Пояснення

ПОЯСНЕННЯ

(адміністративна справа № 000/8861/12)

15.03.2013 у залі судового засідання Відповідачем було надано письмові заперечення (надалі – Заперечення).

Із Запереченнями Відповідача я категорично не погоджуюсь та стосовно цього хочу навести наступні доводи та пояснення.

У своїх Запереченнях Відповідач зазначає, що мої позовні вимоги є безпідставними та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідач своїм твердженням, що позовні вимоги не відповідають вимогам чинного законодавства фактично висловлює свою неповагу до суду, висловлюючи в такий спосіб припущення, що судом було відкрито провадження по цій справі за позовом в супереч вимогам чинного законодавства.

Слід відзначити, що статтею 33 Конституції України закріплено право громадянина вільно залишати територію України, та ч. 2 ст. 2 протоколу №4 (протокол ратифіковано Законом України № 000/97-ВР від 17.07.97) до Європейської Конвенції про захист прав людини зазначається, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

Поміж того, статтею 24 Конституції України зазначається, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом та не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Виходячи з цього, відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (далі - Закон № 000), саме паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі – Паспорт) надає громадянину України право на виїзд з України.

Тому враховуючи той факт, що у громадянина може навіть не бути грошей на замовлення будь-яких платних послуг, то вимоги суб’єкта владних повноважень щодо замовлення та сплати платних послуг можна кваліфікувати як порушення прав людини та норм Конституції України, в зв’язку з чим людина не в змозі реалізувати своє право вільно залишити територію України не маючи паспорта громадянина України для виїзду за кордон, яким таке право безпосередньо надається державою. Це також призводить до того, що громадяни мають не рівні права і свободи та мають деякі обмеження за ознаками майнового стану, тому як громадяни які мають гроші мають змогу сплачувати певні платні послуги які вимагає ДМС України та відповідно можуть мати право вільно виїхати з України, а ті в кого грошей нема позбавлені права вільно виїхати з України.

Здійснюючи своїми неправомірними діями перешкоди в оформлені та видачі паспорта громадянину України, саме Відповідач як посадова особа безпосередньо порушує право громадянина на вільний виїзд за територію України.

Стосовно письмових заперечень Відповідача слід зазначити таке.

У Запереченнях зазначається, що законодавством України при оформленні та видачі Паспорта нібито передбачено три обов’язкових платежі, серед яких є державне мито.

З цього приводу слід наголосити, що окрім державного мита, як дійсно обов’язково передбаченого законодавством України, ніяких інших обов’язкових платежів законодавством України не зазначається. Це підтверджується:

1. Законом № 000-12, який регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок та в якому взагалі не існує будь-яких вимог щодо будь-яких сплат за оформлення та видачу Паспорта. Зокрема, зазначення Законом № 000-12 що за певні види документів державне мито не справляється, не визначає що державне мито має стягуватись за будь-які інші.

2. Положенням про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон затвердженого постановою Верховної Ради України (2503-12), яким визначається що за видачу та обмін паспорта на території України справляється державне мито (пункт 9 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон) та що Паспорт є власністю України (абзац 2 пункту 2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон).

3. Правилами оформлення і видачі Паспорта (далі – Правила), які відповідно до вимог ст. 7 Закону № 000-12 було затверджено постановою КМУ № 000 від 31.03.95 «Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення» та якими зазначається, що за видачу або продовження строку дії паспорта справляється державне мито (пункт 9 Правил)

4. Декретом КМУ «Про державне мито», яким передбачається сплата лише державного мита за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон; за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон (пункт 6 статті 2 Декрету) та визначено його розмір - 10 неоподаткованих мінімумів громадян (підпункт «б» пункту 6 статті 3 Декрету).

Далі в Запереченнях Відповідач посилається на Декрет КМУ «Про державне мито» (надалі – Декрет) та вказує на розміри ставок державного мита відповідно до статті 3 Декрету та зазначає які саме розміри ставок державного мита справляються за оформленні та видачу Паспорта з посиланням на пп. «б» та «л» п.6 ст.3 Декрету.

