 |
Міністерство юстиції України
Полтавське районне управління юстиції
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
«РЕЖИМ РОБОТИ »
ПОЛТАВА
2012
ЗМІСТ
1. Вступ…………………………………………………4
2. Тривалість робочого часу…………………………5-6
3.Час початку і закінчення щоденної роботи…………………………………………………7-9
4. Гранична тривалість зміни……………………..9-10
5. Графіки змінності і обчислення часу робити і відпочинку…………………………………………11-12
6. Режим роботи у відрядженні…………………...12-13
7. П’ятиденний і шестиденний робочий тиждень та тривалість щоденної роботи………………………13-17
8. Встановлення скороченої тривалості робочого часу…………………………………………………17-19
9. Неповний робочий час………………………….19-22
Вступ
Робочий час повинен використовуватись робітниками і службовцями для виконання своєї трудової функції. Раціональне використання робочого часу набуває великого значення саме тепер, в умовах розвитку ринкових відносин і ускладнення господарських зв'язків при необхідності збільшення масштабів виробництва. Підвищується значення кожної години, кожної хвилини робочого часу, суворого дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку.
У використанні робочого часу важливе значення має режим робочого часу. Від того, наскільки правильно й раціонально на підприємстві чергуються праця і відпочинок, залежить зростання продуктивності праці й інтенсивності виробництва.
Тривалість робочого часу
Відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Ця норма не може бути збільшена ні колективним договором, ні трудовим договором. У ст. 50 КЗпП України йдеться про нормальну тривалість робочого часу, яка реалізується у відповідному режимі робочого часу. Питання дотримання ст. 50 КЗпП України не буде стояти перед роботодавцем, якщо йдеться, наприклад, про запровадження тризмінної роботи тривалістю кожної зміни 8 годин. За таких умов норма тривалості робочого часу на тиждень, передбачена ст. 50 КЗпП України, при складанні графіків змінності може бути без зусиль дотримана. Але в силу різних причин перед роботодавцем може виникнути потреба у запровадженні змінної роботи, в якій тривалість змін буде більшою ніж 8 годин, при цьому не завжди дотримуватимуться вимоги ст. 50 КЗпП України.
Законодавство про працю передбачає можливість встановлення такого режиму роботи, за якого впродовж конкретного тижня нормальна тривалість робочого часу перевищується. Відповідно до ст. 61 КЗпП України на підприємствах з безперервним циклом, в установах, організаціях, а також на окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.
Отже, у разі встановлення змінної роботи на підприємстві, яка передбачає роботу змінами тривалістю більш як 8 годин, може виникнути необхідність у застосуванні підсумкового обліку часу. Обліковий період установлюється в колективному договорі підприємства. Як правило, обліковим періодом є місяць, однак можуть застосовуватися інші облікові періоди (декада, квартал, півріччя, рік тощо). Щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, встановлена графіком змінності, може коливатися протягом облікового періоду, але загальна сума годин роботи за обліковий період має дорівнювати нормі робочого часу в обліковому періоді. При застосуванні підсумованого обліку часу роботодавець може враховувати Методичні рекомендації щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 квітня 2006 р. № 000.
Час початку і закінчення щоденної роботи
Відповідно до ст. 57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності за законодавством.
Згідно із ст. 142 КЗпП України правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.
На сьогодні в частині, що не суперечить законодавству України, діють Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, що затверджені постановою Держкомпраці України від 20 липня 1984 р. № 000. Відповідно до п. 13 цих правил при змінних роботах тривалість змін більше 8 годин 15 хвилин може запроваджуватися з дозволу міністерства (відомства), погодженого з відповідним центральним (комітетом) профспілки чи радою профспілок.
Зрозуміло, що за нових реалій, коли відбувся перехід економіки з планової на ринкову, таке «серйозне» погодження на рівні міністерства є пережитком, і це положення Типових правил не доцільно застосовувати.
