Про місцеві податки і збори

Жирным шрифтом размера 16 предлагаемые (самые острые) правки (хотя все поправить тут невозможно).

А вообще лебедь, рак, и щука – создали данное творение.

И вреда от него будет больше чем пользы.

Проект

(Тираж 30.03.2009)

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про місцеві податки і збори

Цей Закон визначає перелік місцевих податків і зборів, платників податків і зборів, об’єкти (базу) оподаткування та механізм їх справляння.

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

місцеві податки – обов’язкові постійні платежі, які установлюється органом місцевого самоврядування згідно з цим Законом на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці та зараховується до її місцевого бюджету;

місцеві збори – обов’язкові платежі, які встановлюються органом місцевого самоврядування згідно з цим Законом на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці з метою компенсації вартості послуг, що надаються платнику місцевого збору органами місцевого самоврядування, комунальними підприємствами, уповноваженими на виконання таких функцій органами місцевого самоврядування відповідної територіальної громади, та зараховується до її місцевого бюджету;

(Виходячи з логіки цього абзацу повині бути визначеним перелики таких послуг до кожного збору та зроблений відповідний розрахунок їх вартості, та вартість має ще й коригуватися у зв'язку із змінами витрат, при цьому логічно, що компенсація не має бути дорожчою за вартість, бо при перевищені вартості компенсації виникають податкові зобов'язання в місцевих рад (чи комунальних підприємств) за комерційну діяльність при наданні таких послуг, а чи зараз комунальні підприємства безоплатно виконують свої послуги? І скількиж буде коштувати адміністрування цих питань?

Тому формулювання першого проекту більш прийнятне.)

комунальна послуга - послуга, яка надається органом місцевого самоврядування або від його імені - підприємствами, організаціями чи установами, фізичним або юридичним особам безоплатно або під обов'язок сплати місцевого збору, у межах повноважень такого органу місцевого самоврядування, відповідно до закону;

(Цей формулювання не є предметом регулювання цього закону – потрібно виключити.)

податковий агент — юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений (структурний) підрозділ) або фізична особа — підприємець чи представництво нерезидента — юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати до місцевого бюджету місцеві податки і збори, перелік яких визначений цим Законом, від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до цього Закону та рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, а також нести відповідальність за порушення закону;

(Цей термін вже має своє визначення і не є предметом регулювання цього закону - потрібно виключити )

Терміни щодо порядку погашення зобов’язань платників місцевих податків і зборів перед бюджетами застосовуються у значенні, визначеному Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, крім тих термінів, що визначені цим Законом.

Стаття 2. Повноваження сільських, селищних та міських рад щодо місцевих податків i зборів

1. Сільські, селищні та міські ради:

1) приймають відповідно до вимог цього Закону рішення про встановлення місцевих податків і зборів;

(Обов’язково, чи на власний розсуд? Потрібне уточнення.)

2) затверджують порядок справляння кожного місцевого податку чи збору;

3) встановлюють ставки місцевих податків і зборів з урахуванням особливостей їх визначення згідно з цим Законом;

4) забезпечують офіційне оприлюднення своїх рішень про встановлення місцевих податків і зборів;

5) встановлюють для окремих соціальних категорій фізичних осіб за переліком, що визначається відповідною радою, пільгові ставки місцевих податків і зборів або звільняють їх від сплати таких податків і зборів. Не дозволяється встановлювати пільгові ставки місцевих податків і зборів для юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців або звільняти їх від сплати таких податків і зборів.

(До чого тут соціальні категорії і чому розділені фізичні та юридичні особи та підприємці коли ці питання мають регулюватися пунктом про платників цих податків, та не можуть регулюватися у такий «ручний» спосіб. )

2. Сільська, селищна та міська рада обов’язково встановлює відповідно до вимог цього Закону місцеві податки і збори, механізм справляння яких визначено цим Законом.

(чому обов’язково, а не на власний розсуд згідно з місцевими умовам? )

3. Сільська, селищна та міська рада самостійно вирішує питання відповідно до вимог цього Закону щодо встановлення туристичного збору.

(чому виділено цей збір? Доцільніше надати право місцевим радам самим визначати встановлення всіх податків та зборів.)

4. Податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки, плата за землю та плата за торговий на деякі види підприємницької діяльності патент встановлюється окремими законами.

(Це і зовсім не є предметом регулювання цього закону, виключити

Стаття 3. Порядок справляння місцевого податку чи збору

1. Порядок справляння кожного виду місцевого податку чи збору, що затверджується рішенням сільської, селищної та міської ради відповідно до норм цього Закону, є невід’ємною частиною рішення про встановлення місцевих податків і зборів.

2. Рішення сільської, селищної чи міської ради або районної ради, крім районів у містах про встановлення місцевих податків і зборів має силу нормативно-правового акта з питань оподаткування.

3. Порядок справляння кожного виду місцевого податку чи збору повинен містити інформацію про:

1) суб’єкта оподаткування — платника та/або податкового агента місцевого податку чи збору;

2) об’єкт (базу) оподаткування;

3) ставки місцевого податку чи збору;

4) механізм справляння місцевого податку чи збору;

5) пільги щодо оподаткування;

6) інші питання, пов’язані із сплатою місцевого податку чи збору, що регулюються цим Законом.

4. Копія прийнятого рішення сільської, селищної чи міської ради про встановлення місцевих податків і зборів та порядок їх справляння надсилається у десятиденний строк до органу державної податкової служби, в якому перебувають на обліку платники місцевих податків і зборів.

5. Реєстрація суб’єктів оподаткування як платників та податкових агентів місцевих податків і зборів здійснюється у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби України.

Стаття 4. Місцеві податки і збори

1. До місцевих податків належать:

1) податок за місця для паркування транспортних засобів;

2) податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки;

(Виключити п.2 оскільки загальний порядок такого податку має регулювати держава.)

3) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

(Виключити п.3 оскільки загальний порядок такого податку регулює держава.)

4) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

2. До місцевих зборів належать:

1) рекламний збір;

2) туристичний збір;

3) ринковий збір

4) ярмарковий збір

Стаття 5. Податок за місця для паркування транспортних засобів

1. Для цілей цієї статті наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

спеціально відведені місця для паркування транспортних засобів – площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається радою із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу або без такої відповідальності.

Спеціально відведене місце для паркування транспортних засобів відводиться та обладнується з урахуванням правил дорожнього руху.

До спеціально відведеного місця для паркування транспортних засобів можуть належати комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів.

