Жнива скорботи

ЖНИВА СКОРБОТИ

Вечір реквієм присвячений-штучному голодомору в Україні
років.
Померлим, народженим  і ненародженим 1933-го присвячується...
На авансцені  збоку - столик, на якому на вишитому рушникові  хліб, свічки, образ  Ісуса Христа.

Учитель. Мало знайдеться в  Історії   не тільки України, а й світу таких жахливих трагедій, як голодомор рр. Український голодомор узагалі  слід розглядати окремою сторінкою нашої   історії   - на своєму шляху український народ зазнав чимало трагічних випробувань, однак усе, що випало на його долю у той нібито мирний час, затьмарило своїм жахом навіть воєнне лихоліття. Спланований   реалізований комуністичним режимом голодомор та масові  політичні  репресії   поставили під знак запитання саме  існування нації.
Це - не перебільшення. Голодомор став національною катастрофою. Тільки протягом рр. загинула п'ята частина сільського населення України. За різними оцінками штучний голодомор забрав від семи до десяти мільйонів життів. Люди вимирали цілими селами. Демографічні, соціально-економічні,  історико-культурні  наслідки тодішніх злодіянь Україна відчуває  й досі.
Жорстока влада не залишала цим людям вибору. "Маємо визнати, - констатує  Президент України у звернені  до українського народу, - це був геноцид.

Цілеспрямований, ретельно спланований геноцид проти українського народу".
Ми повинні  пам'ятати, яку ціну - жахливу ціну - заплатив український народ за право жити.

1-й читець. Найлютіший голод, якого не знала  не тільки  Історія України, а, мабуть, будь-якої   іншої  країни. Голод, який,   це вже стократно доведено, був навмисне влаштований московсько-більшовицькими окупантами з метою зламати й знищити українське селянство, що   було основою української  нації .

2-й читець. Те, що відбувалося в Україні  в рр., не знайшло жодного відображення в офіційних документах. Сталін наказав ставитися до голоду як до ворожої  провокації. Навіть у стенографічних звітах пленум в ЦК КП(б)У   протоколах політбюро ЦК КП(б)У цього періоду слово "голод"  було відсутнім.

3-й читець. Не підлягає  сумніву, що до загибелі  мільйонів селян призвело холоднокровне рішення Сталіна вилучити в українських селян усе зерно, а

відтак заборонити будь-яку допомогу   з боку міжнародної  громадськості.

1-й читець. Початком "роботи" в Україні  хлібозаготівельної  комісії   на чолі  з Молотовим слід уважати його виступ на політбюро ЦК КП(б)У 30 жовтня 1932 року. З селян вимагалося "витиснути" стільки ж, скільки вже було заготовлено з червня по жовтень. До виконання хлібозаготівельного плану надзвичайна комісія перевела Україну на блокадне становище. Деякі  села заносилися на "чорну дошку". У них селяни позбавлялися права на виїзд,  , як що в селі  не було запасів  їжі, населення вимирало. На початок 1933 р. практично   в Україні запасів хліба не залишилося, а треба було дожити до нового врожаю. Зимові  

хлібозаготівлі  фактично забрали останній шматок у голодуючих.

2-й читець.
Наказано: хліба реквізувати,
До міста скопом вивезти з токів.
Заплакав вітер, де був лан багатий            

І срібно лився жайвориний спів.
Вселився голод до сільської  хати

Домашня живність впала без кормів.

Запрацювали день  і ніч пілати,   день і  ніч вівтар журби горів.

3-й читець. А законом від 7 серпня 1932 року заборонялося збирати колоски на полі  навіть перед   заорюванням. За збирання колосків звинувачений "карається не нижче п'ятьох рок в ув'язнення в далеких таборах з конфіскацією майна обвинувачуваного   вище, аж до найвищої  міри покарання (розстрілу)".

4-й читець

Їдуть в гості  до бабусі  з Вінниці  онуки.

А назустріч - лісі поле, долини   луки.

Любо глянуть на хліба, сади   лісочки.
- Ой бабуню, - кличе внук, - які  колосочки  

Гірко стало на душ  у жінки старої,
Бо згадала ті  роки неволі  важкої.
- Дорогі  мої  синочки, за ті  колосочки!

Я одержала тюрми чотири годочки.
Тільки вийшла після жнив колосся збирати,

Щоб голодній дітворі  щось приготувати.

Тут комунівські  дозорці  мене захопили,

За чотири колосочки в тюрму посадили.

Отаке було на світі  пекло в нашім краю

Голодовку   ту весну добре пам'ятаю.

