Колектив Національного музею Тараса Шевченка

Колектив Національного музею Тараса Шевченка бере активну участь у підготовці Повного зібрання творів Тараса Шевченка у 12 томах та Шевченківської енциклопедії у 6 томах, що мають побачити світ до 2014 року. Надзвичайно важливим є питання здійснення та уточнення атрибуції малярських творів Тараса Шевченка. Саме колектив музею у тісній співпраці з фахівцями Національного науково-дослідного реставраційного центру України доклався до висвітлення багатьох проблем, які залишилися ще від виходу попереднього Повного зібрання творів Т. Шевченка (1960-і). Здійснення атрибуції творів із колекції музею, зокрема, творів Шевченка – художника вимагає поєднання й урахування кількох аспектів досліджень: побутування твору, визначення рис, притаманних манері митця тощо та власне досліджень науковців-реставраторів (фізико-хімічні, рентгенографічні, спеціальні фотозйомки в УФ – та ІЧ – променях та ін.). В останні роки фахівцями ННДРЦУ були проведені ґрунтовні дослідження малярської спадщини Т. Шевченка, що зберігається в НМТШ. Першим етапом став комплекс фізико-хімічних, фізичних та хімічних методів дослідження. Цей комплекс досліджень дозволяє максимально близько – за хімічним складом грунтів та фарбових пігментів – визначити час виконання тієї чи іншої роботи. Фахівці орієнтуються на білила, які використовує художник. Так, свинцеві білила з мікродомішками срібла виробляли з часів античної класики до середини ХІХ ст. З середини ж XIX ст. свинцеве білило було без срібла, а цинкове було відкрите в 1850 р. і широко використовуватися почало вже у 80-х роках ХІХ ст. В результаті було отримано висновки, які точно довели що 6 робіт з 29 не можуть належати пензлю Т. Шевченка, оскільки в складі свинцевих білил

відсутнє срібло, або ж використовувалися свинцево-цинкові та чисті цинкові білила. Так звані «Сумнівні твори» та безпідставно приписувані Т. Шевченкові пройшли другий етап дослідження - оптико-фізичними методами. У 2011 р. були проведені рентгенографічні дослідження 17 робіт (в тому числі й еталонних). Результати досліджень допомогли зробити висновки: твір, відомий як Шевченка (1859 р.) не може належати пензлю Т. Шевченка і є, очевидно, копією роботи (полотно, олія. 41 х 34. НМТШ, ж-182). Дослідження здійснювали фахівці ННДРЦУ, зав. відділу НМТШ Калініна місцезнаходження оригіналу автопортрета не встановлено. Копію автопортрета Шевченка з колекції НМТШ вперше було репродуковано як оригінал роботи Шевченка в журналі «Україна» (К., 1925, № 1-2, на першій ненумерованій сторінці) з таким написом: «Портрет Шевченка 1859 р. з колекції ». У цьому ж номері вміщено статтю тодішнього власника портрета В. Щавинського, який знайшов його в Петербурзі 1920 р. і вважав твір оригіналом автопортрета, одним із найкращих малярських зразків впливу Рембрандта на Шевченка. В Щавинський навів напис на верхній частині підрамника: «Портрет Шевченка», далі напівстерті слова, які, здається можна прочитати: «Я писав сам», і ще далі - зовсім добре заховане продовження їх: «із себе. 1859»1. У зносці до цих рядків – доповнення автора: «У правому нижньому розі рукою антиквара зроблений напис: Флавицький. Розміри в 402, ш. 325 ММ»2. Знавець мистецької спадщини Т. Новицький відразу заперечив твердження В. Щавинського: «… підпис «Флавицький» зразу ж порождає сумнів… В. Щавинський гадає, що цей підпис зроблено «рукою антиквара»… На мою думку, для антиквара було більше корисним видавати його за працю Шевченка, на яку легко можна знайти покупця, навіть не вважаючи на художню її вартість. Що ж до напису на підрамнику, зробленого олівцем, то це не є рука Шевченка… А крім того й техніка малювання не Шевченкова: він не вживав таких грубих мазків, особливо на обличчі, які ми тут маємо»3. На думку Т. Калініної – це є копія портрета, подарованого Шевченком Дзюбіну, і можливо, що зроблена Флавицьким, котрий … міг намалювати лише копію, бо він повернувся з-за кордону 1862 р., коли Шевченка не було вже в живих. За припущенням Л. Владича тут, можливо, не обійшлося без участі Марка Вовчка, з якою Флавицький познайомився за кордоном. Яцюк вважав портрет із збірки НМТШ оригінальним твором Т. Шевченка. Ймовірно, після смерті Василя Щавинського портрет надійшов до Всеукраїнського історичного музею ім. в Києві. Звідти за актом від 16.12.1933 р. твір було передано до ІТШ (Харків), реставровано 5.01.1940 р. За описом в інвентарній книзі ГКШ № 2 (інв. № 000), на лицевій стороні портрета можна було прочитати підпис художника: «На малюнку по нижньому краю праворуч підпис «Флавицький», після реставрації майже не видно». В інвентарній книзі ДМШ (група «Живопис», № 000, запис від 15.05.1950 р.) повторено: «По нижньому краю праворуч підпис «Флавицький» (після реставрації майже не видно)».

