До уваги педагогічних колективів міста
Освітня діяльність учня: проблеми та перспективи.
(за матеріалами соціологічного дослідження)
Шановні керівники навчальних закладів, шкільних методичних служб, педагоги.
Згідно з рішенням міської методичної ради від 08.11.12 р. пропонуємо вам ознайомитись з аналітичними матеріалами науково - методичного проекту «Освітня діяльність учня».
Даний проект здійснювався з 2009 по 2012 роки. У ньому брали участь загальноосвітні, спеціалізовані навчальні заклади, ліцей.
Основний зміст проекту - проведення наукового (соціологічного) дослідження освітніх процесів у школі; підготовка для педколективів відповідних методичних рекомендацій; реалізація цих рекомендацій безпосередньо в педагогічній практиці.
Ціль – сприяння педагогічним колективам у формуванні та підтримці оптимальних умов навчально-виховного процесу.
Об’єкт дослідження - освітня діяльність учня.
Предмет – інформаційні, організаційні, технологічні. методичні, психологічні аспекти цього процесу, а саме:
§ відношення учня до знання як соціального феномену;
§ цільові настанови у навчанні;
§ навчальні досягнення, фактори успіхів та невдач;
§ взаємодія учнів, учителя на уроці;
§ їх міжособистісні взаємовідносини (психологічний клімат на занятті);
§ виконання навчального навантаження та потреба у розширенні об’єму знань;
§ рівень самоідентифікації школяра в якості суб’єкта освітнього процесу;
§ педагогічні цілі та завдання вчителя, використання педтехнологій;
§ проблеми в організації навчальних занять;
§ самооцінка рівня педагогічної діяльності;
§ оцінка якості навчання учнів;
§ участь батьків у навчальному процесі;
§ взаємодія батьків та школи.
Джерела інформації (респонденти) - учні, батьки, вчителі.
Очікуваний результат проекту - оптимізація параметрів освітньої діяльності учнів (структура та зміст уроку; навчальні дії вчителя, пізнавальні дії учня; методичне й дидактичне забезпечення навчального процесу; психологічні взаємовідносини його учасників) і як наслідок:
· підвищення рівня навчальних досягнень учнів (тематичні, семестрові, річні атестації, ДПА, ЗНО)
· висока творча активність (участь у МАН, предметних олімпіадах,
конкурсах)
Творча група, до складу якої увійшли методисти міського НМЦ, заступники директорів з навчально-виховної і науково-методичної роботи навчальних закладів, що брали участь у проекті, узагальнила результати опитування учнів, батьків, учителів та підготувала відповідні методичні рекомендації.
Пропонуємо вашій увазі основні аналітичні висновки дослідження.
Як заявляє більшість учнів, вони відчувають потребу в одержанні знань, усвідомлюють їх практичну значимість. У той же час, далеко не в усіх з них ця потреба проявляється у великому бажанні вчитися. Основна маса опитаних ставиться до навчання без особливого ентузіазму (але одержуючи при цьому певну задоволеність).
Одним з істотних факторів, що обумовлюють таку позицію, на наш погляд, є недостатній рівень рефлексії школяра (осмислення своїх життєвих орієнтирів, соціального статусу, відповідних вчинків і дій). Він занурюється у навчальний процес і приймає в ньому помітну участь, але не усвідомлює належною мірою (або має нечітке уявлення) ні проміжних, ні, тим більше, кінцевих цілей і завдань. А звідси й відсутність вибірково - цільового регулювання своєї освітньої діяльності, відсутність якоїсь програми поступального просування до її передбачуваних результатів. Тому, твердження багатьох школярів про те, що вони зорієнтовані в навчанні на оволодіння знаннями, прагнучи при цьому досягти високих результатів, варто сприймати в контексті вищесказаного.
Зрозуміло, необ'єктивне пред'являти восьмикласникам завищені вимоги в організації процесу навчання подібним чином, беручи до уваги їх вікові, і, насамперед, соціально-психологічні особливості. Але це зовсім не значить, що даний процес - це стихійний простір, не підвладний раціональному регулюванню, як з боку вчителя, так і учнів. Завдання педагога, психолога, батьків - надати школярам допомогу в самоідентифікації, у визначенні відповідних освітніх цілей і способів їхнього досягнення. Тоді потреба в знаннях виявиться в адекватному бажанні опанувати ними.
Власне кажучи, учні вказують ці цілі. Примітно, що більшість орієнтується на підготовку до успішного оволодіння майбутньою професією (але, ще не всі). Не мало й тих, хто вчиться заради особистих досягнень, приросту знань, матеріального благополуччя. Тут ми маємо справу зі змішаною структурою цілеспрямувань: стратегічне планування і власне освітнє. Залишається невідомою глибина їхньої інтерпретації й конкретика проміжних цільових настанов. А це варто з'ясувати, щоб упевнитися в обґрунтованості, стійкості й здійсненності зазначених намірів.
