Святому. Це значить, що є членами Церкви тільки формально і ще не сталися живою частинкою Ісусової Церкви. Як же тоді вони можуть в ній займати аж уряд учителів? Що ж це означає?! Слова св. Василія з листа до римських єпископів характеризують ситуацію, в якій ми знаходимось: “… але сучасний стан трудніший і сумніший та вимагає більшого догляду. Ми дивимося не на тілесне рабство, але на полон душ, що його щоденно приносять оборонці єресі. Якщо ви негайно не підніметеся нам на порятунок, то незабаром не знайдете навіть людей, щоб їм простягнути руку, бо всі перейдуть у власть єресі ”.

“Її згубне насіння було раніш розкинене безчесним Арієм, а закорінившися за стараннями багатьох, які невтомно його плекали, видало тепер свої смертоносні овочі. Бо навчання правдивої віри є в руїнах, а церковні декрети зведені ні на що…”. “… Тому ми наполягаємо, щоб церквам на Сході ви послали декого, хто пригадав би нам, які нагороди приготовані витривалим у терпіннях за Христа…”.

V. Шість засуджених єресей ІКТ (з енцикліки св. Пія Х)

Модернізм і ІКТ стверджують: “З Євангелії неможливо доказати Божество Христа!” (блуд №27)

Ісус виганяв демонів, оздоровляв хворих, воскрешав мертвих і робив різні інші чуда, воскрес, і це є доказом того, що Він є Божим Сином. Ціла Євангелія і цілий Новий Завіт є свідченням того, що Ісус – правдивий Бог і правдивий чоловік.

Блуд №29 : “Христос (історичний), як вважає історія, стоїть глибоко під Христом, який є предметом віри”. Це блуд, який засуджений папою св. Пієм Х, а його в сучасній добі поширює ІКТ. Тут конкретно йдеться про блудне твердження, що існує Христос історичний і Христос віри.

Блуд №31: “Вчення, яке подають про Христа Павло, Іван і собори Нікейський, Ефеський, Халкедонський – не вчення, яке проповідував Ісус, але його про Ісуса створила християнська свідомість ”.

По-перше, це брехня, а по-друге - блуд засуджений св. Пієм Х.

Апостол Іван є наочним свідком життя Ісуса Христа і апостол Павло зустрівся з Христом і передав вчення, яке сповіщав Ісус, а за своє свідчення ішов і на смерть. Собор Нікейський в 325р. підтвердив правдивість свідчень Євангелій і Нового Завіту і знову визнав основні правди віри, що Христос – правдивий Бог і правдивий чоловік (ККЦ 465), і засудив блуд Арія, який заперечував Божество Христа. Собор в Ефесі засудив несторіянську єресь і сформулював, що суб’єктом людської природи Христа є тільки Божественна Особа Сина Божого (ККЦ 466). Собор в Халкедоні 451р. знову ствердив основну правду Євангелія, що Ісус є правдивий Бог і правдивий чоловік (ККЦ 467).

Блуд №16: “Виклади Івана, нібито не є правдивою історією, але містичним розважанням про таїнство спасіння без історичної реальності”.

Знову брехня і засуджений блуд. Апостол Іван не мав жодних містичних мрій, він – наочний свідок життя Ісуса Христа, Його смерті і воскресіння. Т. зв., іванівські листи та іванівська теологія є штучним витвором ІКТ, для того щоб применшити автора, а одночасно і важливість Євангелії від Івана і його листів.

Блуд № 36: “Воскресіння Спасителя – не є реальна історична подія, але не доказаним і неможливим для доказання явищем…, яке християнська свідомість поступово собі вивела”.

Цей розділ засуджений св. Пієм Х, але сьогодні єресь далі проповідується через ІКТ. З книги автора Трутвіна “Відкривав нам Писання” (книга має церковний дозвіл, по ній викладають на теологічних факультетах) цитуємо: “Воскресіння… неможливо доказати ніяким науковим досліджуванням, воно опирається лиш на достовірності свідків… Однак перші свідки не прожили (момент) воскресіння”. А що на це? В лікарні серед ночі помер пацієнт, але ми стверджуємо: “Його смерть не можна науково доказати, бо ніхто не був при ньому в хвилі смерті, значить і ті, які вранці знайшли його мертвим не є достовірними свідками”.Отже, неправда, що він мертвий! З такої дурноти висміється і мала дитина, але “наукова” теологія ІКТ такі дурниці видумує постійно. Це її головне завдання.

“Таїнство Воскресіння Христового є реальною подією, історично підтвердженою, як про це свідчить Новий Завіт”.(ККЦ 639)

Блуд №12: “Якщо екзегет хоче займатися студіюванням Біблії, передовсім, мусить відкласти будь-які передсуди про надприроднє походження Письма, і не сміє пояснювати Біблію інакше, ніж інші, чисто людські, історичні пам’ятки”.