Водночас, згідно з пп. 1 п. «б» ст. 27 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить розгляд і узгодження планів підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, здійснення яких може викликати негативні соціальні, демографічні, екологічні та інші наслідки, підготовка до них висновків і внесення пропозицій до відповідних органів. Відповідно до п. 8 ст. 34 згаданого Закону до відання виконавчих органів міських рад належить також здійснення контролю за охороною праці, забезпеченням соціального захисту працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності, зокрема, зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам про охорону праці, за наданням працівникам відповідно до законодавства пільг та компенсацій за роботу в шкідливих умовах. З огляду на ці положення Закону вважаю, що у випадку запровадження змінної роботи тривалістю до 12 годин роботодавцю доцільно додатково погодити ці дії з виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.
Законодавство передбачає низку випадків, коли режим роботи підприємств регулюється місцевими органами влади. Так, зокрема, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення за погодженням із власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності (пп. 4 п. «в» ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад (пп. 9 п. «а» ст. 30 згаданого Закону).
Гранична тривалість зміни
Стосовно обмеження максимальної тривалості зміни слід наголосити, що загального нормативно-правового акта, який урегульовував би граничну тривалість зміни (наприклад, 12 чи більше годин) немає. Згідно зі ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» в колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, зокрема, режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку.
Наведемо приклади нормативного регулювання питання щодо максимальної тривалості щоденного робочого часу для окремих категорій працівників:
для водія транспортних засобів: не більше 10 годин;
для водія міжміських перевезень: до 10 годин (якщо більше 12 годин, то в рейс направляються два водії);
для водія трамвая чи тролейбуса при підсумованому обліку робочого часу нормальна тривалість щоденної роботи (зміни): не більше 10 годин;
для працівників, які працюють за вахтовим методом: не більше 12 годин;
для членів екіпажу повітряного судна цивільної авіації: не більше 12 годин (у разі затримки рейсу або необхідності посадки на запасний аеродром для завершення рейсу тривалість може бути збільшено максимум на 2 години, але не більше двох разів упродовж послідовних 28 діб).
Здійснений аналіз конвенцій та рекомендацій Міжнародної організації праці щодо регулювання робочого часу окремих категорій працівників також дозволяє дійти висновків, що тривалість щоденного робочого часу, як правило, не повинна перевищувати 12 годин (для моряків допускається тривалість робочого часу не більше 14 годин упродовж будь-якого 24-годинного періоду).
Законодавство України не передбачає встановлення обмежень щодо максимальної тривалості щоденного робочого часу, водночас, встановлює граничні норми денної тривалості робочого часу для окремих категорій працівників, котрі зазвичай не перевищують 12 годин.
Графіки змінності і обчислення часу робити і відпочинку
Графіки змінності повинні доводитися до відома працівників, як правило, не пізніше одного місяця до їх запровадження.
Відповідно до ст. 58 Кодексу законів про працю України при змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку; перехід з однієї зміни в іншу зазвичай має відбуватися через кожний робочий тиждень у години, визначені графіками змінності. Вимога рівномірного чергування робітників не виключає можливості відповідного коригування, наприклад, у тих випадках, коли необхідно дотримуватися правил щодо заборони в нічний час деяких категорій працівників (ст. 55 КЗпП України). Правило про перехід з однієї зміни в іншу не є імперативним. У необхідних випадках з нього можуть бути зроблені винятки.
Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою за подвійну тривалість часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). В окремих випадках тривалість міжзмінного відпочинку може бути скорочена, але не менше як 12 годин на добу. На умовах, визначених колективним договором, невикористані години міжзмінного відпочинку підсумовуються і можуть бути надані як додаткові вільні від роботи дні протягом облікового періоду.
До складу робочого часу при роботі змінами включається час підготовки до праці і обслуговування робочого місця (час на отримання наряду, трудового завдання, матеріалів, інструментів, знайомство з документацією, час підготовки і прибирання робочого місця, здача готової продукції), час для внутрішньозмінного відпочинку і особистих потреб (не слід ототожнювати з часом для відпочинку і харчування так звану «обідню перерву», що не включається до складу робочого часу). Не включається до складу робочого часу час проїзду від місця проживання і назад (навіть на транспорті підприємства), час на реєстрацію приходу та виходу з роботи, час на пересування від прохідної до робочого місця, час на переодягання перед початком і після закінчення робочої зміни.
Запровадження змінної роботи вимагає від роботодавця перегляду локальних актів підприємства і погодження цього питання з профспілковою організацією, що може спричинити деякі складнощі у запровадженні цього режиму роботи та вимагає певного часу. правлені у відрядження, користуються й святковими днями.