Проведені візуальні та хімічні дослідження, здійснені спеціальні зйомки в ультрафіолетовому, інфрачервоному та рентген-випромінюванні, макро - та мікрозйомки дозволили зробити висновок: портрет не може бути віднесеним до творчої спадщини Т. Шевченка. Для остаточного висновку щодо авторства портрета потрібні додаткові порівняльні дослідження з творами .

Як встановлено у результаті досліджень, твори «Середньовічна сцена: лицар у монастирі» (ж-110) та «Середньовічна сцена: біля монастирської брами» (ж-111), що зберігаються в колекції НМТШ, також не належать пензлю Т. Шевченка. Дослідження проводили фахівці ННДРЦУ, від НМТШ – заступник ген. директора У Повному зібранні творів Т. Шевченка (У 10 т. – К., 1963. – Т. 10. – С. 120) ці твори названо безпідставно приписуваними поету-художнику. Зазначено, що, попри наявність на обох картинах праворуч унизу підпису червоною фарбою «», не властиві творам художника техніка виконання картин і їх кольорова гама не дозволяють припустити авторство митця щодо згаданих картин. Власне, підписи на картинах також нічого спільного з підписом Шевченка не мають, і зроблені вони, вочевидь, пізніше рукою невідомого. Знаходимо й інформацію про шлях обох творів до колекції Національного музею Тараса Шевченка: після подій 1917 року вони були передані на збереження до Російського музею з приватної збірки Женні Лазарівні Руманової, а 1928 року їх включено до інвентаря музею, 26 серпня 1940 р. картини передано до ГКШ, а звідти до ДМШ (тепер НМТШ), де вони й були внесені до інвентаря як приписувані Шевченкові. У Повному зібранні творів Т. Шевченка вказано техніку і дату виконання: полотно, олія; [1-а половина ХІХ ст.]. Як згадувалось: з середини ХІХ ст. свинцеве білило виробляли без срібла. Саме таке свинцеве білило без срібла використано при написанні творів, що ми розглядаємо. Тобто написані картини в ІІ половині ХІХ ст. Художник-реставратор олійного станкового живопису ННДРЦУ , здійснюючи реставрацію однієї із картин (ж-111), також висловила сумнів щодо автентичності підпису Т. Шевченка: він – не у фарбовому, а у лаковому шарі. Отже, говорити про автентичність підпису Т. Шевченка не випадає уже й через це. Цікава також історія колекції, з якої картини потрапили до ГКШ. Я з’ясувала, що зав. відділом наукової каталогізації ДРМ (Санкт-Петербург) розшукує твори, що 1920 р. входили в колекцію відомого журналіста, мецената, Аркадія Веніаміновича Руманова () та його дружини піаністки Євгенії Львівни (або Женні Лазарівни) (). Наприкінці 1918 – поч. 1919 рр. Руманови виїхали за кордон, лишивши доручення по веденню справ на ім’я матері дружини Фанні Григорівни Штембер. Вона в 1920 р. згідно з приписом відділу охорони – передала більшу частину колекції в Російський музей. Тобто, колекція була розформована і в більшості націоналізована Радянською владою. єва опублікувала дослідження «Художнє зібрання А. В. та Є. Л. Руманових як джерело музейних надходжень» (материалы У1 Боголюбовских чтений, Саратов, 28-31 березня 1999. - СС. 57-71). Від неї ж надійшла інформація: у колекції Руманових було 2 твори Тараса Шевченка, про які відомо лише розміри – 70 х 91 см; в опису з квартири Руманових (1920 р.) виявилися 2 твори під назвою «Жанровая сцена». Зважаючи на те, що розміри картин з колекції НМТШ – 71 х 93 см та 71 х 92 см, можемо припустити, що йдеться про одні й ті самі твори. Виникає питання: хто і коли передав ці 2 картини до колекції Руманових як твори Т. Шевченка?