Додатково слід зазначити, що статтею 2 Декрету визначено об'єкти справляння державного мита, серед яких (п.6 ст. 2 Декрету):

- за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон;

- за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його дії;

Відповідно до ст. 1 Декрету платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Тобто сплативши державне мито в розмірі 170 грн (це підтверджується квитанцією про сплату державного мита, яка надавалась Відповідачу разом з документами зазначеними в абзацах 1-7 пункту 10 Правил) я сплатив за вчинення в моїх інтересах за дії та за видачу уповноваженим на це органом, документу (в даному випадку Паспорта), який має юридичне значення, в повному обсязі.

Далі у Запереченнях Відповідач посилаючись на п. 9.3 ст. 9 Податкового Кодексу, намагається віднести плату за адміністративну платну послугу до загальнодержавних податків та зборів.

Поміж того, Відповідач не бере до уваги що пунктом 9.1 (разом з його підпунктами) Податкового Кодексу визначаються такі загальнодержавні податки та збори, серед якого відсутній такий збір як плата за адміністративну послугу.

Додатково слід звернути увагу, що пп. 9.1.16 Податкового Кодексу визначено мито, як загальнодержавний податок/збір та відповідно до п. 9.2 Податкового Кодексу відносини, пов'язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Справляння державного мита пов’язаного з оформленням та видачею Паспорта регулюється Декретом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до п. 9.4 Податкового Кодексу установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється. Тому віднесення плати за адміністративну послугу до загальнодержавного податку/збору забороняється Податковим Кодексом на підставі цього пункту 9.4.

Додатково слід відзначити, що державне мито мною було сплачено за реквізитами рахунків для обліку доходів державного бюджету визначених Державною Казначейською Службою України (надалі - ДКСУ).

Так ДКСУ для сплати державного мита в дохід державного бюджету до загального фонду державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства за балансовим рахунком 3111 "Надходження до загального фонду державного бюджету", за кодом класифікації доходів та його найменуванням «Державне мито, пов`язане з видачею та оформленням закордонних паспортів (посвідок) та паспортів громадян України» відкрито рахунок №, отримувач УК у м. Житомирі ГУДКСУ у Житомирській області, код , МФО 811039. За цими реквізитами й було сплачено мною державне мито в розмірі 170 грн.

У Запереченнях Відповідач посилаючись на пункт 24 частини 1 статті 29 Бюджетного Кодексу України вказує, що плату за надання адміністративних послуг віднесено до доходів загального фонду Державного бюджету України та включено до доходної частини Бюджетів України на 2012,2013 роки. Це не відповідає дійсності за наступних підстав.

Частина 1 статті 29 «Склад доходів Державного бюджету України» Бюджетного Кодексу України (в редакції станом на 04.07.2017) викладено в наступній редакції та не містить у собі будь-яких пунктів:

1. До доходів Державного бюджету України включаються доходи

бюджету, за винятком тих, що згідно із статтями 64, 66, 69 та 71

цього Кодексу закріплені за місцевими бюджетами.

Поміж того, слід відзначити, що ДКСУ для отримання оплат за надання адміністративних послуг в дохід державного бюджету до загального фонду державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства за балансовим рахунком 3111 "Надходження до загального фонду державного бюджету", за кодом класифікації доходів та його найменуванням «Плата за надання інших адміністративних послуг» відкрито відповідний розрахунковий рахунок №, отримувач УК у м. Житомирі ГУДКСУ у Житомирській області, код , МФО 811039.

Для прикладу, таким же чином ДКСУ відкрито рахунки для отримання оплати судового збору за кодом класифікації доходів та його найменуванням «Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)» та перераховані кошти зараховуються як надходження до загального фонду державного бюджету.

