Благослови, мати, весну закликати!

Міністерство аграрної політики України

Каховський державний аграрний технікум

Сценарій виховної години

2009

Укладач: іївна – викладач української мови та літератури

І категорії

Рецензент: івна – методист КДАК

Розглянуто і схвалено

на засіданні циклової комісії

загальноосвітніх дисциплін

Протокол № ___ від «___»______200_ р.

Голова ЦК ____________

Мета: систематизувати й закріпити знання студентів про весняний цикл календарної обрядовості українського народу; формувати навички студентів працювати над проектом, уміння його презентувати; розвивати дослідницькі уміння, артистизм, естетичні смаки молодді; виховувати цікавість і пошану до традицій рідного народу.

Обладнання: макети вуликів для декорацій приміщення, напис теми заняття, композиції весняних квітів, вироби з тіста у вигляді жайворонків, страви української кухні, писанки, рушники, національні костюми, аудіозаписи українських мелодій тощо.

Благослови, мати, весну закликати!

Викладач. Велика і прекрасна наша земля. Змінюється, вічно оновлюється вона.

Погляньте навколо: ласкаво світить сонечко, від його теплого поцілунку розкриваються повіки перших квітів, весняний вітерець грайливо пестить ніжні коси берізки і плакучої верби, в голубому небі пропливають легенькі хмарки, а довкола щасливим співом заливаються птахи. Це їм перший весняний місяць відчинив двері в рідний край.

Весна... Вже сама згадка про неї будить у серці щемну радість, тривогу. Це свято оновлення і відродження природи, його відчувають і по-своєму переживають дорослі і діти, тварини і рос лини — усе, що є живого на землі. Коли приходить весна, кожному з нас здається, що народжуєшся на світ вдруге, що весна ця особлива, краща, ніж були попередні.

Читці. (на фоні музики)

Люблю весну, та хто її не любить,

Коли життя цвіте, як пишний сад.

І мов у сні, шепочуть листя губи,

І квіти шлють солодкий аромат.

Люблю весну, коли плескочуть ріки,

Коли рида од щастя соловей,

І заглядає сонце під повіки

У тишині задумливих алей...

Люблю, коли блукає місяць в травах,

Хатини білить променем своїм

І п'є тепло ночей ласкавих,

А на луках пливе туманів дим.

Викладач. Шановні студенти, викладачі, гості! У нас сьогодні свято «Благослови, мати, весну закликати!». Ми раді його провести разом з вами.

Етнографи. СТРІТЕННЯ – перше у весняному циклі календарне свято.

Відзначається 15 лютого.

Язичницькі назви Стрітення - «Зимобор», «Громниця».

Ще стоять тріскучі морози і лежать великі сніги – а в повітрі вже пахне весною. За повір'ям, цього дня зи­ма зустрічалась із літом.

Існує повір'я, що на Стрітення Зима з Весною сперечаються - кому йти далі, а кому вертатися.

Напередодні свята Стрітення жінки випікали об­рядове печиво - «жайворонків» (печиво у вигляді птиць), давали дітям, щоб ті закликали весну, допомог­ли їй збороти зиму.

У цей день у церквах України святили воду, що, як і йорданська, вважалась у народі сильнодіючим ліку­вальним засобом. У новій посудині її приносили в дім, частково виливали у криницю. Нею кропили вулики, щоб добре розводились бджоли, її давали пити худобі під час хвороби.

Посвячена на Стрітення свічка, яка називалась «громів ниця», «громиха», виставлялась перед образами під час грози, щоб оберігати людей і худобу від грому. Ті ж свічі давали в руки вмираючому при читанні одхідної молитви.

Коли громничу свічку запалювали під час освя­чення, то з острахом вслухалися до звуків народженого вогню. Якщо свічки тріскотіли, то вважали, що літо бу­де громове. Коли свічки горіли тихо, то знали, що жни­ва будуть погідливими.

Принесену з церкви громницю запалювали перед обідом. Члени сім'ї гуртом виголошували молитву, об­тиралися стрітенською водою і частувалися стравами.

Кулінари. До обіду неодмінно готували круглі млинці, пшо­няну кашу, сир, пироги. Основною обрядовою стравою на свято вважався куліш або суп. На відміну від куті, куліш готувався не з цілого зерна, а з круп, приправляв­ся різноманітними прянощами та жиром (олією). (Презентація страв)

Народні синоптики.

