Доповідь Міністра освіти і науки України Івана Вакарчука
на Всеукраїнській нараді
«Забезпечення якості підготовки та післядипломної освіти педагогічних працівників — важлива умова реформування загальної середньої освіти»
м. Одеса, 11 грудня 2008 року
Шановні пані та панове!
Шановні колеги!
Зустріч у такому колі, як сьогодні, дасть нам змогу відверто обговорити проблеми забезпечення якості підготовки та післядипломної освіти педагогічних працівників як однієї з найважливіших складових реформування системи освіти в цілому.
Вищі навчальні заклади — класичні і педагогічні університети, педагогічні коледжі і училища, заклади післядипломної педагогічної освіти, що здійснюють підготовку педагогічних працівників і забезпечують їхнє професійне зростання, регіональні органи управління освітою, роботодавці є активними учасниками цієї системи.
Цього року проблеми якості освіти були предметом зацікавленого обговорення вже неодноразово: на нарадах з питань поліпшення вивчення української мови у школах із навчанням мовами національних меншин і якості фізико-математичної, історичної та українознавчої освіти.
Проведено дві наради з керівниками місцевих управлінь освітою і наукою — у Кам’янці-Подільському та спільно із керівниками інститутів післядипломної педагогічної освіти в Яремчі, нараду проректорів із виховної роботи вищих навчальних закладів і заступників директорів із виховної роботи професійно-технічних навчальних закладів.
Такі зустрічі засвідчили необхідність вироблення плану дій щодо докорінного поліпшення якості навчання і виховання у школах, професійно-технічних, вищих навчальних закладах і, насамперед, підготовки та підвищення кваліфікації вчителів.
Які ж основні виклики сьогодення щодо питань підготовки педагогічних працівників у всіх її аспектах — від змісту педагогічної освіти, практичного навчання до працевлаштування випускників і створення належних умов за місцем їх роботи?
Зараз в Україні педагогічних працівників готують 24 класичних, 25 педагогічних, гуманітарних і гуманітарно-педагогічних університетів, 2 академії та 4 інститути, а також 47 педагогічних коледжів і училищ та 9 індустріально-педагогічних технікумів.
Мережа вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації, що готують педагогічних працівників (розподіл за типами на початок 2008/2009 н. р.)
Мережа вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, що готують педагогічних працівників (розподіл за типами на початок 2008/2009 н. р.)
Університети, що здійснюють підготовку педагогічних працівників, можна умовно поділити на чотири типи.
Перший. Класичні університети з давніми традиціями, котрі допомагають забезпечувати систему освіти педагогічними кадрами, де здобуття педагогічної освіти є додатковим, а не головним завданням.
Другий. Педагогічні університети, які зберегли і свій статус, і давні традиції.
Третій. Університети, які успішно продовжують традиції педагогічного інституту, змінивши статус на класичний університет.
Четвертий. Новостворені класичні університети, які забули про своє основне призначення і навіть зневажливо ставляться до свого минулого, тобто підготовки вчителів. Такі університети втрачають найкращі традиції педагогічної освіти, а найголовніше — зникають регіональні центри педагогічної освіти і науки. Як наслідок, вісім областей нашої держави (Волинська, Житомирська, Івано-Франківська, Луганська, Миколаївська, Рівненська, Хмельницька, Чернівецька) тепер не мають педагогічних університетів. Прикро: і вчителів не готують, і не здійснюють місію університету.
Сьогодні нам потрібно визначити цілі кожної із груп навчальних закладів, що здійснюють підготовку педагогічних кадрів. Це доцільно зробити, розподіливши їх завдання.
Перше. Педагогічні університети мають виключно готувати вчителів — це їхня місія.
Натепер окремі педуніверситети захопилися готувати менеджерів, економістів, юристів, соціологів, філософів, політологів. Це були насправді безвідповідальні кроки. Причому, з одного боку, такі дії послаблюють увагу до педагогічної освіти, а з іншого — випускають неконкурентоздатних на ринку праці фахівців із непрофільних для педагогічних університетів спеціальностей. Це водночас стосується й педагогічних коледжів та училищ.
Перший крок щодо припинення такого свавілля Міністерство зробить уже у 2009 році через галузеве адресне визначення держзамовлення. Державне замовлення з непрофільних для вищого навчального закладу напрямів підготовки (спеціальностей) доводитися не буде. Тож буде припинено прийом на напрями підготовки за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, з яких у 2008 році держзамовлення становило менше, ніж 15 місць.
