ЗНАЙОМСТВО З ТВОРЧІСТЮ ЛАУРЕАТА ДЕРЖАВНОЇ ПРЕМІЇ ІМ. Т. Г.ШЕВЧЕНКА ВІКТОРА МІНЯЙЛА
Мета: Ознайомити учнів із творчістю лауреата Державної премії ім. Віктора Міняйла; виховувати пошану до кращих надбань літератури і мистецтва рідного краю.
Обладнання: портрет письменника, збірки його творів, тематична папка життя і творчості письменника, фотографії митця, альбом картин Катерини Білокур, портрет художниці.
Тип уроку: урок-усний журнал.
Випереджуючі завдання для творчих груп :
1. Під керівництвом учителя підготувати повідомлення про романи Віктора Міняйла "Посланець до живих", "Зорі й оселедці", "На ясні зорі";
2. Зібрати і узагальнити краєзнавчий матеріал про спалення фашистами села Нове Життя;
3. Порівняти долі відомої народної художниці Катерини Білокур і героїні дилогії Віктора Міняйла Яринки Корчук.
Хід уроку
Вступне слово вчителя. Письменник - це людина, що поклала на себе високий обов’язок нести в маси пристрасне слово, вчити, виховувати, збагачувати знаннями... Який це нелегкий труд! І як приємно, коли думки, роками плекані в серці, знаходять палкий відгук у читачів.
Творчість одного з найвидатніших прозаїків України Віктора Міняйла оточена неослабною увагою широкої читацької громадськості. Книги письменника-білоцерківця мають щасливу долю - вони ніколи не залежувалися на полицях книгарень, вони весь час у русі поміж читачами бібліотек, вони дають привід до дискусій і обговорень. Його новий роман "Вічний Іван" був удостоєний найвищої літературної відзнаки - Державної премії імені . Розпорядженням Президента України від 17 лютого 1999 року Віктору Олександровичу Міняйлу призначена державна стипендія як видатному діячеві в галузі культури, що є свідченням високої оцінки багаторічної праці на ниві української літератури.
Сторінка1. Біографічні відомості.
Виступ учня-біографа. Народився Віктор Олександрович Міняйло 5 листопада 1919 року в селі Стропові Попільнянського району на Житомирщині в родині службовця. Після закінчення семирічної школи працював підручним слюсаря на цукрозаводі. В 1939 році закінчив залізнично-будівельний технікум, працював геодезистом-розвідувачем, вчителем у Гор-Пустоварівській сільській школі, що на Володарщині, завідувачем торфорозробок, економістом автобази в селі Гор-Пустоварівка, землевпорядником у смт. Володарка.
Перебування у вирі життя сповнило душу враженнями, які вихлюпнулись на папір. Писати Віктор Олександрович почав пізно, аж у тридцять з солідним гаком років: взявся тоді, коли повірив у свої сили. Розпочав свій шлях у літературу з гумористичних оповідань і повістей. Друкуватися почав у 1958 році, а в 60-му побачила світ перша книга "Перо жар-птиці ", що стала щасливим початком письменницької роботи: одразу він став відомим, читачі й критики побачили в ньому талановитого сатирика. Потім були видані збірки "Блакитна мрія "(1963р.) та "Дзеркальний короп "(1968р.). Всі вони дотепні, сповнені живого народного гумору, написані соковитою мовою, пройняті любов’ю до людини-трудівника і гнівом до всього, що заважає її щасливому життю.
Сторінка 2. Використання місцевого краєзнавчого матеріалу у романі "Посланець до живих".
Учень-краєзнавець. Та всі ці твори, як виявилося потім, були прологом, випробуванням сил перед написанням великих романів: трилогії "Посланець до живих", "Кров мого сина", "Останній рубіж". У цих книжках письменник талановито показав боротьбу з фашистськими окупантами на Україні у дні Великої Вітчизняної війни. Це яскраве полотно про українських селян, що не скорилися лютим окупантам-фашистам, Віктор Міняйло написав на основі місцевого матеріалу. Під час німецько-фашистської окупації Володарського району діяла партизанська група, очолена сержантом Червоної Армії Дубровським, якому вдалося втекти з німецького концтабору. Населення сіл Лобачева та Нового Життя всіляко підтримувало партизан, за що 23 грудня 1943 року фашисти вчинили криваву розправу над жителями с. Нове Життя - 156 чоловік було вбито, а село спалено. Сцена цього спалення, особливо те, як одна з героїнь, здогадуючись, що на всіх чекає, встигає переконати свого онука непомітно перебігти кілька метрів і скочити у завалений погрібник, своєю достовірністю ятрить і душу, і серце.
