Система оцінювання

Система оцінювання.

Триліс Олександр Васильович, вчитель фізики КПНЛ № 000

1. Слово проти поточного оцінювання.

Коли ми ставимо оцінку, відмітку, за дванадцяти чи за п’ятибальною системою, ми робимо величезне зменшення обсягу інформації. Частина життя, ситуація, що включає в себе перебування учня на уроці, думки по предмету та навколо нього, прояви характеру учня, стосунки з учителем, робота вдома, розваги, після яких все забулося, так от, всю цю ситуацію ми виражаємо невеликим натуральним числом. Замість освідчення в коханні чоловік каже, наприклад «16». Чому не взаємодіяти далі з усім контекстом в його повноті? Навіщо це звуження? В системі освіти є для того причини, і, зверніть увагу, майже ніде більше. Та, що вбачається мені головною, виглядає не дуже привабливо. Мова про те, що система освіти - це конвеєр, де часто бракує часу та натхнення вдаватися у тонкощі. Вчитель відчитав курс, має звітувати про успіхи учня без зайвої філософщини. «9» - і крапка. Батьки, що не мають змоги поспілкуватися зі своєю дитиною та вчителем будуть вдячні за таку лаконічність. Працівники наступного навчального закладу, що прийме до себе цього учня не будуть вичитувати томів біографії та психологічних характеристик, а – «9». Інформація втрачається, але при таких потоках учнів це, на жаль, неминуче. Зверніть увагу, що при відсутності великого потоку, оцінювання практично не використовується. Коли батьки навчають свою дитину, репетитор – єдиного учня, спеціаліст – колегу, немає потреби в такому обрізанні інформаційного потоку.

Якщо ми вже йдемо на неминучі обмеження при оцінюванні, маємо отримати з цього максимум зручностей. Тоді кажуть про «функції оцінки».

Функції оцінювання

Можна виділити ряд важливих функцій оцінювання: контролюючу, навчальну, діагностико-коригуючу, стимулюючо-мотиващїіну, розвивальну, виховну та функцію управління.

Розглянемо більш детально кожну з них.

Контролююча передбачає визначення рівня досягнень окремого учня (класу, групи), виявлення рівня готовності до засвоєння нового матеріалу, що дає змогу вчителеві відповідно планувати і подавати навчальний матеріал.

Навчальна функція оцінювання полягає в акцентуванні уваги учнів на головних елементах знань і умінь, спонукає глибоко з'ясовувати суть явищ, що вивчаються. Викликаючи необхідність деяких дій, перевірка є одночасно і тренажером таких дій, що, без сумніву, сприяє повторенню, поглибленню і вдосконаленню знань, умінь і навичок учнів. Навчальна функція зумовлює таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення сприяє повторенню, уточненню і систематизації навчального матеріалу, вдосконаленню підготовки учня (класу, групи).

Оцінювання сприяє формуванню в учнів навичок раціональної організації навчальної праці, вони вчаться працювати з контрольними запитаннями в підручнику, тестами, діаграмами, графіками, таблицями, контролюючими програмами тощо. Потреба у регулярних заняттях з вивчення нового матеріалу, як відомо, не завжди виникає в учнів і не завжди її стимулом є тільки пізнавальний інтерес. Часто саме оцінювання, яке примушує учнів працювати регулярно, викликає потім безпосередній потяг до знань, потребу в частіших заняттях, коли навчальна функція контролю та оцінювання, змінюючись, стає більш опосередкованою.

Діагностико-коригуюча функція допомагає виявленню рівня оволодіння знаннями, вміннями і навичками; прогалин у них і встановленню причин труднощів, які виникають в учня під час навчання; коригуванню навчальної діяльності учнів, яка спрямована на усунення виявлених недоліків.

Стимулюючо-мотиваційна функція визначає таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли проведення оцінювання стимулює бажання покращити свої результати, розвиває відповідальність та сприяє змагальності учнів, формує мотиви навчання. Ефективно проведене оцінювання звертає увагу учнів на прогалини в знаннях, спонукає до посилення зусиль.

Оцінювання не залишає учнів байдужими до навчання: викликає в них почуття задоволення, підвищення інтересу до навчання при заохоченні або, навпаки, почуття прикрості, незадоволення собою, прагнення подолати невдачі.

