Із досвіду позакласної роботи
Краєзнавче дослідження
«Моя земля – мій рідний край»
«Околиця м. Дніпропетровська Діївка –
козацьке поселення»
Виконала:
Учитель світової літератури
КЗО «СЗШ№94» ДМР
Таран Євгенія Володимирівна
2010 р.
«Проїхав станцію Діївку,
Ще й Криничанський котлован
На полустанку зупинився -
Сказавши: «Дівчино, прощай!»
М. Носенко
Зміст
Вступ.
Розділ 1. Поселення козака Дія – початок утворення Діївки.
Розділ 2. Козацький зимівник у Діївці.
Розділ 3. Новий етап життя – початок будівництва Катеринослава.
Розділ 4. Древній храм у Діївці – Хрестовоздвиженський.
Розділ 5. Діївка – західна частина міста Дніпропетровська.
Розділ 6. Статистичні дані про населення Діївки.
Розділ 7. Сухачівка – сусіднє козацьке поселення.
Розділ 8. Спілка «Просвіта» у Діївці.
Висновки.
Список використаних джерел.
Додатки.
Вступ
Історія рідної держави України неможлива без вивчення вагомого впливу на неї історії козаччини. Немало досліджень доводить, що козаком ставала вільна людина, яка була небайдужа до долі своєї землі, захищала територію від нападників. Козаками ставали і втікачі-кріпаки, яких на Запоріжжя вже приймали під прізвиськами – Перебийніс, Діжка, Голота, Сіромаха, Кабанець. Та козаки не тільки вміли зі зброєю у руках відстоювати інтереси волі, вони вміли у мирний час розводити худобу, будувати церкви, фортеці і міста, розширяли торгівельні зв’язки, займалися ремісництвом, промислами. Але діяльність царату на Хортиці та роки історичних стихій розкидали козаків по великих степових просторах, змусили їх вести осідлий спосіб життя. Так у 18 столітті на наших наддніпрянських степах оселився уже вільний козацький полковник Максим Дій, з іменем якого пов’язана історія заснування околиці сучасного Дніпропетровська – Діївки.
Це дослідження має довести сучасному учневі, що історія рідного краю нерозривно пов’язана з історією його роду, несе в собі генетичну інформацію про спорідненість з епохами, родами, має важливе значення для розуміння місця людини у просторі і часі, допоможе ототожнити себе як частинку «степовиків» - нащадків козаків.
Серед завдань, поставлених перед собою автором, є спроба пояснити учням історію появи козацького поселення на даній території, зміст назви - Діївка, а головне, створити певне підґрунтя для подальшого дослідження учнями школи історії рідного краю.
В роботі над даною темою основна увага приділялась роботі з історичними та архівними документами, визначались джерела інформації – розповіді старожилів, щоб не втратився зв’язок минулого часу і сьогодення. Предметом і об’єктом дослідження стали історія життя козака Дія, поява поселення діївчан.
Дане дослідження сприяє розкриттю історії козацького руху на Дніпропетровщині, показує вплив на традиції, побут сучасних мешканців міста, може використовуватись при вивченні етнографічних сторінок розвитку околиці індустріального центру для розширення пізнавальних можливостей учнів.
Розділ 1.
Поселення козака Дія – початок утворення Діївки
Поселення козака Дія – початок утворення Діївки
У 1755 році запорозький військовий старшина Максим Дій на правому березі Дніпра навпроти острова Порового спорудив зимівник, який згодом став селищем Діївка – нині частина Дніпропетровська.
У другій половині 18 століття на землях нашого краю відбувались досить складні економічні та політичні процеси. Залюднення запорозьких земель, економічний розвиток краю стали нагальною потребою Запорозької Січі, яка мала на меті розвиток товарного виробництва (пшениці та жита). Тому й було всіляке заохочування до переселення з Київщини, Полтавщини, Слобожанщини на нові цілинні багатющі чорноземи середньої течії Дніпра.
