Україна в кільці енергетичних фронтів

Україна в кільці енергетичних фронтів.

Головною економічною загрозою існуванню Української держави сьогодні є низький рівень енергобезпеки. Нафтогазова галузь є однією з найбільших бюджетоутворюючих галузей України, а НАК "Нафтогаз України" найбільшим суб'єктом господарювання, що здійснює діяльність в сфері видобування, постачання та транспортування енергоносіїв, посідає домінуючу позицію на газовому ринку, є одним з основних виробників валового внутрішнього продукту в Україні. Перед НАК "Нафтогаз України" поставлені важливі завдання щодо забезпечення національної економіки необхідними енергоносіями, збереження конкурентоспроможності нафтогазотранспортної системи та гарантованого забезпечення виконання зовнішньоекономічних контрактів. Але у зв’язку з новою політикою на українському газовому ринку держава може все це втратити. Проблеми, які руйнують енергобезпеку України, поділяються на дві групи залежно від їх внутрішнього або зовнішнього походження.

Внутрішній фронт енергобезпеки.

Основними проблемами енергетичної безпеки України є наступні:

§ Висока енергоємність ВВП України, надмірне споживання природного газу промисловістю, населенням та підприємствами комунального побуту;

§ Недостатній рівень забезпечення власними паливно-енергетичними ресурсами та значні обсяги імпорту природного газу;

§ Високий рівень зношеності основних фондів в паливно-енергетичному комплексі країни (зокрема, газотранспортна система);

§ Необхідність диверсифікації джерел постачання паливно-енергетичних ресурсів та створення стратегічних запасів для забезпечення енергетичної незалежності країни.

Крім того, важливою проблемою паливно-енергетичного балансу є надмірне споживання природного газу (до того ж переважно імпортованого) за наявності значних запасів вітчизняного вугілля. В структурі споживання первинної енергії в Україні частка вугілля становить 24,3%, тоді як частка природного газу сягає 41-45%. У середньому це вдвічі більше, ніж у Європі, та втричі більше, ніж у світі. Для забезпечення енергетичної безпеки України необхідно:

§ Зниження енергоємності ВВП до 0,24 кг умовного палива на $1, або в два рази, за рахунок впровадження новітніх технологій;

§ Збільшення виробництва електро - та теплоенергії на власному паливі;

§ Диверсифікації джерел і маршрутів постачання природного газу та нафти;

§ Створення в країні стратегічного резерву нафти та природного газу;

§ Зменшення споживання газу в країні до 49 млрд. куб. м на рік.

Підставою для таких оптимістичних показників можна назвати плановане широке застосування енергозберігаючих заходів.

Реалізація заходів з енергозбереження дасть можливість істотно зменшити потребу в дефіцитних енергоносіях без зменшення промислового виробництва. Наприклад, українське виробництво сталі застаріло на багато років. У світі мартени залишилися тільки в Україні, Росії та Китаї. Адже при електроплавильному виробництві витрачається газу у 7-8 разів менше, ніж при мартенівському.

Враховуючи іноземне походження двох третин споживаного в Україні природного газу, важливо зберегти альтернативне Росії джерело постачання газу з Середньої Азії – Туркменістан, Узбекистан, Казахстан. Довгостроковий договір з Туркменістаном про поставки газу закінчив свою дію у 2006 році. Передвиборчі баталії президентських та парламентських виборів в Україні ускладнили роботу, і на державному рівні фактично ніхто не займався укладенням нового договору на термін після 2006 року. Крім того, переговори з Туркменістаном ускладнювалися наявністю боргів за спожитий раніше газ. Цим скористалася Росія, яка в межах свого договору з Туркменістаном на термін до 2028 року викупила і той обсяг газу, на який претендувала Україна. ВАТ “Газпром” взяло в управління газопроводи системи Середня Азія – Центр, якими транспортується газ із Туркменістану через Узбекистан і Казахстан до Росії та України. Крім того, нещодавно укладено тристоронню турксменсько-російсько-казахстанську угоду про будівництво Прикаспійського газопроводу. Ця магістраль пройде від Туркменістану до Росії вздовж Каспійського моря й також перебуватиме під контролем «Газпрому». Таким чином, Україна на сьогодні відрізана від поставок середньоазійського газу. Однак Україні обов'язково необхідно долучитися до будівництва цього газопроводу.

Така енергозалежність України від Росії є найбільшою проблемою в наших відносинах з північно-східним сусідом. Щоправда, ми маємо деякі можливості врівноважити цей вплив за рахунок газотранспортної системи, яка забезпечує сьогодні 78% російського експорту газу до Європи і Туреччини. Проте для уникнення енергозалежності України потрібно активно займатися цією проблемою. Це і енергозбереження, і пошук інших країн-постачальників природного газу, і збільшення власного видобутку, і альтернативні джерела енергії. Нажаль, прийнята програма розвитку вітчизняного паливно-енергетичного комплексу (“Енергетична стратегія України до 2030 року”) виконується вкрай незадовільно. Поки що на рівні намірів та переговорів вирішується питання про залучення України до будівництва газопроводу “Набукко”. Треба вчитися на досвіді інших країн. Нині у нас дві третини газу надходять з Середньої Азії через Росію. А сусідня Польща, ставлячись по-господарськи до свого газу, обходиться 13 млрд. кубометрів на рік (Україна – аж до 70 млрд.). В 2006 році споживання природного газу у нас в порівнянні з 2005 роком зменшилось на 2,44 млрд. куб. м (з 76,41 до 73,97 млрд. куб. м). У 2007 році споживання природного газу зменшилося до 69,8 млрд. куб. м.

Здавалось, що проблеми, які виникли під час газової кризи взимку 2006 року, повинні були нас дечому навчити. Нажаль, зацікавленість проблемами енергетичної безпеки України скінчилася разом із зимовими морозами.