Розвивальна функція оцінювання полягає у цілеспрямованому залученні учнів до здійснення цілого ряду розумових операцій. Щоб відповісти на поставлене запитання або розв'язати задачу, учневі необхідно швидко проаналізувати умову, активізувати знання, вибрати потрібні факти і поняття, певним чином їх систематизувати і логічно подати.

Психологами встановлено, що правильна постановка запитання при організації оцінювання у випадках, коли необхідно не просто пригадати факт, а перенести здобуті раніше знання на новий об'єкт, використати їх в нових умовах, створює для учнів проблемну ситуацію, тобто ситуацію пізнавального утруднення, подолати яке можна шляхом висування гіпотез, їх аргументації і вибором найбільш вірогідних. Таке оцінювання розвиває найважливішу якість розумової діяльності — творче перенесення, вчить учнів самостійно здобувати потрібні для вирішення практичних завдань знання.

Цілком очевидним є позитивний вплив оцінювання на розвиток і тренування пам'яті, оскільки, звикаючи до постійного поточного та підсумкового оцінювання, учень робить особливі зусилля щодо запам'ятовування матеріалу, користуючись різними його прийомами.

Ще більш очевидним є розвивальний вплив самоконтролю, який сприяє розвитку критичності мислення, правильній самооцінці результатів навчальної діяльності.

Виховна функція передбачає формування вміння відповідально й зосереджено працювати, застосовувати прийоми оцінювання і самоконтролю, розвиток якостей особистості: працелюбності, активності, акуратності та інших. Виховна функція оцінювання полягає у сприянні вихованню в учнів старанності, почуття обов'язку і відповідальності за результати своєї праці, вміння цінити час. Ефективне оцінювання виховує в учнів свідому дисциплінованість, виробляє вміння долати труднощі в навчанні, тобто формує волю і наполегливість, розвиває об'єктивність самооцінки та інші позитивні якості.

Оцінювання сприяє відпрацюванню навичок творчості в роботі учнів, активізує і виховує діловитість, кмітливість.

Оцінювання виконує і функцію управління процесом навчання, оскільки перевірка знань є не лише засобом активізації пізнавальної діяльності учнів, а й засобом активного управління процесом навчання з боку вчителя.

Це все добре, але ніде не видно, до чого тут оцінка у вигляді відмітки, невеликого натурального числа, яке можна «поставити». У фразах на зразок «Ефективно проведене оцінювання звертає увагу учнів на прогалини в знаннях, спонукає до посилення зусиль» слово «оцінювання» можна замінити на «покарання розгами» «частування пампушками» чи «гра-бесіда». Ключові слова тут – «ефективно проведене», а оцінювання – це необхідне обмеження, спричинене браком часу та сил.

Останнім часом пропагують диференційований та індивідуальний підхід до оцінювання. Пропонується поєднати об’єктивність, єдність вимог та індивідуальний підхід. Трохи дивна спроба сумістити несумісне не вирішує основної проблеми – втрати великої кількості інформації при виставленні оцінки.

Попри всі негаразди, практика оцінювання в системі освіти виправдовує себе хоча б тому, що вона добре відпрацьована. Тематичне оцінювання, табелі, атестат – без цих кількісних характеристик в сучасному світі не обійтися, в усякому разі, альтернативи недостатньо розвинені. Але від поточного оцінювання, внутрішньої справи вчителя та класу, можна відмовитися, особливо в профільних дисциплінах, де годин багато і немає такої великої потреби обмежувати інформаційний потік.

Так, поточна оцінка – зручний інструмент, але ця зручність – за рахунок спрощення. Ми, вчителі, формуємо спрощене уявлення, що учень має знати, вміти, робити. Ми вимагаємо, щоб він це знав, вмів, робив. Ми розробляємо критерії оцінювання, які базуються на цьому уявленні. Ми що, боги? Може, ми розуміємо, як працює мозок? Може, ми розуміємо сенс життя, свій, наших учнів? Може, ми встигаємо стежити за розвитком нашого суспільства, знаємо, що буде через рік? За таких обставин нам залишається: людяність та знання предмету. І доки є змога не формалізувати, пропонується не формалізувати. Ставлячи оцінки, ми прибиваємо розум учнів до дошки, на якій намальовані схеми мислення минулого століття. Чим менше цвяхів – тим краще, якщо вже без цвяхів не обійтися, чи не так?

2.Слово про систему оцінювання на уроках фізики Триліса О. В.