І це не треба сприймати ані як образу, ані як приниження, а радше як виклик часу. Школі потрібні професіонали.
Всі ви говорите, колеги, що школа дає вже не тих випускників, що з ними складно працювати на першому курсі. А хто ж це зробив? Ми з вами.
Вражає і розпорошеність спеціальностей у педагогічних університетах. Якщо у 1992 році вчителів історії готували 9 педагогічних інститутів, сьогодні — 12, вчителів іноземної мови відповідно — 10 і 17. Насправді, якщо чесно визнати, фактично зруйновано міжрегіональну систему підготовки вчителів.
Стає зрозумілим, що так звана «гонка» за збільшенням спеціальностей у педагогічних університетах виявилася лише шляхом кількісного нарощування показників, а не його якісного зростання. Внаслідок цього знизився науковий потенціал малочисельних кафедр і, відповідно, якість підготовки педагогів, погіршилися умови навчання студентів і забезпеченість їх місцями в гуртожитках.
Освіта стала бізнесом із його прагненням продати будь-що, аби отримати зиск. На жаль, так є. Прикро, що ми з вами, академічне середовище, не реагуємо на це належно — так, як підказує нам серце.
Друге. Класичні університети повинні виконувати також і функцію педагогічних у тих областях, де немає педагогічних університетів, а також надавати додаткову педагогічну освіту за бажанням студента зі спеціальностей, з яких це передбачено.
Третє. Педагогічні училища і коледжі мають зосередитися на підготовці фахівців із дошкільної, початкової та професійної освіти.
Виходячи з необхідності підготовки вчителів не нижче рівня бакалавра, управлінням освіти і науки, класичним і педагогічним університетам необхідно провести роботу із залучення до педагогічних коледжів і училищ викладачів із науковими ступенями з психолого-педагогічних наук і вченими званнями. Для такої реорганізації є об’єктивні підстави. Педагогічні училища мають напрацьовані десятиліттями традиції, і я думаю, що цим треба скористатися, бо багато років тому вони випускали і вихователів, і вчителів початкових класів.
Нарощення наукового потенціалу педучилищ можливе за умови включення їх як структурних підрозділів до педагогічних університетів та об’єднання училищ у межах регіону.
Четверте. Є ще один тип закладів — інститути післядипломної педагогічної освіти. Саме виходячи з того, що додипломна освіта не є функцією закладів післядипломної освіти, практику підготовки кадрів, яка зараз існує і продовжує розвиватися у цих закладах треба припинити. Вони стверджують, що зараз класичні університети готують неправильно, не так, тому беруть на себе завдання готувати правильно. Не знаю, чи це так, чи не так, але я б хотів послухати обидві сторони. На мій погляд, інститути післядипломної педагогічної освіти часто забувають своє головне призначення, а мали б виконувати свою місію відповідально.
Ліцензовані обсяги, які мають класичні і педагогічні університети за педагогічними напрямами (спеціальностями) для бакалаврів — 76,4 тисячі місць, спеціалістів — 33,3 тисячі місць, магістрів — 4,6 тисячі місць. Це більш ніж достатньо для забезпечення підготовки педагогічних кадрів. Отже, йдеться про якість, а її, на жаль, сьогодні немає. Ми втратили бажання готувати високого професіонала-вчителя. Обсяг далеко не сумірний із реальними щорічними потребами закладів освіти у кадрах, насправді він перевищує їх у чотири рази.
Ліцензовані нині у 9 закладах післядипломної педагогічної освіти обсяги на підготовку спеціалістів у кількості 680 місць та магістрів 180 місць є просто непрофільним видом діяльності.
Заклади післядипломної педагогічної освіти повинні зосередитися на виконанні своїх прямих обов’язків, а саме: здійснювати якісне підвищення кваліфікації педагогічних працівників та організовувати й забезпечувати методичну роботу в закладах освіти регіону.
* * *
Шановні колеги!
Проблему оптимізації мережі і переліку напрямів підготовки повинні вирішувати спільно органи управління освітою, педагогічні і класичні університети, педагогічні коледжі та училища, а також заклади післядипломної освіти. Причому це потрібно розглядати на міжрегіональному рівні. Це завдання всім учасникам наради: до кінця січня 2009 року прошу подати відповідні пропозиції Міністерству.
