«Порядок звернення до європейського суду з прав людини»

Міністерство юстиції україни

Головне управління юстиції

у Дніпропетровській області

«ПОРЯДОК ЗВЕРНЕННЯ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ»

м. Дніпропетровськ

2012

Методичний посібник розроблений для працівників юридичних служб територіальних органів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, структурних підрозділів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, державних підприємств, установ, організацій та державних господарських об’єднань з метою підвищення правових знань та подальшого використання при здійсненні своїх функціональних обов’язків.

Додатковим засобом захисту основних прав і свобод виступає право на звернення до міжнародних установ, юрисдикцію яких визнала Україна. Таке право виникає у випадку вичерпання усіх національних засобів правового захисту і тому ці засоби захисту розглядаються як додаткові.

Так, згідно з ч. 3 ст. 55 Конституції України від 28.06.1996 особа має право на звернення за захистом після використання національних засобів правового захисту у міжнародні юрисдикційні установи, які визнала Україна. Відповідно до цього конституційного положення органи державної влади у своїй діяльності мають керуватися загально визначеними принципами і нормами міжнародного права, а також визнавати практику міжнародних юрисдикційних установ у галузі прав людини.

Конвенція є міжнародним договором, на підставі якого більшість європейських держав зобов’язалися дотримуватися прав та основоположних свобод людини. Ці права гарантуються як самою Конвенцією, так і протоколами до неї (Протоколи № 1, 4, 6, 7, 12 і 13), згода на обов’язковість яких надана державами – сторонами Конвенції.

Перелік прав, що охороняються у відповідності з Конвенцією та Протоколами до неї

Конвенція та Протоколи до неї забороняють:

Конвенцією засновано Cуд, визначено порядок його діяльності, а також встановлено перелік прав і гарантій, які держави взяли на себе зобов'язання дотримуватись.

Суд створений з метою забезпечення дотримання державами прав і гарантій, які закріплені в Конвенції. Він робить це шляхом розгляду скарг, поданих фізичними особами, а іноді й державами. У тих випадках, коли він приходить до висновку про те, що держава - член порушила одне або декілька з цих прав і гарантій, суд поставляє рішення. Судові рішення є обов'язковими для виконання державою-порушницею, які в подальшому стають пілотними для вирішення цієї категорії справ і мотивація яких може бути обов’язковою для подальшого вирішення аналогічних справ.

Відповідно до ст. 32 Конвенції, юрисдикція Європейського суду поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї та які передаються на його розгляд відповідно до ст. ст. 33, 34 і 47 Конвенції. Відповідно, Суд не виконує функції національного суду та не має повноважень скасовувати або змінювати рішення національних судів. Суд також не може безпосередньо втручатися в діяльність органу влади, дія або бездіяльність якого спричинила порушення.

Також, варто зазначити, що Суд може розглянути тільки ті звернення, які стосуються обставин, що виникли після того, як Україна ратифікувала Конвенцію (з 17.07.1997, 11.09.1997 – дата набрання чинності) і визнала юрисдикцію Європейського суду (вимога ratione loci). Це означає, що українська фізична та юридична особа можуть подати заяву до Суду на дії не тільки України, а й інших держав, які визнали юрисдикцію Суду, у випадку порушення їхніх основних прав і свобод.

Як зазначалося вище, Суд може розглядати лише ті заяви, які спрямовані проти держав, що ратифікували Конвенцію або відповідні Протоколи, і які стосуються подій, що мали місце після визначених дат. Ці дати відрізняються в залежності від того, проти якої держави спрямована заява, і від того, чи стосується заява права, гарантованого самою Конвенцією або одним із Протоколів до неї.

Особа може звернутися до Суду лише зі скаргами на факти, за які несе відповідальність орган влади (законодавчої, виконавчої, судової та інші) однією з цих держав. Суд не розглядає заяви, спрямовані проти приватних осіб або недержавних організацій.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Конвенції для розгляду переданих йому справ Суд засідає у складі одного судді, комітетами - у складі трьох суддів, палатами - у складі семи суддів та Великою палатою - у складі сімнадцяти суддів. Палати Суду створюють комітети на встановлений строк.

