У разі встановлення підприємства (організації, установи) або фізичної особи, яка є власником або користувачем відповідного РМ, правоохоронний орган, який проводить огляд місця події і здійснює необхідні заходи з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили, інформує керівника цього підприємства (організації, установи) або фізичну особу про перебування у незаконному обігу зазначеного РМ.
Керівник підприємства (організації, установи) повинен призначити службове розслідування з причин перебування РМ у незаконному обігу, про результати якого інформує органи Держатомрегулювання, Міністерство екології та природних ресурсів МНС, МОЗ, санепідслужби та зазначений правоохоронний орган, а фізична особа повинна дати письмові пояснення.
Орган Держатомрегулювання може призначати за результатами службового розслідування інспекційну перевірку підприємства, яке є користувачем виявлених радіоактивних матеріалів, щодо дотримання таким підприємством вимог законодавства та інших нормативно-правових актів з питань забезпечення радіаційної безпеки та фізичного захисту, обліку і контролю радіоактивних матеріалів.
Органи виконавчої влади та юридичні особи, які беруть участь у поводженні з радіоактивними матеріалами, виявленими у незаконному обігу, зобов'язані дотримуватися вимог законодавства та інших нормативно-правових актів з питань забезпечення радіаційної безпеки та фізичного захисту.
На виконання міжнародних зобов’язань, а також з метою інформування населення, державних, громадських та інших організацій орган Держатомрегулювання надсилає за встановленою формою офіційне повідомлення про виявлення підозрюваного матеріалу/об'єкта до бази даних МАГАТЕ з незаконного обігу. Крім того, орган Держатомрегулювання розміщує інформацію про виявлення підозрюваного матеріалу/об'єкта на своїй офіційній веб-сторінці.
Необхідна інформація про РМ, виявлений у незаконному обігу, вноситься в установленому порядку до державних систем обліку і контролю радіоактивних матеріалів.
На всіх етапах поводження з радіоактивним матеріалом, виявленим у незаконному обігу, необхідно забезпечити дотримання норм, правил та стандартів з радіаційної безпеки та фізичного захисту. Органи виконавчої влади та юридичні особи, які беруть участь у поводженні з РМ, виявленими у незаконному обігу, зобов'язані дотримуватися вимог законодавства та інших нормативно-правових актів з питань забезпечення радіаційної безпеки та фізичного захисту.
9. МЕДИЧНІ НАСЛІДКИ ОПРОМІНЕННЯ ЛЮДИНИ
Механізм дії іонізуючого випромінювання на живий організм пояснюється вражаючою дією на клітину, внаслідок чого порушується її функція, що призводить до порушення життєдіяльності органів і систем, а іноді і до загибелі організму.
Особливість біологічної дії іонізуючого випромінювання на клітину обумовлена як властивостями кожного виду випромінювання, так і специфікою життєдіяльності клітин.
Основною відмінністю іонізуючого випромінювання від інших шкідливих чинників (хімічної отрути, високої температури та ін.) є його здатність іонізувати будь-які атоми. В процесі іонізації відбувається відрив електрона від атома і утворення іонів. Якщо при опроміненні живих клітин іонізуються атоми, невеликих молекул (наприклад, води, амінокислот, вітамінів), то вони можуть розпадатися з утворенням вторинних продуктів – вільних радикалів, що мають велику реакційну здатність. Цей процес називається радіолізом. При іонізації макромолекул (білків, ферментів, нуклеїнових кислот) вони втрачають свої біологічні властивості, тобто інактивуються.
Розрізняють два види впливу іонізуючого випромінювання на клітину: прямий, при якому енергія випромінювання поглинається безпосередньо самими макромолекулами, і непрямий, при якому енергія випромінювання поглинається водою та іншими низькомолекулярними сполуками клітини, а макромолекули потім вражаються продуктами їх розпаду.