Важливе питання, яке також потребує вирішення, — це зміст педагогічної освіти, який є основою підготовки педагогічного працівника і має передбачати забезпечення достатнього — не необхідного, а достатнього — рівня академічної та професійної (психолого-педагогічної, методичної, практичної) освіти.
Складність визначення змісту полягає в тому, що підготовка педагогів здійснюється за поєднаними напрямами (спеціальностями) з додатковими спеціальностями і спеціалізаціями. Адже готуючи вчителя з двох предметів, необхідно забезпечити глибоку фундаментальну підготовку фактично з двох галузей науки. Крім того, вчитель має володіти глибокими знаннями з педагогіки, психології, методики.
У класичних університетах навчання здійснюється за однопрофільною спеціальністю у ті ж терміни, що й у педагогічних. Ця проблема, природно, зумовлювала певні суперечності при вступі до аспірантури чи захисті дисертацій із фундаментальних наук. Але із цього є вихід.
Навчаючись за поєднаними (двома) спеціальностями, випускник отримує за першою спеціальністю академічну і професійну освіту. За другою — лише професійну. Таким чином, натепер урівноважено права й можливості випускника педагогічного і класичного університетів у частині академічної освіти.
У проекті змін до Закону України «Про вищу освіту», який ми подали на розгляд і погодження в міністерствах нашого Уряду, передбачено, що освітньо-кваліфікаційний рівень магістра педагогічного спрямування можна здобувати на основі повної загальної середньої освіти. Така наскрізна підготовка передбачена лише для поєднаних спеціальностей.
Водночас запровадження оптимальних варіантів поєднання педагогічних спеціальностей і спеціалізацій не є простим завданням. Звичайно, поєднуватися можуть насамперед близькі за змістом освіти спеціальності, тобто ті, які взаємно доповнюють одна одну. За таким же підходом запроваджуються педагогічні спеціалізації, які передбачають підготовку вчителів до викладання навчальних предметів варіативної компоненти навчального плану та проведення позашкільної і позакласної роботи.
Сьогодні потребує відпрацювання механізм ліцензування та акредитації поєднаних педагогічних напрямів (спеціальностей). На наш погляд, цей процес повинен бути регульованим. Отже, ліцензуватися мають і академічна, і професійна освіта.
* * *
Докорінного оновлення потребують стандарти вищої педагогічної освіти. Шановні колеги, вони повинні бути єдиними для всіх вищих навчальних закладів, які здійснюють підготовку педагогічних працівників. А зараз у нас є такий широкий спектр, що об’єднати в одне можна лише кілька тих головних позицій, які визначають педагогічну освіту як таку.
Особливо складним є розроблення стандартів педагогічної освіти зі спеціальностей, які одночасно належать до групи спеціальностей класичних університетів. Тут важливо дотримуватися єдиних вимог при визначенні змісту першої спеціальності, за якою здобувається академічна освіта. Саме у цьому має проявлятися тісна співпраця класичних і педагогічних університетів.
Стосовно другої спеціальності, за якою випускник отримує професійну педагогічну освіту вчителя, то важливо знайти розумну межу обсягу фундаментальної підготовки.
Така складова стандарту, як психолого-педагогічна, методична і практична підготовка, повинна бути єдиною за обсягом для всіх педагогічних спеціальностей і забезпечувати комплексність, цілісність і багатоаспектність формування всієї гами творчої індивідуальності вчителя. Зараз ця складова педагогічної освіти не тільки не розвинута, але й частково втрачена.
На сьогодні чітко не визначено зміст такої підготовки для класичних університетів. На часі також прийняття рішення щодо визначення стандарту педагогічної освіти для тих осіб, які мають вищу освіту, але бажають здобути кваліфікацію вчителя через одну із форм післядипломної освіти — спеціалізацію.
У проекті змін до Закону України «Про вищу освіту» «перепідготовка» або, як прийнято говорити, «друга вища освіта» не належить до післядипломної освіти. Здобуття вищої освіти на основі певного освітньо-кваліфікаційного рівня здійснюється за індивідуальним навчальним планом і в строки, визначені вищим навчальним закладом.
Отже, реалізуючи принцип освіти впродовж життя, треба відпрацювати механізм набуття кваліфікації вчителя через спеціалізацію із виданням відповідного свідоцтва чи сертифікату. Така практика є в багатьох країнах світу.
