Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою Харківської області
Сьогодні Харківщина – це один з найбільш розвинутих промислових центрів України, де провідну роль відіграють підприємства машинобудування та металообробки, енергетики та військово – промислового комплексу.
Харківська область розташована на північному сході України на межі лісостепової та степової фізико-географічних зон та займає південно-західну окраїну Середньоруської височини. За природно-кліматичними умовами територію області можна розділити на дві зони: лісостепову – це центральні, північні і західні райони і степову – південні і східні райони.
Клімат помірний. Середньорічні температури: літня + 21о С, зимова - 7о С. Кількість опадів - 540 мм (середньорічна).
На півночі і північному сході Харківська область межує з Бєлгородською областю Російської Федерації, на сході — з Луганською, на південному сході — з Донецькою, на південному заході — з Дніпропетровською, на заході і північному заході — з Полтавською та Сумською областями України.
Територія області — 31,4 тис. км, що складає 5,2 % території України. Область характеризується великою компактністю, що в умовах рівнинного рельєфу вельми сприяє розвитку внутріобласних господарських зв'язків.
Обласний центр: м. Харків
Дата утворення: 27 лютого 1932 року
Населення: 2738,4 тис. осіб (згідно з інформацією Головного управління статистики у Харківській області на 1.11.2013)
Мова: українська, російська
Валюта: гривня
Час: київський
Відстань від центра до Києва:
- залізницею - 491 км
- шосейними шляхами - 478 км
Кількість адміністративно - територіальних одиниць:
районів | 27 |
районних рад | 27 |
міст обласного значення | 7 |
міських рад | 17 |
районів у містах | 9 |
районних рад у містах | 9 |
міст районного значення | 10 |
селищних рад | 60 |
селищ міського типу | 61 |
сільських рад | 381 |
населених пунктів - 1761
в тому числі: міських - 78, сільських - 1683
Релігії
На даний момент у Харківській області в рамках 54 конфесій діє 866 релігійні організації. Основними конфесіями є православні (УПЦ МП), Українська автокефальна православна церква, іудеї, римо-католики, протестанти. Широко представлені в області релігійні організації баптистів, свідків Ієгови (третій по кількості громад регіон України), Адвентистів сьомого дня, Християн Віри Євангельської, П'ятидесятників.
Валюта
Офіційна валюта Харківської області – гривня. Обміняти іноземну валюту на гривні можна в банках і в багатьох обмінних пунктах. Найпоширенішими іноземними валютами в Харківській області є американський долар, євро, російський рубль. Кредитні картки стають усе більше розповсюдженими в області.
Транспорт
Територію області перетинають магістральні залізні і шосейні дороги, через які вона має вихід до Донбасу, Криму, Кавказу, до портів Чорного, Азовського і Балтійського морів, до багатьох індустріальних центрів за межами України.
Харківська область має досить розгалужену транспортну мережу, причому 60 % обсягу перевезень припадає на частку залізничного транспорту. Залізниць тут 1442 км. Крім того, Харківський залізничний вузол обслуговує 10 млн. пасажирів щороку. Автомобільний транспорт, щоправда, по частині пасажирських перевезень, обганяє залізничний: за рік автобуси обслуговують майже 12 млн. чоловік. Найважливіші автомагістралі, що проходять через область: Харків – Москва, Харків – Сімферополь, Харків – Ростов-на-Дону, Харків – Київ. В області налічується 16 міжобласних маршрутів, 68 внутрішньобласних і 342 внутрішньорайонних. Загальна довжина автодоріг – 15 тис. км. Харківський аеропорт займається в основному пасажирськими перевезеннями. Найбільші транспортні вузли області: Харків, Лозова, Купянск, Чугуїв, Красноград, Люботин і Ізюм.
Харківський аеропорт обслуговує внутрішні й міжнародні авіалінії, займаючись в основному пасажирськими перевезеннями. Харківський метрополітен, що був відкритий 23 серпня 1975 року, на сьогоднішній день складається із трьох ліній, функціонує 28 станцій і ведеться будівництво нових.