Частка вражених при опроміненні макромолекул залежить від дози іонізуючого випромінювання та навіть при значних дозах вона достатньо мала через велику чисельність молекул різного виду. В той же час навіть при невеликих дозах відбувається порушення властивостей і функцій клітин – проникності мембран, іонного складу та ін. Проте, більшість порушень є тимчасовим і не викликає загибелі клітин. Виключенням є тільки молекула ДНК, іонізація якої може призвести до втрати клітиною основної її функції – здійснення репродукції.
Іонізуюче випромінювання, впливаючи на генетичний апарат клітини, викликає різноманітні мутації. Ці пошкодження можуть виявлятися в нащадках клітин, як відразу після опромінювання, так і у віддалений час, передаючись по спадку і викликаючи в організмі генетичні зміни.
Якщо говорити про вплив радіації на організм в цілому, то згідно з сучасним уявленням всі шкідливі наслідки опромінювання поділяються на детерміновані (безпосередні) і стохастичні (вірогідні) ефекти.
Детерміновані ефекти – це наслідки, що виникають відразу після опромінення відносно великими дозами і мають поріг клінічних ефектів. Вони проявляються у вигляді соматичних змін або захворювань. Характерним проявом детермінованих ефектів є гостра і хронічна променева хвороби, променеві опіки, катаракта, безплідність, порушення кровотворення та ін.
Найтиповішим з вище перелічених променевих уражень є променева хвороба. Закономірності розвитку променевої хвороби визначаються величиною і потужністю дози іонізуючого випромінювання, залежать від розподілу поглиненої енергії випромінювання в організмі і радіочутливості його органів, тканин і систем. Ступінь тяжкості променевої хвороби залежить від того, чи був опромінений весь організм (загальне опромінювання) чи його окремі ділянки (локальне опромінювання); одноразове або багаторазове (хронічне) опромінювання; з інтервалами (дробове) або безперервне опромінювання. Людина легше переносить локальне опромінювання серією невеликих доз, ніж таку ж дозу, отриману при загальному і одноразовому опромінюванні. На величину ефекту впливає і спосіб опромінення – зовнішнє чи внутрішнє.
Розрізняють два основні види променевої хвороби: гостра, яка викликається короткочасним опроміненням великими дозами, і хронічна, що виникає внаслідок тривалого опромінювання відносно невисокими дозами.
Гостра променева хвороба в її типовій формі розвивається при одноразовому загальному зовнішньому відносно рівномірному опроміненні організму рентгенівським або гамма-випромінюванням дозою, що перевищує 1 Гр, за порівняно нетривалий термін (від декількох хвилин до декількох днів).
Залежно від систем, які вражаються найбільшою мірою, розрізняють чотири основні форми гострої променевої хвороби: кістково-мозкова, кишкова, судинна і нервово-церебральна.
Характерною особливістю перебігу гострої променевої хвороби є послідовність зміни окремих патологічних проявів в організмі, гострота яких залежить від ступеню тяжкості хвороби, пов'язаної з величиною дози опромінювання.
При дозах 1-2 Гр наступає легкий ступінь променевої хвороби, при дозах 2-4 Гр – середній, при дозах 4-6 Гр – важкий і при дозах більше 6 Гр - украй важкий.
У періоді формування хвороби виділяють 4 фази: фаза загальної первинної реакції, фаза удаваного благополуччя (латентна), фаза розпалу хвороби і (при позитивній динаміці) фаза відновлення.
Фаза загальної первинної реакції характеризується диспептичними проявами – нудотою, блювотою, проносом, загальноклінічними симптомами – порушенням свідомості, загальною слабкістю, головним болем, підвищенням температури тіла, гематологічними відхиленнями - лімфоцитопенією, нейтрофільним лейкоцитозом, місцевими враженнями шкіри і слизових оболонок в місцях найбільшого опромінення.
Після первинної реакції наступає фаза удаваного благополуччя (латентна), в якій симптоми первинної реакції зникають. В той же час в цей період може спостерігатися епіляція волосся, зберігаються ознаки враження шкіри і слизових оболонок.
Фаза розпалу хвороби характеризується наростанням лейко - і тромбоцитопенії, і пов'язаної з цим, підвищеною кровоточивістю і інфекційними ускладненнями. Всі клінічні прояви різко наростають. Приєднуються симптоми захворювання окремих органів і систем, за назвою яких і визначається форма променевої хвороби.
