Тема. Великі європейські стилі. Античність, романський стиль, готика, ренесанс
Мета: а) навчальна – ознайомити учнів із найкращими досягненнями історичних культур європейського регіону, а також із провідними видами мистецтва певної епохи;
б) розвиваюча – розвивати художній смак і вміння сприймати художні твори;
в) виховна – виховувати інтерес до спілкування з мистецтвом.
Обладнання: презентація із зображенням об’єктів та творів античності, романського стилю, готичного стилю, стилю ренесанс.
|
Хід уроку
Есть бог, есть мир, они живут вовек,
А жизнь людей – мгновенна и убога.
Но всё в себя вмещает человек,
Который любит мир и верит в бога.
Н. Гумилёв
I. Організація пізнавальної діяльності учнів
II. Актуалізація опорних знань
Пускай велик небесный Рафаэль,
Любимец бога скал Буонаротти,
Да Винчи, колдовской вкусивший хмель,
Челлини, давший бронзе тайну плоти.
Но Рафаэль не греет, а слепит.
В Буонаротти страшно совершенство,
И хмель Да Винчи душу замутит,
Ту душу, что поверила в блаженство.
Проведення інтерактивної гри «Дебати». Учитель висловлює думку, що митці створюють свої шедеври заради власної слави та грошей. Учні висловлюють свої думки, обґрунтовують свої судження.
ІІІ. Мотивація
Кожен період в історії світової культури по-своєму цінний. Але не випадково особливу роль відведено античній культурі. І література, і мистецтво, і драматургія, і філософія античного світу стали відправною точкою у подальшому розвитку всієї культури. Мистецтво античного світу вперше по-справжньому відкрило й оспівало людину, зробило її мірою всіх речей, пізнало її як прекрасний і довершений феномен природи. Античне мистецтво багато в чому залишилося неперевершеним і недосяжним навіть сьогодні.
Вербальна вправа 1
Вчитель пропонує подивитися слайди із зображенням храмів архаїчної і класичної Греції, базилік Стародавнього Риму, романських і готичних храмів Середньовіччя. Учням пропонується висловити своє враження від побаченого та поділитися своїми пізнаннями у цій царині.
Аналітична частина
Учитель:
Історію світового мистецтва можна розглядати як історію художніх стилів. Стиль – не постійна і незмінна структура, а живий художній процес. Стилі в мистецтві не мають чітких меж, вони плавно переходять один в іншій і знаходяться в безперервному розвитку, змішуванні та протидії. В рамках одного історичного художнього стилю завжди зароджується новий, а той у свою чергу, переходить в наступний. Багато стилів співіснують одночасно і тому чистих стилів взагалі не буває.
Світ мистецтва існує ніби паралельно нашому, матеріальному світу, а художні ідеї «парять» поза часом і простором. Це пояснює, зокрема, чому епоха Відродження в мистецтві відображає не реальну, а вигадану, таку, що ідеалізується, ситуацію в суспільстві того часу, а епоха бароко зовсім не вичерпує широкий спектр ідей XVII сторіччя. І лише ті види творчої діяльності, що найтісніше пов’язані з матеріальним життям – прикладне мистецтво, традиційні художні ремесла, дизайн – є віддзеркаленням часу і місця свого народження. Таким чином, поширена думка про те, що справжнє мистецтво завжди відображає життя епохи, особливості історичного етапу розвитку суспільства є доволі суперечливою.
Стиль – це єдність, цілісність змістовних і формальних елементів, за допомогою яких безпосередньо створюється художній твір. У художньому стилі всі елементи не випадкові, а пов'язані між собою.
Аналітична вправа
(Кожна група учнів отримує інформацію про стильові напрямки. Учням пропонується презентувати цю інформацію класу через 10 хв).