Потребує вдосконалення система практичної підготовки студентів педагогічних спеціальностей, індивідуалізація навчання, підготовка їх до виховної роботи з учнівською молоддю. Співвідношення між теоретичними заняттями і практикою 85 до 15%, яке утвердилось у переважній більшості чинних нині навчальних планів, не може сформувати готовність до педагогічної діяльності. Ми повинні сформувати в країні мережу баз практики, де могли б проходити неперервну навчальну практику студенти, починаючи вже з третього семестру. Вона має тривати впродовж усього навчання.
Звертаюся до керівників управлінь освітою. Шановні колеги! Ви не повинні самоусуватися від питань, які стосуються проведення педагогічної практики студентів. Ваша тісна співпраця з педагогічними університетами повинна спрямовуватися на ретельний відбір шкіл, профтехучилищ регіону для проведення педпрактик із залученням до цієї роботи найдосвідченіших вчителів-методистів. Школи сьогодні не зацікавлені в практикантах. Ми також це добре знаємо. Необхідно змінити норми оплати вчителям за ведення цієї відповідальної роботи. Ми весь час чомусь підготовку молодого покоління вчителів вважаємо за щось таке, що саме собою зробиться. Але ж ми повинні свідомо й активно займатися цим.
Шановні колеги!
Не можу обійти й питання викладання у вищих навчальних закладах державною мовою. Варто відзначити, що педагогічні заклади у цьому питанні помітно відрізняються від інших. Це певною мірою підтверджує тезу, що керівники цих закладів усвідомлюють відповідальність за долю своїх випускників, їх професійне становлення. Але одночасно викликає подив поведінка керівників Севастопольського індустріально-педагогічного коледжу, в якому українською мовою викладають лише 4,3% дисциплін, Кримському інженерно-педагогічному університеті — 6,9%, Таврійському національному і Севастопольському міському університетах трохи більше 15%.
Невже доля випускників цих закладів не турбує вас? Невже вони мусять ставати заручниками нерозуміння керівниками важливості того, що потрібно викладати державною мовою? Хіба можна обмежувати право молодої людини обирати місце роботи у будь-якому регіоні України? Така регіоналізація навчання не сприяє ні стабільності в державі, ні тому, що фактично громадянам України ми не забезпечуємо їхні конституційні права. Шановні колеги, я звертаюся і до сумління керівників навчальних закладів, які я щойно перерахував, і до вас усіх також. Навчатися державною мовою чи працювати в будь-якому регіоні України — це конституційне право кожної молодої людини. Тож не відбирайте його своїм небажанням або іноді навіть свідомим саботуванням. Я перепрошую, але ми з вами домовлялися підтримувати один одного й спільно шукати шляхів вирішення проблем. Я не бачу, у чому причина, окрім як небажання керівника вищого навчального закладу, активно займатися впровадженням державної мови у навчальний процес.
Я вже неодноразово наголошував, що за умовами Болонського процесу формування змісту освіти має розглядатися відповідно до детального опису визначень та належних знань, навичок і відносин у певних напрямах, першими з яких є комунікація державною та іноземною мовами.
Треба зрозуміти, що академічна спільнота повинна показати приклад патріотизму. Державна мова, як Герб, Прапор, Гімн, є символом державності.
Я переконаний, що для підняття престижу української мови в академічному середовищі, забезпечення україномовного освітнього простору і в окремому вищому навчальному закладі потрібна лише добра воля його керівника.
Я звертався до кількох ректорів, точніше не кількох, а кількох десятків ректорів. Звертаюся до ректорів із Західної України, де переважно або стовідсотково викладають державною мовою. Чому не звернетеся до своїх колег зі східних регіонів і не запросите тих молодих викладачів, які не можуть викладати українською мовою — чи то мають психологічний бар’єр, чи то відчувають недостатність запасу слів? Запрошуйте їх, скажімо, на три місяці — ми маємо таку можливість запрошувати на стажування; тим більше, що стажування для викладача обов’язкове. Що заважає нам робити такий взаємообмін досвідом? Ви зустрічаєтеся дуже часто і за різних обставин, а таких ініціатив немає. Постає питання: чому? Так само звертаюся і до вас, колеги, представники ВНЗ, де ще невисокий відсоток викладання державною мовою, чому ви не звертаєтеся до ваших колег, де викладання ведеться повністю державною мовою? Скажіть, що нам заважає створити свій Болонський процес, мобільний обмін викладачами у державі? Чому цього немає? Насамперед ми просто не бажаємо змінювати ситуацію: мабуть, статус-кво всіх задовольняє. Над цим потрібно задуматися.