Цей блуд був засуджений, але далі проповідується через ІКТ на теологічних факультетах.

Що каже катехизм (ККЦ) про Св. Письмо? “Бог є автором Св. Письма” (105), “Бог надихнув людей - авторів святих книг” (106), “Богом натхнені книги, навчають правди” (107).

Другий Ватиканський Собор вказує три критерії для тлумачення Письма, що відповідають Духові, Який його надихнув (ККЦ 111) :

а) насамперед, “звертати велику увагу “на зміст і єдність усього Письма” ” ( 112);

б) потім,” читати Письмо “на засаді живої Традиції усієї Церкви” ” (113);

в) “Бути уважним “до аналогії віри”(пов’язаність правд віри між собою)” (114).

VI. Рацінґер про ІКТ

Історично-критична теологія, як троянський кінь, проникнула з ліберального протестантизму в Католицьку Церкву. Вже на початку ХХст. виник духовний напрямок – модернізм, внаслідок такого ж духовного впливу, який сьогодні скривається за ІКТ в Католицькій Церкві. Папа св. Пій Х видав енцикліку “Pascendi Dominici Gregis” (1907), у якій було відкрито цей дух смерті та атеїзму і Католицька Церква офіційно від нього відділилася. З теологічних факультетів і семінарій виключили, приблизно, половину професорів і студентів. На декілька років настала обнова Церкви через живе відношення до Христа (перші п’ятниці, набожність до Найсвятішого Серця Ісусового). Але після ІІ Ватиканського Собору цей дух знову повернувся в Церкву і через теологічні факультети вплинув на більшість священиків, монахів, і взагалі, на Церкву. Існує загроза цілковитого занепаду католицького вчення і масового відпаду від християнства, передовсім, від католицького. Дух, який скривається за ІКТ, по своїй суті атеїстичний, відділює і нищить усе духовно живе в Церкві.

Кард. Й. Рацінґер: “ІКТ, через свій чисто людський вимір, може пояснювати Св. Письмо тільки в його історичному вимірі, а не в його актуальних релігійних вимогах”.

Що означає вислів “може пояснювати Св. Письмо тільки в його історичному вимірі”? Якщо історичний вимір не пов’язаний з філософією, то може бути збагаченням. На жаль, ІКТ не використовує об’єктивних природніх інформацій для глибшого пізнання Св. Письма. А якщо їх використовує, то тільки, як пастку, щоб прийняти нове мислення і нового духа (атеїстичного)! Вбивця, коли приманює свою жертву, скриває свій намір. Навіть правда в думках, серці і устах вбивці є фатальною для обдуреної жертви. “ІКТ не пояснює Слово Боже, навіть в його історичному вимірі, безкорисливо і об’єктивно,” – це досвід проф. Ліннеманнової!

Далі кардинал Й. Рацінгер каже: “ІКТ не може пояснювати Слово Боже в його релігійних вимогах”. Однак ІКТ як “нове магістеріум” претендує на найвище і непомильне право остаточно пояснювати не тільки Письмо, але і всі основні правди християнського і католицького вчення (догми – члени віри) в своєму атеїстичному дусі.

Рацінгер продовжує: “Де таке пояснення забуває про свої межі, там стає нелогічним і ненауковим”. Однак ІКТ майже всюди свідомо “забуває” про свої межі. “ІКТ забуває, що Біблію, як послання у теперішньому і майбутньому вимірі, можна зрозуміти тільки в живому з’єднанні з Церквою… ІКТ перервала зв’язок Біблії з Церквою”.

Святий Дух – не тільки правдивий автор, але і правдивий екзегет Біблії! ІКТ краде собі роль Святого Духа, але в цьому нема нічого нового, “бо і диявол бере на себе подобу ангела світла, а подібно, і його діти” (ІІ Кор. 11,13-15). За ІКТ, дійсно, є дух, але не Святий Дух, це дух брехні і смерті! Він, як перший екзегет, проявився вже в раю, а плодом його екзегези була смерть! На пустині також пояснював Господу Ісусу Письмо. Ісус йому сказав: “Геть, сатано!” (Мт. 4,10) Це сказав Петрові, який не мав на думці Божі речі, а лише людські (Мт. 16, 23). І це також відноситься до всіх екзегетів ІКТ з їхнім “науковим” методом!

