Національна академія наук України

Українське товариство охорони пам’яток історії та культури

Центр пам’яткознавства

КРАВЧЕНКО ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 726.

МОНАСТИРІ ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОЇ СЛОБОЖАНЩИНИ

СЕРЕДИНИ XVII – XVIII ст. ЯК ОБ’ЄКТИ

КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

26.00.05 – Музеєзнавство. Пам’яткознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ 2012

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі культурної спадщини Центру пам’яткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Коваленко Володимир Петрович,

Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т. Г. Шевченка,

доцент кафедри історії та археології України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Возний Ігор Петрович,

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, професор кафедри релігієзнавства і теології

кандидат історичних наук

Дегтярьов Сергій Іванович,

Сумський державний університет,

доцент кафедри історії

Захист відбудеться 15 листопада 2012 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.252.01 у Центрі пам’яткознавства НАН України і УТОПІК за адресою : 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПК (адреса: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19).

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

Автореферат розісланий „13” жовтня 2012 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат технічних наук В. О. Константинов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Процес освоєння південно-західних рубежів Московської держави починається у середині XVII ст. Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького змінює військово-політичну ситуацію на Лівобережній Україні. У середині XVII ст. Річ Посполита вже не контролює українські території. Після підписання угоди 1654 р. Московська держава змінює своє ставлення до переселенців з України. Вона вкрай зацікавлена у створенні на південно-східному кордоні низки укріплених фортець з постійним населенням. Велика кількість переселенців з охопленої війною України стає тим фундаментом, на якому в майбутньому виникне та розвиватиметься Слобожанщина.

Згодом на Північно-Західній Слобожанщині утворилися два козацькі полки – Сумський та Охтирський – з сотенними містечками, слободами та хуторами.

Основою духовного життя Слобожанщини стають храми та монастирі, що виникають одразу із заснуванням укріплених містечок. Ченці православного віросповідання, які у Речі Посполитій піддавалися гонінням, переходили на територію Московського царства. Заснування нових монастирів активно підтримувалося Московським патріархатом, який вбачав в українських ченцях основу для утвердження православ’я на нових землях. Монастирі на Слобожанщині проіснували майже 150 років і активно підтримувалися козацькою старшиною. Їх економічний розквіт припадає на середину – другу половину XVIII ст.

Вивченням монастирів, як пам’яток історії та духовних центрів, займався Філарет (Д. Г. Гумілевський). До цього часу він залишається чи не єдиним дослідником, який так ґрунтовно описав монастирі Слобожанщини, проте не пов’язував їх з конкретними археологічними об’єктами. Значний внесок у вивчення монастирської архітектури
зробили С. А. Таранушенко, М. П. Цапенко, В. В. Вечерський. Ними вперше було проаналізовано збережені архітектурні елементи та топографічні особливості. Археологічне обстеження печерних монастирів Т. А. Бобровським дало змогу уявити, який мали вигляд монастирські підземні комплекси у XVII – XVIІI ст., що не збереглися до наших часів. Однак переважна більшість науковців зосереджували увагу на вивченні обителей Путивльщини та Глухівщини, згадуючи слобожанські лише у загальному контексті розвитку краю.

Монастирі на східних рубежах Речі Посполитої відігравали помітну роль у освітньому, духовному та економічному житті XVII ст. Вони були осередками православної християнської віри та опорою й оберегами духовності українського народу. З початком колонізації Слобожанщини значна кількість ченців переселилася на нові території, заснувавши обителі на зразок залишених на зруйнованій війною Україні. Слобожанські монастирі, закриті за наказом імператриці Катерини ІІ, дуже швидко були демонтовані і довгий час залишалися поза увагою вчених.

У дослідженні основну увагу зосереджено на вивченні монастирів як археологічно-архітектурних пам’яток. На загальному тлі історичного полотна Північно-Західної Слобожанщини православні монастирі і досі залишаються чи не суцільною „білою плямою”, що дозволяє вважати обрану тему актуальною і своєчасною. Комплексне вивчення монастирів в контексті пам’яткознавства дозволяє не тільки вивчити історичні події, пов’язані з життям монастирів, а й розробити дієві методичні рекомендації щодо їх подальшого збереження і використання.

Вищезазначене свідчить про необхідність теоретичного та практичного дослідження кола пам’яткознавчих проблем, пов’язаних із функціонуванням монастирів Північно-Західної Слобожанщини середини XVII – XVIII ст. та їх консервації і музеєфікації як нерухомих пам’яток історико-культурної спадщини України.

Зв’язок з науковими програмами і темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в межах науково-дослідної роботи Центру пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури „Трансформація пам’яткознавства та пам’яткоохоронної діяльності в Україні в 1991 – 2011 роках” (держреєстраційний № 000U007403).

Об’єктом дослідження є соціокультурні, територіальні, хронологічні та економічні процеси, пов’язані з життям православних монастирів Північно-Західної Слобожанщини середини XVII – XVIII ст. та питання пам’яткоохороної діяльності і музеєфікації цієї категорії пам’яток.

Предметом дослідження є залишки скитів, монастирів та владичних хуторів Північно-Західної Слобожанщини середини XVII – XVIII ст. як пам’ятки історії та культури.

