У глибинку зайшли, щоб запалити зорю. і… зажити по-європейськи

У глибинку зайшли, щоб запалити зорю. І… зажити по-європейськи

НЕВТІШНА ДЕМОГРАФІЯ ІЗ СВІТЛИМ ВІДТІНКОМ

Мазки - село глибинне, головне багатство якого - родючі чорноземи і роботящі люди. На перший погляд, проблем у ньому, як і в інших віддалених від райцентру селах за нашого непростого сьогодення, хоч греблю гати. Та насправді їх усе-таки значно менше. Бо місцевій громаді повезло на господарюючого суб'єкта - столичну компанію TOB "Крок-УкрЗалізБуд", яка понад десятиліття тому прийняла під своє крило обділені долею Мазки, взявши в оренду півтори тисячі гектарів занедбаної орної землі та напівзруйновану ферму, і за цей час окультурила поля до високого рівня землеробства, відродила тваринницьку галузь, забезпечила людей роботою та звернула увагу на соціальну сферу. І хоч далеко не всі нагальні питання життєдіяльності громади розв'язано, вони поступово і наполегливо вирішуються за підтримки інвестора. Це вкотре було засвідчено на недавньому сході села.

Погодьмося, що сільському голові Галині Бербушенко не так болісно, як її колегам із інших сіл, було вести мову про невтішні демографічні реалії (за рік тут помирає у чотири рази більше, ніж народжується) хоча б через те, що загалом чисельність населення по сільраді - 243 чоловіка - не зменшується, залишаючись на рівні попередніх років. Це завдяки тому, що приїздять люди з інших регіонів, влаштовуючись на роботу у сільгосптоваристві. І той, хто сумлінний та дисциплінований, хто здатний освоїти сучасну техніку та технологію, не шкодує, що прибув сюди. Є до чого докласти сиди, є чітко відлагоджене виробництво, продукція, а відповідно і зарплата. Своєчасна і солідна. Близько півсотні чоловік (а це половина працездатного населення Мазок) трудяться на виробничих підрозділах 'Кроку...'.

ШЛЯХ У ІНВЕСТОРИ ПОЧИНАВСЯ 3... КОЛОД, ЦЕГЛИ Й АСФАЛЬТУ

-Хто із селян бажає у нас працювати - усі забезпечені роботою, а хто не бажає - той і не працює. - зауважив заступник генерального директора товариства по сільському господарству Анатолій Радченко.

Дехто із присутніх у залі будинку культури молодих жителів села коментував це по-своєму: мовляв, вивчишся на шофера, а пропонують місце механізатора, часом і навпаки, а це не усіх влаштовує.

- Хотів би по-доброму, по-батьківськи порадити молодим: не варто відмовлятись від того, що пропонують, - звернувся до селян генеральний директор TOB "Крок-УкрЗалізБуд" Михайло Андрієвський. Якщо є терпіння, уміння і бажання, то можна стати не тільки висококваліфікованим механізатором чи водієм, а і дорости до умілого керівника чи започаткувати власну справу і досягти в ній успіху. Але треба пройти в житті усе з "нуля", не цураючись ніякої роботи. Приміром, я за освітою - професійний військовий, авіатор. Відслуживши 32 роки, вийшов на пенсію. І замість того, щоб "заслужено відпочивати" у чотирьох стінах столичної квартири, пішов працювати простим робітником. Тягав колоди, цеглу, варив асфальт. Від робітника піднявся до бригадира. Невдовзі організував свій кооператив, хоч і не мав відповідної освіти, умовив своїх дітей працювати разом зі мною. Почали поступово розвиватись. Займався я роззброєнням України, працював у Чорнобилі, як керівник, разом із сім'єю заробили гроші. Потім вирішили вкласти їх у сільське господарство, прибувши в Мазки (не заради наживи, а щоб допомогти людям), знову ж таки без аграрної освіти. Як пригадаю 2000-й рік, стає не по собі - земля ж по 10-12 років(!) не оброблялася, а я не закінчував сільгоспвуз. Та бажання і підтримка команди однодумців перемогли все…

НЕ СОРОМНО ДИВИТИСЯ В ОЧІ ЛЮДЯМ

І тепер Михайлу Володимировичу не соромно стверджувати перед людьми, що сьогодні їхнє господарство забезпечує чи не найвищі у районі врожаї сільгоспкультур. має найбільше у районі стадо породистих свиней, велике поголів'я ВРХ, статуси племзаводів по їх розведенню, одні із найвищих на Прилуччині продуктивні та якісні показники у тваринництві, а також мрію багатьох господарників - замкнутий цикл виробництва, від вирощування до переробки продукції, із найсучаснішим у регіоні доїльним залом, модернізованим та потужним комбікормовим заводом і т. д. Не соромно йому прямо і відкрито дивитися людям в очі, у яких читається вдячність за турботу про них.