Відстань від районних центрів до найближчої залізничної станції і до обласного центру
Найменування району | Найменування районного центру | Найменування найближчої залізничної станції | Відстань до найближчої залізничної станції в км | Відстань до обласного центру шосейними шляхами в км |
Балаклійський | м Балаклія | Балаклія | - | 95 |
Барвінківський | м Барвінкове | Барвінкове | - | 170 |
Близнюківський | смт Близнюки | Близнюки | - | 162 |
Богодухівський | м Богодухів | Богодухів | - | 58 |
Борівський | смт Борова | Переддонбасівська | 1 | 165 |
Валківський | м Валки | Ков'яги | 12 | 54 |
Великобурлуцький | смт Великий Бурлук | Бурлук | - | 108 |
Вовчанський | м Вовчанськ | Вовчанськ | - | 72 |
Дворічанський | смт Дворічна | Дворічна | - | 131 |
Дергачівський | м Дергачі | Дергачі | - | 18 |
Зачепилівський | смт Зачепилівка | Зачепилівка | - | 130 |
Зміївський | м Зміїв | Зміїв | - | 40 |
Золочівський | смт Золочів | Золочів | - | 41 |
Ізюмський | м Ізюм | Ізюм | - | 127 |
Кегичівський | смт Кегичівка | Кегичівка | - | 120 |
Коломацький | смт Коломак | Коломак | - | 90 |
Красноградський | м Красноград | Красноград | - | 105 |
Краснокутський | смт Краснокутськ | Гути | 22 | 95 |
Куп'янський | м Куп'янськ | Куп'янськ-Вузловий | 8 | 116 |
Лозівський | м Лозова | Лозова | - | 144 |
Нововодолазький | смт Нова Водолага | Водолага | - | 54 |
Первомайський | м Первомайський | Лихачове | - | 86 |
Печенізький | смт Печеніги | Чугуїв | - | 65 |
Сахновщинський | смт Сахновщина | Сахновщина | - | 155 |
Харківський | м Харків | Харків-пасажирський | - | |
Чугуївський | м Чугуїв | Чугуїв | 3 | 39 |
Шевченківський | смт Шевченкове | Шевченкове | - | 88 |
Відстань від міста обласного значення до найближчої залізничної станції і до обласного центру
Найменування міста | Рік відне-сення до категорії міст | Адмі-ністра-тивне значення | Найменування найближчої залізничної станції | Відстань до обласного центру шосей-ними шляхами в км | Примітка |
Ізюм | 1639 | районний центр | Ізюм | 127 | Сторожова Ізюмська сакма вперше згадується у літописі 1571 року. |
Куп'янськ | 1779 | районний центр | Куп'янськ | 116 | Зазначено рік офіційного затвердження містом. Перші історичні відомості про Куп'янськ належать до 1685 року. |
Лозова | 1639 | районний центр | Лозова | 144 | |
Люботин | 1993 | Люботин | 25 | місто районного значення - 1998 рік, місто обласного значення - 1993 рік | |
Первомайський | 1991 | районний центр | Лихачове | 90 | місто обласного підпорядкування - 1992 рік |
Харків | 1650 | обласний центр, районний центр | Харків | - | Є також відомості, що місто засновано в період 1років. |
Чугуїв | 1638 | районний центр | Чугуїв | 38 | Зазначено рік повторного перетворення селища міського типу Чугуїв на місто районного підпорядкування. Засновано як військове поселення у 1680 році. Вперше затверджувалося містом у 1780 році. |
Спорт
Регіон має розвинену спортивну базу. Працюють 57 стадіонів, 952 спортивних залу, 28 плавальних басейнів. Самі масові й популярні види спорту - футбол, волейбол, баскетбол, теніс, легка атлетика, плавання, гімнастика. Останнім часом все більшу популярність здобувають нетрадиційні й екстремальні види спорту – скелелазіння, дельтапланеризм, авто - і мотоспорт.
Подорож зі свійськими тваринами
Для ввозу в Харківську область дрібних свійських тварин туристові необхідно одержати в установі державної ветеринарної медицини за місцем проживання ветеринарне свідчення. Для країн СНД існує єдина форма цього документа, для інших країн – ветеринарний сертифікат міжнародного зразка. Крім того, тварина (собака, кішка) повинне мати щеплене проти сказу.
Подорож автотранспортом.
Власники транспортного засобу, що прибули в Харківську область із інших країн, повинні мати реєстраційні документи на транспортний засіб і посвідчення водія, що відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух зразка 1968 року.
Справи про адміністративні правопорушення, зроблених водіями транспортних засобів, можуть бути розглянуті за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання, а також за місцем здійснення правопорушення.