У разі сприятливого результату наступає фаза відновлення, яка протікає повільно і триває впродовж декількох місяців залежно від ступеню важкості хвороби. Нормалізуються сон і апетит, знижується температура тіла, поліпшується загальне самопочуття, стабілізуються показники периферичної крові, починається ріст волосся тощо.
Хронічна променева хвороба розвивається в результаті тривалого опромінювання організму малими дозами (0,1-0,5 сГр на добу) при сумарній дозі, що перевищує 0,7-1,0 Гр. Вона може бути викликана як зовнішнім, так і внутрішнім, відносно рівномірним або нерівномірним, загальним або локальним опромінюванням.
Перебіг хронічної променевої хвороби, на відміну від гострої, більш розтягнутий у часі, проте все ж таки можна відзначити періодичність розвитку, пов'язану з динамікою поглинання енергії випромінювання органами і тканинами.
Для хронічної променевої хвороби характерним є повільне наростання тяжкості пошкоджень і більш тривалий період відновлюваних процесів. Клінічна картина характеризується вираженим астенічним синдромом і помірним зниженням кількості лімфоцитів та інших формених елементів крові. При внутрішньому опромінюванні перебіг хронічної променевої хвороби залежить від розподілу радіонуклідів в органах і їх радіочутливості.
В даний час світовою радіобіологічною спільнотою за рекомендацією МКРЗ і НКДАР ООН прийнята безпорогова концепція дії іонізуючого випромінювання, яка базується на гіпотезі, що визнає вірогідність (ризик) виникнення негативних (стохастичних) ефектів при опроміненні людини будь-якою малою дозою.
До таких стохастичних (вірогідних) ефектів опромінювання належать безпорогові ефекти, вірогідність виникнення яких існує при будь-яких дозах і зростає із збільшенням дози, тоді як відносна важкість їх проявів від дози не залежить. До них належать віддалені наслідки – злоякісні новоутворення, які виникають у людей через декілька років після опромінювання і генетичні зміни, що проявляються у їх нащадків. Прояви таких ефектів можливі з тим або іншим ступенем вірогідності, яка розраховується з урахуванням коефіцієнтів ризику для тієї або іншої групи людей
У результаті багаторічних спостережень за опроміненими людьми встановлено, що індуковані іонізуючим випромінюванням злоякісні пухлини, виявляються після латентного періоду, який складає 2-5 років у разі лейкозу і близько 10 років і більше у разі виникнення інших злоякісних пухлин.
В останнє десятиріччя деякими вченими встановлено, що клінічні прояви окремих видів раку можливі й безпосередньо після опромінювання, особливо в осіб немолодого віку. Стверджується, що радіаційно індукований рак у людини може виникати при дуже малій дозі й потужності дози.
Генетичні зміни, які також є стохастичними ефектами опромінювання, виникають внаслідок утворення мутацій. В дослідах на тваринах встановлено, що доза, яка подвоює мутації, при гострому опромінюванні складає 2 Зв, а при хронічному – близько 4 Зв. Мутації в соматичних клітинах людини можуть призводити до їх загибелі, а в клітинах ембріону – до різних вад: синдрому Дауна, синдрому Патау тощо.
Генні мутації, що становлять основну частку всіх мутацій, викликають надзвичайно різноманітні зміни ознак. Наприклад, відомі генні мутації призводять до спадкових захворювань (гемофілія, фенілкетонурія тощо).
В той же час тривалі епідеміологічні спостереження вчених за нащадками жителів Хіросіми і Нагасакі, що пережили атомне бомбардування, не виявили статистично достовірних генетичних відхилень у порівнянні з контрольною групою.
Останніми роками вченими різних країн стала приділятися більша увага вивченню впливу малих доз опромінювання на організм. У 1972 році канадський вчений А. Петко довів, що для пошкодження клітинних мембран при тривалому опромінюванні достатньо набагато меншої поглиненої дози, ніж при короткочасному.
