ЗАТВЕРДЖУЮ Перший заступник начальника Головного управління юстиції у Дніпропетровській області _______________ «___» _____________ 2013 року
проведення семінару з працівниками територіальних управлінь юстиції Дніпропетровської області форма проведення: заочна
ТЕМА: «Деякі правові аспекти діяльності міжнародного комерційного арбітражу в Україні»
м. Дніпропетровськ 2013 |
ПЕРШОДЖЕРЕЛА ВИНИКНЕННЯ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ
Женевський протокол про арбітражні застереження (1923 р.). Це перший міжнародний акт конвенційного характеру у сфері міжнародного комерційного арбітражу. Держави-учасниці зобов'язалися визнати дійсність третейської угоди.
Женевська конвенція про виконання іноземних арбітражних рішень (1923 р.). Женевський протокол 1923 р. передбачав можливість виконання рішень арбітражних судів лише на території тієї держави, де такі рішення були винесені. Женевська конвенція 1923 р. передбачила можливість виконання рішень і на території інших держав.
Нью-Йоркська конвенція про визнання та приведення у виконання іноземних арбітражних рішень (Convention on the Recognition and Enforcement of Forign Arbitral Awards) від 10 червня 1958 року вважається основним правовим актом світового масштабу у цій сфері. Нью-Йоркську конвенцію було прийнято з метою заміни Женевської конвенції від 23 вересня 1923 року. Більшість країн — учасниць Женевської конвенції та Протоколу 1923 року вийшли з них і приєдналися до Нью-Йоркської конвенції. Конвенція передбачає визнання і виконання всіх арбітражних рішень, а не лише тих, що винесені на територіях країн-учасниць, і які виникли виключно з арбітражних угод, укладених між сторонами, що належать до юрисдикції держав — учасниць Конвенції. Нью-Йоркська конвенція повністю охопила тематику арбітражу, тому у майбутньому міжнародні акти будуть лише розвивати і деталізувати відповідні аспекти. Конвенція не застосовується до мирових угод, укладених під час арбітражного судочинства.
Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж (European Convention on International Commercial Arbitration). Цю Конвенцію уклали у Женеві 21 квітня 1961 року 22 європейські держави. Положення Конвенції були компромісом між державами Західної і Східної Європи, які належали тоді до протилежних соціально-економічних систем — капіталізму і соціалізму. Конвенція надає арбітражному суду можливість виносити рішення не лише на основі норм права, а й, за певних умов, на "дружній" основі. Очевидно, це дещо нагадує англосаксонське "право справедливості". Конвенція передбачила можливість втручання у справу державних судів. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 22 серпня 1960 року цю Конвенцію було ратифіковано.
Конвенція про розв'язання арбітражним шляхом цивільно-правових спорів, що випливають з відносин економічного та науково-технічного співробітництва була укладена у Москві представниками країн — членів Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) 26 травня 1972 року. Після припинення існування РЕВ, а також виходу з Конвенції окремих країн виникла проблема щодо застосування цієї Конвенції.
Панамська конвенція (1975 р.). Ця міжамериканська конвенція про міжнародний комерційний арбітраж значною мірою повторює положення Нью-Йоркської конвенції 1958 року Новою в ній є норма про те, що арбітражне рішення має силу остаточного судового рішення.
Комісія ООН з права міжнародної торгівлі у 1985 році розробила "Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж", який відображає тенденцію уніфікації права міжнародного комерційного арбітражу у світовому масштабі.
В Україні за всю історію її існування як держави міжнародного комерційного арбітражу не було. Під час перебування УРСР у складі СРСР існувала монополія зовнішньої торгівлі, що допускала функціонування у масштабах країни лише двох постійно діючих арбітражних установ — Арбітражного суду та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті (ТПП) СРСР.
У зв’язку з розпадом СРСР ійської Федерації постановою від 20 січня 1993 року «Про арбітражний суд, морську арбітражну комісію і диспашери при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації» встановила, що Арбітражний суд, Морська арбітражна комісія та диспашери продовжують свою діяльність при ТПП Російської Федерації.
Таким чином, Росія стала правонаступником зовнішньоторговельного арбітражу, що діяв у масштабах колишнього Радянського Союзу.
Підприємства України, незалежно від їх належності до державного або приватного сектору, організаційної форми, сфери діяльності, отримали можливість брати активну участь у міжнародному економічному співробітництві. При цьому виявилася відсутність необхідного досвіду, а нерідко й елементарних знань про умови та особливості діяльності на незвичному для наших підприємств міжнародному ринку. Сприяти усуненню цих незручностей і був покликаний національний міжнародний комерційний арбітраж.
За рекомендацією правової секції ТПП Президія ТПП 11 серпня 1992 року затвердила Регламент, Положення про арбітражні збори і витрати, Рекомендаційний список арбітрів. За загальним правилом його діяльність залежала від наявності арбітражних угод (застережень у контрактах) про підпорядкування зовнішньоекономічних спорів юрисдикції цього суду.
Комісія ООН з права міжнародної торгівлі розробила Типовий (модельний) закон про міжнародний торговий арбітраж, який був схвалений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 11 грудня 1985 року № 40/172 та рекомендований державам усіх регіонів незалежно від правової або економічної системи враховувати його, маючи на увазі бажаність однакового арбітражного законодавства та конкретні потреби практики міжнародного торгового арбітражу. При розробці цього модельного закону був вивчений досвід законодавчої регламентації міжнародного арбітражу в різних країнах світу для можливого використання державами у власному законодавстві.
