Сперечатись вміє багато хто, мало хто вміє просто вести бесіду

Сперечатись вміє багато хто, мало хто вміє просто вести бесіду.

Мову створювали століттями. Вона переходила з покоління в покоління та все – одно, скільки людей не вчили більшість до сих пір не вміють розмовляти. Мабуть краще привести приклад, адже легко сказати та важко зрозуміти. Знаю одну таку цікавеньку, на мій погляд, історію, але кінець не дуже щасливий. Та напевно, якщо я почала, то треба продовжувати чи залишити вас помирати від цікавості!.. Ну, добре розповім, вмовили!

Одного ранку, в далекому королівстві, народився хлопчик. Майбутній король, а поки що маленький та вередливий принц, який таким же й залишиться. З кожним роком він ріс, змінювався, став гарним хлопцем, але… на жаль принц так і залишився маленьким, вередливим, примхливим, вибагливим, прискіпливим… через що й отримав імення Вередун. Адже хлопець був розпещеним, самозакоханим, легковажним і ще мав одну таку звичку, як сперечатися з усіма. Ще з дитинства принц міг переконати кого завгодно, що він правий, а його співрозмовник помиляється.

Все то нічого, але настав час, якого король із королевою страшенно боялися. Адже Вередун уже мав вибирати собі майбутню королеву, дружину і мати своїх майбутніх дітлахів. Але хто у світі буде згоден на такого принца, принцеса ніколи не погодиться, а от проста людина, робітник, селянин із задоволенням віддасть свою дочку за нього. Тоді король прийняв рішення, він наказав слугам сповістити по всьому королівстві, що завтра будуть вибирати принцесу. Хто протримається у компанії з Вередуном одну годину, вийде за нього заміж і з сім’єю переїде до королівства. Королева була проти цієї ідеї, і, вона казала, що можна домовитись із королем сусіднього королівства й змусити їх оженитися, напевно можна же трохи зачекати поки вони знайдуть принцесу. О, я ж вам не розповіла про цю історію “двох закоханих”.

У сусідньому королівстві жила принцеса, мабуть немає прекраснішого створіння, аніж вона. Усі королі у світі пропонували її батьку оженити своїх дітлахів, але король прийшов згоди й повідомив принцесі, що вона вийде заміж за Вередуна. А його знали всі, який він нестерпний, хоча й гарний. Може саме через це батько принцеси вирішив віддати за Вередуна свою дочку, хоча, якщо чесно, то Вередун із принцесою були б найчарівнішою парою. Так от, принцеса дізнавшись про це, посварилась із батьком і сказала, що краще помре, аніж вийде за Вередуна й вночі втекла з дому. Вже кілька днів її шукають, але знайти ніяк не можуть, хоча не там шукають.

Король не послухав свою дружину й зробив так, як вважає за потрібне. Королеві нічого не залишалося робити, як погодитись із чоловіком, адже накази короля не обговорюються. І наступного дня, біля замку стояло певно все королівство, з надією, що хтось із дівчат стане принцесою, мріючи на світле майбутнє. Вередун, прокинувшись, подивився на цю “зграю” дівчат і посміхнувся, а згодом вийшов до них і сказав, що поспілкується з дівчатами, але не з усіма, а з першими ста тридцяти семи. Цікава цифра, чи не так? Але й до цього Вередун не ставився серйозно.

Ось перша дівчина заходить у замок, у кімнату принца.

- Як тебе звуть? – спитав принц, навіть не привітавшись.

- Доброго ранку, ваше високосте! Як спалося? – відповіла дівчина, але не на питання принца.

- Цікаве ім’я! Але дуже довге, поки я буду його вимовляти, вже вечір настане! Я буду тебе називати Доброго, ні… Спалося звучить краще, тим паче слово середнього роду!..

- Принце, але ж я дівчина, як можна дівчину називати іменем середнього роду?

- Дівчина, xa… ти на себе подивись!

Після цих слів дівчина зі сльозами на очах вибігла з кімнати, а коли на вулиці її спитали, як їй принц, то вона відповіла, що він не вихований, навіть не дивно, що за нього ніхто не хоче виходити заміж поміж принцес.