До складу Великої палати входять також Голова Суду, заступники Голови, голови палат та інші судді, яких визначено відповідно до Реґламенту Суду (ч. 6 ст. 26 Конвенції).

Згідно з п.1 ст.35 Конвенції, Суд приймає заяви до розгляду лише після вичерпання усіх національних засобів правого захисту і лише впродовж шести місяців від дати винесення остаточного рішення. Термін «вичерпання національних засобів правового захисту» передбачає обов’язкове використання заявником усіх засобів, як адміністративних, так і судових, які передбачені в національному законодавстві.

Використовуючи належні засоби захисту, заявники повинні дотримуватись національних процедурних правил, включаючи передбачені законом строки. Якщо, наприклад, позов було відхилено з причини пропуску терміну оскарження, через недотримання правил підсудності чи підвідомчості, або порушення встановлених законом процедурних правил, Європейський суд не зможе розглянути по суті заяву.

Якщо особа подала заяву, що стосується рішення національного суду, наприклад, вироку, то після того, як вона використала звичайну процедуру судового оскарження, немає потреби знову вдаватися до спроб перегляду цього рішення. Також не обов’язково використовувати позасудові засоби юридичного захисту або звертатися зі скаргами або заявами, наприклад, до парламенту, глави держави або уряду, міністра чи уповноваженого з прав людини, оскільки ці засоби захисту не вважаються такими, що необхідно використати перед зверненням до Суду.

Оскарження до Суду можливе лише протягом шести місяців з дати винесення остаточного рішення останньою національною інстанцією (касаційною інстанцією).

Шестимісячний термін відраховується з моменту ознайомлення особи, або її адвоката з остаточним судовим рішенням, винесеним в процесі звичайного оскарження, а не з моменту подальших відмов поновити розгляд справи, розглянути прохання про помилування або амністію чи будь-яке інше клопотання до органів влади.

Перебіг шестимісячного строку припиняється в момент отримання Судом від заявника першого листа, в якому чітко викладено – хоча б у стислій формі – предмет заяви, яку особа має намір подати, або заповненого формуляру заяви. Звичайного запиту з проханням надати інформацію недостатньо, щоб зупинити перебіг шестимісячного строку.

Наприклад, з України можна скаржитися українською, російською, іншими мовами, якщо є бажання.

На початковій стадії провадження Суд може також листуватися з заявником цією мовою. Проте, якщо Суд не визнає заяву неприйнятною на основі надісланих документів, а вирішить запропонувати Уряду висловити свою позицію щодо скарг заявника, Суд вестиме листування англійською чи французькою мовою, а заявник чи його представник, за загальним правилом, повинні будуть надсилати подальші зауваження англійською чи французькою мовою (Правило 34¹ Регламенту Суду).

Суд приймає лише ті заяви, які надіслані поштою (а не по телефону). Якщо особа відсилає свою заяву електронною поштою або факсом, їй обов’язково потрібно продублювати заяву звичайною поштою. Також немає необхідності бути особисто присутнім у Суді для усного викладення обставин справи.

Листи і документи, які надсилаються до Суду, не слід прошивати степлером, склеювати чи скріплювати іншим чином. Усі сторінки повинні бути послідовно пронумеровані.

Статистика звернень до Європейського суду з прав людини проти України свідчить про те, що значна більшість цих заяв визнається неприйнятними ще на початковому етапі їх розгляду судом. Так з 7 тис. заяв проти України, які були направлені до Європейського суду протягом п’яти років, 4 тис. були з різних причин визнані неприйнятними для подальшого розгляду ще на початковому етапі.

Перш за все це обумовлюється недостатнім уявленням багатьох громадян відносно того, які вимоги ставляться до заяв до Європейського суду, як відбувається процедура розгляду їхніх заяв в Європейському суді з прав людини, мета та кінцеві результати цієї процедури. Адже Конвенцією та Регламентом Європейського суду від 01.06.2010 чітко встановлені критерії, яким повинен відповідати процес звернення до Європейського суду і безпосередньо заява, яка подається до суду. Особі необхідно чітко дотримуватись цих критеріїв, щоб бути впевненою, що її звернення буде розглянуто Судом.

