Україна: другий конструкт

Україна: другий конструкт.

Щоб впливати, не обов'язково ставати

першим, достатньо БУТИ друг-и-м.

Влад Другов.

Так як постійними у житті є лише його видозміни, то кожна людина підсвідомо завжди їх чекає і в основі своїй готова до них на «всі 100». Хоча це не заважає нам триматись старого та зустрічати нове як «зимовий снігу наші комунальні служби».

Мова піде про «отого другого», котрий у галасливій щоденній суєтності заради підтримки та вдосконалення старого поки що мовч-и-т-ь. Мовчить, бо своїм ІНШИМ баченням він зовсім другий серед більшості. Це потім наступає момент, коли його нове СЛОВО стає центром життєвої місії усіх тих, хто за інерцією тягнув лямку старого (із думки Радислава Петріва (Івано-Франківськ) під час колегії всеукраїнської громадської організації «Ліга культури» - березень 2009 року). Саме про «лямки отого старого», що суспільно перестало вивільнювати людяність в людях й сказано лауреатом Шевченківської премії–2009 Павлом Гірником:

З одного боку в наше життя настирно впроваджують силу-силенну питань відповіді на які нам зовсім не потрібні, але з іншого – саме через ланцюжок питань найкраще пролягає продуктивна думка. У контексті думки про інновацію української політичної «матриці» звернемося до наступних питань:

Сучасний світ по-справжньому ще й не брався за конструювання суспільних структур партнерства як основи своєї політико-економічної життєвої системи. Базовими були і лишаються структури конкуренції - захвачуй якомога більше і підгрібай під себе якомога швидше, щоб потім: «живи – насолоджуйся – не думай про майбутнє – ти свого досяг!» Не стало ще конструювання суспільства на основі політики людяності (партнерства) імперативом нашої земної еволюції. Людяність як НОВЕ з'явиться у нас тоді, коли заявить про себе як матерія нашого суспільно-політичного поля. Людяність у політиці невідривно пов'язується із горизонтальними партнерськими структурами. Тільки тоді, коли людина по-справжньому стає партнером, а не ворогом, до самої себе і зароджується адекватна суспільно-політична ноосфера.

Життя поки що нам бачиться через споживацьку призму збагачення за рахунок експлуатації всього що можна, а якщо стає не можна, то винаходимо нову зброю: ідеологічну чи матеріальну. Тільки-но відішли часи страху небезпеки від інформаційно-технічної революції: правителі світу закабалять людей вправляючи інформацією їм мозок (Джорж Оруел «1984»). Страхи виявились марними: Інтернет, мобільний зв’язок як і GPS перестали належали лише спецслужбам і правителів опинились під більшим контролем, ніж раніше. А тепер на устах новий страх - перед стрімким розвитком біотехнологій. Небезпека у тім, щоб політичні пройдисвіти не стали «вирощувати» людей двох порід: одна із «сідлами» на спині, а друга зі «шпорами» на ногах (Френсіс Фукуяма «Наше постлюдське майбутнє»).

- Як цивілізації вдається уникати подібних політичних небезпек?

- Завдяки привнесенню у суспільне поле щораз більшої «порції» своєї глибинної людяності.

Дійова людяність породжує в людині вектор спрямований на самого себе, щоб хоч у якійсь мірі відповідати кантівському визначенню людини як МЕТИ всьому і в ніякому разі як засіб до чогось – тим більше до нищівної експлуатації інших та природи. Людина природно здатна бути ТВОРЦЕМ (за подобою Господу) як штучних життєвих ресурсів, так і особистісної здатності до щоденної творчої формалізації свого людяного у світ своїх партнерів.

- Але, ж можуть бути і псевдопартнери, тобто замасковані експлуататори!

- Так, тільки партнерство на основі людяності не переймається викриттям інших чи насильним

наверненням до праведності. Базова сутність партнерства у тім, що воно просто не допускає до себе свого антипода. Цим кожній людині надаються стартові умові, щоб звернутися до своїх глибин людяності і актуалізувати їх у наступному життєвому епізоді: відповідно до своїх природних чи розвинутих освітою можливостей.

Реалізація своїх бажань чи інтересів у партнерсько-продуктивному суспільно-політичному конструкті – це вже ДЕЩО ІНШЕ, ніж сучасне «мистецтво» експлуатувати. Були часи, коли саме таке «мистецтво» формувало еволюційний поступ цивілізації, але вони пройшли: не тільки людина вже не терпить ідеологій експлуатації, а й сама планета.