Я не буду розповідати про розмову всіх дівчат із ним, але можу сказати, що перша дівчина протрималась найдовше, всі інші вибігали після першої ж фрази. Король здивовано дивився у вікно й намагався зрозуміти, що треба сказати дівчатам, тим паче вони просто роду й не горді, щоб змусити вибігти через хвилину з кімнати, а більшість ще й зі сльозами. І він вирішив послухати розмову сина з однією із дівчат, але так, щоб принц про це навіть не здогадався. Взагалі я б сказала, що король хоче під.., а не по…слухати. Та це не гідний вчинок зі сторони мудрого повелителя королівства, тому будемо вважати, що він буде стояти не за дверима кімнати, а в кімнаті. До речі королю як раз пощастило, адже це був ще один із найдовших розмов принца, ще й з сто тридцять сьомою дівчиною.

- Доброго ранку, принце! – промовила вона.

- Взагалі вже день, ранок закінчився десять секунд тому!.. – непривітно відповів принц, навіть не подивившись у сторону дівчину.

- Пробачте, ваше високосте, я повинна була здогадатись про це!

- Ти не могла здогадатись, адже в тебе немає годинника й взагалі може сама вибіжиш, як всі інші, адже ти остання й спілкуватися я не з ким більше не хочу!..

- Ви праві, ваше високосте! Я не могла здогадатися, а може ми просто посидимо мовчки, я так довго мріяла з вами зустрітися?! – хотіла хитрістю заволодіти принцом дівчина.

- Я тобі що звір якийсь, щоб на мене дивитися, ще й мовчки!.. – трохи зависоким голосом сказав хлопець.

- Пробачте, принце! Я не це мала на увазі!

- А саме це ти подумала й тепер маєш те, що маєш!

- Пробачте!.. Але…

- Ну що пробачте, що але… досить вже вибачатися!.. – перебив Вередун дівчину, а трохи згодом продовжив. – Слухай, можеш дати мені одну пораду?

- Що завгодно, мій принц!

- Ну, по – перше, я не твій і твоїм ніколи не буду, а по – друге, підійди - но до мене, бачиш у вікні он ту дівчину, стоїть поряд з якимсь чоловіком…

- Так ваше високосте, бачу! – відповіла дівчина, підійшовши до вікна.

- Як ти вважаєш, ми будемо дивитися поряд із нею?!..

- Але це моя мати, ваше високосте!

- Тоді можеш називати мене татусем!.. – посміхнувшись, принц подивився на дівчину.

Бідний король, він мабуть на довго запам’ятав, що в такий спосіб краще не слухати розмови сина з дівчатами, бо так і з життям можна розпрощатися. Дівчина вибігла зла на невихованість принца й цю гнів король оцінив, коли відлетів від дверей далекувато. І ще він зрозумів, що дівчата простого роду не горді, проте образити їх дуже просто.

- Так, Вередун, я чув твою розмову з дівчиною і хочу сказати хочеш ти цього чи ні, але дівчина, яка зайде наступна, яка б вона не була стане твоєю майбутньою дружиною.

- А навіщо мені військо, тим паче ти не дуже сильних воїнів обрав. Навіть смішно, мене ж засміють, коли я піду завойовувати сусідів з дружиною, в якій буде сільські дівки! – почав сміятися з короля принц.

- Все з мене досить, по – перше, я кажу про дівчину, яка стане в майбутньому королевою, якщо ти станеш королем, а по – друге, дівчина, яка зайде наступна в цю кімнату, стане тобі дружиною, навіть і не сперечайся! – сказав король і чекав на дівчину, яка зайде в кімнату. – Де ж всі подівалися? – здивувався король.

- А сьогодні більше нікого не буде! - ображений на короля, промовив принц. – Адже я сказав, що сьогодні поспілкуюсь тільки з сто тридцять семи дівчатами!

- Чому саме така кількість?

- Бо мені так захотілося!

- У… у… у… , нестерпний хлопчина! Ну, добре! Завтра перша хто зайде в цю кімнату, стане твоєю дружиною! – розізлившись, почав кричати король.

