29.01.2013 "Порядок денний"
В студії працює Юрій Табаченко. Сьогодні День пам»яті героїв Крут, і ми вирішили винести на порядок денний саме цю історичну подію, обговорити її, можливо, знайти якісь уроки для себе, для нації. До студії ми запросили філософа, політолога, поета Максима Розумного. За ті 95 років, які минули, дуже багато змінювалось у ставленні, тобто, одразу після події, вона свіжою була, і вона не залишилась без уваги і в поетів, і в класиків. Тичина одразу написав вірш про це. Потім про неї, зі зрозумілих причин, не згадували. А от, за період незалежності, як вам здається, змінювалось ставлення і тлумачення цих подій?
РОЗУМНИЙ: Звичайно, змінювалось. Я не знаю, наскільки кардинально, але тут, мабуть, важливі, навіть і відтінки стали. Я добре пам»ятаю початок 90-х років, мої університетські товариші були ініціаторами проведення щорічних зібрань в Будинку вчителя. Вони кожного року в ці дні відбувалися, але з якогось періоду, або я про них не чую, або вони втратили розголос, або припинились… Можливо, вони проводяться на іншому рівні, іншими організаторами, в інших аудиторіях. Тоді, коли відбувалися ці зібрання, то кожного року було щось нове на порядку денному, якісь нові уроки з тієї самої історії.
ВЕД: Мені доводилось зустрічати два протилежних ставлення до цієї події, перший – це героїзація (молоді люди не пошкодувавши себе пішли, і не просто пішли на смерть, а намагалися утримати цей рубіж. 5 годин в тих умовах, це було щось неймовірне), а друга частина людей навпаки всю цю ситуацію критикують, мовляв, що це за такі керівники були, які допустили, відправили, не забезпечили… Я ви вважаєте, чи обидва полюси цих точок зору мають право на існування?
РОЗУМИЙ: Можна сказати, що це один з актів національної трагедії, але трагедії в тому античному розумінні, як вузлової точки подієвої, в якій сходяться, так би мовити, протилежності, в якій вони входять в життєво важливу суперечність і розв»язуються якимось чином. Звичайно, тут є різні аспекти. Чому оголосили державність і розпустили військо… Тут урок певний, були якісь ілюзії, що не підуть війною, що всесвітнє братерство настане, соціалістичний рай і т. д. Але найголовніший урок, на мою думку, полягає в тому, що в ті роки в Києві були багатотисячні мітинги під прапорами, у вишиванках, з козацькими вусами, але коли настав момент, що треба прийняти рішення, тоді 300 юних кадетів прийшли… Тобто, це інший урок, який сьогодні можна зауважити. Можна говорити сьогодні що завгодно, що ідея важлива, думка важлива, але все вирішує вчинок. Очевидно, сьогодні люди проектують на себе цю ситуацію, і оця критика, як на мене, вона полягає в тому, що відповідальність за вчинок хочеться перекласти на когось іншого, умовно кажучи, на начальство.
ВЕД: Там теж є різні варіанти, різні версії, що тут одночасно повстання на заводі «Арсенал». Петлюра вирішив, що важливіше там бути, але це історія… Я продовжу вашу думку, що важливе не слово, а важливий вчинок. Часи змінились… Слава Богу, що ми не маємо таких подій і таких необхідностей так вирішувати суспільні проблеми, але чи побільшало бажаючих ділом довести свою відданість Батьківщині, державі, країні?
РОРЗУМНИЙ: На мою думку, людей, які в потрібному місці і в потрібний час приймають важливі рішення, їх завжди було небагато.
ВЕД: Я думаю, чи назбиралось би сьогодні, не дай Бог, якби треба було, цих 300 людей, навіть, студентів?
РОЗУМНИЙ: Я можу лише, так би мовити, розділити з вами цей сумнів і цю думку… Сьогодні це набагато важче. Чому? Тоді це було зрозуміло, є комуністична ідея, є національна ідея, є капіталістична, хуторянська… Сьогодні є такий великий калейдоскоп в суспільній свідомості різних ідей, різних точок зору… Можливо цих людей є багато, але зібратися їм було б дуже важко, тому що сучасна комунікація, вона утруднює і прийняття рішень на рівні світогляду, і готовність до дії в плані організаційному.
