УДК 37.013.77

Ірина Бідюк

ПСИХОЛОГО -ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ

МАЙСТЕРНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

В ПЕДАОГІЧНОМУ СПІЛКУВАННІ

Складність професійно-педагогічної комунікації полягає не лише у високих вимогах до комунікативної культури педагога, а й в оволодінні способами залучення дітей до спільної діяльності. У статті розглядаються умови, за яких педагогічна взаємодія є ефективною, і реалізуються всі три сторони спілкування: перцептивна, комунікативна, інтерактивна.

Ключові слова: педагогічне спілкування, увага, уява, переконування, навіювання, емоційно-смислові бар’єри.

Сложность профессионально-педагогической коммуникации заключается не только в высоких требованиях к коммуникативной культуре педагога, но и в овладении способами привлечения детей к общей деятельности. В данной статье рассматриваются условия, при которых педагогическое взаимодействие является эффективным, и реализуются все три стороны коммуникации: перцептивная, коммуникативная, интерактивная.

Ключевые слова: педагогическое общение, внимание, воображение, убеждение, внушение, эмоционально-смысловые барьеры.

Complication of professionally-pedagogical communication is not only in high standards to the communicative culture of teacher, but also in the capture of methods involving the children in joint activities. Terms for which pedagogical cooperation is effective and all of three sides of communication: perceptual, communicative, interactive will be realized are examined in this article.

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

Key words: pedagogic communication, attention, imagination, persuasion, suggestion, emotional semantic barriers.

Постановка проблеми. В. Леві описує майстра спілкування, називаючи його Генієм, Моцартом у цій сфері. У його портреті особливо яскраві деякі штрихи: він характеризується допитливістю, значним інтересом до людей, а звідси – підвищена увага, тонка спостережливість [4].

В. Сухомлинський зазначає: «Якщо спілкування з багатолюдним колек­тивом приносить вам головний біль, якщо вам краще працювати на самоті або з двома-трьома друзями, ніж поряд з великою групою товаришів, – не вибирайте своєю професією вчительську працю [8,с.421]».

За В. Кан-Каликом, комунікативність містить три основні компоненти: комунікабельність, відчуття соціальної спорідненості, альтруїзм. Комунікабельність – здатність легко вступати в контакт і відчувати задоволення від процесу комунікації [2].

Емпатія – співпереживання, розуміння будь-якого почуття: гніву, печалі, радості, що його переживає інша людина, і відповідний вияв свого розуміння цього почуття. Доброзичливість – здатність не лише відчувати, а й виявляти свою уважність і симпатію, уміння приймати іншого навіть тоді, коли не схвалюєш його вчинки; го­товність підтримати інших [1, с. 175].

Складність професійно-педагогічної комунікації – не лише у високих вимогах до комунікативної культури педагога, а й в оволодінні способами залучення дітей до спільної діяльності. Майстерність спілкування вчителя й полягає саме в тому, щоб допомогти учням стати активними співучасниками взаємодії. Якщо такої співучасті немає, то педагогічне спілкування є формальне, вплив його незначний.

Актуальність питання щодо якостей, які необхідні вчителю для ефективного спілкування, обумовила вибір теми даної статті.

У педагогічній взаємодії позиція вчителя, його професійні якості, у цілому його особистість – найважливіший інструмент впливу. Оволодіння педагогом професійно значущими якостями – запорука ефективного спілкування. Також педагогічна взаємодія є ефективною, коли реалізуються всі три сторони спілкування: перцептивна, комунікативна, інтерактивна.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Над вирішенням даної проблеми працюють І. Зязюн, Л. Крамущенко, І. Кривонос, О. Мирошник, В. Семиченко, Н. Тарасевич та інші [6].Дані вчені висвітлюють сутність, природу і складники педагогічної майстерності, розкривають шляхи опанування її секретами. Система особистісно зорієнтованого навчання вчителя, розроблена вищезгаданими вченими, становить оригінальну технологію формування готовності педагога до професійного самовдосконалення й саморозвитку, а через нього – до продуктивної педагогічної діяльності. Актуальний є твердження В. Леві, що у педагогічній взаємодії позиція вчителя, його професійні якості, в цілому його особистість - найважливіший інструмент впливу[4]. Проблемі вивчення способів комунікативного впливу на особистість, серед яких найбільш важливими в педагогічному процесі є переконування і навіювання, приділяли увагу Н. Страхов, А. Ковальов [3, 7]. Досліджуючи дане питання, вони дійшли до висновку, що вплив однієї людини на іншу або колектив, який, торкаючись раціонального й емоційного в їхній єдності, формує нові погляди, стосунки, або змінює неправильні ставлення і формує нові, які відповідають вимогам суспільства.