Характеристика символіки Харківської області
Історики вважають, що в ранньому періоді історії (середина 17 століття) місто Харків мало герб із зображенням натягнутого лука із стрілою на полі картуша. Цей герб відповідав тому періоду історії міста, коли Харків відігравав роль військово-опорного пункту на південному кордоні Російської держави. 25 квітня 1781 року було утворено Харківське наміснитцтво (губернія), що складалося з 15 повітів, а 21 вересня того ж року було затверджено намісницький герб, який служив також й міським гербом Харкова. Герб Харківського наміснитцтва був геральдичним щитом французької форми (чотирикутний, загострений до низу). На зеленому полі щита зображені «положенные крестообразно Рог Изобилия с находящимися в нем плодами и цветами, и кадуцея, или Меркурьев Жезл» – золотий жезл із срібними крилами, який обвивають змії сріблястого кольору. Зелений колір в геральдиці символізує надію, 
радість, достаток. Ріг Достатку – природні багатства краю. Кадуцей – незмінний атрибут Бога Меркурія, який в епоху античності вважався заступником торговців, мандрівників, парламентерів. Змії, обвиваючі кадуцей, символ мудрості. Таким чином, герб символізував «как изобилие окружных стран того города, так и торговлю, производимую на бывающей там знатной ярмарке».
Харківський герб був складений в 1775 році геральдмейстером князем (з 1771 року князь очолював геральдмейстерську контору).
Згідно з Імператорським Указом 1856 року були переглянуті всі губернські та інші герби у зв'язку з тим, що в деяких міських гербах мали місце недоліки: відмова від геральдичних правил і, головне, відсутність в гербах єдиних монархічних атрибутів, які відображали б основні принципи внутрішньої політики уряду. 
Був складений проект нового герба, затверджений 5 липня 1878 року. З того часу й по 21 травня 1887 року Харків мав герб, на якому були зображені «в серебряном щите черная оторванная конская голова, с червлеными глазами и языком; в червленой главе щита золотая о шести лучах звезда между двумя золотыми византийскими монетами. Щит увенчан Императорскою короною и окружен золотыми дубовыми листьями, соединенными Андреевскою лентою». Кінська голова означала знамениті кінські заводи, що знаходилися в губернії, зірка – університет, візантійські монети – торгівлю й багатство. Автором герба був барон Б. Кене - ініціатор геральдичних реформ, який вважав кадуцей «негеральдичною фігурою».
Новий герб викликав бурю протестів, і 21 травня 1887
року, по клопотанню Харківського дворянства, 
місту був повернений колишній герб: «…с изображением кадуцея и Рога Изобилия, но с тем, однако, чтобы над таковым гербом изображена была Императорская корона, а по бокам сделаны украшения как в гербе 1878 года», тобто – щит, увінчаний Імператорською короною і оточений дубовим листям, яке було з’єднане Андріївською стрічкою.
Цей герб Харківська губернія мала до проголошення радянської влади в 1917 році.
З 1917 по 1968 рік ані Харків, ані Харківська область не мали своїх гербів.
Новий герб Харкова радянського періоду з'явився лише 26 грудня 1968 року. Його автор – художник Є. Єгоров. Колірна гама герба – червоний, голубий, білий кольори. На верхній частині щита на червоному тлі зображена шестерня, символізуюча промисловість міста, на білому тлі – зображений золотий колос із золотими орбітами електронів. Білий колір на гербі – символ миру, поєднання червоного й синього – кольори прапора Української РСР, електронні орбіти нагадують, що Харків – місто науки, де вперше в СРСР було розщеплено атомне ядро.
11 травня 1999 року VI сесія XXIII скликання Харківської обласної ради затвердила Положення «Про герб Харківської області».
У Положенні, зокрема, сказано, що «герб області являє собою геральдичний щит (чотирикутний, загострений до низу). На зеленому полі щита зображені: перехрещені золотий ріг достатку і кадуцей, жезл якого також золотий, а крила і змії - срібні. Щит обрамлений золотою каймою. Навколо гербового щита розташоване золоте дубове листя, обвите блакитною стрічкою. Щит увінчано стилізованим зображенням шестірні, з обох боків якої розташовані по два злакових колоси. На тлі шестірні подано книгу з символічним зображенням атомного ядра з електронними орбітами.».
Тим же рішенням VI сесії XXIII скликання Харківської обласної ради 
затверджено Положення «Про прапор Харківської області».