Мета дослідження полягає у вивченні процесів, пов’язаних із розвитком православних монастирів Північно-Західної Слобожанщини середини XVII – XVIII ст., систематизації отриманих матеріалів та розробці рекомендацій щодо їх консервації, реставрації та музеєфікації.

Відповідно до цієї мети визначені основні завдання дисертаційного дослідження:

- проаналізувати історіографію та джерельну базу з проблеми, що досліджується;

- виявити, картографувати монастирі Північно-Західної Слобожанщини середини XVII – XVIIІ ст.;

- проаналізувати та охарактеризувати їх топографію та укріплення;

- виділити основні типи монастирів;

- визначити роль і внесок монастирів у економічний розвиток Слобожанщини середини XVII – XVIII ст.;

- розробити пропозиції з проблем охорони, музеєфікації та відновлення монастирів козацького часу Північно-Західної Слобожанщини.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження базується
на структурно-функціональному і порівняльному підходах до функціонування монастирів Північно-Західної Слобожанщини. Під час узагальнення емпіричного матеріалу використані загальнонаукові методи (індукція, дедукція, синтез). Характер роботи обумовив необхідність міждисциплінарного підходу, що дозволяє досліджувати проблему комплексно. Порівняльно-історичний метод наукового аналізу рівня соціально-економічного розвитку монастирів знайшов відображення у системі підходів до предмету дослідження. Для вирішення поставлених у дисертації завдань застосовано комплекс методик, притаманних пам’яткознавству, а саме: використання картографічних і археологічних даних; свідчення писемних джерел та напрацювань, характерних для історичної географії, ґрунтознавства; робота з описами та планами монастирів.

Хронологічні межі дослідження визначаються часом заснування, розвитку та закриття монастирів Північно-Західної Слобожанщини:
50-ті рр. XVII – рубіж 80 – 90-х рр. XVIII ст.

Територіальні межі дослідження обумовлені географічними межами регіону розташування монастирів. Північна межа дослідження – місце впадіння р. Суджа в р. Псел між с. Кирилівка Суджанського району Брянської області Російської Федерації та с. Миропілля Краснопільського району Сумської області України; південна межа проходить середньою течією р. Ворскла від с. Куземин Охтирського району Сумської області до с. Вольний Великописарівського району Сумської області; східна межа проходить від с. Вольний до с. Миропілля, західна – середньою течією р. Псел від м. Суми до с. Михайлівка Лебединського району Сумської області.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що шляхом розвідок було виявлено та картографовано всі монастирі козацької
доби Північно-Західної Слобожанщини. Створено узагальнюючі карти та топографічні плани із залученням супутникової зйомки та
системи навігації GPS (Garmin С 62), що дозволило відтворити
відносно точну рельєфну структуру об’єктів, які досліджувалися. Дані, отримані шляхом археологічних досліджень, суттєво доповнили інформацію (особливо щодо планування та укріплень), яка часто відсутня в описах середини XVII – XVIІI ст. Картографування монастирів вказує на їх тяжіння до великих фортець, полкових та сотенних містечок з розвиненою інфраструктурою та значною
кількістю розташованих поряд слобід та хуторів. З’ясовано, що переважна більшість монастирів заснована на городищах попередніх епох, з моменту свого виникнення вони використовували старі укріплення або значні природні перешкоди. У роботі проаналізовано процеси та розкрито причини реконструкції переважної більшості монастирів, перенесення їх на нові місця. Розроблено методичні рекомендації щодо підготовки облікової документації на цю
категорію пам’яток, запропоновано заходи, спрямовані на консервацію, реставрацію та музеєфікацію монастирів як нерухомих пам’яток
історії та культури України.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх подальшого використання для написання наукових статей та складання карт з історії заселення Слобожанщини, узагальнюючих наукових праць з археології та історії України, читання курсів з історії України в середніх та вищих навчальних закладах, підготовки відповідної джерельної та наукової бази для перспективного відродження монастирів Північно-Західної Слобожанщини середини XVII – XVIII ст. як об’єктів культурної спадщини, паломництва та історичного туризму. Розробки з пам’яткоохороної роботи, викладені
у дослідженні, можуть бути використані під час виготовлення
науково-дослідної документації на цей тип пам’яток.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано одноосібно 10 наукових робіт з них 4 статті у наукових фахових виданнях України,
6 – у збірниках наукових доповідей на конференціях

Апробація дисертаційного дослідження проводилася під час виступів на 5 міжнародних, 4 всеукраїнських та 7 регіональних наукових конференціях, що проходили у Чернігові, Києві, Любечі, Сумах. Серед них можна виділити наступні: „Чернігівські старожитності” (Чернігів, 2009 р.), „Перші Любецькі історичні читання” (Любеч, 2009 р.), „Павло Полуботок і його доба” (Чернігів – Любеч, 2010 р.), „Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні” (Київ, 2010, 2011, 2012 рр.), „Суспільно-політичні процеси на українських землях: історія, проблеми, перспективи” (Суми, 2011 р.), ІХ Всеукраїнська історико-краєзнавча конференція з міжнародною участю (Суми, 2011 р.) та ін.

