ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ДИТЯЧИХ СТРАХІВ

Дитячі страхи — явище досить поши­рене, вони можуть виникати за будь-яких обставин. Страх—це захисна емоція, що з'являється під час загрозливої для життєдіяльності людини ситуації, спрацьовує інстинкт самозбереження.

Залежно від характеру загрози інтен­сивність та специфіка переживання стра­ху коливається в досить широкому діапа­зоні відтінків: побоювання, тривога, пере­ляк, жах.

1. Випадок, який дійсно відбувся з дитиною. Життя навколо досить різнома­нітне й не завжди безпечне: налякала со­бака, застряв у ліфті, на вулиці приставав якийсь чужинець. Ці страхи легше ніж інші піддаються корекції. Якщо подібні події більше не повторюються, більшість таких страхів проходять самі по собі.

2. Особливості характеру дитини. Появі й, головне, закріпленню страхів спри­яють такі риси як тривожність, підозрілість, недовірливість, пе­симізм, невпевненість у собі, над­мірна залежність від інших людей (батьків, вихователів, учителів), хворобливість. Усе це стає підґрун­тям для розквіту страхів, які ви­никли під час екстремальної ситу­ації. А звідки ж беруться усі ці риси характеру? У більшості випадків — від нас, дорослих!

3. Виховання дітей методом залякування. «Не будеш їсти, за­бере тебе Бармалей!»; «Не плач, бо віддам тебе чужому діду»; «Якщо не будеш спати, прийде за тобою Баба-Яга!» тощо. Напевно, нам неодноразово доводилося чути подібні «шедеври» педагогічного впливу. Тепер дитина знає, що близькі для неї люди можуть відда­ти її чужому дідові, ніхто не захис­тить її від Баби-Яги. Як же це не справедливо — карати дитину страхом! Краще повідомити дитині, що її поведінкою не задоволені ви особисто, саме ви, а не якась Баба-Яга. Тоді дитина побачить, що нею не задоволена найзначущіша для неї людина—мама або тато, вихователька чи учителька. Це дуже впливовий метод.

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

4. Тривожні батьки. Дуже часто діти бояться чогось не самі по собі, а тому, що цього бояться їхні батьки, бабусі. У біль­шості випадків така ситуація зустрічаєть­ся в сім'ях, де в мами чи бабусі спостері­гається високий рівень тривожності щодо дитини, особливо, якщо вона — єдина, пізня або не досить здорова.

5. Дитячі фантазії. У когось ця якість розвинута менше, у когось—більше, однак світ фантазій звичне середовище для до­шкільнят та молодших школярів. І цей світ поки що не контрольований, деякі фантазії виходять із-під контролю, стають неслух­няними й тому — страшними. У будь-яко­му випадку дитина сама створює свій світ та свої страхи.

6. Наявність іншого, більш серйозно­го розладу. Якщо поряд зі страхами у ди­тини з'являються й інші розлади поведін­ки: агресивність, порушення сну, заторможеність, тіки або заїкання—можливо, в неї невроз. Якщо дитячі страхи досить незви­чайні за своїм змістом і способом прояву, якщо дитина чує погрожуючий голос або бачить щось, чого не бачать інші, тоді це привід для серйозного занепокоєння й для термінового звернення до спеціалістів: ме­диків та психотерапевтів.

ДІАГНОСТИКА ДИТЯЧИХ СТРАХІВ

Виявити тривожну дитину, зазвичай, не складає труднощів, якщо враховувати на­пруженість та занепокоєність, намагання уникати джерела загрози й позитивну відповідь на запитання про наявність стра­ху.

Перед тим, як допомогти дитині, необ­хідно з'ясувати, які конкретно страхи у неї. Адже страхи, які з'являються в поведінці дитини, відображають далеко не повну кар­тину її внутрішніх, часто невідокремлених від небезпек, страхів. Тому виявити весь спектр страхів можна лише застосовуючи спеціальний опитувальник за умови хоро­шого емоційного контакту з дитиною, довір­ливих взаємин і відсутності конфлікту. Запропонований опитувальник призначе­ний для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Бесіду з дитиною потрібно вести повільно та доступно, відповідно до віку. Повторювати запитання, боїться чи не боїться дитина певного страху, потрібно лише час від часу, щоб уникнути навіюван­ня.