- Добре! Я згоден, але якщо я буду спілкуватися з ними на дворі, а у кімнату зайде трьохрічна дитина нашої служниці?

Король нічого не відповів, тільки розізлився ще дужче й пішов собі. А принц вирішив піти на нічну прогулянку й не повернутися. Він вирішив вночі втекти кудись, тільки подалі звідси. Та Вередун і гадки не мав, що його задум закінчиться поразкою.

Вночі він перевдягнувшись у одяг селянина, який не знать де у нього взявся, й пішов собі! Проходячи неподалеку від сільського озера, а від замку Вередун відійшов вже ген-ген, принц почув дивної краси спів і вирішив піти на нього.

- Ти гарно співаєш! – промовив принц, побачивши чарівну дівчину, яка мабуть спустилася з небес, бо навіть янголи не бувають настільки гарними.

- Дякую! А що ти тут робиш?

- Теж саме я можу спитати в тебе!

- Взагалі милуюся природою і співаю.

- Вночі співаєш, ти чого?!

- Подивись, як гарно! – сказала дівчина показав перед собою.

- Гарного нічого не бачу, місяць, зірки…

Дівчина запропонувала Вередуну сісти й спокійно вслухатись у пісню ночі, яку створює місяць, зірки, вітерець, шелест листочків… Вона так гарно говорила, що Вередун просто, милуючись і насолоджуючись її голосом, з нею спілкувався, а не сперечався. Вони так проговорили до ранку, навіть не помітивши, що він настав. А принц, взявши дівчину за руку, повів до батька й коли вони прийшли, то Вередун промовив:

- Якщо ви з мамою хочете мене женити, то тільки на цій дівчині, бо я ніколи в житті ще спілкувався вільно, на різноманітні теми й то, вона не знала, що я принц і від цього її відношення до мене не змінилося.

- Доброго ранку, ваше високосте, ваші батьки за вас дуже хвилюються, треба би їх сповістити про те, що ви знаходитись тут! А зараз вам треба прийняти гарячу ванну, перевдягнутися й добре поїсти, мої слуги й жінка із задоволенням вам допоможуть і приведуть до ладу, до приїзду ваших батьків! – сказав король, побачивши перед собою принцесу сусіднього королівства. - Вередунчику, любий, який я радий, що ти знайшов собі ту, яка тобі прийшла до вподоби. Скажи, а як вона змогла с тобою знаходитися поряд, ще й спілкуватися цілу ніч?

- Це риторичне запитання, ваше величносте! А я якщо ваша ласка піду й теж приведу себе до ладу, до приїзду наших гостей і розпоряджуся, щоб їх сповістили та все підготували! – промовив принц і пішов.

Король був приємно здивований, як змінився його маленький принц, хоча ні, тепер вже Вередун подорослішав і в майбутньому, став мудрим королем, а поряд із ним сиділа королева, яка мала чарівну красу янгола.

Я на початку розповіді сказала, що історія з нещасливим кінцем. Ви спитаєте, чому, адже все закінчилося просто чудово?! А тому, що я не люблю щасливі кінцівки й для мене вони є нещасливими. А взагалі, принц протягом усього того часу, коли вів себе, як маленький, хотів знайти дівчину, яка покохає його за те, який він, а не за те, що він принц і дівчину, з якою можна поспілкуватися.

У сучасному світі дуже тяжко знайти таку людину, бо всі вперті віслюки вважають, що вони праві й вміють тільки сперечатися. А якщо з цієї дискусії, взяти тільки розмову, нормальну, людську, то бесідою це назвати важко. Тим паче, якщо послухати сучасну молодь, то це взагалі жах… Як там можна спілкуватися я не розумію. Це навіть на розмову не схоже. Тому що в нас час молодь вимудрувала, нову мову, на якій і балакає більшість із них. Вони якось не слідкують за своїм “мовним садом” і не доглядають його, саме тому там росте дуже багато “зелених шкідників”. Та знаєте, я можу сказати, що з усього населення світу, розмовляти вміють тільки 30 відсотків, не більше. Адже сперечатися вміє багато хто, мало хто вміє просто вести бесіду.