Рацінгер продовжує : “Згідно ІКТ, Письмо вже не читається з оглядом на традицію Церкви і з Церквою, але в дусі модерних тлумачних методів, які подаються як наукові.” Ці методи не мають нічого спільного з акедемічною наукою, це просто філософські норми, які особа змушена прийняти. Основні правила ІКТ такі, що з Богом взагалі не рахує: “… бо думає не про Боже, а про людське” (Мт. 16, 23). ІКТ хоче владно пояснювати Боже Слово, хоча воно має, передовсім, духовний вимір. ІКТ не вірить в жодне чудо, ані не вірить, що Ісус є Божий Син, тобто Бог з Бога, Світло від Світла…

Проф. Л. до цього додає : “Було вирішено поставитися проти Божого Слова, як об’явленої правди і стати на сторону мудрості цього світу, яка в основі є атеїстична, хоч і вдає побожну і бере до уст ім’я Боже. Цей метод не науковий, а демагогічний. Виходити з демагогічних передбачень (які мусять прийматися без критики, як доказані) – це (головна) засада ІКТ. Боже Слово нам говорить, що Бог керує долею народів; історична наука вже наперед опирається брати під увагу, навіть, можливість Божих дій в історії, і така атеїстична антихристиянська “наука” історично-критичною теологією признана, як єдиний, по суті правильний, підхід до Божого Слова. Кожний, хто хоче вважати себе теологічно освіченим, мусить це схвалювати”.

В книзі “Оригінал чи підробка” проф. Л. вказує: “Щоб досягнути академічного рівня в теології, мушу відважитися в своєму мисленні дати простір атеїзму. Побожні почуття мені ласкаво дозволяються, але моє мислення повинно копіювати основні атеїстичні рішення і поступати “методично” – ut si Deus non daretur. Це вже спотворення!

Як ІКТ, так і її історична наука, основана на брехні. Тому наука тут не є синонімом правди, але бунтом проти Бога, який несправедливо утискає правду. Здобуті правильні відомості нівечаться і перекручуються брехнею.”

Сама проф. Л. тут свідчить, що ця, т. зв. наука, чи радше, псевдонаука базується на брехні, є бунтом проти Бога і утискає правду. Це стільки про вдавану науковість ІКТ. Коли в ім’я, т. зв., науки, на основі ІКТ, відділиться Біблія від Церкви, то потім, як каже кардинал Й. Рацінгер: “З такого “незалежного” читання утвориться щось протилежне до очікуваної користі. Читач, який читає Передання Церкви, на підставі пояснень критичної екзегези, вже не спроможний сприймати його як базу християнства.”

VII. Актуальність енцикліки св. Пія Х “Pascendi Dominici Gregis”

Рацінґер: “З цього суб’єктивного нетрадиційного розуміння науки Церкви, догма часто вважається нестерпною в’язницею. Однак, при цьому випускається з уваги, що догматична дефініція – це, навпаки, служіння правді, це дар віруючим людям від авторитету, встановленого Богом. Догми (це мури, які бережуть овечок від вовків) – це не мури, які перешкоджають нашому погляду, але якраз навпаки, - це відкриті вікна, через які вільно дивимося в далечінь”.

На питання журналістів, чи існують і сьогодні єретики, кардинал відповідає: “В каноні 751 говориться: “Єрессю називається вперте заперечення правди, в яку, після прийняття Тайни Хрищення, треба вірити Божою і католицькою вірою; або вперті сумніви про цю правду.” А потім канон 1364 зазначує, що єретик підпадає під екскомунікацію latae sententiae, подібно, як апостат (відпалий).… Впертого заперечення і впертих сумнівів, про які говорить кодекс, сьогодні вже не знаходимо в відкритій формі…”

Св. Пій Х пише: “Модерністи ( сьогодні ІКТ) стверджують, що необхідно припустити, що святі книги мають життєвий розвиток, який виник з розвитку віри і йому відповідає. Далі стверджують, що сліди розвитку такі ясні, що запросто можна писати його історію. І справді, її так пишуть, а то з такою певністю, що виглядає, ніби вони на власні очі бачили кожного з авторів. Щоб підтвердити своє вчення, покликаються на, т. зв., критику тексту і намагаються доказати, що той чи інший вислів не на своєму місці і подають ще й інші подібні причини. Ти би точно сказав, що вони мали перед очима якісь первинні зразки розмов і бесід, по яких точно б визначили, що є на своєму місці, а що – ні … Хто почує, скільки вони там виявили помилок, може легко подумати, що перед ними ще ніхто Св. Письмо не читав і не досліджував. Однак, перед ними був цілий ряд вчених, які набагато перевищували їх обдаруваннями, освітою і святістю життя. А ці покірні вчені Св. Письмо не лише, що в жодному разі не применшували, а навпаки, якнайдокладніше його досліджували, тим щиріше дякували Богові, який вирішив так з людьми розмовляти. Ці вчителі для студіювання Св. Письма не користувалися такими середниками, якими користуються модерністи (сьогодні ІКТ), які виходять з філософії, яка заперечує Бога. Ані свій розум не вважали найвищим і абсолютним мірилом своїх висновків. Думаємо, що кожному зрозуміло чим, власне, є цей метод модерністів (сьогодні ІКТ) в історії. Першим іде (невіруючий) філософ, після нього приходить (невіруючий) історик, за ними наступає атеїстична критика, як внутрішня, так і текстова. Головний напрямок визначає атеїстична філософія, тому, зрештою, вже не йдеться про звичайну (об’єктивну) критику, але про агностичну, іманентну та еволюціоністичну. А тому, хто її признає і нею користується, той признає і поміщені в ній блуди і є противником католицького вчення”.

