То був ще той трафунок
То був ще той трафунок
(казка)
Жила – була на світі Баба Яга. Ну, це не дивина. Усі знають, що вони є на світі. Ось і ця жила собі в лісі. Трави збирала, зілля варила, щось там чаклувала за зачиненими дверима, часом і капості комусь робила – без того Ягою б не була.
А тут ринкові відносини! Усі шукають, як побільше грошей заробити – звірі не виняток! Хто без грошей, той ніхто.
А Баба Яга, що? Виняток? Гроші вона і до того любила, а тут, дивлячись на інших, взагалі мало з глузду не з’їхала!
Торгівлю зіллям пустила через рекламу. Для кохання і від кохання. Для міцності зубів і для міцності кігтів. Для міцного сну … Одним словом, зілля на всяк випадок. Гроші, звичайно, є але ж, коли вони є, то їх хочеться все більше і більше!
Згадала Баба Яга, що ніби у сусідньому лісі є квіти для такого навару, що життя продовжує і красу надзвичайну дає. От і сіла вона у ступу, схопила помело і – ну, звичайно до сусіднього лісу.
Квітів Яга не знайшла. Може, взимку вимерзли, бо зима була лютою. А може хтось інший зірвав. Чи то в іншому вони лісі? Словом, не пощастило.
Зібралася Яга додому, а тут як із-під землі бурундук узявся. Круть – верть, круть – верть біля ступи.
- А візьміть мене будь – ласка до свого лісу.
- Якого це милого?
- Кум там у мене хворий, а я поки дістанусь до лісу. А у вас транспорт.
Слово «транспорт» Язі сподобалося: ніхто ще її ступу так не називав.
- Я ж не задурно, я заплачу. А місця мені скільки треба? Я ж маленький. Слово «заплачу» Язі також сподобалося, навіть більше за слово «транспорт». Ото і взяла Яга бурундука з собою.
Летить, а сама думає: це ж додатковий заробіток матиму. Комусь до нашого лісу треба, комусь – з нашого. Дріботу можна і на помело посадити, не обов’язково у ступу.
От і почала Баба Яга повітряним таксистом працювати. Вигідно.
Нап’ється зілля для бадьорості і давай! Вночі зілля варить, ввечері та вранці продає, а вдень між лісами та полем фугує!
Одного дня виходить з хижі, а біля дверей стоять бобри – податківці.
- Ото ми до Вас, шановна, зранку, бо годі Вас застати вдома.
- Я бідна пенсіонерка. У лісі шукаю грибочків, ягідок щоб якось проіснувати.
- Хм… А ось реклама Ваша про інше говорить. Ми тут прочитали…
- Оте зіллячко? Добродії, так це я спонсорством займаюсь. Ага, благодійністю. Шкодую, шкодую звіряток.
- Задурно віддаєте?
- Саме так, саме так.
- Добре. А що таке «таксобабе»? Можете пояснити?
- «Таксобабе»? Я і слова такого не чула. А що це таке?
- А то таке, що такий напис на Вашій ступі, шановна. Вона у Вас, як транспортний засіб використовується.
- Хтось мене обмовив! Хтось обмовив! Я і не знаю де моя ступа! Стара вона – ще від моєї бабці спадок. Десь лежить серед непотребу. Вам вона Потрібна? Як потрібна, то я знайду. Знайти?
- Не треба. Тільки вважайте. Якщо Ви хитруєте, потім можете пошкодувати. Ви не сплачуєте податки, і це загрожує Вам великим штрафом, якщо виявиться що Ви сказали нам неправду.
- Та усі темні сили за свідків, що правду кажу.
Баба Яга аж ногою тупнула і сплюнула.
- Вважайте, шановна, вважайте …
На тому і розійшлися.
Баба Яга навіть стежку до своєї хижі зіллям від ворогів покропила, аби податківці до неї дорогу забули.
«Таксобабе» літає між лісами, як літав. Дрібні звірята тішуться: летіти – це тобі не вистрибувати кілометри!
