Ур.____ К –
Надрукуйте поданий текст через 1,5 інтервали.
Т И Р Е С Т А В И Т Ь С Я :
1. Між підметом і присудком, коли останній виражений іменником або кількісним числівником у називному відмінку, а дієслова-зв’язки немає. При цьому присудок може бути як непоширеним, так і поширеним:
Бук – дерево.
Три та сім – десять.
Київ – столиця України.
Мистецтво – найкращий педагог.
Пісня і праця – великі дві сили,
Їм я бажаю до скону служить.
І один у полі – воїн.
Примітка. Перед заперечним присудком, вираженим іменником у називному відмінку із заперечною часткою не, тире звичайно не ставиться: Серце не камінь.
2. Між підметом і присудком, коли один із цих членів речення (або обидва) є інфінітивом:
Говорити – річ нудна. Працювати слід до дна (Рильський).
Життя прожити – не поле перейти (Прислів’я)
3. Перед це (це є), оце, то, ось (це) значить, якщо присудок, виражений іменником у називному відмінку або неозначеною формою дієслова, приєднується за допомогою цих слів до підмета:
Гетьман, може, як ніхто інший знав, що любити Україну – це найперше захистити її надійно від усіх ворогів (Лупій).
Класична пластика і контур строгий, і логіки залізна течія – оце твоя, поезіє, дорога (Зеров).
Сміле слово – то наші гармати, світлі вчинки – то наші мечі (Грабовський).
Зернина – то життя у сповитку (Кащук).
Серце чисте співця – то ранкової відблиск роси (Ющенко).
Гармонійне злиття ідеї з художньою формою, в яку вона вбрана, – ось формула ідеального твору мистецтва (Дрозд).
Жити мені без праці – значить не жити (Павличко).
Примітка. Тире ставиться й перед єднальним сполучником (або зрідка після нього) між двома присудками, якщо другий з них виражає щось несподіване або різко протилежне до висловленого першим:
Земля на прощання усміхнулась – і потемніла (Панас Мирний).
Повечеряємо – і за роботу (Тютюнник)
Мигне тільки рябенька спинка або гострий шпичастий хвостик – і зникне (Коцюбинський)
Або – після сполучника:
Я тоді швидко підвожусь і – зирк через комин (Довженко).
4. На місці пропущеного члена речення, переважно присудка:
Крізь шибку виднілись білі колони тераси, а за ними – квітник (Коцюбинський).
Без витоку нема ріки, як без коріння – крони (Осадчук).
5. Перед узагальнюючим словом, що стоїть після однорідних членів речення:
День, вечір, ніч, ранок – все біле, все тьмяне (Леся Українка).
Ні спека дня, ні бурі, ні морози – ніщо не вб’є любов мою живу (Сосюра).
6. Після переліку, якщо перелік іде за узагальнюючим словом і не закінчує речення:
Сотні й тисячі українських дівчат: колгоспниць, робітниць, студенток, лікарів, інженерів – у сірих шинелях радянських воїнів ідуть на захід (Бажан).
Українські дореволюційні письменники: Шевченко, Марко Вовчок, Панас Мирний, Нечуй-Левицький – багато творів присвятили зображенню жахливої долі українського народу.
7. Для виділення прикладок, якщо вони стоять у кінці речення й перед ними можна, не змінюючи змісту, вставити „а саме”:
У своїм невеличкім гурточку Гуща завів новину – гуртову працю (Коцюбинський).
Примітка. Якщо прикладка є власним іменем, то вона частіше відокремлюється комами:
Обабіч Свирида сиділи Мудрий і ще один муляр, Тимко (Копиленко).
Та друг мій, Ярослав, ще й після того не раз був на устах усіх! (Тичина).
Тамарі він чомусь видався схожим на доброго, покривдженого лісовика, Чугайстра, з гуцульської казки (Мушкетик).