Структура дисертації обумовлена поставленими завданнями. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (166 стор.), списку використаних джерел та літератури (222 позиції), одного текстового
(16 стор.) та 50 графічних додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, ставляться мета та завдання, визначаються об’єкт, предмет та методологічна основа дослідження. Визначаються хронологічні та географічні межі роботи, вказуються її новизна та практичне значення. Крім того, вступ містить коротку характеристику стану вивченості проблеми та аналіз джерельної бази.

У розділі 1 „Методика дослідження, історіографія та джерельна база” дається характеристика використаних у роботі методів та методик, історія вивчення проблеми та джерельної бази.

У підрозділі 1.1 „Методика дослідження” обґрунтовується необхідність та доцільність методів і методик, що використовувалися при написанні дисертаційного дослідження. Застосований емпіричний метод дозволив описати всі відомі на сьогодні монастирі
Північно-Західної Слобожанщини другої половини XVIІ – XVIІІ ст. Для систематизації отриманих даних застосовувалися загальнонаукові методи: аналіз, синтез, індукція, дедукція, метод історизму для комплексного вивчення процесів, що відбувалися на території
Північно-Західної Слобожанщини у другій половині XVIІ – XVIІІ ст. пов’язаних із заснуванням, розвитком та закриттям православних монастирів. Під час роботи над дисертаційним дослідженням використовувався метод порівняння та аналогії, що дало змогу
виділити окремі типи та категорії монастирів. Застосовувався комплексний міждисциплінарний підхід для проведення всебічного аналізу місця розташування, взаємозв’язків рельєфу та укріплень, особливостей планування, причин перенесення та реконструкції монастирів упродовж часу їх існування. Для об’єктивності
висновків було застосовано принципи історизму та загальної
логіки, що дозволило поетапно простежити взаємозалежність історичних процесів, які відбувалися на території Північно-Західної
Слобожанщини у другій половині XVIІ – XVIІІ ст., та роль монастирів у загальноісторичному розвитку регіону.

У підрозділі 1.2 „Історіографія” проаналізовано стан вивченості питання, виділено етапи дослідження та проблематику теми.

Процес вивчення монастирів Північно-Західної Слобожанщини налічує понад 150 років. Запропонована у роботі періодизація обумовлена загальним станом вивченості проблеми. Загалом виділено чотири етапи:

І етап (кінець XVIІІ ст. – 1920 р.) – час появи наукового інтересу до монастирів як пам’яток історії. Характеризується публікацією значної кількості архівних матеріалів та науково-довідкової літератури. Дані про монастирі Північно-Західної Слобожанщини є у роботах Філарета, Д. І. Багалія, А. С. Лебедєва, В. В. Зверинського та П. М. Фомина, Л. І. Денисова та ін.

ІІ етап (початок 20 – 30-ті рр. ХХ ст.) припадає на час, коли масово закривалися церкви та монастирі. Науковий інтерес до цієї категорії пам’яток зменшився, а результати досліджень ряду вчених були
вилучені з наукового обігу. Переважна більшість дослідників акцентували свою увагу на фіксації архітектурних ансамблів. Зокрема, саме цьому присвячені роботи С. А. Таранушенка.

ІІІ етап (60 – 90-ті рр. ХХ ст.) пов’язаний з відновленням наукового інтересу до монастирів. Вони стають об’єктом всебічного дослідження ряду видатних істориків архітектури: М. П. Цапенка, Н. Г. Логвина, В. В. Вечерського. Цими вченими було введено до наукового обігу дані про монастирі Лівобережної України, проте регіон Північно-Західної Слобожанщини залишався малодослідженим.

ІV етап (кінець 90-х – початок ХХІ ст.) характеризується цілеспрямованим комплексним дослідженням монастирів Північно-Західної Слобожанщини. Автором було виявлено та обстежено всі монастирі, що згадуються у писемних джерелах, та археологічно-архітектурні комплекси, які мають зв’язок з монастирями (владичний хутір).
На цьому етапі роботи ведуться із застосуванням сучасних цифрових методів обробки даних, що значно підвищило якість отриманих результатів. Виходить ряд статей: В. В. Вечерського, В. В. Приймака, Є. М. Осадчого.  М. Титової, О. М. Сердюк, Т. А. Бобровського, Б. В. Колоска стали основою для розробки рекомендацій щодо музеєфікації та подальшого використання інформації про монастирі
як туристичні об’єкти.

У підрозділі 1.3 „Джерельна база” проаналізовано комплекс джерел, які умовно можна поділити на три групи: речові, писемні та графічні. До першої групи увійшли результати авторських досліджень, дані археологічних звітів дослідників, що займалися вивченням цієї тематики, інформація про архітектурні дослідження фахівців
НДІТІАМ, окремі артефакти, що походять з території монастирів. До другої групи належать опубліковані та неопубліковані архівні документи. Серед них грамоти Бєлгородського та Курського столів, Розрядного приказу, архіву Харківської єпархії. Значну кількість архівних матеріалів було опубліковано Філаретом, Д. І. Багалієм, В. О. Харламовим, Г. Н. Анпілоговим та ін. Критичний аналіз опублікованих документів дозволив розкрити особливості економічного розвитку монастирів у другій половині XVII – XVIIІ ст. Серед неопублікованих джерел найцікавішим є архів наказного гетьмана П. Полуботка, який зберігається у фондах Сумського краєзнавчого музею. Графічні джерела складають третю групу і цікаві насамперед позначенням розташування усіх монастирів.