Режим роботи у відрядженні
Існують особливості використання робочого часу при відрядженнях. Відрядженням визнається поїздка працівника за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу для виконання певного його доручення поза місцем постійної роботи працівника. Таке відрядження не може перевищувати 30 днів, не враховуючи часу перебування в дорозі.
Робітники і службовці, які перебувають у відрядженні, працюють і користуються днями щотижневого відпочинку відповідно до режиму того підприємства, куди вони відряджені. Додаткові дні відпочинку за час перебування у відрядженні і по прибутті з нього працівникові не надаються, незалежно від режиму роботи підприємства, куди він був направлений, і режиму роботи підприємства, звідки він був відряджений.
Однак у випадках, коли працівник спеціально відряджається для роботи у вихідні дні, наприклад на суботу і неділю, йому після повернення з відрядження надаються інші дні відпочинку.
П’ятиденний і шестиденний робочий тиждень та тривалість щоденної роботи
Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, органзації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).
На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою.
Коментована стаття обмежує установленими нормами тривалість щоденної роботи працівників як з нормальним, так і з скороченим робочим днем.
Зокрема, при шестиденному робочому тижні працівники з нормальним робочим днем не можуть працювати більше 7 годин, а працівники з скороченим робочим днем — більше 6 годин при тижневій нормі 36 годин та більше 4 годин при тижневій нормі 24 години. Так само чітко обмежується встановленими нормами тривалість щоденної роботи працівників як з нормальним, так і з скороченим робочим днем при п'ятиденному робочому тижні, що заздалегідь визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності. Отже, робочий день працівників як з нормальним, так і з скороченим робочим днем є нормованим робочим днем.
У деяких випадках, які становлять виняток із загального правила, вводиться ненормований робочий день. Але й для цього виду режиму робочого дня важливою ознакою є законодавче закріплення тривалості робочого дня протягом доби, тобто встановлення норм робочого часу. Відмінність ненормованого робочого дня від нормованого полягає в тому, що для працівників з ненормованим робочим днем мірою праці поряд із тривалістю робочого часу є також коло й обсяг обов'язків, які покладаються на них.
Ненормований робочий день — це особливий режим, при якому працівник в окремих випадках може залишатися на роботі понад встановлену норму робочого часу без спеціального дозволу (на відміну від залучення працівників до надурочних робіт).
Робота понад установлену тривалість робочого часу при режимі нормованого робочого дня (надурочна робота) означає перевищення міри праці, у зв'язку з чим передбачається гарантія додаткової оплати праці. Робота понад установлену тривалість робочого часу при режимі ненормованого робочого дня не означає перевищення міри праці, оскільки вона визначається колом і обсягом виконуваних обов'язків. У зв'язку з цим і не передбачається додаткова оплата перепрацьованого часу. Як компенсація за роботу в надурочний час працівникам з ненормованим робочим днем надається додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів (Стаття 8 Закону України «Про відпустки».
Ненормований робочий день може встановлюватися для осіб адміністративного, управлінського, технічного і господарського персоналу, праця яких не піддається облікові в часі (консультанти, інструктори, агенти тощо); працівників, що розподіляють час для роботи на свій розсуд; працівників, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості.
Юридичною підставою для віднесення працівника до категорії осіб з ненормованим робочим днем на підприємствах, в установах, організаціях є списки посад, робіт та професій, визначених колективним договором.
Перебування на роботі понад норму робочого дня без додаткової оплати, що допускається при режимі ненормованого робочого дня, не перетворює його в подовжений, оскільки власник або уповноважений ним орган не має права таке перебування запроваджувати постійно для осіб з ненормованим робочим днем, заздалегідь зобов'язуючи їх приходити на роботу раніше або залишати місце роботи пізніше. Лише в тих випадках, коли робота в надурочний час викликана гострою потребою, працівники з ненормованим робочим днем зобов'язані виконувати її без додаткової оплати.
Оскільки для працівників з ненормованим робочим днем мірою праці є не тільки тривалість робочого часу, але й коло та обсяг їх трудових обов'язків, власник або уповноважений ним орган повинен у трудовому або колективному договорі, правилах внутрішнього розпорядку навести всі основні обов'язки, що становлять обсяг роботи таких працівників. У разі виконання працівником з ненормованим робочим днем робіт, що не зв'язані з його трудовими обов'язками, передбаченими трудовим договором, колективним договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, ці роботи оплачуються йому за трудовою угодою як виконання окремих завдань.