Далі Святіший Отець продовжує: “З цієї причини може виглядати дуже дивним, що між католиками ця (філософсько-історична) критика сьогодні користується великою повагою.

Це має подвійну психологічну причину:

а) сила єдності – тісний контакт, якими історики і критики такого роду взаємно об’єднані, без огляду на релігію.

б) сила демагогії – це велика відвага (зухвальство), з якою те, що один скаже, інші ніби єдиними устами подають і вихваляють, як прогрес науки.

Однак, спільно накидаються на кожного, хто заперечує їхню вигадку і звинувачують його в необізнаності. Хто приймає їхні погляди, того захищають і обсипають похвалою. Тому є багато обдурених, які би перелякалися таким станом, якби уважніше обміркували справу. З такої преміцної надвлади заблуканих, з цієї необережної згоди плитких духів виникає якесь зараження навколишнього середовища, яке проникає усе і поширює погибель.”

Обмеження для читання

Святіший Отець пише: “Також обов’язок єпископів – дбати про те, щоб модерністичні (сьогодні історично - критичні) праці, або такі, які просякнуті модернізмом (сьогодні ІКТ) і підтримують його, не читалися, коли вже видрукувані; або щоб заборонилося їхнє видання. Також треба, щоб такі книги, газети, журнали не дозволяли читати молодим хлопцям в семінаріях або студентам університетів. Так, бо вони ще шкідливіші, ніж аморальні книги (порнографія), тому що порушують основи християнського життя.

Заборона торкається і праць деяких католиків, які хоча не мають наміру робити зло, але не мають правовірної освіти і є просякнуті новітньою філософією (примітка: сьогодні в моді модерні філософії з реінкарнацією). Вони намагаються цю філософію узгодити з вірою і використати її на користь віри. Тому що ті праці задля імені і доброї опінії авторів читаються некритично, тим вони небезпечніші, бо поступово через них дехто прихилиться до модернізму (до ІКТ)… Отож хочемо, щоб єпископи покинули увесь страх і світську обережність, не зважали при цьому на крик злих, спокійно, але рішучо, щоб кожен виконував свій обов’язок. Нехай ординарії дбають про те, щоб в їхніх єпархіях шкідливі книги та інші праці не видавалися і не поширювалися, і щоб були вилучені з рук віруючих”.

Створення контрольної ради (комісії з віровчення) в усіх єпархіях:

“Проте, вельмишановні браття,” – пише св. Пій Х, - “що би нам помогло давати накази і приписи, якби вони правильно і точно не зберігались? Потрібно, щоб уже розширені єресі були прогнані і припинені, щоб далі не поширювалися, а також, щоби в Церкві вже не появлялися вчителі безбожності, через яких постійно відроджуються шкідливі впливи, що виникли через розширення цих єресей (ІКТ). Тому скликаю священний синод, за прикладом св. Карла Боромея, щоб в кожній єпархії створилася консультативна рада з досвідчених мужів кліру (прим. увага: але не з тих, які вже цій єресі відкрилися!). Обов’язком цих досвідчених мужів є чувати над тим, чи прокрадаються нові єресі і як поширюються. Вони повинні здати справу своєму єпископові, щоб він обміркував дану ситуацію і вжив заходів, якими зло могло би бути задушене вже в самому зародку, щоб уже далі не поширювалось на погибель душ.

Обов’язком консультативної ради є пильно стежити за знаками і слідами модернізму (сьогодні ІКТ) як у книгах, так і в навчанні. Їхнім обов’язком є видавати розсудливі, а при цьому, швидкодіючі приписи для охорони кліру і молоді. Нехай не допускають заведення нових виразів і нової термінології. Нехай пам’ятають про настанову Льва ХІІІ: “Забороняється стверджувати у працях католиків такі вирази, які висміюють правовірність і побожність…”

Якщо сьогодні, після ста років, задумуємось над коренем і ціллю модернізму, то бачимо, що ми є в такій же, якщо не в гіршій ситуації. Щоб в Україні в найближчих роках не дійшло до масового відпаду від правовірної католицької віри, необхідно прийняти конкретні міри.

