Партнерка на США и Канаду по недвижимости, выплаты в крипто
- 30% recurring commission
- Выплаты в USDT
- Вывод каждую неделю
- Комиссия до 5 лет за каждого referral
Тема. Жінки у житті
Мета: ознайомити учнів та студентів із особистим життям і його відбиттям у творчості ; допомогти усвідомити значення творів Кобзаря; розвивати комунікативні компетенції, пам’ять, мислення, увагу, уміння робити самостійні висновки; виховувати почуття любові і поваги до світлого образу чоловіка й поета .
Обладнання: мультимедійна презентація, відео - та аудіозаписи, хата, тин, стіл, мольберт, перо, рушники, коса, глечики, ложки, миски, рядно, живі квіти.
Хід заняття
З-за куліс. Доброго дня, шановні гості! Вітаю вас на виховному заході «Жінки в житті », присвяченому 200-ій річниці від дня його народження.
Завіса.
Звучить акапельно пісня «Зоре, моя вечірняя». Танцює ансамбль.
Зоре моя вечірняя, слайд 1
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько слайд 2
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою слайд 3
Сонечко сідає, слайд 4
Як у Дніпра веселочка слайд 5
Воду позичає.
Як широка сокорина слайд 6
Віти розпустила...
А над самою водою слайд 7
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала слайд 8
Зеленії віти.
Завіса.
На сцені макет хати, тин. Молодиця сидить під хатою, колише малу дитину. З’являється батько на кону, підходить до молодиці. Молодиця та батько розмовляють. Звучить фонограма №1. Слайд 9
Мати (до батька). Дивись, який гарний син росте. Як губи складає та лоба морщить. Слайд 10.
Батько. Гарне ми дали ім'я нашому синові. Тарас – це бунтівник. Гарний хлопець. А що з нього вийде – хто знає.
Заходять в хату. Вибігає хлопчик. Виходить мати, шукає Тараса. Слайд 11.
Мати. Тарасе, синку… а де ти?
Тарас. Ось я, мамо…
Мати. Де це ти був? Де бігав? Слайд 12.
Тарас. Мамо, а правда, що земля стоїть на залізних стовпах?
Мати. Так, синку, правда.
Тарас. А чому на небі так багато зірок?
Мати. Це тому, синку, коли людина народжується, Бог свічку запалює і горить та свічка, поки людина не помре.
Тарас. А чому одна зірка яскрава, а іншу ледь-ледь видно?
Мати. Коли людина погана, заздрісна, її зірку ледь-ледь видно, а коли людина чемна, любить людей, робить добро, тоді і зірочка горить яскраво-яскраво. Зрозумів?
Тарас. Зрозумів. Я буду добрим, буду любити людей. Я буду старатися.
Мати. Старайся, синку. Ну що, пішли додому?
Тарас. Пішли…
Заходять до хати. Звучить фонограма № 2. Виходить Катерина з обрусом, накриває стіл. Тарас підходить до Катерини.
Катерина. Прийшов. Прийшов, приблудо! Сідай уже вечерять. Де ти бродиш, моя доле?
Батько. Де ти був?
Мати. Де ж це ти був, питаю?
Тарас (стиха). Ходив на залізні стовпи дивитись, що небо підпирають. А сонце заходить на ніч у золоті ворота, як корова у хлів. Я бачив.
Батько. Ви його послухайте, так розповідає, ніби сам теє бачив.
Мати. Ой Тарасе, що з тебе буде?
Батько. Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою. З нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо.
Тарас (до діда, показує на зорі). Діду, а що це таке? Слайд 13.
Дід. Ото - Чумацький Шлях!
Тарас. Дивно, що й на небі є шляхи. Тільки хто ходив ними, невже чумаки?
Дід. Ото їдуть, їдуть мажами, навколо самий степ та тиша і ковила не шелесне. Глянуть на зорі – ото їм дорога.
Тарас. А вони, чумаки, біля нас Чорним шляхом їдуть?