Чи обов’язково потрібні директиви з Міністерства? Невже не вистачає вашої автономії, про яку ми весь час говоримо?
Я закликаю Вас до взаємного обміну викладачами як для читання лекцій українською мовою, так і для проходження стажування в україномовних університетах, а також до налагодження взаємообміну студентами. Обмін студентами — це безпосередньо їхня добра воля, їхнє бажання, а обмін викладачами — це ваш обов’язок, як у налагодженні співпраці-стажування, так і в переході до викладання державною мовою.
* * *
Шановні колеги!
Пріоритетним напрямом розвитку педагогічної освіти залишається впровадження інформаційно-комунікаційних технологій. Вже зараз технології навчання конкретизуються в нових інформаційних, модульних і дистанційних формах навчання. Перша забезпечує навчання з комп’ютерною підтримкою, інша спрямована на його індивідуалізацію, а остання інтегрує дві попередні.
Як наслідок, відбувається зміна ролі вчителя, якому, окрім високого рівня професіоналізму в своїй предметній сфері, необхідно бути готовим до діяльності в новій системі відкритої освіти. Учитель повинен уміти сам розробляти інформаційні матеріали та використовувати інші ресурси зі сфери інформаційних технологій.
Позитивним прикладом тут є реалізація спільного проекту Міністерства освіти і науки та корпорації Intel, зокрема програми «Навчання для майбутнього». Це вдалий спільний проект, до якого залучено всі обласні інститути післядипломної освіти І-ІV, понад 70 вищих педагогічних навчальних закладів рівнів акредитації. За останні три роки підготовлено майже 100 тисяч вчителів, здатних ефективно використовувати інформаційні технології в освіті, серед них 13,7 тисяч студентів і викладачів вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації педагогічного профілю.
Шановні колеги!
Педагогічні спеціальності серед вступників до вищих навчальних закладів, на жаль, не відзначаються високим показником конкурсності. Наше завдання — змінити думку молодих людей про той чи інший вищий навчальний заклад. Вирішення цього питання можливе за умови розроблення і запровадження науково обґрунтованої системи довготривалої педагогічної профорієнтації та професійного відбору учнівської молоді, зокрема шляхом створення мережі шкіл майбутнього вчителя, педагогічних класів, ліцеїв педагогічного спрямування тощо.
На жаль, ми завжди чекаємо, що до університету хтось прийде. От сидимо собі в кабінетах і цікавимося статистикою: скільки подано заяв тощо. Але ж потрібно постійно здійснювати профорієнтаційну роботу. І ця профорієнтаційна робота не повинна бути суто формальною, а має належно відшуковувати свого абітурієнта.
Зрозуміло, важливу роль також відіграють і такі параметри, як умови проживання, дозвілля, відпочинок студентів у певному навчальному закладі.
Зверну увагу і на проблему працевлаштування випускників ВНЗ України. Будь ласка, подивіться на відсоток працевлаштування випускників класичних університетів. Десять відсотків не беремо до уваги. Беремо 80 і 100%.
Тепер погляньмо на відсоток працевлаштованих випускників коледжів, педуніверситетів, які навчалися за державним замовленням. Зверніть увагу: у попередній таблиці була одна правдива цифра (10,4%), тут є дві правдиві — Київського міського і Сумського університетів.
Хочу запитати вас: хто вірить у решту цифр?
Працевлаштування випускників 2008 року у розрізі класичних університетів (у відсотках від числа студентів, які навчались за державним замовленням)
Працевлаштування випускників 2008 року у розрізі педагогічних університетів (у відсотках від числа студентів, які навчались за державним замовленням)
Шановні колеги!
Якщо проаналізувати статистику, зібрану за звітами вищих навчальних закладів, то середній показник працевлаштування молодих педагогів у 2008 році становить 80%.
З іншого боку, тристоронні угоди з одноразовою виплатою грошової допомоги щодо працевлаштування у загальноосвітні і професійно-технічні навчальні заклади уклали лише 2783 особи, що становить 20% від загального випуску. Ми використали лише 7,6 з 18,5 мільйонів гривень, передбачених у Державному бюджеті на 2008 рік.