Мета статті – розкрити способи комунікативного впливу на особистість, показати специфіку та умови їх ефективного використання в педагогічному спілкуванні.

Виклад основного матеріалу. Педагогові, щоб навчитися спілкуватися, по­трібно насамперед бути уважним, тобто помічати те, що для учнів є значущим, зважати на цінності вихованців, розвивати їх.

Роль уваги вчителя у спілкуванні надзвичайно велика, вона дає йому змогу:

- відібрати значущі для нього об'єкти, не реагувати на все, а діяти вибірковo й розсудливо;

- створювати своєрідний ефект «комунікативного дзеркала», яке відображує емоційний клімат уроку чи іншої форми взаємодії. Цей ефект ґрунтується на вмінні вчителя зрозуміти стан іншої людини;

- здійснювати регуляцію і контроль за ходом взаємодії на кожному її етапі, бачити себе очима дітей, усвідомлювати недоліки влас­ної поведінки, що негативно впливають на характер взаємодії;

- встановлювати педагогічний контакт, адже зосеред­женість на інтересах учнів, вияв уваги до них сприяє розвиткові гарних стосунків.

Професійно-педагогічні особливості уваги вчителя-майстра в спілкуванні дослід­жував М. Страхов, виокремивши найістотніші з них:

- звичка бути уважним до всього навчально-виховного процесу і вибирати зна­чущі моменти;

- поєднання уваги до пізнавального й морального аспектів навчально-виховно­го процесу (піклування про знання учнів, увага педагога, зігріта почуттям до співроз­мовника);

- високий рівень розподілу уваги (до змісту й форм роботи, поведінки учнів, влас­них дій);

- поєднання стійкості й рухливості уваги, здатність до раціонального її перенесення;

- педагогічно виправдана виразність вияву уваги вчителя, її мімічної картини, що сприяє поглибленню педагогічного контакту з учнями [7].

Учитель має виробити в собі здатність розуміти, яка внутрішня сутність при­хована за зовнішніми ознаками, тобто, спостерігаючи, аналізувати – єдиний спосіб розвивати в собі педагогічну спостережливість.

А. Макаренко вказував: «Можна й потрібно розвивати зір, просто фізичний зір. Це необхідно для вихователя. Треба вміти читати на людському обличчі, на обличчі дитини, і це читання може бути навіть описано в спеціальному курсі. Нічого хитрого, нічого містичного немає в тому, щоб по обличчю дізнаватися про певні ознаки душевних порухів [5, с.323]».

Соціально-перцептивний бік педагогічної взаємодії потребує розвиненої уяви вчителя у спілкуванні –уміння ставити себе на місце іншої людини й бачити світ, пра­цю, себе, усе, що відбувається, її очима. Яка її роль у взаємодії?

Уява дає можливість передбачити результати своєї діяльності, а саме: образно уявити ситуацію спілкування, що стає поштовхом до емоційного переживання взає­модії; прогнозувати поведінку партнера (чого чекає від нас, які акцентуації є в його характері); подумки усунути бар'єри, труднощі, що можуть виникнути; передбачити власну поведінку, щоб запобігти недоцільним діям.

Уява педагога у спілкуванні стає інструментом зміни позиції вчителя, даючи змогу подивитися на себе з позиції партнера, яким він нас бачить; уявити дії, мотиви поведінки партнера з позиції його інтересів («Якби я був на його місці...»).

Уява – засіб розвитку творчості вчителя як здатність передбачити багатоваріантність ситуації, обрати творчі конструктивні рішення, що посилюють вплив на учня.

Уява в спілкуванні є засобом розвитку виразності мовлення, вона забезпечує ство­рення внутрішніх бачень, тих образних картин, які вчителеві треба передати учням, щоб досягти емоційного впливу.