Шляхи їх розв’язання були накреслені Указом Президента України від 27.12.2005 року № 000 “Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 09.12.2005 року “Про стан енергетичної безпеки України та основні засади державної політики у сфері її забезпечення”. Однак він не виконується. Заходи з енергозбереження, переходу на альтернативні види палива, диверсифікації джерел поставок газу в Україну, створення запасів палива на промислових підприємствах, - все це так і залишається переважно на папері. Дійшло до того, що окремі міністерства та відомства фактично саботують виконання рішень президента. Зокрема, третій рік поспіль йде розмова про необхідність передачі до статутного фонду НАК “Нафтогаз України” майнових комплексів нафтогазорозвідувальних підприємств НАК “Надра України”, що підвищило б ефективність їх використання в державних інтересах. На словах ніхто не виступає проти, але віз досі не рушив з місця.

Давно необхідно навести елементарний порядок у справі видачі спеціальних дозволів на користування надрами. Чомусь найбільш перспективні ділянки надані комерційним структурам, котрі не несуть жодної відповідальності за енергетичну безпеку держави, а подекуди й видобувати природний газ нездатні. Однак вони є важливою складовою всіляких тіньових схем з розкрадання вітчизняних надр. Зокрема, недавнього міністра охорони навколишнього середовища України , члена Партії Регіонів і народного депутата України 5-го скликання щодо видачі спеціальних дозволів на промислову розробку Юліївського родовища.

В облаштування та експлуатаційне розбурювання Юліївського родовища ДК “Укргазвидобування” НАК “Нафтогаз України” вклало понад 400 млн. гривень. На сьогодні обсяг видобутку газу (702,7 млн. куб. м на рік) та нафти з конденсатом (48,9 тис. т на рік) з Юліївського родовища відповідно становить 4,8 % та 6 % від сумарного річного видобутку газу і нафти з конденсатом по ДК “Укргазвидобування”. На Юліївському родовищі вперше в Україні впроваджено передову низькотемпературну технологію виробництва скрапленого пропан-бутану, що дає можливість виробляти 25 тис. т скрапленого газу в рік. Це становить 11% від сумарного річного обсягу виробництва скрапленого пропан-бутану по ДК “Укргазвидобування”.

Слід підкреслити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 000 “Про порядок забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом” ДК “Укргазвидобування” НАК “Нафтогаз України” здійснює важливу державну і соціальну функцію із забезпечення за пільговими цінами потреб населення, бюджетних організацій та підприємств соціальної сфери у природному газі власного видобутку.

І ось міжвідомча комісія надала спеціальний дозвіл на видобування нафти і газу із Золочівського блоку Юліївського нафтогогазоконденсатного родовища НАК “Надра України”.

Вважаємо неприпустимим надання НАК “Надра України” спеціального дозволу на видобування нафти і газу із окремого блоку єдиного родовища. На сьогоднішній день ДК “Укргазвидобування” здійснює розробку Юліївського нафтогазоконденсатного родовища на підставі єдиного технологічного проекту. На родовищі сформована технологічно нерозривна система видобування, підготовки, транспортування та переробки вуглеводнів. Всі блоки родовища гідродинамічно пов’язані між собою і будь-які зміни в технології розробки одного з блоків негативно вплинуть на вилучення запасів вуглеводнів з сусідніх блоків, тобто зменшиться кінцеве вилучення вуглеводневої сировини в цілому на родовищі.

Згідно законодавства України, весь газ, що видобувається на її території, повинен поставлятись для населення. А НАК “Надра України” пропонує «Нафтогазу України» викупати природний газ власного видобутку для подальшої реалізації його населенню по 494 гривні за тис. куб. м замість затвердженої урядом ціни реалізації 318 грн. за тис. куб. м (з ПДВ). Тобто один виконує важливе державне завдання, забезпечує населення газом, а інший намагається на ньому заробити, забравши у нього вже освоєне родовище і продаючи газ за комерційними цінами. Що це, як не саботаж з боку чиновників, які ставлять власні інтереси над енергобезпекою всієї країни?

Зовнішній фронт енергобезпеки.

Російські політики останнім часом дедалі частіше намагаються розіграти карту енергетичної залежності України в своїх політичних цілях. Вперше Україна відчула реальну загрозу 1 та 2 січня 2006 року, коли були суттєво зменшені поставки російського природного газу до газопроводів України (на 120 млн. куб. м на добу, тобто на чверть). Це могло завдати сильного удару по забезпеченню природним газом важкої промисловості та населення України. Для створення енергетичної кризи російська сторона припинила поставки не лише власного газу, але, як зазначалося вище, й відсікла поставки природного газу туркменського походження.

На думку російських стратегів, болюча енергетична криза посеред майже арктичних морозів січня 2006 року повинна була примусити Україну поступитися своїм суверенітетом. Саме тому українські урядовці й порушили питання про необхідність звернутися до держав-гарантів, що підписали Меморандум про гарантії безпеки України у зв'язку з її приєднанням до Договору про нерозповсюдження ядер­ної зброї. Пункт 3 цього доку­мента забороняв державам-гарантам, серед яких була і Ро­сія, вдаватися до економічно­го тиску, щоб підпорядкувати своїм інтересам суверенні права України. На жаль, цим правом Україна тоді не скориста­лася.

Пропозиції ВАТ “Газпром” стосовно нових умов поставок газу в оплату нада­них Україною транзитних послуг, запропоновані 3 січня 2006 р., були прийняті. Тоді Україні пропонували або замерзнути взимку (морози сягнули мінус 30 гра­дусів!), або погодитися на ці­ну у 230 доларів за тисячу ку­бометрів газу, або – на постачання природного газу через посередника “РосУкрЕнерго”. Цей посередник гарантував, що Україна зможе отримати куплений нею в Туркменистані, Узбекистані та Казахстані природний газ, хоча реально транспортувати його буде “Газпром”. Крім того, НАК “Нафтогаз України” повинен був створити з росіянами нову фірму “Укргаз-Енерго”, яка продаватиме природний газ на внутрішньому українсько­му ринку. У такий спосіб, ро­сіяни отримали доступ до прибутків від торгівлі газом в Україні без будь-яких соці­альних зобов'язань, які має “Нафтогаз України” перед ук­раїнським народом.