Загалом комплекс джерел, використаних у даному дослідженні, дозволив об’єднати історичний та матеріальний аспекти розвитку монастирів та виділити ключові проблеми у консервації і музеєфікації монастирів як пам’яток культурної спадщини.

Розділ 2 „Визначення ролі монастирів у заселенні
Північно-Західної Слобожанщини у середині XVII ст.” складається з п’яти підрозділів і присвячений аналізу історичних подій, на тлі яких виникали, функціонували та були ліквідовані монастирі.

У підрозділі 2.1 „Соціально-економічні та релігійні передумови виникнення монастирів Північно-Західної Слобожанщини у середині XVII ст.” розглядаються передумови заснування монастирів на території Північно-Західної Слобожанщини у середині XVII ст.

Середина XVII ст. була важливим етапом в історії Речі Посполитої та Московської держави. Загострене релігійне протистояння, козацькі повстання та Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького призвели до значного спустошення території Середнього Подніпров’я. Важливою подією у житті українців православного віросповідання стало підписання Переяславської угоди. Козаки отримали можливість селитися на незаселених південно-західних рубежах Московської держави. У той самий час на території Правобережної України триває боротьба між претендентами на гетьманську булаву, яка спричинила руйнування економіки регіону та загибель значної кількості людей. Важливим був релігійний фактор. Московський патріархат підтримував православних ченців, які зазнавали утисків з боку католицької
церкви та польських можновладців. Ці події стали передумовою для масового переселення козаків та посполитих на територію Московської держави. Серед переселенців були ченці з поруйнованих українських православних монастирів.

У підрозділі 2.2 „Заснування монастирів на території
Північно-Західної Слобожанщини у середині-другій половині XVII ст.” проаналізовано процес їх заснування.

До підписання Переяславської угоди московські воєводи
ставилися до українських ченців з пересторогою, не дозволяючи їм засновувати монастирі, а відсилали до вже існуючих. З початком масового заселення Слобожанщини ситуація докорінно змінюється. Створюються
військово-адміністративні центри, з’являються перші обителі. Для заснування монастиря ченцями обиралися невеликі, важкодоступні миси, часто це були рештки укріплень попередніх епох. Перші монастирі були нечисленними, їх будівництво залежало від підтримки козаків з навколишніх містечок. У перші роки свого існування окремі монастирі були підземними, а деякі мали потужні оборонні комплекси. Це зумовлено тим, що Північно-Західна Слобожанщина у другій половині XVII ст. часто піддавалася нападам татар. В обох випадках (підземний та укріплений монастирі) ченці намагалися будь-яким чином захистити свою обитель. Часто саме безпека ставала важливішим чинником, ніж дотримання канонічних вимог у плануванні монастиря.

У перші десятиліття існування слобожанських монастирів Білгородська єпархія не акцентувала увагу на недотриманні канонів їхніми ченцями. Монастирі Північно-Західної Слобожанщини у
50-70-х рр. XVII ст. активно використовували природні перешкоди та старі укріплення для того, щоб зробити обитель якомога безпечнішою що відповідало фортифікаційній традиції Слобожанщини цієї епохи. Отже, у другій половині XVII ст. на території Північно-Західної Слобожанщини виникають Сумський Успенський, Охтирський Благовіщенський, Преображенський Скельський, Михайлівський Іоанно-Предтеченський, Сумський Іоанно-Предтеченський, Миколаївський Білогірський, Суджанський Іоанно-Предтеченський, Вольненський Троїцький монастирі та скит поблизу с. Рясне.

У підрозділі 2.3 „Монастирське землеволодіння як одна з причин їх економічного зростання” на основі даних грамот другої половини XVII – XVIIІ ст. було проаналізовано розвиток монастирського землеволодіння.

Відразу після виникнення обителі залежали від підтримки населення навколишніх містечок та хуторів. Власне господарство потребувало наявності певної кількості працівників та земельних наділів. Аналіз текстів грамот, робота з топографічними картами та картами ґрунтів дозволили відтворити межі монастирських володінь та з’ясувати взаємозв’язок між ними та ґрунтами. На початок XVIIІ ст. монастирі вже володіли значними за площею земельними ділянками, де знаходилися орні землі, сіножаті та лісові масиви. Згодом на цих землях з’являються монастирські села та хутори. Латифундійне землеволодіння зробило монастирі економічно незалежними та дозволило згодом провести їх реконструкцію.

У підрозділі 2.4 „Реконструкція та „перенесення” монастирів” проаналізовано причини змін у плануванні монастирів та їх перенесення на нове місце.