У ці часи швидко заселяються землі понад річками Дніпром, Оріллю, Самарою, Кальміусом. Тоді ж виникають нові поселення і розбудовуються великі села і зимівники, що виникли раніше, такі як Романкове, Тритузне, Карнаухівка, Таромське, Діївка, Половиця, Кам’янка, Новоселиця, Кільчень, Микитине і багато інших.
Але ця, економічно необхідна справа, яка йшла на користь відродження краю, російським урядом вважалась однією з незліченних провин Війська Запорозького. Пани сенатори довели цариці Катерині ІІ, ніби запорожці заводять у себе хліборобство для того, щоб не залежати економічно від Росії і відокремитись від неї.
На землях, де розташувалась Діївка, з незапам’ятних часів були поселення, зимівники і хутори військової старшини з недалеко розташованої фортеці Нові Кодаки.
У 1755 році старшина Максим Дій, з дозволу новокодацького полковника завів тут свій зимівник і заснував велике, як на той час, господарство. Було воно на місці, де тепер знаходиться 5-та міська лікарня.
У 1755 році неподалік від Дія поселився козак Семен Розтика.
Це – на місці, де до недавнього часу був діївський базарець по вулиці Братів Трохимових, поряд з теперішньою дорогою на Безіменну висоту. Навколо цих зимівників швидко почали селитися сімейні козаки, і в тому числі нижче оселі Семена Розтики оселилась родина Шуланів.
Йшли роки… У 1775 році була знищена Запорозька Січ, а її землі поділені. Землі для фортеці Нові Кодаки, поселень Дія та Розтики були виділені у степу в районі теперішніх сіл Попова Балка, Михайлівка, Забудьки.
У 1798 році Діївка була переведена до державних селищ, але як у козацькому поселенні, на наших землях не було кріпосного права. У цей час тут налічувалося близько 100 душ населення (треба зауважити, що за звичаєм того часу переписували лише чоловіків).
У 1812 році в селі була збудована кам’яна церква з дерев’яною дзвіницею на честь Воздвиження Хреста Господнього (Хрестовоздвиженська церква). Дерев’яну дзвіницю в 1913 році замінено на цегляну.
У 1913 році за рішенням діївської громади і на її кошти на місці першого поселення була збудована діївська лікарня (в наші дні – лікарня №5), при розташуванні корпусів якої було вирішено зберегти грушовий сад козака Дія, але з часом він не зберігся.
Час плив рікою. З відкриттям Криворізького залізорудного басейну необхідно стало об’єднати залізницею Донеччину і Криворіжжя. Це сталося 18 травня 1884 року, коли головна лінія Донбас – Кривий Ріг була відкрита для експлуатації.
Дуже бурхливо почались будуватися мережі залізниць, а для цього потрібні рейки та інше начиння; росли заводи, фабрики, росли села та міста. Між двома районами виріс промисловий Катеринослав (Дніпропетровськ) і Кам’янське (Дніпродзержинськ).
Діївка розросталась. В 1895 році було відкрито на залізниці роз’їзд – Діївка, котрий з розвитком промисловості губернського міста був перетворений на вантажну станцію.
Діївка уже налічувала 1231 двір з населенням 7200 душ. Тут уже було 2 черепичних заводи, цегельня, два гранітних кар’єри (один на теперішній «Стрілиці» вище бензоколонки, а другий біля підніжжя Безіменної висоти). Граніт вивозився на будівництво міста і для потреб залізниці.
У ІІ Діївці було відкрито багаті поклади гончарної (білої) глини,
що спричинило до розвитку гончарного ремесла.
У 1904 році земська управа в Діївці збудувала дві школи (окрім церковно-парафіяльної (СШ№94) і залізничної на станції Діївка.
1906 року «Просвіта» побудувала клуб біля церкви (тепер клуб
ім. Бабушкіна). Там діяли драматичний та фольклорний гуртки.
Малоземелля спричинило до того, що майже всі мешканці Діївки працювали на промислових заводах і залізниці. Заводи Брянський (ім. Петровського), Гантке, Шодуар приймали до своїх цехів сухачан, таромчан, діївчан, кодачан. Ріс робочий люд, а з ним росло населення Діївки.
