 Іранська корида:
чи захистить Москва?
Як завжди осінь принесла новий раунд напруження довкола «іранського досьє». Уже п’ятий рік дипломатія Тегерану дражнить усе міжнародне співтовариство наявністю й розвитком національної ядерної програми. Особливої актуальності «іранське досьє» набуває останніми роками, коли стан його ядерної програми дозволив говорити про потенційні можливості щодо створення власної ядерної зброї. Зокрема, величезну занепокоєність міжнародної спільноти викликає не стільки прагнення Тегерану «освоїти мирний атом», скільки його тверда позиція щодо користування в цьому процесі технологіями «подвійної дії».
Нині Тегеран уже має у своєму розпорядженні близько 2000 центрифуг зі збагачення урану, а, за оцінками експертів, 3000 цих пристроїв державі вистачить для того, щоб створити власну бомбу протягом року. Втім, у вересні ц. р. президент Ірану Махмуд Ахмадінеджад повідомив, що остаточною метою Ісламської Республіки є запровадження в «мирну» атомну індустрію близько 50 тис. центрифуг. Така кількість скоротить термін створення ядерної бомби до кількох тижнів, повідомили американські аналітики, спровокувавши бурю інформаційних спекуляцій щодо можливого початку воєнних дій проти Ірану влітку 2008 р. напередодні виборів до Білого дому.
Слід зазначити, що від самого початку «іранської кризи» ядерна програма Тегерану серйозно турбує Вашингтон. Ще у 2006 році після переобрання на президентську посаду Джордж Буш-молодший у своїй інавгураційній промові заявив, що не виключає застосування сили проти Ірану, якщо той не припинить розвивати свою ядерну програму. Особлива увага цій країні була надана й у «Зверненні до нації» Дж. Буша, де Іран був названий «головним світовим спонсором тероризму, державою, що прагне до володіння ядерною зброєю і позбавляє свій народ свободи...»
Нагадаємо, що з 2003 року Тегеран обрав курс на створення власного ядерного паливного циклу, який відкриває шлях як до розвитку мирної атомної енергетики, так і до створення ядерної зброї. Згідно з коментарями іранського керівництва, держава спрямована на створення виключно «мирного атому», право, яке надає будь-якій країні ст. 4 Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Однак інспектори
МАГАТЕ, які працюють у країні, не можуть повністю підтвердити правдивість цих заяв, що змушує міжнародну спільноту вимагати від країни припинити збагачення урану.
Не зважаючи на дві резолюції Ради Безпеки ООН, іранське керівництво рішуче відмовилось виконувати умови, які вимагають від Ірану припинити процедуру збагачення урану, так само, як і розвиток будь-яких «технологій подвійної дії». У даному випадку зухвала позиція Ісламської Республіки грунтується на тому, що агресивну лінію США в Раді Безпеки блокуватиме партнер і захисник іранських інтересів — Росія.
Загалом говорять про три можливих сценарії — атака із залученням піхоти; бомбові удари по об’єктах іранської інфраструктури з використанням новітніх протибункерних бомб GBU-28 Bunker Buster та вакуумної бомби МОАВ (Mother of All Bombs); ядерний удар.
На наш погляд, усі три варіанти початку воєнної операції проти Ірану мають незначні шанси, насамперед унаслідок їхньої низької ефективності чи недоречності. Використання піхоти спричинить чималі втрати серед американських військовослужбовців — значно більші, ніж унаслідок іракської війни, тож, враховуючи традиційну чутливість американців до людських втрат, а також майбутні президентські вибори, республіканці нізащо не звернуться до такого «дорогого» для їхньої репутації сценарію.
Ядерний варіант не надто реалістичний унаслідок існування ще з часів Хіросіми так званого ядерного табу, яке не дозволило американцям використати цю зброю навіть у В’єтнамі, коли їхня військова репутація зазнала величезної шкоди. І справа тут не лише в певному моральному бар’єрі, а й у політичній репутації, адже великий прошарок пацифістів серед американського населення здатний не лише проголосувати проти республіканців на майбутніх виборах, а й покласти край політичній кар’єрі адміністрації Буша-молодшого ще до виборів.