Але, незважаючи на це, Відповідач (ВГІРФО УМВС України в Житомирській області та його правонаступник на даний час – УДМС України в Житомирській області) вимагав сплату за адміністративні послуги не на вищезазначений розрахунковий рахунок доходу державного бюджету, а вимагав сплату на власні розрахункові рахунки ВГІРФО УМВС України в Житомирській області (УДМС України в Житомирській області) яку зараховують як власні надходження і встановити куди та як витрачаються дані кошти громадянину не можливо.

Тому можна дійти висновку, що плата за адміністративні послуги ВГІРФО УМВС України в Житомирській області (УДМС України в Житомирській області) не надходить на рахунки відкриті в органах Державного казначейства за балансовим рахунком 3111 "Надходження до загального фонду державного бюджету".

Дізнатись, що саме входить (які дії та які бланки) в платну послугу вартістю 87,15 грн жодним чином не вдавалось за можливе, а також чим саме визначено розмір плати «за бланк паспорта» 120 грн також. Така інформація для ознайомлення відсутня для громадян України.

Поміж того, навіть у випадку існування будь-яких платних адміністративних послуг, які визначені, як зазначає Відповідач у Запереченнях, постановами КМУ № 000 від 04.06.2007 та № 000 від 26.10.2011, їх надання не визначається цими постановами як обов’язкове за тих чи інших умов, а лише передбачається можливість їх надання у випадку якщо у громадянина виникла в їх замовлені необхідність і таке бажання громадянин виявив окремою письмовою заявою щодо надання таких платних послуг. Слід додатково відзначити, що Відповідач хибно та безпідставно намагається віднести ці постанови до законодавства, яке регулює порядок оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, а також те, що Відповідач вдається до неправомірного трактування норм зазначених постанов на власний розсуд, чим не наділений такими повноваженнями, та в такий спосіб здійснює формування нових неіснуючих правових норм (відносно вимог замовлення платних послуг та сплати плати «за бланк паспорта», надання непередбачених порядком оформлення та видачі Паспорта довідок).

У своїх Запереченнях Відповідач намагається ототожнити «порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон» із «платною послугою з оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон», що не є одним і тим же по змісту та визначенню.

Так, порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон регулюється, відповідно до Закону № 000, визначено Правилами оформлення та видачі паспортів, їх тимчасового затримання затверджених відповідною постановою КМУ № 000 від 31.03.1995. Разом з цим, з метою виконання вимог ПКМУ № 000 від 21.12.2004 МВС України наказом № 000 від 21.12.2004 затвердило порядок провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини (далі – Порядок-1).

Відповідно до Порядку-1, надання платних послуг допускається виключно за окремими письмовими зверненнями юридичних і фізичних осіб, які можуть отримати платні послуги, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 № 000 (абзац 4 пункту 4 зазначеного Порядку-1). Тільки в цьому випадку, коли фізична особа окремо виявила бажання отримати платні послуги з переліку затвердженого ПКМУ № 000 від 04.06.2007, до заяви долучається документ про оплату послуг.

Слід наголосити, що мною в позовній заяві жодним чином не оскаржується законність надання платних послуг з Переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання (далі – Перелік) затвердженого ПКМУ № 000 від 04.06.2007р., а оскаржуються дії Відповідача по відмові в провадженні відповідно до Порядку-1 та його вимоги по замовленню платних послуг з Переліку в яких я не мав потреби.

В Запереченнях Відповідач хибно та безпідставно відносить Постанови КМУ № 000 від 04.06.2007, № 000 від 26.10.2011, наказ МВС України №84 від 02.02.2012 до законодавства, яке регулює порядок оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Постанови КМУ № 000 від 04.06.2007 та № 000 від 26.10.2011 регулюють надання широкого переліку платних послуг, які можуть надаватись громадянам за їх власним бажанням і до такого переліку входять платні послуги не тільки пов’язані з порядком оформлення документів для виїзду за кордон. Більш того, ані цими постановами КМУ ані іншим законодавством України не визначено обов’язок замовлення платних послуг в тих чи інших випадках, коли такі платні послуги можуть бути надані.