Розвиток уяви вчителя у спілкуванні можливий, якщо прагнути:

- сприймати учня, колегу, батьків, якщо й не такими, якими вони є тепер, то такими, якими вони можуть стати;

- ставити себе на місце іншої людини, уникати швидких оцінювань особистості, з якою спілкуєшся, не виносити їй поквапливих «вироків»;

- розпізнавати внутрішню мотивацію;

- вчитися виявляти емоційну підтримку в спілкуванні, усвідомлюючи, що мета взає­модії досягається, якщо підтримується образ «Я» співрозмовника («Я роблю це заради тебе»);

- використовувати важелі розвитку уяви;

- ретельно обмірковувати варіанти педагогічної дії.

Серед способів комунікативного впливу на особистість найбільш важливими в педагогічному процесі є переконування і навіювання. Розглянемо їх сутність, спе­цифіку і умови ефективного використання.

Переконування – метод виховання, який передбачає цілеспрямований вплив на свідомість вихованця з метою формування в нього позитивних морально-психологіч­них рис, спонукання до суспільно корисної діяльності або подолання негативної поведінки [1, с.257]. «Коли йдеться про переконування, – пише А. Ковальов, – то найчастіше мають на увазі вплив на розум людини, на її розуміння себе та навколишнього світу з тим, щоб це розуміння перебудувати, привести у відповідність з вимогами наукового знан­ня, вимогами моралі, але забувають при цьому, що переконування впливає не тільки на розум, а й на почуття людини, і лише за цієї умови воно виявляється ефективним. Однак слід пам'ятати, що, впливаючи на раціональне, можна викликати емоційне, оскільки перше й друге взаємопов'язані. Разом з тим вам добре відомий факт різниці між розумінням та переживанням, між знаннями та поведінкою людини [3, с.236]». Саме тому необхідно, щоб виховання особистості здійснювалося у процесі впливу на раціональ­ну, вольову й емоційну сфери. Таким чином, переконування – це такий вплив однієї людини на іншу або на колектив, який, торкаючись раціонального й емоційного в їхній єдності, формує нові погляди, стосунки або змінює певне ставлення до чогось і формує нове, яке відповідає вимогам суспільства.

Переконання як результат педагогічного впливу – це міцні, засновані на певних принципах життєві позиції людини, система поглядів, підтверджених досвідом. Це складова світогляду вихованця, яка виступає важливим мотивом його діяльності, сти­мулюючи внутрішню активність особистості школяра. Знання і переконання не тотожні. Щоб вони перейшли в переконання учнів, треба зробити так, щоб соціальні цінності набули особистої значущості для учнів, щоб зовнішні вимоги суспільства перетворилися на його власні потреби.

Знач­ний вплив на формування поглядів учнів мають яскраво виражені переконаність та особис­тий приклад педагога. «Переконаність – це віра в істинність власних поглядів, у пра­воту своїх принципів. Коли авторитетний педагог або батько виявляє глибоку пере­конаність у тому, у чому він прагне переконати учня, і його слова підкріплюються конкретними справами, то він уже, як правило, доводить учням правильність цього способу діяльності [6,с.112]».

У педагогічній практиці переконувальний вплив за допомогою слова використо­вується в таких формах: розповідь, роз'яснення, доведення, бесіда, лекція. Кожна з названих форм словесного повідомлення повинна відповідати загальним вимогам до переконування:

- його зміст і форма мають враховувати рівень вікового та індивіду­ального розвитку особистості, бути зрозумілими і доступними для учнів;

- воно повинне бути логічним, послідовним, максимально доказовим;

- переконування повинно містити як узагальнені положення (принципи й пра­вила), так і конкретні факти, приклади;

- переконуючи інших, педагог повинен сам глибоко вірити в те, що він повідомляє [5].

Навіювання, або сугестія – це психічний вплив однієї особи на іншу чи групу осіб, розрахований на некритичне сприйняття і прийняття слів, ви­словлених у них думок і волі [1, с.286]. Таке визначення поняття найчастіше зустрічається в літературі про навіювання.

До факторів ефективності педагогічного навіювання належать:

- обстановка, у якій відбувається навіювання;

- ставлення педагога до того, що він навіює, упевненість у здійсненні навіювання;

- зміст навчального матеріалу;

- ставлення школярів до педагога, їх стан під час навіювання;

- урахування педагогом вікових та індивідуальних особливостей школярів;

- володіння технікою навіювання;

- створення для реалізації якостей, які навіюються [2].