Таким чином, було встановлено, що хронічне опромінювання малими дозами може бути більш небезпечним за наслідками, ніж короткочасне опромінювання великими дозами. Це відкриття продемонструвало, що при тривалому опромінюванні діє раніше невідомий механізм, який викликає руйнування клітини.
Надалі, американський вчений Е. Штернгласс, вивчаючи ефект А. Петко в біологічних системах, підтвердив, що малі дози іонізуючого випромінювання, що впливають на живі організми тривалий час внаслідок радіоактивних опадів або викидів АЕС, в 100 – 1000 разів небезпечніші за дози, отримані потерпілими від атомних бомбардувань в Японії. При цьому поглинені дози в межах 0,01 – 0,002 Гр цілком достатні для руйнування клітинної мембрани.
Результати нового наукового відкриття можуть бути виражені в закономірності «доза-ефект», яка відображає різке зростання враження клітинної мембрани в інтервалі малих доз.
Це відкриття було підтверджене при вивченні впливу малих доз опромінювання при аварії на Чорнобильській АЕС. Встановлено, що дроблене опромінювання малими дозами призводить до мобілізації захисних сил організму, яке в подальшому призводить до їх пригнічення. Тому малі дози, які в звичайних умовах не приносять шкоди, нерідко стають реальною загрозою здоров’ю.
В той же час є ствердження французьких та американських фахівців, що дози опромінення менш ніж 100 мЗв не призводять до виникнення негативних ефектів.
Дослідження в цьому напрямку тривають.
10. ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
ПОТЕРПІЛИМ ВНАСЛІДОК РАДІАЦІЙНОЇ АВАРІЇ
Медична допомога включає в себе проведення організаційних заходів, діагностику, медичне сортування, лікування і реабілітацію осіб, що потрапили у зону аварії, а також проявів супутньої патології (травматичний шок, кровотеча, стресові стани тощо).
10.1. Організаційні заходи
На усіх підприємствах і в установах, де ведуться роботи з джерелами іонізуючого випромінювання, мають бути створені служби радіаційної безпеки або призначені відповідальні за радіаційну безпеку.
У числі інших обов'язків ці фахівці повинні знати:
- порядок сповіщення про радіаційну аварію вищих інстанцій і регулюючих органів, а також служби охорони праці;
- порядок і правила обгороджування місця радіаційної аварії;
- порядок виклику транспортних засобів для перевезення потерпілих;
- порядок перевезення людей, забруднених радіоактивними речовинами (якщо відсутня можливість їх повної санітарної обробки на місці) і місце санітарної обробки;
- дислокацію найближчого пункту першої медичної допомоги для потерпілих в радіаційній аварії;
- місце розміщення найближчого стаціонарного відділення в межах області, де може бути надана медична допомога в умовах стаціонару;
- найменування і місце розташування центральної радіологічної спеціалізованої клініки.
У разі потреби - транспортування вражених в центральну спеціалізовану радіологічну клініку, інформація про це надається в клініку завчасно для підготовки персоналу і необхідного устаткування.
10.2. Послідовність дій
Перший медичний працівник, що обстежує особу, яка постраждала, повинен встановити і зафіксувати обставини опромінення, а також надати першу медичну допомогу, як і при будь-якому нещасному випадку.
При чистому променевому враженні залежно від його тяжкості й симптомів (наявність нудоти, блювоти, порушення серцевої діяльності, шоку) проводиться симптоматичне лікування.
У разі комбінованого ураження в першу чергу надають хірургічну допомогу, обробляють рани, опіки тощо.
Необхідно забезпечити систематичне спостереження за потерпілим і зробити хронологічний опис послідовності виникнення усіх симптомів хвороби для того, щоб лікарі, які продовжують лікування, мали чітку картину розвитку захворювання.
Після надання першої допомоги (а у разі потреби і санітарної обробки) потерпілих направляють в найближчий стаціонар радіологічного профілю. Лікарі цих стаціонарів повинні вміти обробляти забруднені радіоактивними речовинами рани, надавати медичну допомогу і симптоматичне лікування при радіаційних враженнях.