У цьому сенсі другий сценарій є найреалістичнішим, однак ефективність його, на наш погляд, дуже сумнівна. Значну кількість ядерних підприємств Ірану сховано в гірській місцевості, і навряд чи США вдасться знищити всі об’єкти за допомогою лише бункер-бустерів та MOAB. А якщо не вдасться, то можна згадати досвід зі знищенням Ізраїлем іракського ядерного реактора в 1981 році, що не лише не припинив, а й форсував розвиток ядерної програми Багдада. Враховуючи те, що іранська ядерна програма на відміну від іракської є самодостатньою та потужнішою, навряд чи воєнна операція спроможна припинити її розвиток.
Однак попри всі політичні спекуляції на цю тему, ймовірно, що перспективи війни з Іраном наразі стають дедалі менш реальними. Виняток можливий лише за умов повторення подій 11 вересня, які так шокували американську націю, що воєнна кампанія вбачалася єдиним можливим захистом проти «режимів, що підтримують терористів». Нинішнє оприлюднення інформації про підготовку воєнної операції проти Ірану, ймовірно, є формою тиску на ісламський режим з метою його залякування та утримання від розвитку ядерної програми.
Єдиний крок, який здатний підштовхнути США до воєнної операції, — гарантоване отримання Іраном ядерної бомби. У цьому разі Сполучені Штати як одна з держав — засновників режиму нерозповсюдження ядерної зброї, діятимуть з усією рішучістю.
Цікава в даному випадку позиція іншого засновника режиму нерозповсюдження, а саме Росії. Нагадаємо, що ця країна з 1995 р. будує в Ірані найбільший ядерний реактор, і саме Іран є третім за обсягом імпортером російської військової техніки. Понад те, Іран вважає Росію своїм головним захисником у Раді Безпеки, адже Москва регулярно блокує проекти економічного ембарго Тегерану, вже не говорячи про воєнні шляхи вирішення кризи. «Росія нас захистить», вважають іранці, однак аналізуючи поведінку цієї держави, можна порадити таким громадянам лише протерти рожеві окуляри.
Російська політика сьогодні є прикладом прагматизму й навіть гнучкості, не зважаючи на безкомпромісний імідж Москви. Нині співробітництво з Іраном приносить Російській Федерації мільярди доларів на рік, окрім того, опозиція Білому дому іноді лише підкреслює політичну вагу Кремля. Однак оцінюючи політичну лінію Москви, слід згадати, що обидві антиіранські резолюції були затверджені Радою Безпеки за безпосередньої участі російського представника. Понад те, за угодою, укладеною Москвою з Тегераном, Бушерська АЕС має розпочати роботу вже у 2005 р., однак росіяни зволікають із її добудуванням навіть сьогодні, апелюючи до того, що грошей вони не отримали. Нині термін закінчення реактора визначають 2008 р., однак паливо для нього все ще зберігається на російській території. До речі, Іран відмовився від збагачення урану на російській території, що дуже розчарувало російських партнерів, які мріяли заробити на контролюванні ядерної програми свого південного сусіда.
Іранці вважають, що непохитна позиція Москви утримає Раду Безпеки від схвалення економічного ембарго або більш радикальних кроків. Однак якщо Росії реально загрожуватиме перспектива появи в регіоні ядерної ісламської держави, першою, хто, «засмутившись», віддасть Вашингтону ініціативу, виявиться саме Москва. До речі, блокування такого потужного нафтового та газового конкурента, як Іран, зробить Росію енергетичною наддержавою.
Що ж стосується Китаю, то він підтримуватиме Іран доти, доки це збігатиметься з його інтересами, та навряд чи він піде проти єдиної позиції Ради Безпеки.
Поліна СІНОВЕЦЬ
|