4. Якщо творче партнерство у горизонтальних суспільних структурах є виразником природи людяності, то повинні бути приклади адекватної тому формалізації навіть у традиційній ієрархічній парадигмі як виразники фундаментального принципу наступності. Чи існують вони?

- Найкращими прикладами є освітянські, бо школярі позбавлені тиску грошової мотивації. З одного боку в школі процвітає традиційний ієрархічний патронаж навіть школярів-старшокласників через так звані домашні завдання. Його ефективність така ж «висока», як і у більшості конструктів ієрархічних систем. Розмови про біди школи не вщухають: рідко яка дитина здатна самостійно виконати задане.

Дехто знаходить «посібники», у яких все необхідне написано дорослими, декому завдання виконують батьки чи репетитори, дехто на перервах списує у товаришів, інші у однокласників таку можливість купує, а більшість школярів ті домашні «завданнями» взагалі ігнорують. Завуч лає вчителів, щоб ті регулярно перевіряли учнівські зошити, на педагогічних радах обговорюють «моніторинг» роботи учнів вдома під керівництвом вчителів, а середньостатистичний наш випускник має плачевний рівень освітньої компетентності із ключових фундаментальних наукових понять.

Потім дорослі, що виросли у такій школі позичають свої гроші комерційним (тобто приватним) банкам (називається: «відкрити депозит»). І роблять це за умов відсутності росту продуктивної сфери країни, щоб через пару років оплакувати свої знецінені чи взагалі втрачені гроші. Як аргумент ставлять питання: «Кому ж в-і-р-и-т-и???»

Але в цей же час існують освітні системи, що працюють зі старшокласниками без фіксованих домашніх завдань. І не тільки як інноваційний досвід, що подекуди існує і в нас, а у системному варіанті як, наприклад, у Фінляндії, школярі якої показують найкращі результати під час незалежних міжнародних вимірювань рівня освітньої компетентності.

Відсутність прямих ієрархічних важелів не обов’язково веде до безладу. Навпаки: за природовідповідної самоорганізації відповідальність системи підвищуєьтся. Старшокласник каже: «У звичайній школі легко: ти знаєш, що тебе запитають наступного уроку. Не так у потужному ліцеї – невідомо над чим конкретно прийдеться працювати, а тому із пройденим треба р-о-з-і-б-р-а-т-и-с-ь!» Останнє (розібратись) і є простим містом до відповідальності, тобто до здатності ВІДПОВІДАТИ тому, за ЩО взявся, а не плакатися «кому вірити?». Чи замість конструктивного пошуку управлінсько-технологічних чи проектно-планових дій сипати закликами «давайте будемо …» з рівнів, на яких зосередженні найбільш масштабні суспільні ресурси.

І не природні чи людські кількісні виміри є найбільш масштабними суспільними ресурсами: успіх чи

невдачу визначає рівень природовідповідності змісту обраної населенням свої суспільної політики. І вибір треба довірити не лише лінійно-знаннєвому «реактору», а краще як колись у дитинстві казала Авескулова-молодша: «Нехай думає голова, а вирішувати буду «Я». Мова про оте «Я», котре здатне на суспільний конструкт, котрий буде іншоновою політичною системою, де державні меридіани суспільно-економічного партнерства були б зіткані із «ниточок», просякнутих ЛЮДЯНІСТЮ.

5. Постає як доречним питання: «І як таку ідилію зробити реальною»?	- Відповідь не пролягає через деталізацію, зрозумілу нашому старому ментальному усвідомленню, де кожна партія є лише частиною (la parti) цільної суспільної мозаїки. Можливості політичного важеля через демократично кількісний статус стали історично недостатніми. Цивілізація дозріла завдяки відкритому інформаційному простору та інноваційним екологічним технологіям до здатності творення своєї політичної системи на основі свого головного надбання – людяності. Другим політичним конструктом буде суспільна система горизонтально-спіральних партнерських імпульсів до інноваційно-відновлюваного творення засобів життя. Залишиться лише не опуститись до профанації нового під виглядом завуальованої демократично формальними процедурами ієрархічної політики експлуатації світу замість життєтворіння НОВОГО.

Володимир Бєлий.