Портрет Петра Дуніна-Борковського. ([Друга чверть ХІХ ст.], полотно, олія. 37,2 х 30, 5.) з колекції НМТШ (ж-86) також не маємо підстав відносити до доробку Т. Шевченка. Дослідження здійснювали фахівці ННДРЦУ та зав. відділу НМТШ Калініна підпису та дати виконання немає. У 1928 р. портрет було придбано для ІТШ як твір Т. Шевченка. Історія його побутування відома зі слів останньої власниці Варвари Яківни Дуніної-Борковської: «Портрет изображает Петра Дм. Дунина-Борковского, с которым Шевченко был дружен и у которого гащивал в родовом гнезде Д.-Борк. селе Листвене Черниг. губ. Городнянск. у., где и написал этот портрет…4. Від неї ж відомо, що портрет знаходився у різних членів родини. Авторство Шевченка стверджує довідка, видана іній-Борковській р. Товариством імені О. І.Куінджі в Ленінграді. Факт перебування в Листвені на Чернігівщині підтверджений самим Т. Шевченком: у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». Документально підтверджено дві зустрічі Шевченка й Дуніна-Борковського: в Яготині (1843 чи 1845 рр.), де відбулося знайомство, та в Києві восени 1846 р., коли Петро Дмитрович був уже тяжко хворий. Відомі обставини їхніх зустрічей викликали в дослідників сумнів щодо можливості виконання твору. У Повному зібранні творів Т. Шевченка (У 10 т. – К.,1961, Т. 7, кн. 2, № 000) портрет було введено до розділу «Сумнівні (Dubia)». Особливості живописної манери не розглядалися. Касіян вважав портрет роботою художниці-аматорки Глафіри Псьол.

Порівнявши портрет П. Дуніна-Борковського із еталонними живописними портретами Т. Шевченка 1840-х рр., мистецтвознавець В. Рубан знайшла чимало спільних рис у колориті, засобах загальної композиції й характері трактування обличчя. Дослідниця не наважується остаточно відкинути авторство Шевченка, і, той же час, не виключає, що портрет П. Дуніна-Борковського могла виконати його дружина Глафіра Псьол. Портрет має певні особливості, що не властиві живописним творам Шевченка: порушення пропорцій у зображенні постаті (замала голова відносно досить широких плечей), занадто ретельно прописаний одяг портретованого на краях полотна. Крім того, серед еталонних живописних портретів, виконаних Шевченком в Україні до заслання, немає аналогів за форматом та співвідношенням постаті портретованого й розміру полотна. Як показали дослідження грунту й складу фарб, здійснені фахівцями ННДРЦУ, в роботі над портретом автор користувався, зокрема, свинцевим білилом – і як наповнювачем грунту, і як одним із пігментів фарбового шару. Використання свинцевого білила вказує на час виконання твору – першу половину ХІХ ст. Рентгенографічні дослідження виявили чіткий мазок лише в ділянці зображення сюртука (праве плече портретованого). Це дозволило реставраторам припустити, що білильні мазки було нанесено в інший період.

Портрет П. Дуніна-Борковського потребує подальшого дослідження як твір Г. Псьол. Зважаючи на те, що композиція й зображальні засоби близькі до портретів Т. Шевченка, ймовірно, художниця користувалася його порадами в процесі роботи над твором.