Військово-політична стабілізація у регіоні та збільшення земельних володінь сприяли швидкому збагаченню монастирів. Невеликі за площею, важкодоступні обителі потребували перебудови відповідно до канонічних вимог. Відтак у монастирях стає більше ченців та послушників. Це спричинило початок процесу будівництва нових архітектурних комплексів у першій половині – середині ХVІІІ ст. Археологічні дослідження, проведені на території окремих монастирів, свідчать про те, що
зазвичай новий монастир розташовувався поряд зі старою обителлю (приміром – Преображенський Скельський, Миколаївський Білогірський, Вольненський Троїцький монастирі). Планування нових обителей, – що їх зводили за єдиним архітектурним планом, із застосуванням нових будівельних матеріалів. Цегляні монастирі були сплановані як
фортеці з наявними фортифікаційними елементами. Планування окремих обителей, особливо тих, що не мали розвиненого господарства, залишалося без змін (Михайлівський Іоанно-Предтеченський, Суджанський Іоанно-Предтеченський, Сумський Іоанно-Предтеченський). На території Сумського Успенського та Охтирського Свято-Троїцького монастирів було проведено перебудови без зміни місця їх розташування.

У підрозділі 2.5. „Процес закриття монастирів” йдеться про процес закриття монастирів Північно-Західної Слобожанщини після указу про секуляризацію.

Наприкінці XVIІI ст. монастирі стали великими землевласниками. Вони володіли не лише земельними наділами, а й селами, хуторами і навіть містечками. Процес закриття монастирів супроводжувався описом майна представниками держави. Землі передавалися у
казну або громадам навколишніх міст та сіл, майно розпродавалося з аукціонів. Усі монастирі Північно-Західної Слобожанщини були
закриті до кінця XVIIІ ст.

Розділ 3 „Монастирі Північно-Західної Слобожанщини як археологічно-архітектурні пам’ятки” присвячений аналізу топографії розташування, взаємозв’язку рельєфу та укріплень, опису збережених архітектурних елементів та типам монастирів.

У підрозділі 3.1 „Топографічні особливості розташування монастирів” проведено аналіз місця розташування монастирів у середині – другій половині XVII ст.

Безпека була однією з основних умов існування монастирів. Вибір місця залежав від кількох чинників: важкодоступність, наявність
джерел води та розташування поблизу значного населеного пункту. У другій половині XVII ст. обителі розташовувалися на мисах, останцях та дюнних підвищеннях у болотистій заплаві. З’ясовано, що усі без винятку монастирі мали прекрасний природний захист. Проаналізовано зв’язок між місцем заснування перших козацьких фортець та монастирів, і виявлено схожість у топографічному розташуванні
обох категорій фортифікаційних об’єктів. Заснування печерних
монастирів та скитів також залежало від рельєфу. Для будівництва підземних комплексів обиралися миси або яри з крутими схилами з обов’язковим виходом до води.

У підрозділі 3.2 „Особливості планування монастирів” аналізуються елементи планування та їх еволюція упродовж другої половини XVII – початку XVIІI ст.

У першій половині XVII ст. українські православні монастирі на території Речі Посполитої були добре укріпленими фортецями з численною братією. З початком війни під проводом Б. Хмельницького частина з них була зруйнована, а ченці змушені були переселитися на території Слобожанщини. У перші десятиліття свого існування у плануванні монастирів допускалися відхилення від канонів. Конфігурація обителі залежала від рельєфу місця, обраного для заснування, в’їзд розташовувався не обов’язково у західній частині, а там, де було можливо його влаштувати. Окремі елементи
монастиря – огорожа, дзвіниця та храми – часто планувалися як військові об’єкти, а їх розміщення залежало від фортифікаційної доцільності. Проте, через невелику кількість ченців, монастирі Північно-Західної Слобожанщини другої половини XVII ст. не можна вважати повноцінними фортифікаційними спорудами. Винятком
можна вважати Михайлівський Іоанно-Предтеченський монастир, що був спланований як двоярусна фортеця, і у такому вигляді проіснував
до свого закриття. Преображенський Скельський, Вольненський Троїцький, Охтирський Благовіщенський та Миколаївський Білогірський монастирі засновані на місці городищ роменської культури. Вони використовували старі укріплення, проте не змінювали їх
загальної конфігурації.

У підрозділі 3.3 „Архітектурні об’єкти монастирів” йдеться про збережені архітектурні складові монастирів.

У першій половині XVIІI ст. розпочинається процес перебудови монастирів. На зміну дерев’яним приходять цегляні споруди.
Переважна більшість обителей переноситься на нове місце або зазнає докорінної реконструкції. Ці зміни стосувалися Охтирського Благовіщенського (з 1724 р. Свято-Троїцького), Вольненського Троїцького, Сумського Успенського, Преображенського Скельського
та Миколаївського Білогірського монастирів. Змінилося планування монастирів відповідно до канонічних норм. Розташування архітектурних складових – огорожі, храмів, трапезних та дзвіниці – свідчить про те, що обителі були зведені одномоментно за єдиним архітектурним проектом. На жаль, на сьогодні не збереглося жодного креслення монастиря Північно-Західної Слобожанщини XVIІI ст., а тому археологічні дослідження відіграють важливу роль у відтворенні загального вигляду архітектурних об’єктів монастиря. Збережені споруди монастирів нечисленні: Сумський Успенський монастир (дзвіниця та підземні келії), Охтирський Свято-Троїцький монастир (дзвіниця та підземний монастир). Решта архітектурних об’єктів
були демонтовані наприкінці XVIІI ст.

У підрозділі 3.4. „Підземні комплекси монастирів” йдеться про рештки підземних комплексів, виявлених у ході археологічних досліджень або відомих за писемними джерелами.