ВЕД: Герої Крут – це студенти, це дуже молоді люди. Я згадую опитування наших нинішніх студентів, яких запитали, чи є у них бажання виїхати за кордон, і десь біля 80 відсотків виявили бажання. Як ви вважаєте, чому за ці 95 років змінився і рівень самопожертви, і рівень цінностей, адже в усі часи є якісь недоліки, якісь проблеми, які можуть спонукати людину до подібних рішень. Але чому, це що, теж засоби комунікації, глобалізація винна в цьому?
РОЗУМНИЙ: Щось є в цьому від цих комунікацій… права в тому, що комунікації не просто стали швидшими, масовішими, більш доступними, всеосяжними, вони стали, окрім того, ще й маніпулятивними. Дуже багато ситуацій штучного вибору, які підпорядковані стратегіям психологічних інформаційних воєн і так далі… На сьогоднішній день захоплення країн відбувається не так, як це було 95 років тому. При цьому, часто імітуються такі ситуації, в яких провокують людей на ось такі прояви, а потім це стає предметом переоцінки, можливо, жалю, навіть, глузування. Яскравий приклад – це Помаранчева революція.
ВЕД: А у випадку з Центральною радою те саме відбулось?
РОЗУМНИЙ: Там були також елементи самообману, я б це назвав так, але там не було елементів свідомих інсценізацій, там не було елементів піару. Цей самообман випливав з ідеологізованої свідомості. Сьогодні люди живуть під дією штучних мотиваторів.
ВЕД: Чи може людина залишатись патріотом своєї країни за кордом, виїхавши з неї?
РОЗУМНИЙ: Очевидно, що може. Мені здається. Що тут треба зробити одну поправку, тобто, відмовитися від однієї ілюзії. У нас є ілюзія про те, що націю складають 50 чи 46 мільйонів людей. Насправді, станом на 95 років тому, нація складалася з кількох тисяч, максимум...
ВЕД: І більшість народних провідників, які залишились живі, опинились за кордоном в результаті…
РОЗУМНИЙ: І сьогодні, очевидно, що українська нація нову робить спробу народитися. Сьогодні не можна сказати, що це велика кількість людей. Слід примиритися з тим, що величезна більшість населення будь-якої країни в стані самовизначення, вони не є активними учасниками, вони є спостерігачами. Вони чекають, чия візьме, хто переможе… І це, абсолютно, нормально, так було в усі часи. Проблема не в тому, проблема в тому, щоб ота жменька людей, які будують націю, мають проект майбутнього, треба щоб вони знайшли одне одного, щоб вони порозумілися, і щоб вони позбулися ілюзій і зійшли з манівців.
ВЕД: Мені цікаво, ті перші переселенці з України в Канаду, які 130 років тому виїжджали, що про них думали і говорили їхні односельці? Можливо, вони, як і ми сьогодні обговорювали, але ж ми тепер відзначаємо, практично, на державному рівні цю дату.
РОЗУМНИЙ: Ні, це, абсолютно, нормально. Люди шукають де краще, люди живуть, народжують дітей… І цим займається 90 чи 95 відсотків людей. Щось специфічне, це, справді, українська політична міграція, яка відбулася після першої революції, після Другої світової війни… Але, що цікаво, вони були ідеологічно наснажені, ідеологічно заангажовані в український проект, але скільки з них приїхало в Україну, скільки з них виховало дітей, які б приїхали в Україну - це 5-7 відсотків.
ВЕД: І от, на ці 5 відсотків залишається той відсоток героїв, той відсоток людей, які приймають рішення, які здатні це зробити.
РОЗУМНИЙ: Які мають не банальну мотивацію в житті…
ВЕД: Вони сьогодні в інформаційному просторі повинні виявляти свої патріотичні відчуття?
РОЗУМНИЙ: Очевидно, з»являються якісь нові інструменти, які треба опановувати в сьогоднішніх умовах.
ВЕД: Чекаємо таких обдуманих дій і ефективних, і, головне, порадіємо, що вони перейшли в інформаційне поле, нехай там вся боротьба і залишається… Максим Розумний – філософ, політолог і поет був в студії Українського радіо. Дякую вам. Провів програму Юрій Табаченко.