В колекції Національного музею Тараса Шевченка є родинні портрети Закревських, які 1843 р. виконав ще учень Імператорської Академії мистецтв Тарас Шевченко. Ці портрети довгі роки зберігалися в родині Закревських. Приблизно в 1920-х роках невістка портретованих Марія Миколаївна Закревська (в дівоцтві Борейша) передала їх до Полтавського історичного музею, звідти вони були передані до ГКШ, тоді – до ДМШ (нині НМТШ). Марія Миколаївна Закревська (Борейша) була власницею і другої пари портретів Ганни та Платона Закревських. Дослідження проводили фахівці ННДРЦУ та зав. сектором музею Ці твори потребують подальших досліджень, які дозволять фахівцям остаточно визначитися щодо їх авторства. Вони були нею передані до Пушкінського дому в Ленінграді приблизно у 1920-х роках. Звідти, за актом № 32 від 10.03.1930 р. вони надійшли до ІТШ, згодом до ГКШ, тоді ж до ДМШ (нині НМТШ). В акті передачі ІТШ, в інвентарній книзі ГКШ, в інвентарній картці ДМШ за 1949 р. ці портрети атрибутуються як оригінали Т. Шевченка. А вже Повне зібрання творів Т. Шевченка (У 10 т. – К., 1963, Т. 10, № № 000, 320) відносить цю пару портретів до рубрики: «Безпідставно приписувані Т. Шевченку». В коментарі зазначено, що твори мають низький художньо-технічний рівень, різняться кольоровою гамою з оригіналами. Фахівці ННДРЦУ здійснили різні дослідження портретів Закревських, приписуваних Шевченкові. За хімічним складом грунт і фарби, якими були написані портрети, характерні для першої треті ХІХ ст.; такий же склад мають фарби і оригіналів (за виключенням кількох компонентів). Рентгенівські промені показали, що технічні прийоми написання і оригіналів, і приписуваних творів дуже схожі. Відмінність: на оригіналах одяг моделюється більш пастозними, широкими, хаотичними мазками, з використанням більшої кількості фарб (це видно й візуально); на приписуваних одяг передається тонкими, дрібними мазками. Використання білил для передачі світло – тіньових ефектів і є в оригіналах, і в приписуваних, але акценти різні, трохи зміщені. Підпис на жіночому портреті, що приписується Шевченкові, прочитується не повністю, напівстертий: «843 Т Шевч…». Бажано, щоб цей підпис проаналізували почеркознавчі. Фахівці ННДРЦУ констатують, що друга пара портретів Закревських виконана в той час, що й оригінали, бачать досить вагомі підстави, щодо перегляду атрибуції творів.

