Що нам розкажуть відбитки пальців?

Що нам розкажуть відбитки пальців?

Ще доісторичній людині був відомий той факт, що на кінчиках пальців є лінії й візерунки, індивідуальні кожній людині. Були знайдені китайські таблички, на яких замість підпису стояв відбиток пальця.
 Тому ми можемо стверджувати, що встановлення особи за відбитками пальців існує вже принаймні два тисячоліття. Але одна справа знати, що відбитки пальців виключно індивідуальні, й зовсім інша справа - науково узагальнити цю інформацію.
 Перший важливий вклад у науку визначення особи за відбитками пальців був зроблений Марчелло Мальпігі в 1686 році. Мальпігі, італійський вчений-анатом, вивчав лінії на кінчиках пальців під мікроскопом. Він виявив, що ці лінії утворюють спіралі та петлі.
Відбитки пальців були вперше офіційно використані для визначення особи в'язнів у 1858 році. Через декілька років було опубліковано перших досліджень з можливого використання відбитків пальців. Був описаний метод зняття відбитків пальців за допомогою тонкої плівки, вкритої спеціальними чорнилами. Циметодом користуються й тепер.
 У 1880 році сер Френсіс Гальтон, англійський учений, почав складати систему класифікації відбитків пальців.
 Через декілька років система була спрощена сером Едвардом Генрі, комісаром поліції в Лондоні. Незабаром зняття відбитків пальців поширилося всюди як засіб встановлення особи та розкриття злочинів.

Де було виготовлено перше морозиво?

 Морозиво, улюблені ласощі всіх дітей, та й багатьох дорослих також, було вперше виготовлене на сході багато сотень років тому. Саме там його спробував відомий мандрівник і дослідник XIII століття Марко Поло. Цей десерт так йому сподобався, що він привіз його рецепт до Італії.
 Звідти морозиво прийшло до Франції та стало дуже популярним серед заможних людей. Спочатку вони намагалися приховати рецепт морозива від простого люду. Але, звичайно, довго в таємниці він не протримався, й дуже скоро морозиво завоювало величезну популярність серед усіх верств населення. А незабаром про морозиво дізналися в усьому світі, навіть за океаном, у Сполучених Штатах Америки.
 Перший американський завод з виготовлення морозива відкрився в 1851 році в Балтиморі, штат Меріленд. Але широкого поширення виготовлення морозива не отримало до початку XX століття, коли виникли перші холодильні установки.
 Морозиво виготовляють з вершків, молока або молочних продуктів, а іноді й яєць.
 Для смаку в морозиво додають ванілін, шоколад, ягоди, горіхи або фрукти. Рецепт звичайного морозива такий: на% вершків або інших молочних продуктів беруть 15% цукру, від 0,5 до 4,5% ароматизатора та 0,3% стабілізатора.
Невелику кількість стабілізатора додають для того, щоб зробити морозиво більш однорідним і запобігти утворення грубих кристаликів льоду. Як стабілізатор зазвичай використовують харчовий желатин.
 З'їдаючи третину стаканчика ванільного морозива, ми отримуємо стільки ж кальцію, протеїну та вітаміну В, скільки їх міститься у половині чашки молока, а вітаміну А стільки ж, скільки в повній чашці.

Де і коли виготовили перше мило?