Інформаційний блок А
Антична Греція
Початок античного стилю прийшовся на V ст. до н. е. Мистецтво Стародавньої Греції стало основою для загальноєвропейської культури. Світогляд стародавніх греків характеризується граничним раціоналізмом, прагненням підпорядкувати все логіці, що спонукало до звільнення мислення від рабського наслідування, підкорення канонам. За поточною мінливістю, різноманіттям земного буття стародавні греки вбачали гармонійну єдність, непорушний порядок, який втілювала небесна сфера. Досконалість земного світу сприймалася як скороминуще, нестійке в порівнянні з вічною, невразливою для тимчасового потоку красою. Так старогрецька культура знаходила надійну точку опори в цьому відносному світі, вбачала присутність абсолютної гармонії, спрямованість до якої викликала до життя могутню творчу енергію і привела до відкриття людської краси, що носила яскраво виражений відчутний, тілесний характер. Крім того, особливістю світобачення еллінів був антропоморфізм, суть якого сформулював Протагор: «Людина є мірою всіх речей».
У цю епоху, як ні в яку іншу, мистецтво відображало дійсність, зміни, що відбуваються в суспільстві, конкретні історичні події. Так, перемога в греко-персидських війнах 499 – 449 рр. створила природне відчуття подяки богам-покровителям, дала необхідні засоби для виразу цього відчуття в споруді нових храмів та інших святинь. Крім того, остаточне оформлення класичного рабовласництва і розвиток полісної демократії, сприяли підйому економічного і політичного життя, патріотизму і зростанню самосвідомості Греції в V ст. до н. е. У зв'язку із підвищенням політичної ролі Греції і стрімкою колонізацією, в цей час в архітектурі Афін з'являється тенденція до вироблення єдиного панелліністичного (загальногрецького) стилю архітектури, яскравим зразком якого є Парфенон, побудований в 447-432 рр. до н. е.
Греки займалися гімнастикою, стежили за особистою гігієною, піклувалися про зовнішність. Особливо культивували образ атлета, що виступав на змаганнях оголеним. Розповсюджувався ідеал краси голого здорового тіла, що знайшло своє віддзеркалення в мистецтві, головним завданням якого було правильне зображення людини, сильної, енергійної, повної гідності і рівноваги душевних сил – переможця у персидських війнах, вільного громадянина поліса.
Після поразки Афін у Пелопонеській війні (431-404 рр. до н. е.) розвиток товарно-грошових відносин в Греції приводив до розповсюдження приватної власності на землю. Розвивався індивідуалізм, прагнення до особистого добробуту, а не до суспільного блага, поступово зникав дух патріотизму. У 338 р. до н. е. після битви під Херонеєю Греція остаточно втрачає політичну незалежність. Захоплення образом прекрасного і благородного громадянина, якого вибрали майстри V ст., змінилося в епоху еллінізму (325-30 рр. до н. е.) увагою до внутрішнього життя окремої людини, інтересом до людської особи, її емоцій, до теми трагічного конфлікту між особистою долею і священним обов’язком. Характерні риси скульптури цього часу – динамічність, виразність.
Перехід від диктатури Спарти до гегемонії демократичних Афін у мистецтві відбився зміною дорійського ордера іонійським. В цей же час виразно проявляється тенденція до натуралізму і гігантоманії. Мистецтво цього періоду, зокрема Галікарнаський мавзолей являє собою безліч прикладів розладу, невідповідності змісту і форми, кризи стилю і відображає соціальні і етичні суперечності, якими було сповнене життя людей.
Інформаційний блок Б
Стародавній Рим
З 510 р. до н. е. веде свою історію давньоримська епоха. Римляни – суворі, жорсткі воїни, мудрі правителі, прагматики - пристосовували мистецтво до своїх практичних потреб. Тому Рим – це втілена утилітарність. На відміну від старогрецької живої пластики в творах стародавніх римлян домінують символіка і алегорія. Римляни охоче приймали в свій пантеон всіх богів, героїв, художників, всі стилі і форми мистецтва. Але, в той же час, римська архітектура була дуже самобутня і велична, і так само, як і римське мистецтво в цілому, різко відрізнялася своїми мужніми формами від сучасної їй грецької.
