ЗАКЛИК ДО ЧЕСНОТ:
Дивись і запам’ятай, юначе. Нехай бережуть тебе від цього боги, але народився ти в таку пору, коли корисно закаляти себе прикладами стійкості
Тацит. Аннали, 16, 35
Триста спартанців, проти Ксеркса послані, коли трахинці з іншими греками, налякані великою кількістю війська наступаючого, втекли, розмишляли в тіснині між горами стоячи, що мусили б і вони тікати.
Один з них сказав:
Вибрані ми з цілої Греції, страх і небезпека – не новина для нас: чи силою, чи умислами на шкодять – згадаймо про численні перемоги наших славетних предків, скільки міст вони взяли і скільки – оборонили, скільки трофеїв брали в переможених народів! Великий жаль буде якщо втечемо: впадуть костели і стихнуть молитви, занепаде велика слава народу нашого. Встидаймося, встидаймося! Хоча не втечемо з поля битви, але соромно що навіть думки такі між собою могли дозволити. Але хіба дійсно стільки тисяч на нас Ксеркс веде? О спартанці, проти азіатських народів не постидіть славетних подвигів дідів та прадідів ваших, принаймні, приклади їхні нехай вами рухають – з дитинства бо готувались ми до цього дня. Соромно мені нагадувати це вам, спартанці. Нехай хоч променя ранкового сонця впадуть на трупи наші: тримаючи зброю в руках ми в більшій безпеці. Ганьба спартанцям, ще й озброєним, питатися як в безпеці бути. Якщо думка до здобичі, а не до перемоги прив’язана, то майте перед собою такий умисел: не принесу додому перських трофеїв, але на трофеях тих впаду. Не знаю чи можемо зараз перемогти, але знаю переможеними бути не можемо. То однак говорю не так як тим хто загинути мав би: бо як прийде час смерті нашої, то обманюється той хто намагається дати смерті відсіч. Глупа то річ триматись за те, чого зберегти не можеш. Нікому Бог і природа на віки вічні життя не давали, і усім народженим призначений час і вмерти: невимовно багато і молодих, і середнього віку, і старих відходить: і часто багато їх прагнуть смерті, бо через неї лежить шлях до безпеки і покою. Але посмертна слава кінця не має: ближче так до Бога, Котрий так пішов. Чинимо ж так, бо і сивочолим сил вистачало, котрим для учтиво слави мило було життя зложити.
Інший мовив:
Чи не соромно спартанцям не битвою, але балачками про могутність ворожого війська переможеними бути? До чесноти, до мужності виховували нас і годували матері наші. На певну перемогу лишися б усі греки, а на певну загибель – лише спартанці. Спарта, вітчизна наша, не обнесена мурами: там мури є де їх немає. Ліпше хай Травинці вертаються назад ніж нам йти за ними. Але Ксеркс стрілами вириває гори, висушує ріки, море кораблями вкрив? Ніколи на твердім грунті не стояло пихате щастя. Великий царств винесла, і забуттям людської слабкості звикла занепадати. Триста нас помремо для вітчизни. Це перша сила, на яку натрапить сила що гори вириває: на те, чого забрати не зможе – це чеснота наша. Більш того, якби доброю порадою було відступити – чому ж ми не радше в купі відступали?
Інший мовив:
То мене забавило що ми зад втікачам замкнули. Та й хотілося б принаймні побачити перед ким відступаємо. Чи вже переміг нас неприятель? Нехай кожен з нас мужньо б’ється, і щасливо нам поведеться. Однак велика все стала несправедливість імені і славі нашій, спартанці, що ми навіть подумати собі дозволили собі про втечу. Байки нам зброю з рук вибили? Чинимо ж гідно проти ворога. Якби травинці з нами залишилися, затьмарена була б слава наша: бо між двома народами важко було б розібрати хто перший. Зараз самі стоїмо на цим полі, то ж при нас, при народі нашому лишиться вся слава. Якщо мене тоді запитати, що вважаю благом для нас і для цілої Греції, то відповім: озброїмось і не втечемо!
Інший мовив:
Будь-якому чоловікові соромно втікати, а спартанцю – навіть думати про втечу.
Інший мовив:
Непристойна і неучтива річ утікати – хоча б і за наказом.
Інший мовив:
Через те лише ми залишилися, що в натовпі відступаючих не заховалися. Не вважаю за зле втечу трахинців, маючи чим перед цілою Грецією вимовити: досить добре розуміли ми тіснину, коли ми там від Спартанців відійшли.