В Запереченнях Відповідач посилається на ПКМУ № 000 від 26.10.2011, якою затверджено «Порядок надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг» (далі – Порядок-2) які визначені у Переліку разом з розмірами плат по їх наданню.

Так пункт 4 Порядку-2 викладено в такій редакції:

«4. У разі надання послуги, що передбачає видачу бланка або номерного знака, розмір плати за її надання визначається з урахуванням витрат, пов'язаних з придбанням відповідної продукції. Обсяг таких витрат визначається МВС.»

Як видно даний пункт 4 Порядку-2 чітко зазначає, що плата за платну послугу з Переліку затверджена (розмір плати) цим же Переліком та визначається з урахування витрат, обсяг яких визначило МВС, в разі надання такої платної послуги, що передбачає видачу будь-яких бланків або номерних знаків.

Додатково треба відзначити, що пункт 4 Порядку-2 жодним чином не містить вимог та не вказує на будь-які додаткові платежі за окремими платіжними квитанціями.

Слід додатково відзначити, що Відповідача не наділено повноваженнями, щодо трактування норм ПКМУ.

Також відображення будь-якої інформації в внутрішніх документах МВС (ДМС), таких як будь-які накладні, наприклад, витрати на пальне для виконання службових завдань працівниками МВС (ДМС), жодним чином не можуть бути підставою для будь-якої сплати зі сторони громадян України, в тому числі у вигляді компенсації витрат підрозділів МВС (ДМС) на здійснення їх безпосередніх службових обов’язків.

Ставлячи вимоги по замовленню платних послуг відповідно до Порядку-2 з Переліку передбачається подання власного звернення громадянина України, що прямо суперечить статті 9 ЗУ «Про звернення громадян», якою визначено неприпустимість примушування громадян до подання власних звернень.

Додатково слід зазначити, що примітка до Переліку , на яку посилається у своїх Запереченнях Відповідач, також не містить у собі зобов’язання по сплаті тих чи інших платежів. Так Примітка до таблиці з переліком платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розміром плати за їх надання викладена в такій редакції:

«Примітка. Розмір плати за надання послуг наведено без урахування податку на додану вартість та вартості бланків і номерних знаків.»

Слід відзначити, що дана примітка носить виключно інформативний характер, та не містить у собі будь-яких вимог по сплаті або доплаті податку на додану вартість (далі – ПДВ) відповідно до затвердженого розміру плати за платну послуги, тому що послуги сплачуються без ПДВ і додатково не потрібно нараховувати ПДВ до вартості послуг. Тому таким же чином вказується інформативно, що при наданні послуг не потрібно додатково сплачувати вартості будь-яких бланків та номерних знаків. Цією приміткою інформативно вказується, що всі вартості будь-яких бланків та номерних знаків, в разі наданні послуг, які передбачають їх видачу, вже враховано в розмір плати за платну послугу. Така інформація додатково підтверджується нормою визначеною в пункті 4 Порядку-2.

Якщо ж брати до уваги доводи Відповідача зазначені в Запереченнях спираючись на вищевказану Примітку, то виникає цілком справедливе питання щодо окремої сплати податку на додану вартість платної послуги або окремо, або включно в розмірі вартості платної послуги, та чому Відповідач (ВГІРФО УМВС України в Житомирській області/УДМС України в Житомирській області) не вимагало (не вимагає) від громадян сплати ПДВ за свої послуги включно до вартості послуги або за окремою квитанцією, як це робить стосовно плати «за бланк паспорта», який відповідно до Закону № 000 є власністю держави та залишається у власності держави після видачі громадянину.

Слід наголосити, що я не звертався до Відповідача або інших осіб з приводу надання мені платних послуг з Переліку, та не надавав будь-яких окремих заяв щодо надання таких платних послуг. Додатково слід зазначити, що я не отримував жодних платних послуг з Переліку за ПКМУ № 000 від 04.06.2007.