Стаціонар має бути обладнаний санпропускниками для санітарної обробки постраждалих, забруднених радіо-активними речовинами і мати резерв ліжок для їх тимчасового розміщення.
У центральні радіологічні спеціалізовані клініки направляють хворих, у яких вже діагностовано променеву хворобу або є підозра на можливість її розвитку. Така клініка повинна бути забезпечена комплексом ізольованих палат або боксів і мати можливість проведення інтенсивної терапії.
Клініка має бути укомплектована висококваліфікованими фахівцями з протипроменевої терапії з можливістю залучення при необхідності вузьких фахівців (хірургів, токсикологів, кардіологів, дерматологів, комбустиологів та ін.). У клініці обов'язково має бути відділення реанімації.
У зв'язку з необхідністю проведення інтенсивної терапії в стаціонарах обов'язково має бути станція переливання крові. Спеціалізована лікувальна установа у своєму складі повинна мати потужний лабораторний комплекс у складі гематологічної, біохімічної і бактеріологічної лабораторій.
Все перераховане свідчить про те, що променевий синдром (як і кожна інша клінічна ситуація) є прерогативою колективної діяльності лікарів різних спеціальностей.
10.3. Первинні медичні заходи
У таблиці 3 наведена схема діагностики і терапії при зовнішньому тотальному опроміненні людини залежно від тяжкості враження. При цьому необхідно враховувати наступні обставини:
1. За відсутності зовнішніх і суб’єктивних ознак променевої хвороби і нормальному рівні гранулоцитів і лімфоцитів крові в перші 4 доби після аварії пацієнт може бути визнаний здоровим і надалі знаходитися під амбулаторним спостереженням.
2. Якщо у пацієнта є будь-які ознаки нездужання, особливо нудота або блювота, потрібно подальше амбулаторне або стаціонарне спостереження за ним впродовж 10 днів. У цей період виявиться, до якої категорії тяжкості відноситься потерпілий.
За наявності ознак враження кісткового мозку в перші три доби після опромінення, необхідно негайно починати лікування антибіотиками і помістити хворого в стерильну ізольовану палату.
Схеми детального лікування хворих променевою хворобою наведені в спеціальних керівництвах.
Самодопомога і перша медична допомога полягають у прийманні 1—2 таблеток етаперазину із індивідуальної аптечки, вводять підшкірно кордіамін, у разі пошкодження шкіряних покровів накладають антисептичні пов’язки, вводять промедол для знеболювання, дають 1 таблетку диметкарбу з індивідуальної аптечки.
Медична допомога включає в себе проведення комплексу заходів щодо діагностики, медичного сортування, лікування і реабілітації осіб, що потрапили в зону аварії, у першу чергу тих, хто має клінічні прояви радіаційних уражень (симптоми гострої променевої хвороби, місцеві променеві ушкодження). Необхідне надання невідкладної медичної допомоги за життєвими показаннями, які можуть бути результатом дії супутніх чинників (травматичний шок, кровотеча, стресові стани тощо).
Таблиця 3
Схема первинних медичних дій при радіаційній аварії
(цит. за В. В. Мешковим ( 1991 р.)
