Мужність і доброта Анечки Гамзи
Інвалід дитинства. Діагноз: віддалені наслідки перенесеного полірадикулоневриту з різко вираженим нижнім парапарезом, різко порушена функція ходьби, нейродистрофічні і трофічні розлади нижніх кінцівок.
Чим більше дізнаюсь про Анечку Гамзу (саме так любляче її називають всі, хто знає цю надзвичайну дівчинку в тому числі і автор цих рядків), - тим глибшають моя симпатія і повага до жвавої, життєрадісної русявокосої юнки. Вона впевнено торує стежку в самостійне життя. В ще разом з цим зростає і гордість, бо Анечка справді неординарна особистість. Адже на її долю випали ой нелегкі випробування долі.
… Народженню донечки безмежно раділи тато з мамою, які з нетерпінням чекали її появи. Та у піврочку мама помітила, що Аннуся боляче кривиться, стаючи на ніжки. Падає. Плаче. Батьки забили тривогу. Чого тільки не довелося пережити!
Випадок звів з уродженцем Сарн Олегом Савчуком. Він обнадіяв, узявся за складну, для декого безнадійну справу. Але не для Олега Борисовича, висококваліфікованого маестро скальпеля. Проаналізувавши рентгенологічні знімки, провів детальне обстеження маленької пацієнтки. Запросив до себе у Петрозаводськ, у дитячу республіканську лікарню, де він заступник головного лікаря з хірургії, завідує хірургічним відділенням. Принагідно зазначити, що Олегу Савчуку до знання заслуженого лікаря Карелії додалося звання заслужений лікар Росії. Він уже наперед уявив, як на екрані побачив, над чим потрібно спрямувати зусилля. Одномоментно провів три операції поспіль: на бедрі, коліні та ступеневому суглобі, що зайняли 6 годин. Шість годин дівчинка під наркозом. Лікар-хірург Олег Савчук на чолі бригади 6 годин на ногах. Щоб поставити на ноги п’ятирічну землячку. І поставив би, прогнозував, якби хоч на рік раніше до нього звернулися. Прооперувавши малечу запевнив, що Аннуся буде ходити, правда, при допомозі палички.
Мама і досі не може без сліз згадувати ту осінь, коли загіпсовану під руки донечку привезли з чоловіком додому. Неймовірно тяжко довелося розробляти ніжку. За десять місяців перебування на лікарняному листку Раїса Гамза висохла на билинку. Але ні на хвилинку не покидала Аню. Обидві плакали коли бралися за «витягування». Чоловік не витримував, виходив з дому, а вони…
- Я знала, щоб там не було, але мушу перебороти себе, потамувати свій душевний біль, настроїти донечку на таку нестерпну болючу фізичну процедуру задля полегшення її ж становища, її майбутнього. Робила все можливе, аби прооперована ніжка рухалася, згиналися коліно, стопа, - змахуючи примушені сльози пригадувала Раїса, - а донечка виявилася оптимістко, сама щодня підставляла ніжку – і терпіла.
Згодом мала почала вставати, а тоді потихеньку вчилася ходити з паличкою. Батьки раділи: Слава Богу. Коли виповнилося 7 років, звернулися в НВК «Школа колегіум» ім.. . Директор Ніна Тіткова пішла на зустріч. Додому зачастила вчителька початкових класів Галина Бутько. Вона згадує: «Три роки працювала з Танечкою Гамзою і весь цей час була вражена. Якщо додати до цієї дівчинки всі прикметники, то до них обов’язково треба додати «най»: найстаранніша, найтерплячіша, найвідповідальніша… Дуже добре вчилася, з такою легкістю все схоплювала, як кажуть на льоту. Звичайно, відвідування такої незвичайної учениці викликало біль. Навіть досі без сліз не можу згадувати. Це – дитина чудо, маленька героїня. Дуже вихована, стримана, ерудована, до занять дуже добре підготована, бо батьки, до речі, всім батькам прекрасний приклад, створювали і повсякчас дбали про всебічний розвиток дочки. Купували чимало додаткової пізнавальної літератури. З нею було дуже легко: настільки відповідально переймалася навчанням. Дівчинка, нажаль, не могла гратися у жваві ігри, точніше мало гралася з дітьми. Дуже рано її навчили читати, причому читала згодом не казки, а дорослу, документальну, художньо-публіцистичну літературу, що не природно для її віку. Не по роках розвивалася, вже тоді спостерігався високо-розумовий потенціал Ані. Росла дуже доброю, за що любили всі: і вчителі, і однолітки, і школярі. Спілкування з нею залишилося згадкою на все життя. Таких одержимих дітей не зустрічала».
