Брайєн Олдіс
“Зовні”
Із збірки “Science fiction. English and American short stories”
Видавництво «Прогресс», 1979 рік.
(переклав )
Вони ніколи не виходили на зовні.
За звичай Гарлі вставав перший. Інколи він прогулювався по будинку у піжамі, температура була стабільною день у день, потім будив Келвіна - красивого, кремезного чоловіка, що мав вигляд людини з дюжиною талантів, але жодного не виказував. При необхідності він складав компанію Гарлі, якщо було потрібно.
Деп, дівчина з прекрасними сірими очима і чорним волоссям, мала чутливий сон. Звук розмови двох чоловіків будив її. Вона вставала, будила Мей, разом спускалися і готували сніданок. У цей час вставали Джагер і Піф, останні з мешканці будинку.
Так починався кожний «день» - без натяку на світанок, сон шістьох переривався і починався період активності. Вони не перевтомлювалися, але вкладаючись у ліжка, міцно засинали.
За цілий день була лише одна хвилююча подія – відкриття комірчини. Комірчина була невелика кімната, між кухнею та блакитною кімнатою. На дальній стіні знаходилася широка полиця, на якій було те, від чого залежало їхнє існування. Сюди «прибували» харчі. Вони закривали двері у порожню кімнату, а коли поверталися на наступний день, то знаходили те у чому мали нестачу – їжу, речі, нові миючі машини. Все чекало на полиці і сприймалося як звична частина їхнього буття. Вони ніколи не говорили на цю тему.
Цього ранку Деп та Мей встигли приготувати сніданок перед тим як спустилися всі чоловіки. Деп навіть повинна була піднятися на східці і покликати Піфа. Комірчину відкривали після сніданку, і хоча двері можна було легко відімкнути, жінки не насмілювалися відкривати її самостійно, бо це вже стало ритуалом. То була одна з тих речей.....
- Надіюсь, що знайду трохи тютюну, - сказав Гарлі, відмикаючи двері, - У мене вже майже закінчився.
Вони зайшли і подивилися на полицю. Вона була майже пуста.
- Ні крихти, - сказала Мей, вперши руки у боки, - ми повинні зменшити наш раціон.
Таке з ними траплялося, одного разу, ... коли це було?...вони не рахували час...їжа не з’являлася не протязі трьох діб, полиця лишалася порожня. Вони сприйняли відсутність продуктів спокійно.
- Ми з’їмо тебе, Мей, перед тим як почнемо помирати з голоду, - сказав Піф, Всі розсміялися, хоча жарт був з бородою. Піф був сором’язливий непримітний коротун. Подібні жарти були його коником.
На краю полиці лежали два пакети. В одному тютюн, в іншому – колода карт. Гарлі з посмішкою сховав тютюн, розпакував карти і тасувати колоду.
- Хто буде грати?, - спитав він.
- Покер, - сказав Драгер.
- Канасту.[1]
- Рамі.
- Ми пограємо пізніше, - сказав Келвін, - У вечері.
Карти будуть проблемою. Вони повинні будуть грати, сидячи навколо столу, обличчям один до одного.
По суті їх нічого не розділяло, але здавалось ніщо не може змусити їх триматися разом, окрім невеликої справи – відкривання комірчини. Джагер пилососив хол, мимо зачинених вхідних дверей, що ніколи не відкривалися, сходи, що вели на другий поверх. Все було чисто, але прибирання було щось, чим ти міг займатися кожний ранок. Жінки сиділи з Піфом і намагалися домовитися про зменшення раціону, але скоро втратили інтерес і розбрелися по будинку. Келвін та Гарлі вже теж гуляли на самоті.
Будинок жив своїм дивним життям. Він мав декілька вікон, котрі не відкривалися, не билися і не пропускали світло. Темнота була всюди, освітлення слідувало за тим хто йшов, позаду – знову темнота. Кожна кімната була мебльована, але речі були з різних гарнітурів і геть не підходили до кімнати. Здавалося їх просто занесли і поставили чекати на хазяйку, що потім розставити по визначених місцях.