Розділ 2.
Козацький зимівник
у Дівці
Козацький зимівник у Діївці
«Місцевість нинішньої слободи Діївки – найдавніше запорозьке займище, старожитна козацька маєтність» - відмічав у 1880 році відомий історик нашого краю єпископ Феодосій (Макарівський).
Походження Діївки та Сухачівки пояснюється в легендах так,
як і більшість запорозьких поселень – за іменем засновників. Історик Д. І.Яворницький приводить такі слова: «Тут жив запорожець-чумак Іван Сохач; багатенький був: возів по шість, по вісім у дорогу споряджав». Яворницький відзначав, що Сохач населив Сухачівку своїми родичами і знайомими з-під містечок Сороки та Кобеляки. Після розгрому Запорозької Січі в 1775 році тут осіла частина козаків.
Судячи з історичних документів, Діївка відома з 1755 року, засновником її вважається Максим Дій, спершу запорозький військовий старшина, який потім, з дозволу новокодацького полковника, зайняв собі ділянку землі на захід від Нового Кодаку, і поселив тут своїх родичів з-під міста Конотопа (нині Сумська область). «Дій завів розширений зимівник», писав Д. Яворницький.
Що являє собою козацький зимівник? Відомий харківський історик кінця 19 – початку 20 століття Дмитро Багалій наводить у своїй книзі «Колонізація Новоросійського краю і перші кроки того на шляху культури» такі відомості: «Зимівниками називають ті будівлі, при яких жителі тримають худобу і проживають біля нього завжди, а при деяких
і рибну ловлю тримають, і людей або господарів в таких зимівниках буває мало, але трапляється, що чоловіки 3 або 4 згодяться побудувати зимівники разом і заведуть худобу, а рідко, щоб один господар був. Будинки збудовані з лісу, а інші стіни плетені та обмазані глиною,
а паркани при дворах все з дубчиків».
Зимі́вник – назва господарства, хутора у запорізьких козаків,
де вони перебували, коли не було військових дій (особливо взимку).Зимівники виникли у 1-й половині 16 ст. Спочатку їх використовували для утримання худоби взимку. Зимівники засновували, як правило, 3-4 сімейні запорожці. В кожному зимівнику було 2-3 хати і різні господарські будівлі. Офіційно козаків, що жили
в зимівнику, називали сиднями або гніздюками. Ці запорожці займали підлегле становище щодо січових козаків. Їх кликали у військовий похід лише у виняткових випадках пострілом з гармати на Січі або через спеціальних гінців. Головним завданням власників зимівників було забезпечення січових козаків продуктами.
На момент скасування Січі було понад 730 зимівників.
Розділ 3.
Новий етап життя – початок будівництва Катеринослава
Новий етап у житті давніх козацьких поселень починається з будівництва нового міста Катеринослава на правому березі Дніпра, після указу імператриці у 1784 році. Після початку будівництва міста
на території «старожитньої» слободи Половиці, більша частина її жителів розійшлася по найближчим селам. Поселились вони і в Сухачівці. Сюди перенесли старовинну церкву Казанської Божої Матері із Половиці. Нову церкву святого Іоанна Богослова освятили 23 вересня 1795 року, а іконостас, чашу та ризи перенесли із старовинної половецької церкви. У своїй книзі «Запоріжжя в залишках старовини
і переказах народу», яка вийшла у Петербурзі в 1888 році, історик Д. І.Яворницький відмітив: «В сьогоденні ніде нема ніякої бідності
по часті древності, як в Сухачівці: в ній є одна-єдина книга «цветная тріодь», надрукована в чернігівській типографії при архімандриті Сильвестрі в 1753 році».
У 1803 році жителі Діївки отримали дозвіл побудувати нову церкву. Ініціатором будівництва були син засновника Діївки – Семен Дієнко
і катеринославський губернатор Михайло Миклашевський, який його підтримав. Але в цьому ж році вийшов Указ Святійшого Синоду про заборону будівництва храмів в «малоросійському стилі» і жителі Діївки подали прохання дозволити їм освятити «тимчасовий молитвений дім» в ім’я Воздвиження Хреста Господня. Так побудували храм (ж/м Комунар, вул. Метробудівська, 7).