Також потребує здійснення подальших досліджень і картина «Гамалія» (полотно, олія. НМТШ (ж - 97)). Твір досліджуваний фахівцями ННДРЦУ та головним зберігачем НМТШ Ця картина в шевченкознавстві традиційно вважається сумнівною щодо авторства Т. Шевченка. Історія побутування роботи відома, вона досить стисла і конкретна: лише два власники – Ф. Ткаченко та В. Антонович, а далі музейні заклади – Галерея картин та з рр.- Державний музей (нині НМТШ). За твердженням колишнього власника , цю картину як свій твір, Шевченко ніби подарував художнику Ф. Ткаченку, який, в свою чергу, подарував її . Вона досить довгий час була власністю його родини і 1936 р. була придбана Українським Управлінням у справах мистецтва при РНК УРСР у дружини Антоновича -Антонович для Галереї картин Шевченка у Харкові. В листі академіка О. Новицького до Д. Яворницького засвідчено, що, шкіц «Гамалія», подарований батькові другої дружини професора Антоновича – Катерини Миколаївни Мельник. Твір належав приятелеві Тараса Шевченка ще з часів роботи у Ширяєва, вчителеві малювання у Полтаві Федоту (Хтодоту) Леонтійовичу Ткаченкові». Отже, ця інформація сприймається з великою долею ймовірності та правдоподібності. Зважаючи на приятельські стосунки Т. Шевченка і Ф. Ткаченка, можна припустити, що Т. Шевченко міг подарувати другові свою роботу, над якою працював у цей час, і це могла бути «Гамалія», адже саме тоді поет працював над написанням однойменної поеми. В коментарі до поеми (Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 12 т. - К., 2001, Т. 1. – СС. 685-687) час її написання визначається орієнтовно жовтнем – першою половиною листопада 1842 р. На час від’їзду Ф. Ткаченка поема, ще не була написана, але у творчому доробку Т. Шевченка траплялися випадки, коли образотворчий твір з’являвся через тривалий проміжок часу після однойменного поетичного. М. Ф.Біляшівський у часописі «Археологическая летопись Южной России», який почав виходити з 1899 при «Київській старовині», в статі про виставку написав: «Есть также на выставке небольшая картина масляными красками, по указателю выставки принадлежащая кисти Т. Г. Шевченка и озаглавленная «Гамалия» […]. Очень желательно чтобы специалисты решили вопрос о принадлежности работы кисти Т. Шевченко»5. З того часу картина традиційно увійшла в літературу як твір Шевченка, а на сумнів М. Ф. Біляшівського ніхто з дослідників не зважав. Не сумнівались в авторстві Т. Шевченка Є. Кузьмін, О. Сластіон та К. Широцький. А у монографії О. Новицького «Тарас Шевченко як маляр» з реєстром Шевченкових творів ця робота була занесена до розділу «Речі, що приписуються і». Лише у монографії О. Скворцова 1929 р. «Жизнь художника Тараса Шевченко» автор зазначив: «Другой живописный поход наблюдается в эскизе 1842 года «Гамалия»6. В акті прийому твору до ГКШ (1936 р.) зазначалося, що картина приписується пензлю . У Повному зібранні творів Т. Шевченка (У 10 т.- К., 1961, Т. 7, кн. 2, № 000) твір віднесено до сумнівних. М. Гаско висловив думку, що картину Шевченко не встиг завершити і дописував її Ф. Ткаченко: тому вона вийшла не схожою на Шевченкові твори і не має дати та підпису. Г. Паламарчук та Л. Зінчук висловили припущення, що твір виконано Шевченком ще 1837 р., коли він не був учнем Академії мистецтв. Л. Зінчук навіть побачила Шевченків підпис на скляному негативі, що його було зроблено до реставрації полотна. Результати рентгенографічного та хіміко-технологічного досліджень полотна не виявили ні дати, ні підпису на роботі, немає їх і на скляному негативі (негатив було відцифровано, переведено в позитив та в кілька разів збільшено на екрані комп’ютера ). Точно можна сказати лише одне – цей твір було виконано в першій половині ХІХ ст. Автор статті про твір, яка має побачити світ у Шевченківській енциклопедії у 6 т., М. Юр зауважує: «… у вид.: ПЗТ: У 10 т. у 7-му томі, де представлено етюди, ескізи, начерки , не має графічних розробок композиції до даної теми, вони відсутні, що не характерно творчому методу Шевченка. Водночас не відповідність історичної належності одягу персонажів сцени у картині «Гамалія», порушення будови фігур людей, їхньої природної анатомії й відсутність світло-тіньового моделювання жанрової сцени дає підстави для зняття авторства Шевченка…». Відомий ще один варіант картини з колекції Прахових (картон, олія). Саме його і зазначено у ПВТ Тараса Шевченка (2005, т.7) в розділі творів, сумнівних щодо авторства . Варіанти однакові композиційно, відрізняються за розміром (НМТШ – 29,5 х 27 см, колекція Прахових – 19,6 х 14,8 см) та різною трактовкою деталей. Саме другий твір вміщено у 7 т. згаданого видання. Укладачі, вочевидь, припустили, що ця робота готувалася як ілюстрація до поеми «Гамалія» надрукованої, 1843 р. Аби поставити крапку в дослідженні необхідно детальніше дослідити твір з колекції Прахових.

Лише дві причини є у дослідників для спроби розгляду портрету М. Гоголя, що досі вважався приписуваним пензлю Т. Шевченка (полотно, олія. 20,1 х 16 см. НМТШ, ж - 113). Дослідження проводили фахівці ННДРЦУ, науковець НМТШ Козулько знаходився в колекції , звідти разом з автопортретом Т. Шевченка 1840 року і портретом іна 1858 року, його ж авторства, потрапив до Державного Історичного музею в Москві, звідти – до Державної Третяковської галереї. У 1938 р. його передають на Ювілейну Республіканську Шевченківську виставку, потім – до ЦМШ, у 1948 р. – в ДМШ (НМТШ).

