Наталія БУНДА: «Жінка-політик має бути самовідданою, сильною і мужньою»

Штрихи з біографії

Наталія Бунда народилася у 1987 році в місті Славута Хмельницької області. У 2009 році закінчила Волинський національний університет імені Лесі Українки (нині – СНУ) за спеціальністю міжнародні відносини, політолог-міжнародник, перекладач.

Член партії ВО «Батьківщина». У 22 роки була обрана депутатом міськради в одномандатному мажоритарному округу №1 від партії ВО «Батьківщина».

З 2011 року працювала начальником відділу розвитку туризму управління міжнародного співробітництва та туризму Луцької міської ради. У 2013 році очолила новостворене управління туризму та промоції міста Луцької міської ради.

Заступник голови постійної комісії міської ради з питань міжнародного співробітництва, інформаційної політики, молоді, спорту та туризму.

Робота на окрузі

– Наталіє Петрівно, розкажіть про останні результати роботи на окрузі?

– Розпочну з того, що двічі на місяць проводжу прийом громадян на своєму окрузі: перший вівторок місяця – у приміщенні ЗОШ І-ІІІ ступенів №20 (перший поверх, каб. 9) і останній четвер – в Будинку культури мікрорайону «Вересневе» (перший поверх).

Загалом на моєму окрузі за 2013 рік коштом міського бюджету було виконано робіт на загальну суму більш ніж 2,5 мільйона гривень. З них найбільше – гривень – вартував капітальний ремонт перехрестя вулиць Львівська-Полонківська, і гривні – вулиці Полонківської.

За останній рік нам вдалося відремонтувати частину доріг мікрорайону, провести зовнішнє освітлення, знайти вихід з якихось дрібних побутових ситуацій (поточний ремонт дахів, зупинок, дорожнього покриття тощо). Найвагомішою проблемою залишається проведення каналізації. Минулого року міська рада ухвалила рішення про взяття під державні гарантії кредиту для будівництва першої черги каналізаційної мережі. Проте у зв’язку з політичною та економічною ситуацією в країні не знаю, чи вдасться нам взяти кредит. Сподіваюся, що міському голові Миколі Романюку вдасться досягти позитивного результату у перемовинах з Міністерством фінансів і регіонального будівництва, які він зараз веде щодо вирішення проблеми відсутності каналізації на Вересневому.

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

Важливим досягненням, що стосується мікрорайону ЛПЗ (другої частини мого виборчого округу), є капітальний ремонт території дворів на вулиці Шота Руставелі (будинки №7, 9, 10, 11, 13), що нині проводять. Там буде зроблено нове асфальтове покриття доріжок, тротуарів, облаштовані парковки для автомобілів, дитячі та спортивні майданчики.

– Є фінансова можливість зробити до кінця все, що запланували?

– Так, роботи з капітального ремонту цих дворів будуть виконані в повному обсязі.

– Які питання генеруєте нині?

– Питань багато. Наприклад, у мікрорайоні «Вересневе» ще не налагоджено роботу дільничного пункту міліції, вивезення сміття, прибирання та облаштування території району, зокрема, біля Гнідавського цукрового заводу, ремонт дахів будинків, зовнішнє освітлення та ремонт доріг, підтоплення будинків тощо. У 2011 році у відповідь на мої звернення до міськвідділу УМВС України в області, які зроблено на виконання моєї передвиборчої програми, було відкрито дільничний пункт міліції на вулиці Ранковій. Спершу він працював злагоджено, дільничий справлявся зі своїми обов’язками. Проте згодом у зв’язку із змінами керівництва міліції у Луцьку дільничний пункт припинив роботу. Хоча район такий, що тут для уникнення порушень громадського порядку людьми, які розпивають алкогольні напої на вулицях, а потім хуліганять, повинен бути контроль з боку правоохоронців. Я витримала паузу, поки відбувалися ротації у структурі міліції, але наразі звертаюся до новопризначеного керівника міліції, щоб він забезпечив ефективну роботу дільничного пункту у Вересневому та відповідно забезпечив патруль протягом дня з метою наведення громадського порядку на території округу.