Підземні монастирські комплекси на території Лівобережної України відомі з часів Київської Русі. Переважна більшість з них пов’язана з функціонуванням наземних обителей. Будівництво печер на території Північно-Західної Слобожанщини починається у середині XVІI ст., і зумовлене воно тим, що наземні споруди монастиря були вразливими для нападів татар, а нечисленна братія не мала змоги боронити обитель. На території Охтирського Благовіщенського та Преображенського Скельського монастирів виявлено рештки
підземних ходів та келій. Згадки про печерний скит є у документах середини ХІХ ст., опублікованих Філаретом, але рештки скиту зруйновані. Це єдиний поки що підземний скит на території регіону,
що досліджувався. Найбільшим з відомих на сьогодні печерних
монастирів Північно-Західної Слобожанщини є підземний комплекс Охтирського Благовіщенського монастиря. Збережено опис, датований серединою ХІХ ст., та рештки підземних келій, які свідчать про те, що цей монастир мав планування, типове для решти підземних монастирських споруд Лівобережної України XVII – XVIIІ ст.

У підрозділі 3.5 „Кам’яні хрести та стели, що пов’язані із функціонуванням монастирів” розглядаються кам’яні хрести та стели, які можуть мати зв’язок з функціонуванням монастирів.

Під час археологічних досліджень на території Охтирського
Свято-Троїцького монастиря було виявлено кілька зображень
хрестів, які можна датувати серединою XVII – XVIIІ ст. Вони мають іконографію, типову для православної, проте латинські та грецькі букви алфавіту свідчать, що зображення хрестів, імовірно, могли залишити українці греко-католицького віросповідання. Невеликі хрести, зображення яких виявлені на стелах поблизу Преображенського Скельського монастиря, залишені, ймовірно, прочанами і мають символічне значення.

У підрозділі 3.6. „Типи монастирів Північно-Західної Слобожанщини” виділено типи та категорії монастирів.

В основі розробленої типології застосовано принципи, запропоновані М. П. Цапенком та доповнені автором. За результатами досліджень можна виділити такі типи та категорії:

Тип І. Підземні монастирі.

Категорія І. Невеликі за площею печери, викопані у схилі
яру або корінного берегу (Ряснянський скит, Преображенський Скельський монастир середини 60-х рр. та, ймовірно, Михайлівський
Іоанно-Предтеченський у перші роки свого існування).

Категорія ІІ. Печери з підземною церквою. Розгалужена система підземель з наявністю бокових ніш, келій та підземним храмом (Охтирський Благовіщенський монастир, 1654 – 1676 рр.).

Тип ІІ. Наземні монастирі.

Категорія І. Збудовані на городищах попередньої доби (Охтирський Благовіщенський монастир, 1676 – 1724 рр., Вольненський Троїцький, 1675 р. – сер. XVІII ст., Білогірський Миколаївський, 1671 р. –
середина XVIIІ ст., Скельський Преображенський, кінець XVIIІ ст.).

Категорія ІІ. Збудовані на новому місці.

Варіант А. Нерегулярного планування (Михайлівський
Іоанно-Предтеченський).

Варіант Б. Регулярного планування (Суджанський Іоанно-Предтечів, Сумський Іоанно-Предтеченський, Сумський Успенський).

Тип ІІІ. Комбіновані (Охтирський Свято-Троїцький).

Аналіз наведених даних свідчить про еволюцію монастирів Північно-Західної Слобожанщини: від невеликих дерев’яних до збудованих за архітектурним проектом цегляних комплексів.

У розділі 4 „Питання охорони, збереження та відновлення монастирів Північно-Західної Слобожанщини” розглядаються проблеми музеєфікації монастирів та використання їх в туристичній галузі.

У підрозділі 4.1 „Проблеми розробки науково-дослідної та науково-облікової документації на монастир як нерухомий
об’єкт історико-культурної спадщини” розроблено рекомендації
щодо виготовлення облікової документації на нерухомі об’єкти культурної спадщини.

При розробці рекомендацій було враховано здобутки Інституту пам’яткоохоронних досліджень в галузі охорони культурної спадщини, а саме – щодо паспортизації археологічних та ландшафтних об’єктів. Ці рекомендації стосуються археологічних, архітектурних та ландшафтних об’єктів, що мають культурну цінність та потребують взяття на державний облік З метою їх захисту було окреслено зони пам’ятки, охоронні зони. До уваги бралися розташування об’єкта у природному середовищі, антропогенне навантаження та ступінь його збереженості. У результаті було запропоновано рекомендації щодо 6 об’єктів, які мають історичну та культурну цінність.