Слід зазначити, що Конвенція передбачає два види звернень до Суду:

1. Заяви, що стосуються міждержавних справ, коли одна Висока договірна сторона звертається до суду про порушення іншою Високою договірною стороною положень Конвенції.

2. Індивідуальні заяви, які подаються особою проти Високої договірної сторони.

Згідно з положеннями правила 47¹ Регламенту Суду, в індивідуальній заяві необхідно:

► навести стислий виклад фактів, щодо яких особа скаржиться, та суть даних скарг;

► зазначити права, гарантовані Конвенцією або протоколами до неї, які, на думку зазначеної особи, були порушені;

► назвати національні засоби юридичного захисту, якими особа скористалась;

► навести перелік рішень судів (або інших державних органів) у справі, із зазначенням дати кожного рішення та органу, який його виніс, а також коротку інформацію про зміст цього рішення. До листа необхідно додати копії самих рішень (Суд не повертає надіслані йому документи, тому необхідно надсилати виключно копії, а не оригінали).

Що ж стосується оформлення та змісту самої заяви, то Правило 47¹ Регламенту Європейського суду чітко встановлює елементи, які вона повинна містити:

а) ім’я, дата народження, громадянство, стать, рід занять та адреса;

б) представник, якщо такий є, його рід занять та адреса;

в) держава - учасник Конвенції, на дії якої подається заява;

г) короткий виклад фактів;

д) короткий виклад порушень Конвенції та відповідні аргументи;

е) відомості про засоби правового захисту, які були використані заявником;

ж) мета скарги та форма справедливої компенсації.

► найменування Договірної сторони, проти якої подається заява;

► викладення фактів;

► викладення стверджуваного порушення чи порушень Конвенції, на які посилається заявник, та відповідних аргументів;

► підтвердження відповідності критеріям прийнятності заяви, викладених у п. 1 ст. 35 Конвенції (вичерпання національних засобів оскарження, дотримання шестимісячного строку);

► предмет заяви та основні вимоги справедливої компенсації, які можуть бути висунуті на підставі ст. 41 Конвенції, від імені сторони чи сторін, що вважають себе потерпілими;

► прізвище та адресу особи чи осіб, призначених у якості довірених осіб.

Звертаємо Вашу увагу!!! До заяви необхідно додати копії усіх судових рішень по справі, які б підтверджували факт вичерпання національних засобів захисту та дотримання правила шести місяців.

Слід відмітити, що немає необхідності одразу шукати бланк формуляру заяви та оформлювати заяву на такому бланку. Спочатку до Суду можна направити заяву, викладену в довільній формі із зазначенням вищенаведених реквізитів. Такої заяви достатньо, щоб зупинити перебіг шестимісячного терміну. Далі заява буде зареєстрована секретаріатом Суду, який надішле офіційний формуляр заяви, який необхідно уважно заповнити згідно вказаних у бланку реквізитів.

Правило 45 Регламенту Суду вимагає, щоб заява була підписана Вами як заявником, або Вашим представником.

Якщо заявники представлені у суді відповідно до правила 36¹ Регламенту, їхній представник чи представники повинні надати довіреність або письмове повноваження.

Слід відмітити, що на початковій стадії подання заяви особа не зобов’язана мати представника, а якщо вона його має, представник не обов’язково повинен бути адвокатом. Однак, якщо Суд вирішить запропонувати Уряду висловити свою позицію у справі, заявнику потрібно, за загальним правилом, мати представника (крім особливих випадків), який є практикуючим юристом в одній із держав, що ратифікували Конвенцію. Представник повинен володіти однією з офіційних мов Суду (англійською або французькою).