“РосУкрЕнерго” увійшло до України повним господарем, фактично знищивши національну компанію “Нафтогаз України”. Дочірня компанія «Укртрансгаз» завдяки фактично диверсійним діям колишнього керівництва НАК «Нафтогаз України», яке одночасно посідає керівні посади в “Укргаз-Енерго”, опинилася у штучно створеній борговій ямі. Крім того, НАК «Нафтогаз України» має дефіцит платіжного балансу біля 10 млрд. грн. і $2,088 млрд. зовнішніх запозичень і поставлений на межу банкрутства. “Нафтогаз України” не може завершити аудит і фінансовий звіт за 2006 рік за міжнародними стандартами, фактично перебуваючи в стані технічного дефолту.

Так сталося тому, що з самого початку “Угода про врегулювання відносин у газовій сфері”, підписана 04.01.2006 р. у Москві між ВАТ “Газпром”, НАК “Нафтогаз України” та компанією “РосУкрЕнерго АГ” (Швейцарія), мала суттєві недоліки.

Раніше за угодою між ВАТ “Газпром” та НАК “Нафтогаз України” ставка плати за транзит природного газу була $1,75 за 1000 куб. м на 100 км відстані, при цьому ціна на газ була $80 за 1000 куб. м. Але фактично це були бартерні угоди, оскільки ці ціни були тільки мірилом вартості газу і послуг з транзиту, а закупок газу в Росії як таких Україна не здійснювала. “Нафтогаз України” забезпечував транзит російського газу за найнижчими у Європі тарифами, а “Газпром” спирався на ці ціни і тарифи, поставляючи Україні в обмін за надані послуги природний газ. В подальшому цифри змінювалися. За транзит ставка була визначена на рівні $1,09 за 1000 куб. м на 100 км відстані при ціні на природний газ $50 за 1000 куб. м. Але умови самої угоди залишалися тими самими.

04.01.2006 р. тариф на транзит став $1,6, а ціна на природний газ – $95. З цього моменту НАК “Нафтогаз України” почав втрачати прибуток від транзиту в розмірі $683,7 млн. за рік (див. розрахунок). Саме на таку суму Україна недоотримала газу в обмін на транзитні послуги в 2006 р. Нова угода, що була підписана на 2007 рік між “РосУкрЕнерго” і “Укргаз-Енерго”, завдала Україні ще більше збитків. Ціна на транзит залишається незмінною, тобто $1,6 за 1000 куб. м на 100 км відстані. А от ціна природного газу зростає до $130 за 1000 куб. м. Тепер НАК “Нафтогаз України” втрачає вже $1934,29 млн. (див. розрахунок).

Ціни на природний газ і тарифи на транзит в рр.

Ставка транзиту, $ за 1000 куб. м на 100 км	Ціна газу, $ за 1000 куб. м
2006 рік
1,75	80,00
1,60	95,00
2007 рік
1,75	80,00
1,60	130,00
2008 рік
1,7	179,5

Розрахунок втрат НАК “Нафтогаз України в рр.

	2006 рік	2007 рік
Необхідна ставка транзиту	95,00/80,00*1,75=2,078 2,078-1,6=0,478	130,00/80,00*1,75=2,953 2,953-1,6=1,353
Втрати “Нафтогазу України” при товаро-транспортній роботі (ставка*ТТР); 1430,0 млрд. куб. м на 100 км	0,478*1430=683,7 $683,7 млн.	1,353*1430=1934,79 $1934,79 млн.

Втрати України в 2008 р. стануть ще більш значними.

Росія говорить, ніби Україна закуповує природний газ за дуже низькою ціною у порівнянні з іншими країнами СНД та європейськими країнами. Проте це не зовсім так. Ми маємо враховувати ці ціни в комплексі. Так, ми отримуємо природний газ за ціною $179, що нижче ціни на газ, який купує Польща або Німеччина. Однак потрібно враховувати і те, що вартість українського пакету послуг з транспортування газу до Європи та його зберіганню в ПСГ також є найнижчою. З 2007 р. ціна на газ для України зросла майже на 40%, оскільки газ подорожчав і в Європі. Але ціна послуг з транзиту змінилася всього на 10 центів (з $1,6 до $1,7 за 1000 куб. м на 100 км відстані). Такі пільгові ціни за транзитні послуги і обумовлюють низьку плату за природний газ. Наприклад, ціна на транзит природного газу територією Німеччини складає $2,7 за 1000 куб. м на 100 км відстані, а тариф на зберігання газу в ПСГ в Західній Європі сягає $24-25 за 1000 кубометрів (див. таблицю).

		в ФРН (на кінець 2007 р.)	в Україні (на кінець 2007 р.)
1.	Середня ставка тарифу на транзит природного газу ($ за 1000 куб. м на 100 км відстані)	2,7	1,6
2.	Середня ставка тарифу на закачування, зберігання та відбір природного газу в ПСГ ($ за 1000 куб. м)	24-25	2,25

Примітка: згідно постанови НКРЕ від 11.05.2006 р. № 000 затверджено тариф на послуги зі зберігання природного газу у підземних сховищах у розмірі 33,0 грн за 1000 куб. м (без врахування ПДВ).

Порахуємо втрати через пільгові для Росії умови транзиту природного газу українською територією. У рр. сума недоотриманого Україною прибутку від штучного заниження тарифів на транзит російського газу через Україну склала $25792 млн. (або біля $2 млрд. щорічно). Ця сума виходить з врахування обсягів та довжини газового транзиту через Україну (до 127 млрд. куб. м на рік) при різниці середньої ставки тарифу між ФРН ($2,7 за 1000 м на 100 км) та Україною ($1,6 за 1000 м на 100 км) приблизно $1,5114. Чому ми в даному разі беремо тариф, діючий у ФРН? Тому що при визначенні ринкової ціни на газ для України російська сторона весь час посилається саме на приклад Німеччини. То нехай же Путін буде послідовним і згадує всі ціни Німеччини, а не тільки ціни на свій газ.