 Ви, напевно, вважаєте, що таку потрібну та корисну річ, як мило, людина винайшла однією з перших. Однак мило з'явилося порівняно недавно - усього лише 2000 років тому. Багато століть тому люди змащували шкіру оливковою олією. А щоб умитися, вони використовували сік і попіл різних рослин. Але вже в часи Плінія (римського письменника, що жив у І столітті н. е.) виникає два види мила: рідке та тверде. Пліній докладно описує цей винахід для миття волосся та віддає належне галам, які його створили.
 До речі, при розкопках руїн міста Помпеї археологи знайшли заводик з виготовлення мила, дуже схожого на сучасне. Але все ж таки ще сто років тому майже все мило виготовляли вдома.
 Мило отримують при кип'ятінні жирів і олії разом з лугом. На великих миловарних заводах спочатку варять жири та луг у величезних казанах: цей процес називається омиленням. Коли мило майже готове, в казан додають сіль. Мило піднімається до країв казана, а соляний розчин, що містить гліцерин, пісок і надлишковий луг, осідає на дні. Цей осад зливають, а всю операцію повторюють 5 або 6 разів, додаючи по черзі то воду, то луг, доки весь жир не перетвориться на мило.
 Потім мило збивають, додаючи різні компоненти (барвники, ароматичні, пом'якшуючі й зберігаючі речовини), доки не утворюється однорідна маса. Після цього з розтопленого мила формують шматки та бруски, гранули, пластівці та кульки.

Коли з'явилася перша ванна?

 У давнину люди милися з двох причин: для підтримки чистоти та для виконання релігійних обрядів.
 Стародавні греки й римляни приймали ванну, щоб розслабитися й отримати задоволення. Місця для миття ставали суспільними центрами, а купання вважалося також способом лікування різних хвороб.
 У стародавніх єгиптян купання вважалося, головним чином, релігійним ритуалом. Євреї, так само, як і індуси, вірили в надприродну силу ритуальних обмивань.
 Найперші відомі людині лазні - це палацові лазні на острові Крит. Їм близько 4000 років. У палаці розташовувалися ванні кімнаті з ножними ваннами та цебрами. У королівських покоях палацу була знайдена ванна, яка відноситься до 1років до н. є Вона дуже схожа на сучасну. Фактично з тих пір, коли в людини виникло бажання користуватися ваннами, конструкція їх протягом всієї історії не змінювалася.
 Ще в давнину греки милися в ваннах, їх звичайно виготовляли з полірованого каменя, мармуру або дерева. Великий грецький поет Гомер в одній зі своїх поем описав надзвичайно гарну срібну ванну, привезену з Єгипту. Рання християнська церква не проповідувала дотримання чистоти як щось, пов'язане з релігією. Більше того, серед християн часто існувала думка, ніби немите тіло є одним зі шляхів спокутування гріхів. Але в середні віки погляд на купання змінився.
 Тепер замість купання більшість європейців почали користуватися духами та косметичними засобами. І лише в деяких будинках продовжували користуватися ваннами. У часи королеви Вікторії ванна кімната стала окремим місцем у будинку. Ванну, зроблену з міді, дерева або заліза, накривали кришкою, щоб вона була схожа на диван.

Як давно людина вирощує овочі?

 Овочі - це трав'янисті рослини, тобто вони мають м'яке стебло й практично не мають деревини. Їстівною частиною рослин може бути корінь (буряк), стебло (спаржа), листя (шпинат), квітковий бутон (броколі), плід (помідори) або насіння (горох).
 Первісна людина, можливо, збирала дикі стручкові рослини, такі, як боби або горох, і коренеплоди, такі як морква. Ці овочі, а також листяні рослини типу капусти й салату, ймовірно, вирощувалися на перших примітивних городах, хоча ми й не знаємо, коли конкретно почали оброблятися такі городи.
 Стародавні єгиптяни вирощували салат, капусту, дині, боби, редиску, цибулю, часник, артишоки й, можливо, горох. Як ми бачимо, вже тисячі років тому люди вживали в їжу різноманітні овочі.
 Пізніше греки й римляни теж почали вирощувати ці овочі. Крім того, вони вирощували огірки, спаржу та селеру.
 Коли першовідкривачі приїхали до Америки, вони знайшли там овочі, зовсім не відомі в Європі. Навіть звичний їм біб у Новому Світі виглядав зовсім по-іншому. Поселенці відкрили там для себе волокняні боби, картоплю, кукурудзу й томати. Багато з цих овочів стали звичними для всіх людей лише на кінець XIX століття.
 У XIX столітті відбулася революція в усіх галузях сільського господарства. Фермери добилися збільшення урожаїв, покращуючи методи господарювання й використовуючи метод відбору насіння з найкращих рослин. Таким чином, овочі стали більшими, кращими на смак і поживнішими, ніж раніше.

