Шкільний захід, приурочений Дню вшанування учасників бойових дій на території інших держав 2012
« А біль Афгану - навіки,
В душі чомусь не замовкає.»
Дата проведення: 17 лютого 2012 року
Час проведення: 13.00
Місце проведення: актовий зал КЗ Підгородненської СЗШ№3
Звучать пісні Афганської тематики
Слайд з кінофільму «9 рота-маки»
Слайд - фільм відкриття меморіальної дошки
Звучить дорожкас)
Читець: Виростають хлопці, як соколи –
() Чорні брови, ясеновий стан.
Тільки ненці туга серце коле.
Бо на світі є Афганістан.
Земле, вмийся чесними сльозами,
Совісте, боліть не перестань.
Тисячі дівчат не вийшли заміж,
Бо на світі є Афганістан.
Пам’яте, будь пильною на чатах,
Чуєш, через далечі розстань.
Плачуть ненароджені внучата,
Бо на світі є Афганістан.
Звучить дорожкас)
Ведучий: Шановні друзі! Від щирого серця раді зустрічі з вами, з людьми, які
перенесли тяготи афганської війни. Вдячні вам за те, що ви прийшли сьогодні
зустрітися зі своїми товаришами, з нами. Ми маємо знати про страшні події
безглуздої афганської війни і пам’ятати, що серед нас живуть люди, які
в 20-30 років стали свідками й учасниками воєнних подій. І ми маємо право
пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом.
Ведуча: На сьогоднішню зустріч ми запросили очевидців тих лихоліть.
- це наші односельці, воїни-афганці.
- це батьки Олександра Литвишко – Надія Петрівна та Григорій Степанович!
- це однокласники Саші Литвишка, деякі батьки наших учнів.
Ми раді вітати гостей нашого свята:
_________________________________________________________________________
_________________________________________________________________________
_________________________________________________________________________
Читець: Афганістан. Немов розрив гранати.
(Чебан І.)Афганістан. Немов удар штика.
При слові цім сльозу втирає мати
І світ навкруг сполохано змовка.
Війна солдату лиш тоді священна
Коли грудьми Вітчизну закрива
Хто бачив, як сивіє наречена
І як ридає молода вдова?
Хоч ветеранами плакати негоже
Бо вже не раз пізнали час біди
Та як несправедливо, правий боже,
Коли бійців хоронять їх діди.
Хай президенти глянуть їм і вічі
Хай на коліна схиляться вони
У серці біль. Повільно тануть свічі
Простіть, що вас не зберегли, сини!
Читець: За роком рік спливають дні
() З часів Афганської війни.
Війни за волю, за свободу
Чужого «братнього» народу.
Тоді не знали новобранці,
Що згодом їх назвуть «афганці».
В боях на смерть обороняли,
Кордон могутньої Держави.
Боролись від засилля НАТО,
Хіба могли ті хлопці знати:
СРСР скоро не буде,
До влади прийдуть інші люди…
Ті, кому важко зрозуміти,
Що значить на «броні» горіти,
Чи нести на собі бійця
Без ніг, або частин лиця.
Як біля цинку плаче мати,
Її не можна відірвати,
А сивий батько та сестричка
До фото клеять чорну стрічку…
Що значить під ножем душмана,
Згадати дім, кохану, маму,
Дніпровські кручі, гай зелений,
Пташиний спів і шелест кленів…
Герої всі, хто був в Афгані,
Живі й полеглі… Біль і рани…
Лиш тим, хто заробив мільйони
На тій війні – ганьба й прокльони…
Подяка й шана офіцерам,
Хто не робив «німої сцени»,
Коли підлеглих в бій кидали,
Без толку, просто задля слави.
Хто зайвий час давав поспати
І не виснажував солдата.
Як батько – з ними до кінця,
Хто зміг, зберіг життя бійця!
Герої!.. А кому потрібні?
Самим собі, близьким та рідним.
Не марні втрати, кров і сили,
Якщо навчили командирів
Життя солдата цінувати,
Щоб не тривожилася мати,
І була впевнена в одному:
Здоровим син прийде додому.
Читець
Ведуча: Афганістан... Він увійшов якщо не в кожне серце, то в кожне місто, далеке
село. І хоча відлунала мідь військових оркестрів, відшуміла на південному
кордоні радість зустрічі воїнів-інтернаціоналістів, які поверталися додому,
його Вічний вогонь пломеніє для нас і сьогодні. І палатиме завжди...
Ведучий: У відповідності до Указу Президента України від 11 лютого 2004 року
встановлено 15 лютого день вшанування учасників боцових дій на території
інших держав.
Ведуча: 15 лютого ми відзначаємо скорботний День пам’яті воїнів-афганців.
Саме 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив назавжди
пекельну землю Афганістану, де протягом 10 років палахкотіла справжня війна.