Значними виявляються втрати України також і при врахуванні різниці в тарифах на закачування, зберігання та відбір газу з підземних сховищ в рр. Середній тариф для Росії при користуванні послугами українських ПСГ в ці роки складав $4,95 за 1000 куб. м. Для порівняння: аналогічні тарифи в Західній Європі складали тоді $24-25 за 1000 м3, а Польща і Угорщина платили за послуги українських ПСГ за тарифом $17,5-18,5 за 1000 м. Загальна недоотримана Україною виручка від роботи ПСГ за ці роки склала $1390 млн.

З урахуванням втрат Росії від реалізації природного газу для споживачів України в рр. за нижчими, ніж у Європі цінами, підсумкові втрати України все одно складаютьмлн. доларів. Або 1735 млн. доларів на рік. Таким чином, розрахунки свідчать, що насправді відбувається дотація не з боку Росії, а навпаки – з боку України Росії. Однак з України ніхто ніколи не висував до Росії претензій, як це тепер робить Путін. То хто ж кого дотує? Комусь в Росії варто згадати старий російський народний вислів: "чья бы корова мычала..."

Тепер, коли ціна послуг з транзиту зросла всього лише на 10 центів і складає $1,7 за 1000 куб. м на 100 км відстані, а ціна на сам газ зросла з $130 за 1000 куб. м до $179,5. Відповідно, втрати України стали ще більшими.

Зазначимо, що найбільшим ударом по енергетичній безпеці України було створення спільного підприємства ЗАТ “Укргаз-Енерго” між НАК “Нафтогаз України” та “РосУкрЕнерго АГ”. Якщо до цієї угоди “РосУкрЕнерго” була організацією, яка займалась питаннями транзиту середньоазійського природного газу до України і передавала або продавала його НАК “Нафтогаз України” – то сьогодні “РосУкрЕнерго” стала єдиним постачальником газу до України і через “Укргаз-Енерго” захопило ринок газу всіх промислових підприємств України. Якщо спочатку дозволялось продавати через ЗАТ “Укргаз-Енерго” 5 млрд. куб. метрів природного газу промисловим споживачам України, то через суди ця структура домоглася, що тепер весь газ, який поставляється “РосУкрЕнерго” до України, реалізується винятково через “Укргаз-Енерго”. Отже, сформувався монопольний власник газового ринку України, який за своїм бажанням відключає від постачання промислові підприємства. При цьому НАК “Нафтогаз України” практично не має впливу на діяльність ЗАТ “Укргаз-Енерго”.

Найбільший ринок природного газу в Україні ми власноруч передали російській структурі, а державна структура “Нафтогаз України” втратила свою монополію енергозабезпечення підприємств нашої країни. Все це має негативні наслідки для нашої економіки і енергобезпеки держави. Всі роки незалежності Росія намагалась стати власником газотранспортної системи України – найбільшої у Європі. І тепер завдяки “РосУкрЕнерго” Росія як ніколи раніше близька до реалізації цієї мети. З кожним днем ця структура все більше і більше диктує умови поведінки на українському газовому ринку.

Слід зазначити, що у січні-березні 2006 року реалізацію газу всім категоріям споживачів здійснювала НАК "Нафтогаз України". При цьому, закуповуючи газ у "РосУкрЕнерго АГ" на кордоні Росія/Україна за ціною $95 за 1000 куб. м, Компанія реалізувала його промисловим споживачам за ціною $108,5 за 1000 куб. м (без ПДВ). Отриманий прибуток спрямовувався для покриття збитків, які виникали від реалізації газу підприємствам комунальної теплоенергетики та бюджетним організаціям за цінами, нижчими від економічно обґрунтованого рівня.

Починаючи з квітня 2006 р. у відповідності до прийнятих рішень про поставки газу на ринку України розпочало діяльність ЗАТ "Укргаз-Енерго", у якого “Нафтогаз України” закуповув газ для потреб комунальної теплоенергетики та бюджетних організацій за ціною 587,8 грн. за 1000 куб. м ($116,4 за 1000 куб. м, включаючи ПДВ) і продавала теплопостачальним підприємствам майже без прибутку, а бюджетним організаціям зі збитками по 49 грн. на кожній тисячі кубометрів. При цьому з листопада 2006 р. при незмінних цінах реалізації газу його закупівельна ціна зросла до 613,5 грн. за 1000 куб. м ($121,5 за 1000 куб. м з ПДВ). А в 2007 р. природний газ з «РосУкрЕнерго» на кордоні Україна – Росія продавався «Укргаз-Енерго» за ціною $130 за 1000 куб. м. Споживачам України «Укргаз-Енерго» через свої комерційні структури відпускав газ уже не по $130, а по $139-142,6 за 1000 куб. м. Для підприємств теплокомуненерго «Укргаз-Енерго» через свої комерційні структури відпускав газ по ціні $139, для виробничо-технічних потреб і бюджетних організацій також по $139, для промисловості – по ціні $142,68 за 1000 куб. м. Таким чином, неозброєним оком видно, як посередники з російським засновником брали додатково по $9-12,6 за кожну продану в Україні тисячу кубометрів газу, а тим часом уряд підвищував тарифи ЖКГ, щоб за рахунок народу компенсувати втрати від їх наживи. З 2008 р. ціна на газ в черговий раз підвищиться. Відповідно, збитки знову ляжуть на всіх нас з вами.

Внаслідок того, що реалізація газу для промисловості перейшла до ЗАТ "Укргаз-Енерго", засобів для компенсації зазначених фінансових втрат “Нафтогаз” не має. За підсумками 2006 року збитки компанії від цього виду діяльності становили біля 5 млрд. грн., після чого було проведено підняття цін для всіх категорій споживачів.

Втрата “Нафтогазом” ринку промислових споживачів знизила його доходи, за рахунок яких формуються джерела фінансування виробничих програм з видобутку вуглеводнів. Подальше забезпечення приросту їх видобутку можливе лише за умови відкриття та введення в експлуатацію нових родовищ, що потребує достатнього фінансування. Проте існуюча ситуація цьому не сприяє.

Слід зазначити, що відсутність у компанії необхідних обігових коштів породила також і проблеми із забезпеченням надійного функціонування газотранспортного комплексу. На неналежному рівні фінансуються роботи ремонту і заміні газопроводів та газоперекачувального обладнання, гальмується переоснащення систем контролю та обліку газу тощо.