Слід зазначити низьку активність батьків у обговоренні цього питання. Із запропонованих відповідей можна виділити орієнтацію своїх дітей на одержання знань заради знань і вступ до ВНЗ. Це ж стосується й потреби батьків у висвітленні питань освітньої діяльності школярів. Спостерігається певна невідповідність між пізнавальними інтересами до шкільних предметів і навчальними успіхами. Наприклад, кількість респондентів, що проявляють значний інтерес до алгебри, біології, хімії, фізиці, англійської мови, помітно перевищує число тих, хто має високі результати з даних дисциплін. Можливо, тут має місце надмірне навчальне навантаження, дефіцит часу на підготовку, власна лінь, низький рівень пізнавальних здатностей, брак навчального часу, - про що говорять і учні, і вчителі. Кожна із зазначених проблем вимагає свого педагогічного рішення.
Слід зазначити, що успіх у навчанні багато школярів зв'язують із інтересом до змісту предмета, і лише третина - з інтересом до процесу навчання й професійних дій учителів. Основна група педагогів лише почасти задоволена якістю проведених занять, не завжди досягаючи поставлених цілей. Тому слід звернути увагу на структурно-змістовні параметри уроку, рольові диспозиції його учасників, операційно-пізнавальні переваги учнів.
Те, що школярів у пізнавальній діяльності привертає переважно пізнання конкретних фактів (на відміну від рішення теоретичних проблем, методів пізнання, самостійної пошукової роботи), у відомій мірі можна інтерпретувати як пасивне сприйняття інформації без її творчої переробки.
На жаль, чітких відповідей, за рідкісним винятком, так і не отримано. Складається враження, що багато педагогів не цілком розуміють зміст та значення понять "мета", завдання", "технологія", найчастіше ототожнюючи їх. Через це надзвичайно складно визначити їхню відповідність між собою, адекватність педагогічних методик, що практикуються. У цілому, якість володіння категоріальним апаратом педагогіки для більшості вчителів, що прийняли участь в опитуванні, залишає бажати кращого. Є над чим попрацювати методичним об’єднанням, комісіям навчальних закладів.
Принциповим з погляду ефективності освітнього процесу є позиціювання учня й учителя в якості його учасників. Незважаючи на те, що більшість школярів вважають основними діючими особами на уроці й себе, і вчителів, позначилася чимала частка тих, що вважають такими тільки своїх наставників, відводячи собі роль просто виконавця їхніх указівок. Причому чверть респондентів так і не змогли відповістити на запитання, яким чином вони взаємодіють на занятті із учителем - окремо або спільно. (Педагоги фактично одноголосно, на відміну від школярів, стверджують про взаєморозуміння й співробітництво). Це свідчить про необхідність більш активного використання інтерактивних технологій.
Лише в третини учасників опитування відсутні які-небудь конфлікти між собою. У інших, за взаємним визнанням, вони виникають, в основному, епізодично. Практично всі вчителі заперечують наявність подібних ситуацій на уроках. В той же час і учні, і вчителі, характеризуючи джерела конфліктів, відзначають погану поведінку й низьку успішність. При цьому на фактор успішності в більшій мірі вказують саме педагоги; про негативні міжособистісні відносини вони не згадують (на відміну від учнів). Невипадково половина школярів лише почасти задоволена психологічним кліматом на уроках.
Усе це повинно стати предметом глибокого аналізу, всебічного обговорення й відповідної корекції з боку адміністрації, практичних психологів, класних керівників, учителів - предметників, батьків.
Не для всіх учнів досить знань, одержуваних на уроках, і вони прагнуть розширити обсяг за рахунок додаткової літератури, відвідування клубів, кружків, занять із репетитором. Питання полягає в тому, який зміст цієї інформації, її цільове призначення? Якщо ціль відвідування репетитора для всіх очевидна, то відносно інших джерел не можна дати однозначно позитивної оцінки без відповідного уточнення. У цьому зв'язку адміністрації шкіл, педколективам варто слід вивчити ці запити й використати внутрішні резерви навчальних закладів для їх задоволення - організаційні, кадрові, фінансові.
Найважливіше місце в освітньому процесі займає взаємодія школи й батьків. Від того, наскільки воно плідне, багато в чому залежить ефективність навчальної діяльності учнів. Переважна більшість педагогів і батьків заявляють про те, що між ними здійснюються контакти, в основному, в міру необхідності. Звичайно вони викликані об'єктивною потребою педагогів вирішувати питання дисципліни, успішності дітей, участі батьків у цих або інших питаннях життєдіяльності навчального закладу, і в силу цього мають більш-менш виражений примусовий характер. Це цілком зрозуміла педагогічна практика, що дає певні результати.