Виходячи з вищевикладеного слід відзначити, що виконавши всі вимоги законодавства регулюючого оформлення та видачу Паспорта, в мене не було підстав для замовлення платних послуг з Переліку, тому вимога Відповідача щодо надання мною квитанції по сплаті платної послуги з Переліку безпідставна. Разом з тим слід відзначити, що також безпідставної була вимога Відповідача щодо наданням мною окремої квитанції по сплаті «за бланк паспорта».

Далі, у Запереченнях Відповідач, що «на даний час плата за бланк паспорта громадянина України для виїзду за кордон справляється у розмірі 120 грн (було – 150 грн) при цьому жодним чином не посилається на будь-який документ, яким було затверджено така плата «за бланк паспорта» та його розмір: 120 грн і чим визначаються саме ця сума плати а не будь-яка інша, при тому що сам Паспорт (як і його бланк) є та залишається власністю України.

Слід відзначити, що правовий аналіз постанови КМУ № 000 від 26.10.2011 свідчить про те, що платні послуги можуть бути надані за заявою особи, тобто за наявності у неї бажання отримати таку послугу, а не про обов'язковість замовлення такої послуги з метою, зокрема, оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон. В іншому випадку, якщо приймати до уваги позицію УДМС України в Житомирській області про обов'язковість таких послуг, постанова КМУ № 000 від 26.10.2011р. буде суперечити вимогам Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» статтею 7 якого прямо визначено, що правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України і підлягають опублікуванню. Як зазначено вище, на виконання вимог Закону № 000-12, постановою Кабінету Міністрів України № 000 від 31.03.1995р. затверджено Правила оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, вимоги яких дотримано мною при зверненні до Відповідача та мною було надано усі необхідні документи зазначені у абзацах 1-7 пункту 10 Правил та у пункті 11 Правил.

Таким чином, оскільки порядок оформлення та видачі паспортів визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та Правилами оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, УДМС України в Житомирській області фактично позбавлений можливості вимагати у мене будь-які інші документи (платежі), окрім тих, що зазначені у вказаному Законі № 000-12 та Правилах.

Крім цього, Відповідач, не пояснює суть послуги, яка полягає в оформлені та видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон, вартість якої становить 87,15грн. Таке питання є актуальним з огляду на те, що особа, яка виявила бажання отримати паспорт, сплачує державне мито у розмірі 170грн. за оформлення та видачу паспорту громадянина України за виїзду за кордон, про що зазначено вище. Тобто, якщо приймати до уваги доводи Відповідача про необхідність сплати послуги вартістю 87,15грн., то існує подвійна оплата одних і тих же дій (послуг) ВГІРФО УМВС України в Житомирській області (УДМС України в Житомирські області).

Більш того, Відповідач жодного разу не надав доказів вартості бланку паспорта.

З огляду на викладені обставини та враховуючи те, що постанова КМУ № 000 від 26.10.2011р., на яку посилається Відповідач під час звернення до нього, в якості правових підстав для відмові мені в оформлені паспорту, не регулює правовідносини у сфері оформлення та видачі паспортів громадян України для виїзду за кордон, тому можна дійти висновку про неправомірність дій Відповідача.

Далі в Запереченнях Відповідач намагається обґрунтувати свої вимоги будь-яких сплат за платні послуги та бланк паспорта а також надання певних документів мотивуючи це Стандартом надання платних послуг затвердженого наказом МВС України №84 (надалі – Стандарт) від 02.02.2012, в чому немає жодних підстав з огляду на те, що будь-які платні послуги не замовлялись та не було намірів щодо замовляння таких платних послуг, які надаються за окремою заявою, як того вимагає Порядок затверджений ПКМУ 1098 від 26.10.2011.