Зі Стрітенням пов'язана низка прикмет:

Коли на Громовицю півень нап'ється водиці, то на Юрія кінь напасеться травиці, а якщо на мо­розі, то на Явдохи він напасеться на дорозі

Якщо на Громицю день ясний, то льон буде прекрасний

Як на Стрітення метіль дорогу перемітає, то корм відмітає

Якщо на Стрітення не видно сонця — чекай су­ворих морозів

Як капає зі стріх, так капатиме з вуликів

Якщо на деревах іній - зародить добре бульба і гречка

Коли відлига, весна буде рання й тепла; сніг - весна тривала, затяжна; заметіль - весна піз­ня, холодна

Перемагає холод - незабаром весна, ясно - зима ще втримається

Вранці сніг - урожай ранніх хлібів, опівдні - се­редніх, увечері — пізніх

Етнографи. . Весну наші предки чекали з нетерпінням. Зранку зодягались у святкове вбрання, хлібороби вітали один одного з весною й теплом. Господині випікали обрядове печиво — жайворонків, голубів. Діти, співаючи носили їх по селу, провіщаючи і закликаючи весну.

Театрали. (Дівчата виконують «Закличну»).

Благослови, мати,

Весну закликати.

Весну закликати,

Зиму проводжати.

Зимоньку в возочку,

Літечко в човночку.

(«Господиня» виймає з кошика булочки у формі пташок («жайворонки»), роз­дає їх дівчатам).

Діти, мої діти,

Діти, боженята,

Йдіть до мене «гурточком»,

Виберіть жайворята.

Жайворонки беріте,

На високу гору йдіте.

Пісеньок гарних співайте,

Весну-красну величайте.

Просіть жита, пшениці,

Всякої пашниці,

Дощика дрібненького,

Сонечка ясненького.

Дівчата (під музику речитативом читають).

1. Ой виходьте, дівчата,
Та в сей час на вулицю,
Весну-красну стрічати,
Весну-красну вітати.

2. Будемо весну стрічати
Та віночки сплітати.

А віночки сплетемо,

Хороводом підемо.

Дівчина-весна (виходить, вклоняється до всіх).

Я весна-красна,

Пробуджую землю від сну,

Людям радість я несу.

(Хлопці звертаються до дівчини-весни).

Студент 1.

Ой весна, весна, днем красна,

Що ж ти, весно, принесла?

Дівчинка-весна.

Принесла я вам літечко,

Ще й рожевую квіточку,

Хай вродиться житечко,

Ще й озимая пшениця

І усяка пашниця.

Студент 2.

Весна-красна,

Що ж ти нам принесла?

Дівчина-весна.

Коробочку з веретенцями,

А скринечку з червінцями,

Старим дідам по кийочку,

Старим бабам по серпочку,

Малим дітям по яблучку.

Студент 3.

Ой весна, весна, ти красна,

Що ж ти нам, весно, принесла?

Дівчина-весна.

Принесла я вам літечко,

Ще й запашнеє зіллячко,

А дівчатам по вінку

З хрещатого барвінку.

А хлопчикам батіжки

Випасати корівки.

Студент 4.

Ой весна, весна,

Що ти, весна-красна, нам принесла?

Дівчинка-весна.

Принесла я вам

Зеленую травицю,

Холодную водицю,

Принесла я вам ягнятко,

Ще й маленькеє телятко.

Студентка 1. Дівчаточка — вороб'яточка, радьмося.

Та й виходьмо на травицю — граймося.

Та й виходьмо на травицю в добрий час.

Нема таких співаночок, як у нас.

(Пісня «Ой весна — весняночка»).

Студентка 2. Зеленая весняночка пишно йде,

пташечки із вирію нам веде,

розсіває в полі ярий світ

під тим небом синім, як блакить.

Студентка 3. Зеленая весняночка — добрий час.

Ласітвки щебечуть раз у раз.

Бджілоньки літають по садках,

медочок збирають по квітках.

Студентка 4. Зеленая весняночка — красний цвіт,

Збираймося, дівчаточки, у похід.

Збираймося гуляти у поле, в гай,

нехай приголубить нас рідний край.