Ще однією гострою проблемою є те, що узбіччя біля Гнідавського цукрового заводу постійно засмічене. Здебільшого вина в тому вантажних автомобілів, які їдуть на цукровий завод. Окрім того, вони ще й розбивають дорогу, яку кожного разу змушені ремонтувати за міський кошт. Тому хотілося би більшого розуміння від керівництва цукрового заводу, щоб і підприємство доглядало за прилеглою територією. Адже за благоустрій нашого міста відповідальним є кожен із нас, а не лише працівники жеків.

На стадії вирішення і проблема будинку №8 на вулиці Корнійчука, що потребує капітального ремонту даху. Позаминулого року за кошти міського бюджету було проведено поточний ремонт, але це не вирішило проблеми. Незважаючи на те, що всі мешканці є пенсіонерами, вони розуміють, що міських коштів на все не вистачає, тому готові брати співучасть у проведенні капітального ремонту даху свого будинку.

– Чи всі мешканці погодилися?

– Вони написали колективне звернення, де висловили свою згоду.

Про розвиток туризму в місті

– Чи буде цьогоріч діяти проект «Екскурсоводи у відпустці»? У 2013 році в його рамках історики, крає­знавці проводили безплатні екскурсії Луцьком.

– Буде, розпочнемо його з червня. Поки що не готова розказати про графік екскурсій, оскільки минулого року на них зголошувалось, на жаль, мало лучан. Було прикро, коли до екскурсовода, який виконував роботу на громадських засадах та витрачав свій час, приходили тільки 3-4 людини. Можливо, безплатні екскурсії відбуватимуться раз або двічі на місяць. Ймовірно, що першу проведемо вже 1 червня, і вона буде приурочена до Міжнародного дня захисту дітей.

Наприкінці попереднього та на початку цього року ми започаткували багато нових та цікавих проектів. Це, зокрема, проекти «Найкращий промоційний відеоролик міста Луцька», «Імена Луцька», «Луцький кликун», «Луцьк на ровері», інформаційно-промоційна кампанія «Я – лучанин» тощо. І вже другий рік поспіль ми реалізовуємо міжнародний туристичний проект культурної спадщини «Шлях Гедиміновичів» (ініціатором є Луцька міська рада), який наразі об’єднує п’ять країн Європи (Україна, Литва, Польща, Білорусь та Чехія).

– Що кажуть туристи про Луцьк?

– Кажуть, що Луцьк – це європейське українське місто. Тут варто зрозуміти глибину: наше місто європейське за інфраструктурою, цінностями, культурою та освіченістю людей і водночас воно яскраво вирізняється сильним українським духом, що є на Волині. Якщо українську націю порівнювати з іншими, то наші люди відкриті, гостинні, щирі. Оце і є автентичність, яку треба берегти, плекати і розвивати. Українська кухня, побут, традиції – це те, що цікавить туристів в Україні.

– Чи можете назвати приклад такого місця у Луцьку, де це все є в концентрації?

– Щодо гостинності, то її турист має відчувати скрізь: на вулиці, на вокзалах, в готелі, ресторані тощо. Найглибше пізнати традиції та культуру можна на наших фестивалях.

– Що можна назвати родзинкою цього туристичного сезону?

– Однозначно, це відзначення 585-ї річниці З’їзду європейських монархів. Цей рік – важливий для міста. Ми мали відзначати річницю на вищому рівні, зокрема, скориставшись датою, хотіли «посилити видимість» Луцька на державному рівні, але життя вносить свої корективи. Тому сьогодні доносити історичне значення з’їзду залишається за допомогою інформаційних заходів.

– Які з подій, приурочених до дати, проведуть влітку?

– Великі плани були на фестиваль «Ніч у Луцькому замку». Проте не готова сказати, чи буде цей фестиваль цього року взагалі. Восени проводитимуться інші фестивалі, приурочені до цієї дати. Також у планах – проведення наукової конференції щодо вивчення литовської доби із залученням білоруських, литовських та польських істориків. Прагнемо провести в Луцьку виставку 45 портретів правителів Великого князівства Литовського авторства сучасного литовського художника Артураса Шлепса. Якраз ведемо про це перемовини з литовцями. Наразі ця виставка проходить у їхньому місті Тракай.

– Коли саме ви хотіли б запросити туристів улітку?

– Протягом усього туристичного сезону. У Луцьку завжди можна гарно провести дозвілля, навіть якщо в той момент не проходить фестиваль. У зв’язку з економією коштів значна кількість культурно-мистецьких заходів була скасована.