“Теологи певного напрямку (сьогодні ІКТ) стараються захопити ключові місця в Церкві, щоб таким чином могли позискати якнайбільше послідовників. Намагаються заволодіти учительськими кафедрами в семінаріях, які потім перетворюють на кафедри морової епідемії!” Св. Пій Х продовжує: “Які методи вони мають, щоб прихилити собі студентів і молодь? Галасливим наголошенням на науковість, а з другої сторони, висміюванням, думка молодих студентів стає отруєною і стривоженою. З однієї сторони - не хочуть, щоб їх вважали за неуків і тупих, а з другої – хочуть виглядати вченими. Спонукані власною гордістю і цікавістю, часто піддаються модернізму (сьогодні ІКТ) і цілковито йому відкриваються”.

На закінчення ще зауважмо, який ясний погляд мав Св. Отець на проблематику, яку виразно видно у вступі до енцикліки: “… Тому далі вже не можемо мовчати, щоб не виглядало, що не дбаємо про свої найсвятіші обов’язки. Особливо нас змушує ця обставина, що сьогодні оборонців єресей не мусимо шукати лише між явними ворогами, але вони скриваються в самому лоні Церкви, і тим більше шкодять, чим менше є явними і відомими… Адже ці мужі не намагаються погубити Церкву поза нею, але в ній. Сьогодні небезпека є в жилах і утробі самої Церкви. Чим відповідальнішу посаду в Церкві займають ці скриті єретики, і чим довірніші інформації мають про внутрішню структуру Церкви, тим більша і небезпечніша загрожує катастрофа. Також потрібно звернути увагу на те, що ці скриті єретики свою сокиру не прикладають до гілок чи пагонів, але до самого кореня, тобто до віри і до найглибших живильних коренів віри! Коли порушили корінь безсмертності, то надалі, по цілому дереві поширюють отруту, так що нема догми католицької віри, яку би пощадили і не намагалися підірвати…” Ці єретики вже попали під екскомуніку і виключені з Церкви згідно Кодексу церковного права 1364.

В 2007р. буде 100-та річниця (1907) видання найактуальнішої і найпотрібнішої енцикліки декількох останніх століть. Важливість і актуальність енцикліки для охорони нашої віри залишається! За прикладом св. Пія Х в кожній єпархії нехай будуть створені комісії з віровчення, які будуть відповідати за правовірність вчення в теологічних закладах і з відповідальністю давати церковне схвалення або означення єресі в релігійних книгах, які вже давніше були видані, і перестерігати перед ними. Це другий крок. Першим кроком є глибоке навернення кожного професора теології.

VIII. Статистика і покаяння

Віруючий студент скаже: “Пане професоре, це вчення не є католицьким вченням”. Отримає відповідь: “Ви непослушний! Як навчаю я, так навчається в цілій Церкві. Мене сюди призначив єпископ, а єпископа призначив Святіший Отець. А ви хто? Хто вас призначив? Ви бунтуєтеся проти Церкви і непослушні Святішому Отцеві!” Ці професори прикриваються послушністю Святішому Отцеві, таким чином спритно вилавірують. Рацінґер на їхню адресу пише: “…Завжди подивляю їхнє мистецтво, з яким їм вдається обстоювати цілковиту протилежність того, що написане в чітко сформульованих документах вчительського уряду і спритною діалектикою це презентувати як “правильний” зміст дотичного документу” (і як ставлення Церкви).

Наслідком секуляризованої хвилі, частиною якої в середині Церкви є, т. зв., наукове пояснення Св. Письма історично-критичною теологією, є великий відпад від віри. Статистика подає:

В 60-х рр. відвідування храмів в США: католики - 75%. Сьогодні – приблизно 28% .

Відвідування в Польщі в 1989р. було приблизно 75%, лише за чотири роки після падіння комунізму відвідування впало до 28%, а у Варшаві – до 18%. Колапс, який у США тривав 30р., в Польщі тривав чотири роки.

Приріст церков в Австралії: : католики – 24%, п’ятидесятники – 385%.

Ґана: : католики – 7%, п’ятидесятники – 100%.

Нова Зеландія: : католики – 2%, п’ятидесятники – 150% (див. малюнок).

Потрібно собі усвідомити, що п’ятидесятники беруть Боже Слово як Боже Слово, а не як людське (І Сол. 2, 13),а ІКТ вважають за діло сатани. Лист св. Івана є відповіддю: “Тепер з’явилось багато антихристів. Із нас вони вийшли, та до нас не належали. Хто відкидає, що Ісус є Христос, це - антихрист” (І Ів.2, 18-23).