Після завоювання Греції до Риму стали ввозитися у величезній кількості грецькі статуї і картини. Величезний потік грецьких шедеврів і масове копіювання гальмували розквіт власне римського творіння, в області якого спочатку спостерігається штучне повернення до архаїчної простоти, але потім безмежно панує пишнота мистецтва еллінізму. Це пояснюється тим, що Рим знаходився під сильним впливом імператора і його двору. Для цієї епохи було характерним прагнення відшкодувати відсутність оригінальності колосальністю розмірів або коштовністю матеріалу – різноколірного мармуру, порфіру, базальту, і в цьому позначається хворий вплив Сходу.
Основним чинником, що вплинув на формування стилю в період класицизму (I в до н. е.) став особистий смак і воля імператора Августа, який вимагав прикрашати місто, споруджувати нові пам'ятники, відновлювати і покращувати старі. В архітектурі домінуючою стала декоративність. У мистецтві скульптурного портрета зникла чуттєвість образів еллінізму, її замінив класицизм з раціоналістичністю, замість природності і невимушеності, посилювалися ноти офіційності, що цілком відповідало культу імператора. Портретисти менше уваги звертали на неповторні риси осіб, згладжували індивідуальну своєрідність, підкреслювали в ній щось загальне, властиве всім, уподібнюючи одного підданого іншому, за типом, бажаним імператорові. Це був час строгої академічності, консерватизму і ясності форм. У цей же час з’являється аркада, що складається з ряду «римських арок», з яких і був побудований у 75 – 82 рр. знаменитий Колізей.
Негативні явища суспільного життя кінця II – III ст. н. е. – часта зміна імператорів, відокремлення провінцій, поява в різних частинах імперії самостійних правителів – привели також до кризи античної культури: низькому рівню письменності, песимізму. Таким чином, впродовж усієї давньоримської епохи римляни гостро усвідомлювали втрату способу цілісного і художнього сприйняття миру, намагаючись будь-якими засобами довести свою спорідненість із грецьким світом. Саме це нерідко примушувало їх створювати грандіозні за масштабами споруди, щоб таким чином заповнити обмеженість своїх можливостей у сфері пластики тривимірного образу. У цю епоху, епоху нескінченних воєн, усобиць і нестабільності влади як ніколи був сильний культ героїв, а збільшений інтерес до сильної особи, психології людини, що з'явилася, став причиною того, що відвертий ідеалізм грецької скульптури був поступово витіснений мистецтвом скульптурного портрету.
У Стародавній Греції стиль повністю відображав характер епохи, чутливо реагував на зовнішні зміни. Жодна перемога, жодна поразка, жодна соціальна, економічна, політична криза або, навпаки, підйом не залишився без уваги в творчості еллінів. Головним принципом античної естетики і мистецтва був принцип тілесності, який був наслідком могутнього антропоморфізму еллінського мислення. Через раціоналізм і конкретність свого мислення стародавні елліни були майстрами ясності конструкції і чистоти форми.
Грецьке античне мистецтво висвітлювало суспільно-громадські сторони особи (громадянський обов’язок, героїзм, мужність тощо) і тілесність людського буття. У цьому мистецтві органічно зливаються епоха і художник.
Не дивлячись на те, що Стародавньому Риму вдалося створити яскраву, самобутню, оригінальну архітектуру, в цілому, його мистецтво вбирає в себе все, що може бути корисним, керуючись перш за все властивим йому практицизмом. У цю епоху мистецтво стало державною діяльністю і носило відбиток особистих смаків і бажань деспотичних імператорів. Зміна демократії імператорським єдиновладдям у державі відобразилася у мистецтві у втраті свободи й зниженні майстерності художників.
Інформаційний блок В
Мистецтво Візантії
Мистецтво Візантії проіснувало приблизно з I по XV ст. Його головним завданням стало не відображення земного життя, а проникнення за межі земних речей, в світ божественний. Устремління до Ідеї, до Нескінченності стало для візантійців найважливішим естетичним завданням. Якщо античний храм був перекритий пласким дахом, то у візантійській церкві над центральним кораблем височів купол, що ніби підносив глядача до неба, – і це конструктивне рішення утілювало в собі основний естетичний принцип.