Як виняток з загального правила, в окремих передбачених законом випадках за роботу працівників в умовах ненормованого робочого дня проводиться доплата. Зокрема, вона встановлена для шоферів, що працюють на легкових автомобілях або на інших автомобілях в експедиціях і розвідувальних партіях.
Працівники з ненормованим робочим днем звільняються від роботи в дні щотижневого відпочинку, святкові та неробочі дні на загальних підставах. Отже, їх праця у ці дні підлягає компенсації згідно зі статтями 72 і 107 Кодексу.
Встановлення скороченої тривалості робочого часу
Скорочена тривалість робочого часу встановлена з метою посилення охорони праці працівників певних категорій, а також створення найбільш сприятливих умов для поєднання праці з навчанням.
Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:
1) для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень.
Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;
2) для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень.
Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.
Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та ін.).
Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.
Скорочений робочий день — це робочий день, що встановлюється для окремих категорій працівників тривалістю менше нормального робочого дня з метою надання їм додаткового відпочинку і створення умов для підвищеної охорони праці. При цьому відповідно встановлюється і скорочений за кількістю робочих годин робочий тиждень.
Неповний робочий час
За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу,
так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Мета цього заходу — залучити на виробництво жінок, зайнятих у домашньому господарстві, інвалідів, пенсіонерів за віком та інших осіб із зменшеною працездатністю, а також осіб, що поєднують роботу з навчанням. Робота з неповним робочим часом може застосовуватись на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, де власник або уповноважений ним орган визнає це за доцільне в інтересах виробництва.
Насамперед неповний робочий час введено в інтересах жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда, вагітних жінок, а також жінок, що доглядають за непрацездатними членами сім'ї. На прохання зазначених працівників власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їм неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
3. Положення, передбачене частиною першою коментованої статті, поширюється на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі і в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів, піклувальників (ст. 186 Кодексу).
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень на прохання інвалідів. 5. Розрізняють неповний робочий день і неповний робочий тиждень. При неповному робочому дні працівник щоденно працює меншу кількість часу, ніж це вимагається за графіком або правилами внутрішнього розпорядку (наприклад, не 8 годин, а 4 чи 6 годин). При неповному робочому тижні замість зменшення тривалості робочого дня може бути зменшено кількість робочих днів протягом тижня, зокрема, може бути обумовлено про роботу через день тощо.
Неповний робочий час може становити одночасно зменшення робочого дня і робочого тижня.
Домовленість про встановлення неповного робочого часу (неповного робочого дня або неповного робочого тижня) може відбутися як при прийнятті на роботу, так і тоді, коли працівник вже працює на підприємстві, в установі, організації на умовах повного робочого дня.
При встановленні неповного робочого дня або неповного робочого тижня відповідно зменшується обсяг трудових обов'язків та заробітної плати працівника, яка виплачується йому пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті — за фактичним відробітком. У цьому полягає одна з основних відмінностей неповного робочого дня від скороченого робочого дня, при якому праця, зокрема, неповнолітніх, оплачується в такому самому розмірі, як і праця відповідних категорій працівників при повній тривалості щоденної роботи.
Робота на умовах неповного робочого часу не призводить до будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників: зокрема, не обмежує їх права на щорічну відпустку такої самої тривалості, що й при роботі протягом усього робочого часу; не змінює загальновстановленого порядку обчислення трудового стажу; не позбавляє права користуватися вихідними, святковими і неробочими днями відповідно до чинного законодавства тощо.
Неповний робочий час може бути встановлено як без обмеження строку роботи на умовах неповного робочого часу, так і на певний термін (до досягнення дитиною певного віку, на період навчального року, до поліпшення стану здоров'я тощо).
У трудових книжках, відповідно до Інструкції про порядок їх ведення, режим і норма робочого часу не зазначаються. Отже, запис про прийняття на роботу вноситься без уточнення про неповний робочий день чи неповний робочий тиждень.
Обов'язкове застосування неповного робочого часу, встановленого для сумісників. Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.
