Роздуми над посланням до Римлян 7,20-23
Роздуми над посланням до Римлян 7,20-23
Уся сьома глава говорить про закони. Є закон Божий, є закон гріха, але є також і закон Духа. По суті, діє той закон, на чиїй території ми перебуваємо. Якщо ми в Адамі, тобто в своїй порушеній природі, то наш дух перебуває під владою закону гріха. Навіть якщо ми зовнішньо дотримуємося Божого закону, то це призводить до людської гордості і фарисейства. Людина може бути зовні моральною, чемною, а все ж бути рабом гріха, пихи і духовної сліпоти. В часи Христа були церковні фарисеї, але вони є і тепер. Апостол взиває: «Бідна я людина, хто визволить мене від цього тіла смерті?». Відповідь полягає в тому, що нас і мене визволив Бог через нашого Господа Ісуса Христа, а тому Йому належить подяка. Але якщо я не є у Христі, не є в з’єднанні з Божою волею, але є сам в собі, то навіть якщо «своїм розумом служу закону Божому, то тілом служу законові гріха». Але якщо я у Христі, то закон Духа визволив мене від закону гріха і смерті (див. Рим. 8,1-2).
Суть свободи полягає в тому, щоб бути у Христі. «Якщо Син вас визволить, то будете справді вільними» (Ів. 8,32). «Міцно стійте в тій свободі, до якої вас визволив Ісус Христос» (Гал. 5,1). Як маємо в Ньому бути? Через правдиве покаяння.
У 20-му вірші сказано, що я роблю те, чого не хочу, і що це робить гріх, який живе в мені. У 22 вірші чотири рази говориться про закон. З Божим Законом я погоджуюсь і йому підкоряється закон мого розуму. Але, з іншого боку, тут є закон гріха, якому підпорядковуються мої члени. Висновок такий, що те добро, якого хочу, я не роблю, а зло, яке ненавиджу і не хочу, те роблю. Апостол вказує, що це чинить сила гріха, яка маніпулює силами моєї душі – розумом, волею і відчуттями.
Якщо ми через живу віру є в Христі, там діють закони Духа. Якщо ми не є в Христі і намагаємось власними силами зберігати Божі закони, то там справджується, що ніхто не здатний власною силою виконувати Божі закони. Тоді це призводить до двох крайнощів. Або на людей лягає тягар дотримання закону, але їх не ведуть до навернення і до живого з’єднання з Христом. Це призводить до бунту та гніву проти Бога і до прагнення позбутися неприємного тягару християнства. Або виникає ліберальне християнство, яке заперечує всі Божі закони, і все пристосовує, як йому це підходить. Все прикривається побожними фразами – любов’ю, яка по суті є самолюбством і егоїзмом, або Божим милосердям, що по суті є неохотою жити справедливо. Насправді тут йдеться про обман. Ні законництво, ні фальшива свобода не веде до спасіння. Чому? Тому що бракує основи – правдивого покаяння. Ісус каже: «Якщо не покаєтеся, то всі загинете». Суть покаяння, тобто метанойя, не полягає в зовнішніх аскетичних вправляннях, але йдеться про внутрішню зміну мислення.