Будинок був побудований хаотично. У плануванні першого поверху, другого, довгого пустого горища не було ніякого сенсу. Лише мешканець будинку міг орієнтуватися в плутанині коридорів та кімнат, по меншій мірі, вони мали час на ознайомлення з цим лабіринтом.
Гарлі прогулювався, засунувши руки до кишень. В одному місці він зустрів Деп. Вона схилилась на альбомом, невміло копіюючи картину, що висіла на стіні, і зображала її кімнату. Вони обмінялися декількома словами і Гарлі рушив далі.
Щось не давало йому спокою, щось засіло його голові. Він зайшов до кімнати, яку назвали музикальною, бо тут знаходилося піаніно і зрозумів, що не давало йому спокою. Він нишком оглядівся, позаду - наступаюча темнота, попереду – освітлений музикальний інструмент. Дивні речі потрапляли до комірчини і були розсунуті по всьому будинку – одна з них стояла на піаніно.
Це була модель космічного корабля, важка, майже два фути висотою, приземиста, кругла, з гострим носом і чотирма стабілізаторами - опорами. Галі знав, що то була модель транспортника, дана модифікація доставляла вантаж з планети на космічний корабель.
Поява цієї іграшки викликала більший фурор ніж поява піаніно. Не відриваючи погляду від моделі, Гарлі вмостився на стілець перед піаніно і спробував щось пригадати...щось далеке пов’язане з космічними кораблями.
Щось далеке було неприємне, воно ховалося у глибинах свідомості і всі зусилля пригадати, зрозуміти виявлялися марними. Якби він міг обговорити з кимось цю проблему, то з міг би витягти спогади з потаємних ділянок. Неприємність полягала в небезпеці, прихованому клубку загроз.
Якби він міг збагнути її, зустрітися з нею з відкритим забралом, він міг би...якби щось зрозуміти. А до тих пір він навіть не знає, що хоче…
Почулися кроки. Не обертаючись, Гарлі швидко підняв кришку інструмента і пробіг пальцями по клавішам, потім з байдужим виглядом озирнувся. Позаду, з руками засунутими у кишені, стояв Келвін, серйозний і спокійний.
- Побачив світло, - невимушено сказав він, - Подумав, дай гляну.
- А я подумав, чи не заграти на піаніно, - з посмішкою відповів Гарлі. Такі речі не обговорювалися, навіть з такими близькими знайомими як Келвін, тому що ... тому що така природа речей...тому що потрібно поводитися як нормальна, спокійна людина. По меншій мірі це ясно, зрозуміло і давало впевненість – поводитись як нормальна людина.
Заспокоївшись, він заграв. Він грав добре. Вони всі добре грали. Деп, Мей, Піф.... Як тільки з’явився інструмент, то виявилося, що всі вони добре грали. Чи це природно? Гарлі мельком глянув на Келвіна. Кремезний чоловік з невимушеним виглядом прихилився до інструмента поруч з моделлю, що так бентежила. Ніщо не відображалося на його обличчі, окрім доброзичливості. Вони всі були доброзичливі, ніколи не сварилися.
Всі шість зібралися на скромний ленч, їхні розмови були банальні і спокійні. Ранок тривав, як безліч подібних ранків – безпечний, комфортний і безцільний. Тільки Гарлі випадав із загальної картини, він здавалась добув нитку із заплутаного клубка. Слабку ниточку, але це було щось у ряді безцільних днів.
Її дала Мей. Коли вона знову потягнулася за желе, Джагер із сміхом зауважив, що вона з’їла вже скільки, стільки важать її прекрасні форми. Деп, яка завжди захищала Мей, сказала:
- Вона з’їла менше чим ти, Джагер.
- Ні, - поправила Мей, - Думаю, що я з’їла більше всіх, якщо брати до уваги мої внутрішні форми, тобто розміри шлунка.