У підрозділі 4.2 „Проблеми консервації та музеєфікації монастирів як нерухомих об’єктів історико-культурної спадщини” розглянуто основні проблеми, пов’язані з музеєфікацією та консервацією нерухомих об’єктів культурної спадщини – решток монастирів
середини XVII – XVIIІ ст. Північно-Західної Слобожанщини. Проаналізовано досвід щодо відновлення монастирів на території України та зарубіжних країн. На основі методик, розроблених для консервації та музеєфікації наземних та підземних нерухомих об’єктів, запропоновано ряд заходів, спрямованих на збереження об’єктів культурної спадщини, що досліджувалися. На основі принципів історизму, достовірності та оглядовості запропоновано включення монастирів як музейних об’єктів під відкритим небом до загальноукраїнської туристичної мережі. Проаналізовано проблеми, які виникають при відновленні монастирів з метою збереження історичного надбання та пов’язані з існуванням сучасної обителі, а також з проблематикою збереження нерухомих об’єктів культурної спадщини.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного аналізу значного обсягу джерел та історичного матеріалу автор дійшов до таких висновків:

1. У вітчизняній історичній науці відсутнє спеціальне дослідження, присвячене вивченню монастирів Північно-Західної Слобожанщини середини XVII – XVIII ст. Разом з тим, аналіз історіографії дозволяє виділити чотири етапи у вивченні даної проблеми:

- перший етап: з кінця XVIII ст. до початку ХХ ст., коли з’являються перші наукові публікації матеріалів з історії монастирів козацької доби Слобожанщини;

- другий етап: 20 – 30-ті рр. ХХ ст. – вивчення монастирів як пам’яток архітектури, проводиться опис та фотофіксація вцілілих архітектурних форм. Процес вивчення монастирів було перервано політичними репресіями стосовно діячів культури та священиків;

- третій етап: 50 – 90-ті рр. ХХ ст. – монастирі стають об’єктом вивчення істориків та джерелознавців, матеріали щодо їх історії як архітектурних об’єктів публікуються в узагальнюючих працях з історії архітектури;

- четвертий етап: сучасний, починається з кінця 90-х рр. ХХ ст., характеризується цілеспрямованим комплексним вивченням монастирів як пам’яток культури із застосуванням новітніх геоінформаційних технологій та міждисциплінарних досліджень.

2. Аналіз отриманих матеріалів дозволив довести, що монастирі на території Північно-Західної Слобожанщини з’являються у другій половині XVII ст. Шляхом археологічних розвідок виявлено та картографовано
усі відомі монастирі, створено узагальнюючі карти з нанесеними монастирями та населеними пунктами Північно-Західної Слобожанщини.

3. У результаті обстежень монастирів було отримано та проаналізовано дані про їх планування та укріплення. З’ясовано, що
усі монастирі були сплановані як фортеці з потужними фортифікаційними елементами.

4. За результатами аналізу писемних джерел виявлено основи економічного розвитку монастирів у другій половині XVII та XVIII ст. З’ясовано, що основу монастирського господарства становило латифундійне землеволодіння.

5. Встановлено, що у середині XVIII ст. починається процес модернізації та „перенесення” монастирів на нове місце. Проаналізовано устрій нових комплексів, що дало змогу визначити місце монастирів Північно-Західної Слобожанщини серед аналогічних пам’яток Лівобережної України.

6. Для вивчення залишків монастирів середини XVII – XVIII ст.
було використано методики, пристосовані для роботи з пам’ятками, що зазнали значних руйнувань.

7. У ході вивчення монастирів козацької доби Північно-Західної Слобожанщини з’ясовані особливості їхнього розташування, типи укріплень, окремі архітектурні елементи. Виділено три типи монастирів: підземні, наземні та комбіновані.

8. При здійсненні дослідження було проведено графічну реконструкцію загального вигляду монастирів, що спирається на комплексне вивчення залишків будівель, фіксацію рельєфу та описи у джерелах кінця XVII – XIX ст.

9. Обґрунтовано й викладено рекомендації щодо розробки
та виготовлення науково-дослідної та обліково-наукової
документації на нерухомі об’єкти історико-культурної спадщини. Запропоновано визначення зон охорони археологічних, архітектурних та історико-ландшафтних об’єктів.

10. За результатами дослідження монастирів Північно-Західної Слобожанщини визначено основні аспекти, пов’язані зі збереженням монастирів як об’єктів культурної спадщини, та напрямки роботи
щодо їх охорони, збереження та музеєфікації. Визначені основні проблеми, що виникають у разі відновлення монастиря, та шляхи
їх подолання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Наукові праці в яких опубліковані основні наукові

результати дисертації:

1.  М. Заснування монастирів північного заходу Слобожанщини у козацьку добу / О. М. Кравченко // Сумський історико-архівний журнал : Науковий журнал з історії та архівознавства України. – Суми : вид. Сумського державного університету, 2010. –
№ Х – ХІ. – С. 197 – 202.

2. Кравченко О. М. Владичний хутір Софроніївського монастиря / О. М. Кравченко // Праці Центру пам’яткознавства : Збірник наукових праць. – К. : ЦП НАНУ і УТОПІК, 2011. – Вип. 19. – С. 275 – 280.

3. Історія вивчення монастирів Північно-Західної Слобожанщини / // Праці Центру пам’яткознавства : Збірник наукових праць. – К. : ЦП НАНУ і УТОПІК, 2011. – Вип. 20. – С. 111 – 116.

4.  М. Печери та печерні монастирі другої половини XVII – XVIII ст. / О. М. Кравченко // Сумський історико-архівний
журнал : Науковий журнал з історії та архівознавства України. – Суми :
вид. Сумського державного університету, 2012. – № ХVI – ХVIІ. –
С. 168 – 172.

