Притча про камінь

ПРИТЧА ПРО КАМІНЬ

Колись жив один чоловік, у якого було велике бажання порадувати Бога, він молився день і ніч, поки одного разу Голос небесний не сказав йому: «Я хочу, щоб ти пішов і штовхав той камінь».

Цей чоловік прокинувся наступного ранку натхненним і побіг, щоб знайти величезний камінь.

Він почав штовхати його, але нічого не відбувалося, він намагався зіштовхнути його весь день.

Наступного дня він зробив те ж саме, але камінь не зрушився ні на один сантиметр. Він продовжував так штовхати цей камінь протягом трьох місяців, поки одного разу він не зневірився і не перестав штовхати.

У цю ніч йому приснився сон, і Голос Небесний запитав його:

- «Чому ти перестав штовхати?»,

- «Нічого не сталося, камінь не зрушився», відповів чоловік.

- «Нічого не сталося?

Подивися на себе!

Подивися, наскільки ти став наполегливим і сфокусованим.

Подивися наскільки сильними стали твої м'язи.

Ти вже не та людина, якою ти був, коли почав штовхати цей камінь.

Крім того, Я не говорив тобі зрушити цей камінь; Я сказав тобі штовхати його. Я сам зрушу камінь, коли прийде час».

Продовжуйте штовхати ваш камінь. Він зрушиться в правильний момент, в ідеальний час, коли ви найменше цього очікуєте.

І чудові речі вже відбуваються з вами, навіть якщо ви їх ще не помічаєте.

«Все, що може рука твоя, те і роби!» (Книга Проповідника 9,10)

С в я т к у є м о в л и п н і :

6 – (неділя) - Всіх святих українського народу

7 (понеділок) – Різдво св. Івана Хрестителя

12 (субота) – Верх. апп. Петра і Павла

24 (четвер) – Ррівноап. Ольги, княгині Київської

28 (понеділок) – Рівноап. Володимира Великого, князя Київського

Віра в себе робить людину сильною, а віра в Бога – могутньою. А. Файз

Відповідальна за випуск с. Василія Гальцова, ЧСВВ

Тираж - 300 прим.

4

Департамент Патріаршої Курії Української Греко-Католицької Церкви

у справах душпастирства силових структур України

Вісник Київського гарнізону Випуск №32 від

"Господь - моя сила" 5 липня 2014 р. Б.

12 липня – ВЕРХОВНИХ АПОСТОЛІВ ПЕТРА І ПАВЛА

Друге послання апостола Павла до Корінтян 11,23-12,9

Вони слуги Христові? Говорю неначе нерозумний: Я більш від них. Куди більше в працях, куди більше в тюрмах, під ударами надмірно, у смертельних небезпеках часто. Від юдеїв я прийняв п'ять раз по сорок (ударів) без одного; тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч перебув я у безодні. У подорожах часто, у річкових небезпеках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів неправдивих; у праці та втомі, в недосипаннях часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі! Крім інших випадків, моя щоденна настирлива думка - журба про всі Церкви! Хтось слабкий, а я не слабкий? Хтось спокушається, а я не розпалююся? Коли ж треба хвалитися, то я моєю неміччю буду хвалитись. Бог і Отець Господа Ісуса, - благословен вовіки! - знає, що я не говорю неправди. В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамащан, щоб мене схопити; та мене спущено віконцем у коші з муру, і я втік з його рук… А щоб я не загордів надмірно висотою об'явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився вгору. Я тричі благав Господа ради нього, щоб він від мене відступився, та він сказав мені: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі». Отож, я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала.

Євангеліє від Матея 16, 13-19

Прийшовши в околиці Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів: “За кого мають люди Сина Чоловічого?” Ті відповіли: “Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків.” “На вашу ж думку”, – до них каже, – “хто я?” Озвався Симон Петро і заявляє: “Ти – Христос, Бога живого син.” У відповідь Ісус сказав до нього: “Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на небі.”

1

У Кесарії Пилиповій Ісус Христос бажав довідатися від апостолів, за кого вважають його люди. Відповідь не була повна, і Ісус звернувся до учнів, аби вони сказали свою думку про Нього. Апостол Петро, завжди швидкий і поспішний, сказав: "Ти - Христос, Бога живого син". Той Петро, рибалка, сказав такі величні і правдиві слова, а книжники і фарисеї не визнавали Ісуса за Бога, а переслідували Його і врешті розіп'яли.

Савло здобув на той час високу освіту під проводом славного учителя Гамалиїла. Він був юдей, фарисей і римський громадянин. З історії життя святого апостола Павла знаємо, що він так високо не починав, навпаки, був одним із тих, хто переслідував християн, "дихаючи погрозою та вбивством на Господніх учнів" (Ді 9, 1). Він у своїй завзятості їхав у Дамаск, аби віднайти християн і привести їх на суд до Єрусалиму, але Бог мав інші плани: "Коли ж він був у дорозі і наближався до Дамаску, зненацька засяяло навкруг нього світло з неба, і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?»"У такий спосіб Господь покликав цього невеликого на зріст чоловіка, аби він був Його вибраним посудом і голосив правду по всій землі. І він, навернувшись, ревно трудився над спасінням людських душ аж до мученицької смерті.