Точна дата його побудови невідома – приблизно роки.
Він представляє собою унікальний зразок народного стилю дерев’яного храму, риси якого перенесені і на кам’яну будівлю.
Сучасний вид храм отримав після добудови в 1910-х роках західного рукава і дзвіниці. Вона виконана зовсім у іншому стилі – «псевдоруському» («ярославському», «єпархіальному»), який в кінці
19 століття був дуже популярним. Він нагадує архітектуру допетровської Русі 17 століття. Крім дзвіниці, південний та північний рукави церкви завершили трикутними фронтонами. В 1930-х роках церкву на короткий час закрили, а відкрили в 1941 році. Ця 200-літня церква і нині існує серед мегаполісу.
З розвитком і модернізацією промисловості і прокладанням залізниці в Діївці і Сухачівці життя активізувалось. У 1895 році відкрили залізничний роз’їзд «Діївка», з часом він перетворився у грузову станцію.
У Діївці працювали 2 гранітні кар’єри і 2 черепичні заводи. У Діївці ІІ знайшли поклади білої гончарної глини, назвали балку – Білою.
Особлива сторінка в історії Діївки – це існування філії українського товариства «Просвіта», яке відіграло велику роль в українському русі д
о 1917 року. Крім Катеринослава, «Просвіта» мала ще 4 філії:
в Мануйлівці, Перещепино, Гупалівці та Діївці. Філія в Діївці була особливо активною. В 1913 році «Просвіта» побудувала в Діївці клуб, який організовував молодь і інтелігенцію, відкрилась хата-читальня. «Просвіта» організувала і літній клуб на станції Діївка.
Під час революційних подій 1905 та 1917 років Діївка та Сухачівка не грали особливої ролі, але були охоплені «революційним піднесенням мас». Тут стихійно створювалися стачечні комітети, які роззброювали членів поліції, збиралися на мітинги. За указом Миколи ІІ від
29 листопада 1905 року Катеринослав з прилеглими поселеннями,
в тому числі і Діївкою, були оголошені на воєнному положенні.
Зберігся документ – рапорт уєздного виправника від 19 грудня
1905 року, у якому розповідається, що дорога, яка вела з Катеринослава через Кайдаки, Діївку та Сухачівку на Верхньодніпровський тракт, охоронялась озброєними революційними патрулями, які не пропускали пасажирів без обшуку, і не давали проїзду поліцейським. 16 грудня
1905 року до Діївського урядника Андрейченко з’явився з доповіддю карнаухівський стражник Швеюнов (Карнаухівка – село у складі
м. Дніпродзержинська) і залишив у нього вдома свою шашку, знаючи, що може бути переслідуваний загоном у кількасот чоловік. Коли про це дізнались революціонери, то до сільської управи почали сходитись люди.
Серед них були і ті, що обрізали урядові проводи; мати двох учасників мітингу Єлизавета Беліцька, мала у себе в хаті явочну
для революціонерів. В 11 годин вечора 18 грудня «натовп революціонерів оточив з усіх боків будинок урядника Діївки Андрейченка, погрожуючи йому смертю, тому той, в одній спідній білизні ховався на горищі до 4 годин ранку.
Натовп ввірвався у хату урядника, жінці об’явили, що шукають шашку стражника Швеюнова, вони обшукали будинок, розкрили всі скрині, вкрали 417 рублів, пам’ятну грамоту урядника, 1 кинжал,
1 мисливський ніж, 1 срібний порсигар, суворо заборонили дружині розповідати чоловіку, бо все одно його вб’ють. Через такі події діївський урядник Андрейченко покинув нажите добро і будинок, поїхав з Діївки. Почувши такі новини, ще 3 діївських стражники виїхали до Катеринославу».
30 грудня 1905 року начальник Катеринославського охоронного відділення писав у донесенні, що 12 грудня між станціями Горяйново
і Діївкою невідомі зловмисники розібрали залізничну колію та з’єднання рельсів.