Перші го-дини після аварії, наявність симптомів | Перша доба | 2-6 доба | ||
Результати обстеження | Заходи | Результати обстеження | Заходи | |
Відсутні | (1) З: відсутні Л: кров у нормі, лімфопенія відсутня ЧКМ: у нормі | Амбулаторне спостережен-ня 1-2 доби. При появі симптомів переведення до категорії (2) | Амбулаторне спостережен-ня. Кров і ЧКМ в нормі. При появі симптомів-пере-ведення до категорії (2) | Подальше амбулаторне спостереження. Детальне обстеження на 30-у добу після опро-мінення. |
Відсутні | (2) З: відсутні Л: легка лімфопенія, нормальна або збіль-шена кількість гранулоци-тів ЧКМ: в нормі | Клінічне обстеження до 6 діб. При появі симптомів переведення до категорії (3) | Клінічне спостере-ження. Відсутність зовнішніх симптомів, легка лімфопенія, незначні аномалії ЧКМ, відсутність гранулоцитопенії на 5-6 добу. | Контроль без лікува-льних захо-дів. Якщо не виявляються симптоми патології до 6-ої доби хвороби, ви-писати на амбулаторне спостереження. При виявленні симптомів-переведення до категорії (3) |
Нудота, блювота | (3) З: нудота, блювота Л: лімфопенія, норм. чи збільш. Гранулоци-тів, норм. тромбоцитів ЧКМ: порушен-ня мітозу | Лікування в стаціонарі. Підготовка до бактері-альної стерилізації. Підготовка до транс-фузії ЧКМ і тромбоцитівСистематичне лабораторне обстеження | З: нудота, блювота слабшає Л: гранулоцити в нормі або збільшені. ЧКМ: значні аномалії мітозу. | Бактеріальна стерилізація, переведення в стерильний бокс Підготовка донорів для трансфузії крові і ЧКМ. Симптоматична терапія. |
Нудота, блювота, серцево-судинні порушення Порушен-ня ЦНС | (4) З: нудота, блювота, ЦНС, серцево-судинні і ШКТ симптом-ми, шок, еритема Л: лімфопенія, гранулоци-тоз, тромбо-цити в нормі або зменьш. ЧКМ: клітинний розпад, порушення мітозу | Симптоматичне лікування в стаціонарі. Терапія. Підготовка до бактерійної стерилізації. Підготовка до трансфузії ЧКМ і тромбоцитів терапія, антибіотики. | Варіант А - хворий помирає на 2-3 добу Варіант Б - клінічне одужання Л: гранулоцити підвищені, з 5-ої доби - зниження. ЧКМ: аплазія, великі аномалії мітозу | Варіант Б - негайне переведення в ізольо-ваний бокс, інтенсивна бактеріальна стерилізація, інтенсивна электролітно-інфузійна терапія. Підготовка донорів для трансфузії крові і ЧКМ |
Примітка:
1,2, 3,4 - тяжкість ураження - від легкої (1) до найбільш тяжкої (4);
З - зовнішні і суб'єктивні симптоми;
Л - лабораторні гематологічні дані;
ЧКМ – червоний кістковий мозок.
Додаток А
СХЕМА АКТУ РОЗСЛІДУВАННЯ
ПРИЧИН РАДІАЦІЙНОЇ АВАРІЇ
1.Перелік членів комісії з розслідування причини РА, номер і дата наказу про створення комісії.
2. Назва установи, місце розташування, підпорядкування.
3. П. І.Б.. постраждалого, вік, професія, стаж роботи за фахом.
4. Хронологічний опис РА і характеристика технологічного процесу.
5. Характеристика джерела (джерел) іонізуючого випромінювання.
6. Причини РА. Радіаційні параметри шкідливих факторів на момент аварії, яким чином і якими приладами відбувалося вимірювання.
7.Місце знаходження потерпілого (вказати на схемі).
8. Характеристика випромінювача (активність, потужність дози на місці перебування потерпілого тощо.
9. Інформація про отримані променеві навантаження потерпілих.
10.Використання потерпілим ЗІЗ.
11.Система блокування. Сигналізація.
12. Дата проходження інструктажу з радіаційної безпеки.
13.Попередні висновки про дозу, характер опромінення, причини, що призвели до РА (можна використовувати інформацію від свідків аварії).
14. Організаційні заходи, що проведені, а саме: час і дата представлення інформації про аварію в зацікавлені організації, чисельний склад аварійних бригад, заходи, що були вжиті для локалізації аварії.
15. Масштаби і рівні радіоактивної забрудненості території, робочих місць, устаткування; кількість потерпілих і рівні їх опромінення.
16. Стан здоров’я потерпілих, об’єм наданої медичної допомоги.
17. Відомості про наслідки аварії і рекомендації з їх ліквідації.
18. Висновки та пропозиції з попередження аналогічних аварій в майбутньому.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 |