5-й   читець. "Ой за ті   колоски відбула я Соловки" - такою була народна творчість тих   страшних років. Найжахливішим у трагедії   голоду було те, що для нього не було об'єктивних причин. Сам Сталін заявив: "Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932 році  перевищував урожай 1931 року". Його весь забрали, навіть посів, залишивши селянам голодну смерть.

1-й читець. Люди  їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків   слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру  з взуття. Вживали в  їжу кульбабу, реп'яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву.

2-й читець. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто й ще живих звозили й скидали у ями й закопували.

3-й читець. Прагнучи врятувати від голодно  смерті  хоча б дітей, селяни везли  їх у міста й залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Голод охопив усю Україну, але небачених розмір в набув на півдні, сході  та в центр  України.

4-й читець.
Що сталось з тобою, подільське село?

Здається, тут горе давно залягло,

дзвін поминальний не чути ні де,

Зате на могилах лиш вітер гуде.

То голод   лихо заповнили вщерть,

Складала в покоси невільників смерть

То був тридцять третій.

Замучений край Чекав переміни - майбутній врожай.

Нарешті, крізь морок проникла блакить,

Весною нам легше вмирати  і жити.

А хліб дорогий!.. Хоч би дощик пройшов,

Як дешево коштує  тіло і  кров!..

Подібного звірства, людської  біди

На білому світі, мабуть, не знайти,

Як зірваний колос, полягли вони.

А  мені лише хотілось діждати весни...

Д ждатися хліба - щасливу ту мить,   там, серед поля, навіки спочити...

5-й читець. Відомості  про голод в Україні  надійшли на Захід. Перш  

відгукнулися українці західних земель та еміграція. Було створено комітети з допомоги в  Європі  й за океаном, надіслано меморіали до Ліги націй, питання порушувалося в Британському парламенті. Але радянський уряд

відкинув пропозиції   про допомогу з-за кордону, стверджуючи, що  інформацію про голод навмисне поширюють вороги Радянського Союзу. Щоб перешкодити самочинним утечам величезної  маси голодуючих за меж  республіки, на    кордонах було розміщено загороджувальні  загони внутрішніх військ.

1-й читець. У рр. українці  з польських берег в Збруча,  Бугу пускали плоти з харчами,   польські  прикордонники дивилися на це крізь пальці. Вони не стріляли. Стріляли радянські  прикордонники. В українців, як  намагалися перехопити ті  плоти.

2-й читець. Знаючи, що його дід помирає  з голоду, 15-річний Григорій Жученко (пізніше відомий поет з діаспори Яр Славутич) після багатогодинного стояння в черзі  за т. зв. "комірчіскім хлібом", з окрайцем того чорного хліба

спішить до діда, який лежав опухлий від голоду у викопаній землянці. " І я,- напише пізніше Яр Славутич у своїй розвідці  "Голодомор в українській

літературі  на Заході ", - склав присягу перед дідом будь-що вижити й розказати світові  про те, як Москва нищить Україну".

3-й читець. "Двом американцям, що походили з України, пощастило відвідати рідне село 1934 року, - пише в своїй книжці  "Жнива скорботи" Роберт Конквест. - Своїх батьків вони не застали живими, а обличчя  їхньої  сестри було таке спотворене, що    неможливо було впізнати".

4-й читець. Кореспондент газети "Ассошіейтед Пресс" наводить листа, якого йому показав штатний працівник газети "Правда", що спеціалізувався на викриті  "капітал стичних побрехеньок", від свого батька з України: "Мій коханий сину! Цим листом повідомляю тобі, що твоєї   матері  нема  вже серед живих. Вона померла від голоду після місяців страждань. Мені  також уже недовго лишилося, як   багатьом  іншим у нашому селі. Час від часу нам

удається урвати якусь крихту, але цього нам не вистачить надовго... Тут у-нас на сотні кілометрів нема ніяких харчів. Останнім бажанням твоєї   матері  було, щоб ти, наш  єдиний син, замовив заупокійну молитву за не. Як   твоя мати, я також сподіваюся, що ти забудеш про свій атеїзм тепер, коли безбожники нам принесли гнів Всевишнього... Тоді  легше буде вмирати".