Античність створила ідеал гармонійної особи, християнство зважилося побачити в світі дисгармонію і диспропорцію. Тому, всупереч зовнішній прихильності до античних традицій, візантійське мистецтво створює принципово новий естетичний ідеал: не гармонійна єдність тіла і духу, а суперечність плоті і душі, причому саме духовний початок виявляється пануючим. Античного художника вабила гармонійна краса голого тіла, візантійці вважали за краще приховувати тіло під тяжкість урочистого одягу, оскільки для них тіло, як вмістилище гріха, не могло бути прекрасним. Йдучи від гармонії, візантійський художник не боявся ані потворних осіб, ані порушення пропорційності, більш того, диспропорційність стає художнім засобом.
Творчість Візантії була звернена до внутрішнього світу людини і його віри в єдиного Бога. Тому краса візантійської архітектури зосереджена всередині. Зовні візантійські церкви виглядають аскетично, суворо, іноді навіть похмуро.
В офіційній естетиці Константинополя відокремлення Бога від матеріального світу, гріховного земного існування, породжувало песимізм і похмурі настрої. Візантійців переслідував страх смерті і гріха. Героєм був відлюдник, аскет, спіритуаліст. На тлі нестримної розкоші і світських розваг імператорського двору ця колізія здавалася неможливою для розуміння. Звідси – суперечність художніх форм еллінізму та ірраціональної християнської ідеї, а також принциповий символізм пізнішого візантійського мистецтва. Традиції антропоморфізму еллінізму були дуже глибокі, щоб зникнути зовсім, тому в мистецтві Візантії, яке зберігало міцну античну основу, головним об'єктом зображення залишалася людина.
Вербальна вправа 2
Учням пропонується вивчити і порівняти типи грецьких ордерів (на основі схеми ордерної системи і зразків грецьких храмів).
Після ознайомлення з грецькими ордерами потрібно заповнити таблицю та описати типи колон, підбираючи асоціативні прикметники:
Тип грецького ордера | Архітектурні особливості | Місце розташування | Асоціативні прикметники |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Бесіда 1. Питання до бесіди:
- Які асоціації викликає у вас даний тип ордерної системи? З чим ви можете порівняти його елементи?
- Чому архітектор Вітрувій порівнює їх з тілом людини?
- Розгляньте портик каріатид на Афінському Акрополі. Які ваші спостереження?
- Чи можете пояснити, який сенс вкладали стародавні греки в «людиноподібний» стиль своїх храмів.
Інформаційний блок А 1
Романське мистецтво
Починаючи з X століття, в західноєвропейській культурі панував романський тип естетичного сприйняття, який відображав часи феодальної роздробленості, замкнутості, ворогуючих феодалів, що беруть участь в регулярних набігах, битвах, війнах. Феодальна анархія, беззаконня, право сильного створювали фактично для кожного загрозу стати об'єктом насильства. Крім того, на архітектурних смаках епохи відбилося також прагнення відродити велику Римську імперію.
Середньовічна цивілізація формувалася в атмосфері постійного неспокою, недовіри один до одного, невпевненості в завтрашньому дні. Людина гостро переживала хиткість, нестійкість земного буття, усвідомлювала гігантський розрив між божественною і людською дійсністю. На противагу земному хаосу, розбратам, розладу починають цілеспрямовано створюватися острівці спокою, стабільності, що втілюють образ непорушної гармонії у вигляді романських неприступних соборів, замків, монастирів. Для архітектурних споруд нового типу використовували камінь і цеглу, відвойовуючи у навколишнього хаосу міцність, надійність, ґрунтовність. Товщина стін була одним з найважливіших критеріїв досконалості споруди. Романське розуміння краси було сплавом раціонального художнього мислення і релігійного відчуття. Його характерними рисами були прагнення до монументальності, потужності пластичних об'ємів, логічності, ясності, лаконізму, простоти, доцільності. Сувора функціональність не сприяла використанню образотворчих засобів, різноманітних декоративних елементів.