ТПП України розробила на основі саме цього Типового (модельного) закону ЮНСІТРАЛ проект Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» і направила його насамперед для відома і можливих зауважень Вищому арбітражному (нині — Господарському) суду України, який листом від 11 серпня 1992 року № 05-13/929 відповів, що необхідності в такому законі в Україні немає.
24 лютого 1994 року їни прийняла Закон України ІІ «Про міжнародний комерційний арбітраж» (далі - Закон) із двома додатками до нього: Положенням про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Положенням про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України. В основу Закону покладено зазначений Типовий закон Комісії ООН з права міжнародної торгівлі 1985 року, схвалений Генеральною Асамблеєю ООН.
Закон виходить з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку; враховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також в типовому законі, прийнятому в 1985 році Комісією ООН з права міжнародної торгівлі і схваленому Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використання державами у своєму законодавстві.
Арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
Угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує.
Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.
Таким чином, сутність арбітражного застереження (арбітражної угоди) полягає в досягненні сторонами домовленості щодо категорії спорів, компетентної судової інстанції, а також ряду інших процедурних питань, які є обов’язковими для виконання сторонами при виникненні спору.
При цьому, за наявності арбітражного застереження, інші судові установи, в тому числі національні, за загальним правилом мають відмовляти в прийнятті позовної заяви у зв’язку з відсутністю компетенції.
Якщо сторони не домовились про інше, арбітражний розгляд щодо конкретного спору починається у день, коли прохання про передачу цього спору до арбітражу одержано відповідачем.
Щодо мови провадження, то згідно ст. 22 Закону визначено, що сторони можуть на свій розсуд домовитись про мову чи мови, які використовуватимуться в арбітражному розгляді. В разі відсутності такої домовленості третейський суд визначає мову або мови, які повинні використовуватися під час розгляду. Така домовленість або визначення, якщо в них не обумовлено інше, стосуються будь-якої письмової заяви сторони, будь-якого слухання справи та будь-якого арбітражного рішення, постанови чи іншого повідомлення третейського суду.
Сторони можуть подати разом із своїми заявами всі документи, які вони вважають такими, що мають відношення до справи, або можуть зробити посилання на документи або інші докази, які вони представлять надалі.
Звертаємо увагу, що законодавцем не встановлено чітких вимог щодо строку надіслання повідомлення про будь-яке слухання та про будь-яке засідання третейського суду, що проводиться з метою огляду товарів, іншого майна або документів. Так, ч. 2 ст. 24 Закону визначено, що вказане повідомлення має бути надіслано досить завчасно.
Статтею 10 Закону визначено, що сторони можуть за власним розсудом визначати кількість арбітрів. Якщо ж сторони не визначать цієї кількості, то призначаються три арбітри.
Будь-яка сторона може просити Президента ТПП про вжиття необхідних заходів у випадку, якщо під час процедури призначення, узгодженої сторонами:
одна із сторін не дотримується такої процедури;
сторони або два арбітри не можуть досягти згоди згідно з такою процедурою;
третя особа, включаючи установу, не виконує яку-небудь функцію, покладену на неї згідно з такою процедурою.
Якщо в ході арбітражного розгляду сторони врегулюють спір, третейський суд припиняє розгляд і, на прохання сторін та за відсутності заперечень з його боку, фіксує це врегулювання у вигляді арбітражного рішення на узгоджених умовах.
При арбітражному розгляді колегіальним складом арбітрів будь-яке рішення третейського суду, якщо сторони не домовились про інше, повинно бути винесено більшістю арбітрів.
Проте питання процедури можуть вирішуватись арбітром, що є головою третейського суду, якщо його уповноважать на це сторони або всі члени третейського суду.
УВАГА!!! Арбітражне рішення повинно бути винесено у письмовій формі та підписано одноособовим арбітром або арбітрами. При колегіальному арбітражному розгляді достатньо наявності підписів більшості всіх членів третейського суду за умови зазначення причини відсутності інших підписів.
мотиви, на яких воно грунтується; висновок про задоволення або відхилення позовних вимог;
Після винесення арбітражного рішення кожній стороні повинна бути передана його копія, підписана арбітрами.
Згідно ст. 34 Закону оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено тільки шляхом подання відповідного клопотання про скасування.
Арбітражне рішення може бути скасоване судом лише у разі, якщо:
сторона, що заявляє клопотання про скасування, подасть докази того, що:
- одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України;
- одну із сторін не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення;
- рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте, якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою;
- склад третейського суду чи арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить будь-якому положенням Закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали Закону.
суд визначить, що:
- об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України;
- арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.
Суд, до якого подано клопотання про скасування арбітражного рішення, може, якщо визнає це належним і якщо про це просить одна із сторін, зупинити провадження з питання про скасування на встановлений ним строк з тим, щоб надати третейському суду можливість відновити арбітражний розгляд або вжити інших дій, які, на думку третейського суду, дадуть можливість усунути підстави для скасування арбітражного рішення.
Арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням підстав для відмови у визнанні або у виконанні арбітражного рішення, визначених ст. 36 Закону.
У визнанні або у виконанні арбітражного рішення, незалежно від того, в якій державі воно було винесено, може бути відмовлено лише:
1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, доказ того, що:
§ одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною;
§ ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено;
§ сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення;
§ рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана;
§ склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж;
§ рішення ще не стало обов'язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято;
2) якщо суд визнає, що:
§ об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України;
§ визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.
Матеріали заочного семінару – тренінгу
розроблені спеціалістами відділу правової роботи,
правової освіти та кодифікації
