Відділ освіти П’ятихатської районної державної
адміністрації
П’ятихатська ЗШ I-III ст. №2
Трагедія закоханого серця в
ліричній драмі
І. Я. Франка «Зів’яле листя»
Вчитель:
м. П’ятихатки
2013р.
Тема: Трагедія закоханого серця
в ліричній драмі І. Я.Франка «Зів'яле листя».
Мета: ознайомити учнів зі збіркою поезій «Зів’яле листя”; з’ясувати місце любовної лірики у творчості Франка через виразне читання віршів поета, листів, уривків з повісті-есе Р. Горака «Тричі мені являлася любов» розкрити світ почуттів і пристрастей поета; розвивати уміння художнього читання інтимної лірики; спробувати знайти відповідь на питання: «Чому збірку «Зів’яле листя” поет назвав «ліричною драмою»; виховувати усвідомлення того, що любов – найвеличніше із людських почуттів, яке необхідно берегти і цінувати; допомогти учням збагнути красу ліричних віршів про кохання, навчати поваги до почуттів іншої людини, вміння не образити їх.
Обладнання: аудіо запис класичної музики, вірші І. Франка, презентація збірки «Зів’яле листя”, мультимедійний комплекс.
Тип уроку: урок аналізу художнього твору з впровадженням інтерактивних технологій.
Епіграф:
Любов – це кара, це сумна в’язниця,
Бог від якої заховав ключі.
П. Сорока
Хід уроку
I. Мотивація навчальної діяльності
Вічна загадка Любові… Саме вона породжує прекрасне і вічне на землі, звеличує людину, робить її щасливою чи приносить душевний біль. Стільки існує людство, нерозгаданою залишається тайна почутів, що надихають художників і композиторів, скульпторів і поетів.
Уч. Старогрецький філософ Платон говорив, що колись людина була цілісною і що за провину розгнівався на неї Господь і розділив її на дві половинки, і розкидав ці частинки по світу. З того часу блукає людина у пошуках своєї половинки, а кохання - це не що інше, як власне намагання людини віднайти свою колишню половину. У цій легенді міститься золоте зерно правди. Кохання - це вічний пошук під чарівні тони зачарованої скрипки. Трапляється, що людина знайшла свою половинку, але не поєдналася з нею, і тоді скрипка плаче сумно тужливо, поки не порвуться струни і не розіб'ється скрипка... Коли ж половинки знайшли себе і поєдналися, тони скрипки затихають.
Таке кохання змінює людину, спонукає до подвигів. Знайшовши своє кохання, Данте подарував світові «Божественну комедію», Франческо Петрарка винайшов новий жанр віршування - сонети.
Вч. У долі кожного митця є своя Беатріче чи Лаура. В одних вона - мов легенький весняний вітерець першого кохання, який окрилює, надає наснаги, стає ідеалом на все життя.
В інших - пізня осінь, що приходить разом із шелестом падолисту, щоб, мов цілющою водою, зцілити, повернути до життя і праці.
А можливо, це тиха, ніким не помічена дружина, яка все життя йде поруч, підставляє своє плече у скрутну хвилину, ділить всі радощі й печалі.
Хто ж був такою Лаурою, Беатріче для Івана Франка? Чи зайшов він свою половинку, і яку мелодію грала скрипка його кохання: ніжну й мелодійну чи тужливо-сумну?
Відповіді на ці запитання ми спробуємо знайти на сьогоднішньому уроці, з якого Франко постає як людина, чоловік, що кохає і страждає, радіє і тужить, вірить і зневірюється.
II. Повідомлення теми, мети уроку.
Своїм життя та творчістю І. Франко довів, що генії і любов народжуються не так часто, щоб доповнювати одне одного.
На попередніх уроках ми говорили про Франка як про поета-борця, Каменяра, але ж він ще тонкий лірик. Вічна тема кохання знайшла яскраве втілення у його поезії і прозі, і драматургії. Звернімося до збірки «Зів’яле листя”, до листів поета, повісті-есе Романа Горака «Тричі мені являлася любов» і побачимо тут Франка як простого, звичайного чоловіка, з його болями і життєвими негараздами, з його чистою, відкритою до людей душею, з його великими і світлими почуттями, що звуться любов’ю.