Також недопустиме посилання Відповідача на цей Стандарт в стверджені, що саме цим Стандартом зазначається вичерпний та обов’язковий перелік документів необхідний для оформлення та видачі Паспорта, та якщо приймати до уваги таку позицію Відповідача, наказ МВС України №84 від 02.02.2012 буде суперечити вимогам Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» статтею 7 якого прямо визначено, що правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України і підлягають опублікуванню. Як зазначено вище, на виконання вимог Закону № 000, постановою Кабінету Міністрів України № 000 від 31.03.1995р. затверджено Правила оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, вимоги яких дотримано Позивачем при зверненні до Відповідача.

Далі у Запереченнях Відповідач посилаючись на норми Закону України «Про захист персональних даних» намагається замінити слова за значенням «поширення даних» на інші – «доступ до інформації», які не відповідають одне одному за значенням. Поширювати дані про особу – це передавати інформацію третім особам, проте мати доступ до персональних даних відповідно до визначених повноважень не передбачає поширення персональних даних іншим особам, які не мають відношення до виконання певних процедур відповідно до їх повноважень, зокрема безпосереднього до оформлення та видачі Паспорта.

Окремо треба зазначити, що на момент мого звернення Відповідач була працівником ВГІРФО УМВС України в Житомирській області а повноваження щодо оформлення та видачі Паспорта було передано до органів ДМС України з 01.01.2013 року.

Далі у Запереченнях Відповідач, зазначає, що органи ДМС України позбавлені можливості звертатися до баз даних. Поміж того частиною 4 статті 19 Закону України «Про захист персональних даних» визначено, що органи державної влади мають право на безперешкодний і безоплатний доступ до персональних даних відповідно до їх повноважень. Органи ДМС України саме є органом державної влади до повноважень яких входить відповідно до пунктів 10-12 Порядку затвердженого наказом МВС України № 000 від 21.12.2004 здійснювати усі необхідні перевірки сповіщеної громадянином інформації щодо відсутності підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон зазначених у статті 6 Закону № 000-12.

Не відповідає дійсності й те, що не визначена можливість органів міграційної служби права здійснювати перевірки щодо наявності обставин для тимчасової відмови у видачі Паспорта. Такі повноваження органам міграційної служби надає Наказ МВС № 000 від 21.12.2004, а саме пункти 10-12 Порядку затвердженого цим наказом, яким керуються в своїй діяльності органи міграційної служби та керувалось до 01.01.2013р. ВГІРФО УМВС України в Житомирській області.

Далі у Запереченнях стверджується, що в разі якщо щось на думку Відповідача не врегульовано чинним законодавством то на підставі цього Відповідач має право визначати вимоги самостійно.

Таке твердження не ґрунтується на нормі закону та прямо суперечить Конституції України. Зокрема статті 19 Конституції України, в якій зазначається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством та органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач намагається здійснити ототожнення значенню слів «сповіщення» та «підтвердження». Зокрема зміст слів «сповіщення» та «підтвердження» відображено в академічному тлумачному словнику української мови:

«СПОВІЩЕННЯ – Дія за знач. сповістити. Те що сповіщається комусь, письмове повідомлення.

СПОВІСТИТИ – Давати знати комусь, повідомляти когось про кого - що-небудь.» (Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 551.)

«ПІДТВЕРДЖЕННЯ – Дія за знач. підтвердити. То, що підтверджує, чим підтверджується що-небудь.

ПІДТВЕРДЖУВАТИ, ПІДТВЕРДИТИ - Визнавати, засвідчувати правильність, достовірність, істинність чого-небудь.»

(Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 513.)

З огляду на вище написане «сповіщення» та «підтвердженні» різні за змістом поняття.

Порядком оформлення документів для виїзду громадян України за кордон зазначається, що особи, які звертаються за отриманням паспорта, сповіщають дані про себе, про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (абзац четвертий частини першої статті 4 Закону № 000-12)

Також законодавством регулюючим порядок оформлення та видачу паспорта громадянина України передбачено тимчасова відмова у видачі паспорта в разі якщо громадянин свідомо сповістив про себе неправдиві відомості (Пункт 6 частини першої статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", підпункт 6 пункту 22 Правил затверджених ПКМУ № 000 від 31.03.1995).