Дорослий, який проводитиме опитуван­ня у вигляді бесіди чи гри, повинен сидіти поряд із дитиною, а не навпроти неї, не за­буваючи її періодично підбадьорювати та хвалити за те, що вона говорить все, як є. Також буде краще, якщо дорослий перера­ховуватиме страхи, лише інколи загляда­ючи у список, а не читаючи його.

Додаток 6

ОПИТУВАЛЬНИК ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ СТРАХІВ У ДІТЕЙ

Скажи, будь ласка, ти боїшся чи не боїшся:

1) коли залишаєшся один;

2) нападу;

3) захворіти чи заразитися певною хво­робою;

4) померти;

5) що помруть твої батьки;

6) якихось людей;

7) мами або тата;

8) того, що вони тебе покарають;

9) Баби-Яги, Кощея Безсмертного, Бармалея, Змія Горинича, чудовиськ (страхи казкових персонажів);

10) запізнитися в дитячий садок (шко­лу);

11) перед тим, як заснути;

12) страшних снів (яких саме);

13) темноти;

14) вовка, ведмедя, собак, павуків, змій (страхи тварин);

15) машин, потягів, літаків (страхи транспорту);

16) блискавки, грому, буревіїв, ураганів, повені, землетрусів (страхи стихії);

17) коли дуже високо (страх висоти);

18) в тісній, маленькій кімнаті, при­міщенні, туалеті, в переповненому автобусі, метро (страх замкнутого простору);

19) води;

20) вогню;

21) пожежі;

22) війни;

23) лікарів (крім зубного лікаря);

24) крові (колийде кров);

25) уколів;

26) болі (коли боляче);

27) неочікуваних, різких звуків, коли щось раптово впаде, стукне (боїшся, здри­гаєшся, тремтиш при цьому).

Два додаткові страхи — зробити щось не так (погано —у дошкільників) і не встигну­ти — разом зі страхом запізнитися (№ 10) вказують на наявність соціальної тривож­ності.

ІІІ. Методи корекції дитячих страхів засобами казкотерапії

Терапія малюванням. Вивчення дитя­чих малюнків дозволяє краще зрозуміти інтереси, особливості переживань та внутрішній світ дітлахів. Відсутність пози­тивного емоційного стану та наявність страхів, із якими дитина не може впора­тись, у малюнках підкреслюється перева­жанням сірих тонів і домінуванням чорно­го кольору. Саме в малюнках дитина дося­гає бажаного результату—бореться зі стра­хами. Вона може навіть інтуїтивно застосовувати творчість, намагаючись пе­режити страх. Дитина малює «страшну лю­дину», чудовиськ, Бабу-Ягу, але вона малює їх кумедними. Малює себе поряд із ними, але себе озброєну, хоробру, відважну та не­переможну. І об'єкти страху втрачають за­грозливу силу. У шоломі пожежника дити­на гасить водою вогонь. Ліс у дітлахів насе­ляється добрими тваринами та людьми, в ньому стежинка, а на ній стоять мама й тато. І ліс уже не страшний.

Малювання на тему «Що мені страш­не сниться» або «Чого я боюся» дає мож­ливість відобразити найбільш яскравий страх. Так ми дізнаємося, як він вигля­дає, як саме лякає й що хоче від дитини, а також, як можна його перемогти в ме­жах цього малюнку: відволікти, переклю­чити на щось інше; захистити себе пев­ними методами; з'ясувати, що він ще лю­бить, крім того, як лякати людей; знайти його «слабкі місця», пожаліти, нагодува­ти, подружитися з ним. Усе це сприятиме втраті афективно-травмуючого страху в психіці дитини.

Лише не можна рвати й викидати нама­льований страх, поки не закінчена робота, і про нього ми не дізнались усе. І коли ди­тина уже «не боїться свого страху», тоді вона може знищити свій малюнок.

Казкотерапія. Тексти казок виклика­ють інтенсивний емоційний резонанс у дітей. Тому психологові (батькам, вихо­вателям чи учителям) потрібно так вик­ласти зміст казки, щоб дитина відчула себе хороброю, сильною і змогла поборо­ти страх. Для цього використовуються казки: вигадані психологом із врахуван­ням індивідуальних особливостей дити­ни або підібрані таким чином, щоб ство­рити сприятливі умови для подолання страху. Казка дає можливість відреагува-ти значущі емоції, виявити внутрішні конфлікти та труднощі. Під час прослухо-вування страшних казок або казок зі «страшними» епізодами дитина вчиться зменшувати інтенсивнісь своїх страхів, тоді ЇЇ емоційний світ стає гнучким та на­сиченим.