Петро перед покликанням називався Симон, був людиною, як і ми. Мав неспокійний характер, дуже квапився, всюди хотів бути і все знати, тому часто помилявся й тяжко духовно падав. Був надзвичайно самовпевнений, покладався на свою гарячковість, можливо, на життєвий досвід та фізичну силу, але в духовному житті це не допомагає: хто не покладається на Бога та мало довіряє Йому, той програє. Пригадаймо собі апостолів з Ісусом на останній вечері, після закінчення якої всі вирушили на Оливну гору. "Тоді Ісус сказав їм: «Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі...». Озвавсь тоді Петро і каже йому: «Навіть якби усі зневірились у тобі, я не зневірюся ніколи!" (Мт 26, 31;Ісус хоче, аби Петро замислився, бажає переконати його, що Він, як Бог, говорить правду, тому каже Петрові: "Істинно кажу тобі: Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі Мене відречешся. Каже йому Петро: «Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе!»" (Мт 26, 34; 35).

Що апостол Петро хоче сказати тим Ісусові й усім іншим апостолам? Що він кращий від інших, бо запевнює Ісуса, що, коли всі відречуться, він не такий, як інші, він ліпший, він вірний, не боїться, буде стояти при Христі, відстоювати правду, навіть коли смерть буде дивитися йому в очі. Ось яка помилкова самовпевненість, яка надія на себе і яка недовіра Господові, коли Той говорить, що це станеться вже тієї ночі. Чому не хочеш вірити мені, Богові, що дозволяв тобі йти по морі, як по суші, що оздоровив твою хвору тещу, що брав тебе на гору Тавор, де ти бачив Його Божественну велич? Чому ти покладаєшся, Петре, на свою слабосильну людську природу і не навчився ще до цього часу довіряти мені - Богові? Чи ти всемогутній? Чи ти центр світу? Чи ти є Творцем усього видимого й невидимого? - Засліпленість і нечулість до Божих слів привела Петра, а також приводить і нас до гірких наслідків. Не довелося довго чекати, аби збулися слова Господні. Уже в Оливному саду, коли Христос молився, Петро разом з іншими учнями спав, хоч Ісус просив їх молитися. Пробував боронитися мечем, але Ісус заборонив йому це робити, пригадуючи, що ті, що беруться за меч, - від меча гинуть. Потім, як провадили спійманого Ісуса, апостол іде здалека, боїться. Коли Петро опинився на подвір'ї первосвященика - йому не погрожували зброєю, не кликали за свідка, не залякували розправою. Ні! Служниця - не первосвященик чи хтось із членів синедріону, не ті, що виходили з мечами та дрючками на Ісуса, а служниця раз, а потім інша другий раз - казали до нього: "Іти був з Ісусом Галилеем" (Мт 26, 69). А він заперечував, віднікувався перед усіма, що не знає Його, а коли ще хтось третій раз звернув увагу, що мова виявляє його, почав "клястися та божитися, що не знає цього чоловіка," - добре, що не Бога.

Перший і другий, Петро і Павло - апостоли Божі - віддали своє життя за Божу правду: Петра розіп'яли головою вниз на хресті, а Павло - 68-річний старець - поклав свою голову під меч. Вони стали мучениками і правдивими свідками Христа в Римі за панування жорстокого імператора Нерона. Ці два апостоли показують нам шлях, що провадить до Бога навіть тоді, коли б наше життя було "пооране глибокими грішними скибами". Найбільші наші гріховні падіння дають нам надію, що Боже милосердя - як море, в котрому легко тонуть наші гріхи, коли каємося за них і просимо у Господа прощення. Які вдячні були апостоли, що могли свідчити вірність Христові мученицькою смертю! Хай їхня слава охоплює і надихає всіх людей, особливо зневірених, і нагадує, що спасіння можна завжди здобути, якщо покладатися на Бога! Не довіряймо собі, не вірмо нашому безсиллю, покладімо всю нашу надію на Господа, що милосердиться, прощає і любить нас завжди такими, якими ми є. Пресвята Богородице, наша надіє і наша заступнице, веди нас до свого Сина - Ісуса Христа! Святі верховні апостоли, Петре і Павле, моліться перед Богом, щоб ми всі були спасенні й зустрілися з вами в небі! http://charnetskyj. /

РОЗМОВА СОЛДАТА З БОГОМ

“Боже, вислухай мене! Ніколи в житті не розмовляв з Тобою. Але сьогодні я хотів би привітати Тебе. Ти знаєш, з раннього дитинства мені говорили, що Тебе немає. І я був на стільки дурний, що вірив у це. Я не знав, яке прекрасне творіння Твоє. Але сьогодні я, раптом, побачив глибину безкінечності і зоряне небо. Мені відкрилися очі. Здивований, я побачив світло. Як можна було мене так жорстоко обманювати? Я не знав, Господи, чи простягнеш Ти мені свою руку, але я довіряю Тобі це диво, і Ти це зрозумієш: на самому дні пекла зійшло сяйво – і я побачив Тебе. Я нічого не можу більше виразити, крім радості пізнання Тебе. Опівночі ми переходимо в наступ. Але мені не страшно, бо Ти дивишся на мене. Ось – Ти чуєш сигнал? Що робити? Мені було так добре бути з Тобою. Я хочу сказати ще одне: Ти знаєш, що буде тяжко. Можливо, вже сьогодні вночі я постукаю в Твої двері. Я ніколи не був Твоїм другом, але ти впустиш мене, коли я прийду. Ні, я не плачу. Ти ж бачиш, що зі мною сталося. Мені відкрилися очі. Пробач мені, Господи, я йду. Я знаю, що не повернуся. Але яке чудо: я не боюся смерті”.

(Це зворушливе свідчення, знайдене в кишені загиблого солдата).