Етнографи. МАСЛЯНА (Масниця, Сирна неділя, Масляниця, Запусти, Колодка, Колодій тощо)

Останній тиждень перед Великим постом (при­падає на лютий - березень).

Щедра трапеза, що супроводжувала Масляну, уо­соблювала магію родючості, а масляничний розгул був відгомоном давніх весняних шлюбів.

Люди колись говорили:

«Масляна, Масляна, яка ти мила - якби ж те­бе сім неділь, а посту — одна».

Бо ж, як відомо, Масляна - це останній тиждень м'ясниць і запусти на Великий Піст перед Великоднем.

Масляна складається з трьох частин: зустріч у понеділок, кульмінаційна точка або «перелом» у «ши­рокий» четвер і «прощальна неділя».

Ідея пробудження, котра становила сутність Мас­ляної, не обмежувалася, однак, пробудженням людсь­ких почуттів, а стосувалася оновлення всього живого.

Люди намагалися магічними способами прискорити цей процес, звільняючись від зими, смерті, мороку: зокрема спалювали або розривали солом'яне опудало Морани (Мари) - слов'янської богині смерті. При цьому харак­терно, що вони немовби повертали її землі, аби дати тій силу для нового врожаю. Щоправда, українці мало де зберегли цей архаїчний звичай - на відміну від, скажі­мо, росіян.

Однією з характерних особливостей саме україн­ської Масляної був звичай, досить поширений майже на всій території України. Це - «чеплення» (прив'язу­вання) колодки (поліна з верби) до ноги. У понеділок на Масляну заміжні жінки ходили по домівках, де були дорослі хлопці або дівчата, й прив'язували їм (подекуди їхнім матерям) до ніг колоди за те, що вони не одружи­лися минулого року. Ті у свою чергу відкуповували ко­лодку, ставлячи могорич; дівчата ж могли ще й повер­нути колодку, даруючи на Великдень своєму обранцеві вишиту хусточку. Все це супроводжувалося жартами, сміхом.

Особливо цікавою була традиція пригощання те­щі у п'ятницю. Колись в Україні був звичай двічі на рік частувати тещу, «щоб горло не пересихало». На Масля­ну цей ритуал виконували ті, хто оженився у різдвяні м'ясниці. Разом з тещею запрошували й інших родичів. Частуючи гостей, зять примовляв: «Пийте, люди добрі, по повній чарці, хай у моєї тещі горло не пересихає!» (натяк на сварливий характер).

Була і залишається нині ще одна традиція, коли ввечері на «постові заговини» люди ходять до родичів, своїх сусідів, знайомих і просять у них прощення за кривди чи гріхи, заподіяні протягом цілого року. Відві­дували навіть цвинтар, щоб і померлі родичі простили, роздавали пиріжки старцям, а подекуди залишали на ніч у хаті, на покутті, вареники із сиром, млинці, щоб «їли» предки.

Кулінари. Тиждень перед Масляною називався «всеїдним», а її перший день у деяких місцевостях - «ніжкові заго­вини», бо існував звичай готувати в цей день холодець із свинячих ніжок.

Головною їжею українців на Масляну були варе­ники з сиром і сметаною, які годилося варити щодня, а також гречані млинці, смажені на маслі або на смальці. (Презентація страв)

Народні синоптики.

Прикмети на Масляну:

Яка погода на сиропусну неділю, така й на Ве­ликдень буде

Як сонце сходить рано, то й весна рання буде

Театрали. Гурт дівчат (разом)

Ой, прийшла Масляна,

Була у кума на млинцях.

У кума була і сестриця,

Пекти млинці майстриця.

Масляна, ти гарна,

Зустрічаймо файно.

Ми тобою хвалимося,

Млинцями об'їдаймося!

1-ша дівчина. Ой, дівчата, і весело ж було на вулиці.

2-га дівчина. Цілий тиждень з хлопцями жартували.

3-тя дівчина. Та як пов'язали хлопцям «колодки», то, ма­буть, не до сміху їм було! (Витягує з кишені червону стрічку, по­казує подругам, усі дівчата сміються.)

4-та дівчина. Будуть знати, як залицятися, та не сватати.

5-та дівчина. А пам'ятаєте, як у розлогий четвер хлопці змагання влаштували?