Як це можливо, що особливо в Католицькій Церкві теологія смерті (ІКТ) так швидко і так масово поширилась? Це є містерія беззаконня і гріха, і містерія великого відпаду! Кардинал Томко, префект Конгрегації для Євангелізації назвав Індію “епіцентром” теологічних тенденцій, які радикально підкопують основне християнське післаництво і усі місіонарські зусилля. Одну з головних причин росту сект в Індії і в цілій Азії він бачить в доктринальному хаосі в рамках Католицької Церкви, яка виключає явне проповідування Ісуса Христа. “Цей доктринальний хаос (найбільше є на совісті ІКТ) створює поважну небезпеку для віри в Ісуса Христа: послаблює місіонарського духа, редукує євангелізацію на звичайний діалог і, при цьому, опускає проповідування Євангелії, навернення і хрищення”.(L ’Osservatore Romano 15.4.1991).

Покаяння

Емануїл Моньє написав: “Модерне християнство далі приготовляється на власну смерть. Вона буде настільки брутальна і цілковита, що людина дістане почуття, що християнство в Європі вимерло… На мій погляд, чим більше йду до початків християнства і порівнюю його з теперішньою ситуацією модерного християнства, тим більше переконуюся, що усі знайдемо правдиву віру лише після падіння цього модерного (духа) християнства”.

Кардинал Рацінґер каже так: “Є безсумнівним, що дехристиянізація досягла розділу, якого ми собі не могли уявити в часі, коли закінчувався ІІ Ватиканський Собор... Ми є свідками швидкого процесу опоганщення, а християнство, яке ще тридцять років тому виглядало присутнім, зникає з життя і з суспільної думки”.

Те, що на такий процес має надзвичайно великий вплив ІКТ, є зрозуміло! ІКТ спричинює внутрішнє руйнування Церкви! Запитуємо, доки це буде?

О. Бенедикт Ґрешел, один із засновників францісканської обнови, каже: “Буде нещастям, коли християнство стане надто вигідним, коли влаштується в якомусь священному матеріалізмі, коли забуде про сенс постійного покаяння… більшість християн, замість того, щоб їх мотивувала думка про покаяння, блаженно приймають брехливу думку, що кожен є спасенний, що усі дістанемося до неба на санях і, що не існує жодної можливості вічної погибелі! Під впливом такого мислення можемо очікувати на величезний упадок! Християнство базується на покаянні. Коли воно цього не робить, то почне діставати анемію і в деяких частинах християнського світу може, навіть, і зникнути. В історії Церкви таке ставалося вже не один раз. Відбувається це і тепер? В Європі? З чого каятися? Віддати Господу Ісусу своє життя і відділитися від ІКТ.

ІX. Візія, перспектива, проект духовного воскресіння

Перші християни опиралися на чотирьох духовних стовпах, якими були: а) молитва; б) апостольське вчення; в) братня спільнота – койнонія; г) Євхаристія – ламання хліба (Ді. 2, 42). Така здорова основа зродила плід правдивого життя - були одне серце і одна душа, а навіть, мали усе спільне, і ніхто не вважав щось із маєтку свого за своє. Святий Василій у своїх правилах вибрав цей ідеал для своєї монашої спільноти. На жаль, сьогодні синам св. Василія цей ідеал і його реалізація є чужими.

Ми мали би реалізувати цей ідеал перших християн, передовсім, в неділю, щоб з цього могли жити в наступні дні тиждня. Крім Літургії, мали би разом зустрічатися в менших групках навернені християни, які були б охочі віддати в неділю до диспозиції не тільки свій дім, але і свій час, а це для:

а) молитви: Віруючі в цей день мали би спільно молитися не тільки за себе, але і за актуальні проблеми молитвою віри, яка переносить гори і робить чуда;

б) апостольське вчення: Це не є пояснення сучасних теологів, але ним є живе Боже Слово, яке передається в силі, що випливає з власного досвіду, або з досвіду тих, які його реалізують. Що більше, воно повністю поєднується з основними правдами віри так, як їх проповідували апостоли, св. Отці і всі святі!

в) братня спільнота: Це обмін досвідом, який має кожний член спільноти зі своєю вірою, за минулий тиждень чи з минулого, що є заохоченням для інших. Тут може також відкрити свої проблеми, поділитися своїми пробами віри. Інші допоможуть йому їх переглянути, підтримають його, і разом за нього та його проблеми помоляться. В такій спільноті віруючі відкриють для себе правду, що де є двоє або троє зібрані в імені Ісуса, Він є посеред них! Жива спільнота має силу. Звідси може розпочатись євангелізація, а люди, які навернуться, мають куди прийти, і де далі зростати. Якщо таких живих спільнот, такої відновленої Церкви нема, то віруючі є атомізовані, висмоктані і маніпульовані духом світу і єресі. Є видані напризволяще вовкам.

Сьогодні вже не вистачає лише сама участь в неділю на Святій Літургії.

А що теологічні семінарії і факультети?