5-й читець (читає  "Молитву в час голоду"). Сотворителю й Пане наш! Ми

прибігаємо до Тебе в ці й наші й недолі  й падемо на лице перед Твоєю

могутністю. Господи! Не карай нас уже дальше за те, що ми так багато раз в, споживаючи Твої  дари, забували про Тебе, давця всякого добра. Не карай нас уже дальше за те, що в час, коли Ти наділив нас щедро земними дарами, надуживали  їх на гріх та на образу Тебе. Небесний наш Отче! Ми знаємо наші  тяжкі  провини, гірко за них каємося й молимо Тебе: опікуйся нами, що погибаємо з голоду. Отче безконечного милосердя! Ми благаємо Тебе, Боже, приверни землі   плодовитість   покропи Твоїми земними дарами наші  знемощілі  тіла, ми віддячним серцем Твою доброту й милосердя над нами. Амінь.

1-й ч и т е  ц ь. Та відвернулася доля від українського народу. Люди вимирали

цілими селами. Ті, що вціліли, описують смерть своїх односельців простими словами, позбавленими будь-яких емоцій. Так, мешканець села Федівки на Полтавщині, що на початку 1932 р. налічувало 550 осіб, свідчить: "Першою померла родина Рафаликів - батько, мати та дитина. Пізніше родину Феда    з п'яти осіб також знищив голод. За нею пішли родини Прохора Литвина (чотири особи), Федора  Онтового (три особи), Самсона Федія (три особи). Другу дитину останньої  родини побили до смерті  на чийсь ділянці  цибулі. Померли Микола та Ларіон Фед, за якими пішли Андрій Фед з жінкою, Борис Фед з

жінкою та трьома дітьми,  Іван Сказка з жінкою та з сімома дітьми. Деяк   з цих людей поховані  на місцевому цвинтарі,  інших лишили лежати там, де вони померли,  інших просто скинули до поблизької  ями. Останки Лаврентія лежали на черені  його хати, аж поки  їх не пожерли щури ".

2-й читець. Українці  Канади одними з перших прагнули розказати світові  правду про кремлівські  злочини. Сам Яр Славутич у листопаді  1988 р. свідчив перед Міжнародною комісією для розслідування голоду в Україні. У своїй книжці  спогад, зокрема, пише: "Відкриття пам'ятника жертвам голоду рок в можна справедливо зарахувати до найвизначніших подій українського Едмонтону".

3-й читець. До теми голодомору письменники української  діаспори зверталися не раз. Згадаймо бодай повісті  "План до двору"   "Ротонда душогубців" Тодося Осьмачки, "Жовтий князь" Василя Барки, «Марія» Уласа Самчука, оповідання  Василя Чапленка.

4-й читець. Роман Уласа Самчука "Марія" посідає  особливе місце в нашій

літературі. Це, здається, перший мистецький твір, де відтворено голодову трагедію українського народу 1933 року.   написаний того ж страшного 1933-го. Автор не був свідком того нелюдяного шаленства, що відбувалося в ті роки в Україні. Але написав твір великої  життєвої  й художньої  правди. Його присвята: "Матерям, що загинули голодною смертю на Україні  в роках 1932-33" - звучить   звучатиме вічно, як вічне прокляття тим, що довели мільйони людей до голодно  смерті.

5-й читець. Останні  хвилини життя Марії   - це й останні  рядки повісті. "Ніч. Без початку   кінця ніч. Ніч вічності... Холонуть засохли  уста... Западають груди... З напруженням рветься останній нерв... Серце робить останній удар".

1-й читець. Передісторія роману Василя Барки "Жовтий князь" почалася ще в рр. У той час Василь Барка перебував на Кубані, працював у Краснодарському художньому музеї. На Кубані, за свідченням автора, вимерла третина населення, переважно українці. Голод "зачепив" безпосередньо   його. У ті  роки письменник  їздив на Полтавщину провідати брата, бачив   там страшні  картини голодних смертей. Усе це жило в пам'яті, помножувалося  історіями, як  Василь Барка збирав   записував упродовж 25 наступних років. Письменник назбирав велику кількість свідчень.

2-й читець. Над романом письменник працював упродовж кількох років (). Уперше окремою книжкою роман вийшов у Нью-Йорку 1963 року. Про роман "Жовтий князь" в Україні  навіть ніхто не довідався, зате зарубіжна критика відгукнулася на нього дуже прихильно. "Добра книжка. Страшна книжка... Великий трагічний твір, який абсолютно варто прочитати", - писав французький журналіст.

3-й читець. У той страшний час наш народ не втратив притаманний  йому гумор,  іронію, сарказм: він сміявся над більшовицькими мерзотниками, над новітнім Чингізханом - Сталіним. Ось лише окремі  співанки тих лихих часів.