Розділ 4.
Древній храм
у Діївці – Хрестовоздвиженський
Древній храм у Діївці - Хрестовоздвиженський
27 вересня, в день великого свята Воздвиження Чесного та Животворного Хреста Господнього, 203 річниця з дня заснування древнього храму Діївки – Хрестовоздвиженського (ж/м Комунар). Митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней приїхав розділити з прихожанами радість з приводу свята. Після Літургії був проведений хрестний хід та урочисто проголошено «многії літа».
Зараз цей величний храм у Діївці знаходиться серед багатоповерхівок жилого масиву Комунар м. Дніпропетровська.
300 років тому ця місцина називалась «слобода Діївка» і була старовинним «козацьким займищем та старожитною козацькою маєтністю». У 1798 році тут було поселення козака Максима Дія (Діївка І). Поряд було поселення його козака-побратима Семена Розтики (Діївка ІІ). Мешканці цих вільних поселень клопотали про дозвіл на добудову храму. Син Максима Дія – Савва (Семен) Максимович Дієнко і колезький реєстратор Павло Федорович Кононов, а також новоросійський губернатор М. Миклашевич були головними ініціаторами будівництва храму, носили клопотання до священиків.
Згідно постанови Новоросійського єпархіального керівництва
від 24 жовтня 1802 року та по затвердженому Святійшим Синодом
від 19 березня 1803 року був отриманий дозвіл на побудову кам’яного храму. На виконання резолюції від 10 травня 1803 року преосвященний Афанасій (Іванов), архієпископ Новоросійський та Дніпровський, видав благословительну храмозданну грамоту на закладення церкви. 26 липня 1803 року протоієрей Іоанн Станіславський освятив місце, виконав закладення першого каменю та воздвиг хрест. З цього часу проводилось богослужіння. Резолюцією від 11 вересня 1803 року владика Афанасій благословив поставити спочатку дерев’яний храм, а в 1817 році – кам’яний. Стиль храму – спрощене бароко. Купол завершає невелика маківка, фасади – трикутні фронтони, стіни мають спрощені карнизи, вікна обрамлені простим профілірованим обрамленням.
З часом храм, перенісши деякі зміни під впливом цензури Петровських часів, набув класичних рис. Але будівля залишилась унікальною. Розпис інтер’єру храму виконаний в 70-ті роки 19 століття. На початку 20 століття () добудована дзвіниця – цегляна двохярусна споруда у «псевдоруському» стилі, яка завершена шатром
і декоративною маківкою. У роках 20 століття біля території храму була побудована цегляна огорожа з кованими ворітьми.
Головний вхід до храму – через південні ворота, побудовані у стилі українського необароко.
На початку 20 століття до 100-річчя храму був проведений капітальний ремонт, який став першим і єдиним в історії храму. Храм був закритий з 1927 по 1943 роки, за свідченнями місцевих мешканців, на території храму у цей час були майстерня і клуб, один час – навіть, конюшня. Діючих священиків храму репресувала влада і доля їх невідома. У храмі були відновлені богослужіння під час окупації Дніпропетровська фашистами у 1943 році.
У різний час у цьому храмі служили митрофорний протоієрей Павло Крамаренко і протоієрей Анатолій Пасенко. 11 жовтня 1993 року указом митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела (Савина), тимчасово управляючого Дніпропетровською єпархією, настоятелем був призначений протоієрей Анатолій Фесик, який і даного часу виконує покладене на нього послушаніє.
У даний час будівля древнього храму потребує серйозного ремонту, бо храм знаходиться зараз серед багатоповерхівок жилого масиву нижче рівня водопониження. Це спричинило часткове гниття фундаменту, стіни покриваються пліснявою. Священнослужителі разом з прихожанами намагаються зберегти цю пам’ятку історії і архітектури.
Розділ 5.