Згідно з документами Церкви, такі студії мали би тривати найменше чотири роки, сьогодні тривають шість років. Подані тут пропозиції, декому можуть видатися нездійсненними, а для інших – майже шаленством. Подивімось, однак, що роблять нехристияни для своєї місії. Кожний мормон (мужчина) два роки робить місії, переважно, поза своїм народом. На Україні, у Львові та інших містах, зустрічаємося з мормонами, які тут ловлять душі. Мають точну і опрацьовану систему. Свідки Єгови роблять місії і то кожний свідок, і ціле життя! Вже нема католика на Україні, який би з ними не зустрівся.

Цей запропонований проект виходить з досвіду життя багаторічної молитви в спільноті і з досвіду життя в спільноті.

Отже, спочатку два роки для внутрішньої місії, потім три роки студій і рік практики.

Перший рік: на початок місяць реколекцій.

Перший тиждень: навернення, цілковите відкриття себе Святому Духові (Ів. 19, 25-27), І-ша Заповідь.

Другий тиждень: останні речі (смерть, суд, вічність), молитва віри на основі Св. Письма.

Третій тиждень: вивчення і практикування внутрішньої молитви; 4×1 годині молитви і 4×1 годині свідоцтва(поперемінно).

Четвертий тиждень: практичні науки для проведення місій.

Після таких місячних реколекцій проводяться практичні заняття з досвідченими братами, а потім студенти по двоє проводять місії аж до кінця року.

Щоденна програма на 6 днів: крім Літургії, 1 година внутрішньої молитви і 1 година свідоцтва. І знову, 1 година молитви, 1 година свідоцтва. В часі, призначеному на свідоцтво, свідчу про те, що прожив на молитві, що мене доторкнуло з Св. Письма, а що з місій минулого дня. Після обіду – місії по-двох. Якби місіонарі жили в семінарії, то молитовну групу можна створити з 4-8 студентів, а якби жили поза семінарією, то треба було б визначити місійні станиці, де жили би по дві пари – 4 студенти. Засади для місій вказані в Євангелії (Мт.10). Передбачається, що на місійній території вже працюють студенти другого курсу, які займаються систематичним викладанням Божого Слова, не видумуванням проблем, як це робить ІКТ, але вчаться реалізувати Боже Слово в житті – ходити у вірі, ходити в Святому Дусі.

Людей, які навернуться на місії, формують в групи, де вони вивчають Боже Слово і основні правди віри.

Другий рік: катехити - вчителі.

Після року місій, знову буде місячний курс для катехитів-вчителів, а потім вони будуть цілий рік служити. Їхня щоденна молитовна програма така ж, як і на першому курсі. До обіду: 2 години молитви, 2 години свідоцтва і Літургія. Молитва часослову незобов’язуюча. Після обіду: знову будуть готуватися до катехизації, яка би була ввечері. Ідеальним є мати одну катехитичну науку і цілий тиждень викладати її в різних групках. Було би добре підготувати 40-50 катехитичних наук (потрібна добра література). Йдеться про свідоцтво віри, не проповідування якихось мертвих теологій (конкретне життя молитви, як жити з Богом, як воювати з гріхом, як відповідати і євангелізувати буддистів, єговістів, індуїстів, мормонів, остиглих католиків, католицьких інтелектуалів, теологів і т. д.).

Святкування неділі: для 1., 2. року і цілого (6-ти річного) навчання:

Вранці, так як кожного дня, тільки на другій годині молитви прожити реальність Воскресіння і Зіслання Святого Духа, що і є основою неділі – дня Воскресіння (для допомоги: тексти зі Св. Письма і часослову на цю тему). Після обіду зустрічі більшої спільноти з наверненими – тут спільний спів, і хоча б година молитви, свідоцтва, Боже Слово, розмови, заохочення у вірі.

Місце? Можна винайняти приміщення в школі і т. п. Крім того, один день в тижні добре мати відпочинковий. Помолитися лише одну годину, свідоцтво, Літургія і вільний час.

Студентам теології 3,4,5, курсу:

Нехай вчаться щодня 1-2 години напам’ять Святе Письмо. Предмети мають бути такі, щоб випускники освоїли основні правди віри і католицьке вчення, щоб мали “sentire cum Ecclesiae” (щоб мали серце до правдивого Духа в Церкві), чого, на жаль, ані студенти, ані докторанти сьогодні переважно вже не мають. Потім вчити предмети практичні для життя (апологетика, християнська родина, здорове віровчення, моральні засади і як їх практикувати у вірі).