Виплата одноразової адресної грошової допомоги випускникам педагогічних університетів у 2008 році
Виплата одноразової адресної грошової допомоги випускникам класичних університетів у 2008 році
Діапазон таких угод від 23 (Слов’янський педагогічний університет) до 201 (Південноукраїнський педуніверситет). Більше ста угод уклали лише чотири університети: Вінницький (106), Кіровоградський (135), Харківський (149) і, як зазначалося вище, Південноукраїнський (201).
У класичних університетах цей показник становить від 2 до 95 угод, і лише Херсонський державний університет уклав 279 угод, перевершивши навіть педуніверситети.
Виникає запитання: чому так сталося? Звіти — одні, а факти — інші!
Шановні колеги, що робити? Потрібно говорити правду. І писати треба правду. Очевидно, ми з вами пишемо неправду. Такі підходи заведуть нас у глухий кут. Що більше, такий глухий кут ми вже маємо. То, може, нам від сьогодні почати говорити правду? Писати правду? Адже кожен з нас добре знає, як досягаються високі, неправдиві відсотки. Може, ми цим і відрізняємося від решти світу, що самі собі говоримо неправду й віримо в неї. Так, таки віримо, тому так і живемо!
Отже, по-перше, прошу завжди писати правду.
По-друге, необхідно у кожній області спрогнозувати перспективну потребу у кадрах. Йдеться не про конкретну школу, а про загальностатистичні прогнози потреби у кадрах відповідних спеціальностей.
По-третє, укласти угоди з відповідними навчальними закладами, у тому числі із закладами суміжних областей.
По-четверте, забезпечити у повному обсязі використання можливостей цільової квоти для прийому сільської молоді.
По-п’яте, з 2009 року запровадити цільовий прийом на заочну форму навчання випускників педучилищ і педколеджів на програми вищого рівня за державним замовленням у разі, якщо випускник працевлаштовується на роботу до навчального закладу.
Окремо потрібно приділити значну увагу роботі з молодими педагогами. Це надзвичайно важлива праця. Зрозуміло, що ця праця вкрай важка і потребує повної самовіддачі тих, хто опікується молодими.
Надання системної методичної допомоги молодим фахівцям безпосередньо на їхніх робочих місцях сприятиме певним чином безболісному подоланню ними перших труднощів у педагогічній діяльності. І ті люди, які опікуються ними, повинні це робити зі свого щирого бажання допомогти педагогам-початківцям.
Запровадження системи професійно-педагогічної адаптації молодих фахівців мало б ліквідувати розрив, що існує нині між вищими педагогічними навчальними закладами і школами. Першочергове завдання полягає в тому, щоб визначити педагогічні умови, за яких проходить успішний розвиток особистості вчителя і забезпечується прискорення професійної адаптації вчителів-початківців.
Шановні колеги! Безперечно, що актуальним для нас залишається питання вступної кампанії.
Хочу наголосити, що вступна кампанія 2008 року була унікальною. Вперше в історії України продемонстровано можливість створення рівних умов доступу до вищої освіти та забезпечення об’єктивності, відкритості, прозорості та зрозумілості у проведенні конкурсного відбору на навчання.
Я складаю глибоку подяку тим ректорам класичних і педагогічних університетів, директорам педагогічних, індустріально-педагогічних коледжів, технікумів та училищ, які з розумінням поставилися до вступної кампанії і гідно її провели.
Адже це було справжнім випробуванням вищої школи перед суспільством, і ми цю довіру суспільства виправдали. Ми належно виконали завдання, які поставили перед нами і Президент України, і прем’єр-міністр.
Як не прикро, але були й такі керівники вищих навчальних закладів, котрі читали й виконували Умови прийому на свій лад. Але ж це було одним із пріоритетів діяльності Уряду нашої держави, щоб гідно виконати Указ Президента. На жаль, шановні колеги, не всі з нас відповідально поставилися до цього завдання.
Відзначу, що ми й надалі проводимо і будемо проводити контроль за процесом проведення вступної кампанії у вищих навчальних закладах. Під час її проведення мені, як керівникові і людині, було неприємно оголошувати догани. Маю сумнів щодо того, чи так само було прикро тим, хто отримав догану, але мені було надзвичайно прикро. Я й до сьогодні маю неприємний осад і відчуваю дискомфорт від таких негативних явищ у нашій освіті.
