Матеріали стосовно відзначення річниці створення ДАІ (до статті "ДАІ в класичному розумінні не існує…")
20 грудня українська міліція (а значить і Державтоінспекція), відмічає своє 23-хліття. А скільки років незалежній українській Державтоінспекції – 23 чи 16, як хтось почав відлік від 14 квітня 1997 року?
Слід відзначити що дати стосовно дня народження ДАІ досить суперечливі. Ми вправі вважати що ДАІ України вже 79 років, адже ще у 1934 році у системі Укрдортрансу була створена Державна автомобільна інспекція а у червні 1935 затверджено перше Положення про цю службу. Через три місяці Укрдортранс ввели у структуру Наркомата внутрішніх справ, потім перейменували в управління шосейних доріг а ДАІ 3 березня 1936 року передали до складу робітничо-селянської міліції. 3 липня того ж року було ухвалено Положення про державну автомобільну інспекцію робітничо-селянської міліції. Саме цей день і визнано як дату створення ДАІ, хоча до цього служба функціонувала щонайменше 2 роки.
На жаль подібним шляхом пішли і в незалежній Україні. Оскільки 14 квітня 1997 року Кабінет Міністрів затвердив Положення про Державну автомобільну інспекцію України то цю дату і було визнано як день народження національної ДАІ. Звісно що у самостійній країні має бути свій день вшанування працівників цієї служби. Але з вказаною датою важко погодитись адже служба не припиняла своєї діяльності ні на секунду(хіба що на декілька місяців коли Ющенко мав намір ліквідувати її – але ж це було у 2005 році а не на початку 90-х минулого століття). ДАІ України почала діяти як незалежна національна служба з перших днів проголошення самостійності країни. Спочатку керувались нормативною базою бувшого СРСР а після 25.12.1990р. Законом України «Про міліцію». Він передбачає що у складі міліції є підрозділ ДАІ, а одними із основних завдань і обов’язків її є забезпечення безпеки дорожнього руху, додержання законів, правил і нормативів у цій сфері, здійснення державної реєстрації транспортних засобів, приймання іспитів на право керування ними тощо. Крім того ряд статей Закону передбачають права і обов’язки міліції, які безпосередньо стосуються діяльності по забезпеченню безпеки дорожнього руху. Вже на початку 90-х років була створена вся необхідна
законодавчо-нормативна база у цій сфері – Закон України «Про дорожній рух», Правила
дорожнього руху, акти що регламентують проведення технічних оглядів, реєстрацію транспортних засобів та допуск до управління ними, настанови про діяльність структурних підрозділів ДАІ тощо. До речі проектом закону «Про дорожній рух» передбачався розділ у якому було викладено обов’язки, права і повноваження ДАІ. Однак Верховна Рада на жаль вилучила його, мотивуючи тим що вказане має бути затверджено окремим законом. Але підготовлений мною проект Закону «Про Державну автомобільну інспекцію» десь загубився у цій бюрократичній структурі. В цей же час створено Науково-дослідний центр з безпеки дорожнього руху, автомобільний журнал «Сигнал», організовано виготовлення національних посвідчень водія, реєстраційних документів, державних номерних знаків на транспортні засоби і т. і.. Згадую як перед налагодженням виготовлення національних номерних знаків направив запит до ДАІ РФ з проханням повідомити який вигляд матимуть їх знаки, аби не ввести подібні. У відповідь отримали 2 залізничні вагони знаків з документами про оплату і перелік виділених Україні буквосполучень для номерних знаків. Ми все це повернули без оплати відправнику і організували виготовлення національних номерних знаків. Хто це все робив, якщо ДАІ до 1997 року «не було»? А зробили це співробітники Головного управління ДАІ МВС України у непростій політичній обстановці, яка мала місце на початку 90-х років, до того ж у короткі терміни – за 2 роки. Тому, на мій погляд, день ДАІ України слід відзначати або у другій половині липня або у кінці грудня (відлік починати з 1990 року) - дату можна узгодити щоб вона не співпадала з днем проголошення незалежності або з днем міліції, який відзначається з 20 грудня 1990р. коли було прийнято Закон України «Про міліцію».
Одночасно хотів би спробувати порівняти ДАІ, наприклад, 80-х років минулого століття і сьогоденну, хоч це і досить складно зробити, адже всі питання тоді вирішувала єдина в СРСР партія(сьогодні це також робить партія але лише та яка на даний час при владі). Слід відзначити що ДАІ у ті давні роки мала відповідні структуру, повноваження і була досить шанованою службою, навіть серед пересічних громадян, особливо причетних до автомототранспорту. Відомо що ДАІ з перших днів свого існування переймалася контролем за автопідприємствами, технічним станом транспортних засобів і допуском до управління ними. Нагляд за дорожнім рухом і
управління ним здійснювала служба «регулювання вуличним рухом» - так звана ВРВР(на російській мові – ОРУД). В кінці 60-х на початку 70-х років минулого століття їх об’єднали під загальною назвою ДАІ.
Сьогодні оскільки функції служби технічного нагляду значно скорочені а реєстраційно-екзаменаційна все ще реорганізується на жаль можна зробити висновок що ДАІ, як такої у повному розумінні, майже немає. Вона перетворилась у службу нагляду(каральний орган) і у якійсь частині регулювання дорожнього руху(переважно на маршрутах руху можновладців).