В першій публікації про портрет 1935 р. А. Вейнбергом подається біографія Гоголя і Шевченка – перші роки їх перебування в Петербурзі, аналізується портрет, перераховуються відомі на той час портрети Гоголя. Автор досить переконливо доводить, що твір написаний Шевченком. В цей період Гоголь має повністю поголене обличчя, коротко стрижене волосся; таким він зображений на літографованому портреті Венеціанова 1834 р., який міг бачити Шевченко. Вейнберг наводить й інші портрети Гоголя, які могли бути відомі тоді йому. Він датує портрет кінцем 1839 – початком 1840 рр., обумовлюючи це: по-перше – новою зовнішністю Гоголя, яка з’являється лише в листопаді 1839 р., по-друге – портрети, виконані Шевченком протягом 1840 р., більш високого рівня, ніж цей. Низький рівень виконання пояснюється першою спробою митця в олійному живописі, і тим, що портрет написаний не з натури. Автор статті зазначає, що в типово Шевченківській манері виконані підборіддя, дугоподібні брови, мигдалевидний розріз очей. Такі риси можна побачити на портретах Горленко, Маєвської, Кейкуатової, портретах, виконаних після заслання. Портрет, уписаний в овал, – також характерний для Шевченка. Від часу публікації Вейнберга портрет вважався і друкувався в літературі як Шевченків. У 1937 р. Д. Антонович спростовує твердження А. Вейнберга: «Отже мимоволі насувається думка, що це пізніший фальсифікат з підробленням деяких рис з Шевченкових портретів і так само підробленим підписом»7. Член-кореспондент Академії мистецтв СРСР М. Машковцев, аналізуючи відомі портрети Гоголя, в дослідженні «Гоголь в кругу художников», писав, що портрет Гоголя пензля Шевченка – підробка, або «копія», створена з портрета невідомого художника8. У 1952 р. Київський науково-дослідний інститут судової експертизи, а у 1957 р. Центральна державна художньо-реставраційна майстерня в Москві провели дослідження, що засвідчили підробку портрета. Про результати дослідження писала головний зберігач ДМШ (тепер НМТШ) К. Чумак: підпис і овал зроблені одночасно і притому значно пізніше. Здійснені рентгенографічні дослідження живопису і аналіз складу грунтів та пігментів фарбових шарів портрета, аналіз фарби підпису і овалу визначили, що підпис та овальні поля на портреті виконані одночасно з живописом, а твір створений в першій половині ХІХ ст. Фахівці ННДРЦУ не виключають можливості виконання портрета Гоголя Шевченком. На думку науковця НМТШ А. Козулько деякі припущення, висловлені Вейнбергом 1935 р., – слушні: низький рівень виконання портрета Гоголя можна пояснити першою спробою митця в олійному живописі і написанням портрета не з натури; овальний формат портрета був характерний не лише для Шевченка, а взагалі для романтичного портрета і для мініатюри зокрема; скрупульозна манера виконання може бути пояснена саме звичкою писати мініатюру. Серед творів Шевченка портрет Гоголя відповідає рівню виконання портретів 1833 – 1834 рр. – портрета П. Енгельгардта і портрета невідомої. Не на користь авторства Шевченка підпис на портреті. Крім того, своє прізвище він завжди писав повністю, ніколи не скорочуючи, за виключенням підпису на приписуваній копії «Голова матері» – друкованими літерами – «Т. Ш.». Враховуючи, що портрет міг бути створений не раніше 1839 р., і порівнюючи його з іншими творами Шевченка цього періоду, підписи на цих творах, – приходимо до висновку, що для Шевченка виконання портрета заслабке. З іншого боку, портрет Гоголя міг бути виконаний Шевченком за умови, що він створений не раніше жовтня 1839 р., по пам’яті (зображені узагальнені риси письменника), або з невідомого нам портрета Гоголя. Такі умови можуть пояснювати низький рівень виконання, разючу відмінність твору від інших, створених у цей період. Зібрані відомості не на користь авторства Шевченка. Єдине, що може «працювати» на його авторство : цей портрет, можливо, –перша спроба молодого художника в олійному живописі і виконаний, припускаємо, не з натури.