Дід. Еге ж, Чорним.
Тарас. А чого він Чорний, тому що чумаки чорні?
Дід. А до того він Чорний, що страшний.
Мати. Годі вже, пізно, спати пора… Катре, допоможи покласти малих спати.
Родина залишає сцену. Тарас залишається.
Завіса. Тарас іде на передній план. Читає поезію під фонограму № 3.
А я так мало, небагато
Благав у Бога. Тілько хату,
Одну хатиночку в гаю,
Та дві тополі коло неї,
Та безталанную мою,
Мою Оксаночку…
Виходить Оксана. Звертається до Шевченка. Звучить фонограма № 4.
Оксана. Слайд 14. Як гірко, як нестерпно жаль,
Що долі нам нема з тобою!
Я пам’ятаю все так, неначе це було вчора. Ми йшли по холодній землі, тримаючись за руки, дивлячись один на одного, ніби на витвір мистецтва, картину. Свіже повітря додавало нам сили.
Присягаюсь, я ніколи не забуду дотику твоїх долонь.
Ми були за межами цього світу, ми були щасливі, насолоджувалися кожною хвилиною, проведеною разом. Хвилюючись, дихали в унісон, наповнюючи наші серця щирим коханням! Говорили годинами про ніщо, але, здається, навіть цього часу нам було мало.
Усе було чудово, та настали тяжкі часи і тебе забрали служити панові Енгельгарду, залишивши по собі лише спогади та безсонні ночі.
Слово викладача
Навчаючись в академії, вже прославленим автором «Кобзаря» і відомим портретистом, їде Шевченко 1843р. на рідну Україну. На одному балу у 80-річної поміщиці Тетяни Густавівни Волховської в селі Мойсівці Шевченко познайомився з дружиною відставного полковника Ганною Закревською та внучкою останнього українського гетьмана Розумовського, племінницею декабриста Рєпніна — княжною Варварою. Виник любовний трикутник.
Княжна ще на тому балу у старої Волховської загорілася несподіваним коханням до поета й запропонувала йому пожити у своєму помісті в Яготині. На час знайомства їй було 35, йому – 29. Вона знала майже неймовірну історію життєвого шляху поета, була захоплена його творчістю. Варвара Миколаївна – енергійна, худа, з великими, живими, виразними очима, легко захоплювалась, спалахувала, мов порох. Була добра, дотепна, мила і люб’язна. Шевченко здавався простим і невибагливим. І відразу став своєю людиною. Рєпніна - перша слухачка творів Шевченка. Вона не приховувала своїх почуттів. Зізнавалася у коханні до Шевченка в листах. Навзаєм він подарував їй свій автопортрет. У Яготині Тарас Григорович прожив десь із півроку, а потім знову повернувся до Петербурга.
Чому ж Шевченко не відповів на такі палкі, здавалося, щирі почуття Варвари Рєпніної? На це, мабуть, існували причини. І одна з них - Шевченко у цей час був закоханий в іншу – Ганну Закревську. І, можливо, цей вибір був би вдалим, але Закревська була заміжня. І як би там не було, але Варварі Рєпніній судилося стати для Шевченка хай не коханою, то янголом-охоронцем. Між ними склалися теплі, дружні стосунки, які збереглися впродовж всього життя.
21-річна пані полковникова пробудила у Тарасові чуттєві порухи серця. І коли полковник Закревський запросив молодого художника до свого помістя в Березову Рудку, щоб той намалював портрети його сімейства, Шевченко охоче погодився. Тарас малював родину Закревських неквапливо, щоб довше бути поруч із "Ганною вродливою", як згодом він назвав свою кохану в одному із віршів.
Ганна Закревська. Як вона манила і чарувала поета своєю українською вродою, гнучким станом та синіми очима, які невідступно переслідували його. І останнє свідчення – найвирішальніше - вірші Шевченка. Він не любив друкувати на віршах посвят жінкам. До заслання це зробив для Оксани Коваленко, для Варвари Рєпніної, присвятивши їй «Тризну». Лише на засланні Шевченко стає відвертішим у віршах. Вірш «Якби зустрілися ми знову», адресований конкретній особі, схований під 2-ма літерами «Г. З.». Отож, Ганні Закревській.