Якщо заявник не бажає розкривати свою особу, він має про це зазначити в заяві до Суду та викласти причини на виправдання такого відступу від загального правила гласності провадження в Суді. У виняткових і виправданих випадках Голова Палати Суду може надати дозвіл на анонімність (Правило 45 Регламенту Суду).

Заяву до Суду та усю кореспонденцію стосовно скарги необхідно надіслати за адресою:

Після отримання від заявника першого листа або формуляру заяви Секретаріат Суду надсилає відповідь з повідомленням про те, що за даним іменем було відкрито справу, номер якої потрібно зазначати в усіх наступних листах до Суду. Надалі представники Суду можуть звернутися до зазначеної особи за додатковою інформацією, документами чи роз’ясненнями, пов’язаними із заявою.

Секретаріат Суду не надає інформації щодо законодавства держави, проти якої спрямовано заяву, а також не надає юридичних консультацій стосовно застосування або тлумачення національного права.

Заявник повинен своєчасно і сумлінно відповідати на листи Секретаріату Суду. Будь-яка затримка з відповіддю може розцінюватися як те, що дана особа не зацікавлена у продовженні провадження в Суді, і розгляд заяви, відповідно, припиняється.

Згідно з правилом 33¹ Регламенту Суду, всі документи, що надійшли до Секретаріату Суду у зв’язку із заявою, за винятком поданих з приводу переговорів щодо дружнього врегулювання, як це передбачено правилом 62, мають бути доступними для громадськості, якщо з причин, викладених у пункті 2 цього правила, Голова Палати Суду не вирішить інакше – з власної ініціативи або за клопотанням сторони чи іншої заінтересованої особи.

Доступ громадськості до документа чи його частини може бути обмежений в інтересах моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо цього вимагають інтереси неповнолітньої особи або захист приватного життя сторін чи іншої особи, якої це стосується, або якщо голова палати, виключно у разі крайньої необхідності та за виняткових обставин, вирішує, що відкритий доступ до документів може зашкодити інтересам правосуддя.

Будь-яке клопотання про збереження конфіденційності, подане згідно з пунктом 1 цього правила, повинно бути обґрунтованим та уточнювати, чи стосується воно всіх матеріалів у справі, чи певної їх частини.

Таким чином, за загальним правилом, доступ до всієї інформації, яка міститься в документах, наданих заявником Секретаріату Суду, зокрема до інформації про осіб, про яких йдеться в документах, є відкритим. Крім того, у разі якщо Суд викладе таку інформацію у рішенні щодо прийнятності або щодо суті справи, або ж у рішенні про вилучення справи з реєстру справ Суду, її може бути розміщено в інформаційній базі Суду HUDOC на офіційному Інтернет-сайті Суду.

Суд не може надати заявнику допомогу з оплати послуг адвоката для підготовки заяви до Суду. В подальшому, а саме після рішення Суду про направлення заяви Урядові для надання зауважень, зазначена особа, у разі браку коштів для оплати послуг адвоката, може претендувати на отримання безкоштовної юридичної допомоги, якщо надання такої допомоги Суд визнає за необхідне для належного розгляду справи.

Процедура розгляду справи є письмовою (не потребує особистої присутності заявника у Суді) та безкоштовною.

Суд повинен спочатку вивчити питання про прийнятність заявки. Це означає, що дана справа повинна відповідати певним вимогам, викладеним у Конвенції. Якщо умови не виконані, заявка буде відхилена.

Якщо особою подано декілька скарг, то Cуд може оголосити одну або кілька з них прийнятним і відхилити інші.

Рішення про визнання заявки або скарги неприйнятними є остаточним і не підлягає перегляду.

Якщо заявка або одна зі скарг оголошується прийнятними, то суд буде заохочувати сторони, з метою досягнення дружнього врегулювання.

У разі досягнення дружнього врегулювання Суд вилучає справу з реєстру, прийнявши рішення, яке містить лише стислий виклад фактів і досягнутого вирішення (ч. 3 ст. 39 Конвенції).

Якщо врегулювання не буде досягнуто, Суд розглядає питання «по суті» - тобто, він буде визначити, мало чи не мало місце порушення Конвенції.