Не належить до спеціально відведеного місця для паркування транспортних засобів гаражі, автостоянки, власники або користувачі яких є платниками земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, а також земельні ділянки, що відносяться до прибудинкових територій.

2. Платники податку

2.1. Платниками податку є юридичні особи та фізичні особи —підприємці, які згідно з рішенням органу місцевого самоврядування організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на спеціально відведених земельних ділянках.

2.2. Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням органу місцевого самоврядування про встановлення податку.

Таке рішення разом з переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради органові державної податкової служби у п’ятиденний строк з дня набрання ним чинності.

2.3. Плата за паркування не справляється із осіб, які паркують транспортні засоби у спеціально відведеному місці для паркування транспортних засобів, що належать закладам, установам, організаціям з метою надання швидкої або невідкладної медичної допомоги, пожежної і надзвичайної допомоги, а також коли здійснюється паркування бойових машин та машин спеціального призначення правоохоронних органів, Міністерства надзвичайних ситуацій, Міністерства оборони та аварійних служб (при проведенні аварійно-відновлюючих робіт).

3. Об’єкт і база оподаткування

3.1. Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням органу місцевого самоврядування спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету.

3.2. Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів (будівель, споруд, їх частин), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету.

4. Ставки податку

4.1. Ставки податку встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03 до 1 відсотка мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

4. Порядок сплати податку

4.1. Податок сплачується до відповідного бюджету за місцезнаходженням земельної ділянки, відведеної для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів.

4.2. Платник податку, який має підрозділ без статусу юридичної особи, що провадить діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на земельній ділянці не за місцем реєстрації такого платника податку, зобов’язаний зареєструвати такий підрозділ як платника податку в органі державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки.

4.3. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю.

6. Особливості встановлення податку

6.1. У разі обладнання місць, призначених для паркування транспортних засобів, спеціальними автоматичними пристроями податок сплачується особою, яка паркує транспортний засіб за допомогою спеціального платіжного засобу.

При цьому, з осіб, які визначені підпунктом 2.3 пункту 2 цієї статті податок не справляється.

(Як можливо податок робити залежним від випадковостей, наявності в особи спеціального платіжного засобу, доброї волі такої особі, а як адмініструвати, а якщо часткове обладнання таких місць, а кількість метрів хто порахує, и т. д. Також різко розширюється коло платників податку, і як же тоді відповідальність за несплату?)

6.2. Ставка податку та механізм сплати податку до бюджету встановлюються відповідною радою.

6.3. У разі паркування автотранспорту у комунальних гаражах, на стоянках, паркінгах (будівлях, спорудах, їх частин), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів рада може прийняти рішення про встановлення підвищуючого коефіцієнту.

7. Відповідальність за несплату збору

7.1. У разі виявлення незаконних місць паркування транспортних засобів на території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, до осіб, які організували незаконне паркування, застосовуються адміністративні стягнення у розмірах та порядку, встановленому Кодексом України “Про адміністративні правопорушення”.

7.2. У разі виявлення факту самостійного збільшення площі спеціально відведеного місця для паркування транспортних засобів, до осіб, які уповноважені від імені територіальної громади здійснювати організацію із забезпечення паркування транспортних засобів, застосовуються адміністративні стягнення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Стаття 6. Податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки

1. Податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки встановлюється окремим законом.

(Тоді для чого визначати цей термін в цьому законі?)

Стаття 7. Плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності)

1. Плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) встановлюються окремим законом

(Тоді для чого визначати його в цьому законі? Тим більше що це питання вже регулюється.)

Стаття 8. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

1. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності встановлюється окремим Законом

(Тоді для чого визначати його в цьому законі? Тим більше що це питання вже регулюється.)

Стаття 9. Рекламний збір

1. Рекламній збір - це плата органу місцевого самоврядування за реалізацію права платника на:

розміщення зовнішньої реклами;

розміщення внутрішньої реклами всередині будинків, споруд (їх частинах), які перебувають у комунальній власності;

розміщення реклами на комунальному транспорті та у метрополітені.

2. Розміщення зовнішньої і внутрішньої реклами, а також реклами на комунальному транспорті та у метрополітені здійснюється комунальними підприємствами у порядку, встановленому органом місцевого самоврядування.

2. Платники збору

2.1. Платниками рекламного збору є юридичні або фізичні особи - рекламодавці, які здійснюють рекламування продукції.

2.2. Податковими агентами із сплати до бюджету рекламного збору є юридичні або фізичні особи-підприємці, які розміщують зовнішню і внутрішню рекламу, а також рекламу на комунальному транспорті та у метрополітені.

Такі особи зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок до місцевого бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до законодавства, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

3. Об’єкт оподаткування збором

3.1. Об'єктом оподаткування рекламним збором є загальна площа носiя зовнішньої реклами, а також реклами на транспорті та/у метрополiтенi.

У разі виготовлення рекламного носія із автоматично змінюваною рекламою, об’єктом оподаткування є загальна площа такого носія, незалежно від кількості конструктивно передбачених змін.

3.2. Загальна площа рекламного носiя вираховується по його зовнiшнiм кордонам, незалежно вiд того, чи заповнено рекламною iнформацiєю повну площу такого носiя, або тiльки її частину.

3.3. У разi виготовлення рекламного носiя у виглядi букв, iнших символiв або знакiв, загальна площа такого носiя вираховується як площа прямокутника, який повнiстю покриває такi букви, символи або знаки.

3.4 У разi виготовлення рекламного носiя у виглядi об'ємних форм (малих архiтектурних форм тощо), об'єктом оподаткування є загальна площа поверхнi такої форми, конструктивно призначена для розмiщення реклами.

3.5. Не є об’єктом оподаткування розповсюдження (розміщення) соціальної реклами, інформації та об’єктів, які згідно із Законом України “Про рекламу” не вважаються рекламою.

Для цілей цього пункту під терміном “соціальна реклама” розуміється інформація державних органів або громадських організацій, які мають статус неприбуткових, крім політичних партій, з питань здорового способу життя, охорони здоров'я, охорони природи, енергозбереження, профілактики правовопорушень, соціального захисту та безпеки населення, правозахисної діяльності, яка не має на меті збільшення доходів (прибутків) окремого рекламодавця або виробника окремої продукції. Підставою для віднесення рекламної інформації до соціальної є узгодження її змісту у порядку, визначеному відповідним органом місцевого самоврядування.