Також остаточно не можемо стверджувати авторства Т. Шевченка у випадку із портретом О. О.Агіна. ([1840 – 1844. С.-Петербург], полотно, олія. НМТШ, № ж-84). Дослідження здійснювали фахівці ННДРЦУ та вчений секретар НМТШ На звороті картону, який наклеєно на полотно, вгорі напис чорним чорнилом: «Удостоверяю работу . И. Остроухов»; нижче в двох місцях штамп: «Собр. ». Пізніше О. Агін, відомий як основоположник російської жанрової ілюстрації, згадував спільне із навчання в Академії мистецтв. Портрет перебував у власності І. С.Остроухова, який вважав його автором Т. Шевченка, потім у Казіміра Федоровича Арнінга (Москва), від якого його придбано у 1948 році (5 березня) Київським державним музеєм російського мистецтва як твір . 24 лютого 1949 р. живописні портрети О. О.Агіна та іна у лютому 1949 р. було передано до ДМШ (НМТШ). Шевченкознавці піддали сумніву автентичність одержаних творів, і в музейній документації він зареєстрований як твір, приписуваний Шевченкові. 1961 року його було введено до наукового обігу і репродуковано у Повному зібранні творів Тараса Шевченка (У 10 т. – К., 1961, Т. 7, кн. 2, № 000) у розділі «Dubia» із зазначенням потреби подальшого дослідження. Манера письма портрета, дуже близька до тієї, в якій виконано автопортрет та олійні портрети Шевченка у 40-х роках. В. Рубан зазначає: «Судячи з того, як часто портретували учні один одного, не підписуючи свої твори, і як виконання і композиційний принцип цього портрета нагадують перший олійний автопортрет Т. Шевченка 1840 р., можна пристати на думку І. С.Остроухова»9. Вона знаходить також багато інших спільних ознак, притаманних манері , зокрема: «…малюнок очей портретованого, підкреслене моделювання повік і виділення плямами рожевуватого кольору сльозників. Подібне й зображення райдужної оболонки ока (коли верхня частина зіниці затінюється), притаманний Шевченкові засіб рисунка носа і суто шевченківський блік на його кінчику»10. Мистецтвознавець зазначила, що необхідно провести додаткові порівняння рентгенограм, однак, уважне зовнішнє порівняння цих творів також дає підстави говорити про належність твору пензлеві Шевченка. До того ж, у портреті відсутнє гармонійне компонування зображення, спричинене обрізаним полотном, на якому могли бути дата і підпис. Науковцями ННДРЦУ після проведених хімічних та рентгенографічних досліджень зроблено висновок, у якому не виключено можливість віднесення портрета Агіна до творчої спадщини Т. Шевченка. Для того, щоб остаточно розв’язати питання, необхідно дослідити збірку І. Остроухова.

Отож, уже зараз можемо впевнено говорити про те, що твори «Середньовічна сцена: лицар у монастирі», «Середньовічна сцена: біля монастирської брами» не належать пензлю Шевченка, Шевченка 1859 р. в колекції НМТШ – в копії (можливо, ). Інші твори, про які йшлося, будуть остаточно атрибутовані, коли отримаємо відповіді і на ті питання, що залишилися після досліджень фахівцями ННДРЦУ та НМТШ. В результаті згаданих досліджень коло питань звузилося, проблеми конкретизувалися. Сподіваємося, найближчим часом атрибуцію буде завершено.

1. Журнал «Україна», 1925, № 1-2. – С. 120.

2. Там само.

3. Там само. – С. 141.

4. Акти ІТШ за 1928 – 1930 рр. – С. 110 (у фондах НМТШ).

5. Выставка старовинныхъ художественныхъ предметовъ и картин в Киевском музее // Археологическая летопись Южной России. – К., 1899. – С.34.

6. Скворцов Тарас Шевченко. – М. – Л.,1941.

7. Неизвестный портрет работы Т. Шевченко // Литературное наследство. – 1935, №19-21. – СС.551-556.

8. Гоголь в кругу художников. – М., 1955. – С.148.

9. Український портретний живопис першої половини ХІХ століття. – К., 1984. – СС. 307-308.

10. Там само. – С. 308.

Література:

Искусство, живопись, гравюра. – К., 1911, №3.

Сластьон у мистецтві // Шевченка / За худ. Редакцією В. Мате. – СПБ.,1914.

Шевченко – художник // Сяйво, 1914, №2.

Як збиралися малярські твори Шевченкові у Всеукраїнськім музеї ім. Шевченка // Життя і революція, 1929, кн. 3. – С.129.

Коментар до малюнків ., Х. – К., 1932. – С.133.

Раєвський С. Життя і творчість художника Тараса Шевченка. – Х., 1939.

Повне видання творів Тараса Шевченка. – Варшава – Львів, 1937. – Т.12. – С.92.

– художник. – К., 1955. – С.33.

До атрибуції деяких малюнків у зв’язку з їх реставрацією // Питання шевченкознавства. Вип.3. – К., 1962 – С.64 – 65.

Автопортрети Тараса Шевченка. – К., 1973. – С. 27.

Паламарчук ж автор цих творів? // Образотворче мистецтво, 1999, №1-2.

Чуйко Тетяна