Опубліковані праці апробаційного характеру:

1. Кравченко О. М. Планування та устрій монастирів козацької доби Охтирського та Сумського Слобожанських полків / О. М. Кравченко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. Часи козацькі : збірник наукових статей. – К., 2010. – Вип. 19. – С. 59 – 66.

2. Кравченко О. М. Печерний комплекс Охтирського Свято-Троїцького монастиря / О. М. Кравченко // Матеріали Десятої Міжнародної студентської наукової конференції Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. – Чернігів : Сіверянська думка, 2011. – С. 105 – 108.

3. Кравченко ітектурні елементи монастирів північного заходу Слобожанщини середини XVII – XVIII ст. / О. М. Кравченко // Суспільно-політичні процеси на українських землях : історія, проблеми, перспективи. Збірник матеріалів Всеукраїнської наук.-практ. конф.
Суми, 20 травня 2011 р. У 2-х част. – Частина 1. – Суми : Вид-во СумДУ, 2011. – С. 27 – 30.

4. Кравченко О. М. Оборонні дзвіниці монастирів Північного Заходу Слобожанщини / О. М. Кравченко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. Часи козацькі : збірник наукових статей. – К., 2011. – Вип. 20. – Частина І. – С. 254 – 257.

5. Кравченко О. М. Вольненський Троїцький монастир / О. М. Кравченко // Матеріали ІХ Всеукраїнської історико-краєзнавчої конференції з міжнародною участю (24 – 25 листопада 2011 р.). – Суми : Вид-во СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2011. – С. 47 – 50.

6. Кравченко О. М. Картографічні матеріали як джерело вивчення монастирів північного заходу Слобожанщини / О. М. Кравченко // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. Часи козацькі : збірник наукових статей. – К., 2012. – Вип. 21. – Частина ІІ. – С. 213 – 214.

АНОТАЦІЯ

Кравченко і Північно-Західної Слобожанщини середини XVII – XVIII ст. як об’єкти культурної спадщини. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 26.00.05 – Музеєзнавство. Пам’яткознавство. – Центр пам’яткознавства. – Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. –
Київ, 2012.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню монастирів Північно-Західної Слобожанщини середини XVII – XVIII ст. Проаналізовані історичні події які передували заснуванню монастирів, охарактеризовано події, пов’язані з їх заснуванням, функціонуванням та закриттям у кінці XVIII ст. Проведено аналіз монастирів як
нерухомих пам’яток культурної спадщини. Особливу увагу
приділено питанням музеєфікації та консервації археологічних та архітектурних комплексів.

Ключові слова: монастирі, Північно-Західна Слобожанщина, типологія, консервація, музеєфікація, об’єкт культурної спадщини.

АННОТАЦИЯ

Кравченко ыри Северо-Западной Слобожанщины средины XVII – XVIII вв. как объекты культурного наследия. – Рукопись.

Диссертация посвящена проблемам исследования монастырей Северо-Западной Слобожанщины средины XVII – XVIII вв. В результате изучения комплекса источников были проанализированы исторические события, на фоне которых основывались монастыри, охарактеризованы основные принципы выбора места их расположения и взаимосвязь обителей с расположенными неподалёку крепостями.

При проведении археологических работ были картографированы все известные монастыри, составлены карты и детальные планы
всех объектов исследования. Изучены особенности планирования, конфигурация ранних монастырей и их взаимосвязь с ландшафтом.

Проанализированы фортификационные элементы монастырей на начальных этапах их существования. Укрепления монастырей этого периода имеют фортификационные особенности, схожие с укреплениями казацких крепостей. Кроме монастырей, рассмотрены данные исследований крестов и стел, расположенных вблизи монастырей. Впервые опубликованы данные об уникальном объекте, существование которого тесно связано с жизнью обители – владычном хуторе Софрониевского монастыря.

В ходе исследования было выделено три основных типа монастырей: наземные, подземные и комбинированные. В ходе
истории могло происходить изменение или слияние разных типов монастырей.

Особое внимание уделено разработке научно-исследовательской и учётной документации на монастыри как на объекты культурного наследия. Предложены рекомендации, связанные с музеефикацией, консервацией и использованием монастырей как музейных объектов
под открытым небом.

Ключевые слова: монастыри, Северо-Западная Слобожанщина, типология, консервация, музеефикация, объект культурного наследия.

SUMMARY

Kravchenko O. M. Monasteries of the North-Western Slobozhanshchyna of the middle of XVII – XVIII cent. as objects of cultural heritage. – Manuscript.

The dissertation for achievement of the scientific degree of candidate of historical sciences on the speciality 26.00.05 – Museum science. Memorial study. – Center of memorial study. – Center of memorial study of National Academy of Sciences of Ukraine and Ukrainian union of historical and cultural memorials protection. – Kyiv, 2012.

The dissertation is devoted to complex research of monasteries of the North-Western Slobozhanshchyna of the middle of XVII – XVIII cen.
There were analyzed events that preceded the monasteries foundation.
There were characterized events related to monasteries foundation, functioning and closing at the end of XVIII cen. There was made an analysis of monasteries as immovable memorials of cultural heritage. Special attention is paid to issues of museum preservation and laying-up of archaeological and architectural complexes.

Key words: monasteries, the North-Western Slobozhanshchyna, typology, laying-up, museum preservation, object of cultural heritage.