– А з того, що залишилося?

– Насамперед на фестиваль «Бандерштат» (1-3 серпня), який цього року є найактуальнішим для українців. Окрім того, на святкування Дня міста, на «Ніч в Луцькому замку» (якщо відбудеться), на фестивалі «Епоха доблесті», «Меч Луцького замку», «З любов’ю до сала», джазові фестивалі тощо.

– Цього року на вашу галузь виділено менше коштів?

– Так, на реалізацію Програми конкурентоспроможної туристичної галузі в місті Луцьку на роки було значно скорочено видатки з бюджету. Як наслідок, кошти з міської скарбниці виділятимуть на найменш фінансово затратні проекти. Проте завдяки налагодженій нами співпраці з туристичним бізнесом вдається значну частину проектів реалізовувати без залучення бюджетних коштів.

– Що можна зробити без цих грошей?

– Майже нічого не вартує гостинність, щирість, відкритість та усмішки лучан до туристів. Завжди шукаємо та придумуємо промоційні проекти міста Луцька, які потребують найменше затрат, проте мають ефект. У нас зараз оголошено конкурс на найкращий промоційний ролик про Луцьк. Заохочуємо і аматорів, і професіоналів зняти проморолики про те, яким вони бачать місто, і розмістити відео на сайті «YouTube» в інтернеті, аби його переглянули якнайбільше людей. Призовий фонд конкурсу – 3 тисячі гривень.

– Є вислів, що люди купують не речі, а емоції; якщо їдуть кудись, то теж шукають там саме емоції. А що, з вашого досвіду начальника управління туризму та промоції міста, є носієм яскравих приємних емоцій у Луцьку?

– Це подієвий туризм – фестивалі. Коли людина приїжджає, вона дійсно хоче взяти в чомусь участь і отримати незабутні емоції. Яскравим прикладом є наша родзинка, якої ніде немає, це арт-шоу «Ніч у Луцькому замку».

Міжнародна співпраця

– Наталіє Петрівно, скільки туристів щороку приїжджає до нашого міста?

– З усіх доступних джерел, що можуть свідчити про кількість туристів у Луцьку, ми збираємо статистику та аналізуємо її. Нам важливо бачити піки та падіння відвідуваності міста (сезонність), динаміку тощо. Наприклад, для порівняння: у 2011 році замок відвідали 35500 людей, в 2012-му – 67800, у 2013-му – 74200.

– Коли виїжджали на виставки, приймали делегації, чи йшла мова про подальшу співпрацю?

– Ми співпрацюємо з такими містами, як Тернопіль, Львів, Рівне. Протягом минулих років безплатно розміщували в них календар подій Луцька на поточний рік, на білбордах та сітілайтах було розміщено зображення замку Любарта із запрошенням до Луцька.

– Із закордонними містами існує така співпраця?

– Так, з нашими містами-партнерами ми, зокрема, обмінюємося поліграфічною продукцією, туристичною інформацією. Також контактуємо в рамках реалізації проектів, як, наприклад, в галузі культури: «Жешув – Луцьк – Івано-Франківськ». В рамках міжнародного проекту «Шлях Гедиміновичів» налагодили відносини з білоруськими містами Ліда та Новогрудок, литовськими Каунасом, Укмерге, чеським Кутна Гора.

– В чому виражені ці відносини?

– Мета проекту – створення туристичного маршруту історико-культурною спадщиною династії Гедиміна та сертифікація маршруту як Культурного шляху Ради Європи.

– Зараз цим проектом хтось займається, як у часі віддзеркалюється результат роботи?