- За минулий рік, - зазначила Г. Бербушенко, - сільгосптовариство повністю розрахувалося за оренду земельних паїв. Причому, розмір орендної плати - 4 відсотки від вартості паю - у числі найвищих, які сплачують орендарі району. Хто отримав зерно, хто - гроші, а комусь було надано послуги в рахунок орендної плати. Завдяки інвестору немає проблем із розчищенням доріг від снігу. Михайло Володимирович постійно допомагає у вирішенні соціальних питань. У разі необхідності не скупиться на продукти харчування. Виділяв кошти на проведення екскурсій для школярів, на придбання дитячих подарунків до дня Святого Миколая, Нового року, на проведення цих та інших свят: Дня захисника Вітчизни, 8 Березня, Дня Перемоги, Дня ветерана, передавав матеріальні заохочення учасникам війни...

Голова Прилуцької районної ради Лариса Татарченко, яка взяла участь у зборах громади, зокрема, визнала більше б у районі було таких інвесторів, як "Крок-УкрЗалізбуд"та його керівники М. Андрієвський та Л. Андрієвська , які допомагають не тільки Мазкам, а і школам, дитсадкам, лікарням інших населених пунктів, і своїм господарюванням на теренах Прилуччини вносять вагомий вклад у соціально-економічний розвиток району.

ПОЗИЦІЯ ОБЛАСНОГО ДЕПУТАТА: ІНТЕРЕСИ СЕЛЯН БУДУТЬ ВІДСТОЯНІ

Звертаючись до мазківчан, фінансовий директор TOB "Крок-УкрЗалізБуд", депутат Чернігівської обласної ради Людмила Андрієвська подякувала, що підтримали її кандидатуру під час виборів. Незважаючи на те, що на рівні держави сьогодні немає належної підтримки галузі тваринництва, особливо у незавидному становищі опинилося свинарство, вона запевнила присутніх, що разом із батьком ні в якому разі не відмовляться від ведення тваринництва та його подальшого розвитку. Адже це - не тільки їх корпоративна позиція. Це - один із найголовніших пріоритетів її передвиборної програми, тож у даному напрямку обранець громади намітила іти наполегливо, послідовно і безповоротно. Пообіцяла, що, як депутат, на рівні області намагається принципово відстоювати інтереси селян у таких актуальних питаннях, як захист прав сільських виробників молока перед заготівельниками (адже населення у нас незахищене від політики переробників-монополістів), клопотання щодо прискорення розробки та введення у дію механізму запланованих урядом грошових дотацій власникам корів, виділення коштів на ремонт дороги, утилізацію непридатних отрутохімікатів тощо. Хоч робити це і не так просто. Адже сьогодні, за її словами, на сотню депутатів облради лише сім причетні до села, до сільського господарства, незважаючи на те, що Чернігівщина - область аграрна. Л. Андрієвська закликала своїх виборців до активності, частіше звертатися до неї та інформувати про всі ті проблемні питання, які виникають у наш непростий час, та висловила готовність докладати максимум зусиль до їх розв'язання.

"МИ - ЗАКОНОСЛУХНЯНІ. АЛЕ І ЗАКОНИ МАЮТЬ БУТИ ПРИХИЛЬНІШІ ДО СЕЛА"

- Спасибі, що підтримали мою дочку на виборах, - адресував слова вдячності жителям Ан-дрієвський. - І таких депутатів, які вболівають за аграрну сферу, треба якомога більше, особливо на найвищому рівні. Щоб правильно і виважено приймали закони та вимагали від уряду вирішення усіх питань в інтересах села. А хто у нас в депутатах? Лише жменька обранців, пов'язаних із селом. Всі інші до його проблем байдужі. І коли парламент приймає закони по сільському господарству - краще цього не чути. На моє переконання, внести зміни у недолуге законодавство на користь аграріїв настане можливість лише тоді, коли у раді працюватимуть професіонали, які знають і розуміють, як треба розвиватися селу. Мені, приміром, образливо від того, що, будучи законослухняними, за минулий рік лише по Мазківському відділку нашого сільгосппідприємства ми сплатили усіх податків і платежів на суму 450 тисяч гривень, але сільському бюджету із цих коштів дістався мізер, левова частка перейшла державі. Якби хоч половина їх залишалась у сільраді, уже можна було б говорити про якийсь розвиток села, про підтримку соціально незахишених, про робочі місця. А так… Через напівпорожню місцеву казну можливості у сільської влади вкрай обмежені. Болить мені і таке. На Заході держава захищає аграріїв, не дозволяючи ввозити неякісну імпортну продукцію, яка підриває власного товаровиробника. Навіть недавно по телебаченню показували, як завезли неякісну свинину в Англію, Францію, Данію. Зразу ж там люди піднялися - нам не потрібне таке м'ясо, мовляв, ми свого не можемо продати. І відразу ж було накладено обмеження. У нас же, на жаль, як завозилась сумнівна продукція, так і завозиться. Як наслідок, ціна на вітчизняну свинину упала до неможливого, немає змоги реалізувати її. Зате водночас усе дорожчає: пальне, мастила, міндобрива, засоби захисту рослин. На яких тільки зібраннях не буваю, завжди на всіх рівнях порушую це питання. Однак усе залишається по-старому, догори дном. Складається така ситуація: або вирізати усіх свиней, якщо вони збиткові, або з усіх сил триматися на плаву. Щоправда, область настійно рекомендує утриматись від згортання свинарства, обнадіюючи, що ціна підніметься і будуть дотації. Дай, Боже, щоб цей механізм запрацював...