У цьому Положенні, зокрема, сказано що «прапор області являє собою прямокутне полотнище (відношення ширини до довжини 2 : 3) малинового кольору із зображенням в центральній частині герба області. Висота гербового щита дорівнює 1/2 ширини прапора. Прапор області двосторонній». Автором герба і прапора Харківської області є художник Сергій Шапошников. За словами С. Шапошникова, при створенні герба він прагнув максимально зберегти геральдичну спадкоємність і лише додав символіку, що характеризує нинішній етап розвитку області, а також особливості її адміністративно-територіального розподілу. Зокрема, кількість дубового листя в обрамляючому герб вінку відповідає числу районів й міст обласного підпорядкування в Харківській області.
Характеристика географічного положення Харківської області
Корисні копалини в області представлені природним газом (Ефремівське, Західно-Крестіщенське, Кегичівське та інші родовища), нафтою, кам'яним і бурим вугіллям, кам'яною сіллю, фосфоритами, охрою, глиною, пісками, вапняками, крейдою тощо. Багатством краю є джерела мінеральних вод – Березівське, Рай-Еленівське та інші. Область розташована на вододілі Дону і Дніпра. По її території протікає 156 річок довжиною понад 10 км. Найбільш великі - Сіверський Донець (довжина 380 км в межах області), Орель (довжина 200 км) в межах області, Оскіл (довжина 177 км в межах області). Сіверський Донець по праву вважається однією з найкрасивіших 
річок України. Береги Сіверського Донця дуже живописні на великому протязі річки. Особливо красива річка в районі Гайдар та Коробових Хуторів. Тут збереглося рідкісне для південного степу поєднання повноводної річки з густими лісами, живописністю прибережних круч і обширними лугами низовинного лівобережжя. Крутий та високий правий берег Сіверського Донця покритий густою нагірною дібровою. Над річкою підносяться Козача й Городищенська гори, з яких відкривається чудовий вид на всю обширну річкову долину. Дуже красивий також Сіверський Донець поблизу Ізюму, де він утворює простору й живописну Ізюмську луку. Нижче за Ізюмом до Сіверського Донця впадає його найбільша притока - Оскіл, який в межах області на значній частині протікає серед крейдяних схилів й по-своєму виділяється красивими видами. Тут, в його долині, між селом Тополі і містом Куп’янськом на крутих крейдяних схилах колись зростали крейдяні бори. Зараз від них лише подекуди збереглися одиночні крейдяні сосни - живі пам'ятники далеких геологічних часів. Вони відрізняються особливим кольором стовбурів і темно-зеленою розкидистою кроною. На важкодоступних оголеннях крейди в долині зустрічаються й інші рідкісні рослини. У межах області налічується 36 озер загальною площею близько 2,5 тис. га. Якнайбільше їх в долині р. Сіверський Донець. Як правило, всі вони річкового походження, мають витягнуту форму й невеликі глибини (2—3 м). Найкрупнішим є озеро Лиман, розташоване біля пос. Лиман, Зміївського району. Воно має 7,5 км в довжину і 2,7 км завширшки; середня глибина — 2 м. Озеро використовується як джерело водопостачання крупної районної електростанції — Зміївської ГРЕС, а також служить природною базою створеного на ньому рибогосподарського комбінату. З інших озер слід зазначити вражаючі красою озера Борове й Біле. Окрім природних озер, на території області налічується 1910 ставків загальною площею більше 6 тис. га. Вони є практично у всіх адміністративних районах області та використовуються для потреб водопостачання і зрошування, рибного господарства, а також відпочинку населення. На території області створено 50 водосховищ з сумарним об'ємом 1526 млн. м3. Найкрупніші з них Краснооскільське (478 млн. м3), Печенізьке (400 млн. м3), а також Краснопавлівське (410 млн. м3), яке є однією з ланок водогосподарської системи водопостачання Донбасу і Харківщини по каналу Дніпро — Донбас. Живлення озер, ставків й водосховищ здійснюється, головним чином, за рахунок весняних річкових паводків. Джерельні й атмосферні води в їх живленні грають підсобну роль. Степова зона займає велику частину території області. Раніше її покривала різнотравно-типчаково-ковилова рослинність. До теперішнього часу в своєму первозданному вигляді степ практично ніде не зберігся: він суцільно розоран й представляє величезні оброблені поля пшениці, кукурудзи, соняшнику тощо. По балках і ярах тут посаджені байрачні ліси, а на піщаних терасах річок поширені дубово-соснові ліси. В порівнянні з лісостеповою частиною грунтовий покрив степової зони області більш простій. Тут переважають грунти, що сформувалися під впливом дернового процесу. Пануючі типи грунтів — могутні і типові чорноземи. В цілому переважна частина грунтового покриву області характеризується значним змістом гумусу і відрізняється високою родючістю. Високоурожайні чорноземні грунти й сприятливі кліматичні умови дають можливість області займати в Україні важливе місце у виробництві товарного зерна, найважливіших технічних культур, розвивати овочівництво, садівництво і т. д.