Завдяки чому фрукти й овочі отримали свої назви?

 Немає єдиного пояснення, яким чином фрукти й овочі отри мали свої назви. Деякі були названі завдяки якимось особливостям свого зовнішнього вигляду (колір, форма), інші - за назвою місцевості, де вони росли, треті - тому, що були на щось схожі й так далі. Наведемо декілька прикладів.
 Полуницю в Англії спочатку називали „ягодою, що біжить" тому що її пагони відгалужуються від материнського куща в усі боки. Чорниця отримала назву завдяки своєму кольору. Слово „журавлина" в англійській мові містить у своїй назві слово „кран", тому що її ніжне стебло дійсно нагадує кран.
 Смородина в англійській мові отримала свою назву від місця, де вона спочатку росла, - Корінт. Таким чином була названа й вишня. Виноград в англійській мові - еквівалент італійського слова, що означає «кетяг», «кисть».
 Слова «апельсин» і «лимон» пішли від арабських слів, «диня» - від грецького, де воно має значення «яблуко». Слово «томат» прийшло з Західної Індії. Там це слово означає «улюблене яблуко». Слово «ананас» в англійській мові у своєму складі має дві частини-«сосна» та «яблуко», тому що завдяки своїй конусній формі нагадує соснову шишку.
 Слово «капуста» походить від латинського слова, що має значення «голова». Слово «салат-латук» також латинського походження, в назву цього овоча входить слово, що означає «молочний сік». Слово «ревінь» перекладається з латинської як «корені варварства», тому що тих, хто його їв, римляни вважали варварами.
 Слово «редиска» походить від латинського слова «корінь». Слово «боби» прийшло в англосаксонську мову з грецької та латинської. А ось «картопля» має іспанське походження.

Де з'явилися перші кавуни?

 Що може бути краще за холодний, соковитий кавун жаркого літнього дня? Без сумніву, цей плід подобався людині протягом тисяч років. Кавун уперше з'явився в тропічній Африці й звідти поширився всюди, де ґрунт і клімат для нього підходили. У санскриті є слово для позначення кавуна, та є також стародавні єгипетські малюнки, що зображують кавуни. Безперечно, це свідчить про те, що кавун з'явився більш ніж 4000 років тому!
 Кавун і диня належать до родини гарбузових. Як і огірки, це повзучі однорічні рослини, що стеляться, з плоским подовжнім листям і квітами у формі дзвоника.
 Зовнішнім виглядом і смаком кавун відрізняється від дині.
Дині «касаба» та «медяна роса» дозрівають пізно та зберігаються краще за інші сорти. «Касаба» - велика за розміром диня з гладкою жовто-зеленою шкіркою. її блідо-зелена м'якоть дуже смачна. У «медяної роси» шкірка більш гладка, а м'якоть більш зелена, ніж у дині «касаба».
 Кавуни значно більші й набагато соковитіші. Деякі кавуни важать більше 20 кілограмів, але більшість все-таки дрібніша. Шкірка тверда й зелена, часто зі світло-зеленими цятками або смужками. М'якоть рожева, жовта або червона.
Кавунам потрібен тривалий період для дозрівання й жаркий клімат. їх висаджують після того, як земля прогріється, коли вже немає небезпеки заморозків. Кавуни їдять свіжими, але їх можна маринувати, а зі шкірки варити варення. У країнах Сходу насіння кавуна вважається делікатесом.

Хто першим здогадався заварити каву?