Проблемне питання: «Що є кохання для І. Франка?» (Щоб відповісти на це питання, вчитель рекомендує проаналізувати назву збірки, епіграф до уроку, рядки поезій, що вивчатимуться на уроці).
ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.
«Зів’яле листя” – збірка творів Івана Франка. Вона є зразком інтимної лірики. Написана протягом 1886 – 1896 років і видана у 1897 році. Збірка також має назву «Лірична драма». Збірка має три «жмутки», де розкривається глибока душевна трагедія лірично героя, викликана важкими обставинами громадського та особистого життя.
Уч. I. Життя Франка склалося так, що він, тричі покохавши, жодного разу не зазнав усієї глибини щастя взаємної любові; усе ж він свято беріг у своєму серці спогади про скупі дари цього великого почуття: «Хвилини, в котрих я любив… були, може, найкращі в моїм житті – жаль тільки, що були це заразом хвилини найтяжчого болю, якого я досі зазнав, а не радості». В одному із своїх віршів Франко зізнається: «Тричі мені являлась любов». Давайте подивимось, хто ж були ті жінки, які стали для поета натхненням, Музою, щирою піснею:
«Тричі мені являлася любов» (I частина)
Уч. Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із основ
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарці вранці сіла
І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розквітлий свіжо гай…
Уч. Із листа І. Франка до А. Кримського: «Ще в гімназії я влюбився у дочку одного руського попа Ольгу Рожкевич. Наша любов тяглася десять літ, батьки зразу були прихильні мені, надіючись, що я зроблю блискучу кар’єру, але по моїм процесі 1878 – 1879 рр. заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 році присилували панну вийти заміж за іншого… Се був для мене важкий удар, і сліди його його знайдете у віршах «Картка любові» та інших».
Вч. Перший «жмуток» був прив”ячений першому коханні Ользі Рошкевич.
Питання: Хто ж така Ольга Рожкевич, котрій присвятив поет ці прекрасні, сповнені невимовної ніжності слова?
Уч. Першим сильним почуттям юного Франка було його кохання до попівни Ольги Рошкевич. Вона добре володіла німецькою і французькою мовами, захоплювалась збиранням етнографічних матеріалів, мала друковані праці. На початках юнак із бідної сім’ї Франків, який уперше зіткнувся з жінкою із інших сфер, навіть не знав, як з Ольгою поводитися.
Не вмів сидіти за столом, між першою і другою стравами зривався, не вмів танцювати. До того ж думав, що дівчина, в яку закохався, має говорити якось незвично, а тому перші листи до неї писав німецькою мовою.
Уч. Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, сподіваючись, що він зробить блискучу кар’єру. На той час Франко навчався у Львівському університеті, навколо нього гуртувалася прогресивна молодь. Однак невдовзі на гурток демократичної молоді здійснила наліт поліція, заарештувавши Франка та його прихильників. Поета виключили з університету, сім місяців він провів в ув’язненні.
Уч. Після цих подій батьки Ольги заборонили молодому поетові з’являтися в їхньому домі. Хоч напередодні двадцятирічний Франко уже офіційно попросив батьків Ольги її руки і, незважаючи на те, що мужчина в Австро-Угорщині вважався повнолітньою особою лише у 24 роки, пропозиція була прийнята. Щоправда, була умова: Іван та Ольга вважатимуться зарученими, але весілля справлять лише тоді, коли Франко вивчиться та дістане посаду.
Уч. Попри заборону зустрічатись, Іван та Ольга ще протягом десяти років через друзів листувалися, їй він присвятив IX поезію у ”Зів’ялому листі”: ”Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, незгоєні рани, невтішні жалі...” Ольга Рошкевич теж кохала Франка. Перед смертю Ольга слізно просила Михайлину, аби та вволила її останню просьбу: листи, перев”язані голубою стрічкою, „від нього”, нехай покладе у труну. Під голову. Це були ті самі листи, які Ольга відмовилася віддати М. Возняку, сказавши, що їх попалила. Воля Ольги була виконана. Ольга померла 30 травня 1935 року.
Вчитель. Драма любові Ольги Рошкевич та Івана Франка — типова для минулого. Суспільство відкинуло його від себе, а її посадило біля домашнього вогнища.
Обірвалася нитка великої любові, та не згасла сама любов. Вона народила справжні шедеври світової лірики. Іван Франко сплів зі свого болю найкращі поезії. (Музика)
Ольга Рошкевич пізніше буде Анною у драмі „Украдене щастя”.