Питання ресурсного забезпечення природним газом на 2008 рік на сьогодні не врегульоване. Відсутній договір на забезпечення газом між НАК “Нафтогаз України” та “РосУкрЕнерго”. В підземних сховищах наявний тільки газ “РосУкрЕнерго”, “Укргаз-Енерго” та інших комерційних структур. А газу НАК “Нафтогаз України” там немає.

Відбулася зміна і правил гри на газовому ринку. Поправки до постанови Кабінету Міністрів України № 000 від 27 грудня 2001 р. “Про забезпечення споживачів природним газом”, внесені 9 грудня 2006 р. і 16 січня 2007 р., ведуть до формування контролю ЗАТ “Укргаз-Енерго” над газорозподільною системою України, яка сьогодні обслуговується облгазами. Фактично ЗАТ “Укргаз-Енерго” претендує на газорозподільну і газотранспортну системи України, які тісно пов’язані між собою, тим самим перетворюючись на повного монополіста в поставках газу до України і споживачам України. Попри те, що за статутом 50% цього ЗАТ належить НАК “Нафтогаз України”, керує цією структурою тільки “РосУкрЕнерго АГ”. З подачі Мінпаливенерго Кабмін 16 січня 2007 р. вніс до згаданої вище постанови кілька поправок, які докорінно змінили розстановку сил на вітчизняному ринку газу. Відповідно до цих поправок, населення України забезпечується природним газом українського видобутку. Безпосередню реалізацію населенню газу здійснюють суб’єкти господарювання, що мають ліцензію на поставки природного газу за регульованим тарифом. Тобто ті самі обл-, міськ - і райгази. Підприємствам теплокомуненерго і теплоелектроцентралям (ТЕЦ) газ поставляється із ресурсу НАК “Нафтогаз України”. Дочірні підприємства “Нафтогазу” видобувають біля 19 млрд. куб. м газу на рік. А населення споживає 18-19 млрд. кубометрів. Тобто газу власного видобутку вистачає тільки для забезпечення населення. Нестача природного газу для комунальної теплоенергетики і промисловості раніше покривалася за рахунок газу, який Україна отримувала в якості плати за транзит російського природного газу до Європи за ціною $50 за 1000 куб. м, а також додаткових закупок газу в республіках Середньої Азії. Сьогодні таких ресурсів уже немає. Тому для всіх інших, окрім населення, категорій споживачів газу НАК “Нафтогаз України” повинен забезпечувати поставки імпортного природного газу, закупленого за зовнішньоекономічними контрактами. А оскільки єдиним постачальником газу до України є те ж саме ЗАТ “Укргаз-Енерго”, то “Нафтогаз” буде закуповувати цей газ лише у цієї організації.

Таким чином, усі бюджетні організації і промислові споживачі укладатимуть контракти напряму з ЗАТ “Укргаз-Енерго”, оскільки тільки воно має зовнішньоекономічні контракти. Тепер бюджетні кошти, призначені на ці цілі, будуть прямо перераховуватись на рахунок цієї компанії, далі одразу до “РосУкрЕнерго”.

Тому облгази практично позбавили не лише права поставляти природний газ будь-яким споживачам, крім населення, а й одержувати кошти за виконану роботу, тобто за транспортування газу безпосередньо споживачам.

Відповідно до нововведень договори на транспортування газу зі споживачами укладає постачальник, отже, і кошти від споживача теж одержить постачальник. А постачальник у нас практично один-єдиний.

Необхідно зазначити, що негативний ефект цієї кампанії, яка у подальшому може призвести до зниження чи втрати безпеки експлуатації газопроводів, позначиться на всіх без винятку газотранспортних і газорозподільних підприємствах незалежно від форми власності. Тобто зокрема й тих, у яких держава є основним акціонером.

До цього часу постійно звинувачували газотранспортні і газорозподільні підприємства, що частину грошей вони залишають собі і неефективно використовують газопроводи, не вкладають кошти в модернізацію газопроводів і не мають конкуренції на газовому ринку. Однак монополізація газового ринку України може призвести до розвалу газотранспортних і газорозподільних підприємств як експлуатаційних організацій; звільнення фахівців і руйнації галузі; зростання загрози техногенних катастроф; буде втрачено контроль над ціноутворенням (частково це вже відбулося). Буде подальший перерозподіл власності в Україні під приводом його неефективності. Сили галузі вже підточені багатомільйонними кредитами НАК “Нафтогаз України”, налагодженою системою поставок МТР, проведенням заліків із відомими у певних колах “відкотами”.

ДК «Укртрансгаз» (відповідно до постанови від 16 січня 2007 р. про поправки до постанови Кабміну № 000 від 27 грудня 2001 р.) і суб’єкти господарювання, які мають ліцензію на транспортування природного газу для технологічних та інших виробничих потреб, будуть забезпечуватися імпортним природним газом, що закупатиметься в «Укргаз-Енерго». Тобто у підприємств, які транспортують природний газ, забирають право на одержання грошей за надані послуги, можливість напряму поставляти газ споживачам. Крім того, введено алгоритм (порядок) розподілу коштів, які надходять на розподільні рахунки як оплата за спожитий природний газ від населення облгазам. Відповідно до цього алгоритму банк автоматично розподіляє гроші з цього рахунку між продавцем газу, «Укртрансгазом» і облгазом. Алгоритм розробляється НАК «Нафтогаз України» і затверджується НКРЕ. Для кожного облгазу алгоритм установлюється індивідуально.

ЗАТ «Укргаз-Енерго» укладає договори на транспортування з ДК «Укртрансгаз» і суб’єктами господарювання, які мають ліцензію на транспортування природного газу споживачам без посередників.

Таким чином, згідно з внесеними змінами до постанови Кабміну № 000 від 16 січня 2007 р., підприємствам НАК «Нафтогаз України» і товариствам (підприємствам), утвореним при участі «Нафтогазу» (тобто ЗАТ «Укргаз-Енерго»), які закуповують імпортний газ, створено особливі умови поставки газу споживачам включно із транспортуванням. Що ж до інших постачальників, то договори на транспортування укладаються між споживачами й газотранспортною організацією.