 Цікаво відзначити, що в давнину каву не варили, а їли її зерна. Представники деяких східно-африканських племен протягом століть використовували зерна кавового дерева як продукт харчування. Вони смажили їх на сковорідках або готували на тваринному жирі, а потім їли. Особливо їм подобалося те, що зерна кави мали збудливу дію.
 Спочатку кавові дерева росли, ймовірно, в Кафі, в одній з провінцій Ефіопії. Назва цієї провінції, очевидно, й дала назву цьому продукту. У XIV столітті арабські купці приїхали до Кафи та дізналися про кавові зерна. З тих пір каву почали вирощувати в Йемені.
Там вперше і почали варити каву. Послідовникам Мухамеда заборонялося пити вино, й кава стала тим стимулюючим напоєм, який і замінив їм вино.
 У середині XV століття використання кави як напою поширилося з Йемена до Мекки, а звідти - до Багдада, Каїра, Дамаска й інших місць. У 1511 році в Каїрі з'явилися перші кав'ярні.
 До Західної Європи каву було завезено приблизно в 1615 році. Хоча вона й викликала захоплення, але багато людей відмовлялися її пити, вважаючи отруйною. Усе ж таки Кав'ярні незабаром стали частиною суспільного життя багатьох країн.
 І справді, в кав'ярнях збиралося так багато людей, що власті почали побоюватися, аби там не виникали змови. Тому багато кав'ярень закривали. Але на той час кава стала настільки популярна, що властям довелося знову відкривати кав'ярні.

Походження назви тварин

 Назви тварин, як і назви багатьох інших предметів, мають різне походження. Наприклад, дивна назва «гіпопотам» має описовий характер. У грецькій мові перша частина цього слова має значення «кінь», а друга частина - «ріка». Тому гіпопотам - це «річковий кінь». Слово «носоріг» також прийшло з грецької мови і позначає істоту з рогом на носі. «Леопард» пішло від латинського слова, що означає «плямистий лев».
 Назви деяких тварин ввійшли в нашу мову, зберігши те звучання, яке вони мали в місцевостях, де ці тварини живуть. Англійське слово «верблюд» прийшло до нас з арабської мови, так само як і слово «жираф», що в перекладі означає «довга шия». Назва «віл» - ісландська й англосаксонською мовою вона вимовляється трохи інакше. Слово «корова» - ісландського походження. А назва «бик» прийшло з англосаксонської мови й означає «ревіти, мукати».
 Слово «олень» походить від англосаксонського слова, що означає «дикий звір». Слово «кішка» прийшло в англійську мову з французької, а туди воно, в свою чергу, потрапило з латинської. Слово «миша» англосаксонського походження. А ось слово «пудель» має цікаве походження. Це скорочення від німецького слова, яке означає «собака, що хлюпається у воді». Качка названа так тому, що це водоплавний птах, і назву свою вона отримала від давньоанглійського слова «нирець».

Хто винайшов сірники?

 Потреба у вогні, щоб зігрітися та готувати їжу, примушувала людину вигадувати різні види «сірників». Печерна людина висікала іскри з кременю та з їхньою допомогою підпалювала сухе листя. Стародавні римляни тисячі років потому ненабагато вдосконалили спосіб отримання вогню. Вони стукали каменем об камінь та висіченою іскрою намагалися підпалити скіпку, вкриту сіркою.
 У Середньовіччі іскрами, висіченими за допомогою кременю та заліза, підпалювали сухі ганчірки або сухий мох. Схожі матеріали, які легко загоряються, називаються ґноття. Сучасні сірники були винайдені невдовзі після винайдення фосфору - речовини, що загоряється за дуже низької температури. У 1681 році англієць на ім'я Роберт Бойл занурив укриту сіркою лучину в розчин сірки та фосфору. Ось так і виникли перші сірники. Але вони так легко загорялися, що були дуже небезпечними в використанні.
 Перші безпечні сірники були виготовлені в Англії аптекарем на ім'я Джон Уокер. Для того, щоб їх запалити, потрібно було чиркнути ними між складок паперу, на який було нанесено товчене скло. До 1833 року фосфорні сірники, які можна було запалити тертям, з'явилися в Австрії та Німеччині. Але існувала одна проблема. Білий фосфор був таким небезпечним для робітників, які виробляли сірники, що його використання довелося заборонити міжнародним договором року.
 Урешті-решт у виробництві почали використовувати неотруйний червоний фосфор. А перші по-справжньому безпечні сірники, які запалювалися лише об спеціально оброблену поверхню, були виготовлені в Швеції в 1844 році. Замість того, щоб наносити всі необхідні хімічні компоненти на голівку сірника, червоний фосфор наносили на поверхню коробки, об яку запалювали сірник. Такі сірники були зовсім безпечні, доки не стикалися з «чиркаючою» поверхнею.
 Під час Другої світової війни деякі групи військ були направлені в тропіки на узбережжя Тихого океану, де дуже часті дощі робили звичайні сірники неефективними. Раймонд Каді винайшов покриття для сірників, яке зберігало їх у робочому стані навіть після 8 годин перебування під водою!

