Художня спадщина: студії (стр. 12 )

Ця книга Франкової малої прози в цілому є сатиричною казкою-притчею про буття підавстрійської Галичини ХІХ ст. і своєрідною енциклопедією цього буття. Письменник показав усі соціальні прошарки населення – від українського селянина та інтелігента-“рубача” до політично заангажованих високих чинів. “Сім казок” вражають правдивістю, яка іноді завуальована фантастично-казковою чи алегорично-притчевою поетикою. Попри понурі, часом жахливі картини галицької дійсності, які, здавалося б, ще не швидко минуть, збірка все ж сприймається як оптимістична. Адже деградація Добробиту (“Казка про Добробит”), порушення конституції (“Звірячий бюджет”, “Свинська конституція”), незахищеність та безправ’я селянина (“Історія кожуха”), угодництво державних службовців, конфіскація газет (“Острий-преострий староста”, “Історія одної конфіскати”) – це лише “запори на шляху людськості, запори, покладені дикістю, темною і злою волею” [14; т.16; с.221–222], які герой-оповідач, як наступник свого проводиря-рубача, повинен подолати, простуючи стежками правди та волі до життя. Як відродився до правдивого життя герой твору “Рубач”, так повинно переродитися і галицьке суспільство.

__________________________

1. Білецький О. Художня проза І. Франка // Слово про великого Каменяра: Збірник статей до 100-ліття з дня народження Івана Франка / За ред. О. І.Білецького. – К., 1956. – Т.1.

2. Вертій О. Народні джерела творчості Івана Франка. – Тернопіль, 1998.

3. Галицькі народні казки, в Берлині пов. Бродського із уст народа списав Осип Роздольський, впорядкував і порівняння додав др. Іван Франко / /Етнографічний збірник / За ред. М. Грушевського. – Львів, 1895.– Т.1.

4. Інтелігенція і народ в повістях Івана Франка 80-х років. – К., 1985.

5. Гундорова Т. Франко – не Каменяр. – Мельборн, 1996.

6. Денисюк І. Жанрові проблеми новелістики // Розвиток жанрів в українській літературі ХІХ – початку ХХ ст. – К., 1986.

7. Денисюк І. Новаторство новелістики Івана Франка в контексті світової літератури // Іван Франко і світова культура: Матеріали міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО: У 3 кн. – К., 1990. – Кн.1.

8. Денисюк І. Політичне оповідання Івана Франка // Українське літературознавство. – 1980. – Вип.34.

9. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. – Львів, 1999.

10. Форми художнього викладу в малій прозі Івана Франка. – Львів, 1999.

11. Леськів Б. На грані документалістики (оповідання “Свинська конституція” в контексті історії красномовства України) // Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин. Матеріали міжнародної наукової конференції (Львів, 25–27 вересня 1996 р.). – Львів, 1998.

12. Специфіка творення символічних образів в оповіданні “Рубач” І. Франка // Українське літературознавство. – 1980. – Вип.34.

13. Ткаченко А. Мистецтво слова: (Вступ до літературознавства). – К., 1997.

14. Франко І. Зібр. тв.: У 50т. – К., 1976–1986.

15. Халімончук А. Сатира Івана Франка на феодально-буржуазний лад //Слово про великого Каменяра: Збірник статей до 100-ліття з дня народження Івана Франка /За ред. О. І.Білецького. – К., 1956. –Т.1.

FROM “WOODCUTTER” TO THE “HISTORY OF THE CONFISCATION”: THE RANGE OF GENRE MODIFICATIONS OF I.FRANKO’S

“SEVEN FAIRY-TALES”

Natalya Tykholoz

National Academy of Science of Ukraina T. Shevchenko Institute of Literary Studies

(Lviv branch),

5 Mickewicha cr, 79000, Lviv, Ukraina

The article suggests a detailed genological analysis of genre peculiarities of the pieces of I. Franko’s collection of small prose “Seven fairy-tales”. The study shows compositional integrity and logic of the development of artistic concept of the collection as a satirical fairy-tale parable, encyclopedia of life of under-Austria Galicia in the 19th century. The genre-style tendency is oriented from conventionally-allegoric, fairy-tale-fantastic forms to the realistic depiction of social reality.

Key-words: genre, genre modification, fairy-tale, parable, satire, satirical article, short story.