Вч. II. Чи прихильною була доля до Франка чи ні — судити вам, але вона подарувала йому ще один шанс, надію, сподівання — його друге кохання, яким стала надзвичайно вродлива аристократка Юзефа Дзвонковська.
Уч. Явилась друга — горда княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна
Таємна й недоступна, мов святиня,
Мене рукою зимною вона
Відсунула й шепнула таємно:
«Мені не жить, тож: хай умру одна».
І мовчки щезла там, де вічно темно.
Уч. Із листа Франка до А. Кримського: «Велике враження зробила на мене знайомість з одною полькою – Йосифою Дзвонською. Я хотів женитися з нею, та вона, чуючи в собі початки сухот, відправила мене і кілька рік пізніше вмерла…».
Повідомлення учня за повістю-есе Романа Горака «Тричі мені являлася любов», ч II «Явилась друга – гордая княгиня»
Учень. Сім'я Юзефи Дзвонковської належала до польських емігрантів, тому саме в їхньому будинку з часом почали збиратися ті, хто цікавився темою польської інтелігенції, організувався гурток, до якого входило і чимало українців, серед яких був Іван Якович Франко. Юзефа Дзвонковська була окрасою цього гуртка. Але дехто вважав, що на Юзефу мала великий вплив витончена тітка Текля, яка дивилася на деяких учасників гуртка як на звичайнісіньку голоту, хлопів.
Вч. На Франка Юзефа справила сильне враження. Він оцінив її критичний розум, зрозумів, що її наліт «польськості» швидко злетить, опаде, а наверх зрине людина, одне слово, Франко покохав її. Мало того, він вирішує, що після Ольги Рошкевич Юзефа — саме та жінка, яка може стати його дружиною. І ось приїзд до Дзвонковських. Розмова з Юзефою... Але вона не відповідала на його почуття. Відмова Юзефи вразила його. Він думає, що це аристократичне походження заважає їй поріднитись із ним. Він звинувачує її в цьому і надсилає їй вірша...
Вч. Я й забув, що то осінь холодна,
Я й забув, що то смерті пора,
Я й забув, що ти кров благородна,
Що між нами безодня стара,
Що між нами народнії сльози,
Що побити нам зовсім не слід,
Я й забув, що столітні погрози
Відлучили від мого твій рід...
Юзефа була хвора на туберкульоз. Скоріше чи пізніше хвороба мала привести її в могилу. Тому не могла стати його дружиною. Відмовила, як і всім іншим, хто прохав її руки. Інші не знали нічого, а Франку вона сказала. Чесно і відверто. Вона зреклася від нього заради нього. Він зробив би так само... (Музика)
Читання напа’мять „Червона калино, чого в лузі гнешся?”
Питання:
а) Як ви вважаєте, уособленням чого є у вірші калина і дуб.
(калина - збірний образ галицьких дівчат, дуб - сильний, витривалий парубок).
б) А що передають слова – образи, світло, буря, грім? (душевний стан ліричного героя).
в) Чому калина, замість того, щоб пориватися до небесної блакиті, схиляється додолу? (дуб ближче до сонця, сонце для нього - несхитний орієнтир зростання, для калини, яка знаходиться серед дерев, набагато могутніших за неї, це небесне світило - ілюзією, нереальна вершина, і тягтися вгору немає сили. Опущені додолу плоди калини – виступають в поезії символом безсилля).
г) А чи не подібним було становище галицьких дівчат.
(калина – збірний образ галицьких дівчат, для яких батьки готували один шлях – заміжжя, сімейні турботи).
д) Чому поет вибрав для вірша форму діалогу. (йде від народнопісенної традиції).
Вч. Вірш передає глибокий жаль з приводу того, що не кожна жінка знаходить у собі сили, щоб не дозволити «отінити» себе.
Уч. « Твою красу я переллю в пісні – каже поет устами свого ліричного героя. Інтимні поезії Франка, за словами Коцюбинського, самі просяться на музику». Багато з них мають народнопісенну основу. Чимало композиторів черпало натхнення в поетичній Франковій криниці, а окремі вірші на слова Франка стали народними піснями.