Ми забезпечили безпрецедентний контроль як зовнішнього незалежного оцінювання, так і вступної кампанії. Його здійснювали 11300 громадських спостерігачів, 460 представників ЗМІ, 108 вищих навчальних закладів перевірено Державною інспекцією навчальних закладів МОН України.
Крім того, на консультативний телефон надійшло понад дві тисячі звернень громадян, а на інформаційно-пошукову систему «Конкурс» зафіксовано понад шість мільйонів запитів. Працівники Міністерства провели майже 100 виступів у пресі, на радіо і телебаченні.
Контроль за прийомом 2008 року триває й зараз шляхом перевірки Українським центром оцінювання якості освіти наказів про зарахування, наданих приймальними комісіями вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації. Вже опрацьовано понад 30% наказів про зарахування на навчання. Виявлено осіб, які мають всі сертифікати менше 124 балів, серед зарахованих до Бердянського державного педагогічного університету — 1 особа, Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка — 1 особа, Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького — 1 особа, Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя — 2 особи.
Подібні випадки є і в інших вищих навчальних закладах непедагогічного профілю.
Я прошу керівників названих вищих навчальних закладів терміново з’ясувати і надати письмові пояснення, чому так сталося, і відкорегувати ситуацію. Так не може бути, адже за такими вчинками будуть і наступні кроки. Якщо ці ВНЗ не виконають вимог Міністерства, справи будуть подавати до прокуратури. Ще раз звертаю увагу, якою була статистика. Можливо, зараз цього вже немає, але я просив би ректорів, які тут присутні, сказати, що таке неможливе.
Шановні колеги! 2 вересня розпочалася вступна кампанія 2009 року. Міністерство провело всі необхідні організаційні заходи, щоб розпочати вступну кампанію успішно, але, на жаль, дотепер ще не всі заклади надіслали Правила прийому до Міністерства освіти і науки, хоч термін встановлено 1 листопада.
Я маю список цих закладів, в якому здебільшого приватні навчальні заклади. Але ми й надалі перевірятимемо ліцензійні умови та ліквідовуватимемо ліцензії, якщо навчальні заклади не виконуватимуть урядові рішення.
АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ: Кримський інститут бізнесу, Сімферопольський економіко-гуманітарний інститут, Соціально-економічний університет.
ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ОБЛАСТЬ: Нікопольський інститут управління, бізнесу та права.
ДОНЕЦЬКА ОБЛАСТЬ: Донбаський державний технічний університет, Донецький відкритий університет.
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСТЬ: Івано-Франківський інститут права, економіки та будівництва.
м. КИЇВ: Міжнародний інститут лінгвістики і права, Державна академія статистики обліку та аудиту, Українська академія бізнесу та підприємництва.
КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ: Міжрегіональна фінансово-юридична академія.
ПОЛТАВСЬКА ОБЛАСТЬ: Сучасний гуманітарний педагогічний інститут (м. Кременчук).
ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСТЬ: Тернопільський експериментальний інститут педагогічної освіти.
ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСТЬ: Хмельницький приватний інститут бізнесу.
Всі навчальні заклади ІІІ-ІV рівнів акредитації Вінницької, Волинської, Житомирської, Закарпатської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Рівненської, Сумської, Харківської, Херсонської, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей уже подали Правила прийому. Всього не подали Правила прийому 14 вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації.
Ми створимо комісію, і Державна інспекція перевірить, чому така велика затримка з опублікуванням Правил прийому. Нагадаю, що Умови прийому вже були відомі, із незначними змінами від вересня та зареєстровані в Міністерстві юстиції.
Шановні колеги!
Ви чули, хто не опублікував у пресі і не надіслав у Міністерство Правила прийому. Серед безвідповідальних навчальних закладів є як приватні, так і державні структури.
Мені важко підібрати слова, щоб оцінити поведінку таких керівників, але хочу застерегти, що їхні дії будуть оцінені Державною акредитаційною комісією, переглянуті умови контракту керівників вищих навчальних закладів, що підпорядковані МОН. Щодо керівників вищих навчальних закладів іншого підпорядкування, то Міністерство звернеться до відповідних центральних органів виконавчої влади для вжиття адекватних заходів впливу. І це ще одна вчасна мотивація підпорядкувати всі державні вищі навчальні заклади в Україні Міністерству освіти і науки. У відповідь на таку безвідповідальність нам доведеться чинити відповідно до доручення Президента України про підпорядкування всіх вищих навчальних закладів Міністерству освіти і науки України.
Шановні керівники управлінь!