Але подібна форма спілкування має переважно однобічну спрямованість, не будучи повноцінною взаємодією. Тут складно простежити ініціативу батьків, що припускає їх активну задіяність у зазначених процесах. Педколективам варто всіляко розвивати й підтримувати батьківський інтерес до всіх аспектів життєдіяльності учнів у школі (навчання, дозвілля, матеріально-технічна база, інтелектуальне забезпечення, і т. д.), використати різноманітні форми й методи залучення їх до спільного рішення загальних педагогічних завдань (без формалізму й повчальності). А для цього необхідна відповідна системна просвітительська, психологічна й методична робота з батьківським корпусом.
За твердженням батьків, вони більш-менш інформовані про навчальні досягнення, поведінку своїх дітей, їхні взаємини з іншими учнями, учителями, адміністрацією. Неясно тільки, хто є основним джерелом цієї інформації - учні, педагоги, адміністрація. А це має немаловажне значення, оскільки до половини опитаних батьків лише частково задоволені тим, як відбувається життєдіяльність учнів у школі, якістю навчання, об'єктивністю в оцінюванні знань.
Батькам не завжди вдається здійснювати контроль і надавати необхідну допомогу школярам у навчанні. У багатьох це викликано дефіцитом часу, але й не мало тих, кому бракує відповідних знань. І вони прямо заявляють про те, що їм потрібна відповідна підтримка з боку вчителів.
У цьому зв'язку слід зазначити, що вкрай мало педагогів проводять із батьками консультації з тих або інших педагогічних питань. Чим це обумовлено - недостатньою роботою вчителів, інертністю батьків - сказати, на даний момент, важко. Але даний факт наводить на думку про серйозні прогалини в інформаційно - методичній роботі, у якій консультаційна діяльність займає одне із центральних місць.
Резюме
1. Учні усвідомлюють високу практичну значимість феномену знань у своєму житті, але не у всіх проявляється відповідне бажання вчитися. У значної групи респондентів недостатнє розуміння навчальних цілей і задач, пасивне виконання статус-рольових функцій як школяра. Є розбіжності між інтересом щодо конкретних дисциплін та навчальними досягненнями з них. Мають місце конфліктні ситуації з вчителями із-за поведінки, навчання, міжособистісних взаємин. Не всім під силу навчальне навантаження. Нерідко відсутня взаємодія з учителями на заняттях. Не завжди батьки допомагають у навчанні.
2. Більшість учителів не завжди досягають навчальних цілей, не задоволені якістю проведення занять. Далеко не всі змогли визначитися у своїх педагогічних цілях та завданнях, навести відповідні освітні технології. Почасти задоволені навчальними досягненнями, рівнем пізнавальної активності учнів. Недостатньо ефективно налагоджена взаємодія з батьками.
3. Батьки не завжди здійснюють контроль за навчальною діяльністю учнів. Їм бракує знань для цього. Вони бажають отримати необхідну допомогу з боку вчителів. Немало респондентів тільки частково інформована про життєдіяльність дітей у школі. Значна частка батьків пасивно спілкується із школою, задовольняючись лише епізодичними контактами.
Педагогічним колективам навчальних закладів – учасників проекту було запропоновано:
· заслухати та обговорити результати досліджень науково-методичного проекту «Освітня діяльність учня» у власному середовищі, з учнями, батьками;
· провести педагогічні ради на теми: «Взаємодія школи та батьків: проблеми та перспективи», «Учень як суб’єкт і об’єкт освітньої діяльності», «Професійна компетентність вчителя в контексті педагогічної діяльності»;
· на методичних об’єднаннях розглянути питання:
- активізації пізнавальної діяльності учнів; їх самовизначення як
суб’єктів освітнього процесу;
- адекватності педагогічних цілей, задач, технологій, що визначені
вчителем, сучасним вимогам;
- відповідності структури та змісту навчальних занять дидактичним та
виховним цілям;
- просвітньо-інформаційної роботи з батьками;
· визначити за матеріалами дослідження найбільш актуальні (критичні)
параметри освітньої діяльності учнів конкретного навчального закладу
· спільно з ТГ «Освітня діяльність учня» створити в навчальних закладах, які брали участь у проекті, цільові групи з реалізації методичних рекомендацій (мета - пошук шляхів корекції критичних параметрів навчально-виховного процесу).
На сьогодні, як інформують методичну службу міста навчальні заклади, учасники проекту, завдяки його реалізації досягнуті певні позитивні результати в організації та змісті освітньої діяльності учня.
Шановні колеги, сподіваємось, що ця інформація буде додатково стимулювати ваші педагогічні колективи до поглибленого аналізу стану навчально-виховного процесу в закладах та сприятиме пошуку та запровадженню оптимальних моделей його організації. Якщо у вас виникне бажання застосувати цей проект (цілком або частково), ми готові співпрацювати у цьому напрямку.