4. Ставки рекламного збору

4.1. Ставки рекламного збору встановлюються:

а) для зовнiшньої реклами, а також для реклами на транспортi або на/у метрополiтенi - вiд 0,05 до 0,2 гривень за кожний повний або неповний квадратний метр кожного рекламного носiя;

б) для внутрiшньої реклами - вiд 0,02 до 0,1 гривень за кожний повний або неповний квадратний метр кожного рекламного носiя;

в) у разі рекламування пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів знаків, товарів і послуг (товарних знаків), інших об’єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються зазначені товари, ставки оподаткування, визначенi пунктами "а" - "б" цього пункту, встановлюються у максимальному розмiрi та до них застосовується коефiцiєнт 2;

г) у разi розмiщення реклами на неосвiтленому рекламному носiї, ставки оподаткування, визначенi пунктами "а" - "б" цього пункту встановлюються у максимальному розмiрi, та до них застосовується коефiцiєнт 2.

4.2. Ставки рекламного збору розраховуються за кожний повний або неповний день рекламування, включаючи день розміщення та зняття реклами.

5. Порядок обчислення і сплати збору

5.1. Податкові агенти пред’являють рекламодавцю до сплати суму збору, що виділяється у документах окремим рядком одночасно із сплатою вартості наданих рекламних послуг.

5.2. Якщо реклама виготовлена та/або розповсюджена (розміщена) рекламодавцем, він обчислює суму збору самостійно.

5.3. Якщо рекламодавець більше не виготовляє та/або не розповсюджує (не розміщує) рекламу, він звільняється від обов’язку подання податкової декларації у наступних податкових (звітних) періодах, про що платник збору повідомляє орган державної податкової служби шляхом внесення відповідного запису до податкової декларації, що подається за останній звітний період.

5.4. У разi коли рекламу не знято з носiя пiсля закiнчення строку, визначеного у договорi мiж рекламодавцем та розповсюджувачем, обов'язки iз сплати та внесення рекламного збору до бюджету за додатковi днi рекламування несе розповсюджувач.

5.5. Збір сплачується податковими агентами до місцевого бюджету щомісячними авансовими внесками в терміни, встановлені законом для місячного податкового (звітного) періоду.

5.6. Сума нарахованих авансових внесків відображається у податковій декларації.

5.7. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу”.

(Запутано и непонятно. А скільки коштуватиме адміністрування.)

Стаття 10. Туристичний збір

1. Туристичний збір це місцевий збір, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету і використовуються на розвиток туристичної і курортної інфраструктури відповідної територіальної громади.

2 . Платники збору

2.1. Платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений термін.

2.2. Платниками збору не можуть бути особи, які постійно проживають у селі, селищі, місті, радами яких встановлено такий збір, у тому числі на умовах договорів найму.

2.3. Від сплати туристичного збору звільняються:

а) діти віком до 16 років;

б) інваліди І і ІІ групи та особи, які їх супроводжують (не більш як дві особи на одного інваліда);

в) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

г) ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

г1) особи, які перебувають на навчанні.

4. Ставки збору

4.1. Cтавка встановлюється у розмірі від 0,5 до 1 відсотка до бази оподаткування, визначеної пунктом 3 цієї статті.

5. Податкові агенти

5.1. Згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради справляння збору може здійснюватися:

а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;

б) квартирно - посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

в) юридичними особами або фізичними особами – підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною та міською радою справляти збір на умовах угоди, укладеної з відповідною радою.

6. Особливості справляння збору

6.1. Податкові агенти справляють збір під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею) і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання.

6.2. Особи, які провадять діяльність у сфері сільського, екологічного (зеленого) туризму і надають послуги з тимчасового проживання (ночівлі) у власних або орендованих житлових будинках, а також громадяни, які надають послуги з тимчасового проживання (ночівлі) у власних або орендованих житлових будинках отримують місцевий патент або свідоцтво на право надання послуг з тимчасового проживання та сплачують плату за такий патент або свідоцтво у розмірах, встановлених радою.

Термін дії місцевого патенту або свідоцтва на право надання послуг з тимчасового проживання встановлюється від 30 до 120 днів і видається податковим органом.

7. Порядок сплати збору

7.1. Збір сплачується до бюджетів авансовими внесками до 30 числа (включно) кожного місяця (у лютому довключно). Суми нарахованих щомісячних авансових внесків відображаються у квартальній податковій декларації.

7.2. Податковий агент, який має підрозділ без статусу юридичної особи, що послуги з тимчасового проживання (ночівлі) не за місцем реєстрації такого податкового агента, зобов’язаний зареєструвати такий підрозділ як податкового агента туристичного збору в органі державної податкової служби за місцезнаходженням підрозділу.

7.3. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.

(Бред. Абсурд.)

Стаття 11. Ринковий збір

1. Для цілей цієї статті нижченаведені терміни застосовуються у такому значенні:

ринок - юридична особа, яка надає послуги із створення належних умов для проведення ринкової торгівлі фізичними або юридичними особами у межах території, відведеної для цієї діяльності;

ринкова торгівля - роздрібна та дрібнооптова торгівля товарами (супутніми послугами), яка здійснюється на території ринку за готівкові кошти або з використанням пластикових карток зареєстрованих платіжних систем;

(Для чого вводяться в обіг законом поняття які не мають офіційного тлумачення – ринкова торгівля, дрібнооптова торгівля (замало того що українською - дрібногуртова), супутні послуги тощо, ці слова замінити на слово – торгівля. Те ж саме з платежами, а чому не можна по безготівковому перерахунку?

Пункт викласти так – «ринкова торгівля - торгівля товарами, яка здійснюється на території ринку;»)

територія ринку – площа земельної ділянки, відведеної у встановленому законодавством порядку для організації ринкової торгівлі, а також площі капітальних будівель (споруд), розміщених на або під такою земельною ділянкою.

1.1. Територія ринку може перебувати у приват ній власності ринку та/або бути ним орендованою або знаходитися у комунальній власності територіальної громади. Територія ринку не може бути розташована на землі, наданій у постійне користування будь-якій особі, крім комунальних підприємств.(Цей пункт важко коментувати взагалі, а як застосувати на практиці мабуть невідомо і самим авторам, ВИКЛЮЧИТИ)

1.2. Територія ринку складається з торгових місць та інфраструктури ринку.

