Усе своє життя люди про щось думають, щось творять. Творять навіть уві сні.
Є витвори людського інтелекту, які не мають ціни. Про них так і говорять – безцінні.
Складно, наприклад, оцінити вартість відкриття періодичної таблиці хімічних елементів, зробленого російським вченим Д. І. Менделєєвим. Такі відкриття належать усьому людству. Але основна маса результатів інтелектуальної творчості людей цілком може бути оцінена. Так виникають права, які потрібно захищати, відповідні відносини регулювати.
Правові засади розвитку творчої діяльності людини і охорони її результатів закладені в Конституції України, яка проголосила свободу літературної, художньої і технічної творчості й захист інтелектуальної власності. У ст. 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватись Й розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної і творчої діяльності.
Використання творів пов'язане із проблемою пошуку балансу між інтересами автора, публіки й користувача. Автори створюють твори й вимагають визнання своїх прав на них, широка публіка бажає мати можливість користуватися ними безперешкодно, а користувач - посередник між автором і широкою публікою - бажає здійснювати свою діяльність на вигідних для себе умовах.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права» - далі Закон автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.
Цивільний кодекс України – далі ЦК України, прямо не вказуючи на авторські договори та договори про передачу авторських прав як на окремі види договорів, але разом із тим стаття 1107 ЦК України визначає, що розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:
1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
2) ліцензійний договір;
3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;
4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;
5) інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.
Різниця в них не є значною, тому використовувати можна будь-який.
Більш важливими є власне умови, за якими буде передано права на твір.
Так, можна провести відчуження майнових прав (це означає, що права переходять назавжди), а можна передати конкретні права на визначений час (право використання твору).
Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності - це група договорів у сфері інтелектуальної власності, спрямованих на набуття, зміну або припинення майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності.
Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності
Згідно зі ст. 1108 ЦК України ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. При цьому особа, яка має виключне право дозволяти використання твору (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке дає їй право на використання цього об'єкта у певній обмеженій сфері. Ліцензія може бути виключною (видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання твору ліцензіаром та видачу ним ліцензії іншим особам), одиничною (видається лише одному ліцензіату, але не виключає можливості використання твору ліцензіаром) та невиключною (ліцензіар може використовувати твір та видавати ліцензії іншим особам).
Ліцензійний договір
За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності на умовах, визначених угодою сторін з урахуванням вимог законодавства.
Ліцензійний договір може містити право ліцензіата укладати субліцензійний договір з третьою особою. У цьому випадку відповідальність за дії субліцензіата перед власником ліцензії несе ліцензіат.
У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.
Договір про створення та використання об'єкта права інтелектуальної власності.
За договором про створення за замовленням та використання об'єкта інтелектуальної власності одна сторона (виконавець) зобов'язується створити об'єкт інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) в установлений строк (ст. 1112ЦК України).
У цьому договорі має бути визначено способи та умови використання об'єкта замовником. Крім цього, нікчемними є умови договору, які обмежують право виконавця цього об'єкта інтелектуальної власності на створення інших об'єктів.
Договір про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності.
За цим договором особа, що має виключні майнові права інтелектуальної власності інтелектуальної власності передає їх іншій особі повністю або частково на умовах, визначених договором та законом.
На відміну від ліцензійного договору, де ліцензіар зберігає за собою право на використання об'єкта інтелектуальної власності, договір про передання виключних майнових права інтелектуальної власності спрямований на повну відступлення (відчуження) майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності. Передача майнових прав може бути повною або частковою. Так, власник торговельної марки може передати право на використання торговельної марки для певних груп товарів або послуг, залишивши за собою право на її використання стосовно інших товарів.
До набувача за цим договором переходять всі права та обов'язки стосовно об'єкту інтелектуальної власності. Як-то, за підтримки дійсності патенту або свідоцтва. Крім того, укладення цього договору не впливає на ліцензійні договори, укладені раніше.
Договір комерційної концепції
Серед договорів на передачу прав в останні десятиліття широкого застосування у країнах з розвинутою економікою набув договір франчайзингу. Однак в Україні для законодавчого регулювання комерційних справ, відомих у міжнародній практиці, як «франчайзинг» і «франшиза», використовується термін «комерційна концесія». Правовідносини сторін у договорі комерційної концесії регулюються ЦК України (ст. ).
Цей договір має певні особливості. По-перше, його використання можливе виключно у сфері підприємництва. Учасниками, тобто сторонами договору, можуть бути тільки суб'єкти підприємницької діяльності.
Мета даного договору – створення широкої мережі однорідних підприємств, котрі мають знак для товарів і послу, що об’єднує багатьох підприємців, які дотримуються умов стилю, методів та форм продажу товарів і надання послуг, а в деяких випадках і виробництва товарів.
За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.
Невичерпний перелік договорів у сфері інтелектуальної власності пояснюється неможливістю законодавчого закріплення усіх можливих договірних конструкцій у сфері інтелектуальної власності.
Головне управління юстиції у Полтавській області
Кременчуцьке районне управління юстиції
Передача (відчуження) майнових прав суб’єктів авторського права
Кременчук
2014