Неоголошена, безглузда, страшна.
Ведучий: Шановні друзі! Від щирого серця раді зустрічі з вами, з людьми, які
перенесли тяготи афганської війни. Вдячні вам за те, що ви прийшли сьогодні
зустрітися зі своїми товаришами, з нами. Ми маємо знати про страшні події
безглуздої афганської війни і пам’ятати, що серед нас живуть люди, які
в 20-30 років стали свідками й учасниками воєнних подій. І ми маємо право
пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом.
Ведуча: На сьогоднішню зустріч ми запросили очевидців тих лихоліть.
- це наші односельці, воїни-афганці.
- це батьки Олександра Литвишко – Надія Петрівна та Григорій Степанович!
- це однокласники Саші Литвишка, деякі батьки наших учнів.
Ми раді вітати гостей нашого свята:
_________________________________________________________________________
_________________________________________________________________________
_________________________________________________________________________
Ведучий: Кажуть, що час - найкращі ліки, хоча роки минають, а пам’ять вперто
вертає усіх назад, коли наші керівники взялися наводити лад на чужих
територіях, віддавали абсурдні накази.
Ведуча: Сьогодення ліквідувало «білі плями» нашого недалекого минулого,
поіменно назвало тих, на чиїй совісті марно пролита кров тисяч і тисяч людей.
Але тінь їхньої провини не повинна падати на колишніх радянських солдат,
офіцерів і прапорщиків котрі волею долі опинились на афганській землі. Вони
виконували наказ. То був їхній обов’язок.
Ведучий: Щоб зрозуміти трагізм афганської війни, потрібно хоч трохи знати про її
передумови. Розставити усе на свої місця можна лише зараз, коли
доступнішою стає засекречена інформація.
Ведуча: У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя,
скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. Нова влада взяла курс
на соціалізм. Було видано закони про ліквідацію лихварської заборгованості,
скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка раніше
була власністю поміщиків. Запровадили початкову освіту, надали право
жінкам зняти паранджу.
Ведучий: У мусульманських країнах такі закони були приречені на провал, бо
суперечили нормам ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства,
закривалися й руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали
нового уряду. Почали формуватися загони «маджахетів» («борців за віру»).
У країні спалахнула громадянська війна.
Ведуча: У результаті цього у грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був
підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов’язувався переозброїти
афганську армію.
Ведучий: 27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного
Леонідом Брєжнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки
прокомуністичного режиму Народно-демократичні партії Афганістану. Спочатку
радянські війська розташувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом
поступово втяглися в бойові дії по всій території Афганістану.
Ведуча: Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало
Помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року, це на сьогодення
25 років потому, цю війну визнали помилковою, з кінця 1986 року - почалося
поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.
Ведучий: Восени 1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун».
Радянська авіація завдала нищівного бомбоштурмового удару по кишлаках
уздовж траси Кабул-Саланг, якою мали виводити війська.
15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю.
Ведуча: Пам’ять крутить старе кіно,
Нам забути б усе це давно!
Тільки кулі свистять коло скронь –
І випалює пам’ять вогонь.
Ведучий: Афганістан... Уже двадцять два роки як у нашій свідомості прописалося це
слово не як географічна назва далекої мусульманської країни, а як синонім
людського лиха, справжнього людського пекла.
Ведуча: Випробування Афганістаном. Це не високі слова, а сувора дійсність, палюче
сонце зранку, спекотний вітер-афганець, пісок, що не дає дихати.
Ведучий: Цивільній людині важко уявити, скільки терпіння, мужності й мудрості
знадобилося тим хлопцям, аби після життєвого зламу залікувати оголений нерв.
Жити. Просто жити.
Ведуча: До слова запрошуємо:
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
Виступ гостей
Ведучий: Двадцять два роки минуло, як останній радянський солдат покинув
афганську територію.
Ведуча: Вкрилися пилом забуття місця смертельних баталій, а рани гояться ще й досі:
у декого тілесні, в інших – душевні.
Ведучий: І час від часу прокидається колишній солдат серед ночі з гулом
вибухів у вухах.
Ведучий: Можна переосмислювати все, але є вічні моральні цінності, які не підвладні
часу.
Ведуча: Давайте ж і ми будемо пам’ятати ветеранів і виявляти розуміння до тих,
хто пройшов через війну і для кого вона триває досі. У спогадах, у думках.
Вони цього заслуговують.
Демонстрація слайда «Танцюють всі 3»
Голос: Хай буде все, що має бути,
І тихі радощі життя,
І слів чужих важке каміння...
Мені не треба співчуття.
Мені потрібне розуміння.
Ведучий: Чимало років минуло з часу виведення радянських військ з Афганістану,
а події в цій країні залишаються живим болем для багатьох колишніх
солдатів та офіцерів, що воювали на цій війні.