Так жартували завжди. Але Гарлі замислився. Він зайшов у мовчазну кімнату. Внутрішні форми, приховані мотиви.... Цікаво інші відчували таку тривогу як і він? Чи вони мали причини приховувати свою тривогу? І було ще одне питання:
Де було «тут»?
Він різко зупинився.
Справа була в одному. Твій шлях непомітно привів прямо у безодню. Все розклалося по поличкам.
По – перше: Земля була у стані холодної війни з Нітай.
По – друге: Нітіани мали здатність приймати вигляд своїх ворогів.
По – третє: випливає з другого, вони могли приникнути у людське суспільство.
По – четверте: земляни не в змозі розрізнити нітіан серед звичайних людей.
Всередині.... розпач охопив Гарлі, коли зрозумів пригадане не має ніякого відношення до будинку. Знання прийшло, але не зрозумілий зв’язок між будинком і ним – просто знання, гола абстракція. Подумки він малював картини космічного простору з кораблями землян та пришельців, космічні баталії, але швидко відігнав подібні думки. Ці картини ніяк не в’язалися з тихим безрадісним існуванням мешканців будинку. Але якщо вони не говорили про «зовні», то не означає, що вони не думають про нього.
Тяжко ступаючи Гарлі йшов по кімнаті, паркетна підлога потріскувала, зайшов до більярдної, штовхнув пальцем більярдний шар, той покотився по зеленому сукні, допомагаючи думати. Білий шар зіштовхнувся з іншим і вони покотилися в різні боки, як дві півкулі його працюючого мозку. Суцільні суперечності – він стояв тут у безпеці, він не....стояв тут. Не було часу, коли його «тут» не було. Гарлі не міг нічого придумати. Дві протилежності – «тут» і «не тут» видавались не двома половинками цілого, а зовсім різними речами
Більярдний шар сковзнув у кишеню. Він вирішив. Він не засне цієї ночі.
Вони зійшлися з усього будинку на вечірній чай. За мовчазної згоди, найдена колода карт була відкладена до кращих часів. ( Немов би вони будуть.) Вони побазікали про минулий день, про копію кімнати як будував Келвін, а Мея умеблювала. Світло стало тьмяніти і вони підкорилися. Був час іти спати і «…хто знає, що нового ти побачиш...». Вони мусили спати. Гарлі знав, цікаво чи знали інші, що темнота, котра наступала, означала незаперечну команду «Спати!»
Затамувавши подих він стояв за дверима своєї спальні, усвідомлюючи незвичайність мешканців будинку. Його голова розвалювалася від болі, він притис холодні руки до скронь. Він чув як усі розходяться по своїм спальням. Піф побажав йому спокійної ночі. Гарлі відповів. Запанувала тиша.
Тепер!
Він нервовим кроком вийшов на коридор, спалахнуло світло. Повільно, немов знехотя. Серце гупало, він - злочинець. Він не знав, що збирається робити, що трапиться, але знав - злочинець. Сонливість зникла. Тепер він мусить сховатися і чекати.
Не легко чекати, коли світло слідує за тобою. Але якось ідучи до вітальні, Гарлі помітив, що якщо стати у дверному пройомі, то світло поступово тьмяніє і гасне.
Він був ні щасливий, ні задоволений. Його мозок кипів від дивних суперечностей. Його гнітила думка про порушення правил, мовчазна темнота, але чекати довелося не довго.
Коридор освітився. Джагер вийшов із своєї спальні, не ховаючись. Двері за ним гуркотом зачинилися. Перед тим як він почав спускатися сходами, Гарлі побачив його обличчя, жодного натяку на блазнювання, серйозне обличчя людини, що виконує свої обов’язок. Він спускався пружинистою гуляючою ходою.
Джагер повинен був спати. Закон природи проігноровано.
Не вагаючись, Гарлі пішов за ним. Він був готовий до всього, але все одно тремтів від жаху. В голові промайнула думка, що може померти від страху. Однак він продовжував тихо спускатися сходами, грузнучи у товстому килимі.