Романський менталітет був ще дуже близьким до проблем матеріальної світобудови. В ньому відчувалася тяжкість земного тяжіння, тиск утилітарних потреб. Це лише перша форма виявлення єдиного Абсолюту, перший крок наближення до Бога. Про це свідчило і панування горизонтальної лінії, і елементи міфологічної, не проясненої свідомості, втіленої в романському мистецтві. Так, наприклад, кам'яне різьблення, що прикрашало зовнішні стіни соборів, складалося нерідко з рослинного і зооморфного орнаменту, зображень міфологічних чудовиськ, екзотичних тварин, птахів.
Головною особливістю романської епохи є відкритість зовнішнім впливам. У той час в суспільній свідомості єдино можливою цілісною державою була Римська Імперія, але в той же час перші франкські королі після падіння столиці Західної Римської Імперії визнавали почесне верховенство Константинополя. Все це і призвело до того, що в поєднанні сторожових башт римських військових таборів з грецькими базиліками, візантійським орнаментом і готичними шатрами виник новий – романський – архітектурний стиль, який розповсюдився по всій Європі.
Інформаційний блок Б 2
Готичне мистецтво
Готичний стиль панував у західноєвропейському мистецтві в XIII – XV ст. Народження готичного стилю – приклад художнього перетворення утилітарності конструкції в композицію. Виникнувши одного разу в архітектурі з практичної потреби - дозволу конструктивного, нехудожнього завдання – полегшення зведень, в найкоротший час, коли були досягнуті межі легкості будівельної конструкції, цей стиль вийшов за межі раціональності. Форми архітектури стали втілювати не міцність і стійкість, а християнську ідею спрямованості увись, у небо – до висоти духу. Готика перетворилася на містичний, ірраціональний стиль художнього символізму. Ідеал готики – граничне живописне рішення архітектурного простору – втілювався за допомогою вітражів. Людині, що знаходиться в храмі, повинно було здаватися, що земля йде у неї з-під ніг, простір дійсно неосяжний, а сама вона летить у нескінченні світи.
Вразливість, бурхливі переживання, пристрасне бажання зустрічі з дивом, властиві людям того часу, приводили до створення художніх форм, що відповідають готичному стилю. Форма готичної статуї розчиняється в пластиці драпіровок, складок, зламів, що нібито піднімаються метафізичним вихором. Готична епоха відрізнялася небаченою раніше свободою тіла, звільненням руху на всіх напрямках. Про це свідчать зображення жінок з неправдоподібно зігнутими спинами і виставленими вперед животами, створеними як зразок краси.
У естетичному світосприйманні цього часу домінує культ Абсолюту. Головна мета – узріти божественну присутність у Всесвіті, бо весь Універсум є досконалим творінням Бога. Нове світобачення втілилося в готичних соборах, які виникали в результаті органічного синтезу архітектури, скульптури і живопису. У готиці затверджувалося прагнення досягти безмежного у великому і малому, в просуванні до надчутливого. Так народжувався культ вертикальної лінії, панування башт, що підносяться до 150 метрів, віртуозної орнаментики, розкішних арабесок, підкорення логіці цілого, вітражі в сотні квадратних метрів замість стін, в яких використовувалися пурпурний, синій, жовті кольори. Архітектура ставала пластичною, ажурною, легкою.
У рамках готичного світосприймання помітно зростає увага до внутрішньої, душевної краси людини, співвіднесеної з Абсолютом. Робиться енергійна спроба збудувати аскетичне розуміння краси, затвердити піднесений образ людини. Разом з тим, аскетична естетика намагалася виробити міцний імунітет до краси тілесної, плотської, як головної небезпеки, що стоїть на шляху піднесення людського духу, бо вона приводила до гордовитості, гордині, чуттєвості, гріховності.
