СЕРПЕНЬ
кілька портретів Наркіса
1/ мапа
плач снігом базилік
сторукий Сцеволо
хто в бій одноруким піде посивілий
старезна сивіла у партії соло
доспівує вірним
хвалебну базилю
між Римом і полісом – сном Костянтина
палаци і плаци провінції в хланні
між хвилями хунів піском сарацинів
земля що на захід пішла
на світанні
і я нахилившись до згину скелета
вглядаюся в неї – шукаю Наркіса
і мапа суха як остання галета
як вітер пустелі
як цезаря риси
ураз розгортає сувою суєти –
старий еллінізм допиває цикуту
і важчає ноша скорботної п’єти
і все таки є ти
не може не бути
тебе що у час задивився пильніше
за тінь що вдивляється завжди у тебе
вистукує в тілі порожняву нішу
для всіх своїх квітів
і плющових стебел
а мапа – уривок незнаного плану
і в мапі зап’ястя мечі василісків
те соло звучить звідусіль
по талану
відкриються двері
блищатимуть близько
дозрілі неволі і в таїнах ложі
де тліють мовчанням старі манускрипти
і стогне метал що таврується в гроші
а двері відчинені – двері відкрив ти
2/ шепотіння дзеркал
не дивися у срібне люстро – роздивися мінливу воду
де слимак не відчує броду у солодкій пітьмі пелюсток
відчинивши зелені двері крізь латаття під лемент ряски
можна бачити в новій ері персонажі старої казки
та питаючи де я де я лиш побачиш поверхні штами
і почуєш – де ти Адаме і збагнеш – ти кавалок глею
не опалений не политий і підкинутий так високо
що хотів голосить пророком але мав лише час летіти
3/ розмова з поетом
розмова з поетом приємна
та вада
буває одна –
він слухає більше себе
і до дна
та в тім його велич й посада
і се не напружує так як пісне
таке не просте в цій країні
мов кара
твоє спілкування з людьми за бюро –
розмова з котами що сир весь з базару
стягнули й поїли
не пишеш пером
сердечне пояснення добрій феміні
що втяла без намірів діло дурне
і як підірвався на вереску міні
а також коли інтелектом жбурне
закрити потік що тече з командора
коли червоніє він наче маяк
і треба дістати для променів шори
в розмові з поетом –
усе це не так
він ніжний
і любить щоб слухали пильно
доводиться чемно вслухатися в те
кавалки із текстів згадать непомильно
і місце в іконах його золоте
що створені ним
і в його іпостасі
де він в повноті на блакитнім коні
се легше ніж вірить
в мистецькім екстазі
що зараз поезія – все що на дні
а також перелік імен іноземних
де вулиці ріки міста острови
кав’ярні харчевні прононсом пісенним
утворюють справді художні ходи
– не римські рефлексії в тебе мій друже
наруга – поезій незмінна душа
і ряска укриє тебе а не ружі
як кажеш ти – штами
сховає іржа
як мислиш ти
адже поети – не штами
поет се патрицій хто кшатрій хто жрець
він взявся писати що вийшло вустами
бо справжній поет не марнує сирець
думок що рибинами в атріум мозку
впливають з озер піднебесся щодня
– до речі Наркісе земля наче плоска
поїдеш в провінцію – справа брудна
хтось дуже уважно дивиться зверху
шукає тебе ніби водить перстом
по мапі мабуть олімпійці
боюсь запросвітиш нас
мовив Нерон
4/ на пероні
як швидко добігають дні –
політ пернатої стріли
в якусь одну незмінну ціль
сліди пісками замели
мов слуги опісля гостей
в лівреях ви чиїх вітри
піском завіяний асфальт
і у прозорості вітрин
крізь пальчиків малих сліди
зернин піску мінливий лиск
як швидко добігають дні
на потяг
і який тут зиск
сказать мізернеє – колись
у вікнах запалить сонця –
аби надії та видніш
та ми не знаємо кінця
цієї подорожі вниз
і вам в останню мить роздать
себе частинами – щасти
собі лишивши благодать
5/ з провінції
мій брате Нероне журнали й газети
так довго ідуть до понтійських провінцій
тут всі вже читають твої тріолети
від парія грека до скіфського принца
тут правда зневажено римські закони
бо думають всі що часи Візантії
і скуті горами твої легіони
живуть на фазендах
як всі багатіють
тут дикі живуть що блукали степами
в них завжди є кінна і дужа підписка
здалека приходить
знамена з хвостами
даруй мені твори свої /тут по списку/
якось Іфігенія дзвонить – раніше
я думав то клімат важкий і що глючу
тут дивна земля наче торба чи ніша
збирає толоку
за Римом я скучив
мій брате Нероне я стану рудою
що важко копається й треба шукати
як варвари я заростав бородою
так важко себе у собі добувати
я думав – добуду
і все ж на Сізіфа
був схожий коли б не збагнув я –
в собі – я невільник дванадцята цифра
і завше одинадцять старших панують
тендітною була моя доброчинність
до того ж не їв я бобів Піфагора
і може тому я для Риму причинний
а може тому що імперія хвора
6/ базилевс
а пісня звучить – похвала василіску
вітальні слова – у вінок базилевсу
і схильним до зброї
військового лиску
безрукий Сцеволо виблискує лезом
та шириться рух із далеких провінцій
і труби звучать під зірницями грому
і білі скульптури на площах столиці
пішли до порому
в обійми Харона
здригалися коні ревіли сивіли
раби кам’яніли від надлишку волі
і сльози із ніш пантеону безсилі
текли і блищали кристалами солі
коли загорілись живі обеліски
і стріли в диму крізь тіла пролітали
і тліли тіла аж бліді одаліски
заскиглили сховані в чорні вуалі
– як довго горять просвітяни
бурштином
зоря все над ними
Наркіса я бачу
віднині Нерон постає Костянтином
мій Риме – гори
я схвильований плачу
і тьмяний Нерон написав на папері
на мармурі золоті на теракоті
на стягах когорт і на кожній галері
і на обладунках на тліні
і плоті
7/ під зіркою
зашарівся тюльпаном
живий смолоскип
і відкрилися вени
стрілою поганською
та слова дозрівали посіяні вглиб
і оливами впали в саду
Гетсиманському
зависав спіло вишнею
стеблами ніг
підпираючи небо
мов камінь вселенської
і котилася кров до очей доки зміг
роздивлятись проміння зорі
Віфлеємської
помирав як усі –
у снігах плащаниць
не печерами в’язаний в’ялився Лазарем –
від отрути металу –
п’яницею ниць
покидаючи голову з поглядом в На́зарет
дозрівав
дослухався
до стуку в персах
і просіяним зерням покинув полову
бо старів у засланні а все повідав
про відвічне творіння
і втілене Слово
8/ сьогодні і завтра /з нотатків Наркіса/
завтра серпень
і дує містраль
небо гасне у брижах води
Ти не зайдою – вітром зайди
але Ти не приходиш
на жаль
завтра – дощ
бо сей вітер – варяг
завтра будуть любити за те
а не всупереч – піна росте
у глибоких
маленьких морях
завтра плесне долонями Спас
і впадуть яблуневі плоди
і у небі спливуть із води
душ тіла
не торкаючи нас
завтра спраглий
в обіймах долонь
зловить погляди синіх орлів
завтра крамарі і королі
даруватимуть вірним
полон
завтра буде
та пам’ять мала
пригадати що завтра було
так лиш сік у мускатне стебло
просить літо нужденна земля
завтра серпень
і в серпень іти –
перейти через митну межу
я присутність Твою
стережу –
Ти сьогодні до мене
прийди