Вчитель. Її могилу віднайшли зовсім недавно на кладовищі в Івано-Франківську. „Юзефа Дзвонковська, 21.10.1862 – 05.05.1892”, - написано на тріснутій і порослій мохом плиті. Всього 30 років життя. Осінь щедро посипає могилу листям. А весною тут зацвітають фіалки.
…У робочому кабінеті Івана Франка висів портрет «Дівчина з маком у волоссі». Припускають, що на ньому зображена Юзефа Дзвонковська.
Учень зачитує напам’ять вірш «Ой ти дівчино…»
Питання:
а) які асоціації у вас викликає цей вірш?
б) чому ліричний герой має всі підстави сказати:
«Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!»
У вірші чудово передано нюанси нещасливого безвзаємного кохання. Воно і щастя, бо не може не бути щасливим той, хто кохає. Воно й горе, бо почуття юнака не знаходять відгуку у серці дівчини.
Вч. А зараз ви почуєте вірш, що є перлиною не лише української, а й світової інтимної лірики. Поет висловлює найглибші, найщиріші почуття закоханого, почуття, які є святою таємницею двох. Геній поета підняв на хвилину завісу над цією таємницею, тож вислухайте цю сповідь серця з належною шаною до особистого найглибшого почуття людини.
«Чого являєшся мені у сні…» зачитування учнем напам”ять
Вч. Схвильованості почуттів відповідає ритм вірша, ми наче чуємо нерівне дихання людини, яку душать з трудом втамованні сльози. Ліричний герой не може спинитися, він мусить викласти все до кінця, що мучить його.
а) Які рядки свідчать про внутрішню боротьбу героя, його душевні муки.
б) Які слова свідчать, що любов не знаходить у серці дівчини відгук?
ІІІ. Що ж, посилає Франку доля втретє— випробування чи справжню любов? На це питання, мабуть, не зміг би однозначно відповісти і сам Іван Якович.
Уч. Явилась третя — женщина чи звір.
Глядиш на неї — і очам приємно,
Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне,
І сила розпливається в простір.
Уч. Із листа Франка до А. Кримського: «Фатальне для мене було те, що вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалеку пізнав одну панночку польку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших десять літ; під її впливом були мої писання «Маніпулянтка», «Зів’яле листя”, дві п’єси і ненадрукована повість.
Питання:
Хто ж вона, третя кохана жінка?
Розповідь учня за повістю-есе Романа Горака «Тричі мені являлася любов», ч. III “Явилась третя… і очам приємно…»
Учень. Широкому колові про Целіну Зигмунтовську вперше оповів син Франка, Тарас, у книзі «Про батька». «Пізнався — писав Тарас Франко, — Іван Якович з Целіною Зигмунтовською ще в Дрогобичі, коли та сиділа при поштовім віконці й обслуговувала публіку. Франко почував себе при ній несміливим, ні постаттю, ні красою не міг її заімпонувати. Його розуму дівчина не бачила, творів не знала і не його слави бажала, а маєтку, якого у Франка не було... Целіна вийшла заміж за поліцейського комісара, мала з ним двох дітей і швидко повдовіла».
Учениця. Целіну виховувала її тітка. Все виховання зводилось до того, щоб вигідно вийти заміж. Якщо чоловік матиме гроші і добру посаду, то все буде добре. Цих настанов Целіна дотримувалася протягом свого життя.
Цікаво, що, будучи цілковито байдужою до Франка і згодом до пам’яті про нього, вона намагалася його приязнь до себе та його ім’я усіляко використати за кожної ліпшої нагоди. Сина виганяють з гімназії — Франко допоможе, матеріальна скрута — він грошей дасть. Однак є кілька фактів, які цю жінку дуже підносять. Один з них: коли самотній письменник помирав від важкої хвороби (дружина Ольга Хоружинська на той час була у божевільні), вона прийшла у його помешкання і доглядала за ним...
Вчитель. Франко пише повісті „Лель і Полель”, „Перехресні стежки”. Прототипом образу Регіни була Целіна Зигмунтовська.
Збірка поезій «Зів'яле листя» вийшла Львові 1896 року. У передмові до збірки Іван Франко писав: «Герой отих віршів — чоловік слабкої волі та буйної фантазії, з глибоким чуттям та мало спосібний до практичного життя».