Але зустрітися зі своєю пасією йому більше не довелося, вона померла у 35-річному віці саме того року, коли поет отримав звільнення від 10-річної солдатчини. А от з Варварою Рєпніною вдруге він таки побачився — через п? ятнадцять років після першої зустрічі, перебуваючи проїздом у Москві, коли повертався із заслання.
Переживши нещасливе кохання до Ганни Закревської, Шевченко немовби попрощався з першим періодом своєї молодості. Над усіма захопленнями постає тепер одне бажання: створити сім′ю, знайти справжню, близьку жінку, щоб кохала й розуміла його.
Імітація балу. Слайд 15. На лавах сидять панянки. Танцюють дві пари вальс. Звучить фонограма № 5. Виходить Варвара Рєпніна, вітається з панянками, виходить Тарас у фракові. Знайомиться, вітається спочатку з панночками, потім - із Рєпніною, цілує їй руку. . Вітається з усіма гостями балу. Тарас підходить до неї, вітається, цілує руку. Варвара Рєпніна, Тарас Шевченко, Ганна Закревська – на авансцені. Тарас Шевченко читає поезію, присвячену Варварі Рєпніній. Слайд 16. Звучить фонограма № 6.
Душе с прекрасным назначеньем
Должно любить, терпеть, страдать;
И дар господний, вдохновенье,
Должно слезами поливать.
Для вас понятно это слово!..
Для вас я радостно сложил
Свои житейские оковы,
Священнодействовал я снова
И слезы в звуки перелил.
Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихостройными речами
Мечты о рае пробудил.
Натовп іде зі сцени. Шевченко за мольбертом малює. Звучить аудіозапис поезії «Г. З.».Фонограма № 7. Слайд 17.
Немає гірше, як в неволі
Про волю згадувать. А я
Про тебе, воленько моя,
Оце нагадую. Ніколи
Ти не здавалася мені
Такою гарно-молодою
[І] прехорошою такою,
Так, як тепер на чужині,
Та ще й в неволі. Доле! Доле!
Моя ти співаная воле!
Хоч глянь на мене з-за Дніпра,
Хоч усміхнися із-за, з-за........
І ти, моя єдиная,
Встаєш із-за моря,
З-за туману, слухняная
Рожевая зоре!
І ти, моя єдиная,
Ведеш за собою
Літа мої молодії,
І передо мною
Ніби море заступають
Широкії села
З вишневими садочками
І люде веселі.
Ой ти, доле!
А ти, мій покою!
Моє свято чорнобриве,
І досі меж ними
Тихо, пишно похожаєш?
І тими очима,
Аж чорними — голубими,
І досі чаруєш
Людські душі? Чи ще й досі
Дивуються всує
На стан гнучий? Свято моє!
Єдинеє свято!
Ганна Закревська. Як я манила і чарувала поета своєю українською вродою, гнучким станом! Перед моїм портретом зупиняються і стоять люди, які нічого не знають про історію нашого кохання. Очі невідступно переслідують їх. На кожному з інших портретів не має такого трагічного, душевного, слізно-ніжного, промовистого погляду, як на моєму портреті. Мої очі тільки на перший погляд здаються чорними, але якщо придивитися, ви побачите, як старанно Тарас витримав у них справжній їхній колір, сяючу навколо великих зіниць синяву, тому що очі були синіми.
На сцену виходить чиновник із папкою.
Таємно. Художник Санкт-Петербурзької академії художеств писав малоросійською мовою вірші, в яких довисловлював плач про вигадані бідування України, доописував славу гетьманських часів і минулу волю козацтва, приєднуючи до того чимало бунтарських думок. Государь імператор височайше повелить ізволив оприділити Шевченка рядовим в Окремий Оренбурзький корпус під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати.