Виразне читання уривка з роману "Посланець до живих".
Сторінка 3. Дилогія Віктора Міняйла " Зорі і оселедці" і "На ясні зорі".
Учень-дослідник творчості. Віктор Міняйло порадував любителів художнього слова і дилогією: романами "Зорі і оселедці"(1972р.) та "На ясні зорі"(1975р.). В них письменник правдиво показав українське село у 20-ті роки ХХ-го століття. Він ніби вихопив із життя і переніс на папір образи голови сільради Ригора Поліщука, Наймита Степана Курила, вдів Софії Кучук і Василини Одинець, бандита Шкарбаненка і сільського гультяя Данька Титаренка. Духовним представником народу у романах виступає вчитель Іван Іванович Лановенко, що надумався стати сільським хронографом і є повноважним представником авторського "я" в романі. В книзі Добра і Зла, своєрідному дзеркалі, в якому всебічно відбилося життя села, Лановенко виносить своїм односельцям діаметрально протилежні "вироки": одним - "за працю, за добре серце, за благородство душі", іншим - "за пожадливість, за жорстокість, за властолюбство". Автор "змушує" Лановенка у його книзі найбільше місця відвести любові - цьому вічному почутті, що нерідко йде поряд із драмою серця. Степан Курило, сам Іван Іванович, Ригір Поліщук це почуття на читацьких очах буквально вистраждали. У романі багато сторінок, від яких читач не в силах відірватися, тому він користується популярністю і понині. Та найбільш любовно виписаний на сторінках роману образ сільської дівчини Яринки Кучук. Автор наділяє її найкращими рисами, з любов'ю описує її портрет народнопоетичними висловами, співчуває її долі. Яринка виходить заміж за душевного виродка і прихованого бандита Данька Титаренка. У сім'ї свекрухи і свекра, життя яких присвячено лише збільшенню господарства, де свиня чи кінь є вартішими від людини, Яринка дуже швидко надломлюється, стає після збиткувань чоловіка і свекрів калікою ( вона не може ходити ) і з безвиході чинить спробу самогубства. З цієї миті і набирає сили розповідь не так про неї, як про хист художниці, що вибухнув раптом у Яринці. У хаті матері, куди її переніс на руках вітчим Степан, шукаючи душевного порятунку, вона вперше відкриває для себе світ поезії Шевченка і передає цей світ намальованими скрізь, куди дістають руки, квітами.
Виразне читання уривку з твору ( розділ 7, стр.417 ).
Учитель. Читаючи рядки роману Віктора Міняйла "На ясні зорі" ми віримо, що доля таки усміхнеться Яринці, адже про її малюнки дізналися в повіті, і до неї як до народної художниці приїхав художник-методист народної творчості, до самого вечора перемальовував Яринчин казковий квітник, щиро захоплюючись її неабияким талантом.
Виразне читання уривка з твору ( Розділ 13, стр. 452 ).
Сторінка 4. Народна художниця Катерина Білокур і героїня дилогії Віктора Міняйла
Яринка Корчук. Схожість їх доль.
Учитель "Доля випробовує тих, хто надумав дійти якоїсь великої мети... але сильних духом не злякає ніщо. Вони з стиснутими вустами... уперто, сміливо і гордо ідуть до наміченої мети - крок за кроком все вперед і вперед... І таки досягають мети", - так писала народна художниця Катерина Білокур. Її життя дуже схоже до Яринчиного. Попробуємо дослідити що спільного в долі відомої народної художниці Катерини Білокур і героїні дилогії Віктора Міняйла "Зорі й оселедці" та "На ясні зорі" Яринки Корчук?
Відповіді учнів-дослідників творчості К. Білокур.
1. В чому проявився вплив Тараса Шевченка на вибір життєвого шляху Катерини Білокур?
(Катерина Білокур - плоть від плоті свого народу, воістину його славетна донька. Не отримавши навіть початкової шкільної освіти, вона вчилася сама: оволоділа грамотою, багато читала, а душа прагла чогось недосяжного. Мистецтво для неї понад усе, то її земна велика радість і небесна височінь. Любов'ю до поезій Кобзаря, до його великого мистецтва складалася, виповнювалася її молитва: "Тарасе Григоровичу, батечку, голубчику, соколику, ви самі це гарно знаєте, теж колись по світу блукали та людей шукали, хоч ви мертвий, допоможіть мені стати художником!")
2. Боротьба Катерини Білокур за право творити.