1.3. Торговим уважається місце безпосереднього продажу товару (надання супутньої послуги) покупцю, а саме:

а) криті або відкриті прилавки, розноси (ятки), столи, стенди, стелажі, павільйони, кіоски, намети та інші подібні пункти продажу товарів;

б) контейнери;

в) легкові та вантажні автомобілі, причепи та напівпричепи;

г) частина території ринку, призначена для розміщення самохідних та несамохідних транспортних засобів, які пропонуються для продажу;

ґ) інша територія ринку, на якій не розміщено його інфраструктуру;

1.4. Інфраструктурою ринку вважається частина його території, на якій не здійснюється ринкова торгівля та на якій розміщено:

а) адміністративні будівлі ринку (їх частини);

б) складські та підсобні приміщення ринку, холодильники, місця для розділки, сортування, пакування та доведення до товарної кондиції товару;

в) будівлі, призначені для тимчасового проживання громадян (готелі та мотелі);

г) автомобільні стоянки та місця для тимчасового паркування автомобільного транспорту (крім частини території ринків, на якій здійснюється торгівля транспортними засобами), підземні та наземні пішохідні переходи;

ґ) дороги та проходи загального користування, за проїзд (прохід) якими не справляється плата;

д) інші місця загального користування (туалети, смітники тощо), включаючи території, які відповідно до норм забудівлі або землекористування не можуть використовуватися для цілей провадження підприємницької діяльності.

До інфраструктури ринку відноситься також частина його території, на якій проводяться планові роботи з благоустрою ринкової території або з реконструкції чи капітального ремонту будівель і споруд (капітального будівництва).

(Така суміш визначень – конкретизуючих, та узагальнюючих, призведе до двозначних трактувань. Якщо вже вводиться поняття паспортизації то вже краще розробити вимоги до паспорту, та там зробити чіткі визначення, та на підставі паспорту визначати площу місць торгівлі та інфраструктури.)

2. Об’єкт оподаткування ринковим збором та податкове зобов’язання

2.1. Об’єктом оподаткування ринковим збором є загальна площа торгових місць.

2.2. Не включається до об’єкту оподаткування ринковим збором частина території ринку, на якій розміщується його інфраструктура, крім випадків, коли на такій території здійснюється ринкова торгівля.

2.3. Якщо внаслідок обставин непереборної сили (пожежі, повені, буревію, протиправної діяльності осіб) або внаслідок оголошення надзвичайного чи військового стану торгівельне місце стає непридатним для його використання за призначенням, то його площа виключається з об’єкту оподаткування протягом строку такої непридатності. Порядок застосування цієї норми встановлюється Кабінетом Міністрів України.

2.4. Ринок, який від свого імені та під власний ризик здійснює торгівлю товарами (послугами) на торгових місцях, що знаходяться на його території, не включає площу таких торгових місць до об’єкту оподаткування. (Чому?) Це правило також поширюється на осіб, зазначених в підпунктів 4.3 пункту 4 цієї статті.

(Останнє речення ВИКЛЮЧИТИ)

2.5. Зобов’язання з ринкового збору платника за податковий (звітний) період розраховується за такою формулою:

∑рз (п) = Срз (р) х S(тм) х К, де

∑рз (п) – зобов’язання з ринкового збору платника за податковий (звітний) період;

Срз (р) - ставка ринкового збору, встановлена для поточного бюджетного року;

S(тм) - загальна площа торгових місць на території ринку, крім торгових місць, зазначених в підпункті 2.4 цього пункту;

К – кількість робочих днів ринку.

(В формулі не врахована поточна наповненість місць торгівлі, це призведе або до постійних непрогнозованих змін плати за місце для торгуючой особи, або до зазлагедь завищених ставок. Особливо це негативно позначиться на маленьких містах та селищах, де наповненість ринку взагали не є 100%. Тому такий формульний підхід можливий лише до тієї частини торгівельних місць на які заключені довгострокові договори (місяць і більше) а до іншої площі потрібно виробити інші методики обчислення, наприклад по платежах за місця торгівлі. А взагалі для чого змінювати підхід до збору, та дублювати плату за землю(або податок) якщо вже всталеною практикою є сплата ринкового збору е сплатою за місце торгівлі (торгуючу одиницю). Це значно полегшує розробку(встановлення) такого збору, його перевірку, та інше адміністрування.

Тому значно ефективніше буде визначення:

2.1 Об’єктом оподаткування є загальна кількість працюючих торгових місць, визначених в паспорті.

1.2 Зобов’язання з ринкового збору платника розраховується за звітний період за формулою:

∑рз (п) = Срз (р) х (К1(тм)+ К2(тм)+…..+К31), де

∑рз (п) – зобов’язання з ринкового збору платника за податковий (звітний) період;

Срз (р) - ставка ринкового збору, встановлена для поточного бюджетного року за одне торгове місце;

К1(тм) - загальна кількість працюючих на перший день місяця торгових місць на території ринку;

К2(тм) - загальна кількість працюючих на другий день місяця торгових місць на території ринку;

К31(тм) - загальна кількість працюючих на тридцять перший день місяця торгових місць на території ринку; )

3. Паспорт торгових місць та інфраструктури ринку, а також розклад його роботи

3.1. Форма паспорта затверджується органом місцевого самоврядування.

Ринок самостійно розробляє паспорт торгових місць та його інфраструктури, який подається на погодження до відповідного виконавчого органу сільської, селищної або міської ради.

3.2. Відповідний виконавчий орган місцевої ради зобов’язаний погодити паспорт торгових місць та інфраструктури ринку або надати вмотивовану відмову у такому погодженні протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання такого паспорту.

3.3. Підставою для прийняття рішення про відмову є:

а) недостовірність інформації, виявленої у поданих заявником документах про організаційно-правову форму, найменування юридичної особи, її місцезнаходження та місцезнаходження будівлі і споруди побутового, торговельного та іншого призначення, керівника та відповідності об’єктів заявника вимогам, встановленим законодавством;

б) відсутність свідоцтва про державну реєстрацію;

в) відсутність договору оренди (суборенди), чи документа, що підтверджує право власності на земельну ділянку, виділену для ринкової діяльності;

г) юридична особа-ринок, паспорт, якої подається на погодження, зареєстрована платником єдиного податку.

3.4. Належним чином засвідчена копія такого паспорту, розрахунок загальної площі торгових місць та розклад роботи ринку у тижневий термін після отримання документів про погодження направляються таким виконавчим органом до відповідного податкового органу.

3.5. Відмова виконавчого органу у погодженні зазначеного паспорту може бути оскаржена у суді.

3.6. Якщо відповідний виконавчий орган протягом 30 днів не погоджує паспорт ринку або не надає вмотивовану відмову у погодженні такий паспорт вважається погодженим.