Живопис і мозаїка стають провідними засобами відображення нової естетики, оскільки мова скульптури не дозволяла втілювати прагнення все більшої дематеріалізації. У естетичному світосприйманні середньовіччя відбилася символічна глибина, оскільки зобразити, відобразити невидимий, надчуттєвий світ можна було тільки за допомогою символічних образів. Наприклад, готичний храм втілював хрест, на якому розіп’яли Христа, розетки з алмазними пелюстками асоціювалися з вічною трояндою, листя якої – душі тих, що спокутують усі гріхи.
Зовсім невипадково найважливішою якістю довершеної особистості середньовічної культури стає здатність гідно нести тягар страждань, болю, мучеництва, оскільки відбиток гріховного падіння лежить на земному бутті. На відміну від язичницького світобачення, християнство саме страждання зробило основним життєвим відчуттям, звело в позитивний духовний досвід. Зображення туги, болю, вираз духовного горіння в дисгармонійному тілі, що страждало, культ граничної напруги – невід'ємні атрибути готичного мистецтва.
Середньовіччя характеризується тим, що вперше в історії мистецтво формувалося і розвивалося у сфері єдиного для всіх народів Європи християнського світогляду, суттю якого були символізм і аскетизм, які народжували крайню експресію художніх образів. Вплив церкви, розповсюджуючись на всі сфери життя середньовічної людини, природно визначав напрям і зміст художньої творчості, обмежував мистецтво своїми догматами. Християнство діяло як універсальна сила, відбиваючись на специфіці національних культур. Це знаходило своє втілення в особливостях архітектурних форм і прийомах образотворчого мистецтва, орнаментах, поєднаннях колірної гамми тощо. Основна мета готичного мистецтва – прагнення до божественної краси, яка втілена в гармонії і єдності природи.
Аналітичне завдання
Вчитель пропонує подивитися на зовнішній і внутрішній вигляд римської базиліки романських і готичних храмів. Визначивши стильові особливості, скласти порівняльну характеристику стилів у вигляді таблиці:
Романський стиль | Готичний стиль | |
схоже | ||
різне |
Записати власні враження і відчуття: Що ви відчуваєте, дивлячись на храми романського і готичного стилів?
Бесіда 2. Питання до бесіди:
- Які зміни відбулися в «архітектурній зовнішності» нової епохи?
- Які архітектурні елементи йдуть в минуле?
- Які успадковуються і з'являються?
- Чим, на вашу думку, була викликана зміна архітектурних форм?
Інформаційний блок В 2
ВІДРОДЖЕННЯ
Кращі роки Флорентійського мистецтва, коли були створені найсвітліші твори Італійського Відродження – це час цивільної смути, палацових інтриг, смертей від отрути і кинджалу. А період так званого Високого Відродження в Італії, що охоплює близько двадцяти років початку XVI сторіччя, буквально потонув в морі крові через «полювання на відьом», пік якого припадає на рр.
В епоху Відродження під впливом технічних досягнень і наукових відкриттів кардинально змінювався спосіб життя людей, їхнього світовідчуття. В цей час на зміну феодалізму приходить капіталізм, середньовічному життєвому устрою – технологічний, починається смуга буржуазних революцій. Зовнішні війни об'єднують феодалів в єдині централізовані держави. Європейські нації починають усвідомлювати себе як народи, що мають загальне коріння, мову, традиції.
Художники Відродження бачили свій ідеал в античному мистецтві. Великі творіння античності захоплювали людей, які звикли до похмурих образів середньовіччя. Крім того, для людини епохи Відродження характерні рефлексія, здібність до усвідомлення себе і миру, розуміння життєвих суперечностей, прагнення до свідомості не тільки індивідуального існування, але й цивілізації в цілому, які були властиві й античній людині.
В цей час самостійними і незалежними від церкви стають мистецтво, філософія, література, освіта, наука. Церковні догмати перестають бути достатніми для змісту творів, що звільняються від середньовічного алегоризму. У той же час Відродження ще не було у владі матеріалістичного раціоналізму і атеїстичного нігілізму. Християнство, як таке, продовжує залишатися джерелом багатьох прозрінь і одкровень, проте центральне місце в ідейній системі суспільства тепер займає людина. Ідеальною людиною вважалася сильна, талановита і всебічно розвинена особистість, людина-творець самого себе і своєї долі. Живописці і скульптори оспівували красу тіла людини, натхненність його обличчя, індивідуальні особливості, їх увагу привертає реальний земний світ. Для живопису епохи Раннього Відродження характерне використання скупих пластичних форм для передачі глибини переживань людини і нового відчуття людської гідності.