Постає справедливе запитання, кому вигідні такі нововведення і в чиїх інтересах? Очевидно, що не в державних.

Державний «Нафтогаз України» та його дочірні компанії, що були монополістами на газовому ринку країни, гарантом енергобезпеки держави, сьогодні на межі банкрутства. Монополістом на газовому ринку України і ексклюзивним постачальником природного газу є “РосУкрЕнерго АГ” і утворене за його участі ЗАТ “Укргаз-Енерго”. Фактично вони керуються з Росії. Співкерівник “РосУкрЕнерго АГ” К. Чуйченко визнав, що його компанія має намір взяти під свій контроль газові активи України: “Дійсно, ми хотіли б придбати невеликі родовища, але поки що це наміри. Крім того, ми вивчаємо питання покупки розподільчих газових мереж, однак поки що не виробили тактику й стратегію входження в цей бізнес”.

«Енергетичною стратегією України до 2030 року», Указом Президента України № 000 від 27.12.2005 «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 09.12.2005 «Про стан енергетичної безпеки України та основні засади державної політики у сфері її забезпечення», а також кількома галузевими програмами розвитку для зменшення залежності України від іноземних постачальників енергоресурсів передбачено прискорене освоєння нових родовищ нафти і газу, розташованих на морському шельфі. Однак це не входить в плани “РосУкрЕнерго”, “Укргаз-Енерго” та команди їх «однодумців» по розграбуванню України. Вони не зацікавлені в послабленні залежності України від монопольних поставок газу з боку їх структури «Укргаз-Енерго». Тому за дорученням колишнього міністра ПЕК Ю. Бойка та рішенням правління НАК «Нафтогаз України» було створено спільне підприємство між ДАТ «Чорноморнафтогаз» і «Укргаз-Енерго», щоб підпорядкувати останньому паливно-енергетичний комплекс Криму і заблокувати іншим фірмам можливість взяти участь в освоєнні нових родовищ. Як наслідок, через бездіяльність керівників НАКу і «Чорноморнафтогазу» на сьогодні не вводиться в промислову розробку родовище Суботіна на морському шельфі всього за 20 км від берега. Його запаси перевищують 100 млн. т нафти і 15-20 млрд. кубів газу. Родовище відкрито два роки тому. Така само ситуація і з Одеським родовищем, де запаси газу оцінюються в 40 млрд. кубометрів.

Таким чином, “РосУкрЕнерго” через ЗАТ “Укргаз-Енерго” показує, хто в українській хаті справжній господар. Уряд та НАК “Нафтогаз України”, які є власниками газотранспортної системи, газорозподільних систем та підземних сховищ газу, віддали український ринок газу іноземній компанії і сьогодні не можуть приборкати її зазіхання. Це говорить про те, що держава втрачає будь-який контроль над забезпеченням країни газом. Ці структури, що отримують мільярдні прибутки, відчувають себе повновладними господарями на ринку газу і мають вирішальний вплив на енергетичну безпеку України. З кожним днем держава все більше і більше здає сумнівній організації свої позиції в енергобезпеці. А, може, це комусь вигідно? Невже високоурядовці не розуміють, куди нас заводить “РосУкрЕнерго”?

В січні 2007 р. президент Росії В. Путін на зустрічі з канцлером ФРН А. Меркель у Сочі, заявив: «Росія буде найактивнішим чином розвивати транспортну мережу для того, щоб мати нагоду напряму доставляти сировину споживачам». Основні положення енергетичної політики Кремля містяться в “Енергетичній стратегії Росії на період до 2020 року”, ухваленої ще в серпні 2003 р. Відповідно до цієї стратегії Москва взяла курс на створення “енергетичної наддержави”, тобто на використання енергетичних ресурсів у якості основного інструменту посилення геополітичної могутності Росії. Однією з умов перетворення Росії з сировинного придатка в “енергетичну наддержаву” є її прагнення брати участь у виробленні світової енергетичної стратегії. Ця умова передбачає встановлення контролю над газовими і нафтовими трубопроводами в сусідніх країнах, що в свою чергу дозволяє диктувати ціни на енергоносії. Значною мірою Росії це вдалося. Під контролем “Газпрому” вже знаходяться газонафтопроводи в Центральній Азії, Вірменії, Молдові, в країнах Балтії і навіть у Фінляндії. Лише Україні, Грузії та Азербайджану вдалося зберегти контроль над своєю газотранспортною системою.

У ході січневих 2007 року оборудок між Москвою та Мінськом Білорусь була змушена підписати угоду про продаж “Газпрому” 50% акцій компанії “Бєлтрансгаз” в обмін на дешевий газ ($100 за 1000 кубометрів) впродовж майбутніх чотирьох років. Протягом цього періоду “Газпром” викупатиме щорічно по 12,5% акцій “Бєлтрансгазу” вартістю $625 млн. Лише у 2011 р. Мінськ почне купувати газ за звичайними європейськими цінами за вирахуванням транспортних витрат, а “Газпром” вступить у право власності і корпоративного управління “Бєлтрансгазом”. Створення СП дозволить “Газпрому” контролювати всі потоки блакитного палива, що проходять територією Білорусі, і не допустити в майбутньому перекриття труби в разі чергового конфлікту з О. Лукашенком.

“Газпром” також намагається проникнути в енергогенеруючі та енергорозподільні компанії європейських країн. Але Німеччина та Франція вирішили створити власний енергетичний альянс без участі в ньому Росії. ЄС перешкоджає проникненню російського капіталу до енергетичних підприємств Європи. Навіть НАТО в грудні 2006 р. з огляду на російську експансію на європейському енергоринку створило власні структури, основним завданням яких буде підтримання енергобезпеки європейських членів НАТО – тобто всіх держав Західної і Центральної Європи.

У свою чергу Росія не ратифікує Європейську Енергетичну Хартію (1991 рік), яка передбачає вільний комерційний транзит енергоносіїв через територію “третіх країн”. “Газпром” тепер робить ставку на власні фінансові ресурси, що дає йому можливість зберігати неподільну монополію на видобуток та поставки енергоносіїв до Європи.