Інший мовив:
Як в купі з іншими ми те втекли, не знаю о чим вже й говорити. Кожен з народів грецьких має свої прикраси. Афіни славні науками, Фіви – благочестям, а Спарта – лицарським ремеслом. З того то часу як нас Евротас ріка омиває і з дитинства привчає до несіння військових обов’язків. Шлях на круті скали за звичаєм снадне нам приходить. Звідти Геркулес має похвалу що через мужні вчинки до неба дістався. Мури наші – це зброя наша. О велика змаза слави предків наших. Спартанцю личить, не поважає. Хотімо побачити, що то за велика сила неприятельська, щоб Спарта мала з нас якщо не лицарів мужніх, то хоча б правдиву звістку про небезпеку. І так то вже не війною, а шумом її лише будемо переможені? Правильно Геркулес не зважав на небезпеки, і ми нащадкам не хотімо виродками перед світом предстати. ІІ якщо не зможемо Ксеркса побороти, то нехай хоча б побачимо перед ким тікати збиралися.
Інший мовив:
Ще жодною мірою афінянам наслідувати не хочу: ані мурам їхнім, ані вихованню їхньому ніжному. А більше за все не подобається мені їхній звичай тікати.
Інший мовив:
Ксеркс багато війська з собою веде, і тіснина, в якій стоїмо, небагато їх прийняти зможе. Нічого з того скільки народів земель східних до нашої землі прийшли, скільки людей Ксеркс з собою привів: стільки їх прийде до бою з нами скільки місце дозволить.
Інший мовив:
Прийшли ми сюди для службі вітчизні своїй, стали тут за усю Грецію, щоб ворога перемогти: своїх бо ми вже здолали. Нехай знає той неприятель що немає нічого важчого як озброєного спартанця здобувати. А що до трахинців що повтікали, то я з того тішуся: вільною нам ту тіснину залишили. Ніхто не буде собі що мав впирати в діло мужності нашої. Сам ворог буде свідком чесноти нашої. Куди б Ксеркс погляд не кинув – всюди нас побачить.
Інший мовив:
Згадайте пісні матерів наших, коли, повивши, колисали, з дитинства до цноти заклики нам даючи, а також нагадування тим хто на війну йде: з щитом чи на щиті. І менший сором з бою без зброї чи щита повернутись ніж збройному утікати. Спійманий спартанець вбий, каже, не стане невольником: і не спіймав би мене якби хтів я тікати. Нехай хто хоче удається до перських страхів – чули ми про них коли ще на війну йшли. Нехай Ксеркс побачить що триста нас, і з того нехай розмислить о війні, яку з народом нашим розпочав. Не питаю хто утік, вам мене вітчизна наша за товариша дала.
Інший мовив:
Хто переможений – той або здається, або тікає. Якщо так, то перемогти нас не можна. Бо коли помремо в бою, не згасне слава і пам’ять наша.
Інший мовив:
Я і сам радий що травинці відступили – тісно б нам тут з ними було.
Інший мовив:
Неслушна і непристойна річ щоб від неозброєний ніг озброєні руки мали порятунку шукати.
Інший мовив:
Шкода багато говорити. Солодкою і учтиво завжди була ця справа – заради вітчизни життя покласти.
Інший мовив:
Колись все одно смерть нас не мине, в тим лише різниця що подих останній свій можемо випустити ганебно і безславно – або учтиво та зі славою батьківщині віддати.
Інший мовив:
Коли так для вітчизни нашої мужньою смертю помремо, нащадки на гробах наших присягати будуть.
Інший мовив:
Не кожен здатний до того, що спартанцеві личить. Лише ми без розваг виховання отримуємо, в місті без мурів живемо, відважним життям перемагаємо.
Інший мовив:
Ксеркс землею силою опанував, повітря стрілами закрив, море кораблями устелив. Спартанці! Якщо від вас порятунок не прийде, кінець світові настане („світ спійманий”).
Інший мовив:
Хіба нас не триста? Триста, але лицарів! Але озброєних! Але спартанців!
Інший мовив:
Тривожать нас великою від Ксеркса небезпекою. Їм найбільша небезпека від багатьох думок треба спочатку раду брати.
Інший мовив:
У важких і тяжких пригодах порада моя така: мужність – найкращий захист.
Крикнули потім усі в один голос:
Не хочемо більше мовити. Мила для честі, для тебе сьогодні раджу до бою ставати.
Леонід король спартанців так завірив:
Уроджена чистота помислів ваших – честь для служби вітчизні, і не закликів до чесноти, але похвали потребує. Ходімо ж до сніданку, вечеря ж бо нам в іншому світі приготована.
Нагробок тих лицарів:
Славних тіл достойні гроби
Гідні ваші є оздоби.
Несплачені душі ваші.
Хто про подвиг ваш розкаже?
Бо по всіх віках полине,
Пам’ять ваша не загине
Герої ці греками були, але і в нашім народі слов’янському чимало знайти можна прикладів відваги і мужності: під Сокалем з піснею на устах Фрідерік Гербурт в бою загинув.