Окрім того, слід зазначити стосовно строку розгляду справи Судом. З урахуванням нинішнього відставання у справах, проходить рік, перш ніж Суд може приступити до початкового розгляду заяви. Деякі справи можуть розглядатися як невідкладні та розглядаються у пріоритетному порядку, особливо у випадках, коли заявник знаходиться в стані фізичної небезпеки.

Якщо Cуд приходить до висновку, що мало місце порушення, він може присудити особі «справедливу компенсацію», сума грошей в якості компенсації за деякі види збитку. Суд може також зобов'зати державу відшкодовувати витрати, які особа понесла під час розгляду справи. Якщо суд приходить до висновку, що не було порушення, заявнику не доведеться платити ніяких додаткових витрат (наприклад, витрати, понесені державою-відповідачем).

У ст. 44 Конвенції закріплено, що рішення Великої палати (справа розглядалася у складі 17 суддів) є остаточним.

Рішення палати стає остаточним:

c) якщо

Згідно з ч. 2 ст. 43 Конвенції колегія у складі п'яти суддів Великої палати приймає клопотання про передання палатою справи на її розгляд, якщо справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення.

Остаточне рішення палати опубліковується.

Увага!!! Суд не несе відповідальності за виконання своїх рішень.

Як тільки Суд виніс рішення, відповідальність переходить на розгляд Комітету Міністрів Ради Європи, в завдання якого входить контроль виконання і забезпечення того, щоб будь-які компенсації виплачувалися.

Також, у ч. 3 ст. 46 Конвенції закріплено, якщо Комітет Міністрів вважає, що нагляд за виконанням остаточного рішення ускладнений проблемою тлумачення рішення, він може звернутися до Суду з метою надання відповідного роз'яснення. Рішення про звернення ухвалюється більшістю у дві третини голосів представників, які мають право засідати в Комітеті.

Протягом року з моменту проголошення рішення сторона у справі може подати клопотання про її тлумачення (п. 1 Правила 79 Регламенту Суду).

Клопотання подається до Секретаріату. У ньому повинно бути чітко зазначено, яке положення або які положення резолютивної частини рішення потребують тлумачення.

Згідно з п. 3 Правила 79 Регламенту Суду попередній склад з власної ініціативи може прийняти рішення відхилити клопотання, якщо не вбачає підстав для його розгляду.

Якщо палата не відхиляє клопотання, Секретар повинен повідомити про це кожну сторону, якої це стосується, пропонуючи їм надіслати будь-які письмові зауваження у строк, визначений головою палати. Голова палати призначає також дату слухання, якщо палата вирішить його проводити. Палата вирішує це шляхом прийняття судового рішення.

У разі виявлення факту, який за своїм характером мав би суттєво вплинути на вирішення справи, і який на момент винесення рішення не був відомий Суду і, з об'єктивних причин, не міг бути відомим стороні, остання має право звернутися до Суду із клопотанням про перегляд рішення впродовж шести місяців після того, як вона дізналася про виявлений факт (п. 1 Правила 80 Регламенту Суду).

Також, у п. 2 Правила 80 Регламенту Суду встановлено, що у клопотанні повинно бути зазначено, яке саме рішення потребує перегляду, інформація для визначення, чи відповідає клопотання умовам, передбаченим п. 1 цього правила. До клопотання додаються копії всіх документів на підтвердження. Клопотання із всіма підтверджувальними документами подається до Секретаріату.

Проте палата у попередньому складі з власної ініціативи може прийняти рішення відхилити клопотання, якщо не вбачає підстав для його розгляду.

Якщо неможливо зібрати палату в попередньому складі. Голова Суду шляхом жеребкування визначає додаткових суддів або новий склад палати.

Якщо палата не відхиляє клопотання, Секретар повинен повідомити про це кожну сторону або сторони, яких це стосується, пропонуючи надіслати свої письмові зауваження у строк, визначений головуючим палати.

Методичний посібник розроблений

спеціалістами відділу правової роботи,

правової освіти та кодифікації