Щодо України, то Росія ніколи не приховувала своїх намірів заволодіти українською газотранспортною системою та підземними сховищами газу – з чим ми не погоджувалися на протязі усіх 16 років. Щоб вийти із ситуації, кілька років тому було створено російсько-український консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України. Одним з найважливіших завдань для нього визначалося будівництво газопроводу Богородчани-Ужгород. Нині вже закінчені підготовчі роботи для початку будівництва першої черги цього газопроводу. Але всі звернення до російської сторони про початок будівництва залишаються без відповіді, тому що Росії потрібен контроль над всією газотранспортною системою України, а не будівництво нового газопроводу. Крім того, Уряду України необхідно подати на ратифікацію до Верховної Ради України угоду від 18.08.2004 р.

Однак, після “Угоди про врегулювання відносин у газовій сфері між ВАТ “Газпром”, НАК “Нафтогаз України” та “РосУкрЕнерго АГ” від 4 січня 2006 р. мета заволодіти українськими енергорозподільними компаніями стає для Росії реальною. На черзі і транзитні газопроводи з ПСГ. Президент Росії Путін на прес-конференції в Кремлі сказав, що за умови створення газотранспортного консорціуму по управлінню газотранспортною системою України Росія згідна допустити українські компанії до видобутку природного газу на російських родовищах.

Роками Росія нікого не допускала до своїх родовищ, але задля контролю над ГТС України вона згідна і на це. Аби тільки такі питання, як висловився Путін, вирішувалися на корпоративному і експертному рівні, а не на державному. Ще б пак! На корпоративному рівні жодна українська компанія не зможе на рівних говорити з «недержавним» «Газпромом». Натомість доля української державної ГТС – загальнонаціональної цінності – вирішуватиметься якимись експертами, а не законним представником українського народу – Верховною Радою та призначеним нею урядом.

Досвід такої “співпраці” на корпоративному рівні з “Газпромом” у нас вже є. Потрібно усвідомити, що згідно російського законодавства, все видобуте на території Росії для потенційного експорту повинно передаватися тільки “Газпрому”, який монопольно володіє російськими газопроводами. У 1992 році ми вже зіткнулися з цим. На Уренгойському газоконденсатному родовищі працювали підрозділи “Укргазпрому”. Це було 4,5 тис. робітників, найбільша на родовищах Західного Сибіру виробнича база з десятками бурових станків і 1700 одиниць імпортної автотракторної техніки. Після розпаду СРСР ми запропонували створити на цій базі спільне з “Газпромом” підприємство по бурінню та освоєнню нових родовищ. Були зроблені всі необхідні узгодження згідно з російськими законами, досягнуто згоди влади Ямало-Ненецького автономного округу. Але коли справа дійшла до погодження конкретних документів про спільне підприємство з керівництвом “Газпрому”, відповідь була різкою: “Української ноги тут не буде!” Навіть за умови створення СП “Газпром” давав зрозуміти, що не дозволить транспортувати видобутий ним газ до України: “Хіба будете гріти ним тундру!” Прямо попереджувалося, що ціни за транспортування з Крайньої Півночі до України через 4 тис. км російських газопроводів будуть такими, що Україні доведеться ще й доплачувати за видобутий газ. А щоб автору цих рядків не кортіло більше створювати спільні підприємства і займатися видобутком газу в Росії, не встиг я повернутися до Києва, як у Москві президент Єльцин підписав указ, яким весь майновий комплекс “Укргазпрому” на території Росії передавався “Газпрому”. Тобто просто конфісковувався у російську власність.

Тому “гарячим головам” потрібно добре подумати щодо створення газотранспортного консорціуму з Росією за умови доступу українським видобувникам до російських газових родовищ. Одного разу ми вже наступили на ці граблі, і не варто повторювати цей сумний досвід.

Тим більше слід бути обережним, якщо врахувати недвозначний статус “Газпрому” як тіньового гаманця російської влади. В 1997 р. “Газпром” брав позику за Заході, щоб за указом президента Єльцина терміново погасити борги місцевої влади перед пенсіонерами Росії. За результатами 2005 року невиробничі витрати “Газпрому” втричі більші, ніж витрати на профільне виробництво компанії. Експерт московського центру імені Карнегі Л. Шевцова прямо говорить, що “Газпром” – це ядро Російської держави, яке виражає волю Кремля. Це не звичайна компанія, вона закрита, непрозора, непідзвітна нікому, за винятком хіба що своїх політичних господарів. Вона діє як спецслужба” (“Дзеркало тижня”, 03.02.2007). Тому ігри в закулісні домовленості з таким партнером небезпечні великими втратами. Чим раніше Україна перейде на ринкові ціни на газ і прозорі стосунки з “Газпромом”, тим швидше ми позбудемося головного чинника нашої залежності від політичного впливу Кремля. Оскільки поставки і транзит великих обсягів вуглеводнів тільки на перший погляд є суто економічним питанням, як це твердить Путін. А насправді у політиці СРСР і Росії це завжди було причепом до локомотиву зовнішньої політики.

Через катастрофічний дефіцит обігових коштів, пов'язаний із збитковими цінами реалізації природного газу підприємствам комунальної теплоенергетики та населенню, витратами з обслуговування кредитів, а також значним податковим навантаженням, “Нафтогаз України” перебуває у доволі скрутному фінансовому стані. Разом з тим аналіз Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік” свідчить про те, що цей документ не містить пропозицій, які сприяли б покращенню фінансового стану підприємств Компанії.

Зокрема, попередні розрахунки діяльності НАК “Нафтогаз України” на 2008 рік вказують на те, що підвищення ціни імпортного природного газу до $179,5 за 1000 куб. м та збереження для населення і підприємств теплокомуненерго нинішніх пільгових цін на газ призведуть до виникнення у Компанії дефіциту коштів понад 15 млрд. грн. Зважаючи на стратегічне значення підприємств нафтогазового комплексу для економіки та безпеки держави, при доопрацюванні в І кварталі 2008 р. закону про державний бюджет на 2008 р. необхідно врахувати низку положень, які дозволили б Компанії забезпечити умови для безперебійного постачання природного газу в Україну та його транзит до країн Європи, а також для здійснення необхідних капіталовкладень у видобуток вуглеводнів, розвідку нових родовищ та фінансування першочергових програм з реконструкції і модернізації нафтогазотранспортної системи України.