6-та дівчина. Як таке забути! Скільки їхніх синців та ґуль потім лікувати довелося!

До залу входить гурт хлопців, на рукавах у них прив'язані червоні стрічки.

1-й хлопець

Пампушка Масляна на вулицю вийшла,

З гори кататися, з парубками дратися:

Не дурні парубки — піддавайте під боки!

2-й хлопець. Здорові були, дівчата!

3-тя дівчина. І вам, дай Боже.

3-й хлопець. Із прощеною неділею, красуні.

6-та дівчина. А чого це ви, хлопці, раптом до нас?

4-й хлопець. Справу маємо.

1-ша дівчина. Яку?

5-й хлопець. Та сьогодні ж останній день Масляної. То хочемо пробачення у вас попросити та від «колодок» відкупитися (показує на рукав зі стрічкою.)

2-га дівчина. Бог простить, парубочки. Але ж задарма «колодки» не знімемо.

6-й хлопець. Та ми ж не з порожніми руками!

Хлопці дістають з кишень кольорові стрічки, намиста,

хусточки, віддають дівчатам. Дівчата, взявши

подарунки, знімають з хлопців «колодки».

Хлопці (разом). Пробачте, дівчата!

Дівчата (разом). І ви нас, хлопці!

Хлопці та дівчата (разом). Бог простить! 1-ша дівчина

На двір Масляна виїжджає.

Хто нас, гарних, покатає?

4 - та дівчина

У Петруся за двором

Кінь стоїть та пропадає!

6-й хлопець

В сани коня запряжу,

Гарну дівку покатаю!

Звучить весела українська народна музика. Хлопці та дівчата стають парами, виконують танець.

Етнографи. БЛАГОВІЩЕННЯ –

Одне з 12 основних свят церковного календаря, що відзначається 7 квітня. Воно засноване у пам'ять про сповіщення архангелом Гавриїлом Діві Марії про май­бутнє народження Ісуса. У цей день звичайно викону­ють традиційний обряд - випускають на волю птахів, які символізують Святий Дух.

Благовіщення було важливою віхою землеробсь­кого календаря українців. Це перше весняне свято зем­лі, коли «Бог благословляє землю» й усе пробуджується до життя. Це таке велике свято, в день якого не можна будь що робити. Навіть вважається, що і птиця не в'є свого гнізда цього дня. До Благовіщення не можна було працювати на землі. Існувало повір'я, що у цей день «відкривалася земля», і з неї виповзали змії, вужі та ін­ші плазуни. Вважалося, що Бог в цей день благословляє рослини, і все починає рости.

Кулінари. Щука-риба, зловлена і зварена на Благові­щення, має чародійну силу. До столу подавали щуку обов’язково із зеленим кропом та петрушкою. (Презентація страви)

Народні синоптики.

Прикмети на Благовіщення:

До Благовіщення зими не кляни (бо може ще повернутися)

Якщо перед сходом сонця на Благовіщення ясно і тихо, то буде добрий врожай на збіжжя

Якщо на Благовіщення лежить сніг, то літо буде неврожайне

Якщо на Благовіщення мороз, то буде багато огір­ків

Якщо на Благовіщення вітер, туман, іній, рік буде врожайним, а якщо гроза — можна чекати теплого літа і доброго врожаю горіхів

Яка погода на Благовіщення — така буде і на Ве­лик день

Читці. Солов'їні далі, далі солов'їні...

Знов весна розквітла на моїй Вкраїні.

На гіллі рясному,— цвіт, немов сніжинки,

Знову серце б'ється молодо і дзвінко...

Я іду до гаю. Краю, ти мій краю,

Кращого за тебе я в житті не знаю!

Кращого не знаю, далі мої сині,

Як весну стрічати на моїй Вкраїні.

У росі фіалки, ріки у тумані...

В серці сяють очі, сині і кохані...

В птичім щебетанні все кругом проснулось,

І до мене знову молодість вернулась. .

Я іду до гаю, і в блакить безкраю

Серце моє лине й птицею співає

Про весну чудесну на моїй Вкраїні...

Солов'їні далі, далі солов'їні!

Етнографи. Великдень у народі завжди вважався головним весняним святом. Пізніше християнська церква встано­вила його як Воскресіння Христове. Це свято досить органічно поєднувало давні язичницькі ритуали та цер­ковні обряди.