Коли було винайдено кросворд?

 Кросворд - і новий, і одночасно дуже старий винахід. Зі стародавніх часів існувала головоломка, яку називали квадратом зі слів. У цьому квадраті вертикально й горизонтально записували буквами одне й те ж слово. Кросворд складається з пустих клітинок з різними словами, зашифрованими в цих клітинках вгору й униз, вправо та вліво. Даються також пронумеровані визначення, які є ключами до слів. Таким чином, кросворд дещо змінив стару головоломку.
 Перший кросворд було складено Артуром Вінном і з'явився він 21 грудня 1913 року в недільному додатку нью-йоркської газети «Уорлд». Тривалий час кросворд друкувався лише в цій газеті та майже не змінювався за формою.
 У 1924 році було випущено першу книгу кросвордів. І якщо до того часу кросворди не набули великої популярності, то після виходу в світ цієї книги кросворди почали поширюватися всією країною, а пізніше ними «захворів» увесь світ.

Як з'явився гороскоп?

 Що таке гороскоп? Гороскоп - це схема розміщення небесних тіл, яка показує положення Сонця, Місяця, планет і зірок у визначений період.
 Щоб скласти особистий гороскоп, потрібно знати точний час і місце народження людини, а також розміщення небесних тіл у цей час. Установивши залежність небесних тіл і дати народження людини, астрологи можуть пророчити її майбутнє або радити, як краще поводитися в той чи інший день.
 Ви помітили, що ми згадали астрологів? Справа в тому, що гороскопи належать до тієї частини астрології, яка стверджує, що небесні тіла мають вплив на людську діяльність і що майбутнє може бути передбачено шляхом спостереження за небесними явищами.
Західна астрологія зародилася в стародавньому Вавилоні приблизно за 2000 років до н. є. З самого початку астрологія намагалась знайти практичне застосування в людській діяльності, займаючись вивченням зірок і планет.
 Стародавні вчені та спостерігачі помітили, що рух Сонця, Місяця, планет і зірок повторюється з визначеною періодичністю. Вони також зробили висновок про те, що все в світі має свою періодичність - зміна пір року, початок і кінець сезону дощів, поява планет і зірок на небі. Астрологи почали вивчати положення небесних тіл, а також їхній вплив на діяльність людини. При складанні гороскопів ми використовуємо знаки Зодіаку. Якщо б ми могли бачити зірки вдень, то помітили б, що Сонце щоденно зміщується ) і проходить шлях у вигляді замкненого кола по°трохи ліворуч (на 1 небосхилу. Цей річний шлях Сонця по небу астрономи називають екліптикою. Переміщуючись по екліптиці, Сонце нібито буває в гостях у 13 сузір'їв (Овен, Телець, Близнята, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Змієносець, Стрілець, Козеріг, Водолій, Риби). Їх назвали зодіакальними. Слово «зодіак» походить від грецького слова «зоо» - життя. Адже саме Сонце дає нашій планеті такі необхідні для життя світло й тепло.

Хто винайшов водопровід і каналізацію?