В навчальному курсі фізики існують окремі блоки – теми. Методисти намагаються зробити їх зв’язними та логічно закінченими. Це не завжди можливо, але при виставленні тематичної оцінки ми підтримуємо цю блочну структуру. На кінець теми маємо констатувати рівень знань учня. Яким чином учень досяг свого рівня? Якщо учень слабенький, маємо контролювати кожен його крок, допомагати, спрямовувати. Не дуже вдалий шлях для профільного навчання. Чи довіримо ми потім такому спеціалісту своє життя, здоров’я, безпеку? Наш шлях інший – шукати, навчати та виховувати тих, хто здатен знаходити оригінальні рішення, здатен приймати на себе відповідальність, здатен отримувати результат. Тому важливо забезпечити на уроках великий простір для пошуку індивідуальної траєкторії на шляху до успіху. Комусь треба напівлежачи на парті мріяти про фантастичні проекти майбутнього – нехай. Комусь потрібно висловити вголос свою думку, відстоювати її – надамо таку можливість. Хтось зосереджується, потребує, щоб його не чіпали – не будемо. Результативність навчальних стратегій кожного учня з’ясовується на підсумковій контрольній роботі. Результат – не обсяг знань, а дієздатність в межах теми. Для перевірки дієздатності ми також маємо створити простір для маневру і робиться це так – максимальний бал за контрольну більше 12. Вчитель дає складніші задачі, а учень має змогу розв’язувати не все, або помилитися і, не зважаючи на це, отримати найвищу оцінку.

Будь-яка важлива життєва стратегія людини має містити в собі спілкування. Ми не повинні забороняти спілкування у вирішальний момент навчальної діяльності, тобто на контрольній роботі. Списування – хвороблива форма спілкування, щоб позбутися її потрібні не заборони, а розуміння причин. Страх, непевність, пригнічене почуття власної гідності – заборонити такій людині списувати – це все одно, що заборонити хворому на застуду кашляти. Якщо майбутній фахівець здатен в скрутний момент звернутися по допомогу та отримати її – хіба це погано?

Добре, якщо є можливість давати на контрольній різнопланові завдання, не обмежуватися розв’язуванням задач. Експеримент, пошук інформації в Інтернеті, виконання детальних креслень – необхідні компетенції сучасного технаря, те, на чому можна робити кар’єру. На жаль, сучасні вимоги до учнів такі, що геніальний експериментатор може погано написати ЗНО, і тому на контрольних ми змушені дотримуватися цих вимог.

Тим не менше, учні з організаторським хистом, або такі, що здатні підготувати та яскраво провести доповідь або демонстраційний експеримент, можуть роботою протягом всієї теми покращити свою тематичну оцінку. За здійсненні міні-проекти, та навіть і за проявлену активність на уроці такі учні отримують бонуси – плюси до тематичної оцінки. Чому не просто гарні поточні оцінки, дванадцятки? Дванадцять за, наприклад, демонстраційний експеримент майже нічого не додасть учню, в якого і так 11, а трійошнику додасть багато. Тому замотивовані до активності будуть в першу чергу невстигаючі учні. В результаті рівень доповідей та демонстрацій буде низьким, а сильним учням буде нудно.

Конструктивна активність учня на уроці ні в якому разі не повинна приносити йому негативних емоцій. Тобто, якщо учень визвався сам відповісти на питання і відповів невдало, не варто ставити йому оцінку, фіксуючи невдачу. На початковому етапі вивчення будь-якого матеріалу важливо дати можливість мислити сміливо, не боячись помилки.

Від поточного оцінювання залишається ефективною одна функція – низькі оцінки для покарання ледачих та неуважних. Вважаю, що і тут покарання не доцільне, оскільки лінь та неувага – захисні психічні механізми, правильне функціонування яких дозволяє людині жити у сучасному суспільстві. Як вирішити, чи було їх функціонування правильним? Результат покаже. Іноді кажуть про учня – розумний, але ледачий. Може, він тільки тому і розумний, що ледачий? Не з нашим розумінням людської психіки розібратися в цьому. Тому будемо виходити з принципу «не зашкодь».

Підсумовуючи сказане, висловлюю думку, що поточне оцінювання іноді може завдати більше шкоди, ніж користі, особливо у профільних предметах. Вважаю, що вчителю має надаватися вибір, застосовувати чи не застосовувати поточне оцінювання в своїй практиці.

25.10.2013 Олександр Васильович Триліс