Це результат чисельних експериментів і реформувань служби, які почалися ще у кінці 80-х років минулого століття і проводяться дотепер. Було і розукрупнення підрозділів дорожньо-патрульної служби і створення на її базі «дорожньої міліції», і позбавлення працівників ДАІ багатьох повноважень на початку цього тисячоліття, і постійне скорочення чисельності в основному задля зміцнення інших служб міліції, і ліквідація Науково - дослідного центру безпеки дорожнього руху та журналу «Сигнал», а також майже знищення служб технічного нагляду, організації дорожнього руху і агітації та пропаганди.
Зруйновано багато але нічого не створено для заповнення вакууму, який виник у сфері боротьби з аварійністю на дорогах країни. Навіть у Законі України «Про дорожній рух»(ст. 52-1) вилучено всі посилання на ДАІ – замінено на МВС. Визначено що МВС має приймати участь у реалізації, в межах своїх повноважень, державної політики щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Разом з тим затверджене Урядом Положення про ДАІ передбачає що ця служба є головним органом, на який покладається забезпечення безпеки дорожнього руху. Тобто виходить що ДАІ визначає державну політику а МВС бере участь у її реалізації? Як може практично безправна служба бути головною у вирішенні такої глобальної державної проблеми? Тому цікаво про яку «державну політику» іде мова у Законі України «Про дорожній рух», хто її визначає і здійснює оскільки МВС лише «бере участь»? На це питання наше законодавство конкретної відповіді не дає. Невже владі байдуже що щорічно на дорогах гинуть тисячі працездатних громадян і десятки тисяч стають каліками? Адже її керівники лише перед виборами ллють «крокодилячі сльози», як це мало місце у липні минулого року, і цим обмежують свою «активну участь» у вирішенні цієї важливої державної соціальної проблеми.
Потрібні корінні зміни державної системи забезпечення безпеки дорожнього руху. У прибалтійських країнах, наприклад, після проголошення незалежності створили міжміністерські відомства з безпеки дорожнього руху, які фінансуються з державного бюджету. Вони пішли шляхом країн Західної Європи, де досягнуті суттєві результати у попередженні людських втрат на дорогах. Латвія і Естонія за останні 10 років досягли кращої в Євросоюзі динаміки зменшення смертності на дорогах. У Литві ці досягнення скромніші але також є. Я уже посилався на досвід Франції де активно функціонує Міжміністерський комітет з безпеки дорожнього руху, очолюваний Прем’єр-міністром. Результат – у 1990 р. у цій країні у ДТП загинуло 11215 чоловік а у 2012 – 3645(скорочення більш ніж у 3 рази). Ефективно діє Німецька рада з безпеки дорожнього руху, яка співпрацює з національним і земельними урядами, міністерствами і неурядовими організаціями, установами і фірмами. Також є результат – у 1970р. у ДТП загинуло 19,2 тис. громадян а зараз у рік гине близько 4,0 тис. тобто менше майже у 5 раз.
Аналогічні державні структури діють у більшості автомобілізованих країн світу, які координують дії у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху всіх міністерств, відомств, організацій, установ і фірм, незалежно від форм їх власності та господарювання. Вони мають право видавати управлінські акти обов’язкові для виконання не тільки вказаними органами а і усім населенням країни, якщо це стосується безпосередньо безпеки дорожнього руху.
А що маємо ми? Від того що в Законі України «Про дорожній рух» ДАІ замінили на МВС нічого на дорогах не покращилось і не покращиться. Бо в Україні єдиною державною установою, яка безпосередньо переймається цією проблемою як була ДАІ так і залишається а її керівник позбавлений права видати будь-який акт, навіть якщо він стосується внутрішньовідомчої діяльності. Про яку координацію дій державних а тим паче приватних установ чи населення може йти мова?
Влада постійно наголошує що для будь-яких корінних змін немає коштів. І не тільки наголошує. З цієї причини фактично заморожено виконання Програми забезпечення безпеки дорожнього руху на період до 2016 року, не були затверджені Програма дій на період Десятиліття і план проведення 2-го Глобального тижня з безпеки дорожнього руху, оголошених Генеральною Асамблеєю ООН. Але ж усім відомо що на утримання владних структур і всілякі пільги можновладцям виділяється стільки коштів скільки вони «скромно» заявляють. На всілякі не завжди необхідні державні закупівлі витрачаються надмірні кошти платників податків, значна частина яких «приватизується своїми людьми».
Зрозуміло що за такої ситуації владі вигідно щоб і надалі «стрілочником» була ДАІ. Оскільки це сьогодні оскарженню не підлягає слід було хоч би розробити і прийняти в установленому порядку Закон України «Про Державну автомобільну інспекцію», яким не тільки передбачити що ця установа є у країні головною з забезпечення безпеки дорожнього руху а і надати їй необхідні для вирішення цієї проблеми права і повноваження, а також привести структуру і чисельність у відповідність до завдань які на службу покладаються. Це потребує значно менших витрат із бюджету. До того ж на мій погляд(хочеться вірити що не тільки на мій) між гривнею і життям нашим можновладцям бажано було б вибирати життя і здоров’я громадян України.