3.7. Якщо ринок не подав на погодження виконавчому органу паспорт ринку, то загальна територія ринку вважається єдиним торговим місцем та підпадає під відповідне оподаткування. У випадку судового оскарження відмови виконавчого органу у погодженні паспорті ринку, до вирішення справи по суті діють попередні правила оподаткування.

3.8. Якщо ринок планує внести зміни до площі торгових місць чи інфраструктури ринку у майбутньому, то:

а) новий паспорт ринку має бути поданий на погодження виконавчому органу якнайменше за 60 календарних днів до такої планованої зміни;

б) погодження нового паспорту ринку відбувається за процедурою, встановленою цією статтею для погодження попереднього. При цьому, до отримання нового погодження, діють попередні правила оподаткування ринку;

в) до отримання нового погодження ринок не має право змінювати загальну площу торгових місць або інфраструктури ринку.

3.10. При виявленні фактів заниження площі торгових місць податковими органами за результатами документальних перевірок дотримання податкового законодавства застосовуються штрафні санкції у п’ятикратному розмірі суми ринкового збору, обчисленого виходячи із площі занижених торгових місць, за кожний податковий (звітний) період, у якому відбулося таке заниження.

3.10. При виявленні фактів несвоєчасного повернення тимчасово займаних земель, наданих у користування ринку, орган, який виявив таке порушення, повідомляє про це відповідний орган державної податкової служби для проведення перевірки щодо правильності нарахування та сплати податку. Особи, щодо яких складено акт перевірки та/або адміністративний протокол, не звільняються від обов’язку сплачувати ринковий збір у порядку, встановленому цією статтею, із збільшенням його суми у п’ять разів за період, що перевірявся.

4. Платник ринкового збору

4.1. Платником ринкового збору є ринок. Платник не може користуватися спрощеними системами оподаткування, встановленими законодавством, та не може звільнятися від сплати ринкового збору згідно з іншими нормами законодавства. Пільги з ринкового збору не надаються.

4.2. Якщо територія, на якій здійснюється торгівля, перебуває у спільній частковій або у спільній сумісній власності декількох осіб, то платником ринкового збору є один із співвласників, на якого покладено обов’язки з управління таким спільним майном. Якщо така територія перебуває у власності кооперативу, то платником ринкового збору є такий кооператив.

4.3. З метою підтримки правил добросовісної конкуренції, платником ринкового збору вважається також будь-яка особа, відмінна від ринку, яка надає іншим особам в оренду (суборенду) або інші види користування торгові площі, призначені для організації роздрібного або дрібнооптового продажу товарів або послуг, а саме – торгівельні центри, торгівельні доми, супермаркети тощо. Це правило діє виключно щодо торгових площ, наданих в оренду (суборенду) або інші види користування, у тому числі за договорами спільної (сумісної) діяльності та на яких здійснюється торгівля. Для забезпечення ефективного податкового адміністрування цієї норми особа, яка надає торгові площі в оренду (суборенду) або інші види користування, зобов’язана повідомити про це відповідний податковий орган та надати йому копії таких договорів до закінчення податкового періоду, в якому такий договір набирає чинності.

(Цей пункт 4.3 народився в хворій голові, та мішає всі поняття, якщо вже хочеться шось обкладать, то обкладайте вже сплачений податок який надходить від доходів з оренди. Так можна й державні органи влади, які здають в оренду приміщення підвести під сплату ринкового збору. Цей пункт виключити. Або паспортизувати як і ринки торгівельні центри виключною метою діяльності яких є організація торгівельних місць. Але ВИКЛЮЧИТИ)

4.4. Особи, які здійснюють ярмаркову діяльність та сплачують ярмарковий збір згідно із статтею 12 цього Закону, не є платниками ринкового збору при здійсненні такої ярмаркової діяльності.

5. Порядок установлення (зміни) ставок ринкового збору та їх розміри

5.1. Виконавчий орган територіальної громади самостійно визначає ставку ринкового збору для кожного платника або для всіх платників, розташованих на її території, виходячи з місця розташування платника, асортименту товарів (послуг) та сезонності роботи, та подає на затвердження місцевій раді.

5.2. Якщо на території органу місцевого самоврядування розташовано декілька платників ринкового збору, то ставки ринкового збору для кожного з платників повинні встановлюватися у спосіб, що не порушує правила справедливої конкуренції.

5.3. Для платників, зазначених у підпункті 4.3 пункту 4 цієї статті, встановлюється єдина ставка ринкового збору на всій території органу місцевого самоврядування.

(п 5.3 ВИКЛЮЧИТИ)

5.4 Ставки ринкового збору затверджуються місцевою радою разом із затвердженням місцевого бюджету на черговий рік та діють протягом такого бюджетного року. Якщо зміна ставок ринкового збору не була відображена у місцевому бюджеті на черговий рік, то діють ставки попереднього бюджетного року. Будь-які рішення місцевої ради щодо зміни ставок ринкового збору, не включені до місцевого бюджету поточного року, або включені після його затвердження, набирають чинності з наступного бюджетного року.

5.5 Ставки ринкового збору не можуть змінюватися всередині бюджетного року. Це правило не поширюється на випадки, коли протягом бюджетного року платник змінює місце розташування, асортимент товарів (послуг) або сезонність роботи, що є підставою для зміни ставок або об’єктів оподаткування. При наявності таких підстав, за поданням виконавчого органу місцева рада може прийняти рішення про зміну ставок ринкового збору щодо окремого платника, яке набирає чинності з першого числа місяця, наступного за місяцем прийняття такого рішення.

5.6. Ставки ринкового збору встановлюється у розмірі від 0,05 до 0,2 відсотків відсотка мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року у розрахунку на один квадратний метр торгівельного місця (ЗМІНИТИ ЗА ОДНЕ ТОРГОВЕ МІСЦЕ) та за один робочий день ринку кожного податкового (звітного) періоду. У разі зміни розміру мінімальної заробітної плати всередині бюджетного року, ставки ринкового збору протягом такого бюджетного року перегляду не підлягають.

Для ринків, де здійснюється торгівля транспортними засобами, до ставок ринкового збору може застосовуватися коефіцієнт підвищення, більший та кратній одиниці, але не вище п’яти.

6. Базовий податковий (звітний) період

6.1. Податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю.

Стаття 12. Ярмарковий збір

1. Ярмарковий збір - це плата за послугу надання юридичним і фізичним особам (резидентам і нерезидентам) торгового місця на земельних ділянках комунальної власності, що не передані у власність або користування суб’єктам господарювання, а також у будівлях, спорудах (їх частинах), що належать до комунальної власності.

2. Порядок розміщення торгових місць, їх види визначається органом місцевого самоврядування.