Великдень - це цілий обрядовий цикл, що вклю­чає: Страсний тиждень, котрий у свою чергу поділявся на Вербну неділю (або суботу) і Чистий четвер; Велик­день (Паска) та Світлий (Великодній) тиждень, до якого входили радуниця (шанування предків) і Світлий (Во­лочильний) понеділок.

Неділя за тиждень перед Великоднем зветься Ве­рбною, а тиждень - Вербним тижнем

Це свято походить від релігійної легенди, за якою, коли Ісус Христос в'їжджав до Єрусалима, його шлях люди встеляли вітами фініків та пальм. На сло­в'янських землях, де, як відомо, ці рослини не зустрі­чаються, їх у обряді замінила верба, що найпершою прокидається після зими.

У Вербну неділю освячували в церкві лозини ве­рби, якими потім шмагали домочадців та худобу, при­говорюючи:

«Верба хльос, бий до сльоз, рости на здоров'я»

або:

«Верба б'є, не я б'ю, за тиждень Великдень, не­далечко червоне яєчко».

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вер­бою ще й коло церкви та й дорогою, як додому йшли; а б'ючись, примовляли:

Будь великий, як верба, А здоровий, як вода, А багатий, як земля!

Верба, що розпускається першою навесні, вважа­лася в Україні священним деревом. їй приписували осо­бливу лікувальну та магічну силу.

Читці.

Вербова гілка розцвіла

У мене на столі.

Як символ сонця і тепла,

Що сховані в імлі.

Як знак зеленої весни,

Здоров'я і краси,

Як знак, що щастя сад рясний

Даровано мені.

Вербова гілка на столі

У мене розцвіла...

Великодня весняний знак —

Знак сонця і тепла.

Етнографи. Четвер напередодні Паски (Чистий, або Вели­кий) пов'язувався з очищувальними обрядами і особли­во був насичений магічними та символічними діями. Зокрема, люди зранку милися, вдягали чистий одяг, об­ливалися водою, принесеною з джерела до схід сонця, -«поки ворон дітей не купав». Адже існувало повір'я, що в Чистий четвер, до схід сонця ворон (або крук) носить з гнізда своїх дітей купати в річці. Хто скупається ра­ніше від воронячих дітей, той буде здоровий протягом цілого року. Отож хворі люди купалися, бувало, вночі. Викупавшись, хворий набирав з свого купелю відро во­ди, ніс її на перехресну дорогу і виливав - «щоб там усе лихо зоставалося». А дехто ще й примовляв: «Господи, Ісусе Христе! Перехресна дорого! Дай, Боже, здоров'я в ручки, в ніжки і в живіт трішки». Обережні люди ран­ком цього дня з хати не виходили, а як були в дорозі, то обминали перехресні дороги - «щоб хвороба не вчепи­лася». У Чистий четвер стригли, бувало, дітей - «щоб волосся не лізло та щоб голова не боліла».

У Страсну п'ятницю з церкви виносили плаща­ницю і тричі обносили довкола храму.

Кулінари. До цього часу в цей день віруючі люди нічого не їли

Повернувшись з церкви, родина звичайно сідала за стіл обідати. Обід у Страсну п'ятницю - пісний, на­віть риби їсти не можна. Здебільшого обходилися горо­диною: капустою, картоплею, огірками. (Презентація страв)

Етнографи. Не можна було шити і прясти. Великий гріх руба­ти дрова або що-небудь тесати сокирою. Колись наші господині в селах робили цього дня дві роботи: пекли паски та садили капусту - вважалося, що це робити мо­жна, не гріх.

У Великодню суботу робили крашанки, тому що, за народним віруванням, яйця, пофарбовані у п'ятницю, швидко псуються, а зроблені в суботу - зберігаються протягом всіх свят. їх фарбують здебільшого в черво­ний колір, бо це нагадує кров Спасителя, а також - у жовтий, синій, зелений і золотистий кольори.

Звичай робити писанки існує в Україні з давніх-давен. Найстаріший орнамент на писанках зберігся ще й досі. Він переважно геометричний: трикутники, спіралі, кола, сорококлинці, сорок гілок тощо. Все це знаки різ­них ритуалів або священні числа (наприклад, число со­рок тепер пояснюється сорокаденним постом, або існу­ванням сорока святих мучеників).