Потрібно, щоб катехити-вчителі самі пройшли трьохрічною практикою в терені, щоб навчили студентів орієнтуватися в літературі і брати те, що в ній дійсно є цінним і практичним. Мають навчити їх розрізняти, як воювати проти єресей щодо віровчення і моралі всередині Церкви, і як захищатися, яке вчення правовірне, а яке блудне, що веде до будування живого відношення до Христа і будування живої Церкви, а що є пусте і навіть шкідливе! Це неможливе без правдивого навернення і правдивого учнівства. Практичним було б, щоб студенти приготували собі цикл проповідей на цілий рік, на всі неділі, щоб були живі і вміщали всі основні правди християнської віри. Треба пам’ятати, що йдеться про формацію Христових учнів, свідків, добрих пастирів, а не теоретиків. Здібних студентів в сучасній добі затягують до єресі ІКТ і до інших, через цікавість та інтелектуальну гордість.

Впродовж навчання – необхідна щодня одна година внутрішньої молитви (яка має свій порядок), а потім година свідоцтва (служить для будування спільноти). Потрібно навчитися свідчити про віру, про подолання духовних проблем. Неділю святкувати так, як підчас практики. Протягом 5 курсу написати випускну працю, яку можна буде практично використати для місій, апологетики і навчання.

Практика – 6 курс:

Матеріали, які приготували собі протягом трьохрічного навчання і практики, тепер використають для ведення першого чи другого курсу.

Теологічна школа для дівчат: Триває лише 3 роки.

Опікуватися ними можуть такі монастирі, які мають духа покаяння, ревності, найкраще чинні і контемплятивні сестри. Контемплятивні практично вчили би їх внутрішньої молитви, боротьби з власною гордістю, передавали би їм живе відношення до Ісуса і живу віру. Одночасно, чинні сестри навчали б їх інших практичних речей для євангелізації і катехизації. Умова: обидві групи сестер мусять бути повністю навернені до Христа, мати чітко визначену мету і того самого Духа! Дівчата могли би мати лише трьохрічну формацію: перший і другий рік – практика, подібно як хлопці, але два дні на місяць (наприклад, раз за два тижні) мали би лекції про практичну теологію, і здавали б екзамени. Цілий третій курс були би в школі, і протягом навчання систематично готували би собі матеріали для катехизації. Неділі святкували б впродовж трьох років подібно як брати. Для дівчат було би добре, щоб вміли ставити вистави, з дітьми розучувати сценки на біблійні теми і так проводити практичну євангелізацію і свідчити про живого Христа. Також вчитися літературно подавати правди віри у конкретних свідоцтвах на збудування життя у вірі і наслідуванні Христа. Після закінчення деякі дівчата могли би йти у вищі навчальні заклади, щоб і там робити місії, організовувати біблійні і молитовні групки і свідчити про Ісуса. Інші могли би йти в монастир, а інші – закладати родини.

Х. Висновки

Ця праця виникла на Україні в часі, коли Україна відкривається сильному впливу Заходу. Для Христової Церкви найнебезпечніша і найрафінованіша духовна отрута має назву історично-критична теологія – ІКТ. Йдеться про життя чи смерть не тільки Церкви, але і цілого народу. Йдеться про справжній духовний бій (пор. Еф. 6, 11-19).

Якби ж то, за прикладом папи св. Пія Х у кожній єпархії утворювалися комісії з віровчення!

Якби ж то на Україні закладалися нові і нові групи безперервної молитви, які будуть воювати за охорону і очищення від духовної отрути ІКТ, за місії і духовне навернення і воскресіння України! (прим.: 24 особи моляться кожен свою годину 10 днів в місяці. Три групки (3x24)=72 людей охоплюють 30 днів. Так продовжують і в наступні місяці. Кожен день від 20.00 до 21.00 година спільна для всіх. Кожен молиться там, де є).

Не забуваймо: в нашому житті найважливіше втратити свою душу задля Христа (Мк. 8, 35), щоб Він в мені жив (Гал. 2,20).

Рацінґер каже: “Обнова цього повноцінного (живого) відношення до Христа – це те, на чому нам, дійсно, (найбільше) залежить. Про це відношення неможливо нікого переконати словесними аргументами (ані різними філософіями і теологіями). Людина мусить цим відношенням жити, і так робити його достовірним для інших”.

Це правдиве навернення і правдива місія! (Ді. 1, 8).

Опрацювали:

о. ТhLic. Маркіян В. Гітюк, ЧСВВ

о. ThDr. Методій Р. Шпіржік, ЧСВ

о. ThDr. Ілля А. Догнал, ЧСВВ

Література:

Й. кард. Рацінгер: Розмови з В. Мессорі

Св. Пій Х : Pascendi Dominici Gregis

Проф. Др. Е. Ліннеманн: Original oder Faelschung

Катехизм Католицької Церкви (ККЦ)

В празник Благовіщення

7.4.2005р., Підгірці

(перекладено на чеську, англійську, польську і німецьку мови)

* Рацінгер - тепер Святіший Отець Бенедикт ХVІ