3. Ярмарковий збір справляється з юридичних і фізичних осіб – підприємців, а також громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари.

4. Ярмарковий збір справляється за кожний день торгівлі. Розмір встановлюється у розмірі від 0,25 до 3 відсотків мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

5. Ярмарковий збір справляється працівниками органів місцевого самоврядування до початку реалізації продукції і сплачується до місцевого бюджету на наступний день.

6. Виготовлення талонів для сплати збору та порядок їх використання здійснюється у порядку, встановленому органом місцевого самоврядування.

Стаття 13. Порядок подання податкових декларацій з місцевих податків і зборів до податкових органів

1. Податкові декларації з місцевих податків і зборів подаються до податкових органів за базовий податковий (звітний) період, установлений цим Законом, у порядку та строки, встановлені Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” з урахуванням таких особливостей:

а) платниками податку за місця для паркування транспортних засобів, які визначені статтею 5 цього Закону, - за місцем знаходження місць для паркування транспортних засобів;

б) платниками або податковими агентами комунального податку, які визначені статтею 6 цього Закону, – за своїм місцезнаходженням;

(Який ще комунальний податок?)

в) платниками та податковими агентами рекламного збору, які визначені статтею 10 цього Закону, - за місцем розміщення зовнішньої реклами;

г) податковими агентами туристичного збору, які визначені статтею 11 цього Закону, - за своїм місцезнаходженням (крім податкових агентів фізичних-осіб, які отримують і сплачують місцевий патент);

г1) платниками ринкового збору, які визначені статтею 12 цього Закону, - за місцем знаходження ринку.

2. Податкові декларації по податку на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки та платі за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) подаються у строки та порядку, встановленому Законами України “Про плату за землю” та “Про податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки ”.(ВИКЛЮЧИТИ п 2)

Стаття 14. Порядок та строки сплати до бюджетів мiсцевих податкiв i зборiв

1. Місцеві податки і збори сплачуються платниками та податковими агентами до сільських, селищних та міських бюджетів, на території яких прийнято рішення про встановлення місцевих податків і зборів у строки, встановлені Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” з урахуванням особливостей, встановлених для подання податкових декларацій, визначених статтею 14 цього Закону.

2. Податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки, плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності), плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності сплачуються до бюджетів у строки та порядку, встановленому Законами України “Про плату за землю”, “Про податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки ”, “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”.

(ВИКЛЮЧИТИ п. 2)

4. Штрафи (адміністративні штрафи) за порушення норм цього Закону сплачуються платниками та податковими агентами до сільських, селищних та міських бюджетів, на території яких прийнято рішення про встановлення місцевих податків і зборів”

Стаття 15. Повернення з бюджету мiсцевого самоврядування надміру сплачених сум місцевих податків i зборів

Зайво сплаченi платниками суми мiсцевих податкiв i зборiв зараховуються у рахунок майбутнiх платежiв або повертаються платникам за їх заявою у встановленому законодавством порядку

Стаття 16. Відповідальність за повноту і своєчасність сплати до місцевих бюджетів місцевих податків і зборів.

1. Платники місцевих податків і зборів та податкові агенти, які визначені цим Законом, несуть відповідальність за правильність обчислення, повноту і своєчасність сплати до місцевих бюджетів місцевих податків і зборів та за своєчасність подання податкових розрахунків до податкових органів згідно із цим Законом, Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та іншими законами, які встановлюють відповідальність за недотримання норм цього Закону.

2. Стягнення адміністративних штрафів, установлених Кодексом України про адміністративні правопорушення та штрафів, установлених цим Законом, не звільняє від обов’язку стягнення місцевих податків і зборів.

3. Контроль за правильністю обчислення, повнотою сплати мiсцевих податкiв i зборiв до місцевих бюджетів та своєчасністю подання податкових декларацій здійснюється податковими органами.

Стаття 17. Оподаткування іноземців та осіб без громадянства

1. Іноземці та особи без громадянства сплачують місцеві податки i збори на рівних умовах з громадянами України.

2. Іноземні юридичні особи сплачують місцеві податки і збори через свої представництва, зареєстровані на території України відповідно до законодавства.

Стаття 18. Прикінцеві та перехідні положення

1. Цей Закон набирає чинності з 1 липня 2009 року, крім статті 11 (щодо сплати ринкового збору) і статті 12 (щодо сплати ярмаркового збору), які набирають чинності з 1 січня 2010 року.

2. Установити, що до набрання чинності статтями 11 і 12 цього Закону, ринковий збір, який встановлено Декретом Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”, Указом Президента України “Про впорядкування механізму сплати ринкового збору” та впроваджений рішеннями органів місцевого самоврядування сплачується до 1 січня 2010 року у порядку, встановленому діючим законодавством.

3. Установити, що комунальний податок, який встановлено Декретом Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори” та впроваджений рішеннями органів місцевого самоврядування сплачується до 1 січня 2011 року у порядку, встановленому діючим законодавством.

4. З моменту набрання чинності Законом до прийняття Закону України „Про спрощену систему оподаткування” Указ Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” застосовується з урахуванням таких особливостей:

юридичні і фізичні особи - підприємці, які використовують земельні ділянки, зайняті ринками, визначеними статтею 12 цього Закону, сплачують плату за землю відповідно до Закону України „Про місцеві податки і збори”.

5. Загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади функціонування ринків в Україні здійснюються згідно із законом.

6. Кабінету Міністрів України :

у місячний термін з дня прийняття цим Законом переглянути обсяг трансфертів вирівнювання, а також власних доходів місцевих бюджетів у зв’язку з прийняттям цього Закону та подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік”;

у шестимісячний строк з дня прийняття цим Законом внести на розгляд Верховної Ради України законопроект про ринки, передбачивши прозору систему розрахунків за надані послуги ринком суб’єктам підприємницької діяльності, які орендують торгові місця на ринках;

у двохмісячний термін затвердити примірний договір оренди торгового місця на ринку;

у трьохмісячний строк з дня прийняття цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність до цього Закону.

7. Органам місцевого самоврядування забезпечити приведення у відповідність до норм цього Закону рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів у строки, встановлені статтею 27 Бюджетного кодексу України.

8. Місцевим органам виконавчої влади забезпечити до 1 січня 2010 року умови для своєчасного погодження ринками паспортів ринку.