Хто ж зробив з мужнього Каменяра людину слабкої волі? Целіна? У чому її провина? Провини ніякої немає. Була звичайна жінка, яких повний світ. Мала свої плани, свої розрахунки. Чи винна була в тому, що її образ взяв за об'єкт свого «невиплаканого серця» Франко? Ні... то вже була така його зла доля. (Музика).
Читання напам’ять поезії “Як почуєш вночі край свойого вікна».
IV. А хто ж була та, яка подарувала великому поетові чотирьох прекрасних дітей, яка розділила з ним всі радощі і біди його, яка зносила глузування і презирство невдоволених нею галичан і яка не заслужила жодного ліричного рядка поезії свого чоловіка?
Франко в жодних своїх спогадах не сказав їй «люблю», «кохаю», вона для нього тільки «жінка, котра була поруч...».
А чи хотілося б кому-небудь із заміжніх жінок почути від власного чоловіка такі слова: «З теперішньою моєю жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба.”
Учень. Дружина Івана Франка — Ольга Хоружинська — слобожанка із села Борки, що на Харківщині. Вона часто жила у своїх родичів разом із старшою сестрою Антоніною в селі Тимофіївка, що біля Сум. Пізніше сестра Ольги, Антоніна, влаштовується працювати вчителькою в Сумській гімназії і забирає до себе Ольгу та молодших сестер. Опісля Антоніни вдається влаштовувати Ольгу до Харківського інституту шляхетних дівчат.
. Знайомиться Франко зі своєю майбутньою дружиною в Києві. Ольга своєю привітністю впадає в око Франкові. Він теж їй сподобався. Поет прохає Хоружинську вийти за нього заміж, не приховуючи при цьому, що у своїй дружині він хоче бачити перш за все друга...
Учениця. А між тим Ольга була весь час поруч зі своїм чоловіком, мусила виховувати чотирьох дітей, терпіти депресії, в які впадав Франко, пропускати повз вуха плітки добродійок про подружню невірність чоловіка і підставляти своє жіноче тендітне плече, коли чоловікові несила було зносити життєві труднощі та негаразди, опинитися з українкою, і то більш освіченою, курсисткою.” Певна річ, мій вибір був не архіблискучий і, мавши іншу жінку, я міг би розвинути краще і доконати більшого, ну, та дарма, судженої конем не об'їдеш». (Так писав І. Я. Франко до .)
Запитання до учнів: про що шкодувала Ольга все життя?
Учениця. Ольга все життя жаліла, що одружилася з Франком в травні, бо ж знала недобру прикмету, що ті, що одружуються в травні, — ніколи не матимуть щастя... (Лунає музика.)
Окрім жінок, яких Франко уславив у своїй збірці були й інші жінки це і Уляна Кравченко, і Ольга Білінська, Климентія Попович..
Ви запитаєте, а як же склалась доля Жінок Франка?
Жодна жінка, яка мала стосунки з Франком, потім не була щаслива. Трагічною є й пам’ять про них. Внучка Ольги Рошкевич Марія,, і розповідала, що бабця до кінця свого життя дуже шкодувала за Франком, не любила свого чоловіка і вважала себе дуже нещасливою. Вона дуже рано овдовіла — у 1912 році, а померла у 1935-му, доживаючи віку при родині сестри Михайлини, повністю відкинулася від світу — ні до кого не ходила, не хотіла нікого в себе приймати, а тільки сиділа і перечитувала листи Франка, що їх просила рідних покласти, коли помре, їй у домовину. Попри те, що Уляна Кравченко вийшла заміж, її творчість постійно пов’язана з Франком і подекуди має фатальні риси. Жахливо склалася доля Климентії Попович, яка теж вийшла заміж, але її чоловіку постійно здавалося, що вона недодає йому уваги, тож він страшенно з неї знущався — Климентія зійшла з розуму, коли її чоловіка просто так, як попа, розстріляли в неї на очах. Надягнувши ковдру на голову, вона пішла блукати селами і померла в Новосілках, де була похоронена як приблуда. Ольга Білинська так і не вийшла заміж, хоча мала гарні варіанти, і сьогодні навіть не знаємо, де її могила. Швидко зійшла зі сцени життя Юзефа Дзвонковська, так нічого й не лишивши по собі, навіть фотографії, аби прийдешні могли побачити, якою вона була. Целіна померла на початку 40-х років, але де її могила — не відомо.