- Ми з чоловіком всіляко намагалися підтримати бажання дочки до навчання. Почали шукати для купівлі поблизу школи будинок, щоб Ані було ближче ходити. Знайшли через дорогу, і вже в п’ятий клас вона пішла сама, - розповідає мама Ані.
Класний керівник, голова творчої групи «Альтернатива» НВК Тетяна Костюк, яка вела предмет зарубіжної літератури, теж дивувалася начитаності учениці, її надзвичайної наполегливості, безвідмовності. Вона завжди готова відповідати на уроці, годинами розповідати про прочитане нею, поза програмою. Ввічлива, чуйна. Це вражало. Анечку не можна було не любити. Ровесники не вибували з їх двору, ніби заповнювали минулі роки самотності. Наша маленька героїня була скрізь першою, неперевершеною в навчанні, в суспільно-корисних справах, на відпочинку.
Людмила Ромашко, яка випускала 11-А, де навчалася Анна Гамза, додала: «Настільки трудолюбива, ніби невтомна учениця, що не доручи – все виконає. Дуже товариська, компанійська. Жоден день народження ровесників не обходився без її участі. І в неї дома завжди було гамірно. Гостинні батьки охоче приймали усіх шкільних друзів. Завжди усміхнено приходила в клас, мала чудові стосунки з однокласниками. Один час захоплювалася римуванням, писала вірші. Душевно багата, щира і щедра її натура підкорювали кожного, хто з нею знався. Це відбивалося і в поезіях, які знали не лише в НВК, а й відвідувачі міського будинку культури «Залізничник», економіко-правового ліцею «Лідер».
А що вже наполеглива і принципова, засвідчив вибір складати математику на зовнішньому незалежному тестуванні, що проходив в ВПУ-22. Батьки відмовляли, мовляв, не берись, а вона все таки настояла, бо мріяла стати… Не буду розголошувати дівочу таємницю. Розв’язала Анечка задачу вищого рівня, що, як не прикро, не враховували, а от у подальшому завданні зробила одну-однісіньку незначну помарочку. Інспектор же виявилася надто строгою, зробила зауваження. Дівчина розгубилася, вийшла вся в сльозах.
Не склалося… мрія згасала. Дома переконали подати документи в Рівненський державний гуманітарний університет. За результатами тестування Анна Гамза успішно пройшла на державне навчання на факультет «Початкове навчання». Вона – студентка. І рідні задоволені, і найменший братик Максимко, до слова, вже першокласник, напевно, найбільше… Його сестричка добилася свого. Пишаються вихованкою і вчителі НВК, бо продовжує їх благородну справу. Тетяна Костюк переконана, що Аня буде прекрасним педагогом, для цього у неї є всі задатки, непідвладні випробуванням. Вона доведе, що «справа вчителя скромна ззовні, але одна з найбільших справ в історії». Ці закавичені слова сказав у свій час класик вітчизняної педагогіки К. Ушинський саме про невтомних сівачів розумного доброго вічного.
Плин часу непідвладний над мудрістю і життєвістю думки, і ми гордимося, що наша землячка приєдналася до когорти творців особистостей і зичимо їй всіляких життєвих гараздів, фортуни і попутного вітру на самостійному шляху.
|