9. З набранням чинності цим Законом втрачають чинність:

1) Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 року № 24 —93 “Про податок на промисел” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 19, ст. 208; 1995 р., № 16, ст. 111, № 30, ст. 229; 1996 р., № 45, ст. 237);

2) Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56 — 93 “Про місцеві податки і збори” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 30, ст. 336, № 32, ст. 340; 1995 р., № 30, ст. 229; 1999 р., № 5—6, ст. 39; 2000 р., № 10, ст. 78; 2002 р., № 2, ст. 5; 2005 р., № 48, ст. 483; 2008 р., № 18, ст. 197), крім абзацу третього статті 1 та статті 4 (щодо ринкового збору), який втрачає чинність з 1 січня 2010 року та абзацу тринадцятого статті 15 (щодо комунального податку), який втрачає чинність з 1 січня 2011 року;

10. Унести зміни до таких законодавчих актів України:

1) у Законі України “Про систему оподаткування” (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 16, ст. 119; 2000 р., № 39, ст. 333; 2001 р., № 33, ст. 179; 2006 р., № 2 — 3, ст. 35):

у статті 14:

у частині першій пункти 7, 8, 11, 15, 17, 18 і 21 виключити;

у частині четвертій цифри “7, 8 і 11” виключити;

пункт 6 викласти у такій редакції:

“6. Підприємствам та організаціям громадських організацій інвалідів можуть надаватися пільги щодо сплати податків, зазначених у пунктах 1 і 3 частини першої цієї статті, на підставі дозволу на право користування такою пільгою, який надається міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів відповідно до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні;

статтю 15 викласти в такій редакції:

Стаття 15. Мiсцевi податки i збори

1. До мiсцевих податкiв належать:

1) податок за місця для паркування транспортних засобів;

2) податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки;

3) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

4) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

2. До місцевих зборів належать:

1) рекламний збір;

2) туристичний збір;

3) ринковий збір

4) ярмарковий збір;

3. Сільська, селищна та міська рада обов’язково встановлює відповідно до вимог цього Закону місцеві податки і збори, механізм справляння яких визначено цим Законом.

4. Сільська, селищна та міська рада самостійно вирішує питання відповідно до вимог цього Закону щодо встановлення туристичного збору.

5. Податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки, плата за землю та плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності установлюються окремими законами.

4. Підприємствам та організаціям громадських організацій інвалідів можуть надаватися пільги щодо сплати податку, зазначеного у пункті 4 частини першої цієї статті, на підставі дозволу на право користування такою пільгою, який надається міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів відповідно до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Санаторно-курортним та оздоровчим закладам громадських організацій інвалідів, реабілітаційним установам громадських організацій інвалідів можуть надаватися пільги щодо сплати податку, зазначеного в пункті 4 частини першої цієї статті, на тих самих умовах.”;

2) у пункті 12.6 статті 12 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 10, ст. 44):

останній абзац після слів “податкового боргу” доповнити словами “із сплати податку з доходів фізичних осіб”;

доповнити пункт абзацом такого змісту:

“У разі смерті фізичної особи-підприємця платника податку, визнання її недієздатною, безвісно відсутньою або оголошення її померлою обов’язок погашення податкових зобов’язань або податкового боргу покладається на особу (осіб), яка (які) відповідно до законодавства уповноважена (уповноважені) управляти майном такої фізичної особи-підприємця.”;

3) у пункті 9.12 статті 9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 37, ст. 308):

слова “або фізичною особою, яка сплачує ринковий збір” виключити;

у підпункті 9.12.1 слова “, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір,” виключити;

у підпункті 9.12.2 та першому реченні підпункту 9.12.3 слова “або фізична особа, яка сплачує ринковий збір” виключити;

4) у Законі України “Про рекламу” (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 8, ст. 62; 2008 р., № 18, ст. 197):

а) частину шосту статті 12 викласти у такій редакції:

“6. Рекламний збір під час оплати послуг за розміщення соціальної реклами встановлюється згідно із Законом України “Про місцеві податки і збори.”.

б) частину першу статті 16 доповнити абзацами такого змісту:

“6. За розміщення зовнішньої реклами встановлюється рекламний збір під час оплати послуг за розміщення реклами згідно із Законом України “Про місцеві податки і збори”.

Будь-які інші платежі, пов’язані із розміщенням зовнішньої реклами не стягуються”;

в) статтю 17 доповнити частиною третьою такого змісту:

“3. За розміщення внутрішньої реклами всередині будинків, споруд (їх частинах), які перебувають у комунальній власності, встановлюється рекламний збір під час оплати послуг за розміщення реклами згідно із Законом України “Про місцеві податки і збори”.

Будь-які інші платежі, пов’язані із розміщенням зовнішньої реклами, не стягуються”;

г) статтю 18 доповнити частиною шостою такого змісту:

“6. За розміщення реклами на комунальному транспорті встановлюється рекламний збір під час оплати послуг за розміщення реклами згідно із Законом України “Про місцеві податки і збори”.

Будь-які інші платежі, пов’язані із розміщенням реклами на комунальному транспорті, не стягуються”;

5) після частини сьомої статті 24 Закону України “Про планування і забудову територій” доповнити новою частиною такого змісту:

“За розміщення зовнішньої реклами, внутрішньої реклами всередині будинків, споруд (їх частинах), які перебувають у комунальній власності, встановлюється рекламний збір під час оплати послуг за розміщення реклами згідно із Законом України “Про місцеві податки і збори”.

Будь-які інші платежі, пов’язані із розміщенням зовнішньої та внутрішньої реклами, не стягуються”.

6) у пункті 1 статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 10, ст.77 із наступними змінами) :

а) абзац сьомий підпункту “в” викласти у такій редакції:

“фізична особа-підприємець здійснює торгівлю, виконує роботи, надає послуги на ринку. Доходи такої особи, одержані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, оподатковуються у загальному порядку”;

7) Пункт 9 статті 9 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” викласти у такій редакції:

“9) при здійсненні фізичними особами торгівлі продуктовими або промисловими товарами за готівкові кошти на ринках

8) У Законі України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”:

а) у підпункті 2 частини третьої статті 1:

б) в абзаці першому слова “ринковий збір” виключити;

в) абзац другий виключити;

г) частину четверту статті 2 доповнити абзацом такого змісту:

“Разом із заявкою до податкового органу подається нотаріально завірена копія отриманої в установленому порядку суб’єктом підприємницької діяльності ліцензії, якщо така діяльність підлягає ліцензуванню”;

г1) частину третю статті 5 викласти у такій редакції :

“3. Вартість торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу встановлюється у фіксованому розмірі (за рік):

для використання грального автомата з грошовим або майновим виграшем – від 4200 до 12600 гривень за кожне гральне місце грального автомата.