На території області ліси займають 318 тисяч гектарів. В лісах і парках Харківщини росте більш ніж 1000 видів і форм дерев та кущів. Переважні лісові породи - дуб черешчатий і сосна звичайна. Нерідко зустрічається ялина. Із порід-супутників поширені липа, клен, ясень. На достатньо вологих грунтах ростуть береза, вільха, верба, осина, тополя. В лісах чимало дикоростучих плодових дерев - яблунь, груш. Такі кущі як ліщина, бересклет, калина, глід, бузина, терен буяють в підлісках і на узліссях. Види порід харківських лісів за останні роки збагатились за рахунок культивування різноманітних екзотичних рослин - сосни веймутової, оксамиту амурського, айви японської, дуба червоного.
Ліси Харківщини значно помолоділи. Середній їх вік на сьогодні - 70 років. Лісівники продовжують саджати ліси - для тих, хто буде жити в XXI віці. На Харківщині лісорозсадники займають 610 гектарів. Робітники Куп'янського, Красноградського, Изюмського лісових господарств щороку провадять лісонасадження на гектарах, при доволі високому рівні виживання саджанців. Основною і найбільш важливою характерною особливістю лісостепу Харківської області є чергування лісових ділянок з відкритими полями. Цей чинник зумовлює наявність мішаної фауни. В лісах зосереджені тварини, життя яких пов'язане з деревами, а для полів характерні степові види. Існує багато тварин, які потребують і використовують специфічність лісостепової зони — живуть у лісі, а на відкритих ділянках шукають їжу, живуть в одному місці, а розмножуються в іншому і т. і. В лісі живуть лось, благородний олень, косуля і кабан. Із хижаків, крім лисиці і ласки, зустрічаються: куниця, лісовий тхір, горностай, енотовидний собака і вовк. Гризуни в лісах представлені білкою, лісовою сонею, жовтогорлою мишею, рудою лісовою полівкою і полівкою підземною. Птахи представлені великою кількістю видів. Це солов'ї, лісові щерики, козодої, вівчарки, вальдшнеп, славки, коноплянки, ворони, сороки, лелеки, дятли, кібчики, сови і багато інших. Степова фауна, мабуть більше ніж будь-яка інша, зазнала змін. Степи майже повністю були розорені, а значить ареали деяких степових тварин значно зменшились, або повністю ліквідовані. Разом з тим, внаслідок зміни ландшафтних умов, окремі степові види, як то: заєць-русак, хом'як, ховрахи, сіра куріпка, перепел, степовий лунь розширили свій ареал. Лісозахисні смуги створили нові умови для заселення, стали містками для розселення тваринного світу. Збереглися і представники незайманих степів. Це перш за все байбак, або сурок. Дві колонії цього звірка існують на Харківщині. Є в степах краю великий тушканчик, або земляний заєць, сліпак, сірий хом'як. Є звичайно заєць, їжаки і інші. Серед рептилій є степова гадюка, ящірка. Річки, озера і болота мають досить багату фауну. Значні зміни в фауні водоймищ сталися в зв'язку з будівництвом водосховищ, каналів, зрошувальних систем, ставків. Основним видом риби в ставках є короп, тобто напівдомашня форма сазана. Є також карась, линь, судак. Найбільш поширені у водоймищах лящ, щука, судак, сом, плітка, окунь, синець та інші. Багато водноболотних птахів. Це перш за все качки, поганки, кулики, крячки, очеретянки. Є на Харківщині й дикі гуси, білолоба казарка. Слід зауважити, що в минулі часи тваринний світ Слобожанщині був ще багатше. Тут широке розповсюдження мали бобри, був ведмідь, сайгак, тур, зубр, дрофа-степег, пелікан та інші. Тарпана (дикого коня) зустрічали ще в XVIII столітті на Орелі. Архівні дані свідчать, що Мазепа відправив до царського двору в Москву (І693—1698 рр.) 19 лосів, 23 кабани, 7 косуль, 3 сайгаки, 2 олені і одного зубра. Цей перелік свідчить про різноманітність фауни і про те, які звірі зникли.