 У світі існують дві життєво необхідні для людини сантехнічні системи: водопровід і каналізація.
Водопровід - це система труб і вентилів, якими вода подається до будинку з магістрального водопроводу, прокладеного під землею. Каналізація - це теж система труб, але ними стічні води залишають будинок і йдуть до каналізаційних колодязів на вулицях.
Перші такі системи, відомості про які дійшли до нас, виникли приблизно 4000 років тому. Археологи, які проводили розкопки на острові Крит у Середземному морі, виявили палац тієї епохи, в якому існували водопровідна та каналізаційна системи.
 Система водопостачання складалася з каналів, якими текла вода. Вона збиралася в цих каналах після дощів і танення снігу. Вода з каналів потрапляла до вертикальних свердловин, а зі свердловин - до ванних і туалетних кімнат. Стічні води відводилися по трубах з теракоти - різновиду обпаленої глини. Ці труби були зроблені так, що їх було легко вмонтовувати: завужений кінець однієї труби вставлявся в розтруб наступної, а стики обмазувалися цементом.
 Першими, хто почав використовувати металеві труби, були римляни. Труби виготовляли зі свинцю. А робітників, які встановлювали ці труби, по-нашому - водопровідників, стародавні римляни називали «свинцевих справ майстрами». У наші дні свинець лише іноді використовується в деяких спеціальних трубопроводах. Звичайно ж труби виготовляють зі сталі, міді, латуні, зал бетону і пластмас.

Хто винайшов м'яч?

 Ніхто не знає, хто першим почав грати з м'ячем, але сталося це, очевидно, ще в доісторичні часи. Кожна цивілізація, від первісних часів до наших днів, знала свої ігри з м'ячем. А ось м'ячі були різними.
 Деякі стародавні народи плели м'ячі з тростини, інші використовували для гри шкіряні мішечки, наповнені пір'ям птахів. Пізніше грекам і римлянам прийшла на думку чудова ідея - використати повітря як наповнювач для м'яча. Надутий повітрям шкіряний м'яч, так званий «фолліс», використовували для метання. М'ячем більших розмірів, який тусали ногами, стародавні греки та римляни грали в гру, що нагадує сучасний футбол. М'ячі виготовляли з різноманітних матеріалів, наявних у даній країні в великій кількості.  Північноамериканські індіанці, наприклад, були мисливцями, тому вони грали м'ячем, зробленим з оленячої шкіри. Японські діти грали м'ячами з цупкої тканини, обплетеної мотузком. Розповідають, що Колумб зустрів у Центральній Америці індіанців, які грали твердими м'ячами, виготовленими з каучука. Він узяв декілька таких м'ячів із собою в Європу й, таким чином, познайомив європейців з підстрибуючими гумовими м'ячами.
 Багато сучасних ігор з м'ячем спочатку були частиною обрядових, релігійних і магічних церемоній.
Єгиптяни були першими, хто влаштовував обрядові ігри з м'ячем. Кожної весни дві великі групи людей брали участь у змаганні, виступаючи на боці своїх богів. Під час гри використовували круглий дерев'яний м'яч і вигнуті палки. Задача полягала в тому, щоб провести м'яч у ворота команди суперника. Команда, яка діяла більш злагоджено та цілеспрямовано, отримувала перемогу в ім'я свого бога.

Хто винайшов акваланг?

 Людям завжди було цікаво дізнатися, що відбувається під водою, в підводному світі, й вони намагалися потрапити туди. Але де взяти повітря, щоб дихати під водою? Це було найскладнішим завданням. Необхідно було розв'язати дві проблеми: як навчитися рухатися під водою та як уникнути негативної дії високого тиску води на людину. Пірнання з запасом повітря могли здійснити лише натреновані люди, одягнені в складні громіздкі глибоководні костюми з шоломами.
 У 1943 році капітан Жак Ів Кусто та Еміль Ганьян винайшли акваланг. Він дозволив відкрити таємниці підводного світу. З цим обладнанням пірнальник міг довго залишатися під водою. Запас стисненого повітря утримується в балонах, які кріпляться на спині плавця. Дихання в підводного плавця таке ж природне, як і на поверхні. Регулятор, закріплений на балоні, подає повітря під тиском, що відповідає тій глибині, на якій знаходиться аквалангіст. Для цього передбачено клапан, і єдине, що повинен зробити пірнальник, щоб отримати кисень, - це зробити вдих. Акваланг подасть йому порцію повітря під необхідним тиском залежно від того, на якій глибині пірнальник знаходиться.
 Після винайдення акваланга підводне плавання стало дуже популярним у всьому світі.