ЩОБ НЕ ВІДДАВАТИ ЗА БЕЗЦІНЬ, А МАТИ ЗИСК

- Тож не здаємося перед труднощами, сподіваючись, що вони - тимчасові, - зазначив М Андрієвський. - У нас дуже хороший колектив. Нам телефонують і пишуть із різних областей України: прийміть на роботу. Та поки що усіх "обійіти" не можемо. Ті гроші, які заробили, вкладаємо у розвиток. Як не було важко, але ми побудували молочний комплекс, один із кращих не тільки в області, а і в Україні, до речі, один із найдешевших (бо молоко стало затребуване, а свинина - ні). Лише за минулий рік вклали 45 мільйонів гривень інвестицій у сільгоспвиробництво. Плануємо налагодити і переробку, щоб не продавати за безцінь м'ясо, а переробляти його, реалізуючи розфасованим і маючи зиск. Незважаючи на дороговизну матеріальних ресурсів, намагаємось забезпечити вчасне проведення весняної посівної. Узяли 15 мільйонів гривень кредиту. І це теж - інвестиції...

"НЕ ПРОДАМСЯ НІКОЛИ... СТОЯТИМУ ДО КІНЦЯ, ЯК БОЄЦЬ"

- Буваючи у глибинках, у мене серце стискається від болю. Бо хіба ж не парадокс? У селі повинно бути 70 відсотків молодих людей, а старших 40-ка років – 30 відсотків. Фактично ж навпаки. Вимирають села. Молодь утікає, бо нема умов для нормального життя. А коли буваю за рубежем, бачу зовсім іншу картину. Люди у селах живуть комфортно, заможно, спокійно. І молодші, і старші. Ті, котрі виходять на пенсію, обов'язково їдуть кудись на моря, у теплі краї, щоб відпочити по-людськи (ми ж такої можливості не маємо, навіть на двадцятому році незалежності). Бо у них на Заході, що в Канаді, що у США, дуже розвинуті фермерські господарства, особливо кооперативи. До того ж, мають вони і дотації від держави, і вигідні кредити. У нас цього поки що немає. На жаль. Нам залишається тільки сподіватись, що колись і ми "доростемо" до такого рівня. І водночас, попри все, хоч потроху, хоч поступово наближатись до цього. Що і робимо в себе, у "Крок-УкрЗаліз-Буді". У Мазках, Білорічиці, Малій Дівиці. Хочемо будь що вийти із складної нинішньої ситуації. Щоб на селі було більше молоді, щоб не тікала вона у рабство за рубіж, а пускала коріння у рідному краї. Щоб більшало дітей, не закривалися школи і дитсадки, бо інакше втратимо село. Я особисто разом із своєю сім'єю робимо все можливе, щоб ми усі жили добре і раділи життю. Дружина, діти і я уже "вросли" у цю благодатну землю. Більше десяти місяців я живу не у столиці, а у сусідній із Мазками Білорічиці Дехто подейкує: ось, Андрієвський хоче комусь продатись. Та не продамся я, люди добрі, нікому, ніколи і нізащо. Більше того, як інвестор, і далі підніматиму, розвиватиму цю землю, із якою зріднився назавжди. І, скільки дозволятиме здоров'я, як боєць, до кінця житиму і працюватиму тут, - з твердістю у голосі, оптимізмом і патріотизмом підвів риску під своїм виступом на сході села генеральний директор.

Шквал оплесків у залі засвідчив, що люди вірять інвестору. Вірять Михайлу Володимировичу і Людмилі Михайлівні. Вірять у щасливу зорю, яка з їх легкої руки із кожним роком дедалі яскравіше розгорається над глибинкою.

Григорій Каліш, газета „Прилуччина”, №24 від 1 квітня 2011 року.