Музикотерапія. Усім відомо, що музи­ка заспокоює, підбадьорює та подавляє не­гативні емоції. Чітко підібрані музичні тво­ри заспокоюють дитину, розслабляючи та відволікаючи її від страху.

Танцювальна терапія — метод психо­терапії, в якому співвідносяться рухи тіла і вплив музики, які відволікають дитину від страхів, сприяють розумінню мови свого тіла, вмінню корегувати свої почуття та емоції.

Системний підхід в арт-терапії дитя­чих страхів — один із найбільш ефективних методів. Які методи корекції не були б ви­брані (один чи декілька), вони принесуть лише користь дитині. Адже легше попере­дити розвиток патологічних страхів у ди­тячому віці, ніж лікувати фобії та нав'язливі стани в дорослих. Використання запропо­нованих методів для профілактики та ко­рекції дитячих страхів допоможе дитині легше пройти вікову обумовленість страхів та переключитися на здорову, життєрадіс­ну діяльність, гру.

Ігротерапія. Дитина, беручи активну участь у грі, переступає поріг страху та со­ром'язливості, отримує «перемоги» й за­знає «поразки». Наслідування улюблених героїв під час гри допомагає побороти страх та переляк. Граючись, можна побігати за Вовком (один із гравців одягає маску вов­ка) з пістолетом. І тепер уже боїться та про­сить пробачення за свої погані вчинки Вовк. У грі можна й самому побути Вовком, Бабою-Ягою, налякати своїх однолітків, маму чи бабусю (дати дитині можливість бути мужнім та хоробрим!), разом посмія­тися над їхнім страхом. Адже сміх вбиває страх. Зустрічаючись зі страхом у присут­ності значущих для дитини людей, дітла­хи навчаються долати його.

Батьки, психологи чи вихователі /учи­телі для подолання страхів у дитини мо­жуть використовувати давно відомі народні ігри, які допоможуть зняти затормо-женість, скутість та страхи, що виникають у дитини в темряві, замкнутому просторі, в новій, неочікуваній ситуації спілкування.

Ігрова терапія—природний спосіб вира­ження свого «Я», зміцнення впевненості у собі. Ігротерапія пробуджує активність дитини, її ініціативу й самостійність, роз­виває вміння володіти емоціями та прий­мати самостійні рішення.

Гра «Піжмурки»

Мета: подолати страх раптового впли­ву, темноти та замкнутого простору.

Правила гри. Спочатку дитині, яка відчуває страхи, міцно зав'язують очі, вона повинна їх тримати закритими, тобто імітувати замкнутий простір. Пе­ред початком гри ведучий із зав'язани­ми очима повертається кілька разів на­вколо себе для ускладнення орієнтації в оточуючому просторі. Основне правило гри — стояти іншим гравцям на одному місці й нічим себе не виявляти, щоб ве­дучий не міг знайти. Проте можна виги­натися, нахилятися, присідати, лягати, коли ведучий проходить поряд і нама­гається доторкнутися витягнутими рука­ми до учасників гри. Але й тоді їхні ноги залишаються «приклеєними» до підлоги. Коли ведучий знайде одного з гравців, йому потрібно на дотик упізнати й наз­вати ім'я цієї дитини. Гра триває в серед­ньому 10—-15хв.

Гра «Хованки»

Мета: подолати страх темряви, замкну­того простору, а також страх залишитись одному.

Правила гри. Дорослий, ховається в темні та безлюдні місця (в темну ванну кімнату, шафу), а дитина-ведуча шукає. А потім, навпаки. Але якщо дитина під час ховання уникає темних куточків, тоді зробіть вигляд, що вам страшно заглядати в такі місця й ви там шукати нікого не бу­дете. А самі й надалі ховайтеся в темні за­кутки. Через деякий час дитина, яка не могла залишитися одна у своїй кімнаті, боялася самотності й темряви, із задово­ленням ховається в темній кімнаті, шафі чи під ліжком. Тому, знайшовши дитину, щиро похваліть її — адже вона подолала свій страх.

Список літератури

1. Баркан психология для родителеи, или Как научиться понимать своего рбенка. — М.: АСТ-ПРЕСС, 2000. — 432 с.

2. Вологодина срахи днем. и ночью. — Ростов-на-Дону: Феникс, 2006. — 224 с.

3. Млодик в детской ладошке, или неруководство по детской психотера-пии. — СПб.: Питер, 2004. —224 с.