Стаття надійшла до редколегії 11.09.2002

Прийнята до друку 19.10.2002

*© 2003

* Як зазначає А. Крушельницький: “Взагалі про ліричні вірші у збірці “Із днів журби” треба сказати, що се найбільш сумна поезія І. Франка” [2; с.209–210].

* На щастя, ані Соломії Павличко, ані Джорджеві Грабовичу не потрапив на очі “щоденник Франкової душі”, інакше мали б ще одне сенсаційне відкриття, на кшталт того, що Коцюбинський їв, а Шевченко без одягу мав такий самий вигляд, як і всі чоловіки. Хай уже Франко залишається, за постмодерними канонами, одіозним “народником” чи в ліпшому випадку ординарним “позитивістом”, аніж мав би постати досвідченим наркоманом. Аякже ж: сам викликає потрібні йому візії і відчуває від цього страшенну насолоду! То як же він досягає цього “кайфу”? А звісно ж, – за допомогою наркотиків… А якби ж то іще довідались про заповітну флящину з зіллям, за допомогою якої хотів звести рахунки з життям після одруження коханої дівчини з іншим? А ще ж оспівав таємничу “рослину Кааф”, скуштувавши соку якої “серце розкішшю стрясе”? А горда заява: “Я наркотиками не шинкую”? Дивна зацікавленість до забороненого овоча, чи ж не так? Як добре, що столична бузина не заглядає в наш провінційний город! Куди нам, грішним! Зрештою, аматори “развесистой клюквы” у тій же столиці мають постійних постачальників…

* Як не дивно, але найбільш уживаний у поезії Франка колір – рожевий. Не білий, не чорний, не сірий, як собі, напевно, уявляють феміністки-модерністки. За словником “Лексика поетичних творів Івана Франка”, “рожевий” зустрічається в нього 66 разів. На це вперше звернула увагу проф. О. Сербенська у виступі на ХV щорічній франківській науковій конференції.

** Інтер’єр (франц. іntérieur – внутрішній) у художньому творі – вид опису, змалювання внутрішніх приміщень (їх вигляду, предметів, які там знаходяться) у зв’язку з зображенням умов життя і побуту персонажів [5; c.323].

© 2003

* © 2003

* © 2003

* © 2003

* © Клим’юк Ю., 2003

* © Корнійчук В., 2003

* © 2003

* © 2003

* © 2003

* © 2003

* © 2003

* © 2003

* Див.: Дискурс модернізму в українській літературі. – Київ, 1997. – С.223 і далі.

* Див., наприклад, документальну повість-есе: Тричі мені являлася любов. – Київ, 1983, і його ж “літературний детектив”: Розвіяні вітром... – Львів, 1999. Біографізм інших творів див.: Іван Франко в автобіографічних висловлюваннях// М. Возняк. З життя і творчості І. Франка. – Київ, 1955. – С.5–32. До проблеми взаємин І. Франка з О. Рошкевич див.: Листування Івана Франка з Ольгою Рошкевич //Іван Франко. Статті і матеріали. – Львів, 1956. – Зб.5. – С.5–131.

** Див.: Автобіографічний елемент у ліричній драмі Івана Франка “Зів’яле листя” //ЗНТШ. – 1990. – Т.ССХХІ. – С.108–121.

*** Див.: Денисюк І., Корнійчук В. Невідомі матеріали до історії ліричної драми Івана Франка “Зів’яле листя” //ЗНТШ. – 1990. – Т.ССХХІ. – С.267; Супрун. Щоденник //Там само. – С.268–282.

* “То есть внеположными к внутреннему составу мира героя моментами”. – Пояснення інцева і // Эстетика словесного творчества. – Москва, 1979. – С.386.

* © 2003

* Цікаво, що ще у 1883 р. Іван Франко спробував розробити подібний до “Звірячого бюджету” сюжет у віршовій формі у творі “Звірячий парламент”, підзаголовок якого “уривок політичної байки” вказував на схожий жанровий різновид. Твір “Звірячий парламент”, мабуть, залишився незакінченим, проте його сюжет через чотирнадцять років відродився вже у прозовій формі у казці “Звірячий бюджет” (перше видання вийшло під назвою “Звіряча конституція”).

* Події у творі “Історія однієї конфіскати” хронологічно не окреслені та не локалізовані: на час (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.) і місце (Галичина) дії вказують лише перефразовані назви львівських газет (і то тільки тоді, коли їх правильно розгадати!).