Діївка – західна частина міста Дніпропетровська
Діївка - західна частина міста Дніпропетровська, розташована південно-західніше жилих масивів Комунар та Парус. За легендою свою назву поселення отримало від імені козака Максима Дія, який перший поселився на цьому місці в 1755 році. Історик Д. І.Яворницький описував географічні визначні місця Діївки – Січова гора та Безп’ята балка. Яворницький наводить у своїх історичних працях декілька легенд, пов’язаних з місцевістю, де виникла Діївка. Наприклад, Січова гора названа так, бо «як запорожці ляхів вибивали, то як крикнуть вони на цій горі, то у ляхів аж голови відпадають». А Безп’ята балка (сучасна назва – Кринична) отримала свою назву від того, що на думку козаків, «в ній плодяться чорти безп’яті».
Населення Діївки збільшилось після будівництва Катеринослава
на місці Половиці. У 1798 році Діївка отримала статус державної казенної слободи. Це значить, що жителі Діївки завжди мали особисту свободу і ніколи не були кріпаками. У 1803 році тут з’явився молільний дім, а пізніше побудована кам’яна церква Хрестовоздвиженська. Точний термін її побудови невідомий, але на табличці біля входу напис,
що церква освячена 26 липня 1803 року. Дослідники називають різні дати освячення цієї кам’яної церкви – 1812, 1817 роки. А поки Хрестовоздвиженська церква у Діївці та Миколаївська у Кайдаках ( роки будівництва) вважаються старішими культовими спорудами в межі сучасного Дніпропетровська.
Коли на місці старих будинків з’явились багатоповерхівки
(ж/м Комунар, Червоний Камінь) церква опинилась між будинками, будівлю не внесли у список пам’ятників архітектури, тому їй загрожувало знесення. З 1995 року в храмі проводяться ремонтні роботи, які до сих пір не завершені.
У 1895 році відкритий залізничний роз’їзд «Діївка».
У 1897 році на всій території Російської Імперії проводився Перший загальний перепис населення. «Списки сільських господ і общин Катеринославської губернії. Катеринославський уєзд»
1899 року подає відомості, що в Діївці тоді було 1117 дворів і 6353 чоловік населення, в Сухачівці – 346 дворів і 2104 чоловіки населення.
У 1904 році у Діївці, де вже були церковно-приходська і залізнична школи, земська управа побудувала ще дві. У 1913 році на кошти общини побудували лікарню (нині міська лікарня №5 – в).
У перші роки радянської влади Діївка з населенням була названа окремим Діївським районом, яка входила в Катеринославський округ. Ця назва існувала до вересня 1926 року, коли Діївський район об’єднали з Лоц-Кам’янським районом в єдиний Дніпровський район.
Зараз територіально виділяють Діївку І і Діївку ІІ. З 1920 року Діївка І називалась селище Димитрова, а Діївка ІІ – селище Калова.
З 1970-х років на березі Дніпра в районі Діївки І побудовані жилі масиви: Петровський, Червоний Камінь, Комунар, Парус І, Парус ІІ. Найбільші вулиці: Братів Трохимових, Комунарівська, Вільямса, Мукачівська, Дніпрельстанівська.
Розділ 6.
Статистичні дані про населення Діївки
Статистичні дані про населення Діївки
Діївська волость
Діївська волость Катеринославського повіту Катеринославської губернії. Волосний центр — Діївка.
Населення у 1886 році: 10545 мешканців. Площа: 220, 08 кв. км. Включало 12 поселень у 6 сільських громадах.
Включала сільські громади:
село Діївка (3824 мешк. у 1886 році) при річці Дніпро,
село Нові Кодаки (у російському джерелі Нові Кайдаки) (1800 осіб)
при річці Дніпро,
село Таромське (1552 особи) при р. Дніпро,
село Карнаухівка (1393 особи) при р. Дніпро,
село Сухачівка (1140 особи) при р. Річиця,
село Карнаухівські хутори (633 особи) при річці Суха Сура.
Нині територія волості входить до складу Дніпропетровська.