Джагер повернув за ріг, тихо насвистуючи. Гарлі почув як клацнув замок. Це була комірчина, бо жодні інші двері у будинку не замикалися. Свист стих.
Комірчина була відчинена. Жодного звуку не долинало звідти. Обережно Гарлі зазирнув у кімнату. Задня стінка була повернута навколо стрижня, відкриваючи темний коридор. Хвилину Гарлі не міг рухався, уважно розглядаючи таємничий прохід..
Врешті – решт, з тяжким почуттям, увійшов до комірчини. Джагер пройшов і Гарлі пройде. Куди він не знав – чи хтось існує там, хтось, про кого він не має жодної уяви… Кудись зовні …Коридор був короткий, і закінчувався двома дверима, одна з них складалася з двох металічних створок ( Гарлі не впізнав кабіну ліфта.), інша була збоку, вузька з вікном.
Вікно було прозоре. Гарлі заглянув і відпрянув. Забило памороки, стисло горло.
Зовні сіяли зорі.
З величезними зусиллями він повернув назад, піднявся на верх чіпляючись за перила. Вони всі існували завдяки якомусь непорозумінню….
Він увалився до кімнати Келвіна, спалахнуло світло. Слабкий, солодкуватий запах витав у повітрі, Келвін лежав на спині і міцно спав.
- Келвін! Прокинься!, - закричав Гарлі.
Сплячий не поворухнувся. Раптом Гарлі обхопило почуття самотності, страшний дух будинку був всюди. Він схилився над ліжком і почав трусити Келвіна за плечі, ляскати долонями по обличчю.
Келвін застогнав і відкрив одне око.
- Прокидайся чоловіче!, - закричав Гарлі, - Коїться, щось жахливе…
Келвін привстав на лікті, жах спотворив його обличчя.
- Джагер покинув будинок, - сказав Гарлі, - Є шлях на зовні. Ми повинні … Ми повинні дізнатися хто ми є
В його голосі лунали істеричні нотки і він продовжував трясти Келвіна.
- Ми повинні зрозуміти що тут не так. Чи ми жертви якогось жахливого експерименту …або ми всі монстри!
Під час його істерики, прямо перед очима, під стиснутими пальцями, тіло Келвін почало зморщуватися, складатися, риси туманилися, очі збігалися разом, а величезний торс здувався. Щось інше…щось живе і рухливе формувалося на ліжку.
Галі перестав завивати коли пробіг по сходах і зупинився перед маленьким вікном, за яким світили зорі. Він повинен вийти, вийти туди на «зовні».
Він штовхнув невеликі дверцята і вдихнув свіже нічне повітря.
Очі Гарлі не звикли оцінувати відстань. У нього забрало багато часу оцінити оточення – недалекі гори на фоні зіркового неба і він стоїть на платформі дванадцять футів на землею. Трохи віддалік освітлені прямокутники вікон і темний асфальт перед ними.
До краю платформи кріпилися залізна драбина. Кусаючи губи, Гарлі почав спускатися наосліп. Він тремтів від холоду та страху. Як тільки його ноги твердо стали на землю, він побіг і лише раз обернувся – будинок стояв на платформі і нагадував жабу, що примостилася на пацючій клітці.
Він зупинився, темнота оточила його. Спазм ненависті скував горло немов нудота. Далекі іскри зірок, обриси гір почали крутитися, він взяв себе в руки, щоб не втратити свідомість. Що там не було, але будинок привів його до тями. Гарлі сказав собі: « Що б зі мною не зробили, але мене обкрадено. Хтось щось вкрав у мене і я навіть не здогадуюсь що. Але вкрав …вкрав…» Його шокувала думка, що у нього вкрали роки життя. Ця думка випалила синапси і кислотою проникла у мозок. Діяти! М’язи ніг тремтіли від адреналіну і потребували руху.