Який вигляд мало перше взуття?

  Коли стародавня людина здійснювала тривалі переходи, їй необхідно було якось захистити ноги від гострого каміння. Тому перше взуття, яке вона винайшла (скоріше за все, це були сандалії), виконувало саме цю функцію. Це взуття було зроблене з трави, смужок шкіри або плоских шматочків дерева. Людина кріпила все це до підошви ніг мотузками, а кінці мотузки замотувала навколо щиколоток. Звичайно, в холодних країнах сандалії не захищали ноги від морозу, тому зверху до них кріпили більш теплі матеріали: так сандалії перетворилися на черевики.
 Першими почали широко використовувати черевики єгиптяни. Підошву вони робили зі шкіри або папірусу, які прив'язували до ступні двома ременями. Щоб захистити великий палець, носок черевика загинали догори.
Римляни пішли ще далі та винайшли босоніжки. У цього взуття були отвори з боків і ремінці, зав'язані в центрі. Існували босоніжки декількох типів, і деякі з них дозволялося носити лише людям певного стану.
 У більш холодних країнах людям необхідно було виготовляти тепле взуття. Багато хто носив прив'язані до ноги мішечки, підбиті травою. З часом ескімоси й індіанці створили на цій основі мокасини.
 А взуття, що нагадує сучасне, винайшли хрестоносці, які здійснювали далекі походи. Для того, щоб захистити ноги, їм потрібні були черевики, які могли б служити досить довгий час. Згодом у Франції, Італії й Англії почали виготовляти шкіряні черевики незвичайної краси.
 Капризи моди дуже впливали на форму взуття. Наприклад, у часи англійського короля Джеймса І люди з вищого світу почали носити взуття з дуже тонкої шкіри на високих підборах. У них було незручно ходити, але люди все одно продовжували їх носити. А до того, як виникло взуття на високих підборах, модними були вузькі черевики з довгими, до 12 або 15 сантиметрів, носками, загнутими догори.

Як виникли цифри?

 Зараз це здається нам елементарним: якщо, наприклад, до двох копійок додати ще дві, то буде чотири копійки. Але минули мільйони років, до того як людство змогло створити ефективну систему числення та навчитися нею користуватися. Адже й зараз досить важко навчити маленьку дитину проводити операції з числами.
 У стародавні часи людина ще не вміла користуватися числами, й тому, коли вона хотіла показати, скільки у неї було тварин, вона клала в торбинку камінці за кількістю тварин. До речі, слово калькулятор, пішло від латинського «калькулює», що й означало «камінь»!
Пізніше людина навчилася використовувати для рахунку символи. Кожен предмет вона позначала однією рискою або іншою позначкою, але в її мові, як і раніше, не було слів для позначення цифр. Ще пізніше людина почала рахувати за допомогою пальців на руці. Оскільки в нас 10 пальців на руках, це призвело до використання цифри 10 у системах рахування.
 Але в стародавні часи не існувало однієї для всіх країн системи рахування. Деякі системи лічби брали за основу 12, інші - 60, треті - 20, 2, 5, 8. Система лічби, яку ввели римляни, була поширена в усій Європі аж до XVI століття. Римські цифри досі використовують у годинниках та для змісту книжок, але ця система цифр дуже складна.
 Система лічби, яку ми використовуємо сьогодні, була винайдена в Індії. У XIII столітті арабські купці поширили її по всій Європі. У цій системі використовувалися цифри 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 і 0. Ця система називається десятковою, оскільки в її основі лежить число 10.