Праведник від Лісу
«Земля тримається на праведниках » - сказано у Біблії. Але й Ліс – теж. І, може, саме Ліс, найбільше багатий на праведників. От тільки чи знаємо ми про це? Чи часто на друкованих сторінках або у телепередачах йдеться про людей, котрі своє життя присвятили служінню Лісові? Риторичне питання… Між тим, можна тисячі разів писати про проблеми збереження лісів, приймати сотні гарних рішень та постанов, але яка буде користь у тому, якщо немає людей, у котрих не просто болить за Ліс душа, а котрі кожного дня зайняті благородною справою. Воно, звичайно, різні лісники бувають (як, втім, у будь-якій професії), але ж ми – про тих, на кому Ліс тримається. Точніше сказати, про одного з тих….
«ЛЕГЕНІ» НАШОГО КРАЮ
Якщо вірити енциклопедії, то загальна площа лісів на нашій планеті складає 38 млн км ² або близько третини всієї суші. В Україні ліси займають 17 відсотків території. Цифри ці слабо укладаються у свідомості – настільки вони значні. Однако саме у їх величині криється небезпека. Коли ми читаємо про лісові пожежах або незаконні порубкик, це, звичайно, засмучує (в одному випадку) і обурює (у другому), але десь у глибині душі таїться зрадницька думка: лісів все одно багато, на наш вік вистачить, та й дітям-онукам, швидше за все, теж. А там... Ні, не те, щоб «трава не рости» або «після нас - хоча б потоп», просто часовий період «далі ніж онуки» наша свідомість не сприймає. І тому, заспокоєні, ми забуваємо про те, що трапилося, до наступної драми...
Безумовно, розумом ми все чудово розуміємо, проте одна справа - розмірковувати про необхідність захищати ліси, сидячи в кріслі за чашкою кави, або навіть готуючи статтю на цю тему, і зовсім інша - чути виплеск емоцій від людини, для котрої ліс - не просто місце роботи, а сенс життя, і те, про що ми велемовно розмірковуємо у своїх статтях, - особистий біль. Саме таку людину ми зустріли і слухали...
Для довідки: Костецький Овсій Павлович. Лісник-єгер Старокозацького лісництва. Вважається найвідомішим м лісником Одеської області. Робочий стаж - понад 40 років. З 1980 року працює у ландшафтному заказнику «Лиманський». У липні 2008 року рішенням сесії Білгород-Дністровської райради йому присвоєно звання «Почесний громадянин Білгород-Дністровського району». Відомий у народі як «Дід Овсій».
Прозвали так Овсія Павловича давно - задовго до того, як дозволив вік. Пішло це прізвисько, швидше за все, від популярного за радянських часів телесеріалу «Вечный зов»: був там такий герой - дід Овсій. Але в будь-якому випадку наявність такого прізвиська свідчить про народне визнання. І не конкурсно-фестивальне (такого роду «нароних визнань» у нас, здається, скоро буде більше, ніж самого народу), а справжнє, коли не потрібні роз'яснення - хто це такий. «Дід Овсій» - цим все сказано.
З монологу : «Яка головна проблема у всіх людей - багатих, бідних, білих, чорних, французів чи китайців? Здоров'я! Усі хочуть жити довго, ніхто не хоче вмирати молодим! Та й старі теж якось не квапляться покидати цей світ! Однак що роблять люди, ті, хто так хочуть бути здоровим і довго жити?! Я колись, ще за радянських часів, читав про те, що один лише літак ТУ-104 за час, що летить від Москви до Нью-Йорку, поглинає кисню стільки, скільки усі ліси Амазонки виробляють за добу. А ці ліси - мільйони гектарів! От і уявіть собі, скільки кисню зникає! Але ж з того часу і літаки стали потужнішими, і лісів повирубали безліч. Якщо ми хочемо жити, не задихаючись від надміру вуглеця, треба зберегти ліс. А в нас - навпаки - ліси спалюють, вирублюють. Навіщо за прикладами далеко ходити - скільки в нашій області лісосмуг повирубали! А це ж, як кажуть, фабрики з виробництва кисню, легені нашого краю!»
МІЛЬЙОНЕР З ВИРОБНИЦТВА КИСНЮ
Образно кажучи, Овсій Павлович - сам по собі «фабрика кисню№. Щоб було зрозуміліше, про що мова йде, треба коротко розповісти про заказник "Лиманський".