Баба Яга час від часу грошики перераховує. Тішиться. І все у неї гаразд. Вночі відкриє скриню, руки занурить у гроші аж по лікті.
А для чого їй гроші? Вона і сама, мабуть, не знає. Їжа навколо неї і задурно: там ягідка, там горішок, там грибочок, а ось тут дичка, а ось і квасок. Одежина? А яка їй, старій, одежина? Роками спідницю, кофтину та кожушину носить. Ну, часом іншу хустинку на голову візьме, так і хустин у неї повно …
А гроші… Ну, вже так годиться щоб побільше, побільше було! Ось і збирає, ось і тішиться. Навряд, чи в кого більше за неї є! До того ж гроші завжди потрібні, а раптом «чорна година»? Щоправда, яка вона, та «чорна година», ніхто не знає, тож і Яга не знає, але все ж …
Одного дня… Та все, як завжди, було і того дня. Де лягла, там і встала. Витягла з корчів ступу і помело. «Таксобакс» у повнім порядку. Хто там перший? О! Ціле сімейство! Білка – мама і троє більчаток. Ну гаразд, гаразд: за трьох можна заплатити, як за двох. Отже, разом троє. Хто сказав. Що у Яги серця немає?
Полетіли!
І назад треба було б пасажирів, та, як на зло нікого немає. Сова, бачите, казала, що дощ буде, навіть не дощ, а злива з грозою! Ото і бояться звірі носа витикати з домівок. Стара Ведмедиця Бурамила навіть запропонувала Язі в її домівці дощ перечекати. Диви, яка милосердна. А Сова? Теж мені синоптик.
«Нехай дощі, нехай негода не роблять вам в житті погоди» - так чи трохи не так але по телевізору щось схоже кажуть, а тут Сова із своєю мудрістю. І як навмисне, Яга навіть своїх улюблених крапель не взяла – забула «оптимістин», а він би зараз, ох, як став би у пригоді.
Але не буває такого лиха, щоб на добре не вивернулося. Добродій Лисовецький раптом з’явився і виявив бажання летіти.
Ну і його почали вмовляти:
- Пане Лисовецький, прогноз жахливий!
- Лисуню, де тобі вже до мандрівок?
- Старий Лисе, не роби дурниць, іди до хати дочекайся погоди.
А в Лисовецького ніби лихий вселився.
- Їдьмо! – до Яги.
А їй тільки того і треба. Полетіли!
Небо зчорніло, вітер завив.
- Прорвемося? – питає Лисовецький, а сам до Яги тулиться.
- Фірма віників не в’яже. «Таксобабе» не має перешкод! – перекрикує вітер Яга.
А як блисне! А як грюкне!
У Яги перед очима вогняні бджілки застрибали! Вона ж тільки на мить замружилася, і – бац!
Влетіла ступа в крону столітнього дуба. Мало, що влетіла, а помело кудись відлетіло. Ґвалт.
Ну, ґвалтує, звичайно Лисовецький, бо Бабі Язі ґвалтувати не гоже: вік і статус не дозволяють. Але цікаво щоб ви робили на її місці? А місце, скажу я вам, теє то, як його?.. Ну, не зовсім щоб …
Висить Яга донизу головою, ноги у спідниці заплутались, а може у гіллі? Дриг – дриг. Та де там, не пускає. А коли ти донизу головою, то усі твої знання з голови висипались.
- Йой! Йой! Йой! – це Лисовецький десь знизу скиглить.
- Ти теж зачепився? – нарешті вичавила із себе Яга.
- Та ні, передніми лапами тримаюся!
- Так стрибай униз, клич на допомогу!
- Нема дурних стрибати! А як струс мозку дістанеш?
А дощ! Не дощ – дощище! І тільки блискавки лусь! Лусь!
- Ау – ву – ву – ву! – знизу.
Це гілка зламалась, і Лисовецький полетів донизу!