Освітлені будівлі були близько. Він просто побіг на найближче світло, вдерся у найближчі двері і осліп від яскравого світла і фарб.
Стіни кімнати були обвішані картами і графіками. У центрі кімнати стояв широкий стіл з телеекраном та мікрофоном. Кімната справляла враження робочої – переповнені попільниці, впорядкований безлад. Худий чолов’яга з тонкими губами насторожено сидів за столом.
В кімнаті було ще чотири чоловіки, всі озброєні і ніхто здавалося не був здивований його появою. Чоловік за столом був одягнутий в дорогий костюм, інші були в уніформі.
Гарлі прислонився до дверного косяку і заплакав. Він не міг знайти слів.
- Тобі знадобилося чотири роки, що вибратися, - сказав худий. Він мав тонкий голос.
- Іди та дивись, - сказав він, вказуючи на екран. Через силу Гарлі підкорився, його ноги задерев’яніли.
На екрані було чітко видно спальню Келвіна. Зовнішня стіна була відсунута і через прохід двоє озброєних чоловіків в уніформі витаскували дивну істоту – жилясту, скелетоподібну, те що раніше звалося Келвіном.
- Кельвін був Нітіаніном, - хмуро відмітив Гарлі. Він усвідомлюючи усю дурість подібного зауваження.
Худий чолов’яга схвально кивнув.
- Проникнення ворога складало велику загрозу, - продовжив він, - Ніде на Землі не було безпечно, вони могли вбити людину, знищити тіло і обернутися на його дублікат. Дуже тяжко….Таким чином ми втратили багато державних секретів. Але корабель Нітіан повинен приземлитися, вигрузити і забрати всіх Нелюдей після виконаної роботи. Це слабка ланка у їхньому ланцюгу.
Ми перехопили один такий корабель, загребли всіх, після того як вони набрали людську подобу, потім навіяли амнезію, розбили на невеликі групи і розселили по окремих будинки для дослідження. До речі, наша установа носить назву Військовий інститут Нелюдей. Ми дізналися багато…досить багато що боротися з небезпекою…Ваша група одна з таких.
- Чому мене запхнули до них?, - запитав Гарлі твердим голосом.
Худий постукав лінійкою по губам перед тим як відповісти.
- Кожна група повинна мати людину у їхньому середовищі, для того щоб спостерігати за всім з середини. Розумієте, нітіани затрачують певну кількість енергії для підтримки набраної форми, набувши личини, вони перебувають у стані самогіпнозу, вивести з якого може тільки стрес, сила стресу залежить від індивідуальності. Людина на місці може відчути силу потрібного стресу… Тяжка робота для людини – ми повинні тяжко працювати день у день, двічі перевіряючи …
- Але я завжди був у середині…
- У вашій групі, - перервав худорлявий,- людиною був Джагер чи на зміну людина схожа на Джагера….
- Це нісенітниця!, - закричав Гарлі, - Ви хочете сказати, що я …
Слова застигли на вустах. Він відчув як зовнішня форма розсипається мов пісок, а з протилежного кінця стола на нього націлилися дула пістолетів.
- Ваш рівень стресу надзвичайно великий, - подовжував худорлявий, відвівши погляд від перетворення, - Але ви провалились там, де провалюєтесь ви всі. Ви - подібні до земних комах, котрі імітують гілочки, листочки, але ваш розум вас підводить. Ви лише вуглецеві копії. Джагер майже нічого не робить у будинку, а ви інстинктивно наслідуєте людей. Але ви не можете нудитись…ви навіть не намагаєтесь по загравати до Деп – найбільш людяніші із усіх нелюдей, які я бачив. Навіть модель космічного корабля не викликала у вас ніякої реакції.
Скинувши невидиму пилинку, худорлявий встав перед скелетоподібною істотою, що забилася у куток.
- Нелюдська суть завжди дасть про себе знати, - спокійно продовжив худорлявий, - Хоча б якою людиною ви не були зовні.
[1] Канастру та рамі - карточні ігри.