Орнаменти писанок навіть важко підрахувати: це і небесні світила (народні назви: «ружі», «зірки», «чу­мацький шлях»); рослинний світ («дубове, кленове, яворове, калинове листя»), тваринний світ («коні», . «олені», «півень», «баранячі роги», «гусячі шийки», «вовчі зуби»); знаряддя праці, побутові предмети.

Традиція виготовлення писанок жива й досі, осо­бливо в Закарпатській Україні.

У кожному регіоні України великодні яйця фар­бували по-різному. Від техніки розпису залежить і на­зва: писанки, крапанки, скробанки, мальованки.

Читці. Яєчко розмальоване, барвисте,

Ним тішиться дорослий і дитя,

Творіння рук людських святе і чисте,

Маленький символ нашого буття,

Як сонця теплі промені ласкаві,

Нам гріє душу предків заповіт.

Мереживо сплетіння вір понині

На золотій шкарлупі залишило слід.

Етнографи. Важливим моментом у підготовці до свята був ритуал випікання паски, який припадав звичайно на п'ятницю або суботу. Виготовляли її з борошна вищого ґатунку, додаючи до тіста масло, яйця, цукор, іноді ша­фран. Тісто обов'язково робили дріжджовим. Форму для випікання змащували жиром і до половини запов­нювали тістом, щоб воно підійшло. Змащували паски яйцем, зверху накладали хрест із тіста. Пекти паски на­магалися наодинці, щоб ніхто не зурочив обрядовий хліб, який, за вимогою церкви, не можна споживати без посвячення.

Читці. Вдягла весна мережану сорочку,

Умившись і звільнившись від турбот,

І піднімає волошкові очі

До вищих, до церковний позолот.

Великдень всіх нас на гостини просить,

Малює сонце, полотно небес,

І крашанку, як усмішку, підносить.

Христос воскрес!

Етнографи. Здавна в нашому народі свято Великодня по­єднує традиції язичницькі та християнські. Адже колись цей урочистий день було присвячено вшануванню сонячного божества Ярили, відродження якого означало прихід весни і відновлення природи. Саме відтоді й збереглася традиція співати на Великдень веснянки, водити хороводи, величати весну.

Театрали. Дівчата з гурту (разом)

Ой виходьте, дівчата,

Та в сей вечір на вулицю,

Весну красну стрічати,

Весну красну вітати,

Будем весну стрічати

Та віночки сплітати.

А віночки сплетемо,

Хороводом підемо.

Хлопці з гурту (разом)

Ой виходьте, парубки,

На високу гірку.

Вибирайте, парубочки,

Найгарнішу дівку.

Кожна гарна, кожна гарна,

Жодна не погана,

А між ними Галюсина,

Як вимальована.

(Виконують «Кривий танець» ,співають веснянку)

Викладач. Кожна людина, якою б вона не була, — зо­всім юна чи уже в літах, шукає у своєму житті чогось особливо­го, того, що б живило духовні сили. Адже, як говорить народна мудрість: «Не хлібом єдиним живе людина». Де віднайти те, що піднімає нас над сірою буденністю, що робить нас духовно бага­тими особистостями? Василь Симоненко радив своїм сучасни­кам: «В океані рідного народу відкривай духовні острови...». Ті острови — то духовні скарби, витворені нашим народом протягом віків. У них — мудрість, сила і пам'ять народу. І один з тих островів — це народне свято. Свя­то від слова «святий», «святість». Отже, це день, який спрямова­ний на очищення людської душі. Тож давайте звертатися до ду­ховних джерел наших предків, до обрядів та звичаїв, які давали їм духовну силу. Давайте звертатись до своїх витоків, щоб не за­губити тієї ниточки, яка зв'язує нас із минулими поколіннями, щоб очистити і освятити свої душі.

Усі учасники.

Золотая зіронька мерехтить над хатою,

Хай ваша родинонька най буде багатою.

Хай завжди на покуті сонечком — хлібина,

Хай живе у злагоді вся ваша родина.

В вікна хай не стукає лихо зле з бідою,

Хай душа не вицвіте — буде молодою,

На родиннім дереві хай не сохнуть віти,

Щоб не розучилися ви свій рід любити.