- Клич верхолазів! – Кричить Яга – Хай мене рятують. Я тебе за це місяць туди і звідти буду без грошей возити!
Знає ж, знає, що не з тих той Лисовецький, щоб оце задурно комусь помагав.
А Лисовецький виявився поряднішим, ніж Яга думала. Мокрий – мокрісінький прибіг до служби порятунку, у двері загупав:
- Біда! Біда! Верхолази потрібні!
А ж тут: глип! Колодка на дверях, а на вікні за склом оголошення:
“Служба порятунку тимчасово не працює. Кожен рятується, як може!”
- Як може, - повторив Лисовецький, і тут як струмом його вдарило:
- А якщо не може? – сам себе спитав Лис, пригадавши, як висів, тримаючись гіллячки.
- Неподобство, вигукнув він у голос. Ще служба порятунку називається! Розігнати усіх!
- Хто це під дощем репетує? – висунув з дупла голівку Дятел.
- Це я Лисовецький.
- Йой, та тебе годі пізнати, так ти змок.
- Я оце дивуюсь і обурююсь, обурююсь і дивуюсь! Де ж ті рятівники поділися, що таку дурницю в оголошенні пишуть?
- Ніякої дурниці, - відповів Дятел. – Служба не працює. Зарплату їм не платять, от і закрили установу.
- Жах! – сказав Лисовецький і пчихнув.
- Вважай ти простудився, ховайся від дощу, пий гарячий чай із медом!
- Та де там! Я тоді мушу бігти на станцію “Швидкої допомоги”, або…
І розповів Лисовецький, яка біда трапилася із бабою Ягою.
- Кепська справа, - промовив Дятел. – Навіть не знаю чим зарадити. На “Швидку” не біжи: вона теж не працює. Лікарям теж зарплату затримали, от вони і страйкують.
- А куди ж Лісова Рада дивиться? – всердився Лис Лисовецький.
- А що Рада? У бюджеті грошей бракує. Не поповнюється бюджет. Тіньова економіка. Розумієш?
Ні, що таке “тіньова економіка” Лис не розумів. Він тільки пчихнув.
- Та дуже просто. Далеко не всі сплачують податки. А ти таки простудився, тікай додому.
- - Чому не сплачують? – не вгавав Лис.
- А тому, що про громадське не дбають, а тільки про своє. Добре було б зараз по радіо про біду оголости, але, на жаль, радіо працює тільки у неділю
- А сьогодні – середа.
- Теж бракує грошей?
- Уяви собі: так! Хіба треба звернутися у Добровільне товариство птахів. Вони допоможуть, але не треба дочекатися, коли дощ вщухне, бо мокрі крила нас не дуже тримають у повітрі.
Дощ скінчився тільки вночі. А вночі що? Хіба сови очима світять. Отже, тільки вранці полетіли птахи рятувати Бабу Ягу.
Ото послухалися! Сварила стара усіх, хто її знімав із дуба, і тих, хто не знімав, а найбільше кляла Лисовецького.
А що Лисовецький? Він бідака, сильно перестудився, збираючи птахів на допомогу. Коли ю не він, невідомо, скільки б Баба Яга провисіла на дубі.
Розтовкмачили усе стрій. Ото вона, хоч руки їй і тремтіли, витягла гроші із скрині: собі та Лисовецькому на ліки і на податки за пару років, що не платила. А ще понесла видатки: нову ступу замовила та помело до неї.
Але я не про те. Історія із Бабою Ягою не минула без сліду. В обох лісах тепер і радіо працює, і стежки вирівняли, і “Швидка” діє, і служба порятунку, і… Словом, усе гаразд, бо, дивлячись на Ягу, інші хитруни податки теж заплатили: нікому не хочеться опинитися у такій біді, як ото стара була!
Виконавець:
Анна Герман
12.12.1999(р. н).
м. Дрогобич, вул. Княгині Ольги
Дрогобицька гімназія