(Доля не послала Катерині ні мистецьких шкіл, ні мистецьких наставників. Училася сама, за її висловом,"тягла свій віз пізнання основ мистецтва самотужки". Починала малювати на фанері, пізніше навчилася ґрунтувати полотно, розводити фарби, робити саморобні пензлики. Щоб мати право творити, Катерині доводилося боротися з убогістю, патріархальними звичаями села, тяжкою фізичною працею, з рідними, близькими, які не розуміли її малювання, вважали його пустою тратою часу, диким і недосяжним для жіночого розуму. Лише заміром самогубства відвоювала у батьків право малювати щодня. "Пряла, ткала, мила, копала, садила, полола, збирала і все діло робила, а в прогалинах між цим ділом училась малювати", - згадувала вона).
3.Квітковий світ Катерини Білокур.
(Думка прагнула того "святого малярства", а рука спрагло торкалась вуглини, пізніше - саморобного пензлика - і малювала поспіхом на білій стіні, на шматочках полотна, а якщо щастило - на папері. Малювала усе, що оточувало її, що любила понад усе: землю, людей, коней, квіти, портрети рідних, близьких її серцю людей. " Я на матір-природу дивилась і в неї, багатої на фарби, тони й півтони вчилась. Там цвіте квіточка синя, а там - жовта й червона, там кущик травиці, гілка калини схилилася, а над нею хміль та переступень покрутилися. Там фіалкові дзвіночки тихесенько вітром гойдаються, а там сині петрові батоги над пахучим чебрецем схиляються...", - говорила художниця.
З життєдайного джерела народної творчості розквітало малярство Катерини Білокур. В основу його лягли пісні, казки, легенди, народне мистецтво. Вона захоплювалася орнаментами на предметах народного побуту, рушниках, але найбільше її вразливу поетичну душу зачаровували квіти, що райським розмаєм цвіли навкруг хати, на городі, на луках, на полях. У листах вона згадує. що квіти з нею розмовляли, просили малювати їх: "Я й сама як почну малювати яку картину квітів, то й думаю: як цю закінчу, тоді вже буду малювати що-небудь із життя людського. Але ж поки закінчу, то в голові заснується цілий ряд картин та одна другої чудовіша, та одна від другої красивіша... Та начебто аж схиляються до мене та промовляють: "Хто ж нас тоді буде малювати, як ти покинеш?" То я все на світі забуду та й знов малюю квіти". Художниця ніколи не зривала квіти, вважала їх живими істотами, називала діточками. Отже, найважливішим в її творчості є квіти - "Очі Землі, душа Землі", найкраще, що може зрости на рідному обійсті. Квітковий світ замінював Катерині Білокур тепло дому, в тому маєві квітів вона забувала про свою недолю і знаходила розраду, що зігрівала її чутливе серце).
Підсумкова бесіда.
Учитель. Поглянемо на картини Катерини Білокур. В усій красі постають перед нами півонії, мальви, лілії з вологими від роси пелюстками, ромашки, кручені паничі та ще безліч розмаїтих квіткових образів. Вони мовби пливуть у прозорому повітрі, сповнені пахощів і сили. Всі ці квіти зросли на благодатній українській землі і ніби свідчать про довершеність природи, де є місцинка кожній квіточці, усякій травинці, найменшому зеленому листочку. Це розмаїття квітів - символ радості, щастя і духовного життя народу.
Ім'я Катерини Білокур - нашої землячки (народилася 1900 року в селі Богданівка Яготинського району на Київщині), народної художниці України, геніальної особистості, назавжди залишиться в історії українського мистецтва, як назавжди залишиться в історії української літератури визначний майстер слова Віктор Олександрович Міняйло.
Віктору Міняйлу - 90.
... Довго не гасне світло в затишній кімнатці на другому поверсі одного з будинків на Привокзальній вулиці м. Біла Церква. Це робочий кабінет Віктора Олександровича. Тут він працює - з дня в день, напружено, з великою віддачею. Тут він приймає друзів, яких має багато. Ось уявіть на хвильку, що ви розмовляєте з людиною, за скельцями окулярів якої навдивовиж спокійні, трохи холоднуваті очі, чоловічки яких аж ніби стиснуті глибоко затамованою увагою. Йому притаманна стриманість манер, виваженість кожної фрази, ясність і викінченість думки.
Віктор Олександрович Міняйло весь свій великий життєвий досвід, усі здібності, весь скарб душі прагне передати людям. Особливо радий молодим літераторам, членам студії "Радосинь". І після щирих, відвертих розмов, дружніх порад кожен відчуває себе збагаченим.