8. Між частинами заперечного порівняння:
...То ж не вовки-сіроманці квилять та проквиляють,
Не орли-чорнокрильці клекочуть, попід небесами літають, –
То ж сидить на могилі козак старесенький, як голубонько сивесенький,
Та на бандуру грає-виграває, голосно-жалібно співає (Народна дума).
9. Між реченнями, що входять до безсполучникового складного чи складносурядного речень, якщо в другому з них подано висновок або наслідок дії першого:
Защебетав соловейко – пішла луна гаєм (Шевченко).
Вдарив революціонер – захитався світ (Тичина).
Минали літа – росли сини (Головко).
Не жди ніколи слушної пори – твоя мовчанка може стать ганьбою! (Павличко)
Орач торкнеться до керма руками – і нива дзвонить темним сріблом скиб (Стельмах).
10. Між частинами безсполучникового складного речення, коли перша частина виражає причину або умову, а друга – наслідок:
...Попадавсь їм багач у руки – вони його оббирали, попадався вбогий – вони його наділяли (Марко Вовчок).
Як тільки займеться десь небо – з другого боку встає зараз червоний туман і розгортає крила (Коцюбинський).
11. Між реченнями, коли зміст їх різко протиставляється:
Ще сонячні промені сплять –
Досвітні огні вже горять! (Леся Українка)
Закрався вечір, одшуміла праця,
Як сльози затремтіли ліхтарі, –
Та діти наші ночі не бояться (Рильський).
12. Між двома або кількома власними іменами, сукупністю яких називається вчення, теорія, науковий закон:
Фізичний закон Бойля-Маріотта.
13. Між двома словами на означення просторових, часових або кількісних меж (замість словосполучень із прийменниками від...до):
Автотраса Київ – Львів
Навчання на курсах триватиме протягом січня – квітня.
Пам’ятки української мови XYI – XYIII ст.
Вантаж вагою вісім – десять тон.
14. Для виділення поширеної групи вставних слів (або вставного речення), що стоїть у середині речення:
Топольський – молодий чоловік, але – на думку пана посла – надзвичайно талановитий і солідний (Маковей).
Опукою згори – аж вітром зашуміло – Орел ушкварив на Ягня (Гребінка).
А тоді зопалу – не встигло радіо попередити! – вернулися морози (Яворівський).
Примітки: 1. Про вживання ком і дужок при вставних словах і вставних реченнях див. § 118, п.11; § 123, п.2.
2. Коли після тире стоять слова, що повинні бути виділені комами (наприклад, вставні слова), то перша кома опускається:
Не знать звідки взялись (орендарі), наїхали і позбирали панські землі під оренду – звісно, за ту ціну, яку самі призначили (Панас Мирний).
15. Разом із комою для відзначення переходу від підвищення до зниження інтонації в періоді:
Як тільки ясний день погасне, і ніч покриє божий мир,
І наше лихо трохи засне, і стихне людський поговір, –
Я йду до берега крутого, і довго там дивлюся я,
Як із-за лісу, з-за густого заходить зіронька моя (Глібов).
Примітка. При вживанні тире при прямій мові див. § 125.
16. Як додатковий знак після коми перед словом, яке повторюється для того, щоб зв’язати з попереднім реченням наступне (найчастіше підрядне, яке підсилює, доповнює або розвиває головне):
Шевченківський Палій стоїть на порозі того прозріння, до якого доходить Іван Вишенський у поемі Франка, – на порозі усвідомлення, що тільки в діяльнім служінні своєму народові може бути остаточне виправдання людини, що тільки в ньому вища рація людського існування (Рильський).
17. Взагалі для означення спеціально підкреслюваної паузи різного змістового й стилістичного характеру:
Увечері кличуть: „Іди до панночки – розбирати” (Марко Вовчок).
Не слухає сонце, за гору сідає і нам посилає на всю ніч – прощай! (Самійленко).
Сьогодні – майбутнього далину я оком прозираю (Тичина).
На прю ми стали проти царства тьми, що оскверняє море й суходоли,
І віримо, що переможем – ми, і знаємо, що не вмремо – ніколи! (Рильський).