На вимогу чинного законодавства я, підписуючи заяву-анкету, письмово сповістив що підстав, які відповідно до статті 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” тимчасово обмежують права Позивача на виїзд за кордон, немає.

Вимоги до мене щодо підтвердження сповіщеної інформації будь-якими довідками не передбачається чинним законодавством.

Слід зазначити, що норми пункту 12 Порядку затвердженого наказом МВС № 000 від 21.12.2004 не суперечать нормам Закону України «Про захист персональних даних» і тому можуть застосовуватись у практичній діяльності УДМС України в Житомирській області без надання громадянином будь-яких довідок не передбачених законодавством регулюючим порядок оформлення і видачі Паспорта та будь-яких окремих заяв-згод на обробку персональних даних, так як органи ДМС України мають право на безперешкодний та безоплатний доступ до персональних даних відповідно до їх повноважень, а усі процедури по оформленню, видачі Паспорта, включаючи здійснення будь-яких перевірок, безпосередньо входять до повноважень органів ДМС України, яким і є УДМС України в Житомирській області.

Таке твердження з вимогою надання таких довідок лише є підтвердженням неправомірних дій зі сторони Відповідача.

Додатково слід відзначити, що довідкою про наявність чи відсутність судимостей підтверджується лише чи значиться громадянин засудженим за кримінальними справами та чи перебуває у розшуку. Проте дана довідка не підтверджує відсутність усіх підстав, що тимчасово обмежують право громадянина на виїзд за кордон відповідно до пункту 22 Правил затверджених ПКМУ № 000 від 31.03.1995 та перевірку щодо наявності чи відсутності яких УДМС України в Житомирській області має здійснювати на вимогу Порядку затвердженого наказом МВС № 000 від 21.12.2004 (зокрема і на вимогу пункту 12 цього Порядку).

Окремо слід зазначити, що УДМС України в Житомирській області не наділений повноваженнями встановлювати відповідність чи невідповідність нормативно-правових актів Конституції та законам України, а за ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У Запереченнях зазначається, що громадянину може бути тимчасово відмовлено у видачі Паспорта у випадках передбачених ст. 6 Закону № 000-12. Тому я додатково користуючись даною мені можливістю СПОВІЩАЮ що жодних підстав, які відповідно до статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» тимчасово обмежують мої права на виїзд за кордон немає та що мені відомо, що свідомо подані мною неправдиві відомості можуть призвести до відмови у видачі паспорта.

Слід зазначити, що неправомірні дії Відповідача по відмові в оформленні та видачі Паспорта як наслідок, лише сприяє порушенню права громадянина на вільне залишення території України закріпленого ст. 33 Конституції України, право яке надає (відповідно до ст.2 Закону № 000) паспорт громадянина України для виїзду за кордон, який мені тривалий час (з 12.07.2012) не оформляється та не видається державою в особі УДМС України в Житомирській області, як правонаступником ВГІРФО УМВС України в Житомирській області.

Додатково вважаю за необхідним, у разі задоволення позову, прийняття судом іншої постанови, яка б гарантувала дотримання і захист мого права на вільний виїзд з території України у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, та при прийнятті рішення допустити негайне виконання постанови, в зв’язку з тим, що тривалий час я, як людина та громадянин, фактично безпідставно позбавлений права вільно залишити територію України, яке надає паспорт громадянина України для виїзду за кордон, право яке гарантується Конституцією України та захищається Європейською конвенцією про захист прав людини.

В усьому останньому я повністю підтримую все що викладено в моїй позовній заяві та прошу суд задовольнити мої позовні вимоги в повному обсязі.

Фурлет Іван Володимирович _____________________

27 березня 2013р. /підпис/