Учені прагнуть з'ясувати спільні й відмінні ознаки переконування й навіювання. Вирішення цього питання запропонував І. Шварц. Характеризуючи взаємозв'язок способів педагогічного впливу, він виступає проти ототожнення їх і наголошує, що вони не можуть застосовуватися ізольовано, поза зв'язком з усією системою навчально-виховного процесу школи [9].

Успішному використанню як переконування, так і навіювання можуть зава­жати смислові та емоційні бар'єри, які утруднюють сприймання словесної інформації. Смисловий психологічний бар'єр-установка вихо­ванця негативно реагувати на будь-яку вимогу вихователя, на кожен його словесний вплив. При емоційному бар'єрі почуття відчуженості, антипатії, озлоблення (зу­стрічається у важковиховуваних підлітків) заважають сприймати словесні впливи пе­дагога. Причини бар'єрів – порушення педагогічного такту, несправедливе застосу­вання заохочень і покарань, зловживання моралізуванням, відсутність доброзичли­вого ставлення до вихованців, непослідовність вимог, нерозуміння психічного стану школяра в момент виховного впливу. Уміння аналізувати причини та умови виник­нення емоційно-смислових бар'єрів, спроможність їх долати – важлива умова дієвості ко­мунікативного впливу педагога.

Висновки. Поряд із розумінням особистості, її неповторності велику роль відіграє повага до неї, визнання її чеснот. Витримка, увага й уява сприяють встановленню контакту. Сучасна школа, декларуючи необхідність демократизації й гуманізації, повільно і важко переходить на гуманістичні принципи організації навчально-виховного процесу. У вихованні й навчанні неможливо обійтися без авторитету, тобто влади педагога, як вияву його відповідальності за долю учнів. Проте це має бути не руйнівна, а життєдайна сила, спрямована на мобілізацію потенціалу кожної дитини. Отже, ефект спілкування забезпечується гармонією двох рівнів: зовнішнього, поведінкового, і внутрішнього, глибинного, який виявляє особистісні якості. Внутрішній, особистісний рівень визначає зовнішній, поведінковий.

Спілкування педагога починається зі сприймання учнів, батьків, колег, де велику роль відіграють розвинена уява та увага педагога. Увага, яка є комунікативним дзеркалом вчителя, дає змогу орієнтуватися в атмосфері взаємодії, тримати руку на психологічному пульсі класу або співрозмовника. Як розвинути професійну увагу вчителя, сформувати вміння педагога розрізняти і правильно інтерпретувати нюанси в макро – та мікроекспресії вихованців – це питання, які потребують подальшого наукового дослідження.

Складним завданням для вчителя є прогнозування ролей співрозмовника для вибору адекватної реакції на них. Розвиток уяви вчителя у спілкуванні - проблема, яка потребує подальшого розв’язання.

Основні завдання при організації педагогічної комунікації – чітко визначити мету впливу на учнів і дібрати відповідні засоби. Яким чином це зробити, щоб забезпечити соціальний розвиток особистості учня, сприяти стимулюванню його самоорганізації й самовихованню – питання для подальшого вивчення побудови конструктивного діалогу між учителем і учнем.

ЛІТЕРАТУРА

1. Український педагогічний словник / – К.: Знання, 1997. – С.175, С.257, С.286.

2. Кан - А. Учителю о педагогическом общении / Кан - А. –

СПб.: Профессия, 2006. – 87 с.

3. Ковалев личности / – М.: Знание, 1969. –

321с.

4. Леви быть другом / – М,: Знание, 1969. – 192 с.

5. Методика организации воспитательного процесса / // Пед. сочинения: В 8т.- Т.1. – М.: Политиздат, 1983. – 425с.

6. Педагогічна майстерність: підручник / І. А. Зязюн, та ін. – К.: СПД , 2008. – 376 с.

7. В. Научно - исследовательская работа кафедры психологии

Саратовского пединститута / – Саратов: Проспект, 1981. –

158с.

8. Сухомлинський порад учителеві / // Вибр. твори: В 5т. – Т.2. - К.: Знання, 2005. – 478с.

9. Шварц в педагогическом процессе / – Пермь, Либерия, 1971. – 145 с.