Збереглися дані про населення Діївки та Сухачівки з «Опису населених місць Катеринославської губернії» на 1 січня 1925 року. Згадуються Діївка І та Діївка ІІ. У Діївці І було 803 господарства, чоловіків – 2062, жінок – 2190, всього 4252 чоловіки населення.
У Діївці ІІ – 1058 господарств, чоловіків – 2200, жінок – 2494,
всього 4694 чоловіки населення. Що стосується господарства, то
в Діївці І було 9 вітряних млинів, 1 маслобійня, 2 кузні. В Діївці ІІ було 8 вітряних млинів, 2 маслобійні, 1 кузня. У 1925 році в Сухачівці було 490 господарств, чоловіків – 1215, жінок – 1302, всього 2517 чоловік, господарство: 1 тепловий і 7 вітряних млинів, 1 маслобійня,
1 кузня.
Для порівняння у Нових Кайдаках було 850 господарств, населення 10142 чоловік, з них чоловіків – 5273, жінок – 4869, господарство:
1 тепловий і 2 повітряних млини, 1 крупорушка, 7 кузень.
У серпні 1941 року західна околиця Дніпропетровська стала місцем запеклих боїв. У станції Дівка в пам’ять про подвиг солдат побудований монумент Безіменна висота на честь захисників міста в 1941 році та визволителів міста в 1943 році.
До 1970-х років Дніпропетровськ швидкими темпами збільшується. Біля берегів Дніпра в Діївці почали будувати масиви, спочатку Червоний Камінь, потім Комунар та Парус. Газета «Дніпровська правда» у квітні 1975 року писала: «Такі темпи нашого розвитку: здається, зовсім нещодавно ми розробляли проект детального планування нового жилого масиву на намитих ділянках пройми Дніпра в Діївці.
Зараз Діївський масив – досить обжитий район». Було на той час новацією зведення 16-ти поверхових жилих будинків із монолітного бетону на подвижній опалубці.
До святкування 200-річчя міста Дніпропетровська обладнали гарний куточок відпочинку – бувший гранітний кар’єр переробили у озеро
з декоративним фонтаном (на початку ж/м Червоний Камінь).
Під Новий 1996 рік в Дніпропетровську відкрили метро – одну лінію з шести станцій. Остання «Комунарівська» якраз знаходиться
у центрі бувшої Діївки.
Доречі, на початку 90-х років було запропоновано надати станціям метрополітену історичний колорит – назвати станцію «Комунарівську»
- Діївською, а станцію «Проспект Свободи» - Новокайдацькою, але міські власті відхилили дану пропозицію. Відкриття метро відбулося
29 грудня 1995 року в присутності Леоніда Кучми.
Дуже гарною залишається в районі Діївки пройма річки Дніпро, розділена на острови та півострови – ідеальне місце для побудови аквапарку, але це ще тільки проект міста.
Розділ 7.
Сухачівка – сусіднє козацьке поселення
Сухачівка – сусіднє козацьке поселення
Сухачівка – західна частина міста Дніпропетровська, селище між Діївкою та Таромським. Північна частина прилягає до річки Дніпро. Південна частина переходить у лісовий масив та Білу Балку, в якій
є поклади білої гончарної глини.
За однією з версій дана назва виникла від імені козака Сохача, який жив у цій місцині. Історик Д. І.Яворницький приводить такі слова:
«Тут жив запорожець-чумак Іван Сохач; багатенький був: возів по шість, по вісім у дорогу споряджав». Яворницький відзначав, що Сохач населив Сухачівку своїми родичами і знайомими з-під містечок Сороки та Кобеляки. Після розгрому Запорозької Січі в
1775 році тут осіла частина козаків.
У 1897 році на всій території Російської Імперії проводився Перший загальний перепис населення. «Списки сільських господарств та общин Катеринославської губернії. Катеринославський уєзд» 1899 року подає результати перепису – у Сухачівці 346 господарств з населенням
2104 чоловіки.
У 1925 році в Сухачівці було 490 господарств, чоловіків – 1215,
жінок – 1302, всього 2517 чоловік, господарство: 1 тепловий і 7 вітряних млинів, 1 маслобійня, 1 кузня.
