Тема 6. ГРОШІ ТА ГРОШОВИЙ ОБІГ
1. Становлення та еволюція грошових відносин
2. Функції грошей
3. Поняття та система грошового обігу
4. Грошова маса та її агрегати
Гроші виникли як продукт розвитку форм вартості, або мінової вартості.
На ранніх стадіях розвитку людського суспільства відбувався безпосередній обмін товару на товар. Товари з’являлися випадково, епізодично, коли у первісних людей внаслідок щасливого збігу обставин (скажімо, незвично вдалого полювання) з’являлись надлишки продукту. Так з’явилась проста, або випадкова форма вартості.
Пройшло безліч актів обміну і десятки тисяч років перш ніж проста форма вартості перетворилась у повну, або розгорнуту. Тепер уже одному товару протистоїть багато інших, які стають його еквівалентами. Продукти обмінюються не випадково, мінові пропорції виникають регулярно. Причиною зміни форми вартості став перший великий суспільний поділ праці, коли скотарські племена відокремились від землеробських.
Другий великий суспільний поділ праці – відокремлення ремесла від сільського господарства – сприяв зростанню регулярності обміну. З усіх товарів даної місцевості був виділений єдиний товар, що став еквівалентом для усіх інших товарів. Так виникла загальна форма вартості.
Нарешті виникає грошова форма вартості. Вона характеризується тим, що товаром-еквівалентом поступово стають грошові метали – насамперед золото.
Появі грошової форми вартості сприяв третій великий суспільний поділ праці – виділення класу купців.
Золото (срібло) як грошовий метал має ряд переваг над іншими товарами-еквівалентами: воно однорідне, зустрічається практично всюди, легко ділиться, зберігається практично вічно, у невеликій кількості містить велику вартість.
З точки зору товарності, гроші – це товар особливого роду, що служить загальним еквівалентом для усіх інших товарів.
В сучасну епоху відбулась демонетизація золота (золото перестало виконувати функції грошей), гроші існують у формі паперової готівки, розмінної монети, безготівкових грошей тощо. Вони втрачають товарну природу.
Гроші виконують певні функції, серед яких виділяють наступні:
Гроші як міра вартості. В цій функції безпосередньо виражена роль грошей як загального еквівалента. За допомогою грошей вимірюється вартість усіх інших товарів. Вартість товару, що має грошовий вираз, називають ціною.
Гроші як засіб обігу. Цінова оцінка вартості товару здійснюється на основі функції міри вартості до процесу його реалізації. Ціну встановлюють ще до обміну товарів. Сам процес обміну товарів, кругообіг Т – Г – Т породжує об'єктивну необхідність не тільки функції міри вартості, а й загального засобу обігу, на основі якого здійснюється реальний рух споживних вартостей товарів, їхній фактичний обмін.
Гроші як засіб нагромадження. У цій функції гроші виступають як засі6 утворення скарбів або нагромадження. Реалізувати себе у ролі засобу нагромадження гроші можуть лише за умови, коли вони є стійкими та стабільними.
Гроші як засіб платежу. З розвитком товарного обігу обмін товарів розривається у часі: товари продаються в кредит, тобто з оплатою в майбутньому. Продавець у таких відносинах стає кредитором, покупець – боржником, а гроші починають виконувати функцію засобу платежу.
Світові гроші. Гроші починають обслуговувати міжнародну торгівлю, виходять на світовий ринок. У цій функції вони виступають як світові гроші. У світовому обороті гроші функціонують насамперед як засіб платежу.
Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, що обслуговує реалізацію товарів, а також нетоварні платежі і розрахунки в економіці.
Система грошового обігу – це форма організації грошового обігу, яка історично склалась у кожній країні та законодавчо встановлена державою.
Найважливішими елементами систем грошового обігу є:
1. національна грошова одиниця – міра грошей, прийнята у країні за одиницю, у якій виражаються ціни товарів і послуг;
2. масштаб цін – вартість грошової одиниці, що визначається її купівельною спроможністю;
3. форми грошей - уречевлена у певному типі загального еквівалента мінова вартість, яка є законним платіжним засобом (металеві чи паперові гроші, готівка і безготівкові гроші).
4. система емісії грошей – законодавчо встановлений порядок випуску в обіг грошей: установи, що здійснюють емісію грошей та цінних паперів;
5. валютний паритет – співвідношення з грошовими одиницями інших країн.
6. інститути грошової системи – це установи, що регулюють грошовий обіг.
Історично склалося три типи грошових систем: біметалізм, монометалізм, система нерозмінних кредитних (символічних) грошей.
В основі системи біметалізму (16-19 ст.) знаходились два грошових метали – золото і срібло. При біметалевій системі гроші, вартість яких на ринку цінних металів нижча, ніж їх номінальна вартість, витісняють ті грошові одиниці, вартість яких перевищує офіційні ціни. Тому з часом від системи біметалізму відмовились.