Дивним незвичним залишається те, що після смерті Івана Франка Ольга, дружина Франка товаришувала з Ольгою Рошкевич і Целіною.
Тепер ви можете сказати, чому Франко дав підзаголовок «Лірична драма»?
^ , зміст яких життя, невдале кохання, розчарування, відчай (смерть) ліричного героя.
Три жмутки – це три періоди любові:
І – зустріч, знайомство, любов ліричного героя, і «не надійся нічого» із уст героїні;
ІІ – смуток за втраченим, оплакування;
ІІІ – відчай за втраченим назавжди, коли вже нічого чекати, після чого вже не варто жити…
У збірці «Зів’яле листя» Франко створив узагальнений і абстрактний образ жінки.
^ – «лілея біла», «мов метелик», «невинна, як дитина».
Друга – «гордая княгиня», «тиха і сумна», «мов святиня».
Третя – «женщина чи звір», «сфінкс», «мара», «з гострими кігтями».
Але сила Франкової майстерності така, що ми можемо побачити перед собою не три жінки, а одну з трьома силуетами однієї жіночої постаті. В одному образі, як в усмішці Джаконди, безліч відтінків гордості і гіркоти, непорочності і розуму, стриманої одержимості і прихованої іронії.
Питання:
Яке у вас склалося ставлення до ліричного героя збірки?
(Співчутливе. Душа ліричного героя ніжна, але безвольна.)
Не слід повністю ототожнювати ліричного героя поезій із автором. Автобіографічні мотиви посідають у збірці чемне місце, але це не означає, що її героєм слід бачити самого поета. Митець має право на певні художні узагальнення.
Міні-дискусія:
Свідченням чого, на вашу думку, є вірші із «Зів’ялого листя”: слабкої волі чи сили духу?
Що є кохання для І. Франка?
Чи може бути кохання без страждання?
Чи змогли б ви нерозділено кохати?
ІV. Підсумок уроку
Франко, як і його ліричний герой, теж кохав, теж страждав і зневірювався. Той біль треба було виповісти, висповідати душу – і поет не побоявся це зробити. Він жив, він мусив жити, бо таке палке серце не має права на душевну безнадію.
Життя скороминуче, а кохання – вічне. Загальний огляд збірки завершуємо, але зауважу, що прочитане на уроці, це лише якась частина тієї зливи почуттів поета. Хто побажає побувати у храмі Кохання, прочитає всю збірку, не минаючи і рядка. Та й між рядками треба читати, бо рядки і слова – це лише тінь поетової любові. Недаремно в «Епілозі» до «Першого жмутка» Іван Франко писав:
В зів’ялих листочках хто може вгадати
Красу всю зеленого гаю?
Хто взнає, який я чуття скарб багатий
В ті вбогії вірші вкладаю?
Кохання може подарувати велике щастя! Але воно може бути й осміяним і відкинутим, і тоді стане тяжким, болючим. Слід мати сили, щоб його подолати, бо життя неодмінно компенсує страждання. А ще треба берегти свої почуття і чужі, щоб, бува, не зламати чиюсь долю.
Тож нехай доля буде прихильною до вас і подарує кожному найвищу оцінку життя – вірне і щасливе кохання. Бережіть і цінуйте це найвеличніше людське почуття.
Пам’ятайте Франкові слова (вірш «Не забудь, не забудь»):
Не забудь, не забудь
Юних днів, днів весни –
Путь життя, темну путь
Проясняють вони…
VІ. Домашнє завдання : достатній рівень – виписати цитати з інтимної лірики І. Франка до проблемного питання уроку «Що є кохання для ліричного героя драми «Зів’яле листя»?»;
Високий рівень – написати твір-мініатюру «Чи завжди кохання приносить радість?»;
Вивчити напам’ять вірш «Чого являєшся мені у сні…»
P. S.Підсумок-інтрига
Була іще одна жінка в житті великого поета. Це та, що завжди відповідала взаємністю, ніколи не зрадила, рука в руку ішла з ним по життю. А полюбила його, ще зовсім молодого юнака, і була поруч доти, доки змогла тримати перо його хвора рука.
Може, хтось здогадається?
Так, це була – Муза!
Він сіяв між людьми добро, правду, щиру пісню. А Муза вела його через терни до зірок, до вершин світової слави.