Перегляд уривку із кінофільму «Сон».
Тарас говорить про Агату Ускову. Слайд 18.
«Это одно, единственное существо, с которым я увлекаюсь даже иногда по поэзии … можно сказать, что я совершенно счастлив; да и можно ли быть иначе в присутствии высоконравственной и физически прекрасной женщины? Какое дивное, чудное создание непорочная женщина! Это был блестящий перл вы в венце созданий. Если бы не это одно-единственное, родственное моему сердцу, я не знал бы, что с собою делать. Я полюбил ее возвышенно, чисто, всем сердцем и всей благородной моею душою. Не допускай, друже мой, и тени чего-либо порочного в непорочной любви моей».
Лунає мелодія скрипки.
Тарас Шевченко глибоко і ніжно змалював усю складність материнської душі, материнської долі. Ця мати любить, охороняє, прагне кращого для своїх дітей.
Якби ти знала, як твій син
І возвеличить, і освятить
Усе, чого торкнеться він,
Але найперше - слова «мати»!
І ти живеш в його словах,
Святая мати свого сина!
Бо колихала на руках
Майбутнє рідної Вкраїни.
На сцені з’являється Катерина Піунова. Слайд 19. Тарас та Катерина Піунова розмовляють.
Тарас. Звільнення із заслання знову пробуджує в мене бажання мати сім′ю. Я постарів, хворий, змучений, лисий… Вигляд – аж ніяк не парубоцький. Я закохався в молоду актрису Катерину Піунову. Може, освідчитися їй, незважаючи на різницю у віці.
Піунова. Я заполонила серце твоє, Тарасе! Серце, яке жадало любові й тепла. Може, мене послав Господь, і буде і «Садок вишневий коло хати», і любляча дружина – це все, про що ти мріяв?
Тарас. Невже я не заслужив простого родинного щастя? До того ж, ти так жадібно ловиш кожне моє слово. Так багато обіцяють твої виразні очі. А що ж, Катрусю? Що приваблювало тебе в далеко вже не молодому чоловікові? Захопилася талантом?
Піунова. Якщо ж по правді сказати, то мене тішило, що така відома людина виявляє недвозначну увагу, а може, ще й допоможе в кар’єрі.
Тарас. Заради тебе… Ради тебе я б гори звернув… Я б тебе кохав усім своїм серцем, душею. Я б не лише запросив знаменитого російського актора Щепкіна, аби той зіграв із тобою. Я допоміг тобі влаштуватися на велику сцену. Але чи сприймала ти мене як потенційного чоловіка? Мабуть що ні!
Піунова. Надто молода, я та й батьки не були в захваті від такого жениха.
Звучить фонограма № 8.
Тарас. А я, закоханий, нічого не хотів ні бачити, ні чути. Сприймав свої стосунки такими, якими вони мені жадались. А реальність була далекою від моїх мрій і сподівань. А чи давно я бачив у ній майбутню дружину свою, ангела-охоронителя свого, за якого готовий був покласти свою душу? (Піунова йде зі сцени. Шевченко підходить ближче до глядачів.)
Не побрались,
Розiйшлися мов не знались,
Серце рвалося, смiялось,
Виливало мову.
За карії оченята,
За чорнії брови.
Слово викладача
Усе життя Тарас Шевченко пам’ятав своє перше, ще дитяче кохання до сусідської дівчинки Оксани Коваленко, з якою разом пасли вівці, і яка подарувала малому Тарасові перший поцілунок.
Таку «маленьку кучеряву Оксаночку» Шевченко шукав усе життя. І знайшов її в 44 роки у Петербурзі на вечорах у своїх друзів, поміщиків Карташевських. В українському національному костюмі, рум’яна, чорнобрива, щебетлива і чепурненька, а ще талановита і грамотна, що у ті часи було рідкістю, вона працювала прислугою. 19-річна “дівчинка до чаю”, як називали її дами, була сиротою – і від цього ще більше защеміло серце поета. Він згадав власну долю і кохав її уже не просто як жінку, а з теплотою, з якою ставляться до найдорожчої і найочікуванішої дитини. А ще він, мов за соломинку, чіплявся за кожну, навіть гіпотетичну, можливість здобути сімейний затишок.