Система золотого монометалізму (19 ст. – 30-ті рр. 20 ст.) пройшла кілька еволюційних етапів. На стадії золотомонетного стандарту банкноти вільно обмінювалися на золоті монети. Ця система не припускала ні нестачі, ні надлишку грошей в обігу.
На початку ХХ ст. відбувся перехід до золотозливкового стандарту: золоті монети вилучали з обігу і переплавляли в зливки, що зберігалися в золотому запасі країни; обмін банкнот на золото відбувався шляхом продажу золотих зливків за фіксованою державною ціною (золотим вмістом паперових грошей). Паралельно у багатьох країнах існував золотодевізний стандарт, за якого грошові знаки взагалі не обмінювалися на золото, а фіксований курс національної валюти підтримувався шляхом купівлі-продажу іноземних валют (девізів) на фондових біржах.
Світова економічна криза рр. поклала кінець добі монометалізму. На зміну йому приходить система нерозмінних кредитних грошей, що характеризується такими рисами:
1. демонетизація золота – золото перетворюється у звичайний товар, ціна якого залежить від витрат виробництва і співвідношення попиту і пропозиції на “золотих” ринках;
2. відміна золотого вмісту банкнот;
3. встановлення системи “плаваючих” валютних курсів, при якій курси національних валют коливаються в залежності від зміни їх купівельної спроможності й співвідношення попиту і пропозиції даної валюти на валютних ринках. Якщо країна хоче закріпити паритет своєї валюти, то вона може це зробити шляхом прив’язування її до іншої національної або колективної, інтернаціональної валюти;
4. панування кредитних та символічних грошей. Символічні гроші – це засіб платежу, купівельна спроможність якого перевищує витрати на їх виробництво (банкноти, розмінні монети). Кредитні гроші – засоби обміну, які є зобов’язаннями приватної особи чи фірми (товарні й грошові векселі, чеки, банківські депозити)
5. значне розширення безготівкового обороту;
6. посилення емісії грошей з метою кредитування приватного підприємництва і держави;
7. державне регулювання грошового обігу.
Перехід до сучасної грошової системи відбувався поступово, зокрема золотодевізний обіг існував до 1970-х рр. Єдиною валютою, що обмінювалась на золото до 1971 р., був долар США, проте лише при розрахунках між центральними банками і в обмежених розмірах. Сучасна світова валютна система набула законодавчої сили з квітня 1978 р. (Ямайська валютна система). З 1976 р. в міжнародних розрахунках діє девізна система. (девізи – національні та колективні валюти).
Величина грошової маси визначається сукупністю усіх грошових засобів, які знаходяться в економіці в готівковій і безготівковій формах та забезпечують обіг товарів і послуг у масштабах всієї країни.
Грошова маса відображає пропозицію грошей в економіці.
Сукупність готівки і грошей безготівкових розрахунках центрального банку називають монетарною, або грошовою базою. Відмінність грошової маси від грошової бази полягає в тому, що перша містить також гроші комерційних банків і населення.
Грошова маса включає кілька агрегатів, які відрізняються за ступенем своєї ліквідності.
Національний банк України, починаючи з 1993 р., визначає структуру грошової маси відповідно до агрегатного методу, наступним чином:
М0 = готівка, банкноти та розмінні монети (гроші поза банками);
М1 = М0 + кошти на поточних рахунках у банках, та інших рахунках, пов’язаних з виписуванням чеків (чекові гроші);
М2 = М1 + строкові кошти у банках і депозитні сертифікати;
М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків.
Закон грошового обігу полягає у дотримуванні в обігу необхідної кількості грошей.
Наступна формула, що відображає закон обігу золотих грошей, дозволяє визначити необхідну кількість готівки в обігу:
| (6.1) |
де, КГ – необхідна кількість готівки, яка забезпечує товарний обіг;
СЦ – сума цін реалізованих за рік товарів;
К – річна сума цін товарів, проданих в кредит ( без негайної оплати);
П – сума платежів, термін сплати яких вже наступив;
Б – сума платежів, що взаємно погашаються, не вимагаючи використання готівки (бартерний обмін).
О – швидкість обігу готівки (середнє число обертів готівки на рік).
В сучасних умовах готівка в середньому складає лише 10-15% агрегату М1. Абсолютна більшість товарів і послуг реалізується через безготівковий обіг, що є специфікою системи нерозмінних кредитних грошей. Зростання значення безготівкових грошей робить не придатним застосування описаного вище методу визначення необхідної кількості грошей. Тепер для цього широко застосовується рівняння американського теоретика І. Фішера (виведене у 1947 р.), яке має такий загальний вигляд:
MV=PQ | (6.2) |
де М – це грошовий агрегат М1,
V – швидкість обігу грошей,
P – ціни товарів і послуг,
Q – обсяг товарної маси (кількість товарів і послуг).
З цього рівняння легко знайти необхідну для обігу грошову масу:
| (6.3) |
З закону грошового обігу випливає його важливий принцип – грошова маса повинна відповідати потребам обігу. Підтримування рівноваги в економіці, збалансованості попиту і пропозиції товарів значною мірою визначається рівноважною (необхідною) грошовою масою.