Ведуча: Вони живуть серед нас, ці ще молоді чоловіки, сповнені енергії та сил.
Їм виповнилось по 45-50 літ. Але у їхніх серцях живе те, суті чого, на щастя,
не знає більшість із нас.
Ведучий: Це нам болить за мертвих, а хто вижив –
Про біль ще скажуть правду, хай гірку.
Й здригнуться телевежі щонайвищі,
Й солдат підніметься в терновому вінку.
Ведуча: До слова запрошуємо:
__________________________________________________________________________
Виступ афганців
Ведуча: Як прекрасно жити на світі! Але пам’ять... вона не дає спокою..
Ведучий: Існують дати, про які не варто нагадувати зайвий раз, бо вони не стираються в пам’яті народній.
Ведуча: Якщо навіть викреслити 15 лютого 1989 року з календарів, все одно в цей день щороку схиляються знамена над полеглими, лунатимуть по-чоловічому небагатослівні тости за військове братерство, випробувану вогнем дружби, людської честі, перевірені Афганістаном...
Звучить Славянка (10 с)
Ведуча: Вся вулиця на службу проводжала
Улюбленця свого – Сашка.
А парубчак потрапив до Афгану,
А там уже не служба. Там – війна.
А там стріляють, звісно, із-за рогу.
А там – ані фронтів, ані тилів,
А там уже покладено, їй – Богу.
Багато молодих Сашків.
Ведуча: До слова запрошуємо
________________________________________________________________
Виступ близьких Саші Литвишко
Ведучий: За довгих, майже 10 років, бойових дій (як тоді казали «за річкою», аби
зайвий раз не згадувати саме слово Афганістан) на цвинтарах України
з’явилося понад три тисячі свіжих могил з фотографіями юних облич.
Ведуча: У цій війні загин тисяч було поранено, тисячі
потрапил в полон. У виконанні інтернаціонального обов’язку в Афганістані
брали участь 6276 воїнів Дніпрпетровщини, 268 з них привезли в домовинах,
9 пропало безвісти, 458 поранено. Для всіх вас присвячується....
Звучить пісня групи «Любе» - «Давай за….» фоном
Відео слайд (ПАУЗА)
Ведуча: Поставте скибу хліба на стакан
І голови схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі зранив і скалічив.
Ведучий: Встаньмо, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемлять серця за тих,
кого нема серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес…
Мати: А може, із підбитим крилом ніяк не перелетить Афганської гори.
Звучить пісня групи «Любе» - «Давай за….»
Відео слайд «Пам’ять»
Ведуча: Пам’ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував,
скільки років довелося б нам мовчпти, коли б так пом’янули кожного вбитого.
Помовчимо хоча б хвилину. За всіх.
Хвилина мовчання.
Слад «Свічка»
Слайд «Чорний квадрат»
Слайд «Виведення військ з Афганістану» (пауза)
Хлопець 1: Шановні земляки-афганці. Над вашими головами свистіли кулі. Кожна
хвилина вашого життя могла стати для вас останньою. Але вам випало
щастя вижити і повернутись до рідної домівки.
Хлопець 2: Нехай же ніколи не зазнають війни ваші сини! Не побачать на тлі чорного
неба траси від кулеметних черг. Не схилять скорботно голови біля «чорного
тюльпана».
Хлопець 3: Нехай живуть в мирі та злагоді. Бо ми живемо й за тих, хто поліг
в Афганістані, в його ущелинах, хто прикутий до інвалідного візка.
Бо ми перед ними в боргу.
Хлопець 4: Ми не повинні забувати жертв афганістану, як і всіх інших жертв,
які поніс наш народ тільки через те, що не сам керував долею своїх громадян,
а ними розпоряджався хтось інший.
Ведучий: Це потрібно для того, щоб нові Афганістани не виникли на нашій землі,
щоб вони не повторялися для наших людей ніколи.
Мати: Вище піднімайте стяг Пам’яті, щоб ніхто в світі не зміг зробити вигляду,
ніби він забув, як втрачали найдорожчих людей,
забув, як чекали першого дня без війни.
Слайд «Солдат із сином» (пауза)
Ведуча: Стільки років щасливої тиші,
Та вривається голос в ефір,
Що благає, нагадує, кличе:
Захистіть, збережіть, люди мир!
Кожен день, кожен час пам’ятайте,
Скільки жертв нам війна принесла.
Все, що можна, для миру віддайте!
Збережіть для нащадків життя!
Ведуча: Шановні друзі! На цьому наша зустріч закінчилася. Запроршуємо всіх
присутніх відвідати могилу Олександра Литвишка і покласти квіти.
Литвишко
Звучать пісня афганської тематики.
Фото м. Підгородне – пісня про Україну.