Прошу вжити також відповідних заходів щодо керівників вищих навчальних закладів комунальної форми власності. Перелік таких закладів розміщено на сайті МОН.
Звертаюся також до Вас, шановні керівники вищих навчальних закладів, із проханням забезпечити виконання Умов прийому. Прошу ще раз перевірити сайти навчальних закладів, чи розміщені на них Правила прийому і чи зазначено перелік конкурсних предметів. Наявність зазначеної інформації — це не просто виконання вимог наказів, вона потрібна молодим людям, майбутнім абітурієнтам та їхнім батькам, адже реєстрацію цих молодих людей, яка розпочалася в Українському центрі оцінювання якості освіти з 1 грудня 2008 року, мала б підтримувати і ця інформація, бо перед ними постає вибір навчальних предметів (іспитів), які необхідні для вступу на обрану спеціальність.
Те, що зараз ми знову маємо спротив щодо проведення зовнішнього незалежного оцінювання і, відповідно, зарахування до вищих навчальних закладів, нагадує нам події минулого року. Адже й тоді не всі підтримували цю ідею. Ми показали зовнішньому світу, що спроможні якісно провести вступну кампанію. Відзначу, що представники міжнародних організацій, які спостерігали за зовнішнім незалежним оцінюванням, високо його оцінили. Високу оцінку дали незалежному тестуванню і наші колеги-ректори вищих навчальних закладів інших країн. Я мав численні розмови із цими людьми і людьми, які висвітлюють події і факти української освіти в світі, і завжди відчував їхню щиру підтримку у нашому починанні. Тоді як багато хто в нас, в Україні, лише спостерігав за перебігом подій: вийде чи не вийде?
Шановні учасники наради!
Невід’ємною складовою діяльності університету є наукові дослідження. Безперечно, що педагогічні університети є також центрами науки у різних галузях, але найбільший потенціал зосереджений у галузі психолого-педагогічних і методичних наук. Водночас ми не відчуваємо активної участі науковців-психологів, педагогів, методистів із питань супроводження реформування освіти в Україні та її інтеграції в європейський простір.
Думаю, що наша нарада стане поштовхом до активізації цієї роботи та спільно з науковцями Академії педагогічних наук буде сформовано своєрідний координаційний план наукового забезпечення розвитку педагогічної освіти. Ми не можемо жити за принципом: якось та буде. Ми повинні передбачати належний, високий науковий супровід підготовки молодих фахівців.
Я вже говорив, що ми завершили роботу над проектом Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту».
Не буду зупинятися на конкретних змінах (текст проекту Закону розміщено на сайті МОН). Ви можете подивитися і ще зараз подати свої пропозиції. Невдовзі ми повинні подати цей закон на розгляд Верховної Ради з метою його ухвалення. Наголошу, що це зумовлено необхідністю:
- адаптації національного законодавства до вимог Болонського процесу, який ми підписали в 2005 році;
- приведення Закону України «Про вищу освіту» до норм інших законів та унормування окремих положень цього Закону, зумовлених практикою його застосування.
Шановні колеги!
Насамкінець окреслю найважливіші для нас завдання щодо модернізації педагогічної та післядипломної освіти педагогічних працівників.
Нам насамперед необхідно:
§ здійснити оновлення стандартів вищої педагогічної освіти та забезпечити їх єдиність для вищих навчальних закладів, які здійснюють підготовку педагогічних фахівців, посиливши при цьому їхню психолого-педагогічну складову;
§ розробити науково-обґрунтовану систему довготривалої педагогічної профорієнтації молоді з метою забезпечення особистісної готовності до педагогічної діяльності;
§ невідкладно приступити до створення адекватної динаміки розвитку суспільства щодо освіти, системи безперервного підвищення кваліфікації педагогічних працівників, удосконалення їх професіоналізму;
§ модернізувати систему підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників педагогічних і класичних університетів, які здійснюють підготовку вчителів, на базі провідних університетів та установ Академії педагогічних наук України;
§ забезпечити збільшення до 50 відсотків цільового прийому сільської молоді на педагогічні спеціальності з урахуванням регіональних потреб.
Переконаний, що виконання цих завдань дозволить забезпечити підготовку нової генерації національних учительських кадрів, які візьмуть на себе роль провідника нації у процесах навчання й виховання особистості молодого покоління як вищої соціальної цінності суспільства.
Дякую за увагу!