Зазначимо, що податкове навантаження на НАК “Нафтогаз України” збільшується з кожним роком. Якщо в 2004 р. воно складало 5,585 млрд. грн., то в 2006 р. вже було 15,048 млрд. грн. А в державному бюджеті на 2008 р. передбачено збільшення ще на 2 млрд. грн. порівняно з 2007 р. Цей непосильний податковий тягар також веде НАК “Нафтогаз України” до банкрутства.

* * *

Енергетична безпека – це справа кожного з нас. Без неї навіть мови не може бути про розвиток і добробут країни і кожного громадянина. Отже, маємо, нарешті, здобути Україні цю безпеку. Потрібно покласти край діяльності компанії “РосУкрЕнерго”, яку російський “Газпром” використовує як основний інструмент для встановлення свого контролю над газотранспортною і газорозподільною системами України. Правда, віце-прем’єр-міністр України А. Клюєв зазначав, що Україна відмовиться від послуг "Укргаз-Енерго". Робити це потрібно вже зараз, щоб припинити грабунок України цією компанією. Можливо нам необхідно повернутися до переговорів з “Газпромом” про повернення ціни на газ, що була в 2005 році. Міжурядову угоду, чинну до 2013 р., ніхто не скасовував. Основні документи ратифіковані Верховною Радою України. Тому Україна має всі можливості поборотися за цінові позиції в Стокгольмському арбітражному суді, що визначений угодою в якості третейського суду в разі наявності спору між сторонами.

Розуміючи, що Україну штучно ведуть до пастки, платою за вихід з котрої буде втрата державного контролю над нашими газопроводами, 6 лютого 2007 р. Верховна Рада прийняла винятково важливий закон. Ним вносилися зміни до старої редакції закону “Про трубопровідний транспорт” з однією метою: заборонити будь-який спосіб відчуження газотранспортної системи України. За нього проголосували 430 народних депутатів з 439, що були зареєстровані того дня у сесійній залі. Це яскраво свідчить, що питання енергобезпеки України є настільки важливими, що жодна з парламентських фракцій не наважилася виступити “проти”. За умови такого єднання сил Україна, поза сумнівами, вистоїть навіть у кільці енергетичних і будь-яких інших фронтів.

Для покращення фінансового стану й роботи НАК “Нафтогаз України” необхідно зробити наступне.

1. Добитися включення до державного бюджету на 2008 рік пропозицій щодо зменшення податкового тиску на нафтогазову галузь.

2. Передбачити в державному бюджеті на 2008 рік кошти для закупівлі до державного резерву 10 млрд. куб. м природного газу й закачки його до підземних сховищ.

3. Добитися виконання всіма відомствами Указа Президента України від 27.12.2005 р. № 000 “Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 09.12.2005 “Про стан енергетичної безпеки України та основні засади державної політики у сфері її забезпечення”, а також “Енергетичної стратегії України до 2030 року”.

4. “Чорноморнафтогазу” облаштувати й ввести в розробку родовища Суботіне та Одеське на морському шельфі.

5. З метою підготовки альтернативних шляхів надходження природного газу до України здійснити:

а) переговори з країнами Середньої Азії (Узбекистан, Казахстан, Туркменістан) та іншими країнами про можливість закупки газу;

б) взяти участь в будівництві Прикаспійського газопроводу;

в) долучитися до міжнародного проекту газопроводу “Набукко”;

г) застосувати можливості НАК “Нафтогаз України” в розробці 1 облаштуванні нових нафтогазових родовищ в країнах Середньої Азії, Близького Сходу, тощо.

6. Розробити й впровадити комплексну програму енергозбереження.

7. Широко впроваджувати альтернативні види палива.

Оскільки енергозалежність України сягає критичної межі, для її зменшення необхідно вжити наступних заходів на загальнодержавному рівні:

1. Поступовий перехід до ринкових цін на імпортний природний газ. Укласти довгострокові угоди на поставку імпортного газу з чітко обумовленими й прогнозованими цінами на нього. Для цього ціна на газ російського походження повинна бути взаємозалежною від тарифів на його транзит і зберігання в сховищах України.

2. Розробити й впровадити в життя програму енергозбереження, особливо на підприємствах комунальної теплоенергетики і котловому господарстві соціальної сфери.

3. Забезпечення повного обліку газу в житловому фонді.

4. Збільшення власного видобутку газу згідно із “Енергетичною стратегією України до 2030 року”.

5. Усунення всіх посередників з ринку збуту й поставок природного газу до споживачів України. На сьогодні сфера цих поставок найбільш платоспроможнім промисловим споживачам захоплена компаніями “РосУкрЕнерго” та “Укргаз-Енерго”. Відповідно, у них осідають всі прибутки від реалізації газу.

6. Відповідно до зростання цін на імпортований природний газ збільшити тарифи за транспортні послуги і зберігання російського газу до європейського рівня.

7. Підвищення ціни газу на внутрішньому ринку України повинне стимулювати реалізацію заходів з енергозбереження.

* * *

У зв'язку із зростанням цін на імпортований природний газ і переходом до політики збільшення надходжень до державного бюджету за рахунок підвищення тарифів на транзитні послуги і зберігання в підземних газосховищах, пропонується:

а) забезпечення населення природним газом власного видобутку. Ціни на цей газ встановлює НКРЕ. Для малозабезпечених верств населення необхідно передбачити в державному бюджеті цільові компенсації;

б) газ для комунальної теплоенергетики й котлового господарства соціальної сфери повинен бути імпортованим і за ринковою ціною;

в) бюджетні організації та установи забезпечуються імпортованим газом за ринковою ціною. Відповідні витрати передбачаються в законі про державний бюджет;

г) для стратегічних галузей економіки держава може передбачати дотації з державного бюджету за газ, що йде за ринковою ціною;