На сцені столик. За столом сидить Тарас, пише листа. Підходить Ликера, подає чай. Слайд 20.
Тарас. Але життя є життя. … Що ж я не так роблю? Чи ж не серед тих людей долі шукаю? Мабуть треба брати собі рівню. Вийшов із кріпаків – бери за себе кріпачку. І людину звільниш, і собі може щастя придбаєш? Ликеро…. Ликеро!!! Це ти? (Ликера підходить)
Ликера. Здрастуй Тарасе! Невже впізнав…. Чи радий ти нашій зустрічі?
Тарас. Ти ще питаєш? Тарас присідає до столу, п’є чай. Ликера йде до глядачів.
Ликера. Не думала, що колись буду згадувати першу нашу зустріч у домі в Карташевських. Залицяння, букетики польових квітів, дорогі подарунки… Твої слова: «Збудую тобі хатину, сидітимеш у ній, як панночка, нічого не робитимеш. Хіба що борщу зварити чи сорочку випрати». А я прагнула чогось звичнішого і зрозумілішого. Може, й справді чорну справу зробило оточення. Може, не зрозуміла, побоялась... А й може таки була занадто молодою. Ти виклопотав мені звільнення з кріпацтва, навіть винайняв квартиру, у якій я мала готуватися до весілля… Пробач… Пробач, коханий! Не судилося….. (Ликера йде)
Тарас. Келих цей гіркий я п′ю не вперше, але біль без краю в тому, що зрадила тепер вже не чужа, а рідна, така ж, як я, селянка. Але образ ще недавно такої жаданої дівчини жив у моєму серці, можливо, до останнього подиху. Звучить фонограма № 9.
Усі жінки виходять на сцену. Тарас стоїть з квітами. Про кожну жінку говорить слова і дарує квіти. Слайд 21.
Мамо! За все, що маю, дякую тобі,
За все, що маю і що буду мати.
Ночами сняться зорі голубі
І вишні білі на причілку хати.
І я спішу подякувать тобі
За все, що маю і що буду мати!
Сестро! Ти сама ясна зіронька.
Повір, сестричко, ти мені –
Ти найкраща дівчинка!
Оксано! Перший поцілунок вийшов трохи гірким через сльози. Вона — така сама, як я, мала пастушка…, кріпачка…, проста дівчина. Спогад про той поцілунок, яким висушила сльози Оксана, залишився назавжди у моїй пам'яті. Витонченість, неповторність та вишуканість твоєї краси надихає мене до неймовірних та божевільних вчинків!
Дусю! Коли я тебе бачу, моє серце перестає битися, моя кров зупиняється і я живу тільки тобою!
Варваро! Навіть якщо я пройду повз тебе з заплющеними очима, я обов’язково тебе відчую, тому що ти така на світі одна! У кожної людини є по одному ангелу-охоронцю, а мені пощастило, у мене два, і другий - це ти!
Ганно! Жінка створена для того, щоб її кохати, а не для того, щоб її розуміти. Сяючі, щасливі очі, вони красномовніші всіляких слів.
Агато! Сяйво падаючої зірки, яку побачив якось і буду сподіватися побачити повторно.
Катерино! Твій дотик можна порівняти з легким подихом теплого вітру, або із миттю падіння сніжинки на долоню, таким ніжним, красивим і, на жаль, короткочасним.
Ликеро! Ти єдине, що важливо в моєму житті! Кожен твій дотик, поцілунок, навіть просто твоє ім'я, моє серце б'ється шалено, нестримно! Я хочу бути поруч щомиті, кожну частинку свого життя віддати тобі. Ти моє сонце, мій рай і моє пекло. Я так люблю тебе.
Танцює ансамбль. На сцену виходять всі учасники вистави.