Проте в епоху Високого Відродження видатний художник Леонардо да Вінчі долав натуралізм живопису Готики і Раннього Відродження. Він зображав пластичний рух, що знімає холодність раціональної гармонії, намагався перетворити конкретне в ідеальне. Основною в мистецтві Відродження була дилема: як зобразити велич духу через рух форм людського тіла, яку прагнув вирішити скульптор Мікеланджело Буонаротті. В його скульптурі «Давид» найяскравіше відбився художній конфлікт тілесної язичницької краси і духовного пафосу нового християнського мистецтва Відродження. А в архітектурі в цей час з'явився інтерес до створення гармонійних конструкцій на противагу спрямованим у духовній височіні контурам готичних храмів.
В Італії у 40-их роках XVI ст. була реорганізована і посилена інквізиція, яка переслідувала діячів гуманістичного руху. Спалювалися заборонені книги, передові вчені і мислителі гинули у вогні інквізиції.
Багато живописців, поетів, скульпторів, архітекторів відмовилося від ідей гуманізму, прагнучи засвоїти лише манеру великих діячів Відродження. Так виник в європейському мистецтві художній стиль маньєризм, пов'язаний з кризою художніх ідеалів епохи Відродження, який характеризується превалюванням форми над змістом. Маньєризм відрізняють суб'єктивізм, химерність, витонченість форми, в ньому спостерігається втома стилю, вичерпаність його життєвих джерел. Відродження – переломна епоха стрімкої зміни «картини світу», істотного змінення ідей, творчих устремлінь, ідеалів, етичних і естетичних критеріїв, що виражаються у пошуках нових форм, критичного відношення до недавнього минулого. Проте явища суспільного життя не знайшли широкого віддзеркалення в мистецтві Відродження. Ідеї черпалися, як правило, з античності, гармонія якої обіцяла тверду опору в змінному світі. Основою ідеології Відродження стала ідея безумовного пріоритету індивідуальних цінностей, людина мислилася як вільна творча істота з необмеженими можливостями, як вінець творіння.
Мистецтво епохи Відродження починається як синтез античності і середньовіччя. Воно поєднало в єдине ціле тілесність і духовність людської істоти, відкрило дорогу для створення образу довершеної людини і зробило велику послугу соціальному прогресу. Бурхливий процес розвитку гуманістичної культури Відродження, що починався в Італії XVI ст., мав риси, своєрідність яких полягала в тому, що людина в мистецтві італійського Відродження предстане як всемогутня особистість, як істота, що панує над світом. У творіннях майстрів Високого Відродження - Мікеланджело і Леонардо да Вінчі - людина – володар світу. Це своєрідна метаморфоза християнської боголюдини, з якої вилучена її містична і релігійна суть. Коли середньовічний гуманізм вичерпав себе, коли одне джерело сили, могутність Бога, вичерпалося, людина знайшла інше джерело в самому собі, поставивши себе на місце Бога й усвідомивши, що ті сили в собі, які вона сприймала як божественні, є цілком людськими.
VІ. Актуалізація естетичного переживання
1. Супроводжуюча бесіда
- Як виглядає перекриття романського храму?
- На чому утримуватиметься його тяжкість? Що служитиме опорою арочного склепіння?
- Що відбудеться із склепінням, якщо розширити простір храму?
- Завдяки чому утримуватиметься готичне склепіння? Запропонувати варіанти.
VIІ. Рефлексія
Визначити особливості античного і середньовічного стилю в мистецтві. Підкреслити як змінилося з часом сприйняття навколишнього простору.
VІІІ. Домашнє завдання
Висловити письмово свої думки стосовно культури античного світу. Свої роздуми почніть з таких слів: «Я побачив античну людину…».
