«Князь Костянтин-Василь Острозький»
(Передача тридцять третя)
4 травня 2013 р. Автор: О. Денисенко
1-й чол. голос: «Князь Костянтин-Василь Острозький». 2-й чол. голос: - Глава тридцять третя.
Звучить ІІ частина «Острозького триптиху» О. Козаренка «Блажен муж»:
Диктор: - Князь Костянтин-Василь Острозький був найбагатшим магнатом Речі Посполитої у XVI ст. Своє походження він вів вів самого Володимира Великого і велів величати себе не інакше, як:
1-й чол. голос (гучно оголошує, як церемоніймейстер у великій залі): - Constantinus Constantini Dei Gratia Dux Ostrogiae! (Костянтин Костянтинович ласкою Божою князь Острозький!).
Чути шелест платтів придворних дам і вельмож і шепіт польською: «Кról schizmatow!».
Диктор: - Існують й інші версії його походження: дехто з істориків вважає, що рід його бере початок від Данила Галицького; є припущення, що Острозькі з Турівських і Пінських князів. Серед предків Костянтина, у хрещенні Василя, було багато видатних діячів. Його батько був першим гетьманом Великого князівства Литовського, а пра-прадід – князь Федір Данилович Острозький, що останні роки життя провів монахом у Києво-Печерській лаврі, навіть був канонізований, як святий-чудотворець.
Костянтина-Василя Острозького вважали «некоронованим польським королем». Велетенські маєтки його були схожими на «державу в державі», він володів 80 містами (серед них - Острогом, Володимиром), 10 великими містечками, та майже 3000 сіл, а після смерті свого тестя – великого коронного гетьмана Яна Тарновського, отримав у спадок маєтності у Малопольщі, Богемії, Словаччині. Серед посад і титулів князя були і «староста Володимирський» і «воєвода Київський», причім король закривав очі на те, що цими призначеннями порушував умови Городельської унії 1413 р. Щорічні прибутки Острозького становили 1 мільйон 200 тисяч злотих і були більшими, аніж у самого польського короля. А якщо врахувати, що він за тиждень міг зібрати двадцятитисячне військо, то можна уявити силу його впливу, який він чинив на політику у Речі Посполитій та за її межами. Він навіть кандидувався на королівський трон, однак не був обраний з причини приналежності до православної віри. Тому його боявся і польський король. І якщо до інших магнатів він звертався «твоя вірносте», то до князя Костянтина лише – «Ваша світлосте».
1-й чол. голос: «Князь Костянтин – найбільший оборонець України від смертоносної унії!»
Диктор: - Вихваляв його професор Іван Огієнко, він же митрополит УАПЦ Іларіон у своїй науковій праці «Костянтин Костянтинович Острозький». Натомість Пантелеймон Куліш присвятив кілька сторінок своєї «Історії возз'єднання Русі» розповіді про Костянтина Острозького, як про:
2-й чол. голос: «Жалюгідного старигана, що несвідомо наробив багато шкоди руській справі».
Диктор: - Михайло Грушевський, який не згадав у IV т. своєї «Історії України-Руси» про чималу роль Острозького у Люблінській унії, приділив йому увагу лише у VI т. своєї фундаментальної роботи і вважав за можливе говорити про нього наступним чином:
3-й чол. голос: «Острозький вів тихе і малопомітне життя і, не зважаючи на надзвичайно високе становище, яке він займав у Речі Посполитій, ніякої політичної ролі кн. Острозький не грав.»
Диктор: - А греко-католицький священик і історик о. Дмитро Блажейовський ХХ ст. у своїй книзі «Берестейська унія та українська доля та недоля» взагалі засуджував діяльність Костянтина Острозького, який залишив без захисту свого колишнього сотника Северина Наливайка:
2-й чол. голос: «Він з синами та вся українська безхребетна шляхта заслуговує на вічну ганьбу не тільки за Люблінську унію, але й за мовчанку під час сидіння в польському сенаті у 1597 р., коли у Варшаві четвертували, а потім порозвішували тіло національного героя і козацького гетьмана Северина Наливайка, якого Острозький взагалі не боронив, хоч міг би таки як польський сенатор разом з двома синами, теж польськими сенаторами».