Слів про «екологічну кризу» кожен з нас чув неміряно. Але тільки фахівці мають реальне уявлення, як близько підійшла ця загроза до нашого регіону. В Україні на цей час розорано або забудовано близько 80% всієї площі степової зони. В Одеській області цей показник перевищує 90%. І якщо, за оцінками фахівців, в усьому світі під загрозою зникнення перебуває 18% видів ссавців, 11% видів птахів, 5% видів риб, 8% видів рослин, то у нас цифри будуть аж ніяк не менші. Між тим, зникнення будь-якого виду тварини або рослинного світу порушує рівновагу у природі. За що, у кінцевому рахунку, людство і розплачується. Ненормально спекотні літні температури останніх років - наочне тому підтвердження. Щоб не дати зникнути рибам, птахам, рослинам, деревам і створюються заказники. (У Німеччині, наприклад, такі території називаються «урвальд» - первісний чи древній ліс, там є ялинки, яким за 300 років).
Ландшафтний заказник "Лиманський" - одне з таких утворень. Фахівці стверджують, що за розмаїттям тваринного і рослинного світу, наявності рідкісних і зникаючих видів, зосереджених на невеликій території, це місце не має собі рівних на всьому узбережжі Дністровського лиману. І величезна заслуга у тому - нашого героя, Овсія Павловича Костецького. Одних тільки дерев і чагарників він висадив понад мільйон! Залишаємо читачам можливість уявити собі, якою важкою є така праця. А якщо додати до того унікальну колекцію тварин, яку зібрав Овсій Павлович, де мешкають в'єтнамські свинки, лебеді, муфлони, не кажучи вже про курей, півнів, індиків - виключно породистих, то стане зрозумілим, чому заказник «Лиманський» називають «Заповідник діда Овсія». Додамо до того пристрасть, з якою він бореться за те, щоб усі, а найперше, можновладці усвідомили: ліс - це не просто дерева, чагарники, зайці, лисиці, гриби-ягоди тощо, ліс - це життєво необхідно кожному з нас. Кожному без винятку – чи-то «високий чин» чи «простий смертний»....
З монологу : «Коли я був депутатом, завжди з трибуни виступав за екологію. Пропонував нашій райраді: давайте зробимо Білгород-Дністровський район зразковим! Навіщо нам рівнятися на міста і райони, де безлад екологічний?! Зробимо так, щоб у нас було красиво, захистимо ліс і лісосмуги. Не захотіли. Не розуміють люди, що коли ми так варварськи будемо ставитися до лісу, погано буде нам у першу чергу. Всі хвороби походять від забрудненого повітря, води. Трави, рослини, дерева - це противага небезпечним вірусам, вони беруть на себе всі ризики, нас захищають від болячок. А хто ж стане тоді нас захищати, якщо ми їх знищимо?!»
ЙДЕ ПОЛЮВАННЯ НА....
Про «заповідник діда Овсія» ходять легенди. Сюди часто приїдять гості, аби переконатися в тому, що все почуте - правда. Трапляється, зупиняються, вражені, вже біля самої вивіски, де написано, що на цій території категорично забороняються полювання, рибальство, вилов і знищення звірів і птахів. Вражає людей те, що на вивісці цій - сліди від куль.
- Це автограф браконьєрів, - пояснює Овсій Павлович.
Так, ця порода людей ненавидить нашого героя лютою ненавистю. Він їм - як кістка в горлі.
З монологу : «Як починається сезон полювання, так знищують все живе. І ви думаєте, хто це робить? Я вам кажу, що народ у нас законослухняний. А ось начальники усіх рангів ночами на машинах стрілянину влаштовують... До мене стільки приходять з пропозиціями : «Візьми бабки, дай пополювати». Кажу: ні! За 40 років роботи нікому не дозволив стріляти. І, поки живий, не дам цього робити нікому. Адже усі ці звірі прийшли сюди, до мене, народили потомство і тут повинні жити. Заради нових поколінь я відповідаю за це»
Згідно тлумачного словника браконьєрство – це неправомірне полювання. Даля ще суворіший: «злодій-стрілець». Взагалі слово «браконьєр» прийшло до нас з французької мови. Але так міцно (на жаль!) увійшло у наш побут, що про іноземне його походження ніхто й не замислюється. Коли селяни нелегально полювали в панських угіддях, - це ще можна було виправдати убогістю їх статків, прагненням якось вижити. Але як виправдати винищення беззахисних тварин нинішніми нуворишами? Не від бідності - від розбещеності - беруть ці люди рушницю в руки і їдуть до лісів, заповідників сіяти смерть. Розуміючи при цьому, що порушують закон; тому й амагаються вершити свої мерзенні справи під покровом темряви...