Якщо гральний автомат передбачає можливість одночасної незалежної гри декількох гравців, кількість гральних місць на такому автоматі дорівнює кількості гравців, які можуть одночасно взяти участь у грі (іграх) на такому автомат;

для використання грального столу з кільцем рулетки – від 192000 до 576000 гривень;

для використання інших гральних столів (спеціальних столів для казино, крім столів для більярду) – від 144000 до 432000 гривень за кожне гральне місце грального столу. Кількість гральних місць грального столу відповідає кількості гральних полів, на кожному з яких незалежно від кількості гравців проводиться один сеанс однієї гри;

для використання кегельбанів, що вводяться у дію за допомогою жетона, монети або без них, - від 6000 до 18000 гривень за кожний гральний жолоб (доріжку);

для використання столів для більярду, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, крім столів для більярду, що використовуються для спортивних аматорських змагань, - від 1800 до 5400 гривень за кожний стіл для більярду;

для провадження інших видів грального бізнесу, включаючи розиграші з видачею грошових виграшів у готівковій формі поза банківські установи або у майновій формі на місці, - від 7200 до 21600 гривень за кожний окремий вид (місце) грального бізнесу”.

Органи місцево самоврядування можуть встановлювати до ставок коефіцієнти від 1 до 3 на всі види операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу та всіх суб’єктів підприємницької діяльності або їх структурних (відокремлених) підрозділів, які надають послуги у сфері грального бізнесу. Коефіцієнт має бути кратним 1”;

д) абзац четвертий статті 8 викласти у такій редакції:

“за здійснення операцій, передбачених цим Законом, без одержання відповідних торгових патентів або з порушенням порядку використання торгового патенту, передбаченого частиною другою статті 7 цього Закону, сплачують штраф у подвійному розмірі встановленої вартості торгового патенту на календарний рік, незалежно від терміну здійснення діяльності суб’єктами підприємницької діяльності із зазначеним порушенням”;

9) у Бюджетному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, № 37-38, ст.189):

підпункт 5 статті 64 виключити;

у статті 69:

підпункти 1 і 2 частини першої викласти у такій редакції:

“1. До доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування, при цьому 100 відсотків плати за землю - для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків плати за землю - для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60 відсотків плати за землю - для бюджетів сіл, селищ,

міст районного значення та їх об'єднань”;

підпункт 5 виключити;

10) доповнити пункт а) частини першої статті 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (Відомості Верховної Ради, 1997 р., № 24, ст.170) новими підпунктами такого змісту:

“14) узгодження з ринком паспортів ринку;

15) підготовка переліку спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів”.

11) доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради 1984 р., додаток до № 51, ст.1122, 2005 р., № 5 ст.118) новою статтею 16312 такого змісту:

“Стаття 16312. Порушення порядку справляння місцевих податків і зборів

Виявлення незаконних місць паркування транспортних засобів на території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, -

тягне за собою накладення штрафу на особу, яка організувала незаконне паркування, у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією, отриманої незаконної виручки.

Виявлення факту самостійного збільшення площі спеціально відведеного місця для паркування транспортних засобів, -

тягне за собою накладення штрафу на особу, яка уповноважена від імені територіальної громади здійснювати організацію із забезпечення паркування транспортних засобів у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією, отриманої незаконної виручки”;

12) у Законі України „Про плату за землю” (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 45, ст. 238; 2000 р., № 3, ст. 20, № 6-7, ст. 39; 2001 р., № 11, ст. 46, № 15, ст. 74, № 50, ст. 261; 2002 р., № 9, ст. 68; 2003 р., № 26, ст. 195, № 30, ст. 243, № 45 ст. 363; 2005 р., № 3, ст. 77, № 4, ст. 103, №, ст. 267, № 25, ст. 335; 2006 р., № 2-3, ст. 35; 2007 р., № 3, ст. 31; 2008 р., № 27-28, ст. 253) внести такі зміни:

а) частини десяту статті 7 викласти у такій редакції:

„Податок за частину площ земельних ділянок (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, справляється у десятикратному розмірі відповідного земельного податку, встановленого частинами першою та другою цієї статті, органами державної податкової служби в порядку, визначеному Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за поданням державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотриманням вимог законодавства України про охорону земель відповідно до Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель”.

б) доповнити статтю 8 частинами такого змісту:

„Податок за частину площ земельних ділянок (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, справляється у десятикратному розмірі відповідного земельного податку, встановленого частиною першою цієї статті та/або в розмірі 10 відсотків грошової оцінки земельних ділянок, органами державної податкової служби в порядку, визначеному Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за поданням державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотриманням вимог законодавства України про охорону земель відповідно до Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель”.

Ставка земельного податку за земельні ділянки (крім сільськогосподарських угідь), грошову оцінку яких встановлено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від грошової оцінки таких земельних ділянок”;

Статтю 14 Закону України «Про плату за землю» доповнити новою частиною другою наступного змісту:

“Регіональні управління автомобільних доріг, залізниці, підприємства енергетики, зв’язку та інші подібні підприємства, які мають розгалужені сітку земельних ділянок на територіях трьох і більше органів місцевого самоврядування, можуть прийняти рішення про подання єдиного загального розрахунку земельної ділянки в розрізі земельних ділянок і органів місцевого самоврядування, який подається за місцем податкової реєстрації юридичної особи. У такому разі розрахунки земельного податку за місцезнаходженням земельних ділянок не подаються. Про прийняте рішення платник податку зобов’язаний письмово повідомити податкові органи за місцезнаходженням земельних ділянок і місцем податкової реєстрації юридичної особи до початку звітного року. Центральний податковий орган затверджує форму такого розрахунку, порядок його заповнення, подання, обліку нарахованих сум земельного податку в розрізі органів місцевого самоврядування за їх місцезнаходженням”

13) абзац сьомий статті 10 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 39, ст. 350; 2008 р., № 24, ст. 237; 2008 р., № 48, ст. 358) викласти у такій редакції:

„передавати до органів прокуратури, органів державної податкової служби, органів дізнання та досудового слідства акти перевірок та інші матеріали про діяння, в яких вбачається ознаки злочину”.

14. У Законі України "Про податок на додану вартість" статтю 11 доповнити новим пунктом 11.48:

"11.48. До 01.01.2012 року звільняються від оподаткування операції з надання послуг, які надаються платником податку на додану вартість - ринком користувачам торгових місць, розташованих на території такого ринку, вартістю еквівалентній зобов’язанням з ринкового збору такого платника податку за відповідний податковий період

10. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.