Диктор: - Важко зважити на шальках історії, що більше у діяльності Костянтина Острозького переважало – страх втратити свої велетенські маєтності, які, слід зауважити, обкладалися дуже невеликим податком, а були часи, що й повністю звільнялися від нього, чи бажання Костянтина Острозького уподібнитися візантійському імператору Костянтину Великому. Бо відомо, що він пропонував інтернованому турками на о. Родос Константинопольському патріарху Єремії ІІ перебратися до Острога і укласти універсальну унію з Римом. Ця унія мала урівняти православних з католиками у своїх правах у Речі Посполитій, а згодом і у всьому світі. Окрім того, за планами єзуїтського посланця до Литви і Москви й близького приятеля князя Антоніо Поссевіно до цієї унії мала пристати Московія, яка завжди орієнтувалася на Київську митрополію. Він у цьому не раз переконував Костянтина Острозького:
3-й чол. голос (за Поссевіно): - Московія традиційно надзвичайно залежить у справах релігії від Русі. А ви, як нащадок Рюриків, маєте право на її престол… Та ви й так некоронований король Руси-України!
1-й чол. голос (за Острозького): - Що ж! Спробую переконати патріарха, хоч він і впертий!
Диктор: - Проте патріарха Костянтин Острозькій у доречності такої унії не переконав, так само, як не переконав у доречності прийняття Григоріанського календаря. Хоч насправді така універсальна унія, яка б об’єднала увесь християнський світ, враховуючи навальний наступ Османської імперії на європейські землі, була тоді дуже необхідною. Коли ж Острозький дізнався, що поставлений ним на Володимиро-Берестейську єпископську кафедру Іпатій Потій та луцький єпископ Кирило Терлецький ведуть із Римом таємні переговори, а тим більше у цілком іншому аспекті возз'єднання, то надзвичайно розгнівався. Бо Іпатій Потій і Кирило Терлецький прагнули реформи Української Церкви за католицьким зразком, яка б вела до незалежності ієрархії від світських патронів у питаннях церковної політики та обмеження впливу церковних братств. Зрештою, вони таки домоглися свого у Папи Римського і в 1596 р. Берестейська унія була укладена. Це ще більше розлютило князя Костянтина Острозького. Він виступив проти такого варіанту унії. І тут слід віддати йому належне і не погодитися з Грушевським чи тим більше з Блажейовським, його протидія унії була доволі ефективною. Своїми рішучими діями Костянтину Острозькому разом із друзями і сподвижниками Ничипором Туром, Іваном Вишенським, острозьким шляхтичем Мартином Бронєвським, який писав під псевдонімом Христофор Філалет, вдалося зірвати плани приведення до стану унії всього тодішнього українсько-білоруського православ’я. А в Україні у 90-х роках XVI ст., у тому числі завдяки освітній діяльності Острозького, з’явився цілий напрям релігійно-полемічної літератури, що сягнув свого розквіту в наступні десятиріччя.
3-й чол. голос: «У всякому разі, можна спокійно сказати: усі українські магнати, взяті разом, не зробили стільки для України, скільки зробив сам князь Костянтин!»
Диктор: - Так високо оцінюючи діяльність князя, митрополит Іларіон не перебільшував, бо міряв справами духовними, а не лишень політичними. Його Острозька слов’яно-греко-латинська академія від 1576 до 1636 виховала кілька генерацій видатних богословів, письменників, вчених та істориків. Серед знаних випускників академії: ректор Сава Флячич, вчений і письменник Дем’ян Наливайко, острозький книжник Стефан Смотрицький та його брат письменник Мелетій, коректор Печерської друкарні Тарасій Земка, ректор Києво-Могилянської академії Ігнатій Старушич, відомі православні аскети Йов Княгиницький та Афанасій Межигірський, майбутній православний митрополит Йов Борецький, патрон українського шкільництва, гетьман Петро Сагайдачний, хроніст Йоаким Єрлич та інші. У Острозі була відкрита друкарня і зі Львова був запрошений першодрукар Іван Федорович. Тут таки у 1581 р. було надруковане перше повне зібрання всіх книг Святого Письма – знаменита Острозька Біблія. Усі ці високі здобутки князя важать значно більше, аніж вимушені політичні маневри, без яких неможлива діяльність вельможі такого рівня, яким був Костянтин-Василь «з ласки Божої» князь Острозький. І саме ці духовні звершення князя Костянтина залишилися у вдячній пам’яті українського народу.
1-й чол. голос: «Князь Костянтин-Василь Острозький»
2-й чол. голос: - Українське радіо.