З монологу О. П. Костецького: » Я їх вночі ловлю. Завдяки добрим людям дізнаюся про те, що з'явилися браконьєри, тоді я все роблю, щоб наздогнати їх. Аж до того, що йду на таран! Інколи залякують, називають свої високі посади. Але я давно вже нікого не боюся. І свавілля по відношенню до природи не прощу нікому»
Але залякують не лище на словах. Трапляється й гірше. Одного разу з'явилися в «заповіднику діда Овсія» якісь, як він каже, «великі діячі». Лісник, ясна річ, зажадав, щоб вони іхали від гріха подалі. А у відповідь... отримав монтуванням по голові. Потрапив до лікарні зі струсом мозку. Видужав, подав до суду, добре що були свідки. Та все одно півроку довелося по судах їздити, доводити свою правоту. І це при тому, що був на той час Овсій Павлович депутатом обласної ради! Врешті-решт, знайшли негідника серед співробітників Іллічівського порту, поніс він покарання, але скільки сил і часу знадобилося для встановлення істини.
А трапляються просто витончені методи ухилення від відповідальності.
Зловив якось Овсій Павлович браконьєра, який полював на зайців. Забрав у нього рушницю, патрони, оформив усі документи, як годиться. І що ж придумали в суді, щоб спустити справу на гальмах? Запропонували лісникові принести вбитого зайця; мовляв треба розпатрати його і перевірити, чи співпаде дріб у його нутрощах з начинкою вилученого патрона. Інакше, мовляв, як довести, хто стріляв з цієї рушниці і цими патронами?!
З монологу О. П. Костецького: «Біда в тому, що браконьєрством у нас нерідко займаються прокурори, міліціонери, судді... Ось, уявіть, піймав я одного такого, складаю протокола. А він мені каже: «Пиши, пиши, все одно цей папірець прийде до мене…». Ні, поки не буде надійного захисту у працівників єгерської служби та лісової охорони, поки прості люди не стануть на захист цих професій, не буде великого ефекту від наших зусиль. А люди бояться: мовляв, що можна зробити суппроти прокурора, начальника міліції? Я їх розумію. Ні, поки у нас не буде наведено лад у судовій системі, в юриспруденції, природа з її багатствами не буде захищена. Це і треба пояснювати людям. І журналістам я б запропонував серйозніше вникати в проблеми захисту природи, частіше виїжджати з редакцій, щоб бачити все на власні очі«
ЩОБ ЗЕМЛЯ НЕ ОБЛИСІЛА
Болить душа у лісника за справу, якій віддано більше сорока років і неймовірну кількість сил, енергії. Найстрашніше для нього, що кричить як у порожнечу. Ті, від кого залежить доля лісу, слухають, кивають, погоджуються, часом навіть дякують і хвалять, та результат - мізерний. Ну, не хочуть зрозуміти люди, що ліс - це не просто «частина земної поверхні». І коли не приведи Господь, зникнуть з лиця землі ліси, що тоді буде з людством?!
З монологу О. П. Костецького: «Звичайно, якщо людина живе в місті, далеко від природи, вона може подумати: «А воно мені треба, адже ці ліси бозна де?!» Так якщо ми будемо жити за принципом «Моя хата – з краю, я нічого не знаю»», то можемо не помітити, як прийде час, коли життя кожного з нас опиниться під великим питанням. А щоб змінити ситуацію, поки це ще можливо, потрібно просто любити природу, оберігати ліс, дерева, чагарники на околиці свого села або міста. І дітей треба привчати до того ж. Ліс, він заслуговує, щоб його любити й берегти!»
Між іншим, у «Соннику» вказано: якшо вам насниться лісник, то чекайте приємних вражень від спілкування з близькою людиною, яку ви давно не бачили. А для жінки такий сон віщує ще приємніші наслідки: вона буде оточена турботою і увагою благородного чоловіка. Недарма ж виникли подібні уявлення!
Олександр ГАЛЯС, Геннадій СТЕПАНЕНКО (Робота створена спеціально 
для конкурсу).
Степаненка.