– Звісно, над його реалізацією працюють виконавчий директор Асоціації «Шлях Гедиміновичів» Геннадій Друзенко, я як заступник виконавчого директора, Олександр Железняк, який є контент-менеджером сайта проекту «www. gedeminids. eu». Нагадаю, що президентом Асоціації, яка разом має 20 українських та міжнародних партнерів, є Луцький міський голова Микола Романюк. Сама ж команда проекту є дуже маленькою. Проте головне – не кількість, а якість. І важливо, що ми – справжня команда. За минулий рік було зроблено чимало організаційної роботи, щоб пройти шлях від ідеї до запуску проекту. В тому числі розробили сайт проекту, в листопаді минулого року організували зустріч на міжнародному рівні в місті Каунас за участю литовського посла в Україні Пятраса Вайтекунаса, голови Литовського сейму Ярослава Наркєвіча, де вперше зібрали всіх наших міжнародних партнерів та підписали спільне звернення до європейських лідерів. У січні цього року провели загальні збори Асоціації органів місцевого самоврядування «Шлях Гедиміновичів», де затвердили план дій на наступний рік (опис та створення путівника за маршрутом, створення промороликів, проведення спільних культурних заходів, реалізація спільних маркетингових кампаній, участь у туристичних виставках тощо).

– Які екскурсійні об’єкти є цікавими не в центрі міста, а далі?

– Наприклад, мало хто з туристів знає про найдовший будинок, рекордсмена України, що на 33-му кварталі. Він побудований, як бджолині стільники, за зразком одного з німецьких містечок. Або ж про завод Вацлава Земана чи колишню будівлю залізничного вокзалу, що на вулиці Стрілецькій. Ми наразі думаємо, що треба якось розширювати так звану туристичну зону – центр, Старе місто, а для цього створювати якісь цікавинки. Була ідея в сфері мистецтва графіті, аби взяти, наприклад, якийсь район і розмалювати старі бокові стіни багатоповерхівок.

Особисте

– Як останні події в країні змінили саме ваше життя?

– Як і більшість українців, переживала це дуже важко. Нічого не могла робити, ні про що думати, крім тих подій… Зрештою, про це і зараз важко говорити. Напевно, в ХХІ столітті ніхто не думав, що може таке бути: революція, бездушна влада, смерті мирних людей, справжніх патріотів. Була на Майдані, на мітингах.

Зараз головне – це те, що ми повинні гуртуватися; і оця приказка «Моя хата скраю: нічого не знаю» – на означення української байдужості, напевно, теж призвела до трагічних подій, що відбулися. Думаю, жодна влада з часів здобуття Україною незалежності не робила все для того, аби Україною називалася не територія, а власне держава, в ме­жах якої живе один-єдиний український народ.

– Досвід країни торкнувся особистого?

– Я як була патріотом, так і залишилася; як була переконана, що ніхто не зробить щось за мене і не треба надіятися на когось, а повинна робити все, що можу, так і думаю; як не хотіла виїжджати на постійне проживання за кордон, бо там жити краще, а хотіла завжди жити і працювати на своїй Батьківщині, бо я тут народилася, люблю Україну, захоплююся її природою, фольклором, культурою і хочу зробити особистий внесок у її розвиток, то в мене це й залишилося. Для мене особисто ці події дали тільки підсилення характеру і переконань. Щиро вірю, що на своєму рівні я можу щось змінити. Хай це буде на локальному рівні, але я роблю все, що можу. Хочу особисто бути корисною місту, державі. І розумію, що тепер ми ще й несемо величезну відповідальність за ті смерті Небесної сотні.

– На вашому прикладі жінки-начальника управління, як сьогодні представницям жіноцтва, маючи достатньо обов’язків, багаж відповідальності, поєднувати те, чого завжди чекають від чарівної половини: тендітності, ніжності, спокою, гармонії?

– Я вам скажу, що стикаюся з іншим: в депутатстві ніхто не дивиться на мене, як на жінку. Виборці бачать в мені депутата, від якого вимагають виконання його обов’язків. Коли ідуть із проблемами підтоплення, каналізації, людям головне, щоб вони були вирішені. Жінка, яка є політиком чи громадським діячем, повинна бути сильною та витривалою. А всі ті риси, що природно характерні жінці (тендітність, ніжність, вразливість, емоційність), повинні залишатися в сім’ї. В роботі вона має бути відповідальною, сильною і мужньою.

– І так щодня протягом тривалого часу – складно?

– Складно. Напевно, історично склалося, що коли йдеш на передову, а не стоїш за чоловічою спиною, маєш втілювати в собі якісь чоловічі риси. Але кожен вибирає свою життєву дорогу, і я зробила особистий вибір, ним задоволена. Хочу бути корисною суспільству, місту, державі. Слава Україні! Героям слава!

Спілкувалася Тетяна СВЕРЕДА