4-й  читець. Комуністи на Вкраїну Несуть чорну хмару - Безневинним

хліборобам Голод - люту кару.

5-й  читець. Ні  корови, ні свині  - Тільки Сталін на стіні .
Слово священика (Української  Православної Церкви Київського Патріархату).
По диявольськи ретельно спланований, цинічно реалізований штучний голодомор рр. в Україні  забрав мільйони життів люду Божого.

Цивілізація яка не знала  жорстокішого, безжаліснішого, жахливішого злочину за ввесь час свого  снування. Та однією лише смертю безневинних людей

«советский» тоталітарний режим не мав наміру обмежуватися. Робився

нищівний приціл на майбутнє : знищити українську націю, великий   гордий слов'янський народ. Страхітливий злочин ніколи й нічим не стерти з пам'яті.
У ці  дні, коли по всій Україні  відбуваються численні  заходи-реквії  ми,

відчинимо свої  душі  й серця для пам'яті  про ті  страшні  роки, зробимо все для того, щоб ніколи, за будь-яких обставин, подібна трагедія більше не спіткала Україну, Піднесемо ж слова своєї   молитви Богові  за упокій душ замордованих голодомором мільйонів українців.. '
Умилосердьсь, Господи, над душами моїх померлих родичів, братів, сестер, свояк в   над душами всіх, що жили в правдивій вірі  та зійшли з цього світу

в надії   на воскресіння й вічне життя. Прийми  їх до небесного Твойого царства, де сяє  ясність лиця Твойого й де Ангельські  Хори славлять Тебе по

віки. Амінь.

2-й читець
Де зараз ви, кати мого народу?

Де велич ваша, сила ваша де?

На ясні  зорі  на тихі  води

Вже чорна ваша злоба не впаде.
Народ росте,   множиться,   діє

Без ваших нагаїв   палаша.

Під сонцем вічності  древні й молоді

Його жорстока й лагідна душа.
Народ мій  ! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі  перевертні  й приблуди, орди завойовник в заброд!
Ви, байстрюки кати

Не забувайте, виродки, ніде: Народ мій  !

В його гарячих жилах Козацька кров пульсу  і  гуде!

Учитель. Тепер, після того, як минуло вже багато років, ми можемо вдповсти на запитання: чого хотіли досягти орган затори голодомору? Кому було виг дно

підрубати нашу хліборобську націю під корінь?
Комуністичний режим не міг миритися з  існуванням вільних, не залежних

від нього людей. Вільних людей, основу особисто  незалежності  яких становила  їх власна праця на власній землі, слід було знищити. Удари завдавалися методично й цілеспрямовано. З українців виймали хліборобську душу, ламали хребет нації  , свідомо провокували канібалізм.
А тому наш найсвятіший обов'язок сьогодні  - зберегти пам'ять про всіх невинно закатованих під червоним прапором, пам'ять про тих, хто не дожив, пам'ять про тих, хто недолюбив, пам'ять про живих   ненароджених. Ніхто не має  права про це забути.
Президент України зазначав: "Переконаний - у Києві  маємо  поставити величний меморіал жертвам голодомору. Пам'ятники потрібний у всіх

регіонах держави. Це не формальність, а свідчення глибокої  шани до загиблих, невмирущої  пам'яті  про цю трагічну сторінку  історії   та водночас - символ безсмертя нашого народу".
Сьогодні, коли від початку голодомору минає  70 років, ми маємо для себе

чітко зрозуміти - головною, незаперечною, неперехідною цінністю для нас усіх власна держава. Бо лише здобуття Україною незалежності  та демократичний шлях, який ми обрали,   надійною гарантію того, що це ніколи не повториться.
Я закликаю вас сьогодні  згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав   помер під час великого Голодомору. Вірю, що в ці  дні  по всій Україні  люди запалять свічки, щоб пом'янути тих, кого забрали сталінські  кати  та голодна смерть.
Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує  нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість   наснагу для зміцнення власної  держави на власній землі.

4-й читець
Будуймо храм - духовний храм,

Щоб жили діти   онуки;

Будуймо храм, щоб разом нам

Дійти до злагоди   злуки;

Будуймо храм - високий храм

Під мирним небом України;

Будуймо храм, щоб жити нам

В одній згуртованій родині.
В братерстві, щирості, любові

Безсмертя  ми своє  знайдемо.

Вже досить сліз,  досить крові : Для України поживемо.

Зберемось разом, як на свято,   об'єднаймо почуття,

Бо нас не мало, нас багато

- Тож розпочнімо нове життя!