На території Сухачівки розташовані унікальні Дніпровські плавні
та Біла Балка з рукавами.
Доїхати до Сухачівки можна електропоїздом до станції 178 км, маршрутним таксі № 000.
Розділ 8.
Спілка «Просвіта»
у Діївці
Будинок української спілки «Просвіта» у Діївці
Спілка «Просвіта» у Діївці
Особлива сторінка в історії Діївки – це існування філії українського товариства «Просвіта», яке відіграло велику роль в українському русі
до 1917 року. Крім Катеринослава, «Просвіта» мала ще 4 філії:
в Мануйлівці, Перещепино, Гупалівці та Діївці. Філія в Діївці була особливо активною.
В 1913 році «Просвіта» побудувала в Діївці клуб, який організовував молодь і інтелігенцію, відкрилась хата-читальня. «Просвіта» організувала і літній клуб на станції Діївка.
Незважаючи на неоднозначність подій 1905–1907 рр., ця доба принесла українству Російської імперії неоціненний подарунок – пресу рідною мовою. Саме тоді постали видання, що пізніше ввійшли до "золотого фонду" національної журналістики. Видання українськомовних часописів нерозривно пов'язане з діяльністю першого на Наддніпрянщині товариства "Просвіта", заснованого 8 жовтня
1905 р. Спочатку в ній налічувалося 28 членів, через рік – 331, найбільша кількість – до 400. Активно співпрацювали тут українські патріоти та громадські діячі: В. та Л. Біднови, Д. та Н. Дорошенки,
І. та В. Труба, М. Биков, М. Богуславський, Є. Вировий, А. Кащенко,
Т. Романченко, А. Синявський, В. Хрінников, Д. Яворницький та ін. Першим головою "Просвіти" обрано викладача духовної семінарії
С. Липковського, пізніше цю посаду обіймав В. Біднов, згодом –
М. Мазуренко, Г. Денисенко, Д. Дорошенко, Є. Гарькавцева.
Просвітяни розгорнули бурхливу діяльність, пропагували українську мову, культуру, літературу, поширюючи знання серед усіх прошарків населення, знаходячи підтримку селянства. Вони влаштовували лекції, концерти, вечори, масові читання, ставили вистави, відкрили бібліотеку. Підрозділами товариства були лекційна комісія та три секції – бібліотечна, літературна та драматично-співоча. Наполеглива праця сприяла відкриттю філій в Амурі, Веселих Тернах, Гупалівці, Діївці, Єнакієвому, Криничках, Лоц-Кам'янці, Мануйлівці, Перещепині. "Просвіта" існувала в Катеринославі найдовше з усіх східноукраїнських осередків, припинила діяльність наприкінці листопада 1915 р.
Висновки
Любов до рідного краю, рідної землі формується з колиски, починається у родині. У роки навчання у школі дитина розширює горизонти своїх знань і про рідну землю, її історію і культуру, духовне надбання.
Дана робота допоможе учневі глибше зазирнути у глибини криниці рідного краю, знайти відповіді на запитання: «Якого я роду-племені?». Робота містить історичні довідки про розвиток Діївки: спочатку – як козацького поселення, потім – як частини великого міста Дніпропетровська. В ній є посилання на роботи видатного історика Д. І.Яворницького, спогади старожилів.
Краще зрозуміти своє місце на землі можна тільки всім серцем приєднавшись до голосу рідного вітру, шепоту Дніпрових вод, гомону повсякденного життя рідної місцини, берегти своє серце від духовного зубожіння, бо не можна жити майбутнім не знаючи нічого з минулого свого роду.
Список використаних джерел:
1. Звідки з’явилась Діївка. -«Заводський вісник».
-1997.-27 червня.
2. Звірко В. «От би здивувався козак Дій». –Наше місто.-2000.
-27 грудня.
3. Диевка и Сухачевка не хатят быть окраинами.
- Наше місто.-2002.-15 березня.
4. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.
- Луцьк: Вежа, 2000.
5. http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm Довідник з історії
України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста.- К.: Генеза, 1993.
